4.1. Теоретичні та методичні основи системи оподаткування

Сам по собі податок є одним з найдавніших фінансових інстру-

ментів будь-якої економічної системи. Ще за часів існування общин-

ної системи господарювання її члени віддавали частину свого вро-

жаю або виробленого продукту чи здобичі своєму вождю за вико-

нання ним своїх обов’язків, пов’язаних із керівництвом общиною,

вирішенням проблеми підтримання добрих стосунків із сусідами та

всередині общини, захистом її від зовнішніх ворогів.

З другого боку, податки є частиною існування людини й мають

філософський зміст. Ще перші філософи Стародавньої Греції, Риму

характеризували податки як суспільно необхідне та корисне явище.

Форми податків упродовж існування людства постійно змінювались,

але їхня сутність залишалася незмінною. Спочатку податком була

частина здобичі члена общини, потім — частини військової здобичі,

використання праці та інтелекту рабів, жертвування, відпрацювання

якогось часу на користь землевласника, і врешті-решт — грошових

платежів, які мають місце і в сучасних умовах. Але незважаючи на

різні форми податків, економічний зміст їх залишався незмінним —

суспільне оподаткування частини особистого доходу платника на ко-

ристь керівництва суспільством (вождя чи апарату управління дер-

жавою).

З філософського погляду, податок є життєвою необхідністю об’-

єднання частини майна, доходів, прибутків громадян країни для іс-

нування суспільства в цілому, виконання громадських робіт окреми-

ми працівниками, здійснення охорони держави, соціальної підтрим-

ки незахищених верств населення, протистояння зовнішнім ворогам,

стихійним лихам тощо. Крім того, податок є, по суті, необхідним еле-

ментом розширеного відтворення та чинником зростання суспільної

продуктивності праці, економічного потенціалу держави.

Але філософське значення податку має й конкретне вираження

у формі речових або вартісних відрахувань. Перехід від філософ-

ських значень до економічних здійснюється завдяки системі опо-

даткування.

Сучасна система оподаткування являє собою поєднання податко-

вої теорії, створення податкової системи, різних форм податків, ме-

тодів їх стягнення, контролю за їх використанням тощо. Оподатку-

вання має свою методологію, тобто теоретичне, науково-практичне

та правове обґрунтування суті, поняття податку та одночасно дослі-

дження його як економічної категорії та конкретної форми взаємо-

відносин між суб’єктом та об’єктом оподаткування.

Базою методології оподаткування є дії загальних економічних за-

конів суспільства, а також чинна в державі законодавча база. Голов-

на мета оподаткування — розробка економічного змісту, складу,

форм і відповідного механізму їх обчислення й оплати, встановлення

відповідних прав та обов’язків платників і відповідальності за пору-

шення цих обов’язків.

Як економічна категорія, податок повинен відповідати тій системі

розширеного відтворення, що існує в конкретній державі, тій фазі еко-

номічного розвитку, яка характерна для певного часу. Особливо це

стосується процесів розподілу та перерозподілу створеної в державі

власності — валового та національного продукту. Податок як еконо-

мічна категорія має різні форми. Він виступає як примусове вилучен-

ня частини доходу суб’єкта до державної казни на підставі чинної за-

конодавчої бази. Тому в податку знаходять відображення усі позитив-

ні та негативні риси економічної політики держави, конкретної

системи державного будівництва та керівництва. Від цього залежить

також розвиток держави прогресивним або регресивним шляхом. При

цьому велике значення мають взаємовідносини між державою та плат-

никами податків, тією податковою базою, яка існує, та змістом і сту-

пенем відповідальності платників податків за виконання чинного за-

конодавства.

Податкова база являє собою економічну основу для реалізації по-

даткових відносин. Залежно від особливостей розвитку держави, іс-

торичних, природних умов виділяють кілька напрямів розвитку по-

даткової бази:

· напрям, який базується на ресурсному, майновому обкладанні

(це характерно для держав з розвиненим промисловим комплек-

сом або для тих, які мають великий ресурсний потенціал, де го-

ловним об’єктом оподаткування є земля, ресурси або інші ко-

рисні копалини);

· напрям, базою якого є обкладання кінцевих результатів діяльно-

сті (у вигляді оподаткування кінцевого продукту у вартісному ви-

разі), знов утворена вартість, що характерно для високорозвине-

них держав, які виробляють та експортують готові вироби;

· напрями, які базуються на обкладанні угод купівлі-продажу (це

стосується держав, для яких головним видом діяльності є прове-

дення посередницьких операцій, з розвиненою системою біржо-

вих центрів тощо);

· напрями, що базуються на рентних відносинах, коли оподаткову-

ється здебільшого майно, яке може здаватись у тимчасове корис-

тування іншим суб’єктам господарювання;

· напрями, базою яких виступає праця робітників, коли переважно

оподатковується заробітна плата й висока питома вага в розподілі

державного бюджету належить соціальному захисту населення.

Залежно від напрямів розвитку держави ухвалюються й відповід-

ні законодавчо-правові акти. У сучасних умовах розвитку економіки

в кожній державі наявні всі напрями розвитку податкової бази (тому

можна говорити про різні деталі кожного шляху в загальній подат-

ковій базі).

Виходячи з податку як філософської категорії, його зміст має де-

які національні й історичні особливості. Так, у Німеччині податок

має значення підтримки, яку громадяни надають державі; у Велико-

британії він означає обов’язок перед державою, у Сполучених Шта-

тах Америки податок визначається як такса, у Франції — як обов’яз-

кова плата, в Україні — як примусовий платіж.

Теорія науки про оподаткування у XIX–XX ст. розвивалася у

двох напрямах — марксистському і неокласичному (базою останньо-

го були розробки економістів А. Сміта і Д. Рікардо). Відповідно до

цих напрямів і будувалась загальна податкова політика держав адмі-

ністративно-командної та ринкової спрямованості. Для перших ха-

рактерна жорстка система, спрямована переважно на адміністратив-

но-централізовані методи стягнення податків і розподілу бюджету. У

деяких випадках при цій системі були спроби взагалі відмовитись від

окремих податків або зменшити їх тягар.

У державах з ринковою економічною системою оподаткування

будується на науково розроблених принципах. Податок виступає, з

одного боку, як економічна категорія, а з другого — як реальний

грошовий платіж у державну скарбницю, який визначається в кон-

кретному розмірі.

Крім напряму розвитку системи (командно-адміністративного чи

ринкового), на створення конкретної системи оподаткування впли-

вають також особливості економічного розвитку держави і розвиток

державності.

З одного боку, податки є частиною доходу виробника або іншого

платника та члена суспільства, а з другого — платники податків по-

в’язані з розподілом державних коштів, тобто витратами держави.

Тому велике значення для системи оподаткування має аналіз складу

державних витрат і встановлення їх залежно від суспільно необхід-

них потреб. У різних державах їх склад має свої особливості й зале-

жить від різних чинників. Оптимізація державних витрат складає ре-

альні умови для створення оптимальної системи оподаткування від-

повідно до конкретного часу функціонування держави.

Податкові відносини багатогранні, вони тісно пов’язані з іншими

відносинами, які існують у державі, й базуються на них. До таких від-

носин належать:

· громадсько-суспільні, які відображаються в існуючому устрої;

· виробничі, тобто співвідношення та характер існування виробни-

чої сили держави;

· відносини розподілу, які складаються між різними чинниками ви-

робництва або суб’єктами, які існують у державі;

· вартісні, які складаються при розподілі виробленого товару або

продукту, ресурсів;

· грошово-фінансові, які характеризують розподіл державного

бюджету як серед членів окремих соціальних груп, самих соціаль-

них груп, так і між підрозділами та галузями держави.

Основою всієї системи оподаткування є економічний базис держа-

ви та громадсько-політична надбудова. Вони встановлюють фінан-

сово-господарські відносини, які й визначають відповідну систему

оподаткування, яка має свій податковий механізм.

Система оподаткування значною мірою залежить від форм влас-

ності та їх співвідношень. Найефективніший податковий механізм

існує в тих державах, де на паритетних умовах діє багато форм влас-

ності, перерозподіл державних коштів базується на зміні різних форм

власності. Тобто складаються умови функціонування податкової си-

стеми в повному обсязі. І навпаки, коли в державі існує тільки одна

форма власності — державна і вона має суттєві переваги, то система

оподаткування перетворюється на систему вилучення частини дохо-

дів у директивному вигляді. Ефективність такої системи оподатку-

вання невелика, оскільки будь-які адміністративні заходи не зможуть

забезпечити всю повноту зборів податків до бюджету. Крім того,

державна форма власності, як звичайно, не дає можливості розвива-

тися підприємництву, обмежує зацікавленість громадян, знижує еко-

номічне стимулювання громадян та інших суб’єктів держави.

Таким чином, виходячи з філософської та економічної суті подат-

ків, можна стверджувати, що вони є обов’язковими, примусовими

платежами, які існують на економічному базисі та в економічних від-

носинах у державі. Податки охоплюють усі доходи як підприємств,

так і громадян незалежно від виду діяльності, типу і галузі, регіональ-

ного розташування.

Механізм їх дії визначається системою оподаткування, яка базу-

ється на особливих умовах, до яких належать:

· співвідношення між рівнем загальних податкових платежів і ви-

лученням з обсягу знов утвореної вартості;

· система оподаткування будується залежно від виконання фіскаль-

ної та регулюючої функцій податків;

· усі податки, які надходять до бюджету, використовуються на по-

криття суспільно необхідних потреб.

Податкова система є важливою частиною загальної політики

оподаткування. Вона являє собою систему відрахувань, обов’язкових

платежів, методологію їх розрахунку згідно з чинним податковим

законодавством держави, конкретними методами розрахунку подат-

кових платежів, а також податкових пільг. Уперше вимоги до систе-

ми оподаткування були визначені ще А. Смітом 1776 року у праці

“Дослідження про природу та причини багатства народів”:

1. Усі піддані держави повинні по можливості брати участь в утри-

манні уряду держави, причому за розміром ці сплати мають бути

адекватними тим послугам, які вони отримують від держави.

2. Податок, який сплачує будь-яка особа, повинен бути точно ви-

значений за розміром. Крім того, мають бути чітко встановлені

строки сплати, способи платежу для всіх платників податків.

3. Особливо наголошується, що кожен податок повинен стягува-

тись у такий час і спосіб, які є найсприятливішими для платника.

4. Кожен податок має бути мінімізований, тобто задуманий та роз-

роблений таким чином, щоб він забирав з кишені народу якомо-

га менше ніж необхідно державній скарбниці.

Ці вимоги характерні для будь-якої системи. Але в Україні відбу-

вається перехід від командно-адміністративної системи до ринкової,

тому вони мають деякі особливості.

Система оподаткування в будь-якій державі базується на дії тих

економічних засобів, які характерні для даного часу та даної еконо-

мічної системи.

Будь-який закон визначає основні принципи функціонування еко-

номічних відносин, тобто він не пристосовується до поточних потреб

держави та суспільства. Він залежить від тієї політичної ситуації, яка

склалась, та політичних сил, які діють у суспільстві. Недотримання

вимог дії економічних законів призводить до негативних наслідків

для суспільства й гальмує його розвиток.

Головним економічним законом суспільства залишається закон

власності, а інші закони відбивають тенденції розвитку суспільства

на основі цього закону. Тому система оподаткування базується на

знанні фундаментальних закономірностей відносин, які складаються

між громадянами, громадянами та підприємствами, підприємствами

та державою, громадянами та державою, і на тому, як ці взаємовід-

носини впливають на збагачення держави.

Крім закону власності, у суспільстві в перехідний до ринкових від-

носин період, який спостерігається нині в Україні, діє багато інших

економічних законів, які потрібно враховувати при створенні систе-

ми оподаткування, а саме:

1. Закон збільшення потреб суспільства залежно від ступеня розвит-

ку останнього. Сутність цього закону полягає в тому, що з підви-

щенням добробуту населення, з одного боку, зростають його по-

треби. З другого — збільшуються і податки, які населення сплачує

державі, а тому зростають і вимоги до послуг, що їх надає держа-

ва. Тобто повинно змінюватись і ставлення держави як до своїх

громадян, так і до виконання своїх функцій.

2. Закон зростання витрат. В умовах розвитку будь-якої економічної

системи товари, які виробляються, послуги, які надаються, по-

винні відповідати вимогам споживачів щодо якості, а також має

збільшуватися їх кількість. Підвищення якості потребує додатко-

вих матеріальних, трудових ресурсів, упровадження досягнень

науково-технічного прогресу, збільшує фінансові витрати, що

збільшує і витрати виробництва (хоча впровадження у виробниц-

тво досягнень науково-технічного прогресу може призвести й до

зменшення собівартості). Особливо це стосується перших періодів

виробництва товару.

3. Закон попиту. Сутність його полягає в тому, що при зниженні ці-

ни попит на продукцію підвищується, і навпаки. Але ціна товару

залежить від багатьох чинників, у тому числі й від податків та

інших обов’язкових відрахувань до державного бюджету. Їх

збільшення змушує підприємство:

· або збільшувати ціну виробу, що зменшує його обороти;

· або знижувати ціну за рахунок зменшення свого прибутку, що

негативно впливає на подальший розвиток підприємства, роз-

ширення виробництва, ефективність стимулювання праці робіт-

ників.

4. Закон пропозиції. Його зміст полягає в тому, що виробник бажає

реалізувати більше товарів за вищу ціну з метою отримання біль-

шого прибутку. Але й на дію цього закону податки мають особ-

ливий вплив. Найвища ціна, яку в умовах ринкової економіки мо-

же встановити виробник, обмежується попитом споживачів, тоб-

то зростання ціни можливе тільки до певної межі, вище якої виріб

не буде проданий. Тому збільшення розміру податків при обме-

женості ціни також призводить до зменшення кінцевого чистого

прибутку підприємства.

5. Закон ринкової рівноваги, або рівноважної ціни. Згідно з цим зако-

ном усі вироби мають реалізовуватись за ціною, яка утворюється

при перехрещенні кривих законів попиту та пропозиції. Вона має

миттєвий характер, але на її досягнення повинна бути спрямова-

на цінова політика підприємства. Деякі чинники суттєво впли-

вають на цю ціну. Так, введення нових податків, митних ставок,

інших обов’язкових платежів призводить до зміщення цієї ціни, а

відповідно, й до зміни попиту або пропозиції на ринку.

6. Закон вільної конкуренції. Згідно з цим законом на ринку виробів

і товарів формується середня ціна, яка дає змогу встановити в су-

спільстві економічну рівновагу між виробництвом і споживан-

ням. Зміна податкової системи призводить до знищення цієї рів-

новаги і, відповідно, до порушення економічної стабільності в су-

спільстві.

Розвиток економічної системи будь-якої держави відбувається на

основі як загальноекономічних, так й особливих законів, чинних у

цій державі. У зв’язку з цим виділяють два підходи до створення сис-

теми оподаткування:

1. Класичний, або загальнодержавний. Якщо система оподаткуван-

ня будується на цьому підході, то вона стає найоптимальнішою і

відповідає вимогам суспільства.

2. Організаційно-економічний, або внутрішньонаціональний. Цей

підхід передбачає утворення концепції та таких умов, за яких по-

датковий механізм діє відповідно до економічної та політичної

системи, що існує в державі. Він враховує економічний базис і тип

держави, політичний режим, національно-економічні умови роз-

витку, традиції та національні особливості.

Головною метою податкової системи є її стимулююча спрямова-

ність на розвиток суспільства в цілому і на підвищення добробуту

громадян.

З урахуванням того, що система оподаткування за своєю суттю є

багатофункціональною, виділяють такі цільові настанови до її ство-

рення:

· створення таких умов, які б стимулювали інвестування коштів

підприємств (у тому числі іноземних) і фізичних осіб в економіку

держави з метою її розвитку, зміни структури виробництва, її ди-

версифікації, збільшення робочих місць;

· стимулювання підвищення загальної продуктивності праці в дер-

жаві за рахунок розвитку та прискорення впровадження у вироб-

ництво нових досягнень науково-технічного прогресу, розвитку

науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, розробки

нових технологій;

· забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції як

на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку;

· створення умов для розвитку тих галузей або територій, у розвит-

ку яких зацікавлена держава, за рахунок переливання капіталу з

менш прибуткових виробництв до більш прибуткових і отриман-

ня більших прибутків;

· забезпечення задоволення всіх (або більшості) потреб громадян і

всіх верств населення. При цьому особливого значення набуває

якість задоволення цих потреб.

Загалом система оподаткування повинна будуватись на підставі

певних правил і положень, які називаються принципами. Усі принци-

пи можна класифікувати за двома напрямами:

· економіко-функціональні;

· організаційно-правові, які, в свою чергу, поділяються на прин-

ципи єдності та децентралізації.

До економіко-функціональних принципів належать:

1. Створення стабільної системи оподаткування (що залежить від

законодавчої бази держави), відносно стійкої до всіх чинників (у

тому числі і зовнішніх), які впливають на розвиток економічної

та фінансової системи держави; неможливість зворотної дії зако-

нодавчих актів, чинних у державі. Цей принцип особливо акту-

альний для України, яка характеризується нестабільністю зако-

нодавчої бази й зворотністю дії окремих законодавчих актів.

2. Універсалізація оподаткування. Систему оподаткування потріб-

но організувати таким чином, щоб можна було застосовувати її в

будь-яких умовах розвитку економіки держави.

3. Система оподаткування повинна забезпечувати однократність

стягнення податків. Тобто неприпустимо застосовувати подвійне

оподаткування (в Україні, на жаль, зустрічається і кількаразове

стягнення податків і зборів, наприклад, із заробітної плати пра-

цівника та ін.).

4. Прозорість системи оподаткування, її зрозумілість та однознач-

ність трактування для будь-якого платника податку — чи то юри-

дичної чи то фізичної особи. Порядок і методика визначення та

сплати податків не може мати різне трактування як для платника

податку, так і для тієї структури, яка збирає податки. Чим менше

буде таких негараздів у чинному законодавстві, тим менше буде

звертань до судових органів та оскаржень у різні інстанції. На

жаль, здебільшого таке становище стає суттєвим важелем у руках

податкових органів і негативно впливає як на платників подат-

ків, так і на систему оподаткування загалом.

5. Рівнонапруженість податкового тягаря для всіх суб’єктів, тобто

для всіх платників податків. По-перше, це стосується суб’єктів од-

ного рангу — підприємств, фірм, фізичних осіб та ін. Безумовно,

пільги існують у будь-якій податковій системі та в будь-якій дер-

жаві і відіграють важливу стимулюючу роль, але значна їх кіль-

кість свідчить про недосконалість чинної системи податкового

законодавства, її складність як для розуміння, так і для застосу-

вання. По-друге, це стосується встановлення рівнонапруги й між

платниками різних рангів — між юридичними та фізичними осо-

бами. Тобто цей принцип означає відсутність дискримінації в по-

рядку сплати та встановлення розміру податку.

6. Прагнення досягти відносної рівноваги в забезпеченні інтересів

усіх учасників податкового процесу — держави, підприємства,

юридичних і фізичних осіб. Цей принцип досягається тільки за

допомогою створення ефективної податкової системи держави.

7. Відмова від репресивного характеру системи оподаткування.

Сутність цього принципу полягає в тому, що система оподатку-

вання повинна бути побудована таким чином, щоб не дати змоги

організувати якісь репресивні дії щодо платників податків з боку

податкових адміністрацій (у деяких випадках навіть щодо поруш-

ників податкового законодавства, але залежно від характеру по-

рушення та відповідно до його наслідків).

8. Бюджетна спрямованість системи оподаткування. Кількість та су-

ма зібраних податків повинна координуватись з витратною час-

тиною бюджету держави. Це означає, що нові податки повинні

з’являтись тоді, коли з’являються нові статті витрат. Але вони не

повинні використовуватись для покриття та ліквідації бюджетно-

го дефіциту.

9. Найменше втручання в справи платника податків. Система опо-

даткування не може бути інструментом втручання державних ор-

ганів у право вибору платником податку напряму діяльності, об-

сягів виробництва, диверсифікації діяльності тощо.

10. Ефективність системи оподаткування. Сутність цього принципу

полягає в тому, що всі витрати на створення, функціонування роз-

робленої системи оподаткування мають бути значно нижчими, ніж

отримана сума податків. Згідно з чинним законодавством вона по-

винна бути спрямована на виконання фіскальної функції та функції

стимулювання, на прищеплення платникам податку податкової

культури, розуміння ними обов’язковості сплати податків.

Принцип єдності та централізації передбачає, що система оподат-

кування складається як із загальнодержавної системи податків, які

встановлюються на загальнодержавному рівні й стягуються в держав-

ний бюджет, так і з місцевої системи податків та зборів і обов’язкових

платежів. Порядок їх стягнення, розрахунку та ставки оподаткування

визначаються місцевими органами самоврядування. Ці податки зби-

раються в місцевий бюджет і розподіляються місцевою владою.

У зв’язку з цим постає проблема розподілу функцій і повнова-

жень між центральними (державними) та місцевими органами в пи-

таннях збору та розподілу податків. У різних країнах світу ця про-

блема вирішується по-різному. У деяких державах, наприклад у

Сполучених Штатах Америки, система місцевих бюджетів (а її скла-

довою виступає система оподаткування) являє собою автономну

(відокремлену, самостійну) систему оподаткування штатів. При

цьому загальні доходи місцевих бюджетів регулюються централізо-

вано. В Японії, приміром, система оподаткування найбільш цент-

ралізована, тому необхідні додаткові кошти на розвиток муніци-

пальних та адміністративних одиниць останні отримують з цент-

рального бюджету.

Принцип побудови системи оподаткування в Україні визначаєть-

ся чинним Законом України “Про систему оподаткування” та прий-

нятим у 1997 р. Законом України “Про доповнення та зміни до Зако-

ну України “Про систему оподаткування”. У скороченому вигляді

вона має такий вигляд:

· стимулювання підприємницької виробничої діяльності;

· обов’язковість;

· рівнозначність і пропорційність;

· рівність до платників податків, недопущення будь-яких проявів

податкової дискримінації;

· соціальна справедливість;

· стабільність;

· економічна обґрунтованість;

· компетентність;

· єдиний підхід;

· доступність.

Загалом формування системи оподаткування відбувається на ос-

нові взаємодії ринкового та адміністративно-розподільчого механіз-

мів. Це означає, що з урахуванням того, що податки, по суті, мають

обов’язковий характер, будуватись система оподаткування може

тільки на державному рівні. Але при формуванні системи оподатку-

вання потрібно враховувати й ринкові чинники, а саме:

· рівень розвитку економіки держави в цілому;

· рівень розвитку окремих регіонів і галузей національної економіки;

· рівень добробуту населення та його доходів;

· витрати бюджету держави та їх обґрунтованість;

· рівень розвитку підприємництва тощо.

Система оподаткування передбачає формування особливого по-

даткового механізму, який в будь-якій економічній системі повинен

відповідати на три запитання:

1. Хто повинен сплачувати податки? Основним тут є розподіл по-

даткового тягаря між платниками податку, тобто юридичними та

фізичними особами.

2. Які показники повинні визначатися при сплаті податків? Тобто

визначення об’єкта оподаткування.

3. Яким має бути розмір податку, що стягується з кожного об’єкта

оподаткування? Тобто визначення ставки оподаткування.

Щоб відповісти на ці запитання, важливого значення набуває ви-

бір податкової бази, який має особливі підходи. До них належить

оподаткування:

· результатів кінцевої діяльності платника податку (результатів ви-

робництва, кількість наданих послуг, виконаних робіт);

· бази оподаткування на основі різних видів ренти;

· обігу реалізації товарів і виробів;

· капіталу, нерухомості та майна;

· споживача.

4.2. Податки, їх функції та види

Податки є частиною загальної фінансової системи як держави в

цілому, так і окремих її суб’єктів. Крім того, вони виступають однією

з категорій ринкової економіки.

Податки існують у сфері виробничих відносин, оскільки є вилу-

ченням частини виробленого продукту (в грошовій формі) в дохід

держави. Але податки — це нестійка категорія. Вони постійно зміню-

ються. Змінна й сфера їх дії.

Сутність податків, як економічної категорії, проявляється через ті

функції, які вони виконують. Виділяють три головні функції податків

(рис. 25).

Фіскальна функція. Її сутність полягає в забезпеченні надхо-

дження коштів до державного бюджету. В будь-якому суспільстві

Функції податків

Соціальна

Фіскальна

Регулююча

Контрольна

Стимулюючий напрям

Розподільча

Стримуючий напрям

Рис. 25. Функції податків

ця функція послідовно реалізується. За її допомогою відбувається

формування фінансових ресурсів держави, призначених для по-

криття витрат, пов’язаних із виконанням державою своїх функ-

цій — економічних, соціальних, оборонних, охорони здоров’я,

екологічних тощо.

У свою чергу, ця функція поділяється на дві (деякі економісти та

вчені виділяють їх окремо): контрольну та розподільчу.

Контрольна функція. Вона полягає в обліку кількості податків і

розміру кожного з них, а також в оцінці ефективності кожного ка-

налу надходження податків. Це передбачає не тільки здійснення

контролю за отриманням податків, а й застосування різних санкцій

до порушників. Крім того, виконання цієї функції передбачає також

внесення постійних змін у систему оподаткування з метою підви-

щення її ефективності, яка залежить від існуючої в державі податко-

вої дисципліни, законослухняності платників податків та їх став-

лення до держави. Основна мета цієї функції — досягнення своєчас-

ної і повної за обсягом сплати податків.

Виконання розподільчої функції пов’язане зі стягненням податків

і забезпеченням наповнення бюджету, який потім буде розподілений.

При виконанні цієї функції держава повинна збирати постійні,

стабільні та рівномірні податки.

Постійність в отриманні податків означає, що вони повинні над-

ходити до бюджету не у вигляді разових платежів, а протягом усього

бюджетного періоду в чітко встановлені строки згідно з чинним за-

конодавством.

Стабільність означає, що надходження податків повинно визна-

чатись високим рівнем гарантії того, що передбачені чинним законо-

давством податки держава отримає у повному обсязі.

Рівномірність означає, що податки повинні розподілятися по те-

риторії таким чином, щоб забезпечити достатні доходи всім ланкам

бюджетної системи як на державному, так і на місцевому рівні.

Регулююча функція. Її сутність полягає в перерозподілі вартості

валового національного продукту між державою та платниками по-

датків. Податки при цьому утворюють особливі механізми, які забез-

печують баланс особистих і загальнодержавних інтересів.

Мета цієї функції — забезпечення неперервності інвестиційних

процесів, зростання фінансових результатів бізнесу, сприяння збіль-

шенню коштів.

Виконання регулюючої функції передбачає:

1. Визначення системи оподаткування. Але система оподаткування

повинна постійно пристосовуватись до особливостей розвитку

економіки держави, ситуацій, які склались, запланованих реформ

тощо. Тому важливе не тільки формування, а й удосконалення

системи оподаткування, заміна існуючих податків, методики їх

розрахунку, сплати тощо.

2. Ефективність застосування податків залежить від їх прогресив-

ності, можливості отримання будь-яких пільг і загального змен-

шення в межах чинного законодавства. За допомогою податко-

вих пільг держава має змогу регулювати кон’юнктуру загально-

державного ринку товарів і послуг. Встановлення податкових

пільг дає можливість підприємству збільшити свої доходи, прибу-

ток, знизити витрати та ціну виробу, збільшити реалізацію про-

дукції. І навпаки, збільшення розмірів сплачених податків при-

зводить до підвищення ціни та зменшення обсягів виробництва.

3. Визначення податкових ставок. Держава встановлює ставки опо-

даткування і диференціює їх відповідно до чинної системи та

особливостей розвитку економіки. Диференціація проводиться

залежно від виду підприємства та форми його власності, напряму

діяльності, обсягів виробництва або надання послуг, важливості

його для споживачів або держави, а також від часу діяльності су-

б’єкта оподаткування тощо.

Слід зазначити, що виконання цієї функції податків з подальшим

розвитком ринкових відносин повинно бути гнучкішим (за умови,

що загальна система оподаткування залишається незмінною). Так,

від виконання регулюючої функції залежить розвиток підприємства,

зацікавленість у розширенні обсягів діяльності. Податок на прибуток

визначає ту його частину, яка залишається в розпорядженні підприє-

мства. Якщо податок на прибуток занадто великий, це зменшує заці-

кавленість підприємства в його отриманні, і воно намагається прихо-

вати прибуток і будь-якими засобами збільшити фонд оплати праці

чи інші витрати або зменшити масштаби діяльності. При зменшенні

податку на прибуток ця функція може впливати на ту частину, яка

підлягає капіталізації. Якщо з боку держави проводиться політика,

спрямована на стимулювання капіталовкладень (наприклад, нада-

ються пільги при інвестуванні у нові виробництва, придбанні облад-

нання та прискоренні його амортизації), то більша частина прибут-

ку використовується на ці цілі. Якщо держава зменшує або взагалі

скасовує оподаткування дивідендів, то підприємство зацікавлене у

збільшенні споживчої частини прибутку і підвищує розміри дивіден-

дів на свої акції.

У межах виконання цієї функції виділяють два її напрями: стиму-

люючий та стримуючий.

Сутність стимулюючого напряму полягає в наданні податкових

пільг або звільненні від сплати податків взагалі.

Стримуючий напрям застосовується, коли держава бажає захисти-

ти власного виробника. Для цього встановлюються додаткові подат-

ки чи підвищуються митні тарифи або вже діючі податки (наприклад,

акцизний збір на горілчані та тютюнові вироби тощо). У результаті

зростає ціна виробу, і він стає неконкурентоспроможним.

Як надання пільг, так і різні стримуючі важелі застосовуються неза-

лежно від виду підприємства, галузі виробництва чи обслуговування.

В Україні особливого значення набуває третя функція податків —

соціальна. Її виконання суттєво впливає на добробут громадян та

справедливий розподіл коштів державного бюджету між усіма вер-

ствами населення.

Податки відповідають на запитання “для чого?”. А в цьому разі

на перший план виходить запитання “для кого?”. Податки встанов-

люються для утримання державних структур і для забезпечення вико-

нання ними функцій управління, оборони, соціальної, економічної та

ін. Вони не мають ні елементів конкретного цільового обміну, ні кон-

кретного призначення. Так, при відрахуванні коштів на обов’язкове

пенсійне страхування платник знає, що, коли він досягне пенсійного

віку, вони підуть на виплату пенсій. Це стосується і обов’язкових пла-

тежів на страхування на випадок безробіття, виплат в інноваційний

фонд та інших відрахувань та платежів. Коли сплачується податок

(наприклад, на прибуток, прибутковий податок з громадян, податок

на додану вартість тощо), то платник не знає, на що будуть витрачені

ці кошти: на освіту, охорону здоров’я, на утримання збройних сил

тощо. Ці кошти акумулюються в державному бюджеті, а потім роз-

поділяються Верховною Радою України при його затвердженні.

Тому податок — це не тільки юридична, а й економічна категорія.

При стягненні та отриманні податку відбувається перерозподіл час-

тини засобів власності усього суспільства. Отже, податки виступа-

ють і як форма перерозподілу національного доходу. Інші обов’яз-

кові платежі та відрахування, внески до державного бюджету є по-

датками тільки за формою, а не за суттю.

Податок встановлюється тільки державою і є тільки її атрибутом.

Встановлення податку в законі держави є формою прояву державно-

го суверенітету. Індивідуальність податку проявляється у тому, що

при його стягненні держава бере на себе обов’язки надання кожному

платнику визначеного еквівалента, який дорівнюватиме розміру

його платежу.

Податки стягуються не один раз, а періодично, в строки, визна-

чені чинним законодавством. Відносини, що складаються при визна-

ченні розміру податку та його сплаті, регулюються нормами фінан-

сового права, які в сукупності створюють інститут податкового пра-

ва. У ньому передбачаються спеціальні норми, які встановлюються

щодо кожного податку, регулюються порядок нарахування, стягнен-

ня та відміни податку, строки сплати, пільги, відповідальність плат-

ника, порядок оскарження та застосування штрафних санкцій. По-

датки не мають територіальної закріпленості і не належать до конк-

ретних витрат платника.

Але в податках закладені деякі суперечності. Об’єктивно сплата

податку призводить до зменшення загального доходу платника. При

цьому кожен із них зацікавлений у зменшенні бази оподаткування,

для того щоб зменшити сплату відповідного податку. З другого боку,

держава зацікавлена в отриманні податків у повному обсязі. Тому від

того, як виконується фіскальна функція, залежить відношення плат-

ника податку до держави. А від того, як виконується економічна

функція, залежить ставлення держави до платника податку.

Але треба мати на увазі, що податки не завжди нараховуються з

тих джерел, які визначаються чинним законодавством, тобто об’єкт

оподаткування та суб’єкт, який сплачує податок, можуть не збіга-

тись. Платник податку завжди бажає перекласти сплату податків на

інших суб’єктів ринку: на споживачів за рахунок підвищення ціни

пропорційно зростанню податку або на тих, від кого сам отримує

виріб, на таку суму, яка б дорівнювала його вартості за умови відсут-

ності цього податку взагалі. У деяких випадках це відбувається в ме-

жах національної економіки. Тому з’являється проблема визначення

сфери цього перекладання і впливу кінцевих пунктів, куди податок

переміщується. Процес переміщення має особливості щодо окремих

податків. Це можна розглянути на таких прикладах.

Оподаткування фізичних осіб. Стягнення прибуткового податку

стосується всіх громадян України, які повинні сплачувати цей пода-

ток і мають дохід, що підлягає, згідно з чинним законодавством, опо-

даткуванню. Якщо платник податку має право самостійно встанов-

лювати ціни на свій виріб або послугу, то він може перекласти спла-

ту податку на споживачів. Так, підприємства, які займаються особи-

стою професійною діяльністю і отримують за це гроші, можуть

підвищувати ціни на свої послуги пропорційно збільшенню розміру

податку з метою компенсації цих витрат, а також підвищувати заро-

бітну плату працівників, що, з одного боку, є позитивним моментом

для працівників, а з другого — збільшує витрати роботодавця і, від-

повідно, підвищує ціну виробу. Тобто підвищення заробітної плати

працівникам означає додаткову сплату податків (як через заробітну

плату, так і при придбанні товарів). Це ж стосується і податків на

спадщину.

Податок на прибуток підприємства. Сфера застосування та пере-

кладання цього податку досить обмежена. Якщо підприємство вста-

новлює ціни, розраховуючи отримати найбільший прибуток, то,

коли вводиться новий податок, воно може і не підвищувати ціну чи

зменшувати обсяги виробництва. У цьому разі співвідношення між

цінами та отриманим максимальним прибутком буде практично не-

змінним як до введення, так і після введення цього податку. Весь по-

датковий тягар лягає на власників компанії, акціонерів у вигляді

меншого розміру дивідендів або меншого розміру нерозподіленого

прибутку. Але компанія може перекласти весь тягар сплати нового

податку на споживачів, підвищуючи ціну на свій виріб пропорційно

новому податку. Крім того, податковий тягар може бути перекладе-

ний і на постачальника за рахунок купівлі ресурсів за нижчою ціною.

Але, як правило, перерозподіл податкового тягаря щодо цього по-

датку здійснюється між власниками цінних паперів (передусім акцій)

підприємства за рахунок перерозподілу дивідендів.

Акцизний збір. Сфера дії перерозподілу цього податку невелика.

Платнику важко перекласти сплату акцизного збору на споживача,

наприклад, алкогольних напоїв, кондитерських виробів, тому що ос-

танній може купити інші товари та вироби за нижчою ціною, у тому

числі товари іноземного виробництва (або алкогольні напої домаш-

нього виробництва). Підвищення ціни може настільки зменшити обся-

ги виробництва, що платник згоден буде ці податкові витрати взяти на

себе. Але й тут виникають різні варіанти. Наприклад:

· збільшення ціни відбувається поступово й у невеликих розмі-

рах, тобто споживач поступово звикає до незначного підви-

щення ціни;

· перекладання сплати податків можливо в тих випадках, коли на

даному ринку відсутні товари-замінники, а аналогічні вироби

дуже відрізняються від них за якістю.

Отже, перекладання акцизного збору на споживачів відбувається

насамперед через підвищення ціни.

Податок на майно, яке здається в оренду. В цьому разі перекла-

дання податку відбувається через підвищення орендної плати, й по-

датковий тягар перекладається на орендаря.

Це стосується і деяких інших податкових платежів.

Велике значення при дослідженні системи оподаткування, впливу

внутрішніх і зовнішніх чинників, при розробці податкової політики

держави відіграє класифікація податків за різними ознаками. Її не-

обхідність визначається різновидами податкових форм і застосуван-

ням різних податкових режимів. При цьому враховуються особли-

вості їх розрахунку, сплати, віднесення на витрати виробничої діяль-

ності тощо.

Перша ознака — належність до рівня суб’єктів, які отримують по-

даткові платежі: загальнодержавні та місцеві податки. Розподіл за

цією ознакою визначається згідно з Законом України “Про систему

оподаткування” від 25 червня 1991 р. № 1251-12 в редакції Закону від

18.02.97 р. № 77/97-ВР з наступними змінами та доповненнями. (Далі

подано перелік податків та інших обов’язкових платежів з урахуван-

ням доповнень та змін.) Перелік загальнодержавних податків, зборів

та обов’язкових платежів подано в ст. 14 вищезгаданого Закону:

1. Податок на додану вартість.

2. Акцизний збір.

3. Податок на прибуток підприємств.

4. Податок на доходи фізичних осіб.

5. Мито.

6. Державне мито.

7. Податок на нерухоме майно (нерухомість).

8. Плата (податок) на землю.

9. Рентні платежі.

10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних

машин і механізмів.

11. Податок на промисел.

12. Збір на геологорозвідувальні роботи, які виконуються за рахунок

державного бюджету.

13. Збір на спеціальне використання природних ресурсів.

14. Збір за забруднення навколишнього середовища.

15. Збір на обов’язкове соціальне страхування.

16. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

17. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

18. Фіксований сільськогосподарський податок.

19. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.

20. Єдиний збір, що справляють у пунктах пропуску через державний

кордон України.

Перелік місцевих податків, зборів та обов’язкових платежів ви-

значається ст. 15 цього ж Закону. До них належать два податки:

1. Податок з реклами.

2. Комунальний податок.

А також 14 місцевих зборів та обов’язкових платежів:

1. Готельний збір.

2. Збір на паркування автотранспорту.

3. Ринковий збір.

4. Збір за видачу ордера на квартиру.

5. Курортний збір.

6. Збір за участь у бігах на іподромі.

7. Збір за виграш у бігах на іподромі.

8. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.

9. Збір за право використання місцевої символіки.

10. Збір за право проведення кіно- і телезнімання.

11. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу

і лотерей.

12. Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспор-

том, що прямує за кордон.

13. Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери

послуг.

14. Збір з власників собак.

Друга ознака — місце податків, зборів та обов’язкових платежів у

ціні виробу або послуги. За цією ознакою виділяють такі види:

1. Податки, які входять у собівартість:

· збір на обов’язкове соціальне страхування;

· збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

· збір до державного інноваційного фонду;

· плата за землю;

· плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяль-

ності;

· податок на промисел;

· фіксований сільськогосподарський податок;

· податок на рекламу;

· комунальний податок тощо.

2. Податки, збори та обов’язкові платежі, які сплачуються з прибут-

ку підприємства:

· податок на прибуток підприємства;

· податки з власників транспортних засобів та інших самохідних

машин і механізмів;

· збір за забруднення навколишнього середовища;

· державне мито тощо.

3. Податки та збори, які входять до ціни виробу:

· податок на додану вартість;

· акцизний збір.

Третя ознака — джерела податкової бази. За цією ознакою виді-

ляють податки, збори та обов’язкові платежі, які сплачуються за ра-

хунок:

· індивідуального доходу (податок на доходи фізичних осіб);

· доходу від продажу (податок на додану вартість);

· фінансового результату діяльності (податок на прибуток);

· витрат підприємства (збір на обов’язкове соціальне страхування

та обов’язкове державне пенсійне страхування).

Четверта ознака — за об’єктом оподаткування (за податковою

базою):

· ресурсні;

· рентні;

· на споживання;

· майнові (на нерухомість).

П’ята ознака — за методом розрахунку ставок оподаткування:

· регресивні;

· пропорційні;

· прогресивні;

· лінійні;

· ступеневі.

Шоста ознака — за засобом вилучення:

· прямі — податок на прибуток підприємств, на землю, з влас-

ників транспортних засобів та інших самохідних машин і ме-

ханізмів, на нерухоме майно (нерухомість);

· непрямі — податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Сьома ознака — за суб’єктами сплати:

а) юридичні особи — вони сплачують прямі, непрямі податки, збо-

ри в цільові фонди;

б) фізичні особи сплачують:

· прибутковий податок з громадян;

· податок на промисел;

· плату за землю;

· податок з власників транспортних засобів та інших самохідних

машин і механізмів;

· мито;

· державне мито;

· внески (індивідуальні) на державне пенсійне страхування;

· внески на страхування на випадок безробіття;

· торговельний патент;

· єдиний податок (для тих фізичних осіб, які здійснюють підпри-

ємницьку діяльність за спрощеною формою сплати податку та

бухгалтерського обліку);

· місцеві податки та збори.

4.3. Податкове право та його складові

Податкове право є складовою фінансового права і являє собою

сукупність юридичних норм, які визначають сутність податків у

державі, порядок їх сплати, розрахунок, функціонування, зміни,

скасування. Крім того, воно регулює відносини, що виникають між

податковими органами та платниками при сплаті податків, а також

містить загальні закони та підзаконні акти і нормативи, які закрі-

плюють принципи побудови податкової системи, права та обов’яз-

ки учасників податкових правовідносин, види платежів, методичні

та теоретичні положення, які пояснюють інші положення, явища,

обставини, терміни.

Джерелом податкового права є закони з питань оподаткування

та інші нормативні акти, розпорядження, постанови, які прийма-

ються Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів, укази Пре-

зидента, постанови податкової адміністрації України, рішення

судів різних інстанцій тощо. Особливе значення мають нормативні

документи, які коригують закони України або відміняють їх.

У системі оподаткування можуть існувати тільки податкові право-

відносини. Це відносини, які виникають при сплаті податків підпри-

ємствами, громадянами, тобто коли вони виступають як носії прав та

обов’язків, що встановлюються чинним законодавством і регулю-

ються нормами фінансового, адміністративного, цивільного та кри-

мінального права. Податкові правовідносини відображають еко-

номічні, політичні, управлінські відносини.

Суб’єктами правовідносин виступають, з одного боку, податкові

органи, які діють від імені держави і мають відповідні повноваження,

а з другого — платники податків (юридичні та фізичні особи). Будь-

яка юридична або фізична особа стає платником податку тільки за

наявності об’єкта оподаткування — доходу, майна, землі тощо.

Податкові правовідносини стосуються широкого кола питань,

починаючи з розробки порядку, визначення обов’язків щодо спла-

ти податку, форми контролю за сплатою, податкових пільг і закін-

чуючи визначенням строків сплати його до відповідного бюджету.

Ці відносини мають свої особливості, які полягають у визначенні

суб’єктів податкових правовідносин. Суб’єктами податкових пра-

вовідносин виступають державні податкові органи та платники по-

датку (юридичні та фізичні особи). Кожен суб’єкт має юридичні

права та обов’язки. Так, обов’язок Державної податкової адмініст-

рації — вимагати від платника своєчасної сплати податку у визна-

чені строки і в повному обсязі. Якщо ця вимога не виконується, то

податкові органи мають право застосовувати штрафні санкції або

інші міри покарання до порушників. Платник зобов’язаний вчасно

сплачувати податки відповідно до чинного законодавства. Крім

того, він має право на відстрочку платежів, його розрахунку, отри-

мання податкового кредиту або пільг, повернення переплачених

податкових сум, а також на оскарження дій податкової адмініст-

рації в керівних органах або в арбітражному суді.

Зміст податкових правовідносин виявляється у формі особистих

зв’язків між учасниками, тобто в суб’єктивних правах та їх юридич-

них обов’язках. Тому з’являється суб’єктивне податкове право. Воно

являє собою поведінку платників податків і державних податкових

органів. Відповідно до суб’єктивного податкового права визначають

і відповідні суб’єктивні податкові відносини як вид обов’язкової по-

ведінки, яка повинна відповідати чинному закону.

Предметом податкового права є чинна система правових фінансо-

вих відносин, яка виступає регулятором відносин між державними

податковими органами та податками щодо визначення правил та по-

рядку стягнення їх в бюджети різних рівнів.

Методом податкового права виступають імперативні норми по-

даткового права з метою стягнення податків до державного бюдже-

ту з доходів, майна, землі платника податків. Імперативність означає

обов’язковість сплати податкових платежів без будь-яких винятків.

Імперативні норми податкового права зобов’язують платників до-

тримуватись вимог законодавства щодо сплати податків і не допус-

кати будь-яких змін або його порушення. Ця норма визначається

обов’язковим характером податків.

Податкові правовідносини можливі тільки при наявності подат-

кових законів. Вони являють собою правовий акт вищого органу за-

конодавчої влади, який визначає обов’язки усіх суб’єктів процесу

оподаткування — як державних податкових органів, так і платників

податків. Головним при цьому є визначення обов’язків сплати по-

датків у строки, порядку, розмірах, які визначаються цим законом.

Податкові закони — це особливі закони, які стосуються економі-

чних аспектів діяльності як підприємств, так і громадян.

Податковий закон повинен бути чітко сформульований, простий

і зрозумілий суб’єктам системи оподаткування — як державним по-

датковим органам, так і платникам податку. У ньому повинен бути

чітко визначений порядок нарахування та сплати податку.

Податковий закон містить обов’язкові елементи податкової сис-

теми, до яких належать суб’єкти та об’єкти оподаткування, ставки,

одиниці, строки та пільги щодо певного податку.

Суб’єктом оподаткування є юридична або фізична особа. Вона

виступає платником податку і як громадянин держави, і як підприє-

мець (тобто як громадянин, який здійснює підприємницьку діяль-

ність). Це ж стосується і громадян іноземних держав, які здійснюють

підприємницьку діяльність на території України. Але в будь-якому

разі вони мають усі права і відповідні обов’язки щодо сплати подат-

ків так само, як і юридичні особи. Ступінь відповідальності залежить

від їх статусу. Так, громадяни-підприємці повинні бути зареєстро-

вані як платники податків і суб’єкти підприємницької діяльності.

Форма оподаткування визначається підприємцем, який може сплачу-

вати єдиний податок (і тоді він звільняється від сплати інших подат-

ків), та підприємцями, які сплачують весь перелік податків, як і юри-

дична особа. Громадяни, які працюють тільки за наймом або не пра-

цюють, сплачують обмежену кількість податків, основним з яких є

прибутковий податок.

Існує різниця між платниками податку — юридичними особами

та громадянами. Різниця визначається за двома ознаками:

1) за механізмом оподаткування. Він визначається законодавчо в

кожному законі про конкретний податок;

2) за механізмом стягнення податку або його частини, яка не спла-

чується в строк згідно з чинним законодавством. Так, з юридич-

них осіб стягнення відбувається в звичайному порядку, з грома-

дян тільки за рішенням суду або нотаріусом за виконавчими лис-

тами.

Для забезпечення найповнішого та комплексного контролю за

громадянами — платниками податків в Україні створений Держав-

ний реєстр фізичних осіб, згідно з яким кожному громадянину нада-

ний індивідуальний ідентифікаційний код, який занесений у комп’ю-

терну мережу. Крім того, на кожного громадянина-платника в ком-

п’ютерах заведений особистий рахунок, у якому зберігаються всі

відомості про сплату ним податків за податковий рік.

У податковій системі податковими правовідносинами визнача-

ються три основні фінансові терміни.

Плата (або платіж) передбачає відносну еквівалентність відносин

між платниками податку та державними органами. Наприклад, пла-

та за воду, яка йде на виробничі потреби; плата за спецвикористан-

ня природних ресурсів. Плата може вноситись як на собівартість, так

і сплачуватись з прибутку підприємства, що визначається чинним за-

конодавством.

Відрахування передбачають цільове призначення. Як правило,

вони здійснюються у спеціально визначені фонди і можуть витрача-

тися тільки згідно з напрямами цих фондів. Наприклад, кошти на

обов’язкове пенсійне страхування відраховуються у Пенсійний фонд

України і можуть використовуватись тільки на соціальне забезпечен-

ня громадян пенсіями та доплатами до них. Відрахування на страху-

вання на випадок безробіття підприємство здійснює тільки у фонд

зайнятості, і використовуються вони для соціального захисту цієї ка-

тегорії громадян. У більшості випадків ці кошти сплачують із собі-

вартості.

Податки встановлюються для утримання державних структур і

покриття всіх витрат держави при виконанні ними своїх функцій.

Податковий закон визначає головні елементи, які утворюють си-

стему елементів податкових правовідносин.

Суб’єкт оподаткування, або платник податку. Це будь-яка юри-

дична або фізична особа, поведінка якої регулюється нормами по-

даткового права і яка виступає учасником податкових відносин та

носієм суб’єктивних прав та обов’язків.

Платник податку (юридична, фізична особа) має обов’язки, які

визначаються ст. 9 та 10 Закону України “Про систему оподатку-

вання”. (Закон України “Про систему оподаткування” від 25 черв-

ня 1991 р. № 1251-12 з доповненнями та редакцією Закону від

18.02.97 № 77/97-ВР.) Головні з них:

1. Вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-

господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, які

встановлені законами.

2. Подавати до державних податкових органів та інших держав-

них органів, відповідно до законів, декларації, бухгалтерську

звітність та інші документи й відомості, які пов’язані з обчисленням і

сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів).

3. Сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових пла-

тежів) у встановлені законами терміни.

4. Допускати посадових осіб державних податкових органів до

обстеження приміщень, що використовуються для одержання до-

ходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для

перевірки з питань обчислення і сплати податків, зборів, обов’язко-

вих платежів.

Крім того, керівник і відповідні посадові особи, тобто юридичні

та фізичні особи, під час перевірки, що проводиться державними по-

датковими органами, зобов’язані давати пояснення з питань оподат-

кування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги

державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень

відповідних законів про оподаткування і підписати акт про прове-

дення перевірки.

Обов’язок фізичних осіб щодо сплати податків і зборів, інших обо-

в’язкових платежів припиняється зі сплатою податку, збору або іншо-

го обов’язкового платежу або його скасуванням, а також у разі смерті

платника. Для юридичної особи обов’язки сплати податків, зборів та

обов’язкових платежів, як і для фізичних осіб, припиняються з опла-

тою податку і збору або його скасуванням, а також при ліквідації

підприємства. При цьому відшкодування боргів по сплаті податку

здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Права платника податків, зборів та інших обов’язкових платежів

визначаються ст. 10 того ж Закону. До головних з них належать:

1. Подавати державним податковим органам документи, які

підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, вста-

новленому Законом України.

2. Одержувати та ознайомлюватись з актами перевірок, проведе-

них державними податковими органами.

3. Оскаржувати у встановленому Законом порядку рішення дер-

жавних податкових органів та дії їх посадових осіб.

Стаття 11 цього Закону визначає відповідальність платників по-

датків, зборів та інших обов’язкових платежів за порушення подат-

кових законів. Для порушників законодавства про податки застосо-

вуються фінансові санкції за наслідками документальних перевірок

та ревізій, які здійснюються органами Державної податкової адмі-

ністрації України та іншими уповноваженими державними та недер-

жавними органами. Розміри цих штрафних санкцій визначаються

відповідними документами.

Носій податку. Це особа (юридична або фізична), яка безпосе-

редньо розраховує та сплачує податки і бере на себе весь податко-

вий тягар. Залежно від участі в загальній системі утворення та спла-

ти податку всі носії податку поділяються на три типи:

· особи, які безпосередньо утворюють базу оподаткування. Голов-

ним чином це виробники та споживачі, причому споживачами

можуть виступати як підприємства, так і населення;

· посередники. Це ті особи, які здійснюють посередницькі дії між

виробниками та споживачами, причому споживачами можуть ви-

ступати як підприємства, так і населення;

· кінцеві споживачі, тобто ті особи, які сплачують податок уже

після кінцевого споживання. Вони виступають у кінці процесу пе-

рекладання податку.

Масштаб обкладання податком. Під масштабом обкладання по-

датком розуміють те, що приймається за базу для вимірювання по-

датку. Так, для підприємства, фірми це може бути обіг виробленої та

реалізованої продукції (ПДВ), розмір отриманого прибутку (податок

на прибуток), розмір капіталу, кількість працівників (комунальний

збір) тощо.

Об’єкт податку являє собою те, що підлягає оподаткуванню, —

дохід (прибуток), майно, земля тощо.

Джерело податку. Цей елемент тісно пов’язаний з об’єктом опо-

даткування і являє собою національний дохід, тому що оподатко-

вується його частина і з нього сплачується податок. По деяких подат-

ках об’єкт і джерело не збігаються. Наприклад, заробітна плата може

бути тільки частиною всього доходу, який обкладається прибутко-

вим податком (крім заробітної плати до доходів належать дивіденди,

відсотки по вкладах тощо). По деяких податках об’єкт і джерело його

збігаються (наприклад, податок на прибуток).

При визначенні розміру податків велике значення має податкова

база, або база оподаткування. Від того, наскільки вона правильно

визначена, залежить чіткість розрахунку податку та його розмір.

Поняття “об’єкт оподаткування” та “податкова база” відрізняються

за своїм змістом. Якщо перший термін визначає юридичне поняття,

тобто виражає зобов’язання та наявність платника податку, який

його сплачує, то податкова база — економічне поняття і визначає

розмір предмета оподаткування, на який встановлюється ставка. Від

податкової бази залежить не тільки сума податку, яку повинен спла-

тити платник, а й розмір бюджетів усіх рівнів.

Податкова база є частиною предмета оподаткування і необхідна

для обчислення податку. Але вона може й не бути об’єктом оподат-

кування і не визначати обов’язки платника податку. Так, податок на

майно при його продажу або купівлі визначається не на все майно

(тобто об’єкт оподаткування), а тільки на угоду, яка укладається між

суб’єктами (тобто вартість, яка вказана в угоді).

Одиниця обкладання. Це частина оподаткування, щодо якої

відбувається встановлення ставки обкладання. Вона залежить від

об’єкта оподаткування і має розрахунковий характер. Здебільшого

вона виражається в грошових одиницях, у деяких випадках — в на-

туральних. Одиницями обкладання можуть бути при:

· податку на землю — гектари, акри, сотки, квадратні метри;

· акцизному зборі на бензин — галони, літри, декалітри;

· податку на прибуток, доходи — національна грошова одиниця;

· оподаткуванні транспортних засобів — потужність двигуна, ван-

тажомісткість транспортного засобу тощо.

Значне місце в загальній податковій системі як з юридичного, так

і з економічного погляду та господарського боку посідає ставка опо-

даткування. Вона є розміром податку на одиницю оподаткування.

Ставка оподаткування зумовлює і забезпечує принципи рівності опо-

даткування всіх платників, тому що обов’язкова для всіх, хто не має

податкових пільг. Ставки поділяються на три напрями (рис. 26).

Залежно від обсягу діяльності платника податку вони поділяють-

ся на базові, підвищені, знижені.

Ставки оподаткування

Залежно від обсягу діяльності

базові

підвищені

знижені

Залежно від системи побудови

тверді

відсоткові

фіксовані

відносні

Залежно від техніки розрахунку

середньорозрахункові

середньозважені

усереднені

прогресивні

пропорційні

регресивні

змішані

Рис. 26. Класифікація ставок оподаткування за різними ознаками

1. Базова ставка — це основна ставка, яка застосовується для всіх

або більшості платників податків незалежно від особливостей су-

б’єкта оподаткування та виду його діяльності. Так, податок на

прибуток має ставку 30 %, ПДВ — 20 %, ставки обкладання ми-

том головного виробу в групі тощо.

2. Підвищена ставка встановлюється, виходячи з особливостей ви-

дів діяльності або об’єкта оподаткування. Головною метою її є

прагнення економічними методами досягти виробництва будь-

якого товару або напряму діяльності. Так, ставка податку на

землю збільшується залежно від напряму використання її та

виду діяльності підприємства (виробництво сільськогосподарсь-

кої продукції, промислове виробництво, зберігання, організація

відпочинку громадян тощо).

3. Знижені ставки враховують особливості стану платника податку.

Їх головна мета — зниження податкового тягаря. У деяких випад-

ках цю ставку можна визначити як податкову пільгу, але відмін-

ність полягає у строках її дії. Наприклад, залежно від складу учас-

ників деякі підприємства оподатковують свій прибуток за нульо-

вою ставкою.

Залежно від системи побудови ставки поділяються на:

1. Тверді — ці ставки встановлюються у грошовому вигляді на оди-

ницю обкладання об’єкта оподаткування. Як правило, вони є

фіксованими, тобто встановлюються в твердих розмірах.

2. Відсоткові визначаються щодо будь-якої величини, наприклад

неоподатковуваного мінімуму доходу громадян, мінімальної за-

робітної плати тощо. Відсоткові ставки за характером дії поді-

ляються на:

а) прогресивні — ці ставки зростають залежно від збільшення ба-

зи оподаткування. У світовій практиці оподаткування застосо-

вуються два типи прогресивних ставок:

· проста прогресивна ставка. Вона підвищується залежно від

збільшення об’єкта оподаткування в рівних пропорціях. В ін-

ших державах ця ставка застосовується для оподаткування

майна або розрахунку та сплати податку на спадщину;

· складна прогресивна ставка. Вона складається за сходинко-

вим (ступінчастим) методом, тобто ставка зростає не в рівних

частках. Ця методика стосується тільки доходу, отриманого в

розмірах, більших за визначену суму, або таких, що перевищу-

ють визначений рівень. Такі ставки застосовуються, наприк-

лад, при оподаткуванні прибуткового податку з громадян.

Ставка встановлюється не на весь дохід, а тільки на ту части-

ну, яка перевищує неоподатковуваний мінімум, а потім залеж-

но від частини приросту доходу, причому для кожної частини

встановлюється своя ставка. Такі ставки вигідні для тих плат-

ників податків, які отримують найбільші доходи;

б) пропорційні. Ці ставки залишаються незалежно від зміни об’-

єкта оподаткування (наприклад, ПДВ). Важливе значення має їх

розмір. Якщо ставка занадто висока, то у платника податку

знижується стимул до збільшення доходу, обсягів діяльності. У

нього з’являється бажання зменшити базу оподаткування і тим

самим знизити розмір сплати податку. У будь-якому випадку це

має негативні наслідки (як при зменшенні бази оподаткування

незаконним шляхом, так і в межах чинного законодавства).

При невеликих ставках оподаткування держава отримує

відносно невеликі податки, що також має негативні наслідки

вже для бюджету.

Тому необхідно визначити оптимальний розмір ставок, при-

чому механізм може бути частково таким, як і при простій про-

гресивній ставці (якась частина об’єкта оподаткування не об-

кладається податком взагалі або ставка обкладання мінімальна,

а на інші частини доходів ставка встановлюється в таких розмі-

рах, щоб вона була задовільною для державного бюджету і не

знижувала стимули до виробництва у платника податку);

в) регресивні. Особливістю цих ставок є те, що зі зростанням бази

оподаткування ставка податку знижується. Такі ставки застосо-

вуються, щоб зацікавити підприємця в розвитку будь-якого

виду діяльності, території, тобто вона носить стимулюючий ха-

рактер. Наприклад, у деяких місцевостях можна встановлювати

регресивні ставки оподаткування на землі, які мають меншу ро-

дючість і потребують додаткових фінансових вкладень при ви-

користанні, — болота, заливні землі, заплави річок тощо. При

цьому чим більший розмір використовуваної землі, тим менша

ставка;

г) змішані ставки. Ця ставка припускає використання змішаних

варіантів. Так, при визначенні прибуткового податку з грома-

дян, які, крім основної роботи, працюють і в інших місцях, для

доходів, отриманих за основним місцем роботи, застосовується

прогресивна ставка оподаткування, а для доходів з інших місць

роботи — пропорційна (20 % незалежно від отриманого дохо-

ду). Загалом встановлення ставок оподаткування — це дуже

складний процес, який потребує вирішення багатьох проблем.

До основних з них належать:

· обґрунтування співвідношення середніх розмірів ставок;

· доцільність встановлення прогресивності і визначення про-

блеми зростання ставок оподаткування та бази оподатку-

вання;

· визначення межі, з якої може з’являтись прогресія ставки;

· визначення бази при встановленні нижньої межі ставки податку;

· ступінь поширення ставки на суб’єкти оподаткування.

Невизначеність більшості з цих проблем призводить до того, що

загальнодержавні органи змушені постійно змінювати більшість ста-

вок оподаткування. Це ускладнює процес податкового менеджменту

та визначення загальної податкової політики.

У деяких випадках один і той самий податок для юридичних і

фізичних осіб може мати різні ставки оподаткування. Здебільшого

для юридичних осіб ставка оподаткування має конфіскаційний ха-

рактер. Тому велике значення має визначення максимальної ставки.

Вона не повинна знижувати стимул підприємця (як юридичної, так і

фізичної особи) до збільшення виробництва продукції, виконання

робіт або надання послуг. При встановленні цих ставок необхідно

визначити наслідки від найбільшого зростання їх і втрати державно-

го бюджету, якщо суб’єкт оподаткування ухилятиметься від сплати

податку за цією ставкою. Розмір ставки оподаткування повинен бути

однаковий як для юридичних, так і для фізичних осіб. Це дасть змо-

гу виключати тенденцію до перерозподілу доходів на користь тих,

хто має меншу ставку оподаткування.

Наступним елементом податкової системи є податковий період.

Це строк, протягом якого формується податкова база і остаточно

визначається загальний розмір ставки оподаткування. Здебільшого

податковий період збігається зі звітним. Наприклад, податковий пе-

ріод при сплаті акцизного збору визначається відповідно до реалі-

зації підакцизних товарів і виробів або всієї їх партії. Податковий пе-

ріод повинен бути чітко визначений, щоб запобігти порушенням

прав платників податку.

Строк сплати податку. Це конкретна календарна дата або період,

протягом якого платник податку повинен розрахуватись з держа-

вою. Цей елемент податкового права визначається чинним податко-

вим законодавством і при його встановленні повинно враховуватись

багато чинників. До основних з них належать:

· місце податку в доході державного та місцевого бюджетів;

· характеристика безпосередньо податку та платника;

· періодичність отримання доходу об’єктом оподаткування;

· розмір об’єкта оподаткування;

· соціальна та екологічна спрямованість податку тощо.

При встановленні строку сплати податку визначають:

· термін сплати податку;

· строк подання звітності, розрахунків по податках, декларацій та

іншої документації. Для більшості податків строки оплати та на-

дання звітності збігаються у часі;

· строки давнини сплати податку;

· строк зберігання бухгалтерської та податкової звітності;

· строк надання кредиту щодо окремих податків;

· строк притягнення платника податку до відповідальності.

Строки сплати податку в Україні визначаються як місячні, квар-

тальні та річні. Крім того, встановлюється конкретна календарна

дата. Строк сплати податку має велике значення для повноти та своє-

часності наповнення дохідної частини бюджетів усіх рівнів, а також

його витрат на соціальні потреби.

Період оподаткування. Він являє собою час, протягом якого ви-

значаються податкові зобов’язання платників податків перед бюдже-

тами всіх рівнів. Тобто під податковим періодом розуміють кален-

дарний рік або інший період, який стосується окремих податків і по

закінченні якого визначається база оподаткування, розраховується

розмір податку, який підлягає сплаті. Він може складатись з кількох

звітних періодів, коли податок сплачується авансовим методом (на-

приклад, прибутковий податок з громадян, коли остаточний розмір

цього податку визначається в кінці календарного року згідно з за-

повненою податковою декларацією).

Основною вимогою при цьому повинно бути те, що упродовж

усього податкового періоду об’єкт не може оподатковуватись кілька

разів. Податковий період також використовується і для проведення

аналізу та розрахунку результатів діяльності підприємства.

Податкова пільга. Вона являє собою надання переваги, часткове

або повне звільнення від сплати податку за встановленими чинним

законодавством правилами. Пільга є одним з головних елементів по-

даткової політики та сферою діяльності податкового менеджменту.

Податковий оклад — це розмір податку, який стягується з одного

об’єкта або одного виду діяльності (наприклад, акцизний збір з од-

нієї партії виробів).

Неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Він являє собою

найменшу частину бази оподаткування, яка повністю звільнена від

сплати податку. Наприклад, при визначенні ставки оподаткування

прибутковим податком з громадян встановлюється неоподатковува-

ний мінімум їх доходів.

Податкова санкція. Вона являє собою збільшення податкових

платежів при встановленні порушення чинного законодавства з боку

платника податку.

Податкова квота. Це частка податку в загальному розмірі доходу

платника податку.

4.4. Порядок і способи сплати податків

У світовій практиці визначають кілька способів і методів стягнен-

ня податків (рис. 27).

Порядок розрахунку та сплати податків визначається відповідни-

ми законами та методичними рекомендаціями до цих законів. Розра-

хунок податку робить безпосередньо платник, він же несе відпові-

Способи стягнення податків

Кадастровий

Біля джерела

Авансовий

Кінцевий за результатом

При витрачанні доходів

При використанні майна

Рис. 27. Класифікація способів стягнення податків

дальність за розмір розрахунку. Конкретний спосіб сплати податку

визначається чинним законодавством.

Кадастровий спосіб передбачає використання кадастрів, тобто

реєстрів, які складаються з переліку найтиповіших об’єктів (доходи,

земля), які класифікуються за зовнішніми ознаками. Це дає змогу

визначити середню дохідність об’єкта обкладання. До зовнішніх оз-

нак належать:

· при сплаті земельного податку — розмір ділянки оподаткування,

кількість живності, віддаленість від транспортних шляхів, ринків

збуту тощо;

· при промисловому податку — потужність підприємства, кіль-

кість верстатів, чисельність працівників.

Середня дохідність об’єкта при цьому може значно відхилятися

від дійсної. Цей спосіб передбачає наявність поземельного, майново-

го, промислового кадастру і застосовується при слабкому розвитку

податкового апарату. Кадастровий спосіб має і суттєві недоліки:

· утворення відповідних кадастрів потребує тривалого часу, і це

призводить до зростання витрат на стягнення податків;

· встановлення деякого рівня дохідності призводить до регресив-

ності оподаткування;

· визначені дані кадастрових оцінок швидко старіють внаслідок

диференціації майна та доходів платників податку.

У сучасних умовах цей спосіб в Україні не застосовується. Він ви-

користовується в інших країнах для визначення насамперед місцевих

податків.

Біля джерела. Сплата податку здійснюється безпосередньо при

оплаті доходу платника. Так, наприклад, відбувається сплата при-

буткового податку з громадян України. Податок стягується підприє-

мством (тобто юридичною або фізичною особою при видачі найма-

ному працівнику заробітної плати або іншого доходу). Це ж сто-

сується і сплати збору на обов’язкове пенсійне страхування та

страхування на випадок безробіття. Сплата податку до отримання

доходу працівником виключає можливість ухиляння від сплати по-

датку, тому що його розрахунок проводиться централізовано бух-

галтерією підприємства.

Авансовий спосіб. Сутність цього способу полягає в тому, що

платник податку сплачує його частками протягом усього податково-

го періоду. Кінцева сплата податку відбувається в кінці податкового

терміну. Розмір частки, яка сплачується як аванс, визначається на

підставі:

· загального розміру сплати податку за попередній період (наприк-

лад, при розрахунку щомісячного розміру сплати за основу прий-

мається загальний розмір податку за попередній квартал);

· податкових платежів у плановому періоді (при цьому розміри

сплати, як правило, встановлюються в рівних частках);

· розміру авансового платежу, який визначається податковим ор-

ганом, податковим інспектором, про що він сповіщає письмово

платника податку.

При цьому способі обов’язково встановлюється кінцевий термін

повної сплати податку, якого повинен дотримуватись платник.

Кінцевий за результатом. Цей спосіб передбачає сплату податку з

одночасним заповненням податкової декларації та здачею її в подат-

кові органи. У податковій декларації платник податку звітує про свої

доходи на підставі бухгалтерської та фінансової звітності. При цьо-

му способі визначаються два варіанти:

1. Платник податку заповнює декларацію і подає її в податковий

орган, який і визначає кінцевий розмір податку до сплати.

2. Платник податку самостійно, згідно з податковою декларацією,

визначає розмір сплати і до здачі податкової декларації сплачує

податок і одночасно подає в податкову адміністрацію документ

про сплату податку й податкову декларацію.

В Україні цей спосіб застосовується як при оподаткуванні фізич-

них осіб (при сплаті прибуткового податку з громадян в кінці року,

які, крім основної роботи, працюють в інших місцях), так і для юри-

дичних осіб (наприклад, при сплаті податку на прибуток, ПДВ).

Оцінка об’єкта на підставі податкової декларації свідчить про ви-

сокий рівень розвитку товарно-грошових відносин і бухгалтерсько-

го та статистичного обліку. Разом з цим створюються умови для ухи-

ляння від сплати податку. До того ж послаблюється фінансовий кон-

троль, тому що підприємці приховують інформацію.

При витрачанні доходів. Цей спосіб застосовується при непрямо-

му обкладанні податками, коли вони входять до ціни виробу і спла-

чуються кінцевими споживачами при придбанні товарів і виробів

(наприклад, ПДВ або акцизний збір).

При використанні майна. Ці податки сплачуються, як правило,

щорічно з доходу платника податку (наприклад, з власників транс-

портних засобів, земельний податок тощо).

Контрольні питання

1. Система оподаткування та її сутність.

2. Податкова база та її характеристика.

3. Принципи побудови системи оподаткування та особливості зас-

тосування їх в Україні.

4. Закони, які потрібно враховувати при побудові системи оподат-

кування.

5. Цільові настанови при побудові системи оподаткування.

6. Податки та їх сутність і значення у фінансовій системі України.

7. Функції податків.

8. Місце податків у фінансовій системі підприємства.

9. Переміщення податків між суб’єктами системи оподаткування.

10. Класифікація податків за різними ознаками.

11. Податкове право як складова фінансового права.

12. Податкові правовідносини та їх сутність.

13. Суб’єктивне податкове право та його зміст.

14. Принципи та методи податкового права.

15. Податкові закони: їх види та зміст.

16. Плата, відрахування, податки та їх характеристика.

17. Елементи податкового права та терміни податкового права.

18. Ставки оподаткування та їх види.

19. Порядок сплати податків та його зміст.

20. Кадастровий спосіб сплати податків та його зміст.

21. Спосіб сплати податку біля джерела.

22. Авансовий спосіб сплати податків.

23. Спосіб сплати податку згідно з поданою податковою декларацією.

Розділ 5

ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ