5.1. Податкова політика іноземних держав

Досить суттєві зміни в податкових системах більшості країн світу

почалися в 70–80-х роках ХХ ст. Причому відбувались вони незалеж-

но від економічної спрямованості розвитку держави — ринкової чи

командно-адміністративної. У більшості з них зміни податкових сис-

тем відбувались під впливом двох головних економічних концепцій —

неокласичної Дж. Кейнса та економіки пропозицій А. Лаффера.

У країнах, де прийнята економічна концепція Дж. Кейнса, прово-

диться політика активнішого втручання держави в розвиток економі-

ки, тому і податкова політика будується переважно на підвищенні по-

даткових платежів. І навпаки, в країнах, де прийнята теоретична кон-

цепція А. Лаффера, податкова політика спрямована на зменшення

податкового важеля. Згідно з цією теорією оптимальний рівень по-

датків повинен бути в межах 30–35 %. Але, як свідчить практика, став-

ки в більшості країн значно вищі й виходять за визначені межі.

Загалом розробка податкової політики займає в діяльності

підприємства дуже важливе місце. В умовах як ринкової, так і команд-

но-адміністративної системи, коли держава вилучає з доходів підприє-

мства значні суми і податки займають велику питому вагу, будь-які

помилки при розрахунку податкових платежів або недостатній подат-

ковий обіг можуть призвести до негативних наслідків, а в деяких ви-

падках і до банкрутства. З другого боку, законодавства іноземних дер-

жав мають різні пільги щодо різних податків, а це дає змогу суттєво

зменшити відрахування до бюджетів різних рівнів. Крім того, знижки,

які надаються підприємствам, дають можливість не тільки зменшити

відрахування й поліпшити їх фінансові показники, а й зберегти та

збільшити доходи, прибуток, підвищити обсяги фінансування на роз-

ширення своєї діяльності та інвестування як у своє підприємство, так і

в інші з метою отримання додаткових доходів. У деяких випадках до-

даткові кошти отримують за рахунок повернення зі скарбниці.

При цьому треба враховувати високу культуру платників подат-

ків. Так, при розрахунку податкової політики перед платником по-

датків не постає питання сплати — він знає, що повинен сплатити

податок, тому що навмисна несплата, як правило, призводить до ве-

ликих штрафних санкцій, а в деяких випадках і до банкрутства під-

приємства.

Розробка податкової політики підприємства здійснюється згідно

з чинним законодавством, яке зазвичай має стабільний характер і не

змінюється упродовж тривалого часу. Ця стабільність і дає змогу

розраховувати податкову політику підприємству на рік або на пів-

року наперед.

У більшості країн Західної Європи, Америки податкова система

жорсткіша, а ставки оподаткування вищі, ніж в Україні. Але це не є

чинником, який має вирішальне значення при розробці напрямів по-

даткової політики підприємства. Тому більшість підприємців не на-

магаються реєструватись в офшорних зонах, вони працюють у своїх

державах, навіть коли ставки оподаткування прибутку або інших до-

ходів встановлюються на рівні до 45 % (на відміну від офшорних зон,

де розмір податку на прибуток становить 2–3 %).

Це пояснюється тим, що в більшості країн діють системи оподат-

кування, спрямовані на те, щоб зацікавити виробника залишати свої

доходи у своїх країнах. Тому досить висока базова ставка оподатку-

вання (наприклад, 45 %) може в кінцевому підсумку суттєво зменши-

тися за рахунок пільг та інших умов (у два й більше разів). Крім того,

в більшості країн світу у виробника є можливість вибору, тобто він

може визначити для себе той чи інший варіант сплати податку, який

для нього найвигідніший. У деяких випадках фактичні ставки опо-

даткування особливо не відрізняються від ставок, які встановлюють-

ся в офшорних зонах. Причому підприємства, незалежно від форм

власності та напрямів діяльності, можуть отримати різні податкові

пільги. Але надання їх має вибірковий характер.

Так, у більшості країн світу існують пільги для підприємств, які

експортують свою продукцію (при цьому більшість з них укладають

між собою угоди щодо оподаткування, щоб уникнути подвійного опо-

даткування). Також стимулюється розвиток підприємницької ді-

яльності (особливо в слаборозвинених державах, коли пільги нада-

ються підприємствам, які відкриваються або починають свою діяль-

ність у незаселених районах, віддалених від шляхів сполучення, де

утворюються нові робочі місця тощо). При цьому інвестуються пе-

реважно ті підприємства, у діяльності яких зацікавлена держава. Це

дає змогу знизити ставки оподаткування до рівня офшорних зон, а

за умови розвитку місцевої інфраструктури, наявності сировинних

джерел наблизити виробництво до ринків збуту продукції. Наяв-

ність кваліфікованої і, як правило, дешевої робочої сили визначає

те, що підприємство не поспішає реєструватися в офшорних зонах.

Тобто в державі утворюється конкурентне податкове середовище.

Навіть коли підприємство є резидентом у своїй державі, а біль-

шість своїх активів має за кордоном і там здійснює управління ними,

то і в цьому разі можуть надаватися різні пільги у вигляді відстрочки

сплати податку на доходи, отримані за кордоном. Причому відстроч-

ка може бути надана на досить тривалий час (до 5–10 років), що

практично звільняє від сплати податку.

Крім того, між державами можуть укладатися угоди, які створю-

ють для підприємств податкові умови, вигідніші, ніж в офшорних

зонах. Деякі країни прийняли законодавства, спрямовані на пере-

міщення капіталів підприємств з офшорних зон і які не впливають на

діяльність юридичних і фізичних осіб у своїй державі. Це також

сприяє розміщенню капіталів підприємств у своїй державі.

Потрібно зазначити, що державна податкова політика спрямо-

вана не на заборону реєстрації підприємств у вільних економічних

зонах, а на утворення конкурентних умов, які дали б їм можли-

вість вибирати. Крім того, здебільшого капітали тільки базують-

ся в цих зонах, а “працюють” у своїх країнах, де й залишаються

отримані доходи. Якби держава прийняла жорсткіші закони, то

потенційні інвестори вивозили б свої капітали, що невигідно для

західних держав.

Вільні економічні зони відіграють важливу роль у пом’якшенні

конкурентних суперечностей між різними країнами щодо залучення

інвестицій. Це є одним із головних інструментів внутрішньополітич-

ної боротьби, коли надання податкових пільг обґрунтовується наяв-

ністю цих зон.

Отже, коли підприємство оподатковується за стандартними базо-

вими ставками, то це є наслідком необґрунтованої та помилкової по-

даткової політики підприємства.

Важливе значення при розробці податкової політики має розпо-

діл рівня компетенції між державою та платниками податку. Всі рівні

компетенції в оподаткуванні мають свої особливості. Так, якщо інші

сфери (оборона, правозахисна та правоохоронна діяльність, зовніш-

ні відносини між державами) знаходяться тільки в компетенції цент-

ральної державної влади, то компетенція в сфері оподаткування мо-

же розподілятися між центральними та місцевими органами залежно

від організаційної структури держави. Так, в деяких державах місцеві

органи влади мають право стягувати, а потім перераховувати в цен-

тральний бюджет податки. Крім того, їм надаються широкі повнова-

ження в питаннях господарчої та суспільної діяльності (наприклад,

освіта, охорона здоров’я). Тому в них і більші витрати, а для їх по-

криття необхідні додаткові кошти, які вони збирають у місцеві бюд-

жети через податки. Причому ставки оподаткування також можуть

визначатися як центральними органами влади, так і місцевими (на-

приклад, в США). У деяких країнах податкову політику (тобто кіль-

кість податків, їх ставки, порядок сплати тощо) визначають тільки

центральні органи, які їх збирають. Місцеві органи можуть стягува-

ти податки лише від імені та за дорученням центральних органів вла-

ди. Фінансування місцевих бюджетів відбувається за рахунок дер-

жавного або за рахунок надбавок, які вводяться до центральних за-

гальнодержавних податків.

Податкове законодавство іноземних держав, а також пільги, які

надаються платникам податків, визначають дві категорії суб’єктів

оподаткування — резиденти та нерезиденти. Резиденти — це

підприємства, які зареєстровані в цій державі, мають розрахунковий

рахунок, керівники їх постійно проживають в цій країні. Нерезиден-

ти — це компанії та фірми іноземних держав або громадяни, які не

проживають постійно в цій країні, але здійснюють у ній господарсь-

ко-фінансову діяльність. Тому ці підприємства та окремі громадяни

підпадають додатково під дію законодавств інших держав. Тобто по-

даткове законодавство має міжнародний характер. Особливо це сто-

сується держав Західної Європи, де поширена міграція населення,

вільний ввіз і вивіз капіталу. У такому разі важливе значення мають

двосторонні угоди, що укладаються між державами і регулюють по-

даткові відносини, зокрема уможливлюють уникнення подвійного

оподаткування.

Якщо підприємство є резидентом якоїсь держави, то оподатку-

ванню підлягають усі його доходи, отримані як на території держа-

ви, так і за її межами. Тобто в цьому разі до уваги береться виключ-

но характер перебування на території держави платника податку.

Нерезидент, навпаки, сплачує податки тільки з доходів, отрима-

них на території держави, або з джерел, які знаходяться на її тери-

торії. Усі доходи, отримані за межами цієї держави, від сплати по-

датків звільняються (але тільки в цій державі). Тобто збирання по-

датків відбувається за принципом національної належності платни-

ка податку.

Розподіл платників податків за цим принципом дає можливість

уникнути подвійного оподаткування, але тут стикаються національ-

ні інтереси різних країн. Так, держави, у яких підприємства та грома-

дяни отримують більшість доходів від діяльності за кордоном та від

капіталів, які також розташовані за межами держави, зацікавлені в

розмежуванні юрисдикцій за критерієм резидентства. Країни, в еко-

номіці яких найбільша питома вага належить іноземним капіталам,

зацікавлені в критерії юрисдикції на принципах нерезидентства.

Сьогодні у деяких державах існують відмінності в правилах ви-

значення резидентства для різних компаній. У більшості з них ці не-

гаразди усуваються за допомогою такого критерію, як визначення

місцезнаходження центру фактичного керівництва.

Важливе значення для системи оподаткування має поняття “ко-

мерційна діяльність” та отримання доходу від неї. Як звичайно, та-

кий термін законом не встановлюється, він виводиться, виходячи з

інших законодавчих документів держави (наприклад, у США та Ве-

ликобританії), а також з рішень судів різних інстанцій у різних спра-

вах. У деяких державах (наприклад, у Франції) виходять із роз’яснень

судових органів. У США, приміром, — це ділова активність, у Ве-

ликобританії — будь-яка торгівля тощо.

Але в більшості країн воно визначається як центр діяльності, яка

пов’язана з отриманням прибутку. Визначення цього терміна має

важливе значення при встановленні податку на прибуток та об’єкта

обкладання іншими податками.

5.2. Особливості сплати податків

в інших країнах світу

У кожної країни своя податкова система, яка має певні особли-

вості як у методиці обчислення, стягнення, так і надання пільг.

Кількість податків також різна у кожній державі. Але в більшості

країн Західної Європи, Америки, Азії наявні податки, які є головни-

ми і присутні в кожній з них. До них належать:

Податок на додану вартість. Цей податок з’явився у Франції і діє

практично в усіх країнах Західної Європи. Вперше він був застосова-

ний 1954 року як альтернатива податку з обороту. 1967 року він був

поширений в усіх країнах Європейського Союзу (ЄС). За рахунок

цього податку передбачалось фінансувати загальний бюджет ЄС.

Тому в подальшому введення його стало головною вимогою для всіх

країн, які мали бажання вступити в ЄС (наприклад, Фінляндія для

вступу в ЄС повинна була ввести цей податок у 1994 р.). Загалом це

один з непрямих податків, який стягується зі знов утвореної влас-

ності і сплачується усіма суб’єктами підприємницької діяльності, які

є каналами товарообігу. Кожна країна сама встановлює ставки опо-

даткування, які коливаються в межах від 15 % (у Люксембурзі) до

25 % (у Швеції та Данії). Стандартні ставки податку на додану вар-

тість та його питома вага в податкових доходах і в загальному вало-

вому продукті в різних державах наводяться в таблиці [30, с. 33–34].

Рівень податку на додану вартість і його частка в податкових

доходах та у валовому внутрішньому продукті

Країна	Р ік введення ПДВ	Питома вага в податкових доходах, %	Питома вага у ВВП, %	Стандартна ставка ПДВ, %
Австрія	1973	21,7	9,1	20
Бельгія	1971	16,5	7,5	21
Великобританія	1973	14,7	5,7	17,3
Греція	1987	14,9	5,3	18
Данія	1967	20,6	9,9	25
Ірландія	1972	21,3	8,4	21
Іспанія	1986	13,9	3,9	16
Італія	1973	15,1	6,2	19
Люксембург	1970	13	5,4	15
Нідерланди	1969	15,7	6,2	17,5
Німеччина	1968	16,9	6,3	15
Португалія	1986	13,3	4,3	17
Фінляндія	1994	–	–	22
Франція	1968	19,9	9	20,6
Швеція	1969	13,4	6,8	25
Разом по країнах ЄС				19,3

Але в кожній країні щодо цього податку діють різні пільги. Так,

пільгова ставка сплати податку на додану вартість майже в усіх краї-

нах діє на більшість продовольчих товарів, особливо повсякденного

попиту, на продукцію сільського господарства, на ліки, книги, дру-

ковану підписну продукцію. У деяких випадках на туристські та го-

тельні послуги, вантажне та пасажирське перевезення тощо. Від спла-

ти податку можуть звільнятися державні установи, пов’язані з вико-

нанням адміністративних, соціальних, виховних, культурних і

спортивних функцій, сільськогосподарське виробництво, деякі вільні

професії (приватна викладацька діяльність, приватні лікарі та ін.).

На деякі види виробів, навпаки, встановлюються підвищені ставки

оподаткування, наприклад на автомобілі, тютюнові, ювелірні виро-

би, вироби з хутра тощо. Але загалом стандартна ставка встанов-

люється на рівні не менш ніж 14 %.

Цей податок має особливості у відносинах між різними країна-

ми — членами ЄС. Зазвичай між ними встановлюються взаємовідно-

сини, укладаються різні угоди, які передбачають, що при імпорті та

експорті товарів цей податок взагалі не стягується.

У Німеччині, наприклад, встановлюється неоподатковуваний мі-

німум за попередній календарний рік, але при цьому суб’єкти не ма-

ють права на відшкодування цього податку від інших підприємств.

Може також вводитись регресивне оподаткування, а підприємства

сільського та лісового господарства взагалі звільняються від сплати

податку на додану вартість.

В Італії від сплати ПДВ звільняються експортні товари, міжна-

родні послуги та операції, пов’язані з їх виконанням, а також опе-

рації страхування та надання кредитів, поширення акцій та обліга-

цій, витрати на медичне обслуговування, освіту, культуру, поштові

послуги та операції із золотом та іноземною валютою.

У Нідерландах знижуються ставки ПДВ на продукти харчуван-

ня, безалкогольні напої, послуги готельного господарства, паса-

жирського транспорту, на деякі види комерційної діяльності, а та-

кож на банківські, страхові та фінансові послуги, освіту та охорону

здоров’я.

В Австрії знижені ставки застосовуються при здачі в оренду неру-

хомості (крім гаражів і паркінгів), а також при укладанні деяких угод

у сфері культури, науки тощо.

У Люксембурзі знижена ставка встановлюється при постачанні

газу, електроенергії.

Тобто, незважаючи на те, що цей податок діє практично в усіх

країнах Західної Європи, у кожній з них різні його ставки та досить

гнучка система запровадження.

Акцизний збір. Іншим непрямим податком, який також пошире-

ний у різних країнах світу, є акцизний збір. Цей податок встановлю-

ється на високорентабельні або окремо визначені вироби чи на това-

ри, які завозяться з-за кордону. До них належать головним чином

алкогольні напої, тютюнові вироби, паливо, транспортні засоби.

Ставки на них встановлюються у вигляді відсотків до ціни виробу

(у Великобританії), а в деяких державах (наприклад, у Німеччині) —

у сумі до визначеної кількості товарів.

У різних країнах перелік підакцизних виробів і ставки оподатку-

вання встановлюються по-різному (це прерогатива держави). Тому в

міждержавному плані постає проблема їх гармонізації. Так, у краї-

нах, де низькі ставки акцизного збору, розвиток міжнародної тор-

гівлі, особливо в прикордонних місцевостях, призводить до втрат у

бюджеті, і навпаки. Збитки несуть країни, де стимулюється розвиток

туризму. У зв’язку з цим в країнах ЄС постала проблема уніфікації

акцизного збору, для того щоб не допустити помітної різниці в цінах

підакцизних виробів. Для цього передбачається, що в країнах — чле-

нах ЄС не вводитимуться нові акцизи, а також не збільшуватимуть-

ся ті ставки, які зараз запроваджені (у тому числі й на паливо).

Податок на прибуток. Значне місце в податковій системі різних

країн посідає податок на прибуток, який є прямим податком. Він діє

в усіх країнах, і його питома вага в бюджетах різних країн становить

від 10 % (у Швейцарії) до 53 % (в Італії). У 28 найрозвиненіших краї-

нах світу середня ставка становить 36,25 %. Так, у Новій Зеландії во-

на дорівнює 48 %, у Німеччині — 45 %, у Бельгії та Польщі — 40 %, в

Австрії, Чехії та США — 39 %, в Ірландії, Канаді — 38 %, в Японії —

37,5 %. Нижчі ставки діють в Угорщині — 18 %, Швеції — 28 %, Ту-

реччині — 27,5 %, Великобританії — 33 %, Австрії, Данії — 34 %.

З урахуванням того, що цей податок має різні ставки оподатку-

вання в різних країнах, перед державами постає проблема його уні-

фікації. Мета уніфікації полягає в тому, щоб полегшити (особливо

для країн — членів ЄС) доступ на внутрішній ринок, а також збіль-

шити іноземні інвестиції шляхом утворення різних філій та дочірніх

компаній. З цією метою передбачається:

· зближення ставок оподаткування;

· усунення подвійного оподаткування між державами;

· взаємозв’язок і взаємоповага між різними країнами — членами

ЄС тощо.

Головною функцією цього податку є не тільки фіскальна, а й сти-

мулююча. Є країни, де податок на прибуток становить до 35–40 % в

бюджеті держави. У деяких країнах він є також джерелом фі-

нансування місцевих бюджетів. Але порядок сплати цього податку в

різних країнах різний.

Порядок розрахунку оподатковуваного прибутку однаковий

(із загальної суми валового доходу підприємства віднімаються ва-

лові витрати). Але при розрахунку прибутку до оподаткування та

при визначенні валових витрат проводяться стимулюючі заходи.

Так, у США до валових витрат належать всі дивіденди від цінних

паперів, які перебувають у власності місцевих дочірніх компаній. Ді-

ють також пільги при проведенні прискореної амортизації, іннова-

ційних заходів, науково-дослідних робіт. Особлива знижка діє в тих

випадках, коли підприємство застосовує різні альтернативні види си-

ровини та електроенергії, надається пільговий кредит, коли компанії

застосовують обладнання, яке працює на сонячній енергії або на

енергії вітру. Але при цьому в США застосовуються і підвищені став-

ки, коли підприємство отримує занадто високі прибутки, коли воно

стає монополістом (наприклад, при продажу нафти), тобто в цьому

разі податки стають частково елементом антимонопольного регулю-

вання з боку держави.

У Канаді існує дві ставки оподаткування прибутку — федераль-

на та провінційна, а отже, і прибуток сплачується у федеральний та

провінційний бюджети. У цій державі широко застосовуються різні

пільги:

· надання пільгового інвестиційного кредиту;

· податковий кредит на витрати на науково-дослідні та конструк-

торські роботи;

· прискорені темпи амортизації тощо.

Але велика кількість пільг призводить до зменшення коштів, які

спрямовуються до державного бюджету, тому і політика ця поступо-

во згортається, а кількість пільг зменшується. Особлива увага в Ка-

наді приділяється розвитку сільського господарства, рибної промис-

ловості та деяким іншим галузям. Це виявляється в оплаті довічного

податку при передачі сімейного фермерського господарства дітям, а

також у тому, що дохід фермерів і рибалок за п’ятиріччя усередню-

ється (у зв’язку з тим, що протягом одного року можуть бути різні ко-

ливання в доходах); фермери можуть регулювати свої доходи по ро-

ках. Значна увага приділяється підприємствам малого бізнесу. Якщо

середній розмір податку на прибуток становить 28 %, то для

підприємств малого бізнесу — 12 %.

У Великобританії розмір податку на прибуток дорівнює 33 %. Але

для малих підприємств застосовується зменшена ставка — 25 %.

Причому малі підприємства визначаються за ознакою розміру отри-

маного прибутку. При визначенні прибутку до оподаткування від

валових доходів віднімаються всі витрати, пов’язані з науково-дос-

лідними роботами. Нафтодобувні підприємства, навпаки, крім по-

датку за основною ставкою, вносять до бюджету ще 50 % доходу,

який у них залишається.

Особливості в оподаткуванні прибутку мають місце і в Німеччині.

Так, тут встановлені дві ставки: на прибуток, який не розподіле-

ний, — 50 % та на прибуток, який розподілений, — 36 %. Це робить-

ся з урахуванням того, що при нерозподіленому прибутку оподатко-

вуються дивіденди акціонерів прибутковим податком. Широко зас-

тосовується прискорена амортизація, яка дає змогу в перший рік

придбання обладнання списувати до 50 % його вартості, а в перші

три роки — до 80 %.

У Франції існує податок на чистий прибуток, при цьому прибуток

визначається з урахуванням усіх його операцій. Він розраховується

як різниця між доходами підприємства та витратами, пов’язаними з

виробничою діяльністю. Основна ставка оподаткування — 34 %.

Знижені ставки встановлюються на прибуток від землекористування

та від вкладів у цінні папери (до 24 %). Коли підприємство має у звіт-

ному році збитки, то їх можна відраховувати з чистого прибутку на-

ступних років, а в деяких випадках — із чистого прибутку попередніх

років. Основою для розрахунку прибутку є його річний розмір. У

кінці року кожне підприємство складає декларацію про доходи, яку

подає в податкову адміністрацію до 1 квітня наступного після звітно-

го року. Упродовж року до визначення кінцевих річних розрахунків

підприємство вносить квартальні платежі.

Особлива система сплати податку на прибуток існує і в Японії.

Він має назву прибутковий податок з юридичних осіб. При цьому

встановлюється три види цього податку:

· державний прибутковий податок — 33,48 % від прибутку;

· префектурний прибутковий податок — 5 % від державного, що

становить 1,67 % від загального розміру прибутку;

· міський, районний — 12,8 % від державного, що становить 4,12 %

від прибутку.

У сумі юридичні особи сплачують до 40 % від загального прибут-

ку. Крім того, частина прибутку є джерелом сплати податку на під-

приємницьку діяльність, який є податком префектур.

Оподаткування прибутку має свої особливості і в Норвегії. Най-

вища ставка оподаткування становить 28 %. Прибуток до оподатку-

вання розраховується як різниця між балансовим прибутком, який

зменшений на суму витрат на виробництво та реалізацію і на суму

сплачених податків у норвезькі податкові органи. Суму бази оподат-

кування зменшують також амортизаційні відрахування.

У Швеції при сплаті національного податку на прибуток усі плат-

ники податку поділяються на резидентів і нерезидентів. Резиденти

сплачують податок з усієї суми доходів, а нерезиденти — тільки з

прибутку, отриманого у Швеції. Ставка податку на прибуток —

28 %. Не існує місцевих податків для корпорацій, а також немає різ-

ниці між розподіленим і нерозподіленим прибутком. При розрахун-

ку прибутку акції підприємства оцінюються за нижчою ринковою

ціною їх вартості. База оподаткування зменшується на витрати, по-

в’язані з бізнесом, у тому числі відсотки по кредитах, по інвестуван-

ню філій або придбанню нового обладнання, прибуток від реалізації

матеріальних і нематеріальних основних засобів та інших активів.

Збитки, яких зазнали при реалізації капітальних активів, також спи-

суються за рахунок сукупного прибутку.

Як видно з викладеного, в кожній країні існує цей податок, але він

має особливості, які відбивають економічну політику держави, її

мету та завдання.

Прибутковий податок з громадян. Прибутковий податок з грома-

дян в іноземних державах має подвійне значення та термінологію.

По-перше, він застосовується на означення податку з юридичних

осіб і практично є податком на прибуток підприємств. (Він був роз-

глянутий раніше.) По-друге, цей термін застосовується на означення

податку, який сплачують фізичні особи. Прибутковий податок спла-

чується всіма громадянами з усіх видів доходів, які вони отримують

упродовж року. Він існує в усіх країнах світу і має, як правило, про-

гресивний характер, тобто нараховується за прогресивною шкалою.

У різних країнах різні ставки цього податку. Найбільша ставка при-

буткового податку в Фінляндії — 61 %, у Нідерландах — 60 %,

Франції — 56 %, Мексиці, Туреччині — 55 %, у Швеції — 51 %, а най-

менша у Швейцарії — 11,5 %, Канаді — 29 %, Новій Зеландії — 33 %.

Але такі високі ставки цього податку в більшості країн світу мо-

жуть бути зменшені за рахунок різних пільг та інших заходів. Таким

чином, він не є засобом пограбування громадян. Крім того, при роз-

рахунку цього податку в усіх країнах встановлюється неоподаткову-

ваний мінімум доходів громадян, який теж зменшує розмір податку.

Так, у США діють п’ять податкових ставок, згідно з якими плат-

ники поділяються залежно від сімейного стану і кожний із них має

змогу вибрати той варіант, який йому вигідніший. Коли оподатко-

вується подружжя, то податки нараховуються всій сім’ї. До доходу

платника належать усі види доходів, у тому числі заробітна плата,

доходи від підприємницької діяльності, пенсії, різні виплати зі стра-

хових фондів тощо. З цих доходів знімаються ділові витрати, пов’я-

зані з отриманням цього доходу: придбання та утримання земельної

ділянки, споруд, будівель, поточні витрати. Крім того, від чистого

доходу віднімаються різні пільги та неоподатковувані мінімуми, а

також внески до благодійних фондів, які отримані від цінних паперів

урядів штатів і місцевих органів управління, сума аліментів, відсотки

по особистих боргах, витрати на медичне обслуговування тощо. Та-

ким чином розраховується база для оподаткування громадян. Став-

ка податку коливається від 15 до 39,6 % залежно від категорії оподат-

ковування громадян.

У Канаді існує система оподаткування, за якою відрахування про-

водяться до федеральних і регіональних бюджетів. Для федерально-

го бюджету прибутковий податок розраховується по трьох ставках

залежно від розміру доходу — 17, 26 і 29 %. Регіональні ставки опо-

даткування встановлюються керівництвом штатів і становлять від

14,8 % у провінції Альберта до 22 % у провінції Британська Колум-

бія. У Канаді проводиться політика на зменшення податкових пільг,

і багато з них застосовуються у вигляді податкового кредиту. Взагалі

податкова система базується на рівноважному обкладанні доходів

незалежно від їх розміру та форми вкладення капіталу й спрямована

на обкладання реальних розмірів доходів. Крім того, оподаткуванню

підлягає дохід на приріст ринкової вартості активів, причому сума,

яка підлягає оподаткуванню, поступово збільшується.

Особливістю сплати прибуткового податку у Великобританії є те,

що всі доходи громадян поділяють на окремі частини залежно від їх

виду і джерел отримання. Так, вони поділяються на п’ять шедул (або

графіків), які мають внутрішній поділ. Оподаткуванню підлягає весь

розмір отриманого річного доходу мінус дозволені законодавством

пільги та знижки. Весь дохід поділяється на зароблений та інвести-

ційний. Коли прибутковий податок утримується із заробітної плати

(як правило, біля джерела) і працівники не мають інших джерел отри-

мання доходів, то податкова декларація про річні доходи може не

подаватися. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльні-

стю або іншими вільними професіями, у кінці року подають до по-

даткової адміністрації податкову декларацію. На сьогодні ставка

оподаткування як для заробленого, так і для інвестиційного доходу

однакова. При розрахунку прибуткового податку застосовуються

універсальні знижки. Найважливішими з них є додаткові сімейні, які

надаються главі сім’ї, особиста знижка та інші, які переглядаються

щороку залежно від економічних обставин, які склалися в державі. У

Великобританії встановлено три ставки цього податку залежно від

рівня доходу — 20, 25 і 40 %.

Досить високі ставки прибуткового податку існують у Німеччині

(від мінімальної ставки в 19 % до максимальної — 53 %). Існує різний

рівень неоподатковуваного мінімуму для сімейних громадян та для

несімейних. Діє також велика кількість пільг (на дітей, пільги за ві-

ком, у зв’язку з надзвичайними обставинами — хвороба, нещасний

випадок). Об’єктом оподаткування є всі види доходів від найманої

праці, самостійної підприємницької діяльності або діяльності в сус-

пільному та міському господарствах, від капіталу, здачі майна в

оренду та інших надходжень. Від отриманого доходу віднімаються

всі витрати, до яких належать аліменти після розлучення сім’ї, внески

на медичне страхування та страхування житла, церковний податок,

витрати на професійну освіту тощо. Як і у Великобританії, при ви-

значенні податку на заробітну плату всі громадяни поділяються на

шість класів. Для визначення суми податків існують податкові таб-

лиці, які враховують клас платника, наявність дітей, на утриманні

кого вони перебувають, як ведеться сімейне господарство, податкові

пільги. Стягнення проводиться на підставі податкової карти, яка за-

повнюється і здається громаді за місцем проживання платника по-

датку. У цій карті визначаються не тільки загальні дані про платни-

ка, але і його віросповідання тощо.

В Австрії чинним законодавством передбачається сім категорій

оподатковуваного доходу, який залежить від виду та сфери діяльно-

сті (наприклад, робота за наймом, сільськогосподарська та лісова ді-

яльність, промислова та комерційна діяльність, капіталовкладення,

здача власності в оренду та інші джерела отримання доходу). Стя-

гується прибутковий податок також з доходу, отриманого від збіль-

шення вартості капіталу (як правило, він сплачується з усієї суми,

отриманої від продажу цього майна за винятком тих випадків, коли

було придбане нове обладнання). Прибутковий податок розрахову-

ється в кінці календарного року на базі отриманого доходу. Голов-

ним документом при цьому є податкова форма, яку повинен запов-

нити платник. Податок сплачується щоквартально авансовим спосо-

бом. Оплата проводиться до 10 березня, 10 червня, 10 вересня та 10

грудня. Розрахунок податку до сплати здійснюється за шістьма став-

ками — від 1 до 50 % з відрахуванням від отриманої суми коригую-

чої. Тобто гнучкість здійснення оподаткування дає можливість змен-

шити ставку залежно від виду діяльності та наданих пільг.

У державному бюджеті Франції прибутковий податок становить

18 %. Він стягується з усіх видів доходів, у тому числі із заробітної

плати, винагород, пенсій, ренти, рухомого майна, від землеволодін-

ня, сільськогосподарської, промислової та комерційної діяльності,

від операцій з цінними паперами, некомерційної діяльності, а також

при передачі прав власності. Від отриманих доходів відраховуються

цільові витрати на харчування, а також витрати окремих верств на-

селення (осіб похилого віку, інвалідів). Як і в інших країнах, у

Франції визначається неоподатковуваний мінімум доходів, а далі

податок збирається за прогресивною шкалою від 0 до 56,8 %. Крім

прибуткового податку, громадяни сплачують також інші податки:

соціальне відрахування, з доходів, отриманих у вигляді відсотків по

грошових внесках тощо. Розмір цих доходів встановлений на рівні

1 %. Оподаткуванню підлягають також доходи, отримані від опера-

цій з нерухомістю, цінними паперами та іншим майном. Податок

збирається з доходу, який декларується щорічно на початку року за

підсумками фінансового року.

В Іспанії прибутковий податок сплачується згідно з законом,

прийнятим у 1991 р. Оподаткуванню підлягають усі доходи, тобто

заробітна плата, пенсії, допомога по безробіттю, доходи в натураль-

ному вигляді, доходи від капіталу, від підприємницької та професій-

ної діяльності, приросту майна. До доходів не входить допомога.

Крім того, з бази оподаткування вилучаються відрахування на соці-

альне страхування, профспілкові внески, витрати на кожну дитину та

утриманця (якщо вони проживають у родині платника), внески до

фонду інвалідів, на доброчинні цілі, розмір вкладень в підприєм-

ницьку діяльність, 15 % витрат на ліки, на які є відповідні документи.

Оподаткуванню підлягає дохід, отриманий від використання рухо-

мого та нерухомого майна, причому збільшення вартості майна ви-

значається як різниця між ціною придбаного та реалізованого майна

(при цьому береться до уваги період, коли це відбулося). Стягуються

податки на підставі двох видів декларацій: особистої та сімейної,

причому платник має право вибрати привабливіший для нього тип

декларацій. Декларація подається до 1 червня наступного після звіт-

ного року. Сплачуватися податок може в два етапи, причому другий

етап повинен закінчитися до 5 листопада.

Відносно високі ставки прибуткового податку в Японії. Як і в

більшості держав світу, стягнення прибуткового податку здійснюєть-

ся за прогресивною шкалою і ставки коливаються від 10 до 50 %.

Крім державного прибуткового податку за зазначеними ставками, у

державі проводиться сплата в професійний бюджет за трьома ставка-

ми — 5, 10, 15 %, а також у місцеві бюджети. Крім того, окремо виз-

начається сума податку на кожного жителя держави, яка сплачуєть-

ся один раз на рік. Отже, оподаткування фізичних осіб проводиться

за досить високими ставками. Але в Японії високий і розмір неопо-

датковуваного мінімуму доходу громадян, де враховано також і сі-

мейний стан платника. Крім того, від сплати податку звільняються

витрати на лікування. Додаткові пільги мають також багатосімейні.

У середньому громадянин Японії, який має середні доходи, може бу-

ти звільнений від оподаткування на 30 % його доходів.

Ще вищий рівень оподаткування доходів у Данії. Тут усі доходи

поділяються на чотири групи: особистий дохід, дохід від капіталу,

неоподатковуваний звичайний дохід та дохід від акцій. Особистий

дохід складається із заробітної плати, розміру повернення податку,

розміру безкоштовного житла, витрат на службовий автомобіль,

який використовується в особистих інтересах, пенсій та чистого до-

ходу від підприємницької діяльності тощо. Дохід від капіталу скла-

дається з чистих відсотків, неоподатковуваного прибутку при про-

дажу акцій, дивідендів від іноземних компаній, отриманих за межа-

ми країни, суми орендної плати за житло, яке здається в оренду.

Неоподатковуваний звичайний дохід — це сукупність особистого

доходу та доходу від капіталу за винятком пільг, які надаються згід-

но з чинним законодавством. Дохід від акцій складається з неопо-

датковуваного прибутку від продажу акцій, дивідендів, отриманих

від вітчизняних компаній. Загалом прибутковий податок склада-

ється з трьох частин — державного, муніципального та церковного.

Відсоткова ставка цього податку становить 61 %, при цьому серед-

ня ставка муніципального та церковного податку близько 30 %.

У Норвегії сукупний оподатковуваний дохід складається із

заробітної плати, додаткових пільг, які надаються працівникові, а

також повернення з фондів соціального страхування, пенсій, алімен-

тів, доходу від підприємницької діяльності та відсотків на капітал. У

країні не існує сімейного оподаткування, тобто сплата податку про-

водиться окремо кожним членом родини. При оподаткуванні визна-

чаються самітні громадяни та громадяни, які мають одного та більше

утриманців. Розмір муніципального податку дорівнює 21 % плюс 7 %

на фонд дарування, який сплачується з чистого прибутку. Особистий

дохід, який розраховується як різниця між валовим доходом від тру-

дової або підприємницької діяльності і пенсією, є також об’єктом

оподаткування. Ставки оподаткування для першої та другої групи

платників становлять 9,5 і 13,7 %. Крім того, існує положення, коли

дохід може бути знижений до 20 % на суму підтверджених витрат.

У Швеції виділяють резидентів і нерезидентів. Так, нерезиденти

сплачують податок на доходи, отримані тільки на території Швеції.

У деяких випадках можуть зменшити цей податок, якщо аналогічний

йому сплачується на території іншої держави. Крім того, до оподат-

ковуваного доходу належать доходи, отримані від операцій з нерухо-

мим майном, оплата наданих послуг, пенсії та інші доходи на капі-

тал. Резиденти, які від’їжджають за кордон більш ніж на 183 дні, мо-

жуть бути звільнені від сплати прибуткового податку, якщо фізична

особа сплачує його в країні перебування. До сукупного оподаткову-

ваного доходу включається заробітна плата, всі види виплат, пенсії,

натуральна оплата праці. Оподаткування проводиться по двох став-

ках. Якщо дохід не перевищує визначеної суми, то ставка оподатку-

вання муніципальним податком становить 32 %. Якщо дохід більший

за визначену суму, то оподаткування проводиться національним по-

датком по ставці 25 %. Таким чином, максимальна ставка оподатку-

вання становить 57 %.

Отже, в більшості країн діють високі ставки оподаткування. Але

наявність великої кількості пільг, знижок, можливість вибору різних

варіантів оподаткування дає змогу знизити загальні та індивідуальні

ставки в 1,5–2 рази, і податковий тягар зменшується.

Податок на нетрудові доходи. До них належать доходи від капіта-

лу, використання майна, на спадщину, дарування тощо. Високий рі-

вень розвитку фондового ринку в країнах Західної Європи та Амери-

ки дає змогу як юридичним, так і фізичним особам отримувати ви-

сокі доходи, які також підлягають оподаткуванню.

Так, у США при переході майна в спадщину, воно оподатковуєть-

ся по ставці від 18 до 50 %, але при цьому враховується ступінь спо-

рідненості.

У Великобританії існує податок на майно. Об’єктом оподаткуван-

ня є земля. До суб’єктів оподаткування належать особи, які найма-

ють житло та сплачують за нього. Оцінка вартості майна проводить-

ся 1 раз на 10 років.

У Німеччині податок на власність становить 1 % від вартості май-

на (при цьому встановлюється розмір неоподатковуваного майна).

Знижена ставка поширюється на майно в сільській місцевості та на

лісове господарство. Переоцінка відбувається кожні три роки. Крім

того, для фізичних осіб існує податок на нерухоме майно, цінні папе-

ри, банківські рахунки, коштовності, яхти, приватні літаки тощо.

Ставка податку на спадщину залежить від вартості майна та ступеня

спорідненості і становить від 3 до 20 %. Сума неоподатковуваного

доходу також залежить від ступеня спорідненості.

В Австрії об’єктом оподаткування є нерухоме майно, розташова-

не на території країни. Ставка цього податку становить 0,8 % на рік

і сплачується щоквартально 15 лютого, 15 травня, 15 серпня, 15 лис-

топада. Податком на спадщину обкладається майно, яке передаєть-

ся у разі смерті або при даруванні.

Особливі умови існують у Франції при оподаткуванні операцій з

рухомим майном. Якщо його вартість більша означеної суми, то

ставки оподаткування становлять 4,5 та 7 %. При операції з дорого-

цінними металами ставка становить 7,5 %. Податком на власність

обкладаються всі майнові права, цінні папери, наявні у власності. Не

оподатковується майно, яке використовується для професійної діяль-

ності, окремі види сільськогосподарського майна тощо. Ставка по-

датку на майно встановлюється від 0 до 1,5 %.

В Італії податок на спадщину та ставка оподаткування залежать

від її вартості. На цей податок існує неоподатковуваний мінімум.

Спадщина оподатковується за прогресивною шкалою, ставка опо-

даткування становить від 3 до 27 %. Ставка податку на дарування за-

лежить від ступеня спорідненості.

В Японії ставка оподаткування єдина для юридичних та фізичних

осіб — 1,4 % від вартості майна. Переоцінка проводиться один раз у

три роки. Об’єктами оподаткування є земля, нерухоме майно, цінні

папери, відсотки по банківських кредитах. Податок сплачується при

передачі майна від одного власника до іншого.

У Данії резиденти сплачують податок на майно, яке розташоване

як в країні, так і за її межами. Нерезиденти сплачують податок тільки

на майно, яке розташоване в межах Данії. Ставка встановлюється в

розмірі 0,7 % від вартості майна, яка більша встановленого розміру.

Подружжя сплачує цей податок окремо. Податок на майно стягуєть-

ся з усього майна, якщо власник був резидентом, і тільки з майна на

території Данії, якщо він був нерезидентом. Залежно від ступеня спо-

рідненості ставка оподаткування становить від 15 до 36 %. Подарун-

ки обкладаються по ставці звичайного доходу, а подаровані подруж-

жю або дітям — по спеціальній ставці в 15 %.

Отже, податок на спадщину, дарування в більшості країн зале-

жить від розміру майна та ступеня спорідненості з тим, кому воно пе-

редається.

Контрольні питання

1. Податкова політика зарубіжних країн та її особливості.

2. Види податків зарубіжних країн.

3. Особливості порядку нарахування та сплати податків у різних

країнах світу.

4. Податкове право в різних країнах та його особливості.

5. Методи розрахунку об’єктів оподаткування та їх складові.

6. Податкові пільги та методика їх застосування.

7. Податкова звітність та права податкових органів.

Розділ 6

ПОДАТКИ ЯК ЗАСІБ СТИМУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВА