44. Українське мистецтво хх – поч.. Ххі ст. Графіка 1990-х Різноманіття образних систем.

У 90-ті р. ХХ ст. – на поч.. ХХІ ст. українська графіка набуває різноманіття образних систем. Зберігаються афорт, літографія , ліногравюра, комп’ютерна графіка.

Стильова специфіка графіки другої половини ХХ ст. зумовлена постійною взаємодією видів станкового та художньо-промислового профілю, які, впливаючи один на одного, утворюють унікальні художні форми, стилістично збагачують і станкову графіку, і графічний дизайн. Станкова графіка набуває образної узагальненості, знаковості, більшої експресивності. Графічний дизайн, взаємодіючи зі станковою графікою, стає значно емоційнішим, живописнішим. Всі ці форми графічних мистецтв доповнюють і живлять одна одну.

46.Українське мистецтво хХст. Скульптура. Архипенко о. ( 1887-1964)

Олександр Архипенко(30 травня (11 червня) 1887, Київ — 25 лютого 1964, Нью-Йорк) Він став родоначальником кубізму в скульптурі, віддав данину майже всім новітнім течіям у галузі скульптури та живопису аж до абстракціонізму включно.

4 основні нововведення:

1. порожній простір як елемент загальної композиції

2. скульптор-живопис

3. сполучення різних матеріалів в скульптурі (дерево, скло, метал)

4. архіпентура( механічні картинки, які змінюються)

Він виконав у реалістичній манері серію чудових жіночих торсів з мармуру ("Торс", "Білий торс" тощо, 1916), галерею виразних скульптурних портретів (цикл "Анжеліка", 1921-1925; "Міс Мері Ейнштейн", 1923; "Диригент В. Менгельберг", 1925; "Доктор Вігерт", 1923; "В. Фуртвенглер", 1927; "Портрет матері", 1927; бюсти і напівфігури Т. Шевченка, 1923, 1933, 1957; "Портрет І. Франка", 1925 тощо).

Сотні пластичних форм виконано Олександром Архипенком у кубістичному стилі. Твори: скульптура "Адам і Єва" (1908), "Жінка з дитиною" (1909), "Жінка" (1909), "Відпочинок" (1910), "Поцілунок" (1910), "Мадонна скель" (1911), "Сидяча постать" (1912), "Блакитна танцівниця" (1913), "Жінка, яка зачісується" (1915), "Гондольєр" (1914) та ін. Особливо цікаве й вельми оригінальне вирішення має скульптура "Жінка, яка зачісується", де насправді відсутнє обличчя, але порожнина, що нагадує його, ілюзорно примушує нас не помічати тієї відсутності.

Олександр Архипенко — родоначальник так званого скульпто-живопису. Скульпто-живопис — це вид мистецтва, породжений специфічним злиттям і поєднанням матеріалів, форм і кольорів.Твори "Натюрморт" (1918, тоноване пап'є-маше на дереві), "Жінка, яка сидить" (1919, скульпто-живопис, пап'є-маше, дерево), "Океанічна мадонна" (1957, дерево, метал, мозаїка, перламутр), "Жінка" (1963, рельєфна і тонована конструкція з дерева, міді, латуні, мельхіору).

Усе своє життя О. Архипенко невтомно працював над образами Тараса Шевченка, Івана Франка, інших визначних діячів нашої культури. Остання його значна праця — створення пам'ятника-погруддя Тарасові Шевченку (1957), встановленого в Нью-Йорку.

45. Українське мистецтво І третини ХХст. Скульптура. Епоха модерну та неокласицизму ( Східна Україна)Моде́рн (від фр. moderne — новітній, сучасний) — стильовий напрям в мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця XIX — початку ХХ століття. Модерн використовує поетику, декоративний ритм гнучких текучіх ліній, підкреслено індивідуалізовані твори.

Неокласици́зм (від грецьк. νέος — молодий, новий і лат. classicus — зразковий) — загальна назва ряду художніх течій 2-ї половини 19—20 ст., які зверталися до традицій античності, відродження та класицизму. У своїх творах представники-неокласицисти протиставляли суперечностям життя вічні «естетичні норми минулого».

Федір Балавенський (1864—1943). Працював у Києві переважно в галузі портретної та декоративно-монументальноїскульптури.Серед відомих творів Ф.Балавенського — сім барельєфів (1909) на колишньому будинку Ф.Ісерліса (тепер — Музейний провулок у Києві); серія класичних статуй у Києві: "Милосердя", "Життя", "Любов", "Медицина" — на порталі іподрому (1915-1916; тепер — адміністративний будинок), скульптурне оздоблення будинку Марийської громади Червоного Хреста (1912-1913; тепер — Науково-дослідний інститут), барельєфне панно "Тріумф Фріни" на колишньому прибутковому будинку , зведеному в стилі модерн (1909; архітектор В.Риков; тепер — будинок № 4 по Музейному провулку). В реалістичній манері він виконав понад 20 скульптурних портретів Т.Шевченка, портрети М.Лисенка й І.Котляревського, надмогильне бронзове погруддя корифея українського театру М.Кропивницького (Харків; 1914, бронза). Українські мотиви простежуються в розвитку сюжетно-тематичної пластики. Прикладом є два горельєфи на фасаді Бессарабського критого ринку в Києві (1910), побудованого в стилі модерн. До створення горельєфів були залучені учні Ф.Балавенського. Горельєф "Селянин з волами" (О. Теренець). Горельєф "Молочниця" виконала Т. Руденко.

М. Гаврилко(1882-1922).

Він вихованець Миргородської школи ужиткового мистецтва, навчався в Художньо-промисловому училищі Штігліца у Петербурзі, Краківській академії красних мистецтв, працював у Парижі (майстерня Е. Бурделя). Виконав композиції "Прощання" (1911), "Каменяр" (1915), "Воля" (1916); погруддя М. Шашкевича (1910), Т. Шевченка (1911), Ю. Федьковича (1914); барельєф-медальйон і погруддя Т.Шевченка для Полтавського театру (1920) та ін.

Іван Петрович Кавалерідзе (1 (13) квітня 1887, хутір Ладанський Сумській губернії - 3 грудня 1978) - радянський скульптор Навчався в Київському художньому училищі, в петербурзькій Академії Мистецтв (1909-1910), в майстерні скульптора Аронсона в Парижі. Скульптури: 1. Пам'ятник княгині Ользі в Києві (знищений в 1919, відновлений в 1996).

2. Пам'ятник Шевченку в Ромнах (Сумська область).  3. Пам'ятний знак на території Софійського собору на честь відкриття першої на Русі бібліотеки Ярославом Мудрим.  4.Пам'ятники Григорію Сковороді в Києві на Контрактовій площі (1977), в Лохвиці (1922, відновлений автором у бронзі в 1972), в Харкові (останній споруджений посмертно по проекті).  5. Пам'ятники більшовику Артему в містах Артемівськ і Слов'яногірськ (Святогірськ) (останній, величезна 27-метрова статуя, стоїть на крейдяній горі над Сіверським Дінцем і Святогірської лаврою)  6. Барельєфи вписані в тонго по периметру одного з ярусів вежі на будинку по Георгієвському пров. № 2 в Києві (1936-1937 р.) побудованому за проектом архітектора І. Каракіса (у співавторстві з М. Я. Ручко і В. І. Сазанських)  7. Пам'ятник Шевченку в Полтаві (1926). Прекрасний зразок конструктивізму в монументальній скульптурі.