3. Прагматизм (…)

Течія виникає наприкінці XIX ст. у США і найбільшого поширення досягає в середині XX

ст. Основоположник прагматизму - американський філософ, логік і математик Чарлз Пірс.

Звинувативши всю попередню філософію у відірваності від життя, абстрактності й споглядальності, Пірс висунув програму «реконструкції у філософії»: вона повинна бути не роздумами про основи буття і пізнання, а загальним методом вирішення проблем, що постають перед людьми в різних життєвих («проблематичних») ситуаціях у процесі їхньої практичної діяльності, яка відбувається у світі, що постійно змінюється. Прагнучи реалізувати програму прагматизму, Ч. Пірс розвивав учення про знаки - семіотику, котру вперше було піднято на висоту філософських узагальнень. Без уявлення про знаки, вважав Пірс, не можна зрозуміти жодну з наук.

Знак - це те, що собою щось заміщає. Він щось представляє, репрезентує. Цей знак утворює в голові тієї людини, якій він адресується, еквівалентний знак - інтерпретант. Почуття і думки виступають як породження одних знаків іншими.

Основну увагу Пірс звертає на проблему істини. Він визначає її як ясне, виразне, незаперечуване знання на даній стадії пізнання. Істинність - умова практичної придатності, результативності у практиці.

Уїльям Джемс абсолютує успіх, перетворюючи його не тільки на єдиний критерій істинності ідей, але й на самий зміст поняття істини: у нього істина відкриває смисл моральної добродіяльності, а не повноту інформації про об'єкт пізнання. Отже, американський мислитель висунув новий, «прагматичний» критерій істинності, згідно з яким істинне тільки те, що відповідає практичному успіху дії, тобто є «вигідним».

Думки людини, за Джемсом, як і речі, складаються з відчуттів і вражень. У психології Джемс висунув концепцію «потоку свідомості» - ланцюга цілісних та індивідуальних психічних станів, що безперервно змінюють один одного і відображають фізіологічні процеси в організмі. Свідомість — це стан певної особи, тобто свідомість і самосвідомість завжди особиста. Джемс висуває на перший план принцип активності психічного життя і першість у ньому волі та інтересу. Психіка, вважає Джемс, має життєву, «функціональну» цінність і є знаряддям біологічного виживання індивіда.

Філософія, вважає Джеме, повинна сприяти не осмисленню начал буття, а створенню загального методу вирішення життєвих проблем. Мета мислення полягає у виборі засобів, необхідних для досягнення успіхів, адже вісь світу, за словами Джемса, проходить через егоїстичні центри людини.

Джон Дьюї висуває свій варіант прагматизму, який називає «інструменталізмом».

Завдання прагматизму — найкраще допомогти людині влаштуватися у світі. Дьюї вважає, що головна проблема сучасності - встановити правдиві відношення між досягненнями науки і людськими цінностями.

Істину інструменталізм Дьюї (як і прагматизм Джемса) визначає як корисність або як працездатність ідеї. На відміну від Джемса, Дьюї згоден визнати ідею істинною лише тоді, коли вона виявилась корисною для вирішення даної специфічної проблеми, якщо здійснене на її основі перетворення ситуації закінчилося очікуваним успіхом. Отже, істинні ті концепції, ідеї і теорії, що є результативно-вигідними, плідно працюють у життєво важливих обставинах, ведуть до досягнення прагматичних цілей. Але засоби повинні не бути суб'єктивними і свавільними, а відповідати характерові проблеми та поставленої мети; неадекватні засоби можуть створювати найкращі наміри.