- •2.Генеза філософії:причини винекнення, її розуміння та визначення.Предмет та особливості філософії
- •6. Структура філософії та її основні проблеми
- •1.Поняття «філософія стародавнього сходу». Особливості східного і західного типу філософування, європоцентризм та роль стереотипів.
- •2.Філософські проблеми індійської філософії: ортодоксальні та неортодоксальні школи, основні категорії та джерела. Погляди на світ, пізнання та людину у буддизмі та джайнізмі.
- •4.Подібності та відмінності між індійською та китайською філософією.
- •1. Моністичні теорії: Мілетська натурфілософія та проблема першопочатку.
- •2. Метафізика елеатів(Парменід,поняття про буття і небуття, апорії Зенона) та діалектика Геракліта(розвиток та боротьба протилежностей, поняття про логос).
- •4.Сократичні школи ,кініки,кіренаїки.
- •5.Філософія Платона (теорія ідей,теорія пізнання, вчення про державу)
- •6. Філософія Арістотеля(метафізика, вчення про матерію і форму, причини, критика теорій та ідей Платона ,етика).
- •7. Етичні теорії: Елліністична філософія: скептики,стоїки, епікурейці.
- •8. Неоплатонізм(вчення про єдине).
- •1Апологенетика і патристика.Августин Блажений
- •3.Суперечка про універсалії
- •1. Філософія відродження.
- •2. Філософія Нового часу.(емпіризм Бекона, …, …)
- •3. Філософія Нового часу.(сенсуалізм Лока, …, …)
- •1. Гносеологія і етика Канта ( коперніканський переворот , агностичний апріоризм, категоричний імператив)
- •2. Абсолютний ідеалізм Гегеля(абсолютна ідея , діалектика, філософія історії)
- •1. «Філософія життя» …
- •2. Екзистенціалізм.
- •3. Прагматизм (…)
- •4.Філософія мови. Герменевтика.
- •5. Психоаналіз і неофрейдизм (Фрейд, Юнг, Фром).
- •6. Фемінізм і постмодернізм.
- •7.Феноменологія (Гусерль), структуралізм, неопозитивізм…
- •1.Проблема буття в історії філософії. Особливості онтології та кінеології.
- •3.Проблема пізнання в історії філософії. Класична і неокласична теорії пізнання. Скептицизм і агностицизм.
- •4.Про можливість та знання у сфері метафізики (види знання та суджень: апріорні, апостеріорні, синтетичні та аналітичні), емпіризм, раціоналізм; види знання.
6. Філософія Арістотеля(метафізика, вчення про матерію і форму, причини, критика теорій та ідей Платона ,етика).
Найвидатнішим давньогрецьким філософом був Арістотель (384-322 рр. до н. е.). Його батьківщина - поліс Стагір, поряд з Македонією, від якої він залежав. Сімнадцятирічний Арістотель стає слухачем Академії Платона, де він пробув двадцять років. Платон високо оцінив геніального юнака, як і Арістотель - Платона. Утім, він зміг побачити недосконалі сторони пла-тонівського вчення, що в майбутньому дало йому змогу сказати: «Платон мені друг, але істина дорожча».
.Арістотель - мислитель-енциклопедист залишив твори у всіх важливих галузях знання. Серед них природничо-наукові «Про фізику», «Про небо», «Про походження тварин», «Про душу»; логічні - «Органон» («Категорії», «Аналітика», «Топіка»); філософський твір «Метафізика»; з ораторського мистецтва - «Поетика», «Риторика».
Арістотелю належить заслуга першого розподілу наук, виділення для кожної з них спеціальних галузей досліджень, встановлення різниці між теоретичними, практичними і творчими наукамиЗаслугою Арістотеля є і вчення про матерію. Пояснюючи чуттєвий світ, Арістотель висуває поняття матерії, яка для нього - первинний матеріал, потенція речей. Актуальний стан, що перетворює матерію з можливості на дійсність, - це форма. На відміну від Платона, Арістотель замінює поняття ідеї поняттям форми. Вона - активне начало, початок життя і діяльності Сутність - це одиничне, яке володіє самостійним буттям Форма дає відповідь на запитання «Що є річ?» і є субстанцією речі. Сутності поділяються на нижчі, які складаються з матерії (це всі предмети чуттєвого світу), і вищі, чисті форми. Найвища сутність — це чиста форма, що існує без матерії, першодвигун, який служить джерелом усього космосу.
Важливе місце в розгляді цієї проблеми займають класифікація і аналіз причин. Арістотель виділяє чотири види причин:
- матеріальні — ті, з яких складаються речі, її субстрат;
- формальні - ті, в яких форма проявляє себе, створюючи сутність, субстанцію буття. Кожна річ є те, що вона є;
- діючі (виробляючі) - ті, що розглядають джерело руху і перетворення можливості на дійсність, вони є енергетичною базою формування речей;
- цільова (кінцева) причина відповідає на питання «Чому?» і «Для чого?».
Арістотель критикує платонівські ідеї за те, що на їх основі не можна пояснити, що відбувається з речами. Згідно з Арістотелем, є перші сутності - одиничне буття, тобто субстанція. Світ є сукупністю субстанцій, кожна з яких - певне одиничне буття. Воно - єдність матерії і ейдосу (форми). Матерія — це можливість буття і разом з тим певний субстрат. З міді можна зробити кулю, статую, оскільки матерія - мідь є можливістю і кулі, і статуї. Щодо окремого предмета сутністю завжди виявляється форма (кулевидність по відношенню до мідної кулі). Форма виражається поняттям Так, поняття кулі справедливе і тоді, коли з міді ще не зроблено кулю. Коли матерію оформлено, то немає матерії без форми, як і форми без матерії. Отже, ейдос - форма - це і сутність окремого, одиничного предмета, і те, що охоплюється цим поняттям. Тобто кожна річ - єдність матерії і форми.
Ще один аспект - учення про душу. По відношенню до матерії душа є формою. Але вона притаманна лише живим істотам. Душа - це прояв активності життєздатної сили. Нею володіють тільки рослини, тварини і людина
У вченні про суспільство Арістотель наголошує, що сенс життя не в задоволеннях (гедонізм), не в щасті (евдемонізм), а в здійсненні вимог розуму на шляху до блага. Але, всупереч Платону, благо повинно бути досяжним, а не потойбічним ідеалом Вчення Арістотеля про людину скероване на те, щоб спрямувати особистість на службу державі Людина - це «політична тварина». Вона народилася політичною істотою і несе в собі інстинктивне прагнення до «спільного співжиття». Арістотель не тільки впорядкував, а й систематизував, узагальнив досягнення філософії свого часу. За своїм характером його творчість була гідним внеском у розвиток наукових досліджень.
