Тема 5. Управління інноваційним розвитком організації

§ 1. Стратегічне управління інноваційним розвитком організації. Стратегія нововведень і їхня класифікація. Взаємозумовленість інноваційної політики та стратегії нововведень організації

 

Стратегічне управління інноваційним розвитком передба­чає передусім визначення місця і ролі інновацій в реалізації загальної стратегії підприємства, яка розробляється для до­сягнення перспективних цілей (завоювання більшої частки ринку, забезпечення високих темпів економічного розвитку тощо) в умовах конкурентного середовища.

Інноваційна стратегія — стратегія, націлена на передбачення глобальних змін в економічній ситуації і пошук масштабних рі­шень, спрямованих на зміцнення ринкових позицій і стабільний розвиток організації.

Інноваційна стратегія є одним із засобів досягнення ці­лей організації і характеризується новизною, передусім для організації, а часто — і для галузі, ринку, споживачів.

Залежно від мети і позицій на ринку виокремлюють такі види інноваційних стратегій: стратегія наступу, стратегія захисту, імітаційна, залежна, традиційна стратегії і стра­тегія «за нагодою» (стратегія «ніші») (табл.1).

Вибір фірмою певної інноваційної стратегії залежить від багатьох чинників, серед яких: умови і фактори зов­нішнього середовища, сфера діяльності фірми, номенкла­тура та асортимент її продукції, тривалість життєвого цик­лу товарів, її можливість здійснювати моніторинг науко­во-технічної інформації щодо ринку новацій, рівень нау­ково-технічного та технологічного потенціалу тощо.

Загальна послідовність формування підходу до управління інноваційним розвитком на засадах стратегічного менеджменту подано на рис.1.

Рис.1 Схема концептуального підходу до стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства

Обґрунтовуючи вибір інноваційної стратегії, керівни­ки повинні враховувати її відповідність загальній стратегії розвитку організації, прийнятність її за рівнем ризику, го­товність ринку до сприйняття новинки.

Послідовність етапів розроблення стратегії така:

1. Етап розроблення цілей:

а) формування місії-орієнтації і місії-політики організації, у яких підкреслюється прихильність до інноваційної діяльності;

б) формується мета інноваційного розвитку організації.

Будується «дерево цілей».

2. Етап стратегічного аналізу:

а) аналізується внутрішнє середовище й оцінюється інноваційний потенціал;

б) аналізується стан зовнішнього середовища й оцінюється інноваційний клімат;

в) визначається інноваційна позиція організації.

3. Етап вибору інноваційної стратегії:

а) визначаються базові стратегії розвитку та їх інноваційні складові;

б) розробляються й оцінюються альтернативні інноваційні стратегії;

в) здійснюються вибір і обґрунтування інноваційної стратегії, якій віддається перевага.

4. Етап реалізації інноваційної стратегії:

а) розроблюються стратегічний проект (перелік стратегічних змін і заходів для їх здійснення) та план реалізації проекту, особливо враховується інноваційний характер перетворень;

б) організується стратегічний контроль процесу реалізації проекту;

в) оцінюється ефективність процесу реалізації і проводиться

необхідне коригування проекту, стратегій, цілей.

Планування стратегії підприємства пов'язане з розпо­ділом ресурсів між певними напрямами його діяльності з урахуванням їх перспективності. Найважливішим на цьо­му етапі є збалансування розміщення ресурсів між тими підрозділами, які принесуть прибуток у короткостроково­му (вкладання коштів у інтенсивне просування продукту) і довгостроковому (модернізація виробництва, продуктові або технологічні розробки та дослідження) періодах. Це є особливо складним завданням за умов обмежених фінансо­вих можливостей підприємства, коли коштів на повноцін­ну організацію інноваційного процесу не вистачає і перева­га надається інноваціям поліпшувального характеру.

Отже, у процесі стратегічного планування визначають напрями інноваційних змін, реалізація яких повинна за­безпечити досягнення стратегічних цілей організації, та формують концепцію відповідної інноваційної стратегії. Реалізація стратегічних задумів вищого менеджменту ор­ганізації неможлива без формування адекватної завдан­ням її розвитку інноваційної політики.

Інноваційна політика має бути спрямована на послідовну комплексну інноваційну діяльність щодо змі­ни будь-якого з елементів бізнесу, зумовленої реальною чи потенційною потребою ринку (попитом), науково-технічним прогресом чи спеціальними науковими дослідженнями.

Інноваційна політика організації —- форма стратегічного управ­ління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяль­ності організації, спрямованої на забезпечення її конкуренто­спроможності та оптимальне використання наявного виробничо­го та інтелектуального потенціалу.

Інноваційна політика характеризує ставлення керів­ництва до інноваційної діяльності, визначає її цілі, напрями, функції та організаційні форми. Вона регламентує вза­ємодію науково-технічної, маркетингової, виробничої, економічної діяльності у процесі реалізації нововведень.

Інноваційна політика спрямовується на реалізацію стратегічних цілей організації з урахуванням її наявних і потенційних ресурсних можливостей, а також з огляду на ринкову ситуацію. Для розв'язання цих завдань вона має відповідати таким вимогам: мати стратегічний характер; бути нерозривно пов'язаною з ринковою ситуацією; враховувати ресурсні можливості підприємства; ґрунтуватись на системному і цілеспрямованому підході;  забезпечувати неперервність і комплексність іннова­ційної діяльності підприємства, тобто охоплювати всі його внутрішні елементи; забезпечувати використання в інноваційній діяль­ності сучасних досягнень НТП.

З огляду на ці вимоги формування інноваційної політи­ки слід здійснювати на основі таких принципів: переважання стратегічної спрямованості, орієнтація на потреби ринку, цілеспрямованість, комплексність, планомірність, інформаційна забезпеченість.

Інноваційна політика організації має визначати напря­ми її змін відповідно до вимог зовнішнього середовища, пе­редусім тих, що стосуються засобів і способів досягнення стратегічних цілей, окреслювати коло можливих іннова­ційних рішень залежно від типу обраної стратегії, створю­вати умови для оперативної реалізації інновацій.

Складовими інноваційної політики вважають маркетингову політику, політику у га­лузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), політику структурних змін, технічну політику, інвестиційну політику.

1. Маркетингова політика. Від її ефективності зале­жить успішність підприємства на ринку. Вона зорієнтова­на на розв'язання таких завдань: визначення процедур і періодичності маркетингових досліджень; розроблення товарної, цінової, збутової, комунікаційної, сервісної полі­тики і створення механізмів їх реалізації; аналіз ефектив­ності здійснюваної політики. Маркетингові дослідження дають змогу вивчити структуру товарного ринку і прийня­ти рішення щодо форм і методів розвитку конкурентного середовища на ньому, їх результатом буде забезпечення виготовлення підприємством продукції, яка матиме попит у максимальної кількості споживачів за умови економічно обґрунтованих цін.

2. Політика у галузі НДДКР. Вона спрямована на визначення наукового потенціалу підприємства; розроблення науково-технічної політики з урахуванням результатів маркетингових досліджень; формування технологічної політики; створення механізмів реалізації науково-технічної і технологічної політики і оцінювання її результатів.

3. Політика структурних змін, її завданнями є вив­чення внутрішнього середовища та організаційної форми підприємства з метою формування адекватної інноваційним завданням організаційної структури і культури підприємництва. Організаційна структура і культура підпри­ємництва формують структуру відносин між працівниками підприємства. Цим елементам належить вирішальна роль на стадії розроблення механізму впровадження нова­цій і безпосередньо на стадії впровадження. Отже, політикаструктурних змін має бути спрямована на дослідження рівня розвитку культури підприємництва та відповідності організаційної структури цілям і завданням підприємства; розроблення рекомендацій щодо формування їх відповід­ного стану для здійснення інноваційної політики; визна­чення механізму реалізації таких перетворень; формуван­ня політики розвитку персоналу; розроблення методики оцінювання ефективності культури підприємництва та організаційної структури щодо реалізації завдань інновацій­ного розвитку.

4. Технічна політика. Завданнями технічної політики є вивчення можливостей виробництва і встановлення вимог до нього, а за необхідності — усунення виявлених невідпо­відностей; розроблення напрямів технічного переоснащення (оновлення) основних засобів підприємства; створення механізму реалізації заходів, спрямованих на вдосконален­ня техніко-технологічного стану підприємства тощо.

5. Інвестиційна політика. Така політика охоплює всі фінансово-економічні аспекти функціонування підприєм­ства, що забезпечують реалізацію інноваційної політики. Спрямована вона на управління грошовими потоками на підприємстві з метою накопичення коштів, необхідних для реалізації інноваційних проектів.

Усі складові інноваційної політики взаємопов'язані, і кожна з них може ініціювати певні інновації.