1.2. Управління інноваціями як сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами й інноваційною діяльністю

Управління інноваціями як сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами й інноваційною діяльністю

 

Розв'язання стратегічних завдань розвитку організації забезпечується створенням динамічної і гнучкої системи управління, яка спирається на широке делегування повноважень тим рівням мене­джменту, що можуть продукувати інноваційні ідеї і втілю­вати їх у життя. А координація усіх робіт із залучення ін­новацій у практику роботи підприємства чи їх створення власними силами здійснюється підсистемою Інноваційним менеджментом.

Управління інноваціями — це підсистема загального менеджменту, метою якої є управління ін­новаційними процесами в організації.

Вона покликана забезпечувати реалізацію стратегіч­них цілей організації. ІІ завданням є ефективне уп­равління процесом розроблення, упровадження, вироб­ництва та комерціалізації інновації з узгодженням відпо­відних управлінських рішень із системою операційного (виробничого), маркетингового фінансового і кадрового менеджменту

Згідно із Законом об'єктами інноваційної діяльності є:

— інноваційні програми і проекти;

—нові знання та інтелектуальні продукти;

—виробниче обладнання та процеси;

—інфраструктура виробництва і підприємництва;

—організаційно-технічні рішення виробничого, адмі­ністративного, комерційного або іншого характеру, що іс­тотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

—сировинні ресурси, засоби їх видобування і перероблення;

—товарна продукція;

—механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Управління інноваціями як система — сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів, методів і формуправління інноваційною діяльністю організації з метою оптимізації економічних результатів її господарської діяльності.

Управління інноваціями як система є сукупністю дій, які стосуються обґрунтування, прийняття, реалізації управлінських рішень щодо створення та впровадження новацій в організації і спрямовані на визначення страте­гічних інноваційних цілей, адекватних загальнокорпоративній стратегії; формування інноваційної стратегії та інноваційної політики; оптимізацію організаційно-струк­турних форм управління інноваціями; розроблення техно­логії обґрунтування і прийняття інноваційних рішень; ви­бір методів впливу на поведінку учасників інноваційного процесу з метою формування взаємовигідних економічних відносин.

Отже, завданням системи управління інноваціями є ефек­тивне управління інноваційною діяльністю організації, що сприяє її здатності брати участь в інноваційних проце­сах, створювати чи залучати інновації, які забезпечують її поступальний, пропорційний розвиток, економічну стій­кість, міцні конкурентні позиції, тривале і успішне функ­ціонування на ринку.

Управління інноваційною діяльністю — складова менеджменту сучасного підприємства, що охоплює планування, організуваннята стимулювання інноваційної діяльності, реалізації інноваційних проектів, розрахованих на отримання конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій підприємства.

З огляду на масштабність і різноплановість зазначених завдань управління інноваційною діяльністю охоплює стратегічні й оперативні аспекти.

Стратегічне управління інноваційною діяльністю. Во­но полягає у прогнозуванні глобальних змін в економічній ситуації та пошуку і реалізації масштабних інноваційних проектів, спрямованих на забезпечення ефективного функ­ціонування і розвитку організації у тривалій перспективі Стратегічна інноватика має своїми завданнями визна­чення основних напрямів науково-технічної і виробничої діяльності організації у сферах розроблення і впроваджен­ня нової продукції; вдосконалення і модифікацію продук­ції, яку виготовляє підприємство; зняття з виробництва застарілої продукції; залучення у виробничу діяльність нових ресурсів і нових технологій, освоєння нових методів організації виробництва та праці тощо.

Реалізація цих завдань передбачає:

—формування інноваційної стратегії організації в контексті її загальної стратегії;

—розроблення концептуальних засад і принципів фор­мування інноваційної політики, адекватної інноваційній стратегії;

—розроблення планів і програм інноваційної діяльності;

—обґрунтування і вибір масштабних інноваційних проектів, що розширюють чи диверсифікують діяльність організації;

—визначення джерел ресурсного забезпечення реалі­зації інноваційних програм і проектів;

—формування організаційної структури, чутливої і сприйнятливої до інноваційних змін.

Оперативне управління інноваційною діяльністю. Сут­ність його полягає у складанні календарних планів-графіків виконання робіт і контролюванні їх виконання; вив­ченні економічних, організаційно-управлінських, соціаль­но-психологічних факторів, що впливають на здатність ор­ганізації здійснювати інноваційну діяльність; розробленні ефективних організаційно-економічних форм організуван­ня інноваційної діяльності.

Оперативне календарне планування конкретизує ви­робничі завдання у просторі і часі, даючи змогу менедже­рам середнього і нижчого рівнів ставити перед підлеглими чіткі цілі та завдання, забезпечувати їх необхідними мате­ріальними та інформаційними ресурсами, координувати їхні дії відповідно до загальних термінів реалізації проек­ту, розробляти коригуючі заходи у разі відхилення від за­планованого графіка робіт.

Важливим завданням керівництва вважають стимулю­вання позитивного сприйняття інноваційних змін усіма працівниками організації з метою уникнення прихованого опору частини працівників. Йдеться про розроблення ме­ханізму стимулювання творчого пошуку, винахідництва, ініціювання дослідницьких проектів щодо перспективних напрямів діяльності організації.

Тому оперативне управління інноваційною діяльністю організації передбачає розроблення системи стимулюван­ня з метою заохочення ініціативи, участі в інноваційних змінах, обговоренні проблем, що виникають у процесі впровадження новації, тощо. Це завдання слід розв'язува­ти з огляду на мотиваційні преференції персоналу фірми, соціально-психологічні фактори, що супроводжують твор­чу працю, дієвість та ефективність певних організаційно-управлінських прийомів впливу на персонал з метою під­вищення його зацікавленості в організаційних змінах. Ефективна система стимулювання інноваційної діяльності забезпечує зміщення акцентів у системі мотивації персо­налу: від простої соціалізації і прагнення задовольнити матеріальні інтереси — до реалізації власних здібностей через участь у проекті, здобуття визнання завдяки його ус­пішному впровадженню тощо. Активне залучення до інно­ваційної діяльності працівників організації підвищує по­тенціал її розвитку, створює нові інноваційні можливості, оскільки впровадження нових ідей здійснюється не під тиском вищого керівництва, а на основі розуміння важли­вості і за безпосередньої участі у генеруванні ідей та ство­ренні новинок всього персоналу.

Важливо забезпечити оптимальний взаємозв'язок ін­новаційної і виробничої діяльності, розширюючи за допо­могою інновацій виробничі можливості. Якщо ж вектор інноваційних зусиль підприємства «впирається» в межу виробничої діяльності, то рівнодійна виробничого та інно­ваційного потенціалів буде зменшуватись, що спричиня­тиме обмеження можливостей розвитку підприємства, не­повного використання його виробничого потенціалу.