Глава 7

СОЦІОЛОГІЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

Засвоївши цю главу, ви повинні вміти:

• пояснити сутність терміну «девіація» та охарактеризувати зміст основних теорій девіації;

• розкрити взаємозв'язок з девіацією таких категорій, як «норма», «аномія»;

• виявити специфіку типових проявів де­ віантної поведінки людей;

• охарактеризувати основні шляхи запо­ бігання девіантній поведінці, їх особ­ ливості у перехідному суспільстві;

• розкрити сутність діагностики девіант­ ної поведінки.

7.1. Соціологія девіантної Соціологія девіантної поведінки є поведінки як наука: спеціальною соціологічною тео- об'єкт, предмет, Р'^єю> ^яка Д^ОСЛІД^ЖУ^Є методами со- сутність і зміст ціології сутність соціального яви- ща девіації — відхилення в по­ ведінці людей.

Отже, об'єктом цієї соціології середнього рівня виступають суб'єк­ти девіантної поведінки — окремі люди, групи людей та соціальні орга­нізації.

Предметом соціології девіантної поведінки є сутнісні характерис­тики такого соціального явища, як девіантна поведінка, розгляд її як специфічних соціальних відносин.

Під девіантною (від лат. deviatio — відхилення) поведінкою в со­ціології розуміють дії та вчинки людей, соціальних груп, що супере­чать соціальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведін­ки [14, с. 338]. Таким чином, сутність девіантної поведінки полягає в недотримуванні вимог соціальної норми, у виборі іншого, ніж вона прописує, варіанта поведінки в тій чи іншій ситуації, що призводить до порушення ступеня взаємодії особистості й суспільства, групи й сус-

109

пільства, особистості й групи. В основі відхилень часто-густо лежить конфлікт цінностей, інтересів, розходження потреб, деформація спо­собів їх задоволення, помилки у вихованні, життєві негаразди, прора-хунки тощо.

Визначаючи сутність девіантної поведінки, необхідно зазначити, що вона поділяється на два типи. До першого типу відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно несприятливих, навіть дуже не­безпечних форм (наприклад, злочинність), внаслідок чого суспільство змушене застосовувати відповідні санкції. Соціальні наслідки цього типу девіантної поведінки полягають у підриві громадського порядку, посиленні ентропійних процесів, нівелюванні й розпаді особистості, зни­женні якості роботи й рівня суспільних стандартів, наростанні соціаль­ної апатії тощо. Рушійною силою цього типу девіантної поведінки є деформовані потреби і цінності, що спонукають особистість або со­ціальну групу діяти всупереч вимогам суспільства. Причинами такої по­ведінки можуть бути також дефекти правової й моральної свідомості людей, які часто-густо пов'язані навіть із особливостями їхньої емоцій­но-вольової сфери, настроєм, сподіваннями.

Другий тип девіантної поведінки пов'язаний із процесом розвитку суспільства, застаріванням його соціальних норм, критеріїв та стандартів, які необхідно змінювати, оскільки вони гальмують процеси суспільного розвитку. Масштаби поширення різноманітних форм девіантної поведін­ки цього типу рухливі. Наприклад, вони можуть значно зростати в пері­оди соціальних змін, реформ, революційних перетворень, коли відбу­вається руйнування стереотипів і застарілих норм поведінки.

У цих випадках далеко не кожна форма соціального відхилення (девіації) заслуговує лише негативної оцінки. Вона часто-густо містить у собі вказівку щодо необхідності зміни «непрацюючих» норм та оновлення застарілих цінностей. Таким чином, цей тип соціальних від­хилень має відповідний прогресивний зміст, зав'язок майбутніх суспіль­них змін.

Усе це свідчить про складність критеріїв оцінки різноманітних типів і форм девіантної поведінки. Розробка таких критеріїв вхо­дить до предметної сфери девіантної соціології і вимагає усвідом­лення співвідношення між нормативною системою поведінки, норма­тивною свідомістю суспільства та об'єктивними вимогами, перспек­тивами його розвитку. Тобто виникає проблема, що якнайповніше виражає цю перспективу, — панівна норма або невідповідна їй по­ведінка.

110

Слід зауважити, що соціальні відхилення (девіації) в поведінці лю­дей настільки ж різноманітні, наскільки різноманітні й існуючі етало­ни поведінки — норми, шаблони, стандарти тощо. Вчинок (дія) може не відповідати соціальній нормі з об'єктивних або суб'єктивних при­чин, цілями або мотивами, прямими або побічними наслідками. Він може бути новаторським або консервативним, типовим чи нетиповим, випадковим або закономірним, позитивним чи негативним. Однак межі й переходи між усіма такими оцінками досить відносні й мінливі. Найбільш стійкі й небезпечні для суспільства і особистості, найбільш важкоусувані соціальні відхилення в поведінці належать до явищ соціальної патології. Тому подолання явищ соціальної па­тології, як і інших форм девіантної поведінки, є необхідною умовою оздоровлення суспільства, важливою складовою соціальної політики держави.

До основних форм девіантної поведінки належать правопору­шення (включаючи злочинність) пияцтво, наркоманія, проституція, са­могубство. Серед них злочинність є найнебезпечнішою формою, проявом гострого конфлікту між особистими та суспільними інтере­сами. Алкоголізація (пияцтво і алкоголізм) та наркоманія є фор­мою втечі від повсякденних турбот і життєвих негараздів, засобом зняття напруження й невпевненості. Крайньою формою такої втечі є самогубство.

7.2. Характеристика основних Залежно від підходів до

теорій і концепцій девіації розуміння сутності девіації

(відхилення) існують різні

теоретично-концептуальні пояснення цього явища. їх систематизацію подано в табл. 2.

Девіація, як вже зазначалося, є результатом протидії нормам будь-якого суспільства. Теоретичний огляд основних концепцій девіації за­свідчує їх комплексно-системний характер. Адже біологічний, психоло­гічний та соціологічний підходи органічно взаємопов'язані, тобто інтег­ровані в єдину, комплексну системну цілісність. Причому соціологічний аспект виступає системоорганізуючим чинником, у якому синтезуються біолого-психологічні характеристики. Адже людина — біосоціальна істота. Соціальна суть людини визначає її як особистість за врахуван­ня біологічних і психологічних ознак. Саме в цьому полягає глибинний зміст соціології людської поведінки, включаючи її відхилення від норм на рівні правопорушень чи злочинності.

111

Таблиця 2