Семінарське заняття № 5 Білорусь у добу середньовіччя

(2 год.)

План.

1. Білорусь у ІХ – середині ХІІI ст. Полоцьке та Туровське князівства.

2. Політичний розвиток білоруських земель у складі Великого князівства Литовського.

3. Соціально-економічний розвиток білоруських земель у другій половині ХІІІ – першій половині ХVI ст.

Реферати:

Полоцьке князівство як державне утворення: погляди сучасних істориків.

Становище білоруських феодалів у складі Великого князівства Литовського.

Література:

История Беларуси (с древнейших времён до конца ХІХ в.): Учебное пособие / Под ред. П. И. Зелинского, В. Н. Пинчука. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http: // www.slovo.ws/urok/historyofbelarus.

Новик Е. К. История Беларуси. С древнейших времен до 2010 г.: учебное пособие / Е. К. Новик, Л. И. Качалов, Н. Е. Новик; под ред. Е. К. Новика. – Минск: Выш. шк., 2011. – 526 с.

Ковкель И. И., Ярмусик Э. С. История Беларуси: С древнейших времён до нашего времени. – Минск: "Аверсэв", 2005. – 608 с.

Трещенок Я. И. История Беларуси. Ч. 1. Досоветский период: Учебное пособие. – Могилев: МГУ им. А. А. Кулешова, 2003. – 176 с.

Довнар-Запольский М. В. История Белоруссии / М. В. Довнар-Запольский. – 2-е изд. – Мн.: Беларусь, 2005.

Смехович Н. В. Исторические истоки, этапы становления и развития белорусской государственности (Теоретико-методологическое эссе) // Российские и славянские исследования / том 3. 2008 // Режим доступа: http: www.rsijournal.net/index.php.

Минич А. Проблемы истории Беларуси Х–ХIХ вв. в историографии Республики Беларусь 1990-х гг. // Слов’янські обрії: Міждисциплінарний збірник наукових праць. Вип. 1 / НАН України. Український комітет славістів.– К., 2006. – С. 479–489.

Творчі завдання:

1. З’ясуйте роль і значення Полоцького князівства як державного утворення на території Білорусі.

2. Виділіть відмінності розвитку білоруських земель у складі Великого князівства Литовського порівняно з українськими землями.

Основні поняття і терміни: білоруси, Полоцьке князівство, Туровське князівство; Велике князівство Литовське.

Питання до самостійного опрацювання: Соціально-економічний розвиток білоруських земель у другій половині ХІІІ – першій половині ХVI ст.

Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:

Аналізуючи перше питання, підкреслимо, що вже у VI ст. у Білорусію відбулося проникнення перших слов’ян (кривичі). До кривичів тут проживали балтські племена Дніпро-Двінської культури (північна та центральна Балтія). Територію цю поступово заселили також племена в’ятичів, радимичів, дреговичів.

Важливе значення має характеристика Полоцького та Туровського князівств як головних центрів формування державності у Білорусії (історія, правління окремих князів, особливості розвитку, культурне життя).

Щодо утворення та розвитку Полоцького князівства важливо зазначити, що воно займало басейн Західної двини, Березини. Полоцьк згадується вперше у 862 р. Майже усе X ст. Полоцьке князівство було незалежним, а в XI – першій третині XII ст. постійно протиборствує з Київом та Новгородом. Війни ці трактуються окремими сучасними білоруськими істориками як свідоцтво боротьби за незалежність. У другій половині Х ст. літописи згадують першого полоцького князя Рогволода. Близько 980 р. у Полоцьку княжив князь Рогволод. Володимир Святославович вбив Рогволода та одружився на його дочці Рогнеді. Пізніше, ставши великим князем київським, він віддав Полоцьку землю своєму сину від Рогнеди Ізяславу, який започаткував нову династію полоцьких князів. Від Рогнеди Володимир мав такох синів – Ярослава (Мудрого), Мстислава (чернігівський князь), Всеволода (володимир-волинський князь); двох дочок – Прадславу (за чеським князем), Премиславу (за угорським князем). Наприкінці життя Рогнеда прийняла чернечий постриг під ім’ям Анастасія (померла у 1000 р.). За правління Брячислава Ізяславовича (1001–1044) збільшується територія Полоцької землі, встановлюється контроль над торговельним шляхом по р. Двині до Балтійського моря. У боротьбі між Ярославом та Брячиславом за Новгород була укладена мирна домовленість. Полоцькій землі було повернуто м. Вітебськ та Усвяти. Син Брячислава Всеслав Чародій (1029–1101) боровся за землі Псков, Новгород, Смоленськ, Мінськ із синами Ярослава у 1065–1078 рр. Після повстання киян 15 вересня 1068 р. став великим князем київським, але потім повернувся до Полоцьку. З початку ХІІІ ст. полочани разом із ливами, естами та ін. героїчно боролися проти німецьких лицарів, які наступали у Прибалтиці. Побоюючись активності горожан та агресії хрестоносців, полоцьке боярство пішло на компроміс із литовськими феодалами: у 1262–1263 рр. у Полоцьку княжив Товтівіл з династії литовських князів. Таким чином, білоруські землі, на відміну від українських, визнали владу литовських князів раніше.

При підготовці реферату важливо детальніше охарактеризувати думки сучасних білоруських істориків щодо розвитку Полоцького князівства як значного, самостійного державного утворення на території Білорусі, а також владні відносини усередині його, соціально-економічний та політичний розвиток. Так, Полоцьке князівство, на думку національно орієнтованих сучасних білоруських істориків, було самостійною давньобілоруською державою з усіма відповідними атрибутами, мало власні династійні лінії; удільні князівства мали значну автономію, узгоджуючи з Полоцьком лише питання зовнішньої політики. Другий напрям істориків (із середини 1990-х рр.) фактично повторює та захищає постулати радянської історіографії про існування давньоруської народності, про Київську Русь як спільну державу етнічно єдиних східних слов’ян; Полоцька земля була органічною частиною Русі.

У другому питанні зазначимо, що у другій половині ХІV ст. вся Білорусія увійшла до складу Великого Князівства Литовського. Необхідно проаналізувати становище цих земель (соціально-політичний устрій, феодальні інститути, рух проти польсько-литовського панування тощо).

Зазначимо, зокрема, що на початку ХІV ст. до складу Великого Князівства Литовського відійшли Туров, Пінськ, Мозир. У другій половині ХІV ст. значна частина українських земель і уся Білорусія увійшли до Великого Князівства Литовського (далі – ВКЛ). Монголо-татарам не вдалось підкорити білоруські землі, незважаючи на багато походів у середині та другій половині ХІІІ ст., що пояснюється, на думку білоруських дослідників, такими причинами: на час наближення до цих земель монголо-татари були виснажені у тривалій тяжкій боротьбі із населенням північних та південних земель Русі; Полоцька, Смоленська, Новогрудська та інші землі були досить сильними у військовому відношенні; князі білоруські були у союзі із добре озброєними литовськими князями.

Соціально-політичний устрій та основні феодальні інститути залишилися незмінними. Удільні князі зобов’язувалися за це сплачувати ВКЛ щорічну данину й надавати військову допомогу. Після Кревської унії 1385 р. вони змушені були написати присяжні грамоти на вірність польському королеві. Відбувалися також у цей період експансія католицизму на білоруські землі, загроза поширення влади польських феодалів.

Обласні привілеї наприкінці ХІV–на початку ХV ст. у Білорусії отримали феодали Полоцької та Вітебської земель, однак це не усунуло привілейованого становища литовської знаті. У 1447 р. польсько-литовський князь Казимир видав привілеї і для феодалів православного віросповідання, у 1468 р. – судебник, який надавав землевласникам право вотчинної юрисдикції. Пізніше було ліквідовано автономію названих земель.

Аналізуючи третє питання, необхідно звернути увагу на розвиток економіки, вплив на становище білоруських селян та феодалів Литовських статутів, аграрної реформи 1557 р. тощо.

У ХІV ст. поширюється фільваркова система ведення сільського господартва; поширення панщини (1–2 дні на тиждень). У 1-ому Литовському Статуті 1529 р. було закріплено, що 10 років проживання селянина на землі феодала роблять його “старожилом”; за право залишити феодала він мав сплатити велику суму – 5 литовських грошей (вартість 20 корів). У 1557 р. Сигізмунд-Август ІІ провів аг­рарну реформу з метою впорядкування селянського землекористування та збільшення доходів казни: наділ селянина складала волока розміром 33 морга (23,41 га) земли, незалежно від її якості; селянам відводились також сіножаті, ліси та ін. у загальне користування; земля в першу чергу відводилась під державні двори – фільварки, на кращих землях, по 200–400 га кожний; селяни поділялись на тяглих та осадних і виконували встановлені повинності. Протягом ХІV–ХV ст. магдебурзьке право отримали Брест, Гродно, Полоцьк, Мінськ.

Білоруська історіографія першої половини 1990-х рр. при розробці історії ВКЛ акцентує увагу на етнічні фактори, домінуванні білорус­ького елементу у поліетнічній державі. Це було піддано критиці у низці праць другої половини 1990-х рр. (звинувачення авторів у націоналізмі, русофобії тощо).