6. Аналітичний та синтетичний облік у банках

Синтетичний (узагальнюючий) облік дозволяє отримувати систематизовану інформацію щодо фінансового стану банку і контролювати правильність відображення операцій за рахунками бухгалтерського обліку.

Ведення синтетичного обліку забезпечується за допомогою рахунків 2, 3, 4 порядків Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України, затвердженого постановою Правління НБУ від 21.11.1997 р. № 388.

Облік операцій за рахунками синтетичного обліку не дає банкові можливості проконтролювати стан рахунків кожного клієнта. Тому детальна інформація про кожного контрагента і кожну операцію фіксується на рівні аналітичного обліку за аналітичними рахунками. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожними відповідним рахункам синтетичного обліку.

Банки самостійно визначають процедури перевірки тотожності даних аналітичного та синтетичного обліку.

Регістри синтетичного та аналітичного обліку - це носії спеціального формату у вигляді відомостей, книг, журналів тощо, що містять узагальнену облікову інформацію аналітичного та синтетичного рівнів.

Банки самостійно розробляють і затверджують форми регістрів обліку з урахуванням того, що регістри синтетичного та аналітичного обліку повинні мати назву, період реєстрації операцій, прізвища і підписи або інші кодовані знаки, що дають змогу ідентифікувати осіб, які їх склали.

Серед основних форм регістрів синтетичного обліку банки зобов'язані передбачити щоденний оборотно-сальдовий баланс. У цьому балансі відображаються обороти за дебетом і кредитом кожного синтетичного рахунка за день та вихідні залишки за кожним балансовим рахунком четвертого порядку з проміжними підсумками за балансовими рахунками третього та другого порядків. В оборотно-сальдовому балансі відображаються підсумки за кожним класом рахунків та загальний підсумок за всіма рахунками установи банку за активом і пасивом балансу. Правильність складання щоденного балансу оборотів і залишків контролюється рівністю дебетових і кредитових оборотів та залишків за активом і пасивом. Наявність такої рівності є> обов'язковою умовою початку нового банківського дня.

До інших регістрів синтетичного обліку належать: сальдовий баланс, перевірочні відомості, касові журнали тощо. Вони відрізняються за ступенем узагальнення інформації та використовуються для звіряння даних аналітичного та синтетичного обліку.

Щоденна детальна інформація про здійснені банком операції відображається в основних регістрах аналітичного обліку - особових рахунках, які відкриваються за кожним аналітичним балансовим і позабалансовим рахунком.

За деякими балансовими рахунками аналітичний облік може вестися в операційних журналах, картках, книгах, у вигляді хронологічного запису операції. Як регістри аналітичного обліку можуть використовуватися окремі примірники первинних документів.

Особові рахунки клієнтів банки ведуть у двох примірниках. Перший примірник особового рахунка зберігається в документах дня банку. Другий примірник - виписку з особового рахунка - за підписом працівника банку з відбитком штампа видають клієнтові. До виписок з особових рахунків додають документи або їхні копії, на основі яких здійснено записи за рахунком.

Формування номера аналітичного рахунка.

Кожен об'єкт аналітичного обліку характеризується набором параметрів, необхідних для складання фінансової звітності. НБУ розробив і довів до комерційних банків „Методичні вказівки про ведення параметрів аналітичного обліку", затверджені постановою Правління НБ від 17.06.97 р. № 191.

Усі параметри аналітичного обліку НБУ переділено на дві групи:

обов'язкові; необов'язкові.

Обов'язкові параметри вводять з урахуванням вимог НБУ щодо звітності банків. їх неодмінно заповнюють під час занесення до комп'ютерної системи нового контрагента або відкриття аналітичного рахунка.

Необов'язкові параметри мають рекомендаційний характер. Вони можуть бути використані в організації внутрішнього обліку в банках, а також для надання звітності іншим органам.

В свою чергу, обов'язкові параметри бувають:

• загальні;

• спеціальні.

Загальні параметри застосовують до всіх аналітичних рахунків, а спеціальні - до окремих груп аналітичних рахунків залежно від їхнього економічного змісту. їх застосовують для автоматизованого ведення окремих банківських операцій та надання спеціальної звітності НБУ.

До номера аналітичного рахунка можуть долучати лише деякі параметри аналітичного обліку, інші параметри зберігають поза номером рахунка і використовують для виконання операцій і складання звітності.

Методичними вказівками НБУ визначено, що довжина номера аналітичного рахунка не є фіксованою і може мати до 14 знаків. Перші п'ять знаків жорстко регламентовано. Наступні знаки в номері рахунка банк формує самостійно відповідно до власних можливостей і потреб.

Усі номери рахунків аналітичного обліку формуються за такою

схемою:

АААА К ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ,

Де

АААА - номер балансового рахунка (4 знаки) К - ключовий розряд (1 знак)

ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ - інформація про аналітичний рахунок (до 9 знаків).

Сегмент ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ номера аналітичного рахунка визначається банком самостійно. До складу цього сегмента можуть вводитися такі параметри:

код контрагента;

порядковий номер рахунка;

номер філії банку;

код валюти тощо.

У разі необхідності банки можуть самостійно збільшувати кількість необхідних атрибутів поза номером рахунка. Код валюти в номері рахунка заповнюється в окремому полі та вирізняється похилою лінією вправо „/".