Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
4. Психічні процеси в нормі та при патології -...doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

11. Розлад уваги та тактика медичного працівника.

Негативні риси уваги часто об'єднуються під загальною назвою «неуважність», яка означає нестійкість уваги, поверхову її зосередженість, нездатність людини тривало затримувати свою увагу на виконуваному нею завданні, легке відволікання, розсіяність її уваги. Така розсіяність - вияв слабкості уваги лю­дини, її нездатності тривало зосередитись на предметі діяльності, невміння володіти своєю увагою. Іноді вона є ознакою слабкості нервової системи, яка потребує зміцнення, оздоровлення.

Негативні особливості уваги іноді можуть бути тимчасо­вими, зумовленими станом організму, втомою, нездужанням тощо.

Без уваги неможлива спостережливість - надзвичайно важ­лива якість медиків, якісне обдумування і виконання розумових завдань. Отже, необхідно тренувати і розвивати свою увагу. В по­хилому віці увага послаблюється. Однак, чим більше організованою і тренованою буде увага в молодості, тим краще вона збережеться у старості.

Порушення уваги з'являється і при втомі. Проте, чим більше натренованою є увага, тим менше наслідків втоми. А порушення уваги, які виникають при отруєнні алкоголем або інших інтоксикаціях, не можна попередити ніяким тренуванням.

Захворювання і травми, які погіршують стан нервової систе­ми, негативно впливають на увагу. Передусім страждає продук­тивність уваги - з'являються розсіяність, відволікання і змен­шується об'єм уваги. Погіршується розподіл, переключення ува­ги дається важче. Це може призвести до неправильних дій хворих і потребує уважного нагляду за ними зі сторони медперсоналу.

Слід відмітити, що взагалі направленість уваги хворого відрізняється від направленості уваги здорової людини. Це пояс­нюється тим, що вибір інформації, що надходить у мозок, найбільшим чином залежить від потреб та інтересів самого суб'єк­та. Наприклад, голодна людина, яка йде незнайомим містом, передусім буде помічати вивіски кафе і ресторанів.

Таким же чином у зону активної уваги хворої людини перш за все буде потрапляти інформація, пов'язана з його станом, особ­ливостями перебігу захворювання та діагностично-лікувального процесу. Це потрібно враховувати і намагатись відволікти увагу хворого на іншу діяльність. Коли у хворого розвинувся черго­вий больовий напад центр його уваги фіксується на цьому відчутті з відповідними переживаннями. Усе інше знаходиться на "периферії" усвідомле­ної уваги. У цей час не варто давати якісь рекомендації, що стосу­ються подальшого лікування (наприклад, перераховувати меди­каменти, які хворий повинен купити на завтра). Хворий цю інформацію сприйме неуважно і майже нічого не запам'ятає або переплутає. Діловий контакт із хворим плідний лише тоді, коли він відволікається від інших турбот і уважно слухає медика. Щоб хворий уважно слухав вас, необхідно чуйно ставитись до нього. Увага взаємоіндукує співрозмовників.

Практичні поради:

  1. Систематично тренуйте у собі спостережливість і увагу, без яких практична діяльність медика буде неможливою.

  2. Пам'ятайте, що з двох основних якостей медика (професі­оналізму й уваги) більшість хворих ставить на перше місце саме уважне ставлення до них.

  3. Будьте максимально уважні до хворих. Разом із тим, проявляйте тактовність. Настирлива увага до якогось хворого може викликати у нього підозру щодо несприятливого прогнозу та посилити тривогу і страх.

  4. Пам'ятайте про прямий і зворотний взаємозв'язок хво­роби й уваги. Відволікайте увагу хворого від неприємних пе­реживань.

Самостійне опрацювання: Мислення, його функції й види. Розлад мислення.

1. Поняття про мислення. Соціальна природа мислення. Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприй­мань. Відображуючи дійсність на чуттєвому рівні за участю аналіза­торів, людина одержує різнобічну інформацію про зовнішні власти­вості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уяв­лень. Проте такої інформації про об'єктивний світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, яка потребує глибокого і всебічного знання об'єктів, з якими доводиться мати справу. Вичерпні знання про об'єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує за допомогою мислення — вищої абстрактної форми пізнан­ня об'єктивної реальності. Уявне відображення дійсності характери­зується низкою особливостей. Одна з цих особливостей виражається в опосередкованому характері уявного відображення дійсності.

Так, не можна безпосередньо побачити будову атомного ядра, хі­мічну реакцію, фізіологічні процеси, які відбуваються в живій клітині, ультрафіолетове проміння тощо. Щоб усі ці безпосередньо не видимі, але важливі для розуміння об'єктів властивості розкрити, людина вдається до міркувань, обчислень, експериментів, зіставлення фактів та інших опосередкованих дій. Опосередкування можуть різнитись за складністю залежно від особливостей пізнавального завдання та об'єкта пізнання.

До опосередкованого пізнання людина вдається тоді, коли безпо­середнє пізнання виявляється неможливим через недосконалість людських аналізаторів або недоцільність, що зумовлюється склад­ністю процесу пізнання. Опосередкованість мислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за допомогою слова та попе­реднього досвіду, який зберігається в пам'яті людини.

Ще одна ознака мислення полягає в тому, що завдяки йому в об'єктах відображуються не будь-які, а істотні ознаки та властивості, що грунтуються на об'єктивних відносинах і закономірних зв'язках, репрезентованих у самих предметах та явищах. Істотні ознаки та відно­сини виражають сутність предметів і явищ, їх причипно-наслідкові залежності, їх розкриття дає можливість зрозуміти закони, яким підпо­рядковані процеси, що відбуваються у природі та суспільстві, вплива­ти на них у власних інтересах.

Ще однією особливістю мислення є узагальнений характер відо­браження дійсності. За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у тому чи іншому відношенні об'єктів, і уявляє їх узагальнено, оперуючи поняттями. Так вона пізнає загальні властивості металів, геометричних фігур, принципи функціонування технічних систем, розвитку психічних явищ тощо.

Перелічені ознаки мислення характеризують його як специфічну форму абстрактного пізнання дійсності, як складну пізнавальну діяльність.

Мислення — це процес опосередкованого й узагальненого відобра­ження людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях.

Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки. У слові закріплюється нагро­маджений пізнавальний досвід, який людина використовує в разі пот­реби. Узагальнюючи у слові свої знання про предмети та явища дійсності, людина виходить за межі того, що дано їй безпосередньо у відчуттях і сприйманнях, значно розширює свої пізнавальні можли­вості, удосконалює мислення.

Розумова діяльність органічно пов'язана з практикою. Практика є джерелом розумової діяльності. Мислення породжується потребами людської практики і розвивається у процесі пошуку шляхів їх задо­волення. Навіть для наукових теоретичних проблем пізнання, які не пов'язані безпосередньо з потребами практики, вона є їх віддаленим джерелом. У свою чергу, практична діяльність неможлива без мис­лення, вона стимулює його постійний розвиток, сприяючи впроваджен­ню досягнень людської думки в різні сфери життя суспільства.

Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного оволодіння закономірностями об'єктив­ної дійсності, постановки їх на службу потребам та інтересам людини. Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, формування її розумових та інших властивостей. Рівень розвитку мислення виз­начає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в оточуючому світі, як вона панує над обставинами та над собою.

Розумова діяльність людини, що спрямована на пізнання зако­номірностей об'єктивного світу, має суспільну природу. Суспільно-історична зумовленість мислення виявляється в тому, що в кожному акті пізнання дійсності людина спирається на досвід, нагромаджений попередніми генераціями, оперує тими засобами пізнання, які були створені ними. До таких засобів насамперед належать мова як зна­ряддя вираження, узагальнення та збереження результатів пізнаваль­ної діяльності людей, а також наука і суспільна практика. Широта узагальнень і глибина розкриття сутності явищ значною мірою зу­мовлені також результатами пізнання дійсності, досягнутими на попе­редньому етапі історичного розвитку людського суспільства. Як за прибережною хвилею відчувається тиск цілого океану, слушно заува­жував з цього приводу Д. Писарєв, так і за кожною думкою людини, якою б новою чи оригінальною вона не здавалася, стоїть досвід бага­тьох попередніх генерацій.

Отже, хоча мислення кожної людини розвивається й формується у процесі її власної активної пізнавальної діяльності, його зміст і ха­рактер завжди зумовлені загальним рівнем пізнання, якого досягло суспільство на певному етапі свого розвитку. Це дає підстави розгля­дати мислення як продукт суспільно-історичного розвитку. Суспільна природа мислення виявляється також у потребах суспільства, харак­тері тих пізнавальних завдань, на розв'язання яких воно спрямоване.

Об'єктом розумової діяльності завжди є найактуальніші проблеми, породжені сучасністю. На нинішньому історичному етапі такими є екологічні проблеми, проблеми економічної інтеграції країн в умовах ринкових відносин та ін. Поглиблення соціальної сутності мислення зумовлене потребою постійно залучати для розв'язання кожного кон­кретного завдання досвід, нагромаджений фахівцями в суміжних галу­зях знання. Завдяки соціально-історичній природі мислення людство забезпечує наступність у передаванні від генерації до генерації інтелек­туальних надбань, створюючи умови для соціального та науково-технічного прогресу.