4. Тактика медичного працівника.

Реалії медичної практики довели, що догляд і надання до­помоги не можуть зводитись лише до слідкування за дотриман­ням пацієнтами режиму, призначення ліків і виконання маніпуляцій та процедур. Медпрацівник контактує з живими людьми, причому людьми хворими, які потребують не лише пігулок, ін'єкцій і крапельниць, а, передусім, людського турботливого ставлення до них. Однією з природних потреб людини є потреба у спілку­ванні, а саме працівник найбільше часу контактує з хвори­ми. Проте нерідко ці контакти обмежуються лише призначенням і виконанням лікувальних процедур. Якщо хворий намагається завести якусь розмову, що не стосується призначень, особливо емоційного характеру, медпрацівник часто обриває її або переходить на іншу тему. Пацієнти повинні сприйматись ним не лише як об'єкт лікування, а як особистості й хворі люди із своєю індивідуаль­ною психікою і потребами.

На ставлення пацієнта до того, хто буде лікувати його, значною мірою впливає перше враження від спілкування. Хворий відразу бачить, чи слухають його, чи він має право на власну думку, чому буде приділятись головна увага - лише догляду за ним (тобто орієнтація медиків лише на недугу пацієнта) чи його сприймати­муть у цілому як людину, що потребує не лише медичної допомо­ги, але й чуйного ставлення до себе. У формуванні першого враження велике значення мають різні деталі, передусім зовнішній вигляд працівника, а саме: підкрес­лена акуратність, відповідний стан робочого одягу, зачіска, стан рук і нігтів тощо. У хворого може скластися негативне ставлен­ня до медика ще до того, як він вимовить перше слово, якщо його зовнішній вигляд є неналежним.

Коли медик вперше зустрічається з хворим, він повинен щиро привітатись з ним і назвати себе. Під час спілкування необхідно дотримуватись дистанції, яка визначається межами особистого простору і ступенем доцільної інтимності комунікації.

Спілкування з пацієнтом - найважливіший елемент процесу лікування.

Однією з основ лікувальної діяльності є вміння медичного працівника зрозуміти хвору людину.

У процесі лікувальної діяльності важливу роль грає вміння вислухати пацієнта, що представляється необхідним для формування контакту між ним і медичним працівником. Вміння вислухати хвору людину не тільки допомагає визначити-діагностувати захворювання, але й сам по собі процес вислуховування створює благоприємний вплив на психологічний контакт лікаря й пацієнта.

Важливо відзначити, що небхідно враховувати й особливості захворювання при контакті з пацієнтами. Нерідко їхні хворобливі стани вимагають тривалого лікування, що впливає й на процес взаємин медичного працівника й хворого. Тривалий відрив від родини й звичної професійної діяльності, а також тривога за стан свого здоров'я викликають у пацієнтів комплекс різних психогенних реакцій.

Але не тільки ці фактори позначаються на психологічній атмосфері й стані пацієнта. У результаті психогеній може ускладнюватися плин основного соматичного захворювання, що, в свою чергу, погіршує психічний стан хворих.

І крім того, у терапевтичних відділеннях на обстеженні й лікуванні перебувають хворі зі скаргами на діяльність внутрішніх органів, нерідко навіть не підозрюючи того, що ці соматичні порушення психогенного характеру.

У клініці внутрішніх хвороб фахівці мають справу із соматогенними й психогенними порушеннями. І в тих, і інших випадках хворі висловлюють велику кількість різних скарг і дуже насторожено ставляться до свого стану.

Соматогенно обумовлені психічні порушення частіше виникають у тривожно-недовірливих хворих з фіксацією на своєму стані. У їхніх скаргах, крім обумовлених основним захворюванням, багато неврозоподібних. Наприклад, скарги на слабість, млявість, швидку стомлюваність, головний біль, порушення режиму сну, страх за свій стан, надмірну спітнілість, серцебиття й ін. Відзначаються також різні афективні порушення у вигляді періодично виникаючої тривоги й туги різного ступеня вираження. Такі порушення часто спостерігають у хворих з гіпертонічною хворобою, ішемічною хворобою серця, в осіб, що страждають виразковою хворобою шлунка й дванадцятипалої кишки. А неврозоподібна симптоматика часто може маскувати клініку основного захворювання.

У побуті часто доводиться чути про "бездушне", "погане" або "холодне" відношення до хворих людей. Важливо відзначити, що різного роду скарги, що викликають, етичні проблеми свідчать про відсутність необхідних психологічних знань, а також практики відповідного спілкування з пацієнтами з боку медичних працівників.