5. Сила слова.

Мова - сильний засіб впливу на людину, на його емоційний стан, а через нього на діяльність внутрішніх органів. Велика сила слова стала особливо зрозуміла у світлі навчання І.П. Павлова про вищу нервову діяльність.

Очевидно, що слово для людини - найсильніший умовний подразник. У ньому полягає величезна сила впливу. «Слово для людини є такий же реальний умовний подразник, як і все інше, але разом з тим такий всеосяжний, як ніякі інші», - вказував у своїх лекціях про роботу великих півкуль головного мозку Павлов, воно «завдяки всьому попередньому життю дорослої людини зв'язане з усіма зовнішніми й внутрішніми подразненнями, що приходять у великі півкулі, всі їх сигналізує, все змінює».

Слово діє на людину й тоді, коли вона перебуває наодинці із самою собою. Досвіди фізіологів показали, що слово, вимовлене про себе, може змінити розміри зіниці, підвищити кров'яний тиск, вплинути на діяльність серця й інших органів. А якщо вимовити вголос, то сила впливу збільшується в десятки разів.

Медики завжди повинні пам'ятати про двояке значення слова, про разючу й зцілювальну його силу («слово лікує, слово ранить»), «Слово, як і ліки, - вважає лікар і письменник П.А. Бейлін, - має пряму токсичну або побічну дію. До окремих слів виробляється нестерпність - вони можуть викликати алергію, шок. А передозуєш навіть по змісту свої лікувальні слова, може розвинутися «лікарська хвороба». Балакуча людина може викликати у своїх слухачів головний біль і втому». З давніх часів, ще на зорі мистецтва лікування, медицина знала про значення слова у взаємовідносинах медика із хворим. «Думати тільки про хворого, при необхідності підбадьорити його дружнім, веселим, співчутливим словом, оточити любов'ю, розумною розрадою або, навпаки, строго й твердо відхилити його вимоги» - такі завіти «батька медицини» наймудрішого з лікарів стародавності Гіппократа. У стародавніх працях іранських лікарів можна прочитати: «Три знаряддя є в лікаря - слово, рослини й ніж». Слово - на першому місці. Пізніше, в епоху відродження, Парацельс писав про це ж: «Лікування здійснюється травами, словами й мінералами».

Обережно поводитись із психікою пацієнта вчили знамениті російські лікарі

М.Я. Мудров, Г.А. Захар'їн, С.П. Боткін, В.М. Бєхтєрєв: «Якщо хворому або його близьким після розмови з лікарем не легшає, то це не лікар».

Вплив слова воістину великий. У бесіді з лікарем пацієнт знаходить віру у своє одужання, а це, як говориться, уже половина лікування. Адже хвороба, тим більше важка, робить людину, навіть найдужчу й розважливу, слабкою і нерішучою, по дитячому безпомічною. У її очах медпрацівник є носієм сили, бадьорості й упевненості в щасливому завершенні захворювання.

Один раз грецького мудреця Діогена запитали, укус якої тварини він вважає найнебезпечнішим? Діоген відповів: «З хижих звірів - наклепника, а з ручних - підлесника». Так образно і яскраво Діоген виразив силу словесного впливу.

Багато мудрих думок про силу слова можна знайти в східних приказках, грецьких і римських афоризмах і віршах. Арабська приказка говорить: «Словом простромиш те, що не проколеш голкою», інша: «Рана, нанесена ножем, гоїться, а словом - ні».

Згадаємо відому притчу про Езопа. Коли хазяїн наказав принести йому саме прекрасне, що є на світі, Езоп приніс йому куплений на базарі язик. «Хіба це не саме прекрасне, що є на світі? - Пояснив свій вибір Езоп. - Язиком ми вимовляємо слова ніжності, вірності, любові; язиком ми проголошуємо мир, язиком ми вимовляємо слово «життя». Тоді хазяїн наказав принести йому найжахливіше, що є на світі, Езоп повернувся до нього з тим же підношенням, на якому під серветкою лежав язик. «Езоп, ти знову приніс мені язик!» «А хіба це не найжахливіше? Язиком ми вимовляємо слова ненависті, язиком ми повідомляємо війну, язиком ми вимовляємо слово «смерть».

Дійсно, важко переоцінити силу слова. У взаєминах лікаря й пацієнта воно грає винятково важливу роль, діє воістину магічно. Словом можна не тільки викликати функціональні зміни в організмі, але й убити людину в буквальному значенні. Слово може мати й величезне психотерапевтичне значення, і викликати важку ятрогенію. Причини виникнення ятрогенних захворювань досить різноманітні. Мимохідь кинуте необережне зауваження лікаря, непотрібні просторікування в присутності пацієнта про характер і плин його захворювання, перебільшене подання про значимість і вірогідність досліджень легко викликають у чутливих пацієнтів почуття занепокоєння, непевності, що призводить до ряду нервово-психічних порушень. Гіппократу приписують такі слова: «Якщо є трохи лікарів, з яких один лікує травами, інший - ножем, третій - словом, насамперед, зверніться до того, хто лікує словом». Авторитетне, переконливе слово медпрацівника може заспокоїти пацієнта, розсіяти його тривогу, підбадьорити, зміцнити впевненість у одужанні й тим самим прискорити відновлення його здоров'я й працездатності. Сила словесного переконання часто не може зрівнятися з дією навіть найдужчих ліків. З перших днів перебування в лікувальній установі пацієнт повинен відчути, що потрапив у руки близьких йому людей, у середовище друзів, які роблять усе, щоб він вилікувався, щоб відновити його здоров'я, працездатність. «Радість зміцнює тіло», - говорив І.П. Павлов.

Але не тільки слово, але й вся поведінка медпрацівника, зовнішній вигляд, міміка, жести, чистота його халата - все повинне викликати в пацієнта позитивні емоції. Завжди треба пам'ятати про бажання пацієнта подолати свою хворобу. Односкладові відповіді «Так», «Ні» нікого не задовольняють. У доступній формі варто розповісти про хворобу, про лікування, про призначені процедури, про завершення хвороби - от що чекає пацієнт від медпрацівника. Щодня психотерапевтичною бесідою медпрацівник повинен допомогти пацієнтові звільнитися від тривожних думок, від почуття страху, тому що тривожні думки про хворобу, страх перед операцією або неприємним дослідженням впливає на всю поведінку пацієнта, підсилюючи його страждання. І тут немає нічого дивного. У розвитку багатьох захворювань більшу роль грає психоемоційна система пацієнта. Нерідко сама хвороба в людини виникає як би «з вини» його нервової системи. У деяких людей центральна нервова система влаштована таким чином, що вона підсвідомо знижує поріг опірності організму, як би відкриває доступ хвороби. Ці люди, так би мовити, погоджуються на прихід хвороби, хоча й не схильні визнавати подібного явища. Проте, цей факт давно відомий медицині. Дрібні образи й безтактна поведінка іноді ранять серце не менш, ніж якісь більші неприємності. Якщо ж вони повторюються кілька разів, то нервова система втомлюється й уже не нормально реагує на подразник. Черстве відношення до людини, брутальність - образливі.

Тонка щиросердечність і людяність - це важливий інструмент у роботі лікаря, фельдшера, медсестри.

Кілька років назад у Польщі було опитано 3200 чоловік, яких попросили відповістити на запитання: «У якого лікаря ви хотіли б лікуватися - у дуже ерудованого, широко відомого, але не дуже сердечного, або менш відомого, але більш сердечного?». Переважна більшість відповіли, що хотіли б лікуватися в лікаря менш відомого, але більш сердечного. «Нехай буде навіть менше спеціальних знань, технічної віртуозності, але побільше людського тепла, жалю до мене, прагнення полегшити біль», - так думає пацієнт. І кожний з нас думав би так само. «Серце можна лікувати тільки серцем», - сказав В.Н. Виноградов.

У своїй відомій книзі «Лікуюче серце» американський журналіст Норман Казинс сформулював головні фактори, які привели його до одужання після найтяжкого інфаркту: «Надія, Віра, Любов, Рішучість вижити, Бадьорість духу, Почуття гумору, Потреба віри, Здатність подурачитись - всі ці якості мають лікувальну цінність. Раз негативні емоції здатні привести до захворювання, то чи не розумно припустити, що позитивні емоції здатні допомогти організму одужати?».

Казинсу повезло в тому розумінні, що з ним у партнерство з великим бажанням вступив професійний лікар, що під час його перебування в лікарні жодного разу не сказав, що знаходить питання пацієнта про механізм одужання настирливими й, навпаки, який вважав, що пацієнт пропонує розумні речі і без коливань погоджувався з ним.

Норман Казинс не раз у своїй книзі акцентує увагу на ролі лікаря, на його справах і настроях, на його термінології, що може пацієнта підняти, а може й скинути. Адже коли пацієнтові говорять, що при певнім захворюванні двоє з п'яти живуть не більше року, то це діє набагато гірше, ніж повідомлення, що троє з п'ятьох все-таки залишаються живі. Основне завдання медичного працівника в тім, щоб підтримати надію, тому що вона і є найпершою умовою одужання. Не тільки огляд, а й догляд потрібний пацієнтові. Йому потрібно, щоб його вислухали; йому хочеться вірити, що для медпрацівника не однаково, буде він жити або помре; він хоче бути впевненим, що лікарі турбуються про його здоров'я. Від того, як лікар поводиться, створюються умови для одужання або, навпаки, погіршення стану пацієнта. Ніякі сучасні томографи, ехографи та інші апарати не мають сил замінити цілющого спілкування з лікарем, медсестрою.

От як про роль психотерапії писав відомий німецький психіатр Ернст Кречмер у своїй книзі «Медична психологія»: «Психотерапія є одним з головних видів діяльності лікаря. У нескінченно багатьох випадках вдаються до допомоги лікаря не тому, що потрібне або можливе ґрунтовне лікування тіла, але для того, щоб він допоміг пацієнтові і його родині зжити пов'язані із хворобою негативні ефекти: невизначеність, безнадійність. Більшу частину всіх приписань у частині дієти й ліків жадають від лікаря для того, щоб мати усвідомлення протидії долі, щоб досягти хоча б деяких шансів на виграш, щоб хоча й малонадійними засобами, при постійній зміні методів лікування підтримувати в собі усвідомлення борця, ще не переможеної людини...».

Медпрацівникам завжди треба прагнути до збагачення змісту мови й до вдосконалювання її зовнішньої форми. Найбільше враження на пацієнтів робить мова звучна, емоційна, впевнена, але не занадто голосна, чітко вимовлена, багата інтонаціями, без фамільярних і грубих виражень та вживання медтермінології; мова поважна, доброзичлива. Така мова - важливий психотерапевтичний, лікувальний і профілактичний метод впливу на пацієнта.

Неодмінною умовою, що забезпечує ефективність впливу слова на пацієнта, є співчутливе, добре відношення медперсоналу до пацієнта. Суть цього поняття найбільш точно виразив чудовий лікар Я. Корчак: «Я часто думав про те, що значить «бути добрим»? Мені здається, що добра людина - це така людина, яка має уявлення й розуміє, як зараз іншому, вміє відчути, що інша почуває».

Емпатія - (позиція щиросердечного співчуття) - розуміння почуттів іншої людини, співпереживання, чуйність - найважливіші якості медпрацівника. Експерименти показують, що всілякі психофізіологічні феномени можуть досягатися просто силою слова. «Головна сила», на яку повинен опиратися лікар, полягає в людяному відношенні до пацієнта, у його бажанні зціляти, в «сердечності зв'язків», які виникають між ним і пацієнтом. При наявності цієї ефективної тональності здійсниться й лікувальний ефект - незалежно від того, яка методика, яка техніка буде застосована терапевтом. А не буде цієї тональності, не відбудеться й зцілення, яким би глибоким не було теоретичне осмислення лікарем складних законів психічного життя людини, тому що одного тільки розуміння при спробах психологічного впливу на людину, очевидно, принципово не достатньо.

Медпрацівник завжди, усвідомлює він це чи ні, справляє на пацієнта якесь враження, що й є основою психотерапії. Тому той медпрацівник, який вважає, що психотерапія не потрібна, однаково впливає на психіку пацієнта, тільки ця психотерапія шкодить і пацієнтам, і йому самому.

Отже, ми бачимо, що не медпрацівник вирішує, чи буде він займатися психотерапією. Просто він займає таке місце в суспільстві, що кожний очікує психотерапії від нього і сприймає її.

Для того щоб викликати довіру в пацієнта, медик завжди повинен бути більш сильним морально. Сила його полягає в професійній впевненості, оптимізмі. «Дивися, нас троє - я, ти й хвороба. Якщо ти будеш на моїй стороні, нам двом, буде легше здолати її. Але якщо ти перейдеш на її сторону, я один буду не в змозі перемогти вас обох», - говорив сірійський лікар XII століття Абуль-Фарадж.

Пройшли століття, одні методи забуті, інші втратили своє значення, а слово в його цілющому значенні як і раніше залишилося в арсеналі найефективніших лікарських засобів. Однак користуватися словом треба обережно, доброзичливо. Необхідно знати, що, кому, коли і як говорити. При цьому варто враховувати психологічні особливості особистості пацієнта, його стан, діагноз захворювання.

Велике значення в словесному спілкуванні з пацієнтом має звукова культура голосу. Мова й голос, як дзеркало, відбивають культуру людини, тому медпрацівнику необхідно стежити не тільки за тим, що, але і як говорити.

Для досягнення бажаного ефекту велике значення має інтонація, за допомогою якої передаються найтонші нюанси наших думок і почуттів. Лікар, що говорить монотонно, незв'язно, важко знаходить контакт із пацієнтом і його родичами. Емоційна, спокійна, впевнена мова є найважливішим психотерапевтичним методом впливу на пацієнта. Під час розмови з ним медпрацівник не повинен проявляти свої негативні емоції. Як би він не був вражений несподіваними обставинами, що відкрилися в процесі обстеження пацієнта або перебігу хвороби, він не повинен виказувати йому це. Адже пацієнт прислухається не тільки до слів, але й до відтінку голосу лікаря, намагається прочитати свій вирок у його очах. Пацієнта потрібно дружньо підбадьорити співчутливим словом, якщо буде потреба, строго й твердо відхилити його вимоги. Медикам потрібно бути вкрай обережними також і у розмовах між собою в присутності пацієнтів, адже з окремих, випадково вимовлених слів, можна зробити зовсім мінливі висновки. Дуже легко позбавити пацієнта надії випадковою фразою. Адже безнадійність, непотрібна безпорадність ніколи не були помічниками для медиків. Негативною формою спілкування медпрацівника є професійний жаргон. Наприклад, такі висловлювання, які відкрито травмують, як «вам необхідно терміново лягти в лікарню», «положення ваше дуже серйозне», «захворювання ваше майже не виліковне», «боліти вам доведеться довго» і т.д. можуть мати катастрофічні для пацієнта наслідки.

Великої шкоди пацієнтові наносять деякі використовувані вульгарні медичні висловлювання, медичний жаргон, словесна лушпайка. Наприклад: «Хворому потрібно спустити сечу», «дожити хворого», «Хворий, простягніть ноги», такі слова як «травматик, пневмоник, гастритик, серцевий» та інші. Один вчений-терапевт, роблячи доповідь про пневмонії, сказав: «Пневмоники-рецидивісти склали на нашому матеріалі дуже великий відсоток». Необхідно боротися проти засилля таких жаргонних слів, проти вульгаризації, спрощенства, засмічення мови медпрацівників грубими травмуючими висловлюваннями. На жаль, словесна безтактність часом не обмежується сферою спілкування медиків один з одним, а поширюється на пацієнтів: «Ну й попотіли ж ми на вашій операції», «Голубчик, у вас тиск 200 на 100! Як же ви можете заснути?» (це у відповідь на прохання пацієнта дати йому яке-небудь снотворне), «Така молода й така хвора», «Як ви взагалі живете з таким серцем?» і т.п. Не можна забувати, що найменше застереження, двозначність у мові можуть травмувати пацієнта, як, наприклад звернення масажиста до пацієнта при підготовці до масажу «Простягніть ноги!». Неприпустимі деонтологічні помилки допускаються іноді під час проведення рентген-обстеження: пацієнт стоїть за екраном; асистент підкликає студентів і говорить: «Подивіться, яке серце». Інший приклад: рентгенолог диктує: «Цибулина деформована, серце лежить, шлунок - у вигляді гачка». Неважко уявити собі, що відбувається з пацієнтом після такого висновку.

Всі ці дріб'язки, неточності, безтактності можуть стати джерелом ятрогеній.

Часто можна чути в розмові медперсоналу такі висловлювання: «наш хворий», «не наш хворий», «цікавий хворий», «швидка допомога привезла одні шлунки». Медсестра, оглядаючи руку пацієнтки перед ін'єкцією, вигукує: - «У вас же вен немає!». «А де ж вони?» - у жаху запитує пацієнтка.

Торкнемося питання про жарти, гумор лікаря, медсестри. «Веселе серце благотворне, як врачування, а сумовитий дух сушить кості» - говориться в Біблії. Авіценна вважав, що сміх поряд з музикою, запахами, працею є способом терапії. Гіппократ стверджував: «Приїзд в місто гарного клоуна корисніший для здоров'я його жителів, чим 20 ослів, навантажених ліками».

Сміх, радість, бадьорий, веселий настрій - кращі свідки здоров'я і його дійсні творці. «Сміхотерапія», як показує клінічний досвід, має повне право на існування й використання. Навпаки, глузування над їхнім станом пацієнтами переживаються дуже болісно. Акушер-гінеколог на питання вагітної: « чи можна розраховувати на успішні пологи?» - відповідає таким «жартом» - «До пологів ще треба дожити!». Або такі гостроти: «Пожили, бабуся, і вистачить», «Невже ви так боїтеся смерті?».

Медпрацівнику повинно бути ясно, що жаргон - ознака низької культури, а професійний жаргон у медицині - явище аморальне.

Слово - це потужне знаряддя у вустах медика й треба навчитися обережно ним користуватися, у протилежному випадку воно може стати причиною ятрогенних розладів у пацієнтів.

Р.А. Лурія справедливо зауважував: «...недостатньо дбайливе відношення лікаря до психіки хворого, до його внутрішнього світу, недостатньо строге й вимогливе відношення до себе, коли йдеться про контакт із хворим», недооцінка лікарем своїх слів і всієї своєї поведінки легко ведуть до психічної травми, у результаті якої може виникнути психогенним шляхом цілий ряд соматичних розладів і захворювань.