6. Роль спілкування в психічному розвитку людини.

Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумної, куль­турної поведінки. Через спілкування з психологічно розви­нутими людьми, які мають широкі можливості навчання, людина набуває усіх своїх вищих пізнавальних здібностей. Через активне спілкування з такими особистостями вона сама перетворюється на особистість. Якби від народження людина була позбавлена можливості спілкуватися з іншими, вона ніколи не стала б цивілізованою, культурною і морально розвинутою, була б до кінця життя приречена за­лишатися напівтвариною. Про це свідчать численні факти, які показують, що позбавлений спілкування із собі подібними людський індивід залишається біологічною істотою у своєму психічному розвитку. Як приклад можна навести стани лю­дей, яких знаходили серед звірів і які тривалий період жили в ізоляції від цивілізованих людей або в результаті нещасливо­го випадку опинилися на самоті і були надовго відірвані від собі подібних (наприклад, після аварії корабля).

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. У цей час усі людські, психічні і поведінкові якості вона одержує майже виключно через спілкування, тому що аж до початку навчання в школі, а ще більш точно - до настання підліткового віку, вона позбавлена здатності до самоосвіти і самовиховання.

Психічний розвиток дитини починається зі спілкуван­ня. Це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля одержує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію. Що ж стосується предметної діяльності, що також є умовою і засобом пси­хічного розвитку, то вона з'являється набагато пізніше - на другому, третьому році життя.

У спілкуванні спочатку через пряме наслідування (вікарне навчання), а потім через словесні інструкції (вербальне навчання) набувається основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими вона спілкується, є носіями цього досвіду, і жодним іншим шляхом, крім спілкування з ними, цей досвід не може набуватися. Інтенсивність спілкування, різно­манітність його змісту, цілей і засобів - найважливіші чин­ники, що визначають власний розвиток дітей.

Особистісне спілкування формує людину як особистість, дає їй можливість набути певних рис характеру, інтересів, навичок, схильностей, засвоїти норми і форми моральної по­ведінки, визначити цілі життя і обрати засоби їх реалізації.

Кондиційне спілкування створює стан готовності до на­вчання, формулює установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Тим самим воно побічно сприяє індивіду­альному інтелектуальному і особистісному розвитку людини. Мотиваційне спілкування служить джерелом додаткової енергії для людини, своєрідною її «підзарядкою». Набуваю­чи в результаті такого спілкування нових інтересів, мотивів і цілей діяльності, людина збільшує психоенергетичний потен­ціал, що розвиває її. Діяльнісне спілкування, що ми визна­чили як міжособистісний обмін діями, операціями, вміння­ми і навичками, має для індивіда прямий ефект, який розви­ває, тому що удосконалює і збагачує його власну діяльність.

Біологічне спілкування служить самозбереженню орга­нізму як найважливіша умова підтримки і розвитку його життєвих функцій. Соціальне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є чинником, що сприяє розвитку форм громадського життя: груп, колективів, організацій, націй, держав, людського світу в цілому.

Безпосереднє спілкування необхідне людині для того, щоб навчатися і виховуватися в результаті широкого використан­ня на практиці даних їй від народження найпростіших і ефек­тивних засобів та способів навчання: умовнорефлекторного, вікарного і вербального. Опосередковане спілкування допомагає засвоєнню засобів спілкування й удосконалення на базі здатності до самоосвіти і самовиховання людини, а також до свідомого керування самим спілкуванням.

Завдяки невербальному спілкуванню людина одержує можливість психічно розвиватися ще до того, як вона засвої­ла і навчилася користуватися мовою (близько 2-3 років). Крім того, саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку й удосконаленню комунікативних можливостей люди­ни, внаслідок чого вона стає більш здатною до міжособистісних контактів і відкриває для себе можливості розвитку. Щодо вербального спілкування та його ролі в психічному розвитку індивіда, то їх важко переоцінити. Воно пов'язане із засвоєн­ням мови; що, як відомо, лежить в основі всього розвитку людини, як інтелектуального, так і власне особистісного.