4. Методика і методологія етнополітичних досліджень.

Як і будь-яка інша суспільна наука, політична етнологія має загальні й специфічні методи та принципи дослідження. Найбільш цікавими та ефективними серед них є принципи цивілізаційної унікальності, наукового плюралізму; історизму, гуманізму, демократизму, природовідповідності, системного аналізу, етноісторичний, етнофілософський, етно-соціологічний, етнодержавний, етнокомунікативний, етнополітологічний, моделювання та багато інших.

Розробка проблеми етносу як одиниці дослідження можлива на таких методологічних засадах, як принципи стадійності, поліваріантності, цивілізаційної унікальності.

Методологічною підвалиною етнополітології є критичне етнополітичне мислення. На відміну від догматичного етнополітичного мислення з його формаційним, класовим та партійним підходами, критичне мислення базується на цивілізаційному та гуманістичному принципах. По суті справи, критичне етнополітичне мислення перетворилось на нову метапарадигму і є ключем до розуміння й розв’язання етнополітичних проблем на мікро-, мезо- та макрорівнях.

5. Методи політико-етнологічного аналізу.

Методика – способи дослідження явищ.

Методологія – сукупність методів, або способів осмислення явищ. Метод — це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Сукупність методів дослідження, що їх застосовують у політології, називається методологією.

Існує багато різних класифікацій методів пізнання. Виокремлюють, наприклад, методи: експерименту, методи обробки емпіричних даних, методи побудови наукових теорій та їх перевірки.

Методи поділяються на:

філософські

• порівняння,

• аналіз і синтез,

• систематизація,

• узагальнення,

• сходження від абстрактного до конкретного,

• індукція і дедукція тощо.

спеціально-наукові; наприклад, у соціології це

• масове анкетування;

• інтерв’ю;

• експертні опитування;

• обробка документів.

Політична етнологія також користується певними дослідницькими методами, виокремлення яких значною мірою залежить від розуміння предмета цієї науки.

Якщо під політичною етнологією розуміти всю сукупність наукових знань про політику і етнічні спільноти, то її методами доведеться вважати й ті, якими користуються інші науки (філософія, етнологія, історія, соціологія, психологія, демографія, правознавство тощо) в дослідженні політичних явищ і процесів.

Якщо виходити з того, що політична етнологія є окремою, самостійною наукою про взаємодію етнічних і політичних чинників з притаманним лише їй предметом, то до них належать методи:

• системний

• структурно-функціональний

• порівняльний

• біхевіористський

Під кутом зору системного методу суспільство та його складові можна розглядати як більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах дещо ширшого середовища. Такі утворення характеризуються як цілісні системи, що складаються з певного комплексу взаємозв’язаних елементів, які можна виокремити з системи та аналізувати. Системи мають більш чи менш чітко окреслені межі, які виокремлюють їх з навколишнього середовища. Відповідно до цього підходу політична сфера суспільного життя вивчається як комплекс елементів, що утворюють цілісну систему в її зв’язку з іншими сферами суспільного життя — економічною, соціальною і духовною. Завдяки використанню у політології системного методу стало можливим саме поняття “політична система суспільства”.

Структурно-функціональний метод можна визначити як дослідницький прийом, який полягає у розчленуванні складного об’єкта на складові, вивченні зв’язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об’єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем. Застосування структурно-функціонального методу в дослідженні політичної системи суспільства передбачає виокремлення елементів її структури, основними з яких є політичні інститути, з’ясування особливостей їхнього функціонування та зв’язку між ними.

Порівняльний (компаративний) метод орієнтує дослідження на розкриття спільних і відмінних рис політичних систем та їхніх елементів у різних народів на різних історичних етапах. При цьому акцент робиться спочатку на з’ясуванні спільного, оскільки відмінності між різнотипними етнополітичними системами можуть бути з’ясовані лише в разі існування у них певних спільних, системних ознак (на використанні у першу чергу порівняльного методу грунтується особлива галузь етнополітологічних знань — порівняльна (компаративна) етнополітологія).

Суть біхевіористського підходу полягає в дослідженні поведінки етнофорів і соціальних груп (звідси і його назва: англ. behavior означає поведінка). Спочатку (з другої половини XIX ст.) цей підхід використовувався у психології, а згодом (після Другої світової війни) утвердився в політології (причому спершу в США, а потім і в європейських країнах). Він передбачає широке використання в етнополітологічних дослідженнях:

• статистичних даних,

• кількісних методів,

• анкетних опитувань,

• моделювання етнополітичних процесів.

Досліджуються політичні орієнтації, позиції і поведінка етнофорів, наприклад під час виборів, у конфліктних ситуаціях тощо.

Біхевіористський підхід спричинив справжню революцію в політології, бо саме він і передбачувані ним дослідницькі методи дають можливість отримувати достовірні знання про політику, які визнаються істинними і в межах позитивістської методології.

Основоположними в політичній етнології є etic-методологія – зосередження на дослідженні соціально-економічних, політичних, культурних наслідків прояву «етнічного» в структурі суспільства (позиція поза системою, порівняння культур, постановка гіпотез, структурні дослідження) та метод політико-етнологічного аналізу суспільних процесів, явищ, подій, вчинків тощо.

Методи дослідження поділяються на якісні, кількісні та змішані.

Якісні:

• кейс-стаді;

• глибинне інтерв’ю;

• психобіографічний підхід;

• психосемантичний аналіз;

• якісні техніки.

Кількісні:

• статистичні;

• опитування (перепис);

• анкетування;

• експертне опитування тощо.

Змішані:

• експеримент;

• спостереження тощо.

Основними завданнями політичної етнології є вивчення сучасної культури і побуту народу, вивчення сучасного стану збереження етнічних традицій, вивчення сучасних етнічних процесів і наукові прогнози розвитку міжнаціональних взаємин тощо.

“Етнологія – наука, що народжується. Потреба в ній виникла лише в другій половині XX ст., коли стало очевидним, що просте накопичення етнографічних матеріалів і спостережень загрожує тим, що наука, яка не ставить проблем, перетвориться в беззмістовне колекціонерство”, і для етнографії як науки “є лише один шлях розвитку – перетворення в етнологію, де поряд зі збором і описом матеріалу йде інтерпретація його під тим кутом зору, який визначений постановкою проблеми” (Гумилёв Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. – М., 1993. – С. 20.). Вчений порівнював етнологію зі сейсмологією. Етнологія мусить попереджати про етнічні конфлікти тощо.