2. Ознаки, функції та принципи моралі

Мораль – це сукупність вимог, приписів, норм і принципів щодо поведінки людини у ставленні її до суспільства, соціальних інститутів, суб’єктів, до інших людей і до самої себе з позицій добра чи зла.

Мораль – це явище, якому притаманні наступні ознаки:

1. суспільний характер (виникає тільки в суспільстві);

2. джерелом моралі є потреба людини жити в суспільстві, в погодженні форм життєдіяльності і цілей, у взаємній підтримці;

3. мораль – об’єктивне явище, не залежне від волі людини, оскільки створення моралі – тривалий історичний процес, підготовлений природними і соціальними чинниками, а зміст реальних вимог, приписів визначається конкретно-історичними соціальними умовами, матеріальними і духовними чинниками.

4. мораль виражає інтереси суспільства, пануючих у ньому соціальних груп (верств, каст, класів).

5. мораль – специфічний тип регулювання відносин людей, поряд з звичаями, правом тощо.

6. мораль є одним із способів погодження (гармонізації) індивідуальних і суспільних інтересів.

7. нормативний характер. Мораль – це система соціальних норм.

8. імперативність викладу моральних норм. Мораль визначає як належно ставитись до людей, до суспільства, його інституцій, до природи і до самого себе тощо.

9. специфіка механізму регулювання поведінки людини: здійснюється шляхом вироблення духовних цінностей (уявлення про добро, справедливість, відповідальність, почуття дружби, любові тощо), які сприймаються моральною свідомістю людини, перетворюються в її ціннісні орієнтації, переконання, й реалізуються у вчинках, лінії поведінки особистості.

10. специфіка санкції (совість і громадський осуд).

11. призначення моралі полягає у підтриманні та захисті єдності й цілісності спільноти.

Головні соціальні функції моралі

Сутність, специфіка моралі, її місце і призначення у су­спільстві визначаються її соціальними функціями. Головними серед них є такі: соціалізація індивідів (гуманізуюча), гармо­нізація суспільних відносин, регулятивна, оцінювальна, світо­глядна (ціннісно-орієнтаційна), пізнавальна, виховна тощо.

Функція моральної соціалізації (чи гуманізуюча функція моралі) передбачає, перш за все, олюднення індивідів через моральну практику: і стихійну, і свідомо організовану, спря­мовану. У цій функції відбивається моральна детермінація людського розвитку, що стає чинником, засадою свободи мо­рального вибору й відповідальності людини, єдності мораль­них цілей і засобів. У цьому вбачається гуманістична роль моралі. Мораль створює орієнтир людяності, повертає люди­ні цілісність, повнокровність існування. Ця функція тісно пов’язана з іншими, насамперед, світоглядною, виховною, піз­навальною.

Більшість дослідників вважає головною, ведучою функцією моралі саме регулятивну, оскільки вона дозволяє їй виступа­ти як особливий спосіб впливу на поведінку людини. Мораль регулює поведінку як окремої людини у всіх сферах її життє­діяльності (на відміну від права, політики, релігії тощо), так і різних соціальних суб’єктів, суспільства в цілому. Вона ста­вить перед людиною, іншими соціальними суб’єктами макси­мальні вимоги, що йдуть від морального ідеалу. Кожен будує свою позицію, орієнтуючись на моральні цінності. Моральні цінності виступають центром духовного світу людини, спіль­нот й здебільшого впливають на їх політичні, правові, релігій­ні, етичні погляди, оцінки, позиції. Це й спричинює само­регулювання соціальної поведінки, діяльності людей. Автономність моральної свідомості дозволяє людині обирати лінію поведінки, не посилаючись на авторитет або закон. У критичних, екстремальних ситуаціях моральність залишається єдиною опорою людини. Регулятивна функція моралі пов’яза­на із світоглядною, оцінювальною, іншими, спирається на них й забезпечує погодження поведінки індивідів й інших соціаль­них суб’єктів.

Світоглядна (або ціннісно-орієнтаційна) функція моралі визначає мораль як складову часину узагальнених та певним чином субординованих поглядів особистості, спільноти, су­спільства на зміст та характер моральних відносин. Мораль вміщує у собі життєво важливі для людини орієнтири. Вона не тільки є зведенням правил поведінки, а ще й обґрунтовує моральні вимоги. Моральна свідомість виводить людину на вищі моральні цінності, перш за все, на поняття сенсу життя. Це уявлення про призначення людини, мету життя, щастя, гідність тощо, що орієнтують на втілення цих цінностей у лі­нії поведінки, діяльності людини. Для цього моральна філосо­фія має з’ясувати і картину світу, і місце людини у ньому, і ставлення людини до світу і до себе.

Оцінювальна функція моралі реалізується через мораль­ну оцінку (самооцінку), яка є виразом морального переко­нання особистості та громадської думки. Моральна оцінка здійснюється за допомогою понять моральної свідомості: доб­ро, зло, благо, справедливість, совість, гідність, честь тощо. У моральній свідомості реальне, суще зіставляється із належ­ним, ідеальним. Моральні оцінки носять універсальний ха­рактер, поширюються на всі дії, вчинки людини, соціальних суб’єктів. Мораль оцінює соціальні явища і процеси зі своїх критеріїв.

Пізнавальна функція. Моральна свідомість бачить світ через призму добра і зла, обов’язку та відповідальності. Це є осмислення сенсу явищ за допомогою критерію людиномірності. Людина завжди шукає свою дорогу (шлях) у житті. Пізнання життя, вибір свого шляху здійснюється з позицій моральних критеріїв власними зусиллями. Щоб зрозуміти мо­ральний сенс того, що існує і здійснюється у житті, необхідно до нього якось морально ставитись, для чого важливим є пізнання історичної й моральної необхідності. Зацікавлений погляд на світ, людей, самого себе дає можливість оцінити перспективи, отримати цілісне уявлення про сенс людського буття і власного. Конкретизацією функції соціалізації індивідів або гумані­зуючої функції моралі є виховна, де простежується свідоме, цілеспрямоване виховання людини на загальнолюдських та конкретно-історичних моральних цінностях. Виховна функція моралі здійснюється через формування особистості, розвитку її самосвідомості, механізмів соціальної, зокрема, моральної саморегуляції, самовдосконалення. Без виховного процесу не­можливо передати моральні цінності, досвід одного покоління іншому, вистраждані народами світу загальнолюдські ціннос­ті, надбання сучасників.

У суспільстві, тим паче диференційованому, сучасному у різних соціальних груп (спільнот демографічних, етнічних, професійних, територіальних тощо), політичних угруповань, різних громадських об’єднань, особистостей що до них нале­жать, існують власні інтереси, які не тільки не сходяться чи розходяться, а й нерідко бувають протилежними, непримири­мими, що призводить до суперечностей у соціальній практиці, аж до антагоністичних. Мораль разом з іншими формами ду­ховного життя і соціальними інститутами через свої цінності, механізми знаходить шляхи примирення, залагодження, знят­тя суперечностей заради єдності, цілісності суспільства відпо­відно до ідеалів добра, справедливості, гуманізму. Це і є функ­ція гармонізації людських і суспільних відносин.

Підсумовуючи, слід зазначити, що функції соціалізації індивідів та гармонізації суспіль­них відносин є ведучими, а інші – похідними від них, хоч та­ка точка зору ще не панує серед філософів моралі.

Виокремлення соціальних функцій моралі є дещо умо­вним. У реальному житті вони злиті, нерозривні, взаємодо­повнюють одна одну, діють у єдності. Мораль одночасно і орієнтує, і регулює, і оцінює, і виховує людину. У цілісності функціонування виявляється унікальність її впливу на життя людини, спільноти, суспільства. За допомогою своїх функцій мораль здійснює об’єднання, гармонізацію суспільних, групо­вих та індивідуальних інтересів.

Існують такі моральні принципи, як гуманізм, колективізм, інтернаціоналізм, справедливість. У моральній свідомості особистості працівника юридичної професії вони складають цілісне утворення.

Принцип гуманізму. Любити людей, радіти їхнім успіхам може гуманна людина, що відчуває до них глибоку повагу, нетер­пимі до всякої фальші, нещирості в спілкуванні. В основі гуманізму лежить віра у безмежні можливості людини і в її здатності до вдосконалювання.

Принцип колективізму. На початку XX ст. американський соціолог Ч. X. Кулі створив теорію «дзеркального я», відповідно до якої уявлення людини про себе (самооцінка) складається під впливом думок оточуючих: якою вона здається іншій особі, як ця «інша» її оцінює. Теорія «дзеркального я» підтверджує правильність відомого положення: люди не можуть жити не спілкуючись, не працюючи одне з одним. Без почуття колективіз­му не може бути морально здорової особистості, в іншому випадку ми будемо мати справу з егоїстом, людиною-індивідуалістом, за­мкнутою і відстороненою від життя і інтересів суспільства.

Принцип справедливості. Це головний моральний принцип, моральна заповідь особистості юриста. Справедливий працівник неодмінно настроєний проти будь-якого порушення прав і свобод людини, беззаконня, безвідповідальності, користолюбства і розкрадання, дармоїдства і протекціонізму, будь-яких відхилень від моральних принципів розподілу прибутків і благ.

Принципи патріотизму й інтернаціоналізму. У структурі мора­льних принципів професійної етики юриста важливе місце приділяється патріотизму й інтернаціоналізму.

Патріотизм характеризує ставлення представника юриспруденції до своєї держави, що виявляється у відповідних діях, у яскраво вираженому почутті любові до своєї Батьківщини. Інтерна­ціоналізм – це визнання рівності і свободи всіх народів і національ­ностей, прояв щирої поваги до їхнього способу життя і культури, солідарність і співробітництво у захисті загальнолюдських мораль­них і духовних цінностей.

Обов’язок – моральна вимога суспільства до особистості працівника, визначені моральні зобов’язання, які він свідомо реалізує у діяльності. Категорія обов’язку тісно пов’язана з поняттям «Моральна відповідальність».

Честь – це внутрішня моральна гідність, шляхетність. Честь безпосередньо виникає з обов’язку. Можна сказати, що честь – це є сторона обов’язку, свого роду мірило виконання особистістю свого морального обов’язку. Честь – це внутрі­шнє особисте ставлення працівника до самого себе.

Совість – це та моральна цінність, із якою люди зустрічаються у всіх сферах суспільних відносин. Кожен вчинок людини, а особливо правника співвідноситься із його совістю.