Висновки

Отже, виходячи з соціальної сутності людини, мораль розумієть­ся як спосіб присвоєння людиною соціальності у діяльності й існуванні, як спосіб специфічно людського існування, як різ­новид практично-духовного освоєння дійсності, оціночно-ім­перативний спосіб освоєння світу, пов’язаний з виробленням духовних цінностей і вимог, форма людської індивідуальності, що складає особливу систему орієнтацій людини у соціально­му середовищі. Це означає що моральні погляди, судження, оцінки, вимоги тощо є продуктами активності моральної сві­домості людей, які вступають у відносини із зовнішнім світом як представники колективів, спільнот, суспільства.

Джерело моралі – у суспільних потребах людини, спільнот, у суспільній необхідності підтримувати колективне життя людей, регулювати суспільні, міжлюдські відносини. Сутнісні риси моралі – це, перш за все, її соціальна природа й соціальний характер функціонування (тобто вона виникає і функціонує тільки у суспільстві). Оскільки мораль реалізуєть­ся лише у вчинках людей, то їй властивий діяльний характер. Мораль, як правило, – ціннісне ставлення до соціальних суб’­єктів, соціальних інституцій, однієї людини до інших. Такий характер моралі також є однією з сутнісних її рис. Мораль виробляє цінності, виявляє міру людяності процесів зовнішнього світу і рухається в межах альтернативи добра чи зла. Во­на асоціюється з безкорисливістю, передбачає свідомий вибір цінностей, рішень, дій, вчинків, добровільне слідування мо­ральним вимогам, нормам. Моральне ставлення людини до світу зорієнтоване на ідеал добра.

Специфіка моралі полягає у тому, що це спосіб практично-духовного, нормативного, імпе­ративно-ціннісного освоєння дійсності, особлива форма регу­лювання стосунків мок соціальними суб’єктами і поведінки людини, що ґрунтується на глибоко особистій суб’єктивній мотивації поведінки, свідомому і добровільному прийнятті зо­бов’язань слідувати вимогам моралі і підтримується тільки особистими переконаннями у їх необхідності, справедливості і гуманності. Це внутрішній саморегулятор поведінки людини, спрямований на ствердження людяності. Тому мораль і є найбільш розвинутою формою соціальної регуляції, надійним способом орієнтації людини у світлі соціальних відносин і цінностей, що підтримує єдність, стабільність, цілісність суспільства, розвиток і вдосконалення суспільства й самої лю­дини.

Мораль як складне соціальне явище має загальнолюдський і конкретно-історичний зміст і тому містить у собі й цінності, вистраждані народами світу у процесі свого існування (їх ще називають простими нормами моральності і справедливості або елементарними правилами людського спільного життя), й етнічні, що відбивають особливості духовного розвитку кон­кретного народу (нації), й соціально-групові, вироблені, перш за все, домінуючими (чи панівними) верствами, класа­ми. Загальнолюдські моральні цінності орієнтують на ідеали гуманізму, рівності, справедливості, тобто на ставлення до лю­дини як до вищої цінності і мети суспільства, на обов’язко­вість оцінки її вчинків, поведінки з позицій добра і справед­ливості, на протистояння злу, на розумні потреби, на певне самообмеження заради блага інших, причому не з примусу, а свідомо й добровільно. Усі складові і, перш за все, загально­людські моральні цінності, задають і формують цілі духовної культури, критерії оцінки, а сама мораль стає ціннісно-смис­ловим ядром культури, надає їй гуманістичного змісту.