Патологічні зміни шкіри та підшкірної клітковини

До патологічних змін належать порушення цілісності шкіри, збіль-шення об’єму, шкірні висипи та виразки, сверблячка.

Порушення цілісності шкіри проявляється у формі саден, тріщин, ран, пролежнів і гангрени.

Садна – це неглибокі ушкодження шкіри, які супроводжуються порушенням її сосочкового шару й судин. Вони виникають унаслідок розчухування, ударів, захворювань із приступами сильного болю та неспокою тварин (коліки і ін.) або при хворобах, коли тварини вимушені лежати. Садна локалізуються найчастіше на голові, кінцівках і ділянках тулуба, що виступають, інколи поширюються по всьому тулубу, що спосте-рігається при сверблячці, спричиненій ектопаразитами або акарозом.

Тріщини шкіри характеризуються лінійними поверхневими або глибокими надривами, які утворюються внаслідок сухості шкіри і втрати нею еластичності. Тріщини бувають поверхневими, коли пошкоджується лише шар епідермісу, і глибокими, якщо вони захоплюють підшкірну клітковину й супроводжуються кровотечею. Тріщини, як правило, виникають у ділянках природних складок шкіри та в місцях вигинів суглобів, де шкіра при пересуванні сильно розтягується. Тріщини в кутках губ розміщуються перпендикулярно до ротової щілини і є ознакою стахіботріотоксикозу.

Рани шкіри виникають при механічному пошкодженні самої шкіри і підшкірної клітковини. При огляді рани звертають увагу на її характер (різана, колота, вогнепальна, проникаюча і т. д.), локалізацію, розмір, форму та стан поверхні.

Пролежні – це глибокі зміни шкіри й підшкірних тканин, які виникають при тривалому лежанні тварин в одному положенні (хвороби кінцівок, остеодистрофія, рахіт, допологове й післяпологове залежування, міоглобінурія коней та інші хвороби). Найчастіше пролежні утворюються в ділянці кісткових виступів – на лопатках, сідничних горбах, стегновому, плечовому та колінному суглобах, ліктьовому горбі, виличному гребені, на ребрах. Досить часто пролежні стають причиною утворення глибоких виразок, розвитку сепсису та загибелі тварин.

Гангрена шкіри – це вологий або сухий некроз шкіри і підшкірних тканин. Некротизована ділянка шкіри стає чорно-бурою, м’якою, вологою або сухою, холодною на дотик і нечутливою. Викликають гангрену ряд інфекцій: некробактеріоз, бешиха, гангренозний дерматит кінцівок у коней, гангренозна віспа в корів та овець. Причиною гангрени шкіри можуть бути кормові інтоксикації – отруєння люпином, картопляною бардою (везикулярний дерматит у корів), гречана і конюшинна хвороби (рис. 27). При отруєнні алкалоїдами ріжків спостерігається суха гангрена кінчиків вух, хвоста, дистальних відділів кінцівок. При зниженні загальної неспецифічної резистентності її може викликати також синьогнійна паличка (рис. 28).

Збільшення об’єму шкіри найчастіше спостерігається на обмежених ділянках, інколи буває розлитим й охоплює значну поверхню тіла. Виникає воно внаслідок нагромадження в підшкірній клітковині транссудату, ексудату, крові, повітря або газів, розростання сполучної тканини та розвитку пухлин. Збільшення об’єму шкіри проявляється у вигляді набряків, емфіземи, товстоногості, флегмон, гематом, лімфоекстравазатів, новоутворень, дерматоспараксії.

Рис. 27. Гангрена шкіри при гепатогенній фотосенсибілізації

Рис. 28. Суха гангрена вух, дистальних відділів кінцівок у теляти

Набряк (oedema) – це нагромадження транссудату в позаклітинних тканинних просторах шкіри і підшкірній клітковині. Найчастіше набряки у травоїдних локалізуються в ділянці мошонки, вим’я, нижньої частини черева, підгруддя, міжщелепного простору, у м’ясоїдних – на кінцівках, у нижній частині черева, на статевих органах і голові. Шкіра в місці набряку припухла, гладенька, блискуча, напружена. Характерною ознакою набряку, за яким його легко можна відрізнити від підшкір-ної емфіземи, є його тістоподібна консистенція.

Залежно від етіології та патогенезу, розрізняють такі види набряків: застійні, ниркові, кахектичні, запальні, токсичні, ангіоневротич-ні та гормональні.

Застійні набряки виникають унаслідок застою крові у великому колі кровообігу при утрудненому відтіканні її з вен. Вони виникають на більш віддалених від серця ділянках (на кінцівках, статевих органах, вентральній стінці живота). Причиною застійних набряків здебіль-шого бувають хвороби серця – перикардит, міокардит, міокардіодистрофія, декомпенсовані пороки серця. Особливо характерні набряки в нижній частині підгруддя при травматичному перикардиті у корів (рис. 29). Застійні набряки, як правило, симетричні, розлиті, тістуватої консистенції (при натисканні їх пальцем утворюється ямка), безболісні, без підвищення місцевої температури. За цими ознаками легко диференціюються набряки, що виникають при запальних процесах.

Ниркові набряки виникають при функціональній недостатності нирок унаслідок запалення клубочків і дистрофічних процесів у канальцях. В основі механізму утворення ниркових набряків лежить затримка іонів натрію і води нирками. Однією з причин цього є збіль-шення продукції альдостерону, який сприяє нагромадженню іонів натрію у тканинах, що у свою чергу утримує в них воду, і антидіуретичного гормону, під дією якого посилюється реабсорбція води і натрію хлориду в ниркових канальцях. Значну роль в утворенні набряків відіграє гіпоальбумінемія, оскільки альбуміни утримують у кров’яному руслі воду, а при хворобах нирок вони виділяються із сечею. Ниркові набряки розвиваються швидше, порівняно із серцевими. Спочатку вони локалізуються в ділянці голови і мають вигляд незначного припухання повік, губів, а в подальшому поширюються на тазові кінцівки, нижню черевну стінку. Такі набряки розлиті, холодні на дотик, водянисто-тістуватої консистенції, безболісні.

Рис. 29. Застійний набряк ділянки підгруддя у корови, хворої на травматичний перикардит

Кахектичні набряки розвиваються при хронічних виснажливих захворюваннях (лейкозі і туберкульозі – у великої рогатої худоби, інфекційній анемії – у коней, фасціольозі, диктіокаульозі – в овець), а також унаслідок різкого зменшення в раціоні поживних речовин, зокрема протеїну. При цьому розвивається гіпопротеїнемія – здебільшого за рахунок альбумінів, що призводить до зниження осмотичного тиску крові й переходу плазми в тканини. Локалізуються кахектичні набряки в нижній частині грудної клітки і на череві.

Токсичні набряки виникають через токсичне пошкодження кровоносних судин унаслідок місцевої або загальної дії токсинів.

Ангіоневротичні набряки утворюються внаслідок судинних і трофічних розладів, які супроводжуються підвищенням порозності судин на основі порушення нервової регуляції при паралічах кінцівок.

Гормональний набряк розвивається при гіпотиреозі. За його наявності шкіра потовщена, гладенька, суха, під час натискання на неї пальцем ямка не з’являється, оскільки причиною виникнення припухання і потовщення шкіри є нагромадження в ній самій і в підшкірній основі кислих глікозаміногліканів (гіалуронової кислоти і менше – хондроїтинсульфатів). Надлишок цих сполук змінює колоїдну структуру сполучної тканини, посилює її гідрофільність і зв’язує натрій, що є причиною розвитку слизового набряку шкіри і підшкірної клітковини – мікседеми (рис. 30).

Рис. 30. Мікседема у собаки

Запальні набряки розвиваються при запаленні шкіри та підшкір-ної клітковини, що призводить до скупчення ексудату в пошкоджених тканинах. Для запальних набряків характерними є місцеве підвищення температури, болючість, почервоніння непігментованих ділянок шкіри, різке відмежування пошкоджених тканин від здорових. Такі набряки часто є несиметричними. Крім механічних травм, причиною запальних набряків є ряд інфекційних хвороб, зокрема зло- якісний набряк, сибірка, геморагічна септицемія (у великої рогатої худоби) та сап, сибірка, інфекційний енцефаломієліт (у коней).

Емфізема – це нагромадження в підшкірній клітковині повітря або газів. Характерними ознаками її є еластична консистенція і крепітація при пальпації. За походженням підшкірна емфізема буває аспіраційною і септичною.

Аспіраційна емфізема виникає внаслідок проникнення в міжтканинний простір підшкірної клітковини повітря із внутрішніх органів або через рани шкіри. Особливо великі емфіземи виникають при розриві легенів (туберкульоз, травми легенів сторонніми предметами, кінцями поламаних ребер), стравоходу, трахеї, шлунка, неправильно виконаному руміноцентезі (проколі рубця). При розриві легенів повіт-ря проникає в міжальвеолярну тканину, до кореня легенів, виходить по пухкій клітковині, що лежить навколо трахеї і стравоходу, із грудної порожнини в підшкірну клітковину. Такі емфіземи розлиті, неболючі, шкіра в ділянках емфіземи холодна, чутливість її збережена, при пальпації шкіри добре відчувається своєрідний хруст або тріск (крепітація), зумовлений пересуванням пухирців повітря в підшкірній основі.

Септична емфізема розвивається при нагромадженні в підшкірній клітковині газів, які утворюються при дії специфічної мікрофлори. Така емфізема у великої рогатої худоби є типовою ознакою емфізематозного карбункула, злоякісного набряку та інших анаеробних інфекцій. На відміну від аспіраційної, септична емфізема обмежена й на початку процесу супроводжується ознаками запалення: болючістю при пальпації, підвищенням температури шкіри в ділянці ушкодження, виділенням червонуватої пінистої рідини неприємного запаху при розрізі. У подальшому шкіра стає сухою, холодною і безболісною.

Товстоногість – це значне потовщення шкіри і підшкірної клітковини внаслідок гіперплазії сполучної тканини. Захворювання зустрічається переважно в поросят. Як правило, уражуються грудні кін-цівки, і лише в особливо тяжких випадках – тазові (рис. 31). Щільно натягнута шкіра майже не рухлива. Уражені кінцівки у хворих поросят зігнуті. На розтині виявляють желеподібну інфільтрацію сполучної тканини.

Рис. 31. Товстоногість грудних кінцівок (за Левченком В.І., Папченком І.В.)

Дерматоспараксія – це спадкове ураження шкіри, яке характеризується її значним розтягуванням. Патологія реєструється у великої рогатої худоби, овець, собак, котів і норок. Шкіра при цьому захворюванні відстає від підшкірної клітковини, і між ними утворюється набряк водянистої консис-тенції, який має мішкоподібний вигляд (рис. 32). При пальпації і розтягуванні шкіра тягнеться, немов гума, а її товщина у 2–3 рази перевищує здорову. Найменше напруження викликає тріщини шкіри.

Рис. 32. Дерматоспараксія (за Stöber M.)

Гематома (від грец. haima – кров і oma – пухлина) – це міжтканинний крововилив, спричинений розривом судин із нагромадженням крові в новоутвореній порожнині. Для гематоми характерні флуктуація, припухання, напруженість шкіри, болючість. Через 4–5 днів болючість зникає, у центрі припухлості зберігається флуктуація, у нижній частині виражена фібринозна крепітація.

Рис. 33. Лімфоекстравазат

Лімфоекстравазат – це нагромадження лімфи в новоутвореній порожнині при закритому механічному пошкодженні і розриві лімфатичних судин. Припухання під шкірою виникає через 3–4 дні після нанесення травми, потім воно збільшується, і у великих тварин може набиратися до 8 л лімфи. Нижня частина припухлості мішкоподібно випукла (рис. 33). При натискуванні припухлості внизу рідина вільно переміщується до її верхньої межі. Легенькі удари по її стінці супроводжуються хвилеподібним переміщенням рідини (ундуляція). Крепітація при цьому відсутня. При пункції припухлості виділяється лімфа.

Шкірні висипання (eruptio) – це своєрідні морфологічні зміни шкіри, різноманітні за формою, розміром, кольором та поширенням. Вони часто з’являються на початковій стадії хвороби. Розрізняють первинні і вторинні висипання.

Первинні висипання з’являються на нормальній за зовнішнім виглядом шкірі. До них належать плями, вузлики, горбики, пухирці та пухирі.

Плями – це обмежене почервоніння шкіри, яке не виступає над поверхнею її і виникає внаслідок розширення судин (гіперемія) або зменшення їхньої щільності (геморагія). Маленькі круглі почервоніння називають розеолами, а розлиті, що зникають при натискуванні, – еритемою (рис. 34). Розеоли утворюються внаслідок розширення дрібних судин і характерні для віспи, еритеми – для бешихи свиней. Геморагічні плями у вигляді маленьких цяток, які виникають унаслідок виходу еритроцитів із судин, звуться петехіями, а більші за розміром – екхімозами. Вони червоного, пізніше буро-червоного і синьо-червоного кольору і не зникають при натискуванні їх пальцем. При злитті окремих петехій утворюються геморагії. Геморагічні висипи з’являються внаслідок діапедезу еритроцитів (тобто, виходу їх за стінки судин) на ділянках тіла з тонкою шкірою (череві, підгрудку, згинальній поверхні суглобів) при чумі свиней, сибірці, геморагічній септицемії.

Рис. 34. Еритемні плями на шкірі при кормовій алергії (за Карпутем І.М.)

Вузлик (папула) – це округле блідо-червоне або червоне маленьке (розміром від макового зернятка до горошини) підвищення шкіри, у якому відсутня рідина. Вузлики не розпадаються, не утворюють виразок і загоюються без утворення рубців. Виявляють їх оглядом і паль-пацією. Вузлики на шиї, бокових поверхнях грудей і черева спостерігаються при злоякісній катаральній гарячці і чумі, на вим’ї – при віспі великої рогатої худоби, на шкірі губ, щік, навколо носа – при фолікулярному риніті, віспі і контагіозному стоматиті коней.

Горбик – це також щільне підвищення шкіри, як і вузлик, але біль-ших розмірів (від горошини до лісового горіха). На відміну від вузлика, при утворенні горбика уражуються всі шари шкіри, внаслідок чого він може розпадатися з утворенням виразок, а при загоюванні – рубців. Горбики з’являються при туберкульозі та шкірному сапі.

Пухирець (везикула) – це округле або конічне підвищення шкіри розміром з горошину, що утворюється внаслідок відшарування епідер-місу й містить серозне випотівання. Серозна рідина прозора, з незначною кількістю лейкоцитів, епітеліальних клітин, інколи – еритроцитів. Пухирці можуть бути світлими, жовтуватими, червонуватими або сірими. Великі пухирці називають пузирем. Пухирці поступово розсмоктуються або розриваються з утворенням ерозій і кірочок, нерідко перетворюються у гноячки. Поява пухирців на шкірі вим’я, міжпальцевої щілини і слизовій оболонці рота є характерною ознакою ящуру жуйних і свиней. Пухирці виникають і при віспі у великої рогатої худоби та коней, але згодом вони перетворюються у гноячки. У людей однією з форм пухирців є оперізувальний лишай. Пухирці розташовуються сегментарно за ходом міжреберних нервів. Розвиток цієї патології супроводжується невралгічним болем.

Гноячок (пустула) являє собою пухирець, наповнений гнійним ексудатом, забарвлений у білуватий, жовтуватий, зеленкуватий, червоно-жовтий або синювато-червоний колір. Спостерігаються гноячки при екземах та захворюваннях сальних залоз, можуть утворюватися і при чумі великої рогатої худоби, контагіозному пустульозному стоматиті коней (переважно на шкірі губ і щік), а також при чумі та віспі свиней (Судаков М.О. із співавт., 1985).

Пухир – це овальне, округле або неправильної форми різко обмежене, щільне підвищення шкіри, яке утворюється внаслідок серозної інфільтрації мальпігієвого шару і має досить великі розміри (від горошини до курячого яйця, а інколи – й більше). Поява пухирів супроводжується сверблячкою. Такий стан спостерігається при кропив’янці у коней. При функціональних розладах нервової системи та органів травлення вони раптово з’являються на поверхні шкіри, а потім швидко зникають.

Вторинні висипання утворюються з первинних при десквамації епідермісу та некрозі або організації тканин. До них належать лусочки, кірки, ерозії.

Лусочки – це ороговілі клітини, які відокремилися від епідермісу внаслідок переродження рогового шару при запальних процесах шкіри. Утворюються вони на місці первинних висипів – плям, папул, везикул і пустул.

Рис. 35. Кірки на шкірі голови при трихофітії

Кірка (круста) утворюється на поверхні шкіри при висиханні ексудату або крові, при екземі, ектопаразитах, чумі свиней, віспі, трихофітії та інших хворобах (рис. 35). Кірки, що виникають на місці порушення цілісності шкіри, прикривають пошкоджену ділянку і, як правило, тісно з’єднані із шкірою. Колір їх залежить від рідини, що висихає: при висиханні серозного ексудату кірки мають світло-жовтий колір, гною – зеленкувато-сірий або зеленкувато-жовтий, крові – бурий і навіть чорний.

Ерозії – це порушення ціліснос-ті епітеліального шару шкіри. Утворюються вони в результаті механічного впливу на шкіру або відшарування кірочок, які виникли при висиханні ексудату з везикул і пустул. Ерозії мають гладеньке дно червоного кольору. Загоюються вони швидко і без утворення рубців).

Шкірні виразки утворюються внаслідок глибокого некрозу шкіри, інколи разом із підшкірною клітковиною. Розвиваються при розпаді пустул, абсцесів, актиноміком, ботріоміком, злоякісних пухлин, при глибоких некрозах шкіри внаслідок травм і пролежнів. Особливе діагностичне значення мають виразки при деяких інфекційних хворобах – сапі, туберкульозі, сибірці та ін. (рис. 36). Сапні шкірні виразки локалізуються на кінцівках, боковій поверхні грудей, нижній черевній стінці, губах, навколо носових отворів. Такі виразки глибокі, кратероподібні, із сіро-червоними нерівними краями і салоподібним дном, вкриті гнійним секретом. Загоюються вони повільно, з утворенням характерних променевих або зірчастих рубців. При сибірці утворення виразок пов’язане з відторгненням (відшаруванням) некротизованої частини карбункула.

Шкірні рубці утворюються в результаті заміщення глибоких дефектів шкіри на місці ран, виразок і абсцесів щільною сполучною тканиною. На відміну від звичайної тканини, рубець має білувату блискучу поверхню і щільну консистенцію, не містить залоз, і на ньому не росте волосся.

Шкірна сверблячка виникає при подразненні чутливих нервових шляхів, ураженнях шкіри та слизових оболонок, при деяких внутрішніх незаразних, інфекційних та паразитарних хворобах. Вона є постійним симптомом корости у тварин різних видів (псороптозу, саркоптозу, хоріоптозу, нотоедрозу, отодектозу), гіподерматозу у великої рогатої худоби, який викликають личинки підшкірного овода. У місцях із тонкою шкірою знаходять кліщів-іксодид, які є біологічними переносниками збудників піроплазмідозів, а на шкірі і волосяному покриві, особливо у верхній частині шиї, холки, на підгрудку, біля вух і хвоста, виявляють ектопаразитів – вошей і волосоїдів. При інтенсивному сифункулятозі воші поширюються по всій поверхні шкіри.

Сверблячка навколо носових отворів виникає в овець при подразненні слизової оболонки личинками носоглоткового овода (естроз), навколо ануса в коней – оксіурами. Шкірна сверблячка спостерігається також при хворобах печінки, коли кількість циркулюючих жовчних кислот у крові збільшується, хронічному гломерулонефриті внаслідок порушення виділення залишкового азоту (гіперазотемія), діабеті. Сильна сверблячка розвивається на місці укусу при сказі, хворобі Ауєскі. У хутрових звірів, особливо песців, виникає так зване самопогризання (рис. 37).

Клінічно сверблячка проявляється розчісуванням, розгризанням і лизанням місць, де тварини відчувають свербіння. При сверблячці у вусі тварини трясуть головою, нахиляють її у бік хворого вуха. Якщо у тварин (наприклад, коней, хворих на оксіуроз) сверблячка локалізується в ділянці ануса, вони розчісують об будь-які предмети корінь хвоста. Волосяний покрив на місці сверблячки змочений слиною, зріджений і скуйовджений. Унаслідок розчісування на шкірі з’являються садна, запальні процеси і навіть некроз тканин, а песці при самопогризанні відкушують хвіст, а потім розгризають тазові кінцівки.

Рис. 36. Сапні вузли і виразки на шкірі

Рис. 37. Самопогризання кроля при хворобі Ауєскі