Аускультація

Аускультація (аuscultatio) – це метод дослідження, який полягає у вислуховуванні звуків, що виникають у функціонуючих органах (серці, легенях, передшлунках, кишечнику) і за характером яких мож-на визначити їхній стан. Аускультація відрізняється від перкусії тим, що при останній за допомогою перкусійного удару штучно викликаються коливання тканин організму, а при аускультації прослуховуються звуки, які виникають в організмі самостійно й поширюються у всі боки і які чути тим гірше, чим далі від місця їх виникнення. Частина звуків при досягненні поверхні тіла послаблюється, і тому почути їх можна або безпосередньо вухом, прикладеним до тіла тварини, або за допомогою приладів – стетоскопів і фонендоскопів. У зв'язку з цим розрізняють два основні методи аускультації – безпосередню, яку здійснюють вухом, прикладеним до тіла, і опосередковану, або інструментальну, яку проводять приладами.

При безпосередній аускультації місце, яке досліджують, накривають простирадлом або полотниною. Позитивним аспектом цього методу є те, що його можна застосувати в будь-яких умовах, а звуки, які утворюються при роботі органів, не модифікуються і сприймаються без особливих змін. Однак безпосередня аускультація має і ряд недоліків: цим методом важко досліджувати дрібних тварин, незручно прикладати вухо до окремих частин тіла у великих, інколи неможливо точно локалізувати звукові явища.

Рене-Теофіл-Гіацинт Лаєннек (1781–1826)

Опосередкована аускультація була відкрита й запропонована для діагностики хвороб серця і легень французьким лікарем Рене-Теофіл-Гіацинт Лаєннеком (1781–1826). Це відкриття обезсмертило його ім’я, яке записане золотими літерами в історію медицини, дало змогу Р. Лаєннеку описати велику кількість нових симптомів і стало поштовхом до розвитку різних галузей медицини.

Ось як Р. Лаєннек описує своє відкриття: “Мене запросили в 1816 р. до однієї молодої жінки, в якої проявлялись симптоми хвороби серця. Не маючи можливості, в силу віку і статі хворої використати безпосередню аускультацію, я взяв зошит, зробив з нього твердий згор- ток і, приклавши один його кінець до ділянки серця хворої, а вухо – до другого, я із здивуванням і задоволенням констатував, що биття серця вислуховується значно ясніше і чіткіше, ніж я їх слухав коли-небудь при безпосередньому вислуховуванні вухом. Я припустив, що цей спосіб може стати корисним методом дослідження не лише щодо вивчення биття серця, а й усіх тих рухів, які можуть спричиняти шуми в грудній порожнині…“ Результати трирічної праці (1816–1819 рр.) цього вченого зібрані в першому виданні книги “Про опосередковану аускультацію, або про розпізнавання хвороб легень і серця, основаному головним чином на цьому новому способі дослідження“ (Париж, 1919 р.). Незважаючи на короткий час, що минув від відкриття опосередкованої аускультації до смерті Р. Лаєннека (1826), автор залишив після себе детально розроблене вчення про неї, до якого згодом протягом наступних 75-ти років XIX ст. нічого принципово нового додано не було.

Опосередковану аускультацію виконують стетоскопом або фонендоскопом, які проводять звукові хвилі з поверхні тіла до вуха лікаря (рис. 4).

1

4

2

3

6 5

Рис. 4. Інструменти для аускультації: 1 – стетофонендоскоп; 2–5 – фонендоскопи; 6 – стетоскоп

Стетоскоп (грецьк. stethos – груди, scoрео – дивлюся, оглядаю) може бути “твердим“ і гнучким. “Твердий“ стетоскоп, виготовлений із твердого матеріалу (дерева, металу, пластмас), не спотворює звуків, дозволяє точно їх локалізувати, але досліднику при цьому доводиться часто займати незручне положення. Тому таким стетоскопом краще вислуховувати дрібних тварин. Звук у стетоскопі передається його стінками і стовпом повітря всередині, потім звукові коливання проходять по вушній раковині, стінках слухового проходу, барабанній перетинці і т.д. Щоб зберегти максимальну здатність стетоскопа передавати коливання, його слід прикладати до тіла тварини вузькою лійкою якомога легше, але щільно, усією площиною, і під час вислуховування не доторкуватися до нього рукою.

Гнучкий (м’який) стетоскоп складається з невеликої твердої лійки, яку прикладають до тіла тварини, та двох гумових трубок, що з’єднують лійку з вухом лікаря. До вільних кінців гумових трубок приєднані наконечники у вигляді оливок, що вставляються в зовнішні вушні канали лікаря. Існують різні модифікації гнучкого (м’якого) стетоскопа. Одна з них характеризується тим, що гумові трубки вгорі приєднані до двох металевих трубок, на кінці яких прилаштовані пластмасові оливки; металеві трубки між собою сполучені пружиною, завдяки якій оливки надійно фіксуються у вушних раковинах. Гнучкі стетоскопи зручні в користуванні, але вони не лише послаблюють, а й дещо модифікують звуки, оскільки гумові трубки передають не всю їхню гамму, а значно краще проводять низькі звуки. Крім того, від коливання гумових трубок у них виникають ще й сторонні шуми.

Особливістю фонендоскопа (грецьк. phones – звук, endon – всередині і scopео – дивлюся, оглядаю) є те, що його кінцева частина, яка прикладається до тіла, являє собою порожнинну резонуючу камеру, обтягнуту звукочутливою мембраною. Звукові явища, що виникають у певному органі, передаються на мембрану і викликають її коливання. Порожнина, закрита цією мембраною, посилює звук. Проте, крім посилення звуку, фонендоскоп має ряд значних недоліків: він ще біль-шою мірою, ніж гнучкий стетоскоп, модифікує звук, до якого додаються сторонні шуми коливання мембрани, стінок гумових трубок та ті, які виникають від тертя мембрани і волосяного покриву. Останнє є особливо небажаним, оскільки тертя волосся нерідко імітує типові патологічні аускультаційні явища. Останнім часом значного поширення набув комбінований прилад – стетофонендоскоп, кінцева частина якого має лійку, як і стетоскоп, та капсулу з мембраною. Залежно від мети аускультації, до поверхні тіла прикладають або лійку, або капсулу з мембраною.

Крім загальних правил аускультації, лікар ветеринарної медицини повинен також пам’ятати, що в практичній діяльності необхідно користуватися за можливості одним і тим же інструментом, оскільки кожен з них має свої особливості. При аускультації увагу необхідно зосереджувати передусім на безпосередньому завданні певного моменту й не дослухатися до сторонніх шумів. Так, при аускультації тонів серця можна почути дихальні шуми та шуми скорочення рубця. Проте, слухаючи тони, необхідно не зважати ні на перше, ні на друге. І, нарешті, успіхів в аускультації, як і в інших методах дослідження, можна досягти лише систематичною і наполегливою працею, зосередженням уваги на всіх властивостях окремих звуків – силі, висоті, тембрі та тривалості їх.

Аускультація є одним із найефективніших основних фізичних методів дослідження тварин, який застосовують при діагностуванні багатьох захворювань серцево-судинної системи (перикардиту, міокардиту, міокардозу, ендокардиту, пороків серця), системи дихання (бронхіту, плевриту, пневмонії) і системи травлення (гіпотонії та атонії передшлунків, кишечнику, закупорення книжки та ін.).