Термометрія

Термометрія (грецьк. therme – тепло і metreo – вимірюю), або вимірювання температури тіла, має важливе діагностичне значення, оскільки часто дозволяє виявити хворих тварин ще до появи інших, специфічних клінічних симптомів, ізолювати їх від здорових тварин і надати лікувальну допомогу. За змінами температури тіла спеціалісти ветеринарної медицини можуть контролювати перебіг хвороби, виявляти ускладнення, стежити за результатами та ефективністю лікування, прогнозувати закінчення хвороби. У зв’язку з цим термометрія є обов’язковим і досить важливим методом дослідження, зважаючи на те, що для деяких захворювань характерна закономірність кривої тем-пературних коливань. Вимірюють температуру не лише у хворих тварин, а й у клінічно здорових, зокрема при дослідженні на сап, проведенні диспансеризації, відборі тварин у господарствах-поста-чальниках перед транспортуванням їх у спеціалізовані господарства або перед забоєм, при виникненні інфекційних захворювань, коли необхідно відокремити здорових тварин від хворих.

Температуру тіла вимірюють за допомогою ртутних максимальних термометрів та електротермометрів різної конструкції. Медичний термометр виготовлений із тонкого скла і має шкалу з поділками від 34 до 42,5 °С; ветеринарний – округлий, виготовлений із щільнішого скла з підвищеним умістом заліза і має шкалу, градуйовану від 34 до 44 °С. Ртутний стовпчик, завдяки звуженню капіляра на його початку, утримується на тій висоті, яка є максимальною при вимірюванні температури, не опускаючись униз.

У тварин температуру тіла вимірюють переважно у прямій кишці, у птахів – у клоаці або під крилом. Перед уведенням ртутний стовпчик струшують, фіксуючи термометр знизу вказівним пальцем, оброб-ляють його вазеліном і обережно вводять у пряму кишку. Протилежний кінець термометра фіксують на волосяному покриві тварини (щетині – у свиней, вовні – в овець). При введенні термометра, особливо великим тваринам, необхідно дотримуватися техніки безпеки, надійно фіксуючи тварин, стежити, щоб хвостове волосся в коней не потрапило разом із термометром у пряму кишку. Вимірюють температуру тіла протягом 5–7 хв, після чого термометр виймають і витирають ватою, дивляться температуру на шкалі. Після цього ртутний стовпчик обов’язково слід струшувати, а термометр помістити в посудину з дезінфікуючим розчином або обробити його цим розчином і помістити у футляр.

Температуру тіла в амбулаторно хворих тварин вимірюють один раз, а у тварин, які перебувають на стаціонарному лікуванні, – не мен- ше як два рази на день: уранці між 7-ою і 9-ою, а ввечері – між 17-ою і 19-ою год. У хворих тварин, які перебувають у тяжкому стані, а також при проведенні підшкірної малеїнізації температуру вимірюють через кожні 2 год. Дані термометрії фіксують у журналі реєстрації хворих тварин, історії хвороби, на температурних листках або графіках.

Аналіз результатів термометрії. У здорових тварин механізми терморегуляції забезпечують рівновагу між теплоутворенням і тепло-віддачею, завдяки чому температура тіла є постійною з незначними коливаннями (табл. 1), які залежать від фізіологічних і зовнішніх фак-торів. Так, у самок температура дещо вища, ніж у самців, особливо в останні дні вагітності і в день родів (за винятком собак і верблюдів, у яких у день родів температура не підвищується); у чистопородних тварин із більш жвавим темпераментом температура тіла також дещо вища, порівняно з непородистими. Фізичне навантаження також викликає тимчасове підвищення температури тіла, яка нормалізується протягом 10–60 хв, а у верблюдів – протягом 2,5–3 год.

Таблиця 1 – Фізіологічні коливання температури тіла тварин

Вид тварин	Температура тіла, °С	Вид тварин	Температура тіла, °С
Велика рогата худоба Новонароджені телята Вівці Кози Коні Свині Собаки Коти Буйволи	37,5–39,5 38,0–39,0 38,5–40,0 38,5–40,5 37,5–38,5 38,0–40,0 37,5–39,0 38,0–39,5 37,5–39,0	Кролі Кури Качки Гуси Індики Голуби Північні олені Верблюди Осли	38,5–39,5 40,5–42,0 40,0–41,5 40,0–41,5 40,0–41,5 41,0–44,0 37,6–38,6 35,0–38,6 35,7–39,0

Якщо температура тіла виходить за межі максимальної норми, то в такому випадку говорять про гіпертермію, або гарячку, а якщо показники температури нижчі за мінімальну норму, то таку зміну називають гіпотермією.

Гарячка (febris) характеризується розладом терморегуляції і підвищенням температури тіла. Вона є своєрідною захисною реакцією організму на вплив патологічних факторів, при якій активуються лейкоцитоз, неспецифічні та специфічні фактори захисту. Однак таке позитивне значення має лише помірна гарячка. При тяжкому перебігу гарячки спостерігається порушення функцій усіх систем і органів, що проявляється пригніченням тварини, навіть до сопорозного стану, ознобом із ритмічним тремтінням м’язів тулуба (тремор), відчуттям холоду, скуйовдженістю волосяного покриву, нерівномірним розподілом температури шкіри – підвищенням її в ділянці вух, основи рогів, носового дзеркальця і зниженням на кінцівках. Підвищення температури збільшує частоту пульсу і дихання, посилює серцевий поштовх і тони серця, спричинює звуження периферичних судин. При погіршенні стану серцева діяльність послаблюється, судини розширюються, збільшується їхня порозність, розвиваються застійні явища. У тварин із синдромом гарячки погіршується апетит, пригнічується секреція слинних, шлункових і кишкових залоз. У жуйних навіть легка гарячка супроводжується гіпотонією передшлунків, а при тяжкому перебігу може висихати вміст книжки. При цьому погіршується робота нирок, зменшується виділення сечі, підвищується її щільність, у ній з’являється білок. Таким чином, підвищення температури тіла впливає на функцію усіх органів і систем і є одним з основних і типових симптомів гарячки. При лікуванні хворих тварин необхідно враховувати перебіг гарячки: при незначному підвищенні температури тіла жарознижувальні препарати призначати не варто, при значному – їх слід застосовувати, щоб уникнути вторинних змін в організмі під впливом надмірної температури.

У розвитку гарячки розрізняють три стадії. Перша – це стадія підвищення температури тіла (stadium incrementi). Вона охоплює період підвищення температури до типової для такої гарячки (не обов’язково до максимальної). Підвищення температури тіла може бути швидким (від кількох годин до доби) і повільним (протягом кількох днів). На цій стадії активуються процеси теплопродукції при одночасному зменшенні тепловіддачі в результаті звуження периферичних судин.

Наступна стадія – це стадія утримання температури тіла (stadium fastigii), тобто період, коли проявляються найбільш типові для гарячки патологічні зміни. Цю стадію характеризують за висотою підвищення температури тіла і за особливостями перебігу. Після неї настає стадія зниження температури до норми (stadium decrementi), яка може перебігати швидко, протягом кількох годин – критичне зниження (crisis), або повільно, протягом кількох днів (lysis). Критичне зниження температури тіла супроводжується потінням, зниженням частоти пульсу та дихання, поліпшенням загального стану. Однак у деяких випадках температура тіла знову підвищується і тримається протягом кількох днів. Це – несправжній, або перерваний криз, який свідчить про поширення патологічного процесу. При критичному зниженні температури тіла в тяжких випадках унаслідок різкого зниження тонусу і розширення периферичних судин може розвинутися гостра судинна недостатність – колапс.

При несприятливому закінченні хвороби температура може то різ-ко знижуватися, то знову різко підвищуватися. Це так званий період передсмертної боротьби – агонії.

Літичне зниження температури тіла спостерігається при більшості захворювань, які перебігають з явищами гарячки, і свідчить про поліпшення загального стану тварин.

Стадія утримання температури тіла характеризується двома показниками – ступенем підвищення температури (порівняно з максимальною нормою) і характером добових її коливань.

За ступенем підвищення температури тіла розрізняють такі форми гарячки: субфебрильну (слабку), коли температура підвищується не більше, ніж на 1 °С за максимальну нормальну температуру (наприклад, у коня це підвищення знаходиться в межах 38,6–39,5 °С); фебрильну (помірну) гарячку – температура підвищується на 1–2 °С; піретичну, або високу – до 3 °С; гіперпіретичну (дуже високу) – більше ніж на 3 °С, порівняно з максимальною нормою. Субфебрильна гаряч- ка спостерігається при бронхіті, фарингіті, гастриті, ентериті, міокардиті, гепатиті та нефриті, фебрильна – характерна для крупозної пнев-монії, перикардиту та гострих респіраторних хвороб, а останні дві (піретична та гіперпіретична) мають місце при септичних процесах і гострих інфекційних хворобах із тяжким перебігом.

Як у здорових тварин, так і у хворих із явищами гарячки спостерігаються добові коливання температури тіла. Залежно від характеру цих коливань розрізняють п’ять основних типів гарячки: постійну, послаблювальну, переміжну, зворотну та атипову.

Постійна гарячка (febris continua) характеризується тим, що добові коливання підвищеної температури тіла не перевищують 1 °С (рис. 5). Так перебігають крупозна пневмонія в коней, злоякісна катаральна гарячка у великої рогатої худоби та септичні процеси.

Послаблювальна, або ремітуюча гарячка (febris remittens) характеризується високою температурою з добовими коливаннями більше 1 °С, яка до норми, однак, не повертається. Така гарячка спостерігається під час розвитку гнійних процесів у різних органах.

Переміжна, або інтермітуюча (febris intermittens) відрізняється чергуванням періодів короткочасного підвищення температури понад 1 °С (пароксизми) із періодами нормальної температури тіла (апірексії), які тривають 1–3 дні (рис. 6). Цей вид гарячки спостерігається при гострій катаральній бронхопневмонії.

Рис. 5. Постійна лихоманка Рис. 6. Переміжна лихоманка

Виснажлива, або гектична (febris hectica) гарячка характеризується високим підвищенням температури з подальшим зниженням її до норми або навіть нижче. Добові коливання температури при цьому становлять 3–5 °С. Спостерігається такий тип гарячки при сепсисі та гнійних процесах (рис. 7).

Для зворотної гарячки (febris recurrens) типовим є правильне чергування (по кілька днів) періодів високого підвищення температури з періодами нормальної температури і навіть зниженої (рис. 8). Підвищення і зниження температури відбувається швидко, а добові коливання в період підвищення такі ж, як при постійній або послаблювальній гарячці. Такий тип гарячки має місце при пневмоніях, коли після кількаденного лікування антимікробними препаратами їхнє застосування припиняють і температура тіла знову підвищується.

Атипова гарячка (febris atipica) відзначається різними добовими коливаннями температури тіла без будь-яких закономірностей.

Рис. 7. Виснажлива Рис. 8. Зворотна лихоманка лихоманка

Гарячки розрізняють за тривалістю перебігу. З урахуванням цього виділяють гарячки ефемерні, гострі, підгострі та хронічні. Ефемерна гарячка (febris ephemera) триває від кількох годин до 1–2 днів і спостерігається після введення вакцин, сироваток або транспортування тварин. Гостра гарячка триває до двох тижнів, підгостра – 1–1,5 міс., хронічна – кілька місяців.

Гіпотермія – це зниження температури тіла понад мінімальну норму в результаті посиленої тепловіддачі, різкого послаблення окисних процесів в організмі, зовнішнього переохолодження, ураження центральної нервової системи, шоку, значної крововтрати. Температуру, нижчу за норму на 1 °С, називають субнормальною. Вона буває при низькій зовнішній температурі у старих або виснажених тварин, після значної крововтрати, при застосуванні жаро- знижувальних засобів, розладах кровообігу, деяких аутоінтоксикаціях (уремія). При поліпшенні годівлі і загального стану температура тіла таких тварин нормалізується. Стійке зниження температури тіла з тенденцією до подальшого зниження зустрічається при гіпоглікемії поросят, коматозному стані високопродуктивних корів (піс-ляпологовій гіпокальціємії, або післяпологовому парезі, печінковій та кетоацидотичній комі), тяжких розладах кровообігу, уремії, хронічній водянці головного мозку в коней, дифузному мієліті в собак, у старих виснажених тварин, при шлунково-кишкових хворобах у новонароджених телят і поросят, у термінальній стадії перебігу багатьох хвороб.

Більш значне і різке (протягом кількох годин) зниження температури є несприятливим і навіть загрозливим прогностичним симптомом. При цьому може розвиватися тяжка недостатність кровообігу зі зменшенням об’єму циркулюючої крові, яку називають колапсом (від лат. соllabor – падаю). Зниження температури тіла на 2 °С нижче за мінімальну норму називають помірним колапсом, а на 3–4 °С – альгідним.

Колапс – це синдром, який характеризується швидким ослабленням усіх життєвих функцій організму, особливо серцевої діяльності, і розвивається внаслідок зниження тонусу кровоносних судин, зменшення кількості циркулюючої крові, зниження артеріального та веноз-ного тиску. Гостра судинна недостатність спричинює гіпоксію голов-ного мозку з порушенням функцій центральної нервової системи.

Крім зниження температури, колапс супроводжується охолодженням усієї поверхні тіла, появою холодного липкого поту, блідістю з легкою синюшністю видимих слизових оболонок і непігментованих ділянок шкіри, поверхневим диханням, різким погіршенням серцевої діяльності. Частота пульсу при цьому збільшується, приплив крові до серця зменшується, систолічний об’єм серця, максимальний артеріальний і венозний тиск знижуються, пульс малого наповнення, ледве відчутний при пальпації (ниткоподібний). Такими симптомами колапс відрізняється від кризу, при якому одночасно зі зниженням температури тіла частота пульсу повертається до норми, а загальний стан тварини поліпшується.

Зниження температури шкіри при колапсі настає внаслідок упо- вільнення течії крові. Рясне виділення холодного й липкого поту має неврогенний характер, що поєднується зі зниженням місцевої і за- гальної температури.

Помірний колапс у тварин усіх видів розвивається при тяжкому перебігу інфекційних хвороб, екзо- і ендогенних інтоксикаціях, після значних крововтрат. При різкому зниженні температури (альгідному колапсі) кров’яний тиск різко знижується, швидко настає западання очних яблук, у коней і собак відвисає нижня губа, кінцівки тремтять і прогинаються в суглобах. Альгідний колапс настає в корів при розриві матки, у коней – шлунка і кишечнику, у свиней – при виразковій перфорації стінки шлунка та інтенсивній кровотечі в його порожнину.