Принципи формування концепції

№	Принципи формування концепції	Зміст
1	2	3
1.	Принцип узгодженості цілей	Основна мета концепції повинна бути сумісна (або хоча б не йти врозріз) з цілями інших концепцій, що визначають функціонування різних елементів системи, а також із глобальними цілями і завданнями системи.
2.	Принцип повної системи	Рівень деталізації, що фіксується в концепції положень, повинен відповідати рівню деталізації елемента системи, для якої вона розробляється.
3.	Принцип єдності основи	Передбачає використання термінів і понять, що мають однозначне й однакове трактування рівні елемента системи та на рівні системи.
Продовження Табл.. 2.1
1	2	3
4.	Принцип неповної детермінованості і стохастичності	Передбачає відсутність у концепції однозначних точних значень показників і параметрів елементів системи або системи в целому. Це обумовлено неможливістю точного передбачення розвитку яких-небудь подій, а також неможливістю володіння стовідсотково всією інформацією, що стосується майбутньої концепції.
5.	Принцип розвитку	Положення концепції повинні бути спрямовані на розвиток кожного елемента системи і системи в целому.
6.	Принцип задоволеності всіх учасників	Передбачає, що положення концепції повинні бути складені таким чином, щоб у період їх реалізації і завершення не погіршити становище жодної з зацікавлених сторін і передусім людини як найвищої соціальної цінності.
7.	Принцип комплексності підходу	Полягає в необхідності розгляду і прогнозування наслідків реалізації концепції у всіх сферах життєдіяльності людини і суспільства і його природному оточенні незалежно від того, якої конкретно сфери стосується концепція.

Принцип (від лат. principium — основна ідея) — це те, чим обов'язково варто керуватися активно діючому суб'єктові в його теоретичній (пізнавальній, методологічній, дослідницькій, дидактичній і т.п.) або практичній діяльності (наприклад, принцип єдиноначальності в керівництві, принцип головної ланки в керуванні, принцип мети й принцип волі виборі рішень у ТПР) [6].

Взаємозв'язок концепцій і принципів, якими оперує методологія ТПР, зручно відображати якоюсь ієрархічною структурою, що показує їхній взаємозв'язок по горизонталі й вертикалі. Структура концепцій і принципів ТПР представлена на рис 2.1 [6].

Система Принцип мети Раціональність Принцип безлічі альтернатив Найкраще рішення Принцип виміру Концепції Принципи

Рис. 2.1. Структура концепцій і принципів ТПР [6].

Концепція системи, відбиває подання про єдність світу, про загальний зв'язок взаємної обумовленості процесів і явищ матеріального світу. Відповідно до цієї концепції при ухваленні рішення варто постійно треба пам'ятати й розуміти, що ми ніколи не робимо щось одне. Інакше кажучи, прагнучи до досягнення мети, ми пускаємо у хід активні ресурси: ідеї, людей, машини, кошти, сировину й матеріали; усвідомлено або мимоволі створюємо й розриваємо зв'язок між найрізноманітнішими об'єктами (матеріальними та ідеальними, природними й штучними; змінюємо поняття й подання і породжуємо (іноді самі того не бажаючи) не тільки бажаний корисний ефект, але й масу несподіваних побічних наслідків.

Побічні наслідки, звичайно, можуть виявитися зненацька корисними для ОПР, але й, зненацька шкідливими, що особливо небезпечно.

Концепція системи змушує ОПР при виробленні рішень думати про такі несподівані (емерджентні) прояви майбутніх наслідків рішень, глибоко вникати у сутність, проблеми й особливо ретельно досліджувати мету майбутніх дій. Таким чином, центральне місце в процесі вироблення рішень займає саме мета майбутніх дій.

У методологічному плані принцип мети прямо треба з концепцій системи, він є тому першим принципом, яким повинна керуватися ОПР при виробленні рішення. Це було відомо давно. Наприклад, стародавні греки говорили, що для корабля, який не знає, куди плисти, немає попутного вітру, а відомий теоретик наукової організації праці Ф.Н. Тейлор на початку XX в. прямо вказував, як потрібно організувати процес керування економічним підприємством: «Добре зрозумійте, чого ви хочете! А потім — тільки стежте, щоб це робилося найкращим і найдешевшим способом». От, виявляється, і вся премудрість керування — добре зрозумійте, ЧОГО власне ви ХОЧЕТЕ!

У той же час концепції й принципи — це не шаблон, а опора для творчого початку в управлінні. Tак, керуючись концепцією системи при виробленні рішень, ОПР повинна розуміти, що тут не можна перестаратися, не можна все включати в систему, яка аналізується, інакше — «за деревами лісу не побачиш».

Безсумнівно, що всі рішення й усі управлінські дії вживають ОПР для вирішення якихось важливих проблем, Приймати рішення, людину змушує складна життєва ситуація, тобто гостра проблема, яка виникла.

Нагадаємо, що відповідно до прийнятого тлумачення проблема - це прояв у свідомості ОПР незадоволеності її своїм зовнішнім або внутрішнім становищем, станом. Але також безсумнівно, що не можна «хотіти всього й вся», тому що наявних ресурсів для рішення проблеми у ОПР звичайно істотно менше, ніж самих проблем.

Отже, насамперед, необхідно глянути на проблему як би з іншого боку, у її взаємозв'язку з іншими проблемами, критично аналізуючи, у чому власне складається незадоволеність, у чому вона проявляється? Чи дійсно проблема стоїть так гостро або можна зосередитися на вирішенні більше важливих питань? Практика показує, що деяка частина проблем після подібного розгляду відпадає сама собою або виявляється мнимою [20].

Для позначення зазначеної сукупності передумов, що випливає із системи принципів, а також постановок завдань і основних методів їхнього рішення американський учений - науковед Кун запропонував термін «парадигма» (від грецьк. paradeigma — приклад, зразок для наслідування) [6].

Парадигма — поняття історичне. Воно є орієнтиром при виборі проблем і одночасно моделлю (зразком) вирішення дослідницьких завдань. Історично першою треба вважати парадигму емоційних рішень. Її основою були винятково досвід рішення практичних завдань, інтуїція й воля керівника. Саме вони превалювали над розрахунком завдяки недосконалості наявного в той час формального апарата. Така парадигма цілком задовольняла потреби управління, тому що основні завдання стосувалися господарської діяльності й не відрізнялися масштабністю. Тому помилки, що становили навіть 20-25% найкращого результату у виборі способу вирішення завдання, не приводили до серйозних втрат.

Принципи, закладені в парадигму емоційних рішень вимагали головним чином суворого наслідування традицій, встановленим канонам та етичним нормам, високій оперативності дій і не допускали ніякої ініціативи з боку підлеглих. Парадигма емоційних рішень використовувала здоровий глузд та якісні міркування для незначної модифікації існуючих на даний момент засобів та заходів досягнення цілей. Вона не використовувала кількісних методів і базувалася на твердженні, що легше задовольнити, ніж оптимізувати, і менш небезпечно уживати невеликі кроки до мети, ніж брати під сумнів і, можливо, інакше формулювати припущення, які становлять основу цілей системи та її оточення. Ця парадигма повністю виключала оцінку тривалої перспективи в операціях, орієнтувалася на поточний момент і не вимагала завчасного (стратегічного) планування всієї операції та заходів щодо її всебічного забезпечення.

Зростання масштабів і складності завдань згодом зажадали рішучого зниження помилок у виборі найкращого рішення. Це призвело до розвитку апарата кількісного аналізу рішень - народилася парадигма раціональних рішень.

Принципи, закладені в парадигму раціональних рішень, припускають насамперед моделювання реальної ситуації, тобто подання її в спрощеному для вивчення вигляді зі збереженням всіх значимих характеристик і зв'язків. Після моделювання передбачався всебічний вимір пов'язаних з нею результатів досягнення цілей. Використання зазначених принципів дозволило на порядок знизити помилки в прийнятті рішень.

Парадигма раціональних рішень у міру свого розвитку зазнала ряд змін. Спочатку вона наголошувала на використанні чисто формальних методів, заснованих на фізичних вимірах. При цьому народилися такі класичні постановки завдань і методи дослідження операцій, як транспортне завдання, завдання масового обслуговування, завдання мережного планування, завдання управління запасами, завдання про призначення та ін. Зазначені формальні методи не завжди виявлялися добре пристосованими до практичного використання.

Вузькі границі, у яких визначалися й структурувалися проблеми за допомогою тільки формального підходу в рамках парадигми раціональних рішень, вели до обмеження діапазону використання одержуваних рішень. Формальний підхід обмежував перелік обумовлених альтернатив, укладаючи їх у жорсткі рамки об'єктивних, кількісних вимірів. Але ж, як ми знаємо, реальні проблеми не так прості. Все це обумовило обмежену цінність формальних методів дослідження операцій, на які спочатку покладали такі великі надії.

Новий імпульс розвитку парадигми раціональних рішень дала методологія системного аналізу. Основна мета системного дослідження складається в удосконалюванні структурування проблеми, для того щоб навчитися правильно ставити питання й застосовувати формальні методи тільки там, де це приносить реальну користь. Системне дослідження в обов'язковому порядку вимагає включати у розгляд цінності й судження для правильного відтворення інтересів осіб, які мають відношення до даної проблеми.

Втім обидві парадигми мають право на життя. Позитивні якості парадигми емоційних рішень виявляються у простоті та оперативності вироблення особистого рішення, коли не потрібно кому-небудь доводити їхню правоту, коли проблема не є унікальною й коли досвіду й інтуїції досить для вироблення цілком задовільного рішення.

Парадигма раціональних рішень орієнтована головним чином на глибокий аналіз неспецифічних, слабко структурованих проблем, чітке формулювання вимірних цілей і завдань, визначення формальних критеріїв досягнення цілей, на декомпозицію вихідної проблеми й делегування повноважень на нижчестоящі рівні вироблення рішень. Саме це дозволяє надати переконливості, наукової обґрунтованості та формальної несуперечності рішенням, передбачити які апріорі неможливо.