98. Специфіка використання новими країнами-учасницями єс структурних фондів єс та фонду Згуртування.

Передумовами надання фінансової допомоги через структурні фонди є рівень ВВП на душу населення за останні три роки, який має відповідати показнику не більшому ніж 75% від середнього по ЄС. Структурні фонди: Європейський фонд регіонального розвитку, Європейський соціальний фонд, Європейський фонд орієнтації і сільськогосподарських гарантій, Фінансовий інструмент підтримки рибальства Для забезпечення фінансування системної регіональної політики в рамках ЄС структурні фонди діють спільно з фондом згуртування та іншими програм ЄС (див. рис. 1). Фонд згуртування було створено у 1994 р. Кошти з цього фонду надаються країнам-членам з часткою ВВП на душу населення, що не перевищує 90% від середнього показника. До кінця 1999 р. допомогу з цього фонду отримували Греція, Іспанія, Ірландія, Португалія, з 2004 р. ще 10 нових країн, з 2007 р. –Болгарія та Румунія. Для забезпечення успішного завершення проектів, які фінансуються через мережу структурних фондів, вживаються заходи для перевірки їх виконання. Єврокомісія пропонує поступово спрямувати фінансову допомогу структурних фондів лише в 17 регіонів, більшість з котрих перебуває у Південній Європі. Зазначені програми, що охоплюють 57 млн. громадян, було підготовлено у рамках Європейської регіональної політики для посилення економічно-соціальної, територіальної та транскордонної співпраці у прикордонних регіонах.

99. Проблема формування оптимальної територ. Моделі єс

З 1980-их рр. в Європі відбувається нова хвиля адміністративно-територіального реформування, яка отримує назву «новий регіоналізм». Новий регіоналізм змінює структуру територіальної політики. Традиційно регіони виконували функції політико-адміністративної опори держави, були інструментом реалізації політики центральних органів виконавчої влади, отримуючи взамін захист та субсидії зі сторони центру. Новий регіоналізм змінює функції регіонів, перетворюючи їх в самостійних учасників міжнародних відносин. Основними факторами, які спричинили появу нового регіоналізму і призвели до переосмислення ролі регіонів, можна вважати збільшення мобільності капіталу і зростання регіональної ідентичності. Вплив транснаціональних корпорацій і зростання мобільності капіталу призвели до зниження ефективності господарського управління і адміністрування державними органами на місцях. Окрім підвищення рівня мобільності капіталу відбулося зростання значення регіональної ідентичності, яке відбувалося як на базі традиційної культурної відмінності регіону (Каталонія, Країна Басків, Уельс), так і через утворення нової, раніше не існуючої, регіональної ідентичності (Паданія на півночі Італії). Таким чином, центральною ідеєю нового регіоналізму є перетворення регіонів в головних суб’єктів реалізації соціально-економічних програм розвитку, інфраструктурних проектів, програм в сфері охорони здоров’я, освіти і культури, що забезпечується шляхом надання регіонам широких повноважень (принцип субсидіарності). При утворенні регіону не завжди вдається поєднати два важливі чинники – економічний і культурний, оскільки регіони переважно формуються виходячи з економічної доцільності, об’єднуючи території з подібною господарською структурою, яка може не збігатися з культурною чи етнічною особливістю певної території; відповідно певна лінгвістична, етнічна чи культурна група може бути розділена між декількома регіонами, чи навпаки – в рамках єдиного регіону можуть існувати декілька груп з різними культурними особливостями.