2.Основні умови страхування майна юридичних осіб

Страховий захист майна підприємств може бути організований шляхом утворення Фонду самострахування, укладання договорів поруки та договорів страхування. Останній спосіб є найдешевшим для підприємства, оскільки СК забезпечує перерозподіл збитків на солідарній основі через спільно-створений страховий фонд.

Правила страхування передбачають, що об’єктами страхування виступають такі види майна:

1. Будівлі, споруди, передавальні пристрої та інші елементи основних засобів.

2. Запаси підприємств та інші товарно-матеріальні цінності, що перебувають в обороті.

3. Майно, взяте у лізинг або в найм на зберігання, переробку, комісію чи ремонт від фізичних чи юридичних осіб. Здійснюється на основі укладання окремого договору.

За даними правилами додатково може бути застрахований ризик втрати прибутку, якщо ця втрата передбачається з втратами майна.

На основі окремих правил страхується транспорт підприємства.

Виробничі запаси будуть застраховані лише у тому випадку, коли їх використання передбачено діючими технологічними регламентами підприємства.

Не страхуються ті види майна, час існування яких важко довести після існування страхового випадку (гроші готівкою, цінні папери, документи, рукописи, креслення, магнітні плівки, диски, дискети тощо).

В договорі відображаються, як правило, ризики пожежі (удар блискавки, вибух, безпосередньо пожежа). Страхування може бути комплексним. Крім ризиків пожежі передбачати ризики стихійних лих, нещасних випадків (аварії водопровідної, опалювальної, каналізаційної мережі та неправомірні дії 3-х осіб).

Існує великий перелік випадків, наслідки яких страхова компанія не покриває:

• проведення вибухових, зварювальних робіт на території підприємства;

• груба недбалість страхувальника;

• порушення технологічних регламентів;

• пошкодження, знищення майна комахами, гризунами;

• військові дії, громадські заворушення, політичні конфлікти, страйки та інші види народних зборів;

• прямий чи не прямий вплив атомного вибуху;

• викрадання майна під час або після страхового випадку.

Умовою недовідшкодування збитків може бути також франшиза.

2. Особливості страхування майна сільськогосподарських підприємств

Сільське господарство – одна з найважливіших і водночас найбільш ризикових галузей економіки. Для економічної і продовольчої безпеки держави та створення сприятливих умов для розвитку аграрного сектора економіки необхідно забезпечувати с/г підприємствам належний страховий захист.

Порядок та умови здійснення обов’язкового страхування с/г культур визначені Постановою Кабінету Мiнiстрiв України від 11 липня 2002 року № 1000 ,,Про затвердження порядку та правил проведення обов’язкового страхування врожаю с/г культур i багаторічних насаджень державними с/г підприємствами, врожаю зернових культур та цукрових буряків с/г підприємствами всіх форм власності”.

Страхування здійснюється на випадок знищення чи пошкодження врожаю внаслідок впливу: пожежі, посухи, вимерзання, граду, бурі, карантинних комах.

Не страхується врожай: природних сінокосів, трави, які посіяні на зелене добриво; культур, що розташовані поза межами зони офіційного землевпорядкування; культур, що впродовж 3-х років висівались, але жодного разу не давали врожаю.

Страхова оцінка (СО) врожаю с/г культур визначається:

СО = В_срх ЗП х Ц (6.1)

В_ср – врожайність середньорічна за попередні 5років (ц/га)

ЗП – фактична площа посіву чи посадки (га)

Ц – ціна одного центнера врожаю за минулий рік (грн.)

СО врожаю багаторічних насаджень визначається аналогічно.

Страхова сума не може перевищувати 70% розрахованої страхової оцінки врожаю.

Загальним збитком є втрата застрахованого врожаю. Зниження його якості не вважається збитками.

Якщо врожай повністю знищується, то збиток відповідає обсягу страхової суми.

Якщо частково пошкоджується, то для обпилення суми збитку (З) використовується формула 6.2.

З = (В_ср – В_ф) хЗП х Ц, де (6.2)

В_ф – фактична врожайність, ц/га

Якщо на звільненій чи пошкодженій площі пересівались чи підсівались с/г культури, то сума збитків зменшується на вартість врожаю пересіяних або підсіяних культур.

Обов’язкове страхування тварин проводиться з метою забезпечення економічної та продовольчої безпеки держави та на підставі Порядку й правил, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 23 квітня 2003р. №590, а також з метою створення сприятливих умов для розвитку племінної справи в аграрному секторі економіки, захисту економічних інтересів с/г товаровиробників.

Обов’язковому страхуванню підлягають:

1. Племінні тварини: велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, що мають племінну (генетичну) цінність i утримуються з метою поліпшення племінного стада віком від 1 року.

2. Зоопаркові тварини віком від 1 року.

3. Циркові тварини віком від 1 року.

До страхових ризиків, на випадок яких проводиться обов’язкове страхування, належать загибель, знищення, вимушений забій тварин внаслідок інфекційних хвороб, стихійні лиха та нещасні випадки.

Не страхуються тварини, що перебувають на карантинній території; тварини, догляд за якими має неналежний рівень; а також тварини у яких виявлено позитивну реакцію на лейкоз чи туберкульоз.

Страхова сума обов’язкового страхування визначається за балансовою вартістю, але не повинна перевищувати ринкової вартості тварини. Безумовна франшиза передбачається на рівні 10% від страхової суми. Максимальний розмір страхового тарифу - 5% від страхової суми.

Страховий платіж та пільги як і при обов’язковому страхуванні врожаю, аналогічний термін повідомлення про страховий випадок.

Якщо в господарстві фактична кількість тварин відхилялась від застрахованої , то збиток визначається з розрахунку фактичної кількості тварин. Спочатку визначається середня страхова сума на 1 застраховану тварину. Середня страхова сума множиться на кількість загиблих тварин. Отримуємо величину, що дорівнює сумі збитку.