Термінологічні словники різняться за:

-охопленням сфер наук (загальнонаукові, багатогалузеві (універсальні), галузеві, вузькогалузеві словники);

-за кількістю залучених мов (одно-, дво-, три- і багатомовні словники);

-за призначенням (навчальні, інформативні, довідкові словники, енциклопедичні словники та енциклопедії відповідних галузей тощо).

Помітною є відмінність між термінологічними словниками за обсягами матеріалу. У низці праць відчутним є прагнення авторів до повноти, вичерпності термінології відповідної галузі (напр.: Українсько-російський словник наукової термінології / За ред. Л.О.Симоненко. – К., 2004 (близько 100 тисяч основних термінів і термінів-словосполучень); Тлумачний словник з енергетики. Основні терміни: понад 3 500 термінів / За ред. А.А. Рудника. – Х., 1999; Тлумачний російсько-українсько-англійський словник з екології. Основні терміни: близько 3 500 термінів / За ред. А.А. Рудника. – Х., 2000 та ін.).

У сучасній практиці укладання українськомовних термінологічних словників сформувалися два основних підходи:

а) одні вчені оцінюють елементи термінологічних систем 20–30-х років ХХ ст., які пізніше були заступлені іншими термінами;

б) інші термінознавчі прагнуть широкого відновлення у вжитку термінів 20–30-х років ХХ ст., пропонують (теоретично і на практиці) відмовлятися від значної частини усталених в останні 60 років термінів, заступивши їх вилученими у 30-х роках ХХ ст. термінами. Внаслідок реалізації такої настанови у деяких словниках з’явилися терміни бігун замість полюс, вагадло замість маятник, лінза замість сочка та ін.

ТЕМА : СКЛАДНОСКОРОЧЕНІ СЛОВА, АБРЕВІАТУРИ ТА ГРАФІЧНІ СКОРОЧЕННЯ

П Л А Н

1. Абревіатури, їх класифікація.

2. Поділ абревіатур за змістом.

3. Вимоги до творення складноскорочених слів.

4. Правила скорочування слів.

5. Правила користування скороченнями.

6. Графічні скорочення.

Явище абревіації полягає у скороченні довгих мовних формул і згортанні їх у семантичну єдність - абревіатуру. Це порівняно новий спосіб словотворення, але досить продуктивний у сучасних мовах. Серед неологізмів - значна кількість саме абревіатур. Це явище поширилося на початку XX ст. і відповідало суспільній потребі мови, а саме - тенденції до уникнення надлишкової інформації, економії мовної енергії, уникнення повторів, упорядкованості та регламентації. Активізація процесу творення абревіатур зумовлена передусім суспільно-політичними чинниками, - а відтак соціолінгвістичною ситуацією -появою чи оновленням назв державних, громадських, адміністративно-управлінських, політико-економічних, міждержавних і світових утворень.

Отже, абревіатура (італ. аЬЬгеуіатга від лат. аЬЬгечіо - скорочую)

- скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення. Суттєвою ознакою абревіатур є стабільна вимова за назвами букв (рідше звуків) та як результат її - лексикалізація графічних скорочень, якої з часом набувають частовживані й загальновживані довгоживучі абревіатури, напр.: Кабмін, ЖЕК, НАТО, ООН тощо. Основні умови їхнього функціонування - доцільність, зрозумілість, стандартність. їх ще деколи називають "лексичними скороченнями".

Класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має такий вигляд: