6.2 Класифікація видів ринку
Ринок не є однорідним явищем за своєю структурою. Структура ринку – це сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними. Згідно даного визначення розрізняють:
Фінансовий ринок – це певна сукупність економічних відносин з приводу організації і купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал. Суб’єктами даного ринку є підприємства різних форм власності, населення, комерційні банки, фінансово-кредитні установи, держава. Об’єктами виступають особисті заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворились в результаті обороту промислового та торгівельного капіталів. Інструментами цього ринку є попит та пропозиція на позичковий капітал та його ціна.
Ринок робочої сили – це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємцями та установами, які відіграють роль бірж праці, з приводу організації та використання, купівлі-продажу робочої сили. Основні інструменти даного ринку є: попит та пропозиція робочої сили, заробітна плата. Попит на робочу силу залежить від багатьох факторів: попит на споживчі товари, технології, які застосовуються в країні, інтенсивності та продуктивності праці тощо.
Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу – певна сукупність економічних відносин між різними суб’єктами підприємницької діяльності з приводу організації, використання і купівлі-продажу засобів та предметів праці. Основним фактором, який впливає на даний ринок є позичкова ставка. Із зростанням проценту розширене відтворення скорочується, і навпаки. Даний ринок праці ще зовсім не розвинутий в Україні.
Ринок предметів споживання – підсистема економічних відносин між економічними суб’єктами (передусім продавцями та покупцями) з приводу організації, використання і купівлі-продажу товарів тривалого використання та поточного споживання. Складовими даного ринку є виробництво товарів тривалого користування та поточного споживання. Основне завдання при створенні даного ринку це подолання диспропорцій між виробництвом товарів групи А та групи В, створення сучасної сис-теми оплати праці, перебудова аграрних відносин.
Ринок послуг – певна сукупність економічних відносин з приводу організації і купівлі-продажу послуг. Послуга – це особлива споживна вартість, що задовольняє певні потреби людей. Розрізняють традиційні (страхування, транспорт, зв’язок, мистецтво) та нетрадиційні послуги (маркетингові, інженерно-консультаційні, рекламні тощо).
Ринок інтелектуальної власності – підсистема економічних відносин між різними господарюючими суб’єктами з приводу організації, використання і купівлі-продажу патентів, ліцензій та інших об’єктів інтелектуальної власності.
Також виділяють: валютний ринок – важлива сфера економічних відносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів (чеків, векселів, акредитивів, телеграфних та поштових переказів в іноземній валюті), ринок інформації – сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу інформаційних послуг, збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачу, ринок золота – сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу золота. Здійснюють її консорціуми місцевих банків й спеціалізовані фірми.
Загальна класифікація видів ринку подана рис. 6.1.
Рисунок 6.1 – Класифікація ринків
Безперебійне функціонування ринку потребує високорозвиненої і широко розгалуженої інфраструктури ринку. Інфраструктура ринку – це сукупність організацій (установ), що мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, які здійснюють просування товарів із сфери виробництва у сферу споживання.
Розрізняють такі основні елементи ринкової інфраструктури – комерційні взаємомаційні центри; товарні, фондові і валютні біржі; комерційно-кредитні та інші об’єкти; транспортна і складська мережі; комунікаційні системи.
У ринковій економіці сформувалися й широко використовуються в підприємницькій діяльності базові та локальні принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку.
До базових принципів належать:
принцип соціального партнерства – визначає будь-яку розвинуту ринкову економіку як соціально орієнтовану. Його зумовлено тим, що підприємство як соціально-економічна цілісність функціонує в певному зовнішньому середовищі. Тому поряд з економічною функцією з виробництва продукції (надання послуг) та одержання в результаті цього максимально можливого прибутку підприємство зобов’язане приділяти належну увагу соціальному розвитку не лише свого трудового колективу, а й місцевого населення. Соціально відповідальна поведінка всіх суб’єктів господарювання забезпечує необхідний суспільний консенсус, надійне партнерство підприємців та інших соціальних прошарків населення, громадських організацій;
принцип свободи підприємництва забезпечується правами підприємства у сфері здійснення його діяльності:
можливістю самостійної економічної діяльності трудових колективів;
самостійністю в організації виробництва та його ресурсного забезпечення;
незалежністю в прийнятті будь-яких господарсько-управлінських рішень;
реальним правом розпоряджатися власним майном та одержаним доходом.
Ці принципи конкретизуються через певні локальні засади саморегуляції господарської поведінки:
спільність комерційних інтересів і постійного пошуку способів максимального задоволення потреб споживачів;
взаємовигідність ділових відносин, що передбачає достатність прибутку для партнерів за господарськими договорами;
рівноправність у взаємовідносинах, яка означає однакову відповідальність за порушення умов договору, альтернативу вибору контрагентів; прагнення для постійного інвестування у виробництво і створення нових робочих місць;
підпорядкування короткочасних цілей інтересам підтримування міцного економічного стану підприємства в перспективі.