6. Упровадження Гальтоном варіаційної статистики в психологію

Невичерпно винахідливий розум Гальтона породив безліч новаторських ідей у різних областях — від метеорології до антропології. У психології його головна заслуга — створення техніки вивчення індивідуальних розходжень, і насамперед упровадження статистичного методу. Його мислення формувалося в загальному руслі експериментально-психологічних напрямків, що складалися тоді. Вивчаючи пороги чутливості, ВР, асоціації й інше, він уніс ряд удосконалень і нових прийомів, серед яких можна відзначити винахід спеціального свистка для визначення верхнього порога слухових відчуттів (гальтонов свисток), винахід пристосування для оцінки м'язового почуття й ін.

В усіх досвідах Гальтона цікавив зовсім незвичайний у той час аспект — генетична (спадкоємна) основа індивідуальних розходжень між випробуваними. Саме під тиском цього інтересу народжувалися винайдені їм експериментальні моделі і плани. Він запропонував, зокрема, так називаний метод близнюків з метою з'ясувати співвідношення між спадковістю і зовнішніми впливами. Для вивчення уяви Гальтон придумав спеціальний запитальник. Випробуваному давалося завдання представити визначений об'єкт, а потім відповісти на питання про особливості виниклих у нього представлень, зіставити ці представлення зі сприйняттями у відношенні яскравості, визначеності. І тут Гальтона цікавила насамперед спадкоємна обумовленість виявлених розходжень: яке, наприклад, подібність образів у братів і сестер?

На індивідуальні розходження наштовхувалися багато експериментаторів (у роботах по психофізиці, ВР і ін.). Вони розглядали їх, однак, як варіанти загального закону, що повинні бути нівельовані, щоб одержати його в «чистому виді» (як, наприклад, формула Фехнера). Гальтон же шукав спосіб, що дозволяє математично описати закономірність, який підлеглі самі індивідуальні варіації. Як методичне знаряддя він використовував статистику.

Ще в молодості Гальтон вивчив роботи одного з творців сучасної статистики — бельгійця Адольфа Кетле (1796—1874). У своїй книзі «Соціальна фізика» (1835), що зробила глибоке враження на розуми сучасників і визвавши гострі суперечки, Кетле, спираючи на теорію імовірностей, показав, що її формули дозволяють знайти підпорядкованість поводження людей деяким закономірностям. Аналізуючи статистичний матеріал, він одержав постійні величини, що дають кількісну характеристику таких людських актів, як вступ у шлюб, самогубство й ін. Ці акти вважалися довільними. Тепер же з'ясовувалася відома регулярність їхнього здійснення. Супротивники концепції вільної волі сприйняли «соціальну фізику» Кетле як свідчення правоти своїх поглядів. Сам Кетле виходив в інтерпретації отриманих результатів з ідеї «середньої людини» (1'homme moyen), типово буржуазної по своїй класовій суті. Він припускав існування споконвічної людської природи як свого роду ідеалу, від якого люди відхиляються відповідно нормальної кривої ймовірне їй. Саме тому середня величина є найбільш часта. За законом Гаусса — «Лапласа божественна мудрість усі врівноважує як у фізичному світі, так і в морально-інтелектуальному.

Хоча концепція Кетле була нерозривно зв'язана з властивим буржуазному світогляду метафізичним підходом до суспільних явищ, він вносила ряд нових моментів. Якщо середнє число є постійним, то за ним повинна стояти реальність, порівнянна з фізичної (порівн. метеорологія), завдяки чому стає можливим пророкувати явища на основі статистичних законів.

Для пізнання ж цих законів безнадійно вивчати кожного індивіда окремо. Об'єктом вивчення поводження повинні бути великі маси людей, а методом — варіаційна статистика. Кетле установив, як розподіляються різні відхилення від середньої величини, показавши, що, чим таке відхилення більше, тим воно зустрічається рідше, причому цьому можна дати точне математичне вираження.