1.3. Соціально-класовий устрій Галицько-Волинського князівства:

1. Селяни в усіх землях Стародавньої Русі звалися смердами.

- більшість були вільними, мали власні господарства і коней;

- незаможне селянство залежало від бояр;

Залежні люди згадуються в літописах під різними назвами: "слуги князя", "дворові слуги" при князі чи єпископі, "паробок", тобто наймит боярина.

- частина селян виконувала відробіткову ренту.

Всі ці соціальні прошарки складали "простий люд", основну масу населення.

Літописні джерела, на жаль, подають дуже мало відомостей про простих людей.

2. Жителі міст поділялися на заможну верхівку, середнє міщанство та "простих людей".

Про обов'язки міщан можна судити з грамоти Мстислава Даниловича, яку він надіслав у Берестя, де сказано - від кожної сотні "по дві міри меду, дві вівці, 15 десятків льону, 100 хлібів, 5 цебрів вівса, 5 цебрів жита, 20 курей, крім цього від усіх міщан 4 гривні кун".

3. Вища соціальна верхівка (князі, бояри, багаті міщани, вище духовенство, які були великими землевласниками).

Князь Володимир Васильович, як розповідає літопис, перед смертю дав "землю свою всю і городи" Мстиславу Даниловичу. У даному випадку йдеться лише про право на державну територію, а не фактичне розпорядження землею.

Особливості землеволодіння у Галицько-Волинському князівстві:

- князі не були власниками всієї землі;

- великі князі могли розпоряджатися лише окремими княжими землями, а також особистими;

- бояри успадковували землю від родичів або одержували її від князів;

Так, Данило, здобувши місто Галич, роздав землі і городи боярам і воєводам.

- структура боярства: верхівка, тобто "луччі", "великі" і "нарочиті", та досить велика верства малоземельних і дрібних бояр. "Великі" бояри займали привілейоване становище при великих князях, служили в княжій дружині, їхні сини виконували обов'язки слуг у княжому дворі.

- провідну роль у суспільному житті та культурі тих часів відігравало вище духовенство, єпископи та ігумени монастирів.

1.4. Соціально-політична ситуація у Галицько-Волинському князівстві.

Характерні риси:

- експлуатація та утиски нижчих верств князівсько-боярською верхівкою;

Літописи згадують про "грабежі нечестивих бояр".

- опір простого люду насильству у формі повстань, що інколи мали збройний характер;

- 1144 р. - міщани Галича виступили проти князя Володимирка;

- 1230 р. - міщани Галича повстали проти боярина Судислава;

- 1289 р. - жителі Берестя повстали проти Мстислава Даниловича.

- 1236-1255рр. - рух "болохівців" охопив землі у верхів'ях Случі, Південного Бугу і Тетерев, які лежали на межі між Київським та Волинським князівствами і зазнавали нестерпних утисків та пограбувань.

- опір народних мас соціальному гніту часто мав пасивний характер (люди нерідко кидали свої садиби, шукаючи кращих умов життя);

У літописі розповідається, що коли в 1159 р. під Ушицю на Пониззі прийшов претендент на Галицьке князівство Іван Ростиславович, то селяни масово приставали до Івана. Їх під Ушицею зібралось понад 6 тисяч. Справа в тому, що Іван Ростиславович організував князівство над нижнім Дунаєм із столицею у Берладі. Ця луго-степова смуга з багатою природою була рідко заселена і тому приваблювала людей, особливо тих, які були невдоволені князівсько-боярським режимом і сподівалися на кращі умови життя.

- характерною рисою політичного життя цього періоду була боротьба князів проти боярства за зміцнення монархічної влади і за об'єднання південно-західних земель у єдине князівство.

Київські князі в процесі боротьби з Угорщиною досить рано створили могутню галицьку державу.

- в XI ст. син Ярослава Мудрого Ростислав, а згодом його сини Рюрик, Володар та Василько підготували об'єднання західних земель;

- завершив процес об'єднання Володимирко (1124-1153);

- за Ярослава Осмомисла - одного з героїв "Слова о полку Ігоревім" - держава набула значного розквіту;

- Роман Мстиславич об'єднав Галич і Волинь у єдину державу;

- могутність Галицько-Волинського князівства посилилась за князя Данила Романовича, що був видатним державним діячем.

Академік І. Крип'якевич так писав про його діяльність: "Данило - це найбільша постать в історії Галицько-Волинської держави. Він вів свою діяльність серед надзвичайно важких обставин. З великими зусиллями він заново з'єднав розбиту державу, ведучи боротьбу з Польщею та Угорщиною і з анархічним боярством. Нічого не втратив з батьківських земель, забезпечив кордон у Карпатах і від Вісли, поширив державну територію на півночі. Привернув авторитет княжої влади, наново зорганізував державний апарат. Не дав знищити своєї держави татарам, особистими жертвами здобув мир і підготував свою країну до відсічі орді. Супроти наступу Азії ввійшов у зв'язки з Західною Європою, шукаючи там політичної і культурної допомоги. Трудом свого життя він відбудував державу свого батька Романа і поклав основи під її дальший розвиток".

Галицько-Волинське князівство користувалося великим авторитетом серед європейських країн, багатство і культура міст цієї держави викликали подив, військова тактика і майстерність здобули заслужену славу.

Історичні обставини, що склалися в ті часи, не дали Данилові Галицькому можливості довести до кінця справу розбудови української державності. В 1349 р. польський король Казимир в союзі з уграми загарбав західні землі. Галицько-Волинське князівство почало занепадати.