3.1.4. Розвиток письменства.

- в XI-XIII ст. переважала перекладна література, що надходила в Україну з Візантії (поширювалось Священне Писання у перекладі солунських братів Кирила та Мефодія, було перекладено інші церковні книги)$

- але перекладні твори не задовольняли потреб освіти, тому почала розвиватися оригінальна література;

Українські князі, що дбали про поширення і закріплення християнства у Стародавній Русі, безпосередньо турбувалися про перекладну літературу. Так, Київський літопис пише про Ярослава Мудрого, що "Ярослав любив книги... і пильнував до них, і часто читав їх і вночі і вдень, і зібрав многих переписувачів, і перекладав з грецького на слов'янське письмо: і переписали вони багато книг". З цих книг було створено у Києві відому Софійську бібліотеку. Книжну справу Ярослава продовжували його сини Всеволод та Святослав.

Багато уваги поширенню перекладної й оригінальної літератури приділяв волинський князь Володимир Васильович. Літопис характеризує князя як видатного культурного діяча: "Це книжник великий і філософ, якого не було у всій землі і після цього не буде". Володимир грунтовно цікавився різними науками, "розумів притчі і темне слово", в розмові з перемишльським єпископом "говорив багато з книг". Він кохався в книгах, сам з любов'ю їх переписував, дарував коштовні книги монастирям і церквам. Князь побудував багато церков і монастирів, розбудував місто Берестя, поставив нові укріплення в Кам'янці. Всім визначним церквам на Волині Володимир подарував коштовний посуд і прикрасив їх мистецькими іконами.

- в Галицько-Волинському князівстві складалися власні літописи, розвивалась морально-повчальна література;

До таких літературних пам'яток належить "Слово" єпископа Кирила Туровського, якого прозвали другим Златоустом, а також митрополита Клима Смолятича, про якого літописець пише, що це "книжник і філософ, якого не було на Русі". Такі діячі культури дбали про розвиток літературної справи, доручали переписувати твори кращим письменникам.

- оригінальна література була, як правило, релігійною, оскільки, наслідуючи візантійську традицію, була покликана зміцнювати основи християнського віровчення і моралі. У той же час вона мала самобутній характер;

- тогочасна народна творчість мала істотний вплив на розвиток літератури;

Академік І.П. Крип'якевич пише, що тогочасна література була "тісно пов'язана з народною творчістю". У літописах згадуються різні народні твори, зокрема такі, як переказ про виникнення Галича, поетичне оповідання про хана Отрока та зілля "євшан", пісню, складену на честь перемоги Данила і Василька, різні перекази і прислів'я. Подаються відомості про таких народних співців, як "словутний співець" Митуса з Перемишля, який був дуже гордий і не бажав служити князеві Данилові. Польський дослідник Длугош наводить героїчну пісню на честь Мстислава Мстиславовича, що зустрічається в літописі.

Досить поширеним був героїчний епос і перекази про старовину, в яких прославлялися подвиги народних героїв-богатирів. В історичних піснях княжої доби відображена боротьба народу з різними завойовниками, зокрема з печенігами, половцями, татаро-монголами тощо. Згодом героїчний епос і билинна поезія злилися з українським фольклором.

Великим культурним центром староруської держави був Київ, де започаткувалось і розвинулось літописання, перекладна й оригінальна література.

Коли значення Києва як культурно-політичного центру підупало, важливу роль у духовному житті почали відігравати окремі князівства, в тому числі й Галицько-Волинське. Воно успадкувало і продовжило культурні традиції Київської Русі. Зразком цього є Галицько-Волинський літопис.

3.1.5. Галицько-Волинський літопис:

- складає третю частину Іпатіївського літопису;

- дослідження літопису показали, що він мав п'ять редакцій, в той же час є цілісним твором, що належить до однієї літописної школи.

Деякі вчені вважають, що в Галицько-Волинському літописі було використано старовинний збірник, який до нашого часу не зберігся. На думку дослідників, цей збірник включав візантійські хроніки. Ці "премудрі хронографи" були зразком для літописця і він, визначаючи мету для себе, писав: "Хронографу треба описувати повністю все минуле, деколи сягати вперед, деколи повертати у давнє - мудрий читач зрозуміє".

- характерна особливість Галицько-Волинського літопису - хронологічне подання переліку подій;

Правда, літопис у перших редакціях не мав ніяких дат і час тієї чи іншої події визначався фразами "в ті ж роки", "в той же час", "після того" і т.ін. У процесі подальшого редагування літопис набув форми суцільного оповідання про історичні події.

- джерелами для написання літопису є: документи, окремі літописні записи, складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі; деякі оповідання м(наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою); народні перекази, дружинний епос, пісні, народні приказки і прислів'я;

- літопис складався у княжому дворі, його автори були виразниками інтересів княжої верхівки, відстоюючи ідею збереження єдності Русі й засуджуючи представників боярської знаті, які сіяли крамолу і підривали авторитет княжої влади;

- центральне місце у літописі посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича;

Оскільки літопис писався різними авторами, то літописці відбивали точку зору різних князів. Перший автор, наприклад, присвятив основну увагу діяльності князя Данила Галицького, інші літописці підкреслювали роль князя волинського Володимира Васильовича.

- основна ідея літопису - обгрунтування права князя Галицько-Волинської держави володіти Києвом і всією Південною Руссю.

В літописі відображені найголовніші події виникнення, розвитку і занепаду Галицько-Волинського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема, добре знали грецьку, латинську, польську, німецьку і литовську мови.

Літопис є важливим джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі.