- •В. М. Пахомов
- •1.1. Студент і його найважливіші риси
- •1.2. Лекція і самостійна робота студента
- •1.3. Як відшукати потрібну книгу?
- •1.4. Власна бібліотека
- •1.5. Дещо про культуру читання
- •1.6. Ознайомлення з книгою
- •1.7. Читання й вивчення прочитаного
- •2.1. Людська мова і мови світу
- •2.2. Мова як суспільне явище
- •Література:
- •2.3. Мова та інші засоби спілкування
- •2.4. Мова і мислення
- •Мова і мислення – різні явища, які не можна ототожнювати. Якщо мова є засобом спілкування, то мислення – це активний процес відображення об’єк-тивної дійсності.
- •Мова і мислення існують у нерозривному зв’язку, їх не можна відривати одне від одного.
- •Мова є знаряддям, інструментом мислення. Це означає не тільки те, що мова дає змогу передати результати мислення іншим людям, а й те, що мова бере участь у формуванні думки.
- •2.5. Функції мови
- •2.6. Мова і мовлення
- •2.7. Походження української мови
- •2.8. Сучасна українська літературна мова
- •Література:
- •3.1. Основні поняття культури мовлення
- •3.2.Формування культури мовлення
- •3.3.Основні комунікативні ознаки культури мовлення
- •Література:
- •4.1. Поняття про стиль
- •4.2. Науковий стиль
- •4.3. Публіцистичний стиль
- •4.4. Художній стиль
- •4.5. Розмовний стиль, або розмовно-побутовий
- •4.6. Офіційно-діловий стиль
- •4.7. Стильові різновиди сучасної української літературної мови
- •Література:
- •5.1. Писемне ділове мовлення і його особливості
- •Література:
- •6.1 Загальні правила
- •6.2 Державний стандарт на оформлення документів управління та їх реквізити
- •Затверджено
- •08.09.99 /Підпис керівника/
- •Головний юрисконсульт
- •Погоджено
- •Надано усне пояснення. До справи № 37/4 /підпис/ в.Прокопчук
- •Література:
- •7.1 Замість вступу
- •7.2 Загальні правила складання й оформлення організаційно-розпорядчих документів
- •7.3 Робота з вхідними документами
- •7.4 Робота з внутрішніми документами і тими, які відправляють
- •7.5 Робота з кадровою документацією
- •7.6 Формування особових справ
- •7.7 Робота з документами власного архіву керівника
- •7.8 Контроль за станом документаційного забезпечення управління
- •Література:
- •8.1 Вступні зауваження
- •8.2 Ведення й використання записів прочитаного
- •8.3. Оптимізація інформації
- •Література:
- •9.1 Найзагальніші вимоги до мови документів
- •9.2 Вибір слова
- •9.3 Власномовні та запозичені слова в документі
- •9.4 Термін у діловому папері
- •9.6 Суржик у документі
- •9.7 Синонімічний вибір слова і документ
- •Література:
- •10.3 Норми вимови
- •Слова з фонемою ґ 58
- •10.4 Норми наголошування
- •10.5 Морфологічні норми
- •10.6 Синтаксичні норми
- •10.7 Лексичні норми
- •10.8 Фразеологічні норми
- •10.9 Норми словотворення
- •Література:
- •11.1 Особливості синтаксису ділового тексту
- •11.2 Віддієслівні іменники
- •11.3 Розчеплення присудка
- •11.4 Труднощі з узгодженням
- •11.5 Складні випадки керування
- •11.6 Вибір прийменника в діловому тексті
- •11.8 Усталені словосполучення ділового стилю
- •11.9 Однорідні члени речення
- •12.1 З історії українського правопису
- •12.2 Зміни в українському алфавіті (абетці)
- •Література:
- •13.1 З історії красномовства
- •13.2 Сери застосування усного ділового мовлення
- •13.3 Класифікація виступів за їх метою
- •13.4 Ведення дискусії
- •Література:
- •14.1 Усне ділове мовлення
- •14.2 Публічний виступ
- •14.3 Підготовка до виступу
- •14.4 Писемні форми підготовки до виступу
- •14.5 Композиція виступу
- •14.6 Поправки на виголошення
- •14.7 Риси оратора
- •14.8 Виразність як ознака культури мовлення
- •14.9 Умови виразності мовлення
- •14.10 Жанри публічних виступів
- •15.1 Підготовка лектора-початківця перед виступом
- •Література:
- •15.2 Як побороти хвилювання
- •15.3 Жести і міміка під час публічного виступу
- •15.4 Голос і публічний виступ
- •15.5 Тон виступу
- •15.6 Темп мовлення
- •Повільний, так само як і швидкий, темп мовлення вражає слухачів своєю монотонністю, якщо його не міняти протягом виступу, а особливо досить тривалого.
- •15.7 Паузи в мовленні
- •15.8 Вміння швидко реагувати
- •Література:
- •16.1 Різноманітність вимог до спілкування
- •16.2 Форми спілкування
- •16.3 Знайомство
- •16.4 Складові ділового спілкування
- •16.5 Ділова людина серед людей
- •16.6 Шість способів завоювати прихильність у людей60
- •16.7 Дванадцать способів схилити людей до своєї точки зору61
- •16.8 Дев’ять способів змінити людину, не завдаючи їй образи і не викликаючи ненависті62
- •16.9 Основні правила спілкування
- •16.10 Спілкування в колективі
- •16.11 Керівник і колектив
- •16.12 Приймання відвідувачів
- •16.13 Розгляд скарг
- •16.14 Правила для відвідувачів
- •16.15 Телефонна розмова
- •16.16 Ділові засідання (наради)
- •16.16.1 Поняття про наради
- •16.16.2 Види нарад
- •16.16.3 Передумови успішної наради
- •16.16.4 Головуючий на нараді
- •16.16.5 Позитивні риси головуючого
- •16.16.6 Негативні риси головуючого
- •Література:
- •17.1 Питання конфліктів у соціально-виробничій сфері
- •17.2 Стиль спілкування лідера
- •17.3 Конструктивний характер конфліктів
- •17.4 Деякі правила уникнення конфліктів у колективі
- •17.5 Найбільш типові недоліки у спілкуванні керівника з підлеглими
- •17.6 Правила та заходи попередження конфліктів
- •17.7 Основні стратегії поведінки у конфліктній ситуації
- •17.7.1 Стиль конкуренції
- •17.7.2 Стиль уникнення
- •17.7.3 Стиль пристосування
- •17.7.4 Стиль співробітництва
- •17.7.5 Стиль компромісу
- •17.8 Чи потрібні ділові суперечки?
- •18.3 Фатичне спілкування українців
- •18.4 Етикет ділових паперів
- •18.5 Окремі аспекти мистецтва переговорів
- •Література:
- •Акредитувáти (аккредитировать) — 1) давати кому-небудь повноваження на одержання грошей або на проведення торговельних операцій; 2) призначати когось дипломатичним представником в іноземній державі.
- •Пети́ція (петиция) — письмове, переважно колективне прохання, клопотання, звернене до державних керівних установ або до глави уряду.
- •Виберіть правильний варіант
- •1.10 Виберіть правильний варіант оформлення адреси:
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Виберіть правильний варіант
- •Література 217
2.8. Сучасна українська літературна мова
Сучасна українська літературна мова є вищою формою вияву української національної мови. Нижчими її формами є територіальні та соціальні діалекти. Поняття “національна мова” охоплює загальнонародну українську мову – як літературну, так і діалекти.
Літературна мова – це відшліфована мова, яка характеризується поліфункціональністю, унормованістю, стандартністю, уніфіковані-стю, розвиненою системою стилів.
Функціональне призначення літературної мови в житті української нації полягає в обслуговувані усіх сфер діяльності суспільства. Вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування людей у матеріально-виробничій і культурній сферах, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вира-ження національної культури, національної самосвідомості українців.
Основна ознака літературної мови та, що вона є унормованою формою загальнонародної мови.
Багатогранність суспільного функціонування української літературної мови в усній і писемній формах відображає загальнонаціональне в ній, що й відрізняє літературну мову від територіально обмежених діалектів як форм побутового мовлення та соціальних діалектів, обмежених невеликими соціальними колективами людей.
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі пів-денно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північних і південно-західних діалектів. У становленні її літературних норм важливу роль відіграла художня література. Зачинателем нової української літературної мови став І.П.Котляревський, бо ввів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу народну мову.
Основоположником сучасної української літературної мови вважають Тараса Григоровича Шевченка, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилістичну систему – українська мова стала придатною для вираження найскладніших думок і найтонших почуттів; вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи дальшого розвитку.
Подальший розвиток української літературної мови нерозривно пов'язаний із творчістю Івана Франка, Лесі Українки, Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського та інших письменників.
Гарантією успішного розвитку української літературної мови, повнокровного її життя може бути тільки справжня державність українського народу.
Історична доля українського народу докорінно змінилася з утворенням суверенної незалежної України.
Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки “Про мови в Українській РСР” (прийнятий 28 жовтня 1989 року) проголошує:
“Українська мова є одним з вирішальних чинників національної самобутності українського народу.
Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-держав-ної майбутності”.
Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й досі у повному обсязі не виконується.
Статус української мови як державної закріплено і в прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року Конституції України. Мовним питанням присвячено статті 10 і 12 Конституції України:
“Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.”
“Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культур-них і мовних потреб українців, які проживають за межами держави”.
Олесь Гончар стверджував: “Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її”.
Задекларовану державність мови ми спільними зусиллями маємо втілити в життя.
