Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
пахомов.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

2.8. Сучасна українська літературна мова

Сучасна українська літературна мова є вищою формою вияву української національної мови. Нижчими її формами є територіальні та соціальні діалекти. Поняття “національна мова” охоплює загальнонародну українську мову – як літературну, так і діалекти.

Літературна мова – це відшліфована мова, яка характеризується поліфункціональністю, унормованістю, стандартністю, уніфіковані-стю, розвиненою системою стилів.

Функціональне призначення літературної мови в житті української нації полягає в обслуговувані усіх сфер діяльності суспільства. Вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування людей у матеріально-виробничій і культурній сферах, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вира-ження національної культури, національної самосвідомості українців.

Основна ознака літературної мови та, що вона є унормованою формою загальнонародної мови.

Багатогранність суспільного функціонування української літературної мови в усній і писемній формах відображає загальнонаціональне в ній, що й відрізняє літературну мову від територіально обмежених діалектів як форм побутового мовлення та соціальних діалектів, обмежених невеликими соціальними колективами людей.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі пів-денно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північних і південно-західних діалектів. У становленні її літературних норм важливу роль відіграла художня література. Зачинателем нової української літературної мови став І.П.Котляревський, бо ввів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу народну мову.

Основоположником сучасної української літературної мови вважають Тараса Григоровича Шевченка, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилістичну систему – українська мова стала придатною для вираження найскладніших думок і найтонших почуттів; вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи дальшого розвитку.

Подальший розвиток української літературної мови нерозривно пов'язаний із творчістю Івана Франка, Лесі Українки, Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського та інших письменників.

Гарантією успішного розвитку української літературної мови, повнокровного її життя може бути тільки справжня державність українського народу.

Історична доля українського народу докорінно змінилася з утворенням суверенної незалежної України.

Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки “Про мови в Українській РСР” (прийнятий 28 жовтня 1989 року) проголошує:

“Українська мова є одним з вирішальних чинників національної самобутності українського народу.

Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-держав-ної майбутності”.

Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й досі у повному обсязі не виконується.

Статус української мови як державної закріплено і в прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року Конституції України. Мовним питанням присвячено статті 10 і 12 Конституції України:

“Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.”

“Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культур-них і мовних потреб українців, які проживають за межами держави”.

Олесь Гончар стверджував: “Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її”.

Задекларовану державність мови ми спільними зусиллями маємо втілити в життя.