1.2. Лекція і самостійна робота студента

Як уже відзначалося, навчальний процес у вузах містить у собі аудиторні заняття студентів з викладачами і самостійну роботу.

Викладачі читають лекції, проводять семінарські, практичні й лабораторні заняття, дають студентам консультації.

Лекції готують студентів до інших форм аудиторних занять і до самостійної роботи з літературою, різного роду документами (архівними, діловими тощо). Лекція вводить студента у світ наукових проблем, спонукає до самостійних пошуків знань.

Іноді студентам перших курсів читається окремий предмет “Вступ до спеціальності”, метою якого є прагнення допомогти вчорашнім учням швидше увійти в навчальний процес, навчити їх слухати і конспектувати лекції, готуватися до семінарських, практичних і лабораторних занять.

Слово “лекція” походить від латинського lectio, що означає читання. У середні віки основними формами передачі знань студентам були лекції і диспути. З розвитком вищої освіти значення лекції зростало. У минулому столітті багато зробили для піднесення авторитету й значення вузівських лекцій видатний український математик, товариш Т.Г.Шевченка, М.В.Остроградський (1801-1862), український історик і фольклорист М.П.Драгоманов (1841-1895) та інші. Величезний викладацький талант мав І.Я.Франко (1856-1916), який за словами М.М.Коцюбинського, коли заговорить, то “його мова зрікає не словом, а сталлю, що б’є об кремінь і сипле іскри”.

Навколо вузівських лекцій не раз спалахували дискусії. То їх хотіли взагалі усунути як форму навчання, то підкреслювали їх неоціненне значення.

Батько російської авіації М.Є.Жуковський висловив таку думку: “За силою вираження лекційний спосіб стоїть вище всіх інших засобів викладання і нічим не може бути замінений. Водночас він найекономніший за часом”. Він радив лекційний виклад поєднувати з самостійною роботою студентів.

Навчальна лекція у вузі – це, як правило, логічно стрункий, чіткий і систематичний усний виклад матеріалу, передбаченої програмою теми певного предмета. Вона має ознайомити студентів із науково-теоретич-ними основами теми, з методикою їх вивчення. Саме лекції в основному визначають зміст, характер і напрям усіх інших навчальних форм, спрямовують на самостійну роботу з літературою. Змістовні лекції вчать на-уково мислити, викликають дослідницький інтерес, спонукають на пошуки відповідей на важливі питання науки².

Звичайно, велику роль для успішної самостійної роботи відіграють підручники й посібники, але їх, як правило, мало.

Кожен викладач хоче, щоб його лекція була корисною для студентів. Уважно прослухана і законспектована лекція робить самостійну роботу студентів з книжкою більш осмисленішою і в 5-10 разів продуктивнішою.

Лекція має перевагу над навчальною книгою (яка створюється і видається часто протягом кількох років), бо може оперативно оновлюватися.

Як слухати лекцію? Є твердження, що треба бути дуже уважним, думати й запам’ятовувати почуте, не обов’язково щось записувати, бо це ніби заважає сприйманню. І.П.Павлов рекомендував записувати лекції вдома по пам’яті. Чим більше ми знаємо напам’ять – тим ми багатші. Однак сьогодні студенти мають по три і більше лекцій і, зрозуміло, не можуть повністю відтворити почуте, записи будуть збіднені.

Й.В.Гете наголошував, що незаписана думка – то загублений скарб. На лекцію необхідно відповідно налаштуватися, вслухатися в неї, вдумуватися в почуте, схоплювати найголовніше і стисло занотовувати його. При цьому сприймання матеріалу стає аналітичним, увага стійкою, зміцнюється пам’ять. Крім слухової пам’яті, а при наявності унаочнень і зорової, в оволодінні змісту лекції братиме участь і моторна пам’ять. Не залишаться поза увагою нові значення та поняття, терміни, імена, дати, цифри, формули, таблиці, цікаві факти тощо. Якщо вони потрапили в зошит, до них можна буде повернутися знову.

Буває, що при записі якогось положення, думка раптом обірвалася. Що робити? Треба залишити на папері місце для завершення думки і продовжувати конспектувати розповідь лектора далі. У зручний час можна дописати пропущене (запитати у викладача, сусіда-студента, подивитись у відповідні підручники, посібники).

До слухання лекції варто готуватися: попередньо ознайомитися за підручником, посібником з матеріалом нової теми. На лекції тоді легше буде відрізнити нове від уже відомого, виділити головне і занотувати потрібне. У конспектах повинні бути й власні думки з приводу почутого, запитання, які при цьому виникли, щоб потім вияснити невідоме, недомов-лене.

Записи на лекціях роблять у призначеному для даної дисципліни зошиті, лишаючи в ньому поля (зліва чи справа залежить від власника зошита) для доповнень, уточнень, виділення основної думки. Навіть дуже стислі нотатки стануть студентові опорою для того, щоб пригадати основний зміст лекції, краще запам’ятати його. Є правило з студентського досвіду: конспект записаної сьогодні лекції треба прочитати сьогодні. У такому випадку можна виправити помилки, дописати і уточнити текст, відтворити для розуміння усі скорочення, інтонацію і логічні наголоси, на полях червоним олівцем виділити головне, поставити для себе запитання, занотувати власні думки з приводу почутого, запланувати ширше вивчення теми. Самостійно працюючи над книгами, теж можна доповнити лекційні записи.

Однак переписувати записи, зроблені на лекціях, не потрібно навіть тоді, коли вони мають непривабливий вигляд. Звичайно, важливі і грамот-ність, і зовнішнє оформлення конспекту, його охайність, але нотатки повинні бути зрозумілими і зручними, насамперед, власникові. Необхідно точно передавати думку лектора, а не окремі вирази, слова.

Самостійна робота студентів з книгою, документами і лекції викладачів міцно взаємопов’язані, доповнюють одна одну.