Чорнобиль по-міланськи

Дипломатам роботи по зав'язку —

Щодня викидають з подвір'я

За чорні стрілчасті грати

Дебелу капусту, як сизі ядра.

 

Демонстранти приносять її щодня

І завчено кидають, як спортсмени,

У подвір'я нашого консульства,

Щоб знала “імперія зла”.

 

Радіація в сизій капусті,

У цвітній, у петрушці, у моркві...

Зручно як закидати фермерам

Перележані ядра головок.

 

Натреновані гуманісти

Прив'язали корову-помсту,

Чорно-білу тільну корову

До чорних стрілчастих ґрат.

 

Не давала корова спати

Навіть звичному персоналу,

А жінки її наші жаліли,

Напували нещасну з відра.

 

Корова затято мукала,

День і ніч ремиґала надсадно

І жахала набряклим вим'ям —

Тяжко їй далась демонстрація.

 

А потім взяла й отелилась,

Спородила ловкеньке телятко.

Чорно-білий бичок звівсь на ноги —

Назвали його Чорнобилем.

 

Дивилось теля на цей світ

Дуже юно й незрозуміле.

З двох сторін підходили діти

І давали поссати пальчика.

 

Соромно стало дорослим —

Одв'язали корову з телям,

У критий фургон завели

І на ферму відправили.

 

З доповідної скромного агента французької розвідки про поведінку поетів у парижі

Японський поет Хіро Сім цікавився дуже всім

Шанували його усі ми Він приїхав із Хіросіми

Хіро Сім — японський поет схилився був на парапет

Коли Сена текла попід нами Усіма паризькими снами

Зваблювала катерами

Спалахом діорами Російський поет Фрол

Байкал їздив на цвинтар білогвардійський

Все могилу якусь шукав

І кинув грудку грунту московського

На могилу Андрія Тарковського

Український поет Чорний Біль (скорочено: Чорнобиль) хотів на

Набережній купити ікону

У них підлягає це під заборону

Лише двох франків не вистачило

І все у нього із рук вискочило

Матиме спокій на митниці бодай

А ікона стара була хоч молода Епоха? Доля? Смерть?

Так, я вже знаю хто — Чорнобильська Мадонна?!

Тебе вкрутила в чорну круговерть

Чи вилонила з молодого лона?

 

Але ось фізик прибіг. Дивна для мене ця мить.

Яка ж я йому солом'яна оборона?!

Шепоче він болісно: — Вона мені не простить...

Не простить... Чорнобильська Мадонна…

 

Вона вже взяла. Одного. І двох. І трьох.

І я не збрешу... Хоч помста її законна.

Може, ти ближче до неї, хоч, звісно, який ти бог.

Помста вона і є — Чорнобильська чорна Мадонна...

 

Хлопчина такий молодий. Благословенний вік.

Під четвертим реактором — усмішка безборонна...

— Розумієте, донька у мене.

Донечці — один рік.

Може, простить вона — Чорнобильська Мадонна?!

 

— Слухайте, хлопче, адреса у вас не та.

— Гріхи я не відпускаю,— шепочу я монотонне

Хлопчина ж ображено з колін своїх вироста,

Наче стоїть за ним справді Чорнобильська та Мадонна.

— Коли до Поета не можна з душею на сповідь

прийти,

То куди ж мені дітись з бідою — йти по іконах?! —

Дивилася Істина з вічної висоти,

З-під чорного рушника — Чорнобильська наша

Мадонна.

 

Хрещатицька мадонна

У юрмищі хрещатицького дня

Ти боса йшла, ти, сива Катерина —

Бунт Врубеля з кирилівського дна,

Летюча йшла, жагуча і поривна.

 

Сахалися од тебе — що таке?

Бо ляльку ти з лахміття спеленала,

Бо молоко було в тобі гірке,

Бо всюди й скрізь дороги було мало.

 

Невже ці очі помстою горять?

За муки ненародженого сина?!

Вуста киплять і сиві од проклять,

Невже прокляття — суть твоя єдина?!

 

Кому ти будеш мстити? Чи й мені?

Чому ж тебе душа вчуває мстою,

Настояною геть на полині,

Сугестією дикого настою?!

 

Чи той, хто винен, сам в собі згорить —

З твоїх очей для нього іскри досить?!

А хвора кров із рани цебенить,

А крові гул палючий і гундосий...

 

Ти — збожеволіла. З лахміття ляльку ти

Несеш — куди? Хіба в психіатричку?!

Тебе — знайти, од пекла вберегти!

А ти втекла, як в пекло, в електричку...

 

Спеленуте ніщо в твоїх руках.

А груди чом так спалено розпухлі,

А губи чом запалені в вавках —

Запалені на вогняному кухлі?!

 

Який напій ти в квітень той пила,

Коли, заквітла сином, ти ходила,

Від Ірода себе не вберегла —

Тебе накрила та нечиста сила?!

 

А хустка збилась так на голові,

Що лисиною світиш, Божа Мати...

Я босий слід твій бачу у траві,

Який боюсь і подихом займати.

 

ЕПІЛОГ

...Та стали хуртовини наступати,

Та стали вдовиченків побивати:

Що перва хуртовина

Дома попалила,

А друга хуртовина

Скотину поморила,

А третя хуртовина

У полі й у домі

Та хліб побила,

А нічого в полі й у домі

Не й остановила...

Українська народна дума

“Бідна вдова і три сини”

Вона дивиться, дивиться в душу.

Вона палить очима до дна.

А я все це дотерпіти мушу,

Бо в душі не душа, а вина.

 

Ну чого ти, чого ти, чого ти,

Одкараскайся геть, відійди!

Вона ж стала затято навпроти

І пильнує очима біди.

 

Вона йде вже, прямує до тебе,

Одчинила вже двері — й тобі

Нахиляє це атомне небо

У своїй потойбічній журбі.

 

Крапля совісті є ще на денці?

Вона вірить і в краплю твою:

У твоєму житті-одноденці

Я нікчемність свою впізнаю.

 

Над тобою схилилась, політик,

Чи впізнав ти цю матір — вдову?

Із мільярдом поганьблених діток

Вона долю несе світову.

 

Чи впізнав ти її, енергетик,

Атоммашна Величносте, ти,

Що з твоїх скороспілих абеток

Людську мову ніяк не знайти.

 

Лисомудрі пихаті лахудри —

Ваших внуків вона затуля:

Боса йде на вогонь кривомудрий,

Бо Вода вона є і Земля.

 

Її погляд ти чуєш, учений,

Тож тікай, лиш подумай, куди?!

Її погляд на тебе вогненний —

Його лазером ти відведи!

 

А мені, а мені, славослову,

Вас-бо славив, дурний вертопрах,

Відібрало розбещену мову,

І німотствую геть у віках.

 

Хто ж там, сиву, посміє займати?

Сіль пізнання — це плід каяття...

Несе сива чорнобильська мати

Цю планету... Це хворе дитя!..