17. Розкажіть про визначення індивідуально-психологічних якостей людини за методикою к. Платонова.

Методика дозволяє визначити індивідуально-психологічні якості та відно­шення особи, які є професійно важливими і мають першочергове значення для діяль­ності та соціального оточення. Її доцільно також вико­ристовувати для оцінювання рі­вня розвитку особистих якостей праців­ника при складанні його психологічної харак­теристики (для відбору кан­дидатів у резерв для керівництва, при атестації тощо).

Суть методу заключається в узагальненні суджень експертів про особисті якості та відношення вивчуваної людини на основі „Модифікова­ної карти особисто­сті”. Карта особистості являє собою список різних якостей людини і побудована за принципом полярних характеристик, тобто оцінювана якість виражена двома проти­лежними значеннями (на­приклад: „рухливий – повільний”, „багата уява – бідна уява” та ін.).

За цією методикою групі експертів з 3-5 чол., що знають всі особ­ливості кон­кретної професійної діяльності та умови праці на конкрет­ному виробництві, вида­ється бланк модифікованої карти особистості (дод. В). Їх задача – не тільки вибір яко­стей, що є професійно важливим, а й оцінювання їх в балах. При цьому експерти по­винні орієнтуватися на те, як часто працівнику потрібно їх проявляти.

Свою думку кожен експерт повинен виразити шляхом відмітки (обвести кру­жком) на десятибальній шкалі, розташованій між полярними характеристиками, яка найбільш відповідає його уяві про важливість яко­сті.

Після завершення всіма експертами даної роботи опитувальні ли­сти збира­ються і на основі експертних оцінок розраховується середній бал (з точністю до деся­тих) кожної якості.

Потім експертам повертають бланки, які вони заповнили і вида­ються такі ж, але не заповнені, сповіщаються середні бали кожної якості і пропонується з ураху­ванням цієї інформації, знову заповнити бланки опитувальних листів. Експерт може внести зміни у свої оцінки чи зали­шити ті ж, якщо вважає необхідним, але при цьому аргументує свою оці­нку.

Наступним етапом роботи повинно бути визначення зони допуску розвитку якостей. Кожний експерт повинен кружком відмітити на блан­кові картки мінімально допустимий бал рівня розвитку якості працівника. Процедура визначення середньої оцінки аналогічна описаній вище. Далі якості, представлені у карті, групуються від­повідно ключу, що є в прото­колі оцінок (дод. В), і в кожній групі якостей розрахову­ються середні бали.

Виявлені таким чином вимоги діяльності до особистісних якостей і відно­шень працівника можуть бути взяті за основу при підборі псиході­агностичних мето­дик для процедури профвідбору.

18. Особливості та класифікація систем “людина-машина”

На практиці застосовуються різні види систем “людина-машина”. Основою їх класифікації можуть бути такі ознаки: цільове призначення систем, характеристика людської ланки, тип і структура машинної ланки, тип взаємодії компонентів систем.

За цільовим призначенням можна виділити такі системи:

- керувальні – в яких основною задачею людини є керування маши-ною (чи комплексом);

- обслуговуючі – в яких людина контролює стан системи, шукає непо­ладки, проводить налагодження, настройку, ремонт тощо;

- навчальні – ті, що виробляють у людини певні навички (технічні за­соби навчання, тренажери тощо);

- інформаційні – забезпечують пошук, накопичення чи отримання не­обхідної для людини інформації (радіолокаційні, телевізійні, докумен­тальні системи, системи радіо і провідного зв’язку та інші);

- дослідні – використовують при аналізі тих чи інших явищ, по­шуку нової інформації, нових знань (моделювальні установки, макети, на­уково-дослідні прилади та установки).

Особливість керування і обслуговування систем полягає в тому, що об’єктом цілеспрямованих дій в них є машинний компонент. У навчальних та інформаційних СЛМ напрямок дії протилежний – спрямований на лю­дину. В дослідних системах дія має і прямий і зворотний напрямки.

За ознакою характеристики “людської ланки” виділяють:

- моносистеми, до складу яких входить одна людина і один чи де­кі­лька технічних пристроїв;

- полісистеми, до яких входять деякий колектив людей і взаємоді­ючі з ним один чи декілька технічних пристроїв.

За типом і структурою машинного компонента можна виділити інструментальні СЛМ, прості людино-машинні системи, складні людино-машинні системи та системотехнічні комплекси.

До складу інструментальних СЛМ входять інструменти та прилади. Відмінною особливістю їх, як правило, є вимога високої точності викону­ваних людиною операцій.

Прості СЛМ включають стаціонарні та нестаціонарні технічні при­строї (різного роду перетворювачі енергії) і людину, що використовує ці пристрої. Тут вимоги до людини істотно різняться в залежності від типу пристрою, його цільового призначення та умов використання. Проте їх ос­новною особливістю є порівняно прості функції людини.

Складні людино-машинні системи включають окрім людини, що їх використовує, деяку сукупність технічно пов’язаних, але різних за своїм функціональним призначенням апаратів, пристроїв та машин, призначених для виробництва певного продукту (енергетична установка, автоматична поточна лінія, обчислювальний комплекс тощо). В задачу людини входить загальний контроль за ходом технологічного процесу, зміна режимів ро­боти, оптимізація окремих процесів, настройка, пуск і зупинка.

Системотехнічні комплекси являють собою складну технічну сис­тему з неповністю детермінованими зв’язками і колектив людей, що при­ймають участь у її використанні. Для систем такого типу характерною є взаємодія не тільки ланок “людина-машина”, а й ланок “людина-людина-машина”. Іншими словами, в процесі своєї діяльності людина взаємодіє не тільки з технічними пристроями, а й з іншими людьми. Типовими прикла­дами системотехнічних комплексів різного рівня і призначення можуть служити судно, повітряний лайнер, промислове підприємство, обчислюва­льний центр, транспортна система тощо.

За типом взаємодії людини і машини розрізняють системи безпере­рвної (наприклад, система “водій-автомобіль”) і епізодичної взаємодії. Останні, в свою чергу, поділяються на системи регулярної і стохастичної взаємодії. Прикладом системи регулярної взаємодії може служити система “оператор-ЕОМ”. В ній введення інформації і отримання результатів ви­значається характером розв’язуваних задач, тобто режими взаємодії у часі регламентуються характером і об’ємом обчислювань. Стохастична епізо­дична взаємодія має місце в таких системах, як “опе-ратор – система централізованого контролю”, “наладчик – верстат” та інші.

Проте, незважаючи на велику кількість СЛМ, вони мають ряд зага­льних рис і особливостей. Ці системи є, як правило, динамічними, цілесп­рямованими, самоорганізовуваними, адаптивними.