108. «Не зачепи»

За 20-25 м від лінії старту на снігу встановлюють 6-8 лижних палиць (відстань між ними - 3-3,5 м). За сигналом учасник гри пересувається від старту до фінішу, обходячи палиці то з лівого, то з правого боку, намагаючись не зачепити їх і швидше подолати дистанцію. Гру можна проводити як командну. Перемагає команда, гравці якої швидше і точніше подолали дистанцію.

109. «Хто далі»

Діти один за одним спускаються з гірки без палиць, намагаючись просковзнути якомога далі без додаткового відштовхування лижами. Перемагає гравець, який опинився далі за всіх від лінії старту.

110. «Швидке сходження»

Унизу схилу - лінія старту. Вище, на відстані 10-15 м, - лінія фінішу. За сигналом діти долають схил на лижах вивченим способом.

Перемагає той, хто швидше подолав дистанцію сходження.

Гру можна проводити, як командну, підсумовуючи час, показаний усіма гравцями команд.

Розділ V.

Організація і методика проведення рухливих ігор

1. Поради вчителеві

Необхідність використання народних, рухливих та спортивних ігор -у навчально-виховному процесі початкової школи визначається насамперед тим, що сучасну організацію навчально-пізнавальної діяльності з погляду забезпечення фізичної активності школярів не можна визнати досконалою. Недостатній рівень рухового режиму дитини негативно позначається на її фізичному розвитку і на стані психічних процесів: відчуття, сприймання, мислення, запам'ятовування, уваги (як загальної спрямованості психіки на активну діяльність), що зрештою знижує успішність навчання.

Народні, рухливі та спортивні ігри, за умови їх систематичного вико­ристання, сприяють зміцненню здоров'я та забезпечують достатню фізичну активність молодших школярів. У системі фізичного виховання дітей ігри займають значне місце. Вони удосконалюють рухові здібності школярів і водночас формують моральні та вольові якості, притаманні суспільно активній особистості, забезпечують підготовленість кожної дитини до плідної праці та інших важливих для суспільства видів діяльності. Підкреслюючи виняткове значення ігрової діяльності для всебічного роз­витку дітей, А.С. Макаренко зазначав: «Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається у грі».

Будучи у загальних рисах схожими, народні, рухливі і спортивні ігри певною мірою різняться між собою. Рухливі ігри задовольняють потребу організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор у школярів закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків), розвиваються такі важливі фізичні якості, як сила, швидкість, спритність, витривалість.

Для розвитку швидкості проводять ігри, які потребують негайної рухової реакції в обстановці, що швидко змінюється та ускладнюється додатковими завданнями, а також ігри з подоланням певної відстані за короткий час («Біг до прапорця», «Квач», «Хто перший»).

Для розвитку спритності використовують такі ігри: «Прокоти м'яч у ворота», «Совонька», «Серсо» та багато інших.

Розвиток окремих м'язів рук, ніг і тулуба відбувається в іграх, які потребують короткочасного силового напруження («Хто далі кине», «З купинки на купинку», «Ведмідь і бджоли»).

Витривалість розвивається в іграх з інтенсивною руховою діяльністю, але оптимальною в часі для дітей різного віку («Дожени свою пару», «Рибалка і риби», «Стрибунчики-горобчики», «Вудочка»),

З дітьми молодшого шкільного віку проводяться два види рухливих ігор - сюжетні ігри та ігрові вправи (несюжетні ігри). Ігрові вправи частіше проводяться у вигляді змагання між двома, кількома учасниками або командами,

В основу сюжетних ігор покладено життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ.

Рухи, які виконують діти під час гри, тісно пов'язані з її сюжетом та імітують дії, характерні для того чи іншого образу (людини, тварини, птаха та ін.).

Спортивні ігри також спираються на основні рухи, проте способи їх виконання складніші, що і зумовлює залучення дітей молодшого шкільного віку до спорту. Наприклад, якщо в рухливих іграх з м'ячем використовується його підкидання з різними завданнями, метання у ціль, то для гри у баскетбол, що в спрощеному варіанті доступна молодшим школярам, провідними є навички ведення м'яча, його ловіння, передача, вкидання, перехоплення, кидки двома руками від голови та від грудей.

Народні ігри мають специфічні ознаки. Це ігри гуртові, їхні структурні особливості дають змогу об'єднати всіх бажаючих грати та проводити ігри у будь-якій обстановці: у приміщенні, на подвір'ї, на галявині, біля ставу, на луках і в лісі.

Народна рухлива гра визнана етнопедагогікою як результативний спосіб заохочення дітей до активних рухів і їх оздоровлення («Як дитина бігає і грається, так їй здоров'я посміхається»). Вона гармонійно розвиває дітей; виховує силу, спритність, витривалість, відвагу, рішучість, ініціатив­ність, привчає долати психічні і фізичні навантаження, заохочує до това­риської взаємовиручки, загартовує організм, створює у дітей бадьорий і веселий настрій.

За рівнем фізичного навантаження ігри бувають великої, середньої та низької інтенсивності.

До ігор великої інтенсивності належать ті, у яких беруть участь одночасно всі діти. Зміст цих ігор становлять Інтенсивні рухи: стрибки, біг у поєднанні з метанням, подоланням перешкод (пролізання в обруч, перестрибування через предмети і т.п.).

Характер гри середньої інтенсивності відносно спокійніший (метання предметів у ціль, ходьба у поєднанні з іншими рухами, підлізання під дугу, переступання через предмети). Активно рухається лише частина учасників гри, а інші перебувають у статичному положенні і спостерігають за діями тих, хто грає.

Зміст ігор з низькою інтенсивністю становить змішане пересування (біг у поєднанні з ходьбою) та біг з малою швидкістю.

Перед тим як обирати гру, треба визначити тему, врахувати вікові можливості дітей, їхню фізичну підготовленість та інтереси, а також пору року і погодні умови.

Структурно керівництво грою складається з підготовчої, основної і заключної частин.

У підготовчій частині проведення гри за традиційною методикою педагог здійснює заходи щодо забезпечення збереження здоров'я дітей і запобігання травматизму, дотримання основних гігієнічних вимог, підготовки місця проведення гри та необхідного обладнання, організації дітей, активізації їхньої уваги, підготовки організму до фізичних зусиль, потрібних для гри.

Підготовча частина, крім переліченого, має значні резерви для самоорганізації дитячого ігрового колективу.

У забезпеченні самоорганізації ігрового колективу учнів молодшого шкільного віку важливими питаннями є визначення ведучого і розподіл учасників гри на команди. Своєчасне навчання дітей різних способів вибору ведучого дає можливість справедливо вирішувати актуальні для початку гри питання взаємодії в ігровому колективі, запобігати багатьом конфліктним ситуаціям між дітьми.

Ведучий гри може бути обраний за допомогою лічилок. Перш ніж розучувати з дітьми лічилку, педагогу необхідно відібрати найбільш придатну для певної гри як за змістом, так і за технікою розрахунку. Коли рухлива гра заснована на діях певних персонажів - зайця, вовка, лисиці, що є характерним для ігор учнів 1-2 класів, бажано використовувати лічилку, в якій є назва головного персонажа гри.

За технікою розрахунку лічилки можна розділити на декілька видів. Здебільшого розрахунок за допомогою лічилки виконується таким чином. Гравці стають в коло. Один з них усіх обходить, чітко промовляючи кожне слово тексту обраної лічилки і при цьому по черзі вказує на учасників гри. Ведучим стає той, на кого випало останнє слово.

Є лічилки, текст яких закінчується займенником «ти» - така лічилка точно вказує, кому бути ведучим у грі.

Під час використання деяких лічилок діти домовляються про додаткові дії, виконання яких і виявляє ведучого. Так, учні можуть домовитись, що всі учасники гри, в яку вони будуть грати, стоять по колу, а один з них знаходиться в центрі з м'ячем. Він промовляє:

«Раз, два, три! Водити зараз будеш ти!»

Коли лунає останнє слово, діти розбігаються якомога далі, а той, хто стоїть у центрі кола, кидає м'яч, намагаючись влучити в інших гравців. В кого попав м'яч - той і ведучий.

Ведучий може бути вибраний не тільки за допомогою лічилки, а й іншими способами. До них належать:

- вибір ведучого за згодою тих, хто грає;

- обрання ведучого більшістю голосів з тих дітей, що зібралися для гри;

- обрання згідно з результатами проведеної раніше гри - ведучим стає учень, який виграв попередню гру - був кмітливим, уважним, бігав швидше за всіх.

Кожний з описаних способів вибору ведучого має свої переваги і недоліки, тому у навчально-виховному процесі їх варто чергувати.

Розподіл гравців на команди може проводитися різними способами, що спираються на ініціативу і самоорганізацію дітей.

1 спосіб. За допомогою розрахунку за номерами, в залежності від кількості команд: перший - другий - третій і т.д. Означений спосіб розподілу на команди не застосовується на початку навчального року в 1 класі, коли учні на уроках фізкультури ще не засвоїли цю форму розрахунку.

2 спосіб. Згідно з вибором капітанів команд. Спочатку гравці обирають капітанів команд, а потім капітани створюють свої команди за домовленістю з однолітками. Цей спосіб поділу на команди доцільно застосовувати в 3-4 класах, коли учні добре знають один одного і завдяки

досить високому рівню розвитку спілкування можуть швидко досягти-.------

домовленості. 135

3 спосіб. Можуть бути створені постійні команди. Це зручно для проведення ігор-естафет, ігор-змагань.

4 спосіб. Розподіл на команди шляхом жеребкування (наприклад, ватажки команд таємно від інших учасників гри обирають кожний для себе слово-пароль, наприклад, один обрав слово «горіх», інший -«яблуко». Діти, які хочуть брати участь у грі, підходять до них, і ті питають: «Яблуко чи горіх?» Назвавши слово, гравець стає членом відповідної команди.

У деяких командних спортивних іграх доводиться встановлювати право першого ходу. Яка команда починає гру, можна встановити:

- виходячи з результатів попередніх ігор;

- виходячи з того, яка команда організованіше і краще підготувала до гри майданчик та необхідне обладнання;

- лічилкою між ватажками;

- за результатами певного виду змагання (фізичного або розумового) між представниками команд (наприклад, метання м'яча на відстань, влучення м'ячем у ціль, бігу наввипередки до означеного місця, розгадування загадок тощо);

- шляхом жеребкування. Для цього можуть бути використані дві різної довжини, проте однакові завтовшки палички. За умовою, починає гру та команда, чий ватажок витягне, скажімо, коротку паличку. Один з гравців затискає обидві палички в кулаці таким чином, щоб зовнішні кінці були суміщені. Та команда, чий ватажок з двох паличок витягне коротку, здобуває право першого ходу;

- серед маленьких дітей (учні 1-2 класів) того, хто починає гру, можна визначити, пускаючи паперовий літачок. Для цього між командами проводиться смуга. Дитина, яка не бере участі в грі, або інша незацікавлена особа ставить ноги паралельно до смуги з двох її боків і запускає літачок. На чий бік він залетить, та команда і починає гру;

- шляхом відгадування (в лівій чи правій руці організатора гри затиснутий дрібний предмет - камінчик, «фантик», каштан, монета, дрібна іграшка тощо). Поширеним є відгадування, якою стороною впаде монета, тощо;

- завдяки вияву поваги сильнішої команди до слабшої або хлопців до дівчат - їм пропонується починати гру першими.

Послідовне і систематичне навчання учнів різним способам самоорганізації під час проведення рухливих ігор дає змогу ефективно використовувати час ігор для активного, повноцінного відпочинку дітей і сприяє формуванню самоуправління класного колективу через набуття кожним досвіду соціальної взаємодії.

У основній частині гри діти активно відтворюють її зміст, вони самостійні у виборі тактичних ігрових дій, безпосередні у вияві своїх почуттів, у ставленні до інших учасників гри.

Свої розвиваючі й виховні якості гра зберігає саме за умови наявності _:власного вибору дитини - прямий же педагогічний вплив має обмежене 136 використання. Проте у вчителя є можливість опосередковано керувати процесом гри через її правила та через свою власну участь у грі. Подаючи зразок поведінки, він може непомітно спрямувати ігрову діяльність школярів, виконання ними рухових ігрових завдань та правил гри. Правила дають змогу регулювати вияв морально-вольових якостей дитини у реальних стосунках з іншими гравцями. Наприклад, керівник гри введенням відповідних правил має можливість регулювати стосунки між сильними і слабшими гравцями - спонукати слабких не ховатися за інших, а сильних - не підставляти слабшого під програш тощо.

Важливою умовою оптимізації педагогічного впливу рухливих і спортивних ігор на фізичний розвиток дітей є їх дозування. Воно залежить від загальної підготовленості дітей, характеру гри і наступної діяльності, наявності часу на рухливий відпочинок, статевих відмінностей дітей. Регулюючи навантаження, педагог повинен своєчасно запобігти перевтомі, зайвому перенапруженню серцево-судинної і нервової системи дитини. Ознаками втоми є почервоніння шкіри, прискорене дихання, рясний піт. Деякі діти, перевтомлюючись, стають блідими. Емоційне збудження призводить до того, що діти не помічають втоми і продовжують грати. Педагог має своєчасно зменшити фізичне навантаження або тактовно зупинити гру. Після відпочинку за бажанням дітей можна провести гру вдруге.

Зменшити фізичне навантаження на дітей у грі допомагає викорис­тання різних методичних прийомів. До них належать перерви для підра­хунку очок, зменшення числа повторень основних ігрових дій, уточнення правил, аналіз помилок, оцінка дій команд і окремих учасників та ін. Навантаження регулюється чергуванням таких рухів як біг, стрибки, ходіння тощо.

Рухливі ігри - емоційно забарвлена дитяча діяльність. Для молодших школярів характерні природні вияви радості, безпосередність, що супроводжує ігрові дії. На ігровому майданчику чути сміх, голосні звертання до товаришів, веселі вигуки... Проте в 3-4 класах поступово слід підводити дітей до стримування емоційних сплесків під час рухливих ігор та змагань. Учнів необхідно привчати поводитись так, як це роблять спортсмени - не зчиняти суперечок поміж собою, з арбітром чи керівником гри, дотримуватись прийнятих у спорті правил розв'язання

конфліктних ситуацій, Членам команди і керівникові слід висловлювати свої зауваження й міркування лише поза грою, виявляючи терпіння й об'єктивність.

Керуючи ходом гри, педагог водночас контролює і оцінює діяльність дітей. Контроль учителя дає змогу виявити реальний стан сформованості умінь і навичок у кожного учня, а також оцінити особисті якості школярів. Провідним методом педагогічного контролю в основній частині рухливих ігор є спостереження вчителя.

Основна частина складна для педагогічного керівництва, проте саме від умілого керівництва нею залежить реалізація мети, що передбачена грою.

Заключна частина гри традиційно спрямовується на поступове зниження фізичного навантаження, викликаного руховою активністю, врегулювання дихання і роботи серця, забезпечення переходу від збуд­женого стану до спокійного. Ці завдання здебільшого опосередковуються підведенням підсумків гри та оцінювальними діями педагога. Для вирі­шення означених питань відбираються прийоми, що узгоджуються з віко­вими особливостями учнів. Наприклад, для врегулювання фізичного і психічного стану шестирічних школярів часто використовуються ігрові прийоми, керуючись якими можна запропонувати дітям розшукати попередньо сховану іграшку, образ якої тематично пов'язаний з грою (до гри «Два морози» - іграшка, що уособлює Діда Мороза, до гри «Бджоли і ведмідь» - ведмежатко і т. ін.), провести спокійну гру тощо.

Підсумки гри оголошуються у присутності всіх дітей - її результати є значним важелем активізації участі школярів у майбутніх іграх рухливо-спортивного характеру.

Крім підведення підсумків за суто ігровими параметрами, резуль­тативність гри оптимізує оцінка педагогом рухової активності дітей та виявлених ними морально-вольових якостей, умінь діяти колективно в командних іграх. Вчитель відзначає старанність дітей у досягненні мети, узгодженість колективних дій, підбадьорює у випадках програшу, оцінює хід гри через призму дотримання правил.

Оцінка педагогом по закінченні гри основних рухових якостей - сили, швидкості, гнучкості, спритності, витривалості школярів - формує в дітей відповідну самооцінку, спонукає їх до самовдосконалення.

Аналіз методичного забезпечення рухливих і спортивних ігор і шкільна практика засвідчують, що педагогічний вплив на особистість через оцінювання дитячої ігрової діяльності, зокрема через педагогічні судження про вияв здібностей кожної окремої дитини та загалом дитячого колективу з рухливій грі, є ще недостатнім.

Виховуючи у молодших школярів почуття обов'язку і відповідальності перед командою за свої дії, необхідно формувати в дітей ціннісні орієнтації щодо самовдосконалення (не тільки прагнення до особистого вдосконалення в техніці гри. її технічних прийомах, оволодіння прийомами доцільного розв'язання тактичних ігрових завдань, а й уміння домовитись з партнерами про спільні дії, відповідально ставитись до своєї ролі у грі тощо).

Педагогічна оцінка гри виявляється у формі підсумкових суджень вчителя. Ці судження педагога мають великий виховний вплив на учнів молодшого шкільного віку, що сприяє формуванню їх фізичних і морально-вольових якостей.

Виявляючи активність у рухливій або спортивній грі, дитина прагне до позитивної оцінки власної рухової діяльності та поведінки. Викликаючи переживання успіху або невдачі, оцінка формує ціннісні орієнтації, наміри, вчинки дитини і через це впливає на процес самовдосконалення особистості в цілому. Через оцінку педагогом якостей дитини в грі формується інша форма оцінки - самооцінка дитини. Самооцінка, будучи засобом орієнтації школяра у власних силах і особистісних якостях -найважливіший наслідок педагогічної оцінки рухливих і спортивних ігор молодших школярів. Адже вимоги вчителя лише тоді виявляються надійним регулятором діяльності і поведінки школяра, коли вони перетво­рюються у вимоги учня до самого себе. Таким чином, педагогічна оцінка рухливої гри, впливаючи на емоційну і вольову сферу дитини, стає потужним стимулом розвитку дитячої особистості.

2. Народні ігри (за А.В. Цьосем)

«Мисливець і бобер»

Гравці обирають «бобра» і «мисливця», а решта - «хорти». «Бобер» має сховатися, поки «мисливець» доспіває пісню. «Мисливець» гукає: «Хорти, з лісу!» «Хорти» біжать і шукають «бобра», а знайшовши - ловлять. Якщо «бобер» ще не встиг сховатися, то за ним женуться «хорти». «Мисливець» сам не шукає, тільки підганяє «хорта», який лінується. «Хорти» бігають, гавкають.

Коли «хорти» зловлять «бобра», то ведуть його до «мисливця». Тоді «мисливець» гукає: «Хорти, в ліс!» і біжить разом із ними. Залишається¹ «бобер» і той, хто його зловив. «Бобер» стає «мисливцем», а той, хто зловив, - «бобром». Гра починається спочатку.

«Ворона»

Поміж собою діти обирають «матір» і «ворону». «Ворона» відходить у бік, а «мати» залишається з дітьми. Усі діти один за одним чіпляються за «матір», а «ворона» намагається забігти назад і схопити дитину. «Мати» широко розставляє руки, відганяючи «ворону», і кричить:

- Ага-ага-ага!

Діти теж повертаються до «ворони» спиною. Коли «мати» не всте­реже, «ворона» встигає добігти до останньої дитини, забрати її і відвести до своєї хати. Отак вона перекраде половину дітей.

Тоді шукають палицю: «мати» й «ворона» беруться за палицю руками, а діти чіпляються ззаду за них. Діти «воронячі» тягнуть за«ворону», а «материні» - за «матір». Хто швидше пустить палицю, той буде «вороною». Гра починається спочатку.

«Залізний ключ, або Вовк»

Діти стають у коло, взявшись за руки. В середині кола - «вовк». Він намагається прорватись, налягаючи грудьми дітям на руки. Його питають: «Який ключ?» «Вовк» відповідає: «Залізний».

Як розчепить чиїсь руки, то виривається з кола і втікає. Усі біжать за ним та співають:

«Ой дзвони дзвонять, Хорти вовка гонять, По болотах, очеретах, Де люди не ходять.» Хто зловить, сам стає «вовком». Гра починається спочатку.

«Гуси»

Діти обирають «пастуха» і «вовка», решта - «гуси». «Пастух» жене «гусей» у поле, а сам повертається додому - за лінію, накреслену на певній віддалі. «Пастух» кличе «гусей»:

- Гуси, додому!

- Задля чого?

- Вовк за горою!

- Що він робить?

- Гуси скубе.

- Які?

- Сірі, білі, волохаті! Втікайте мерщій до хати! «Гуси» намагаються забігти за лінію, а «вовк» перебігає їм дорогу і

ловить. Гра триває, поки «вовк» не переловить усіх «гусей». Тоді знову обирають «вовка» та «пастуха» і починають гру спочатку.

«Дідусь Макар»

Одного із гравців обирають «дідусем Макаром». Решта дітей _:відходять від нього і загадують яку-небудь роботу: шити, рвати ягоди, 140 танцювати тощо. Тоді підходять до «дідуся» і кажуть:

- Здрастуй, дідусю Макаре!

- Здрастуйте, милі діти. Де були? Що робили? Діти відповідають:

- На городі (у саду, на річці, у кімнаті і т.п.). Тоді показують мімікою, рухами, що вони робили. Коли «дідусь»

вгадає, усі тікають, а він їх ловить. Кого впіймає, той стає «дідусем». А коли «дідусь» не вгадає - діти кажуть, що робили, і теж тікають.

«Третій зайвий»

Діти стають у коло по двоє, один за одним, а одна пара бігає: перший гравець тікає, другий - його доганяє і намагається доторкнутись. Утікач стає попереду якоїсь пари. Той, що опинився позаду, тобто став третім зайвим, мусить утікати. Якщо той, хто доганяє, доторкнеться до того, хто втікає, вони міняються ролями.

«Зайчик»

Діти беруться за руки і стають у коло. В середині кола - «зайчик».

«Зайчик» рухами і жестами показує, що нездужає. Хоровод співає:

«Ішов, ішов зайчик по воду Та й вдарився чолом у колоду. (Рух і спів прискорюється.) Котрі були в батенька, Котрі були в матінки, На базар ходили, Ніжки натомили, А наші ворота позамикані, Жовтим піском засипані.» На кінець пісні танцюють майже всі, утому числі й «зайчик». «Зайчик»

вибирає момент і проривається крізь «живий ланцюг», і всі його ловлять.

Хто спіймає - стає «зайчиком», і гра триває.

«Кривий танець»

Забивають у землю три кілки, щоб вийшло три кути. Гравці беруться за руки і кружляють навколо кілків у два ряди, співаючи:

«А в кривого танцю Та не виведу кінця! Треба його та виводити, Кінець ладу знаходити.->

«Лис»

Узявшись за руки, діти стають у коло, а один з учасників гри - «лис» - іде в середину. Коло рухається то вправо, то вліво з піснею:

«Ха-ха-ха, гі-гі-гі!

Лис зловився в капкані.

Качка, кури, голуб'ята,

Тіштесь, смійтесь, гі-гі-гі!

Злодій лис у капкані.

Ой, ой! Вирвавсь, утікайте:

Тепер в нього страшна злість -

Кого зловить, того з'їсть!» Коли проспівають пісню до кінця, то швидко розбігаються на всі боки, а «лис» ловить. Кого піймає, той стає «лисом». Гра починається спочатку,

«Довга лоза»

Усі гравці стають один за одним, обличчям у потилицю, на відстані сажня (2,13 м), голови і спини нахиляють. Гравець, котрий стоїть позаду, розганяється, перестрибує через кожного і стає попереду всіх так само, як решта гравців. За ним те саме роблять інші.

«Пускайте нас»

Половина дітей береться за руки, а решта - тримаються гуртом і співають:

- Пускайте нас, пускайте нас З-за гір погуляти.

Той гурт, що за руки тримається, одспівує:

- Не пустимо, не пустимо, Бо близько Дунай.

Перші співають знову:

- А ми мости помостимо За синій Дунай.

Гурт, що тримається за руки, одспівує:

- А ми мости поломимо, Самі собі поїдемо

За синій Дунай. Діти гуртом біжать до тих, що тримаються за руки, намагаючись розірвати зімкнений «ланцюг». Тоді гурти міняються ролями.

«Квочка»

Діти обирають поміж себе «квочку» і «шуліку», решта - «курчата». «Курчата», тримаючись за поли одне одного, ідуть вервечкою за

«квочкою». «Шуліка» сидить, порпаючись у землі, а «квочка» з «курчатами» підходить і каже:

- Що ти робиш?

- Пічку копаю.

- Нащо тобі пічка?

- Запалити вогник.

- Нащо тобі вогник?

- Приставити горщик.

- Нащо тобі горщик?

- На окріпчик.

- Нащо тобі окріпчик?

- Твоїм дітям очі випарювати. -- За що?

- Щоб не лізли в городчик.

- Позакладай, то й не лізтимуть.

- Я закладаю, а вони лізуть.

- Закладай зіллям, ломаччям, хмизом, вилами, рогачами, коцюбами, столом, мисником, ложками, мисками, скатертиною.

- Я закладаю, а вони лізуть! Я закладаю, а вони лізуть! «Шуліка» кидається на «курчат». Курчата бігають і вигукують:

- Гай-гай-гай-гай!.. Квок!.. Квок!.. Квок!..

«Шуліка» ловить крайнє «курча», відводить до себе «додому» і знову кидається, поки половить усіх. Тоді «шуліка» стає «квочкою». Гра починається спочатку.

«Лисичка»

Діти беруться за руки і роблять велике коло, а посередині стоїть дівчинка - «лисичка». «Лисичка» ніби збирає трави, а діти рухаються по колу і співають:

«Ходить лисичка по бору, по бору, Рве траву лободу, лободу, і що нарве, що нарве -В оберемочки кладе. Оце лиска, оце відьма, Іди геть від мене!» На останні слова- пісні- «лисичка» по черзі виштовхує дітей з кола, поки не залишиться тільки двоє. Ці двоє не пускають «лисичку», але вона виривається і втікає. Хто спіймає, той стає «лисичкою». Гра починається спочатку.

«Маринка»

Грають двоє дівчаток. Креслять невелике коло і за колом втикають дві палички - одну напроти другої. Дівчатка стають біля паличок і починають діалог:

- Де ти стоїш?

- На ринку.

- Що продаєш?

- Маринку.

- Що хочеш?

- Сім кіп галушок, зі сливками пиріжок. Закінчивши діалог, оббігають коло. Хто прибіжить на своє місце

швидше, той питає: «Де ти стоїш?» і т. д. Грають, поки не обридне.

«Мак»

Діти стають у коло, співають і зображують усі дії, про які йдеться у пісні:

«Чижику, чижику,

Пташечко маленька, _:

Чи ти бачив, чи ти чув, 143

Як у полі сіють мак?

Ось так, ось так, так,

Так у полі сіють мак» (двічі). У наступних строфах перші три рядки повторюються, а в четвертому замінюють слово «сіють» і підставляють: «росте», «цвіте», «ріжуть», «возять», «їдять».

«Мак» (варіант)

Узявшись за руки, діти стають у коло. Посередині сідає одна дитина, а решта ходять навколо неї і співають:

«Ой на горі мак,

Під горою - так,

Маки ж мої, маківочки,

Золотії голівочки,

Станьте ви так,

Як на горі мак». Проспівавши раз, питають у того, хто в середині кола: «Козачок, чи виорав ти на мачок?» Той відповідає: «Виорав». Діти знову ходять навколо і співають те саме. Питають знову: «Козачок, ти посіяв мачок?» - «Посіяв». Знову співають і запитують: «Козачок, чи посходив мачок?» - «Посходив». Далі: «Козачок, чи пора молоть мачок?» - «Пора». Тоді усі гуртом кидаються, трусять ту дитину, а та пручається, поки не розірве чиїхось рук і не втече з кола.

«Нема пана вдома»

Дівчатка беруться за хустинки і стають у ряд. Задній кінець ряду співає:

«Нема пана вдома: Поїхав до Львова Ключі купувати, Замки замикати. Пустіть же нас, Пустіть же нас На вой воювать!»

Передній кінець ряду відповідає:

«Не пустимо, не пустимо

Мости поламать.» Остання пара дівчат біжить попід підняті руки першої пари і співає:

«А ми мости поламаємо,

То й вам гроші віддамо.

Нема пана вдома:

Поїхав до Львова

Ключі купувати.

Замки замикати.» За цей час усі пробігають попід руками перших двох дівчат, які _:таким чином опиняються в кінці ряду. Гра починається знову. Так декілька разів обходять навколо якоїсь будівлі.

«Нещасний ополоник»

У цю гру грають дівчатка. Усі стають поряд і беруться за руки, а одна - «хазяйка» - стоїть перед ними і питає крайню, починаючи з правого боку:

- Здоров, кума! Чи ти ложки мила?

- Мила.

- А ополоник? ~ Забула.

- Так не забувай, кумонько, не забувай!

«Хазяйка» б'є її паличкою, а та пробігає попід руками подруг і стає на лівому кінці. Те саме повторюється з другою дівчинкою, з третьою і т.д., аж поки «хазяйка» не перепитає всіх і дівчатка не стануть у тому ж порядку, як і спочатку. Тоді «хазяйкою» обирають іншу дівчинку.

«Огірочки»

Діти беруться за руки, витягуючись в одну лінію. Передні завертають до задніх, ніби в'ються. Двоє останніх піднімають вгору руки, і всі проходять попід руками, співаючи:

«Ой вийтеся, огірочки,

Та в зелені пуп'яночки.

Грай, жучку, грай,

Тут тобі край.

Ходить жучок по дубині,

А жучиха по ялині.

Грай, жучку, грай,

Тут тобі край.

Дайте, хлопці, околота,

Везем жучка до болота.

Грай, жучку, грай,

Тут тобі край.

Жучок плаче у болоті,

Дівки скачуть у золоті.

Грай, жучку, грай,

Тут тобі край.

Чи ти, жучку, писка не маєш,

Чи ти, жучку, різко не граєш?

Грай, жучку, грай,

Тут тобі край.»

«Перепілка»

Дівчатка стають у коло, одна - «перепілка» - в середині кола. Дівчатка рухаються по колу і співають:

Ой у перепілки та голівка болить.

Приспів: Тут була, тут, перепілочка. Тут була, тут, сизокрилая.

Ой у перепілки та й плечиці болять.

Приспів. Ой у перепілки та й колінця болять.

Приспів. Ой у перепілки та й спинонька болить. Приспів. Щоразу на слові «болить» «перепілка» хапається за голову, плечі, коліна і т.д., вдаючи з себе хвору. Далі всі співають: Ой у перепілки та старий мужичок.

Приспів. Із комори йде і нагайку несе.

Приспів. Він нагайку несе, бородою трясе. Приспів. «Перепілка» закриває руками очі, ніби сльози втирає. Всі співають: А у перепілки молодий мужичок.

Приспів. із базару іде, черевички несе. Приспів. Перепілка підстрибує, плеще в долоні і намагається роз'єднати руки дівчаткам, щоб вибігти з кола. Котра дівчинка пустить руку, та стає «перепілкою». Гра починається спочатку.

«Рибалка і риби»

Усі діти - «риби», а двоє - «рибалки». «Рибалки», взявшись за руки, бігають за «рибами» і намагаються, зімкнувши вільні руки, їх упіймати, Кожна спіймана «риба» приєднується до «рибалок», і утворюється «невід».

Гра закінчується, коли залишається одна «риба». Ловити «риб» розірваним «неводом» не можна.

«Серединка»

Усі гравці стають у коло і кидають один одному м'яч. Хто не піймає м'яча - іде в середину кола. Гравець, який хоче виручити того, що в

колі, намагається влучити у нього м'ячем. Якщо промахнеться - то сам іде в коло. Гра триває.

«Соловеєчку, сватку, сватку»

Це ігрова народна пісня, її співають, показуючи рухами все те,про що співається:

«Соловеєчку, сватку, сватку, Чи бував же ти в нашім садку? Чи видав же ти, як мак сіють? Ой так, ой так, ой так сіють мак. Соловеєчку, сватку, сватку, Чи бував же ти в нашім садку? Пи] Чи видав же ти, як ріс мак?

Ой так, ой так, ой так поріс мак. Соловеєчку, сватку, сватку, Чи бував же ти в нашім садку? Чи видав же ти, як рвуть мак? Ой так, ой так, ой так рвуть мак. Соловеєчку, сватку, сватку, Чи бував же ти в нашім садку? Чи видав же ти, як їдять мак? Ой так, ой так, ой так їдять мак.»

«Тикач»

Діти сідають у ряд. Один із гравців - «тикач», а інший - «свинар». На початку гри «свинар» стоїть збоку, відвернувшись, а «тикач» усім по черзі в руки тикає паличку, яку віддає комусь одному, але так, щоб ніхто цього не помітив. Після цього підходить «свинар» і, вказуючи на когось із сидячих, говорить:

«Рай, рай, А ти оддай!» Якщо не вгадає, то йде далі «пасти свиней», і знову повторюється те саме. А якщо вгадає -, разом із «тикачем» відходить убік і вони радяться, якого вибрати «жениха» чи «наречену» тому, у кого була паличка. Тоді, повернувшись до дітей, «тикач» говорить:

Кумонько, кумонько! Я всю нічку не спав, Бо синочка женив (або дочку віддавав). Ті питають: «Яким порядком?»

«Тикач» показує у той бік, де «живе» вибраний ним «жених» чи «наречена». Діти починають відгадувати, і той, хто відгадає, стає «свинарем», «свинар» - «тикачем», а «тикач» - звичайним гравцем і сідає поряд з дітьми. Гра починається спочатку.

«У коша»

Збирається чимало дітей - чим більше, тим краще."Всі стають у коло парами (хлопчик з дівчинкою). Обирають «кошового». «Кошовий» ходить по колу з різкою.

Остання пара питає:

- Чого ти «гориш»?

- Красної дівки хочу .

- Якої?

- Тебе, панни молодої! При цих словах остання пара розбігається, намагаючись з'єднатися

попереду тієї дівчинки, що «горить». Та ловить когось із них. Якщо'піймає, то та, що залишилася без пари, починає «горіти», не піймає -- продовжує «горіти» та сама.

«Цурка»

Усі діти діляться на дві команди і стають навпроти у два ряди на_; відстані трьох сажнів (6 м 40 см). Кожен гравець у руках тримає жердину -- J4I «цурківник». Посередині між рядами лежить кулька - «цурка». Цю кульку кожна з команд намагається перекотити на протилежний бік. Команда, котра дозволить наблизити до себе кульку, вважається переможеною.

У «цурку» діти грають переважно взимку.

«Шило»

П'ятеро-шестеро дітей стають у тісне коло докупи головами, а один ходить біля них і комусь за спиною кидає на землю хустинку - «шило». Гравець повинен вхопити її, оббігти коло і стати на своє місце. Хто лишився без місця, той носитиме «шило».

Якщо ж гравець не помітив хустинки, то той, хто її кинув, обійшовши коло, піднімає хустинку і б'є нею неуважного по спині. Тоді стає на його місце, а той іде носити «шило».

. «Шевчик»

Діти стають у коло і співають. Посередині - «шевчик», який імітує дії, про які йдеться у пісні:

«А чи бачив ти, як шевчик шкіру в воді мочить? Ой, так, братику, так, так шкіру в воді мочить. А чи бачив ти, як шевчик шкіру натягає? Ой, так, братику, так, так шкіру натяґає. А чи бачив ти, як шевчик черевички шиє? Ой, так, братику, так, так черевички шиє. А чи бачив ти, як шевчик гвіздки забиває? Ой, так, братику, так, так гвіздки забиває. А чи бачив ти, як шевчик у свято танцює? Ой, так, братику, так, так у свято танцює.»

«У ящура»

Грають дівчата. Одну з гурту обирають «ящуром», а решта беруться за руки, ходять довкола «ящура» й співають:

«Ой не сиди, ящуре, В гороховім місті.

Май собі дівку, Як перепілку. Котрую маєш ™ Собі забираєш. Як не ймеш -Зараз вмреш. Завтра спозаранку Сховаєм у ямку. Пирогів напечем, Ящура пом'янем. А ти таки, ящуре, Не соромся,

148 Котрійсь пані поклонися -

Чи старій, чи малій, Чи мені, молодій.» Переспівавши, зупиняються. «Ящур» вибирає, котра йому сподо­балась, і кланяється. Та, яку «ящур» сподобав, дає йому якийсь подарунок - хустинку, каблучку чи ще щось.

Тоді знову ходять, співають, а «ящур» вибирає й отримує подарунки. доки не перебере усіх.

Тоді дівчата по черзі випрошують подарунки у «ящура», кажучи:

«Ящурко, голубочко, Оддай мою худобочку, Що я пряла, заробляла, із ящуром прогуляла.» Як гарно випросить, не засміявшись і дивлячись в очі «ящурові», тс отримає, а засміється - знов і знов просить, а бува, що й не випросить. Потім «ящуром» стає хтось інший.

«Кінь»

Грають п'ятеро-шестеро дітей. Сідають у коло, у кожного в руках паличка з якоюсь позначкою. Гравці піднімають папимки і разом опускають на одне місце. Чия паличка зверху, той забирає усі. Тоді до нього звертаються:

- Віддай коня.

- А де твій кінь"

- У тебе в займі. -

- Твій кінь побіг попід небеса, з'їв у мене дві копи вівса. Який твій кінь ?

- Вербовий.

- Покажи пташку - віддам коня. Роздивляється навколо, а пташок не видно.

- Он горобчик сидить

- Де? Не бачу.

- Оно. Сидить. Я бачу.

- Нема там його.

- Ото ще! - Бере грудку і шпурляє.

- От бачиш, що горобчик.

- Тепер бачу. На коня. Тоді другий:

- Віддай мені коня.

- Де твій кінь?

- А ти ж зайняв.

- Твій кінь побіг попід небеса, з'їв у мене дві копи вівса. Який твій кінь?

- Вишневий.

- Покажи пташку - віддам коня.

- Он сорока летить!

- Де сорока?

- Ще й курчатко понесла.

- Ну, на коня.

Як роздадуть усіх «коней», гра починається спочатку.

«Гладущики»

Щоб грати в цю гру, треба вибрати трьох гравців: «матір», «дочку» і «кота». Решта дітей сідають на землю - вони «гладущики». Мати йде з дому й наказує «доньці», щоб та стерегла «гладущики» з молоком. До «гладущиків» прибігає «кіт» і перевертає їх. «Донька» стереже. Приходить додому «мати» і йде дивитися на «гладущики». Коли «гладущики» перевернуті, то «мати» бере різку і йде бити «доньку». «Донька» з різкою шукає «кота» і доганяє його, а «мати» доганяє «доньку». Потім на ці ролі обирають інших дітей.

«Джгут»

Діти сідають у коло, на коліна кладуть одяг, а під ним ховають зроблений із хусточки джгут. Джгутом б'ють по плечах гравця, котрий сидить спиною до інших гравців - «кошового». «Кошовий» має вгадати, у кого джгут. Якщо вгадає - «кошовим» стає інший гравець.

«Кіт і миша»

«Кіт» - хлопчик, «миша» - дівчинка. Обоє стають посередині кола, в якому хлопчики поміж дівчаток. Усі тримаються міцно за руки, йдуть неквапливо по колу й промовляють:

«А до нори, мишко, до нори,

А до золотої комори.

Мишка - у нірку,

А котик - за ніжку:

- Ходи сюди! -

А що ж то за мишка -Не втече,

А що ж то за котик -Не дожене!

Мишка - у нірку, А котик - за ніжку:

- Ходи сюди, ходи сюди!

Коли діти піднімають руки вгору, «миша» тікає від «кота». Він кидається за нею, але перед ним опускають зчеплені руки, не даючи вискочити. Як «кіт» прорветься й спіймає «мишу», то ті, хто не вдержав, виходять на середину кола. Гра продовжується.