3. Інформаційна технологія оброблення даних в умовах арм

Технологічно локальна мережа є децентралізованою системою оброблення даних, що складається з великої кількості окремих самостійних АРМ. Працівник, який працює на конкретному АРМ, виступає як відносно автономна одиниця. За допомогою АРМ працівник розв'язує свої специфічні завдання, а також ви­користовує його для виконання робіт, притаманних кожному управлінцю, тобто для роботи з документами, для спілкування та пошуку інформації тощо. Як правило, АРМ є місцем безпосереднього виникнення і використання інформації. Саме тут реєструються, вводяться і передаються дані, тобто здійснюється їх децентралізоване оброблення. При цьому користувач несе повну відповідальність за дані, які він вводить, що значно підвищує якість загальної інформаційної бази організації.

Одночасно працівник за допомогою свого АРМ звертається за необхідними даними до загальної інформаційної бази організації, яку прийнято розміщувати на сервері. За потреби користувач звертається із запитом до сервера, який у централізованому порядку обробляє дані цього запиту. Таку технологію роботи у мережах називають "клієнт-сервером". Нині її вважають найефективнішою. Згідно з цією технологією програми-клієнти виконують на комп'ютері (АРМ) працівника і відправляють запити до програми-сервера, встановленої на сервері. Отже, основне оброблення даних виконується на потужному сервері, а на АРМ працівника відправляються тільки результати виконання запиту.

Таким чином, АРМ є формою використання обчислювальної техніки, яка поєднує принципи децентралізації та централізації, а впровадження АРМ ліквідовує розрив у часі між виробничо-господарським процесом, здобуттям

6

Програмне забезпечення можна класифікувати за різними ознаками. Основною такою класифікацією буде їх групування за функціональними сферами діяльності менеджера:

• управління персоналом;

• управління взаємовідносинами з клієнтами (CRM-системи);

• управління ланцюжками постачань (SCM-системи);

• управління складським обліком;

• бізнес-планування;

• системи підтримки і прийняття (економічних) рішень.

Це групування можна продовжувати, оскільки з появою нових форм ведення бізнесу з'являються нові класи прикладного програмного забезпечення.

Програмне забезпечення розробляють насамперед з метою отримання прибутку. Водночас є й безкоштовне програмне забезпечення. Для визначення типів програм щодо їх вартісної оцінки прийнято таку класифікацію:

• freeware — клас програм, які розповсюджують безкоштовно, не маючи жодних обмежень на термін роботи або функціональності;

• shareware, або так зване "умовно-безкоштовне" програмне забезпечення — поширений клас програм, які є комерційними, але користувач може використовувати певну програму упродовж якогось часу з метою визначення, чи становить вона для нього таку практичну цінність, щоб оплатити її. Такі програми називають ще trial-версіями, щоб підкреслити, що вона працюватиме певний (trial), пробний період. Крім обмеження роботи у часі програмне забезпечення такого роду може мати певні функціональні обмеження. Наприклад, користувачеві не буде дозволено зберігати інформацію на носії;

• adware — безкоштовна програма, під час роботи якої періодично з'являється деяка рекламна інформація.

Крім цих класів програм, можна застосовувати й інші, проте надалі для характеристики конкретних програмних продуктів використовуватимемо саме наведений перелік класів.

Критерії вибору програмного забезпечення.

В умовах насиченості ринку різними спеціалізованими програмами, що ма­ють аналогічне призначення, найважливішого значення набуває здатність користувача самостійно вибирати інформаційну систему, яка цілком відповідає його потребам. Під час вибору слід ураховувати такі критерії:

1. Відповідність функціональних можливостей системи функціональній сфері діяльності користувача. При цьому варто звертати увагу не тільки на наявність функцій, які наразі потрібні, а й передбачати можливість подальшого розширення функцій системи. Для цього слід мати уявлення про типовий набір функцій, які властиві такому типу системи.

2. Сумісність із програмним забезпеченням, яке вже є у вашій організації або на вашому комп'ютері. Ця вимога стосується насамперед можливості використання інформації цієї інформаційної системи іншими користувачами. Недотримання її призведе до необхідності подвійного введення інформації. Проте якщо прикладна програма не використовує спільної інформаційної бази організації, а її дані не потрібні іншим, то цей критерій не має великого значення.

3. Вартість.

4. "Бренд" і розробник системи. Обов'язково потрібно враховувати наявність подальшого (так званого версійного) супроводження системи і вартість цього супроводження. Слід зважити на той факт, що фірма, яка поставила або розробила на ваше замовлення інформаційну систему, може припинити своє існування, тому вибираючи постачальника, звертають увагу і на бренд, і на розробника системи. Зрозуміло, що чим популярніша система, чим відоміша компанія, тим кращою (принаймні, теоретично) вона має бути. Щодо цього не зайвим буде звернутися до Інтернету і розшукати відгуки користувачів про інформаційну систему.

5. Ь п. 4 випливає, що обов'язковим є наявність засобів конфігурування і налаштування системи. Вона має давати користувачеві можливість самостійно змінювати значення таких економічних показників, як податок на додану вартість, ставки оподаткування, коефіцієнти амортизації.

6. Деякі зміни взагалі призводять до докорінних змін алгоритмів, згідно з якими відбуваються розрахунки. Досить часто виникає потреба ввести до складу інформаційної бази додаткові таблиці, змінити склад реквізитів наявних таблиць, створити новий документ або звіт. Тому доцільно, щоб інформаційна система мала інструментальні засоби для розв'язання подібних завдань. Це дасть змогу інформаційній службі організації у разі потреби самостійно вирішувати подібні завдання, а за форс-мажорних обставин (припинення діяльності постачальника інформаційної системи або відмови обслуговування) самостійно підтримувати працездатність системи.

тому, що SCM-системи накопичують інформацію про зовнішнє середовище, тобто попит на продукцію, пропозиції постачальників тощо. Отже, ERP-системи підвищують ефективність у внутрішньому середовищі організації, а SCM-системи працюють із зовнішнім середовищем, завдяки чому дають змогу планувати виробництво і забезпечувати його потрібними матеріалами, сировиною, комплектуючими.

Система SCM належить до новітніх технологій керування, що описуються концепцією CSRP (Customer Synchronized Resource Planning, синхронізоване зі споживачем планування ресурсів), яка є подальшим розвитком концепції MRP.

Кониепиія MRP (Material Requirements Planning, планування потреби у матеріальних ресурсах) з'явилася у 70-х роках XX cm. її поява була зумовлена усвідомленням того факту, що для успішного функціонування підприємства потрібне насамперед чітке забезпечення виробництва у часі, місці й саме матеріальними ресурсами. Одночасно концепція передбачала вирішення мінімізації запасів сировини і готової продукції на складах. Отже, концепція MRP пов'язана з управлінням матеріально-товарними ресурсами і спрямована на мінімізацію запасів сировини й готової продукції на складах, оптимізацію надходження матеріальних ресурсів на виробництво і унеможливлення простоїв устаткування внаслідок несвоєчасного надходження матеріальних ресурсів. Відповідно до цієї методології у MRP-системі узгоджується діяльність підрозділів, то здійснюють збут, постачання і виробництво. На основі виробничого плану-графіка, даних про стан запасів та склад виробів у MRP- системі формується графік замовлень на закупівлю або виробництво матеріальних ресурсів і надається можливість перегляду вже відкритих замовлень. На принципах MRP будувалися перші автоматизовані системи керування (АСК).

Концепція MRP мала такі недоліки:

1. відсутність контролю виконання плану закупок і механізму коригування цього плану в разі виникнення ситуацій, які заважали його нормальному виконанню;

2. обмеження кола виробничих чинників, оскільки для ефективного виконання виробничого плану не достатньо тільки детально спланувати матеріальні потреби, потрібно ще врахувати виробничі, трудові й фінансові ресурси.

Це зумовило подальший розвиток концепції MRP, на якій ґрунтувалися дві нові концепції планування.

Перша із них — Closed Loop MRP — призначена для планування потреби в матеріалах у замкненому циклі. Вона передбачає також функцію контролю фактичного стану виробництва і виконання замовлень на закупівлю матеріалів та комплектуючих.

Друга концепція — Capacity Requirements Plannin2 (CRP) — спрямована на планування потреби у виробничих потужностях, її основним завданням є перевірка можливості виконання основного плану-графіка щодо завантаженості устаткування і здійснення оптимізації завантаження виробничих потужностей.

Об'єднання принципів MRP (яку нині називають MRP І), Closed Loop MRP, CRP у межах єдиної концепції зумовило створення нової методології шанування