Обмеження щодо площі об’єктів нерухомості при наданні їх в оренду фізичними особами – підприємцями

Вид об’єкта нерухомості	Гранично допустима загальна площа
Земельні ділянки	0,2 га
Житлові приміщення	100 м2
Нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини	300 м2

Юридичні особи, які здійснюють цей вид діяльності, мають право на застосування спрощеної системи оподаткування незалежно від розміру загальної площі об’єкта нерухомості.

291.5.4. Заборона на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності фінансовими установами є традиційною. Подібні норми містилися в ст. 7 Указу № 727 і в ст. 2 Закону № 2063-ІІІ. Відмінність полягає в різному ступені деталізації видів фінансових установ (табл. 14.3).

Таблиця 14.3

Фінансові установи, які не мають права на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності

Указ № 727 (ст. 7)	Закон № 2063-ІІІ (ст. 2)	Податковий кодекс України (підпункт 291.5.4 п. 291.5 ст. 291)
		Страхові (перестрахові) брокери
Банки	Банки	Банки
		Кредитні спілки
	Ломбарди	Ломбарди
		Лізингові компанії
Довірчі товариства	Довірчі товариства	Довірчі товариства
Страхові компанії	Страхові компанії	Страхові компанії
		Установи накопичувального пенсійного забезпечення
		Інвестиційні фонди і компанії
Інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи	Інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи	Інші фінансові установи, визначені законом
		Реєстратори цінних паперів

291.5.5. Обмеження щодо структури статутного капіталу суб’єкта господарювання, яке також є традиційним, слід розглядати як механізм, що стримує штучне відокремлення малих підприємств зі складу великих компаній, які не відповідають критеріям платника єдиного податку. Формулювання цього обмеження в згадуваних у табл. 14.3 законодавчих актах дещо відрізнялися (табл. 14.4).

Таблиця 14.4

Формулювання обмеження щодо структури статутного капіталу

Указ № 727 (ст. 7)	Закон № 2063-ІІІ (ст. 2)	Податковий кодекс України (підпункт 291.5.4 п. 291.5 ст. 291)
Дія цього Указу не поширюється на суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам – учасникам та засновникам даних суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 %	Дія цього Закону не поширюється на суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка вкладів, що належить юридичним особам – засновникам та учасникам цих суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищує 25 %	Не можуть бути платниками єдиного податку суб’єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 %

Основними відмінностями обмеження, передбаченого ст. 291 Податкового кодексу України, є такі:

• на відміну від м’якішого формулювання Указу № 727, у Кодексі обмежується не кожна з часток відповідного засновника або учасника, а сукупна частка відповідних засновників (учасників) у статутному капіталі. Наприклад, якщо три засновники малого підприємства (які не відповідають критеріям платників єдиного податку) мають однакові частки у статутному капіталі в розмірі по 10 %, то таке мале підприємство відповідає вимогам ст. 7 Указу № 727, але вимоги підпункту 291.5.4 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України порушуються, оскільки сукупна частка цих засновників дорівнює 30 % (30 % > 25 %);

• формулювання Кодексу є жорсткішим також тому, що засновники, частка яких у статутному капіталі оцінюється, не мають бути платниками єдиного податку, а в Указі № 727 та в Законі № 2063-ІІІ ідеться про засновників, які не є суб’єктами малого підприємництва (критерії віднесення до суб’єктів малого підприємництва, зокрема за обсягами діяльності, є м’якішими порівняно з критеріями платників єдиного податку);

• на відміну від обмежень в аналізованих законодавчих актах, обмеження Податкового кодексу України стосується також ситуацій, коли сукупна частка відповідних засновників не тільки перевищує, а й дорівнює 25 % статутного капіталу.

291.5.6. Цей підпункт унеможливлює застосування спрощеної системи оподаткування відокремленими підрозділами (представництвами, філіями, відділеннями й т. ін.) юридичної особи, яка сама не є платником єдиного податку. Це уточнення вперше з’явилося в податковому законодавстві, хоча оскільки відокремлені підрозділи підприємства не мають статусу юридичної особи, вони і раніше не могли бути платниками єдиного податку.

291.5.7. Принципово новим обмеженням є неможливість застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності нерезидентами (як фізичними, так і юридичними особами). При цьому термін “нерезидент” застосовується в розумінні підпункту 4.1.122 п. 4.1 ст. 4 Кодексу. Нагадаємо, що до нерезидентів належать:

а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;

в) фізичні особи, які не є резидентами України.

Це обмеження має певну протекціоністську спрямованість, оскільки спрощена система оподаткування, обліку та звітності є формою державної підтримки відповідного сектору національної економіки.

291.5.8. Вимога щодо відсутності у суб’єкта господарювання податкового боргу на момент переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності є цілком обґрунтованою, зважаючи на те, що вона є спеціальним податковим режимом, а це надає певні переваги платнику єдиного податку.

Застосовується це обмеження виключно при переході на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Вимога близького змісту була передбачена ст. 4 Указу № 727, відповідно до якої “заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов’язкових платежів за попередній звітний (податковий) період”.

Особливостями нового формулювання цього обмеження в ст. 291 Кодексу є:

• уточнення моменту фіксації наявності податкового боргу – на момент подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку;

• відсутність прив’язки податкового боргу до конкретного податкового періоду, що унеможливлює перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності осіб, які мають податковий борг за періоди, що передують попередньому;

• використання чітко визначеного Податковим кодексом України терміна “податковий борг”, під яким розуміється сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання (підпункт 14.1.175);

• урахування можливості форс-мажорних обставин, які спричинили безнадійний податковий борг (у розумінні п. 101.2 ст. 101 Кодексу).

291.6. Обмеження щодо операцій з оплатою в негрошовий формі діяло з моменту запровадження спрощеної системи оподаткування в Україні (ч. 6 ст. 1 Указу № 727), але до 01.01.2012 воно застосовувалось виключно для юридичних осіб. З уведенням у дію глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України обмеження за формою здійснення розрахунків поширюється на всі чотири групи платників єдиного податку, тобто для фізичних осіб – суб’єктів спрощеної системи оподаткування воно є принципово новою вимогою. Основним призначенням цього регуляторного інструменту є стримування поширення бартерних операцій за участю суб’єктів малого бізнесу.

Слід зауважити, що отримання платником єдиного податку зустрічної поставки в рамках бартерної операції, розпочатої до переходу на спрощену систему оподаткування, не є порушенням п. 291.6 ст. 291 Кодексу, оскільки момент відвантаження власної продукції припадає на період роботи цього суб’єкта господарювання на загальній системі оподаткування.

291.7. Наведений у цьому пункті перелік побутових послуг населенню суттєво відрізняється від аналогічного переліку, що використовується для цілей визначення платників збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (підпункт 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Кодексу).

По-перше, перелік побутових послуг населенню для цілей спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності врегульований безпосередньо Податковим кодексом України, тобто є нормою прямої дії. Натомість аналогічний перелік, який використовується для цілей патентування, у тексті Кодексу не наведений, а його визначення доручено Кабінету Міністрів України¹⁵.

По-друге, перелік побутових послуг населенню для цілей спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності за кількістю конкретних видів послуг (40 позицій) більш ніж удвічі перевищує аналогічний перелік для цілей патентування (19 позицій). Порівняльний аналіз побутових послуг за цими двома переліками наведений у табл. 14.5.

Таблиця 14.5