- •1.2.Сутність та основні види інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства
- •1.3. Правові основи здійснення інноваційної діяльності в Україні
- •1.4. Правовий захист інтелектуальної власності
- •1.5. Закордонний досвід державного регулювання інноваційної діяльності
- •2. Методи оцінки ефективності інвестицій і інновацій
- •2.1. Основні підходи й напрямки оцінки ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства
- •2.2. Аналіз ефективності інноваційної діяльності
- •Інновації з точки зору сфери змін, які вони викликають
- •Інновації з точки зору сфери застосування
- •Інновації з точки зору способу їх впровадження
- •2.3. Загальна економічна ефективність інновацій
- •2.3. Шляхи й напрямки підвищення ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства
- •3. Вплив інфляції та фактора часу на ефективність інвестицій
- •3.1. Відсоток і відсоткова ставка як одна з форм економічного ефекту
- •Види ставок
- •3.2. Дисконтування
- •3.3.Тимчасова база нарахування відсотків
- •4. Фінансова база інновацій
- •4.1. Фактори і критерії фінансування інноваційної діяльності
- •4.2. Шляхи і джерела фінансування
- •5. Ринок інноваційної продукції
- •5.1. Характеристика ринку
- •5.2. Форми передачі технологій
- •6. Інноваційне підприємництво
- •6.1. Малий бізнес і інновації
- •6.2. Технопарки
- •6.3. Інкубатор бізнесу
- •Процеси іновацій та інвестування в жкг
- •7.1. Інноваційно-інвестиційна діяльність у житловому господарстві
- •7.2. Ствроення конкурентного середовища у житловому господарстві
- •8. Інноваційно-інвестиційні проекти в галузі водопостачання та водовідведення
- •9. Інноваційно-інвестиційні проекти в галузі теплопостачання
- •9.1. Головні напрямкм реформування в галузі теплопостачання згідно з Програмою реформування та розвитку житлово-комунального господарства
- •9.2. Головні напрямки реформування системи централізованого теплопостачання м. Харкова
- •9.3. Розвиток альтернативних джерел теплопостачання
- •10. Інновації в готельному господарстві на сучасному рівні розвитку
- •11. Інноваційно-інвестиційні проекти в галузі електропостачання
- •11.1.Проблеми організації і реформування циклу «виробництво-реалізація» електроенергії
- •11.2. Визначення проблем, пов’язаних із здійсненням державного регулювання енергетики України
- •Встановлення нової тарифної методології
- •11.4. Головні аспекти енергоринкової політики
- •Список література:
- •Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2002-2005 роки та на період до 2010 р. № 139.
6.2. Технопарки
Одним з напрямків підтримки малого підприємництва й інтенсивності інноваційного процесу є розвиток територіальних науково-виробничих систем. Наукові парки, інноваційні технологічні центри, інкубатори нововведень і т.д., орієнтовані на прискорене втілення результатів наукових досліджень у нову техніку, технології, матеріали, стали важливим фактором посилення віддачі науки, інтеграції її основних ланок з виробництвом.
Науково-технологічний парк - це самостійна організаційна структура, створена в галузі науки і наукового обслуговування з метою підтримки малого науково-технічного підприємництва і формування середовища для освоєння виробництва і реалізації на ринку високотехнологічної продукції.
Основні завдання створення технопарків:
перетворення знань і винаходів у технології;
перетворення технологій у комерційний продукт;
передача технологій у промисловість через сектор малого наукомісткого підприємництва;
формування і ринкове становлення наукомістких фірм;
підтримка підприємств у сфері наукомісткого бізнесу.
Технопарки дозволяють сформувати те економічне середовище, яке забезпечує стійкий розвиток науково-технологічного і виробничого підприємництва, створення нових малих і середніх підприємств, розробку виробництво і постачання на вітчизняний і закордонний ринки конкурентоздатної наукомісткої продукції.
Саме на цій основі досягається узгодження інтересів вищої школи, великих технологічних інститутів, промисловості, міста і регіону.
Регіон, сприяючи створенню і розвитку технопарків, одержує можливість формування і прискореного розвитку науково-виробничої і соціальної інфраструктури, залучення в регіон висококваліфікованих фахівців, підтримки і розвитку сектора економіки і, у зв'язку з цим, створення нових робочих місць.
Промисловим підприємствам надається можливість повною мірою використовувати потенціал науково-технічного комплексу регіону для підвищення конкурентоздатності своєї продукції, прискореного впровадження нових технологій, цільового добору випускників, які пройшли гарну школу роботи в малих інноваційних підприємствах, ризикових фірмах.
Вузи і технологічні НДІ одержують можливість надати своїм науковим колективам і окремим вченим умови для завершення досліджень і створення на їхній основі конкурентоздатної науково-технологічної продукції. При цьому формується колектив за участю автора ідеї, розробників, аспірантів і студентів, які надалі продовжують працювати в цьому напрямку і на виробництві.
Такі колективи на практиці опановують навички активної підприємницької діяльності, що здійснюється в умовах твердої конкуренції в області виробництва наукомісткої продукції. Парки підвищують престиж вузу, НДІ, їхню роль у розвитку регіону.
Інтелектуальний капітал і фізична інфраструктура університету служить визначеним магнітом, що притягає і підтримує інтереси промисловості і підприємництва, які прагнуть одержати доступ до ресурсів, наявних тільки у вузі (бібліотеки, інформаційні можливості, дослідницькі лабораторії, спеціальне устаткування, наукові заділи, висококваліфіковані викладацькі і наукові кадри).
Класифікація науково-технологічних кадрів:
Дослідницький парк здійснює неприбутковий фундаментально-прикладний науковий трансфер, діє від стадії завершення фундаментальних досліджень. Його основним об'єктом є нові наукові ідеї і проекти, що випливають з них, і розробки, що мають прикладне значення, нерідко в довгостроковій перспективі (понад 10 років). Тому державна підтримка тут повинна бути визначальною.
Науково-технологічний парк здійснює прибутковий чи прибутковий-не-прибутковий прикладний експериментальний, науково-експериментальний трансфер, функціонує переважно від стадії прикладний НДОКР до стадії виробництва експериментальній-дослідно-експериментальної партії нового продукту (відпрацьовування нової технології) нерідко середньострокової перспективи (понад 5 років). Компанії парку тиражують технічну документацію і готують продукт (технологію) до освоєння у виробництві (випуск першої виробничої партії). Тут необхідна паритетна підтримка держави і бізнесу.
Технологічний парк здійснює прибутковий експериментально- виробничий трансфер, діє переважно від стадії дослідно-конструкторських і експериментальних робіт до організації серійного виробництва нової продукції (освоєння нової технології), що має майже гарантований попит на ринку. Компанії технопарку реалізують готову документацію (ноу-хау), виробляють новий продукт (можливо малими партіями) чи беруть участь у його серійному виробництві на підприємствах. Тут очевидна головна роль бізнесу-підтримки.
Технологічний, промислово-технологічний парк здійснює прибуткову діяльність, пов'язану з наданням у тимчасове користування площ, приміщень і устаткування для організації виробництва нового продукту за новою технологією.
Технопарк відрізняється від традиційних виробничих і винахідницьких підприємств тим, що:
* його основна функція - безупинне формування нового наукомісткого бізнесу;
* розташовується поблизу джерела сировини, яким у даному разі виступає інтелект, але технопарк не стільки споживає інтелект, скільки сприяє його розвитку, працює на нього;
* надає комплекс послуг усім, хто до нього звертається, чиї пропозиції і проекти визнаються перспективними і спрямованими на істотне поліпшення соціально-економічної ситуації в місті;
* мінливість складу фірм технопарку, постійний кругообіг, приплив нових сил;
* винятково ринкова спрямованість діяльності технопарку, тут займаються тільки тими технологіями і продуктами, що мають попит на ринку.
Для промисловості ця взаємодія вигідна тому, що скорочується розрив між ідеєю, її проробленням і матеріалізованим втіленням у продукті; знижуються витрати і ризик створення і виробництва неконкурентоздатної продукції; забезпечується вибір технологій, завантажуються виробничі потужності і зберігаються робочі місця. Взаємодія через технопарк великого підприємства і малої фірми дозволяє максимально використовувати концентрацію і спеціалізацію, з одного боку, і гнучкість, комбінування висококваліфікованої і некваліфікованої праці, безліч трудомістких операцій, готовність до ризику і нововведень - з іншої.
