11.4. Головні аспекти енергоринкової політики

На даний час з метою підвищення якості та оперативності технологічних розрахунків ДП "Енергоринок" працює над створенням надійної системи збору даних від суб'єктів ОРЕ на базі власного комунікаційного вузла. Підключення суб'єктів ОРЕ до комунікаційного вузла ДП "Енергоринок" буде здійснюватися по виділених каналах зв'язку.

Інтеграція системи фінансово-економічної діяльності й бухгалтерського обліку ДП "Енергоринок" з комплексом Розпорядника системи розрахунків на рівні потоків даних дозволить поєднати інформацію про кількість, вартість, ціни купованої та проданої на Енергоринку електроенергії з оперативними даними Розпорядника коштів й отримати консолідовані звіти щодо стану розрахунків за електроенергію.

У рамках впровадження ефективних ринкових механізмів функціонування Оптового ринку електричної енергії України у ДП "Енергоринок" ведуться роботи з впровадження Системи управління енергозабезпеченням (EMS) щодо задач Енергоринку. Дана система працюватиме у складі інтегрального пакету "Системи Диспетчерського Управління, Збору та обробки даних (SCADA), Автоматичного Управління Генерацією (AGC)/ Системи Диспетчеризації Генерації (GCD), Системи Управління Енергозабезпеченням (EMS)".

Для підприємства ведеться розробка Автоматизованої інформаційної системи "Автоматизована система розрахунків платежів Енергоринку" (АСРП). Впровадження АСРП дасть можливість інтегрованого функціонування систем прийому інформації від суб'єктів ОРЕ, розподілу навантажень і ціноутворення та розрахунків платежів ОРЕ.

ДП "Енергоринок" веде роботи по створенню Автоматизованої системи комерційного обліку електроенергії (АСКОЕ) Головного оператора ОРЕ України. АСКОЕ Головного оператора є центральним рівнем АСКОЕ ОРЕ України. Впровадження АСКОЕ Головного оператора дозволить вирішувати завдання збору й обробки даних комерційного обліку для визначення обсягів купівлі-продажу електроенергії членами ОРЕ.

Мотивація введення регулювання монополій для суспільства і держави є ясною і очевидною. Якщо компанія, що є монополістом на певному ринку товарів і послуг, діє без обмежень ззовні, то дуже швидко ціни на пропоновані нею товари і послуги зростають, а їх якість стрімко падає. У такій ситуації без державного регулювання не обійтися, інакше це призведе до деградації монополіста і негативно позначиться на споживачеві (зростання цін, зниження надійності і якості товарів і послуг)

Таким чином, основним чинником регулювання є: забезпечення прозорого, передбачуваного і економічно обґрунтованого режиму цінового регулювання в енергетичному секторі в умовах ринкової економіки, унеможливлення необґрунтованого завищення цін на товари (теплову і електричну енергію) підприємствами-монополістами та недопущення перехресного субсидіювання одних видів діяльності за рахунок інших. Для цього необхідно:

- компенсація економічно обґрунтованих витрат суб'єктів державного регулювання для забезпечення належного технічного та фінансового стану підприємств електроенергетики;

- забезпечення достатнього прибутку для розвитку виробництва, впровадження нових технологій, підвищення інвестиційної привабливості підприємств енергетики;

- постійний жорсткий контроль за доцільністю витрат і захист споживачів від необґрунтованого, монопольного підвищення цін і тарифів;

- досягнення балансу економічних інтересів виробників, постачальників і споживачів енергоресурсів та ін.

Вищевикладене притаманне не тільки паливно-енергетичному комплексу, а й іншим різновидам існуючих в Україні природних монополій.

Проте до сьогодні чітко не визначена необхідність прийняття єдиного закону, який би дозволив узагальнити всі принципи й механізми регулювання природних монополій. Дебатується питання, чи повинен Закон про державне регулювання поширюватися лише на одну тільки енергетику, чи має ще включати житлово-комунальне господарство, чи поширюватися на всі природні монополії, визначені Законом.

Крім того, немає зрозумілої системи створення і діяльності національних регулюючих комісій. Світовий досвід знає різні підходи до формування регулюючих комісій. Є випадки, коли одна комісія здійснює регулювання і в сфері енергетики, і в сфері транспорту, і в сфері зв`язку. Проте, частіше регулюванням в кожній з цих сфер займається окрема комісія. Мабуть, для України природніше виділити наступні сфери регулювання: енергетика (електроенергія, нафтогазовий комплекс) і житлово-комунальне господарство (централізоване тепло- і водопостачання, водовідведення); транспорт, зв`язок і ядерне регулювання. Однак не існує концепції стосовно того, хто і як має регулювати природні монополії в Україні.

Таким чином, прийняття Закону про державне регулювання енергетики потребує попереднього обговорення сфери регулювання та прийняття чіткого рішення щодо механізмів регулювання.

У межах Програми технічної допомоги, яка фінансува­лась АМР США, було отримано наступну інформацію щодо реалізації інвестиційних проектів підприємств водо-, теплопостачання та водовідведення з точки зору джерел фінансування. За джерелами фінансування інвестиційні проекти диференційова­ні так: за рахунок власних коштів підприємств - 67, бюджету міст - 17, кредитів комерційних банків - 1, міжнародних кредитів і гарантій -7, державного бюджету та ін. - 8%.

Аналіз результатів дослідження свідчить, що основними напрям­ками реалізації інвестиційних проектів комунальними підприємствами було обрано наступні:

- фінансування заходів організаційного характеру (зміна організаційно-правової форми, створення нових підрозділів та ін.);

- фінансування заходів економічного характеру (зміна тарифної політики, управління дебіторською та кредиторською заборгоіваностгя-ми тощо);

- комп'ютеризація фінансово-планової діяльності й автоматиза­ція виробничих процесів;

- впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій, тех­нічних інновацій;

- робота зі споживачами, рекламна діяльність.

Основною причиною низької інвестиційної привабливості підприємств комунального господарства є зростання обсягів заборговано­сті населення за житлово-комунальні послуги. Так, заборгованість населення за житлово-комунальні послуги в Харківському регіоні моє стійку тенденцію до зростання: у 1996 р. вона склала 20596 тис. грн., а на кінець 2007 р. - 738054 тис. грн., тобто зросла у 36 разів.

При цьому спостерігається незадовільний технічний стан основ­них засобів, використовується морально застаріле обладнання і технології. Питомі витрати матеріальних та енергетич­них ресурсів у 2-3 рази перевищують аналогічні показники розвинених країн Європи. Тому більшість підприємств галузі є збитковими. У 2007 р. обсяги збитків склали 1,1 млрд. грн.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що головними про­блемами в інвестиційній сфері є:

• великий дефіцит власних джерел інвестиційних ресурсів у підпри­ ємств, передусім прибутку;

• неефективна амортизаційна політика;

• відсутність механізму довгострокового кредитування підприємств;

• нерозвиненість у достатній мірі ринку капіталів;

• відсутність пріоритетів у здійсненні державної інвестиційної полі­ тики.

До основних напрямків реформування державної інвестиційної політики можна віднести такі аспекти:

1. Головними джерелами інвестування повинні стати кошти під- приємств і організацій у вигляді прибутку та амортизаційних відрахувань. Необхідно запропонувати податкові стимули для інвестиційно-інноваційної діядьності і розвитку суб'єктів господарювання.

Треба прискорити реформування амортизаційної системи шляхом її лібералізації, посилення інвестиційної спрямованості, впровадження прогресивних форм оновлення основних фондів.

2. Бюджетні інвестиційні ресурси повинні надходити в ті галузі, які є малопривабливими для приватного інвестора, але необхідні для забезпечення життєспроможності економіки. Великого значення слід надати цільовому кредитуванню інвестиційних проектів на пільгових умовах.

3. Розширення цільового банківського кредитування галузей і виробництв, визначених як пріоритетні. Банківський сектор повинен перейти на довгострокове кредитування.

Кошти населення можуть стати важливим складником інвестиційних ресурсів за умов підвищення рівня реальних доходів, стимулювання заощаджень та акумуляції тимчасово вільних грошових ресурсів населення на потреби інвестування, відновлення довіри до вітчизняних кредитно-фінансових установ.

5. Фондовий ринок повинен отримати подальший розвиток. Має стати розгалуженішою його інфраструктура, досконалішою - правова база. Формування законодавчої бази фінансових ринків має відбувати-­ ся через прийняття кодексу корпоративного управління і нових законів „Про акціонерні товариства", "Про цінні папери та фондову біржу" тощо.

6. Створити агентство із залучення іноземних інвестицій. У всьо­- му світі такі агентства, кількість яких протягом 80-90-х років минулого століття зросла у 5 разів, є головним інструментом залучення інозем-­ них інвестицій.

У цілому ж в Україні створено всі умови для виведення інвести­ційних процесів на європейський рівень. Для цього потрібна тільки зла­годжена система роботи усіх гілок влади.