Питання для самоконтролю знань

1. З’ясуйте напрямки податкової політики США.

2. Визначте особливості стягнення місцевих податків США.

3. Визначте склад податків, які стягуються на рівні штатів.

4. Визначте склад місцевих податків, їх класифікацію та роль у формуванні місцевих бюджетів США.

5. Визначте напрями податкової політики Канади.

6. Які особливості системи податкового регулювання в Канаді?

7. Визначте правові основи податкового регулювання в Канаді та їх основні напрямки удосконалення.

8. Вкажіть рівні податкової системи Канади, дайте їм характеристику.

9. Визначте джерела формування федерального, провінційного та місцевих бюджетів Канади.

10. Які види податків є складовими податкової системи Канади?

11. Дайте характеристику елементам основних видів податків податкової системи Канади, механізму їх стягнення.

Завдання до самостійної роботи

щодо вивчення навчального матеріалу

Після вивчення програмного матеріалу необхідно виконати самостійну роботу:

1. Опрацювати рекомендовану літературу та вивчити відповідну інформацію з питань теми.

2. Дати відповідь на питання для самоконтролю знань, які наведені після кожної теми та виконати тестові завдання.

Література

(2, 7, 12, 25, 26, 31, 34, 38)

Тема 4. Податкові системи країн Західної Європи

Мета: засвоєння, закріплення та систематизація знань щодо механізму функціонування податкових систем Великобританії, Німеччини, Франції, Австрії, Швеції, Італії.

План вивчення теми

1. Податкова система Великобританії, її структура, законодавча база.

2. Організація податкової служби Німеччини: центральна та регіональні податкові адміністрації.

3. Види сучасних податків Франції, їх елементи, механізм утримання.

4. Організація податкової служби Австрії. Структура бюджету країни.

5. Огляд податкової системи Швеції, облік населення і фірм, види податків, їх елементи, механізм стягнення.

6. Фінансовий устрій Італії. Характеристики діючої системи оподаткування.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчаючи податкові системи сучасних країн Західної Європи корисно простежити співвідношення між основними групами податків, визначити питому вагу прямих, непрямих, місцевих та інших видів податків (обов’язкових платежів) у бюджеті цих країн, а також здійснити їх порівняльний аналіз (табл. 2.2).

Крім того, розглядаючи цю тему, необхідно звернути увагу на те, що наукова теорія оподаткування виникла у Великобританії ще у 17 ст. У кінці 18-го ст. у Західній Європі почали закладатися основи сучасної держави, яка провадить активну економічну, в тому числі фінансову і податкову політику. В цьому напрямку Великобританія випереджувала усі країни. Найбільший внесок у розробку теорії оподаткування належить шотландському економісту і філософу Адаму Сміту. Виходячи з його постулатів можна вивести принципи, керуючись якими будуються сучасні податкові системи розвинутих країн світу.

Таблиця 2.2.

Динаміка частки податкових надходжень у доходах бюджету окремих європейських країн, %

Країна	Податок на прибуток корпор.	Індиві- дуальний прибут- ковий податок	Внески на соц. страхування		Податки на спожи- вання	Акцизи	Інші податки
			Робітн. та служб.	Підпри- ємців
Бельгія	34	53,5	13,1	34,5	21	-	-
Велика Британія	11,0	28,9	6,6	0,6	16,6	12,3	14,0
Німеччина	4,7	27,4	15,9	8,8	17,0	9,4	6,8
Франція	5,4	11,8	13,3	7,3	18,8	8,5	14,9
Італія	10,0	26,3	6,3	3,6	14,7	10,6	8,5
Швеція	28	55,5	7	32,7	25	-	1,5
Швейцарія	33	40	12,6	12,6	7,6	-	1

Вихідним моментом для формування державного і фінансового права Великої Британії послужила Велика хартія вільностей (лат. Magna Charta libertatum, англ. Great Charta of Liberties) – договір про громадянські права та політичні вільності, укладений між королем Іоанном Безземельним і представниками аристократичної знаті в 1215 р. Серед найважливіших положень Хартії знаходяться статті про недоторканість приватної власності (ст. 20) та право затвердження податків парламентом (ст. 12). З часом та частина Хартії, що регламентувала середньовічні феодальні відносини, втратила своє значення. Надбанням англійського народу залишилися ті статті, в яких проголошені права і свободи. Було б справедливо стверджувати, що Хартія мала більше значення для нащадків, ніж для її сучасників, – вона стала вікопомним символом, на неї посилалися всякий раз, коли виникала загроза правам і свободам. Закони, прийняті пізніше, по суті підтверджують, захищають, розвивають засади, вперше закладені у Хартії. Так, Конституція США опирається на ідеї та навіть містить окремі положення, безпосередньо запозичені з Великої хартії.  Деякі королі не бажали упокоритися владі парламенту над державними фінансами. Так, у 1635 р. король Карл I без згоди парламенту запровадив так звані корабельні гроші (ship money) – податок на морські перевезення, що для острівної країни з активним судноплавством і морською торгівлею неабияк шкодило їм. Депутат парламенту Джон Гемден відмовився заплатити цей податок і очолив опозицію проти короля. Цій події судилося стати одною із віх європейської історії, бо корабельний податок і вчинок Гемдена послужили приводом до розгортання нового витка боротьби за владу між королем і парламентом, що вилилося в кровопролитну громадянську війну і буржуазну революцію, вплив якої поширився далеко за межі Британських островів.

Іншим наріжним каменем британського конституційно-демократичного ладу став Білль про права (Bill of Rights) – прийнятий у 1689 р. парламентський акт із метою захисту законів, прав і свобод, а також державних фінансів, від посягань королівської влади. Білль проголошував, що будь-яке справляння грошей на державні потреби під приводом королівської прерогативи без згоди парламенту не має законної сили, як і не слід вимагати надмірних податків, ні накладати непомірні пені, ні визначати надто суворі покарання.

Таким чином, згуртовані в парламенті представники феодальної аристократії, а пізніше, вже остаточно, буржуазії, вирвали право оподатковувати з рук королів, створивши класичну систему контролю представницької влади над податками. Донині Велика хартія вільностей і Білль про права виконують роль актів адміністративного і податкового права основаного на прецедентах конституційно-державного ладу Великої Британії, що можна вважати переконливим доказом послідовності та взірцем сили законів у правовій державі. Не випадково Велика Британія – країна, авторитетна давністю своєї демократії, вільної ринкової економіки, політичних свобод населення. 

У державний бюджет Великої Британії поступають прямі податки: особистий прибутковий; корпоративний прибутковий; на доходи від нафти; на спадщину; на капітал; внески на соціальне страхування; непрямі податки (на споживання): податок на додану вартість; акцизи; мито; гербові податки; податок із грального бізнесу (табл. 2.2). Місцеві бюджети формуються за рахунок муніципального податку на нерухоме майно. Однак, при вивченні системи оподаткування Великобританії слід, насамперед, звернути увагу на побудову прибуткового податку, оскільки фіскально й соціально він є найбільш важливий податок у Великій Британії та форма якого деякою мірою відрізняється від прийнятої іншими країнами, і полягає в розподілі прибутку на частини (шедули) в залежності від джерела його формування. Шедули названі за літерами англійського алфавіту: A, C, D, E, F. Він був запроваджений у 1842 р. у розмірі 7 пенсів із кожного фунта стерлінгів оподатковуваного доходу. Нагадаємо, що до запровадження десяткової системи в 70-ті роки ХХ ст. фунт стерлінгів складався з 240 пенсів (20 шилінгів по 12 пенсів), тобто в процентному вимірі тодішня ставка дорівнювала 2,9%. При визначенні оподатковуваного доходу сучасний прибутковий податок передбачає скидки і пільги. Стандартна особиста скидка, яка виконує роль неоподатковуваного мінімуму, складає 3445 ф. ст. у рік; для осіб, старших 64 років – 4200 ф. ст. старших 74 років – 4370 ф. ст. Платники ще старшого віку сплачують податок по понижених ставках, якщо їх сукупний дохід не перевищує 14200 ф. ст. Величина знижок щорічно індексується в залежності від інфляції.

Окремо необхідно розглянути специфіку місцевого оподаткування Великобританії, з’ясувати види місцевих податків і зборів, їх розміри. Основу місцевого оподаткування складає муніципальний податок (council tax) – податок на майно, що замінив собою в 1993 р. непопулярний суспільний збір подушного типу (community charge). Справляється з власників і орендарів нерухомого майна, вартість якого оцінюється один раз у 10 років, та в залежності від кількості членів родини, проживаючих за одною адресою. В кожному з регіонів країни установлені свої норми оподаткування, тому ставки податку значно диференційовані. Муніципалітети мають право встановлювати й інші місцеві податки та збори, для яких немає єдиного переліку.

При вивченні другого питання необхідно звернути увагу на те що, за рівнем економічного розвитку та фінансового потенціалу Німеччина – найпотужніша країна Європейського Союзу. Та, перш ніж постати державою в її сучасному статусі німецький народ пройшов через драматичні випробування історичної долі. Конгломерат трьохсот самостійних князівств, 50 суверенних міст, 1500 автономних володінь рицарів, – ось чим була німецька земля на рубежі XVIII і XIX ст. Треба було зазнати окупації наполеонівською Францією, щоб покінчити з тим аморфним квазідержавним утворенням, що існувало протягом тисячі років (800–1806 рр.) під назвою Священної Римської імперії германської нації. Треба було пройти через два об’єднання країни – в 1871 р. і в 1990 р., через поразки в Першій і Другій світових війнах, пережити періоди гітлерівського режиму та післявоєнної відбудови країни, щоб прийти до німецького “економічного чуда”. В Німецькій імперії з 1871 р. проводилась політика фіскально-бюджетної децентралізації. Прямі податки, а також мито, акцизи на тютюнові вироби, пиво, горілку, цукор і сіль були закріплені за бюджетами так званих імперських територій – земель, що були колишніми самостійними державами. У Веймарській республіці (1918 р.) фінансовий суверенітет земель був ліквідований, такий порядок існував до 1945 р. Після створення ФРН у 1949 р. фіскально-бюджетна децентралізація була відновлена. Німеччина – батьківщина першої в світі наукової школи управління державними фінансами та фіскального адміністрування, так званої камералістики. Тому логічно відкрити виклад матеріалу про податкову систему ФРН тими положеннями, якими німецька фінансова думка, схоже, найсильніша в світі, тобто почати з питань адміністрування податків як відображення в сфері оподаткування німецького порядку, знаменитого ordnung. Не дивно, що саме з Німеччини походить один із сучасних напрямків неолібералізму – фрейбурзька школа ордо-лібералізму, представники якої поєднують переваги вільного ринкового підприємництва і демократії з необхідністю твердого правопорядку. 

Крім того, починаючи вивчення системи оподаткування у Німеччині (табл. 2.2), студентам слід звернути увагу на те, що для будь-якої країни з федеративним устроєм, центральною проблемою є розподіл повноважень центральної влади й суб’єктів федерації та розподіл фінансових джерел їх здійснення. Виходячи з цієї проблеми у повоєнній Німеччині було законодавчо встановлено трирівневу бюджетну систему, яка повторює систему державного устрою країни (федерація, землі, місцеві общини). Ключові позиції у податковому законодавстві належать федерації. В той же час, для забезпечення фінансування всіх трьох рівнів, найбільш вагомі податки формують водночас два-три бюджети. Наприклад, податок з доходу фізичних осіб розподіляється таким чином: 42,5% - федеральний бюджет, 42,5% - бюджет землі, 15% - місцевий бюджет. Податкова система країни будується у відповідності з такими найважливішими принципами: податки мають бути, по можливості, мінімальними; податки не повинні чинити перешкод конкуренції; податки необхідно націлити на більш справедливий розподіл доходів; податкова система повинна сприяти уникненню подвійного оподаткування.

Ми вже мали нагоду торкатися викликаних податками драматичних історичних подій, які вплинули на формування державності в Англії та США. Не обійшли подібні події і Францію, де в 1648–1652 рр. розгорілася громадянська війна, котра ввійшла в історію під назвою Фронда. Безпосередньою причиною Фронди стали непопулярні фіскальні заходи уряду, зокрема запровадження обтяжливого податку на будинки, що викликало незадоволення всіх верств населення. Придушення Фронди знаменувало перемогу королівського абсолютизму над опозиційним йому парламентом, відкривши шлях до необмеженого свавілля в сфері оподаткування.

У Франції епохи абсолютизму набула широкого розповсюдження особливо зловредна відкупна система податків – передача на договірній основі справляння податків приватним особам, які в порядку передоплати вносили державі обумовлену суму доходу в обмін на право навпрямки збирати платежі з платників податків. Відкупник у ролі посередника між фіском і платником – мабуть найбільш лиховісна фігура в історії адміністрування податків. Оскільки умови податкових відкупів не підлягали законодавчій регламентації, відкрилися ідеальні можливості для казнокрадства і корупції. За оцінками сучасників, у XVIII ст. державі поступала лише половина (!) фактично зібраних податків, решта прилипала до рук відкупників. Сам король, його оточення, міністри і чиновники не гребували щедрими презентами відкупників. Лише Тюрго (1727–1781) відмовився від ганебної практики підношень генеральному контролеру (міністру) фінансів хабара в 100 тис. ліврів при щорічному укладенні відкупного контракту. (Дана сума складала 500 кг срібною монетою, що в сучасних світових цінах на срібло еквівалентно 100 тис. дол.). 

Адам Сміт із гордістю писав, що у Великій Британії не було такої економічно руйнівної, фіскально марнотратної та дорогої системи справляння податків, бо тільки “ті, хто не надає значення крові народу порівняно з доходами правителя, можуть, мабуть, схвалювати такий спосіб стягування податків”. Відкупники викликали такої сили народну ненависть, що всі вони були страчені під час Великої французької революції, а відкупна система скасована.

Ідеї та цілі революції були проголошені в знаменитій “Декларації прав людини і громадянина” (1789 р.). “Декларація” справила не минущий вплив на уми і донині залишається сучасною, вона стала гаслом демократичних і суспільних перетворень, у тому числі в сфері оподаткування, і не тільки в одній Франції. Як інакше розцінити статтю 14: “Всі громадяни мають право безпосередньо або через своїх представників установлювати необхідність податків, вільно на них погоджуватися, визначати призначення податків, їх кількість і суму, порядок використання, принципи і терміни оподаткування”. Хіба Верховна Рада України через більш ніж два століття, після того як були написані ці слова, запропонувала щось інше? Подібні істини залишається тільки повторювати. Небезпідставно відомий письменник Андре Моруа (1885–1967) стверджував, що інші народи звикли віками слідкувати за вчинками і жестами Франції, подібно до того, як стародавній світ реагував на події в Греції.

Багато видатних учених-фінансистів і державних діячів, які внесли неоцінимий вклад у розвиток світової фінансової думки і фіскально-бюджетної практики, – французи за походженням. Назвемо лише про двох із них: Жана-Батиста Кольбера (1619–1683) і вже згаданого Анн Робер Жака Тюрго.

Кольбер на посаді міністра фінансів дещо полегшив тягар податків для бідних і жорстоко розправився з казнокрадами, а також проводив економічну політику, пізніше названу за його іменем (кольбертизм), по сприянню розвитку виробництва й експорту французьких товарів, зокрема, предметів розкоші: парфумів, шовку, гобеленів, дорогих меблів, посуду, вина, одежі, взуття і т. п. Наслідки такої політики відчуваються через віки, – адже Франція й донині залишається законодавицею моди і лідером по постачанню на світовий ринок парфумів, вишуканих вин та ін. Попри непопулярність Кольбера при житті, його діяльність відіграла національно значиму роль і може служити прикладом для державних діячів далеко за межами Франції й епохи Людовика XIV. 

Через сто років протилежним чином діяв Тюрго, – якщо Кольбер був прихильником протекціонізму та регулювання промисловості й торгівлі з боку держави, то Тюрго заявив протест проти державного втручання держави в господарські процеси. Він проповідував політику економічного лібералізму за принципом “Laissez faire, laissez passer” (франц.): дайте спокій, не заважайте діяти, тобто мав на увазі, що держава лише шкодить своїм втручанням. Разом із тим Тюрго звернув увагу на проблему соціальної несправедливості в оподаткуванні. Він попереджав, що станові привілеї в формі податкового імунітету для дворян і духовенства руйнівні для державних фінансів і, крім того, справляють деморалізуючий вплив на суспільство. Пізніше багато хто з тих, хто не прислухався до остережень Тюрго, поплатилися життям під час революції. 

Суть наведених прикладів: діючи навіть із протилежних позицій, але керуючись національними інтересами, можна принести користь. Незалежно від епохи і переконань діяльність таких людей – взірець служіння своєму народу.

Сучасна Франція (Французька республіка) входить до клубу “Великої вісімки”, належить до групи високорозвинених держав Заходу. Від останніх національна податкова система вирізняється лише деякими, але помітними особливостями. По-перше, для Франції властиві високі соціальні податки – платежі та внески у фонди соціального призначення (більше 40% загальної суми обов’язкових платежів і податків у порівнянні з близько 30% в середньому по країнах Європейського Союзу). По-друге, структура французької податкової системи історично склалася таким чином, що фіскальне значення непрямого оподаткування (податків на споживання) у загальній сумі державних доходів перевищують долю прямих. Не випадково саме Франція – батьківщина податку на додану вартість. По-третє, в основі бюджетного процесу знаходиться принцип пріоритету ресурсів. На відміну від багатьох інших країн, це означає затвердження парламентом спочатку доходної частини бюджету, а потім видаткової. По-четверте, всупереч давній традиції централізованого управління з початку 80-х років уряд проводить політику децентралізації, що полягає в розширенні прав місцевих органів самоврядування і супроводиться відповідним перерозподілом податкових надходжень. По-п’яте, відповідно до вимог уніфікації податкових систем в рамках Європейського Союзу протягом останнього десятиліття спостерігається зниження ставок оподаткування з одночасним розширенням податкової бази за рахунок скасування пільг.

Отже, звертаючись до питань оподаткування у Франції (табл. 2.2), слід зазначити, що воно має особливості і традиції тісно пов’язані з розвитком політичної системи та економіки країни. Законодавча основа податків гарантує надійний захист прав платників податків. Характерними рисами податкової системи Франції виступають: стимулюючий вплив на підвищення ефективності економіки; соціальна спрямованість податкових заходів; урахування територіальних аспектів розвитку. Значне місце у податковій системі Франції відіграють місцеві податки, а серед непрямих - ПДВ.

При вивченні четвертого питання необхідно усвідомити, що Австрія, як і більшість країн Західної Європи, має досить складну, багаторівневу систему оподаткування. Більша частина податків збирається через федеральну податкову службу. Місцеві податки – не значні.

Податкову систему Австрії складають, частково, такі податки: податки на операції з капіталом; прибутковий податок; податок на додану вартість; податок на підприємницьку діяльність; податок на передачу нерухомого майна та інші. Серед непрямих податків значну долю складає податок на додану вартість. Розглядаючи податкову систему Австрії також слід звернути увагу на пільги, що надаються чинним законодавством як у аспекті окремих податків, так і окремих платників.

Починаючи вивчення п’ятого питання необхідно зазначити, що Швеція характеризуються розвинутою економікою, високим рівнем життя та соціального захисту населення. Здебільшого це забезпечується досить високим рівнем податків (табл. 2.2). Пріоритетне значення в доходах бюджету цієї країни посідає оподаткування прибутку юридичних та фізичних осіб. Розмір прибуткового податку громадян диференціюється в залежності від статусу платника податку та видів отриманого доходу. Податок сплачується як на муніципальному так і на федеральному рівні. При цьому громадяни підлягають обкладенню прибутковим податком за всіма доходами з усіх джерел як у країні, так і за її межами. Нерезиденти оподатковуються тільки за доходами, отриманими у Швеції. Розрахунок оподатковуваного доходу фізичних осіб ведеться з розбивкою за такими видами доходів: доходи від роботи за наймом, доходи від комерційної діяльності, доходи від капіталу Серед непрямих податків найбільш значимим є податок на додану вартість. В Швеції діють загальноєвропейські правила стягнення ПДВ: стандартна ставка від 22% до 25% та знижені ставки на деякі види товарів та послуг, що мають важливе соціальне значення.

У шостому питанні необхідно розглянути фінансовий устрій Італії та дати характеристику діючої системи оподаткування (табл. 2.2). При цьому слід усвідомити, що Італія знаменита своєю давньою, ще з античних часів культурою, унікальним вкладом у європейську цивілізацію. Саме слово “фінанси” походить із середньовічної італійської мови. Проте, як держава в її сучасних межах Італія сформувалася порівняно пізно, в епоху Рісорджіменто – боротьби за незалежність та об’єднання країни (1859–1870). Саме в ту пору на хвилі національного піднесення почала складатися італійська наукова школа, що здійснила справжній переворот у вченні про державні фінанси. По силі оригінальних ідей, які залишаються актуальними донині, Маффео Пантелеоні (1850–1924) – одного з корифеїв даної школи – порівнюють із появою в фінансовій науці “архангела з вогненним мечем”.

Найбільш значними подіями в розвитку сучасної податкової системи Італії стали реформи 1973–1974 рр. та 1988 р. Перша була проведена з метою модернізувати структуру й адміністрування національної податкової системи у відповідності з вимогами Європейського Союзу, друга внесла зміни в оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб.

Отже, досліджуючи питання оподаткування в Італії, необхідно усвідомити, що діюча податкова система країни є результатом розвитку державного регулювання фінансів за останні два десятиліття. Найбільші зміни сталися після вступу країни до ЄЕС. Сучасна податкова система Італії характеризується чіткою структурою, уніфікованими правилами оподаткування та стягнення коштів у бюджет, і представлена підсистемами прямих та непрямих податків (табл. 2.2).

Для вивчення питань теми рекомендуємо детально опрацювати такі видання: Андрущенко В.Л., Данілов О.Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Комп’ютер прес, 2004. – 300 с.; Соколовська А.М. Податкова система держави: Теорія і практика становлення: Монографія. – Київ: Знання-Прес, 2006.– 454с.