17. Голосні заднього ряду.

До голосних заднього ряду належать А, О, У.

Голосний [А]:

Він є найбільш відкритим, ротова порожнина відкривається найширше, язик не піднімається, а відтягується назад, губи активну участь не беруть, м’яке піднебіння закриває прохід у носову порожнину.

Отже, голосний [а] – голосний заднього ряду, низького піднебіння, нелабіалізований.

Голосний [О]:

При вимові язик відсувається назад, але займає трохи вище положення, ніж при вимові [а], губи витягнені наперед, утворюючи округлий отвір, м’яке піднебіння закриває вхід у носову порожнину.

Отже, голосний [о] – голосний заднього ряду, середнього підняття, лабіалізований.

Голосний [У]:

При вимові голосного положення язика високе, він знаходиться біля твердого піднебіння, трохи передніше, ніж при вимові [о]. З усіх голосних заднього ряду [у] найбільш просунений вперед, губи дуже витягнені вперед, м’яке піднебіння закриває прохід у носову порожнину.

Отже, голосний [у] – голосний заднього ряду, високого підняття, лабіалізований.

18. Голосні переднього ряду.

До голосних переднього ряду належать О, И, Е.

Голосний [Е]:

При вимові голосного спинка язика просунена вперед, положення язика середнє, але значно нижче ніж у інших голосних переднього ряду.

Отже, голосний [е] – голосний переднього ряду, середнього підняття, нелабіалізований.

Голосний [И]:

При вимові язик просунений уперед, положення його вище ніж при вимові [е] і нижче при вимові [і].

Отже, голосний [и] – голосний переднього ряду, високо середнього підняття, налабіалізований.

Голосний [І]:

Він є найбільш закритим, язик просунений уперед, найвищий ступінь підняття.

Отже, голосний [і] – голосний переднього ряду, високого підняття, нелабіалізований.

Отже, голосні української мови розрізняються за трьома ознаками:

1. За місцем творення – переднього ряду (а, о, у) і заднього ряду (і, и, е)

2. За ступенем підняття – високе (і, у), високо середнє (и), середнє (е, о), низьке (а)

3. За участю губ – лабіалізовані (о, у) і нелабіалізовані (а, и, е, і).

Цей поділ голосних можна схематично подати у вигляді неправильної трапеції, її форма моделює ротову порожнину, а розміщені у ній голосні – точки підняття язика.

19. Фонологічні особливості приголосних фонем.

Система приголосних фонем, називається консонантизмом.

Приголосні фонеми найбільш чітко слід виділяти у сильних позиціях, а саме перед голосними заднього ряду та у абсолютному кінці слова. У цих позиціях розрізняють 22 приголосні української мови.

Виділення більшості фонем не викликає сумнівів – це стосується губних і передньоязикових фонем (був, дув, фон, сон, тон, шум, сум).

Складною є природа [дз], бо тут відсутні протиставлення. У розмовній мові навіть можлива ненормована заміна [дз] на [з] (дзвеніть – звеніть), але існують випадки, коли заміна [дз] на інший звук руйнує слово (дзиґа - зиґа).

Складною також є природа звуку [дж], в деяких випадках її теж замінюють (воджу - вожу).

В українській мові існує підсистема напівпом’якшених фонем – губні, шиплячі, задньоротові (бюро, кюгет, шість). Вони є варіантами твердих фонем.

Складним, також, є питання про природу подовження приголосних. Проблема, чи це один звук, чи це дві фонеми, які протиставляються неподовженим звукам.

Подовжені звуки є варіантами фонеми, тому що:

• при складоподілі вони розриваються (знан-ня, ман-на);

• з’являються на межі морфем (кін-ний, об-би-тий).

Українській мові властиві певні закономірності поєднання приголосних:

1. На початку слова всі 22, у кінці слова – лише 20, крім |ґ|, |р΄|.

2. Перед голосною фонемою |и| приголосні фонеми є твердими, а перед фонемою |і| - м’якими або напівпом’якшеними.

3. Глухі фонеми не стоять перед дзвінкими (молотьба).

4. Дзвінкі фонеми не стоять перед глухими (крім фонеми |г|).

5. Дві однакові приголосні не поєднуються з трьома (тонна, тритонка).

6. Свистячі і шиплячі не стоять поряд (безшовний).