4. Етика психологічних досліджень

Проблема етики психологічних досліджень є актуальною для сучасної психології. Основні «етичні» документи в психології — кодекси професійної етики, в яких систематизовано основні етичні вимоги до діяльності психолога. Кодекси базуються на міжнародних та загальнодержавних актах, постановах, конвенціях, деклараціях, чинному законодавстві та специфічній для окремих галузей і органі-зацій внутрішньо нормативній документації.

Етичні правила психологічних досліджень за Етичний кодекс психолога Товариства психологів України (1990 р.)

1. «Планування психологічних досліджень передбачає дотриман-ня таких умов: визначення об’єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його мети і завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування можливостей використання одержаних результатів... Психолог самостійно вибирає методи роботи, керую-чись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обґрунтованості».

2. «Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відпо-відає за рішення, які приймають офіційні особи на основі його вис-новків та рекомендацій, запобігає можливим помилкам у діяльності непрофесіоналів...».

3. «Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативно-го впливу на тих, хто бере участь в експерименті».

4. «Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмовити-ся від участі в дослідженні».

5. Етичні принципи і правила психологічних досліджень

6. за участю людей

7. за Кодекс професійної етики та практики Американської психоло-гічної асоціації (1992 р.)

8. «... при проведенні дослідження психолог поважає почуття гід-ності та оберігає добробут учасників дослідження...».

9. «При плануванні дослідження дослідник несе відповідальність за ретельну перевірку його етичності».

10. «... дослідник та учасники на початку роботи досягають прямої і однозначної домовленості, в якій зазначаються обов’язки і відпові-дальність сторін».

11. «Дослідник поважає право кожної людини відмовитись від участі у дослідженні або вийти з нього в будь-який час».

12. «Дослідник вживає заходів щодо захисту учасника від будь-яко-го фізичного чи психологічного дискомфорту, незручностей або загроз, які можуть мати місце в дослідницьких процедурах».

13. «... дослідник надає учаснику інформацію про характер дослід-ження і намагається усунути усі можливі непорозуміння».

14. «Якщо дослідницькі процедури приводять до небажаних наслідків для конкретного досліджуваного, дослідник бере на себе обов’язки встановити та усунути або виправити ці наслідки, в тому числі і довготривалі».

15. «Інформація про учасників, що отримана під час дослідження, є конфіденційною...».

5. Методологічне знання, його рівні та характерні риси

Методологія — це вчення про методи, принципи, підходи до пізнання й перетворення світу, сукупність прийомів дослідження у будь-якій науці. Методологія є спеціальною формою рефлексії над науковим пізнанням, особливий тип усвідомлення науки. Сучасна методологія не обмежується вивченням методів і прийомів наукового пізнання й дослідження. Вона досліджує також підвалини, структуру і властивості наукового знання, його генезис і функціональні закономірності розвитку та трансформації. На рів­ні методології створюються умови визначення адекватної аксіології науки — системи критеріїв і оцінок наукової діяльності та її результатів, таких як істинність, об’єктивність, раціональність, ефективність, прагматизм тощо.

Однією з найактуальніших проблем сучасного етапу розвитку методологіїї науки є проблема виокремлення поряд з емпіричними та теоретичними рівнями ще й метатеоретичного рівня наукового пізнання. У сучасній філософії такі конструкції зустрічаються в методологічних концепціях Т. Куна, І. Лакатоса та інших філософів. Це в першу чергу такі поняття: «парадигма», «стиль мислення», «картина світу», «архетип наукового мислення».

Парадигма — інтегральна характеристика тієї чи тієї науки в певну епоху. Вона включає, по-перше, символічні узагальнення (формалізовані компоненти теорії), по-друге, картину світу (модельні уявлення, образи об’єктів науки), по-третє, загальноприйняті в товаристві вчених методологічні вимоги й ціннісні орієнтації, по-четверте, поширені в науковій громаді зразки опису, пояснення, базисні приклади розв’язання конкретних наукових проблем.

Стиль мислення — певний історично конкретний тип мислення, який, будучи загальним для даної епохи, стійко виявляється в розвитку основних наукових напрямків та обумовлює деякі стандартні уявлення в метамовних контекстах усіх фундаментальних теорій.

Картина світу — це сукупність загальних уявлень про структуру того чи того фрагмента об’єктивної реальності.

Архетип теоретичного мислення — сукупність принципів, які на конкретному історичному етапі розвитку науки задають певний спосіб теоретичної діяльності для пояснення явищ, визначають вибір засобів цієї діяльності, відбір її кінцевих результатів, певне бачення світу.

Методологічний інструментарій науки складається з трьох засадничих рівнів методології: філософського, загальнонаукового, спеціально-наукового.

Найзагальніший, метанауковий характер має філософська методологія. Історія філософії фіксує два протилежних методологічних підходи до створення філософських систем пізнання і розуміння системи «Людина — Світ» — діалектику і метафізику. Існує багато модифікацій метафізики (механіцизм, редукціонізм тощо) і діалектики (стихійна, ідеалістична, матеріалістична, негативна та ін.). Конкретизацією діалектики загальнонаукового рівня можна назвати системно-структурний підхід, синергізм, принципи невизначеності й доповнення, критичний раціоналізм і т. д.

Методологію другого рівня пов’язують із загальнонауковими методами пізнання: моделюванням, системно-структурним аналізом, формалізацією, абстрагуванням, індукцією, дедукцією, ана­логією.

Методологія третього рівня в нашому випадку спирається на теорію (теорія ноосферогенезу, глобальний закон внутрішньої компресії економіки, закони суспільної інтеграції, глобальної безпеки тощо) і спеціальні методи глобалістики (екстраполяція, глобальне моделювання, факторний аналіз тощо).