3. Джерела конституційно-процесуального права. Система конституційно-процесуального права.

Джерела конституційно-процесуального права – це будь-які процесуальні норми, які містяться як правило у законах, що деталізують положення Конституції України.

Всі джерела конституційно-процесуального права поділяються на дві великі групи:

• закони;

• підзаконні акти.

Закон – це нормативно-правовий акт, який приймається вищим представницьким органом держави, згідно спеціальної законодавчої процедури, має вищу юридичну силу і регулює найважливіші суспільні відносини. Закони займають провідне місце в системі нормативно правових актів. Їх вища юридична сила щодо інших нормативно-правових актів полягає в тому, що останні повинні видаватися у повній відповідності і на виконання законів, тобто ці акти мають підзаконний характер.

Основним законом держави є її Конституція, яка має найвищу юридичну силу, у тому числі до інших законів. Як правило Конституція описує лише найзагальніші положення, що регламентують економічну, політичну, соціальну організацію суспільства, встановлює основні засади державного та політичного ладу. Жоден правовий акт не може суперечити Конституції, оскільки за таких підстав буде визнаний неконституційним, що потягне за собою його скасування (втрату ним чинності). Для конституційно-процесуального права є характерним те, що значна кількість процедур, що є предметом є регулювання встановлена саме в Основному законі: формування вищих органів державної влади, прийняття законів та введення їх у дію, тощо.

Підзаконний акт – це правовий акт державного органу, виданий в межах його компетенції, який повинен за своїм змістом відповідати Конституції та законам. Головним призначенням підзаконного акту є деталізація та конкретизація положень закону. На реалізацію одного закону може бути видано навіть декілька десятків підзаконних актів.

Найважливішими підзаконними актами є:

• укази Президента України;

• постанови Верховної Ради України;

• постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

• постанови, накази, інструкції та інші акти центральних органів виконавчої влади;

• нормативно-правові акти місцевих органів державної влади.

4. Сесії Верховної Ради України.

Верховна Рада, на відміну від інших органів державної влади, працює в особливому порядку - вона здійснює свою роботу сесійно. Сесії складаються з пленарних засідань Верховної Ради і засідань постійних комітетів та спеціальних комісій, що проводяться у період між пленарними засіданнями.

Конституцією України (ч. 1 ст. 83) встановлено, що чергові сесії починаються першого вівторка лютого та першого вівторка вересня кожного року. Про відкриття сесії Верховної Ради оголошується головуючим на засіданні на початку першого пленарного засідання, яке проводиться в перший день роботи сесії. Тривалість ж сесії визначається Верховною Радою.

У разі запровадження режиму воєнного, надзвичайного чи іншого стану, пов'язаного з обмеженням конституційних прав громадян, сесія Верховної Ради без прийняття спеціального рішення продовжується до його припинення.

За звичайних обставин перший і третій тижні кожного календарного місяця впродовж сесії відводяться для пленарних засідань Верховної Ради, другий - для роботи в комітетах, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісіях, депутатських фракціях, четвертий - для роботи народних депутатів з виборцями.

Особливим є і щотижневий графік роботи парламенту. Так, у вівторок та четвер тижня, відведеного для пленарних засідань протягом дня проводяться два засідання: ранкове - з 10 до 14 години з перервою з 12 години до 12 години 30 хвилин і вечірнє - з 16 до 18 години. У середу та п'ятницю проводяться лише ранкові засідання. Друга половина середи відводиться для роботи народних депутатів у комітетах, тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісіях, депутатських фракціях. Понеділок та друга половина п'ятниці відводяться для самостійної роботи народних депутатів, пов'язаної із здійсненням їх депутатських повноважень.

При необхідності Верховна Рада після можливого скороченого обговорення може прийняти рішення про одноразову зміну (ad hoc)¹ свого місячного або тижневого розпорядку роботи.

Засідання Верховної Ради або її робочого органу може бути продовжено головуючим на засіданні понад визначений робочий час однак не більше, ніж на 15 хвилин. Інші одноразові зміни часу роботи можуть здійснюватися, якщо за це проголосувала більшість депутатів від їх фактичної кількості. За звичайних обставин рішення про продовження пленарного засідання після 18 години приймається Верховною Радою не пізніш як на ранковому засіданні того ж дня.

У невідкладних випадках у період між пленарними засіданнями під час сесії Верховної Ради на вмотивовану вимогу осіб, які згідно з Конституцією України мають право вимагати скликання позачергової сесії Верховної Ради, а також за пропозицією Погоджувальної ради Голова Верховної Ради України не пізніш як у триденний строк повинен скликати додаткове пленарне засідання до порядку денного якого включаються лише питання, розгляд яких визначено у пропозиціях про його скликання.