4.2. Облік та оцінка основних засобів

Для організації і проведення різних видів обліку основних засобів підприємств можна використати наведену раніше їх класифікацію за трьома основними групами.

Облік основних засобів може проводитись у натуральному та вартісному виразі. Облік основних засобів у вартісному виразі називається їх оцінкою. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Облік основних засобів в натуральному виразі потрібен для оцінки їх технічного стану. Він здійснюється шляхом використання інформації, наявної в технічних паспортах, які заведені на кожну одиницю засобів праці. У таких паспортах дається всебічна характеристика кожного об'єкта оцінки, а саме:

• дата виготовлення;

• технічні параметри (надійність);

• технологічні можливості;

• продуктивність (швидкодія);

• кількість ремонтів;

• кількість і особливості проведених модернізацій;

• гарантійний термін роботи (строк служби);

• маса і габарити;

• ступінь зносу та ін.

Отже, такий облік дає змогу встановити кількісний та якісний склад основних засобів кожного виду та типорозмірів, їх вікову та технологічну структуру по кожному виробничому підрозділу і по підприємству в цілому. Однак на основі даних такого обліку неможливо дати загальну оцінку наявних на підприємстві основних засобів. Практично не можна поєднати в натуральному виразі кількість верстатів – автоматів і транспортних засобів, будівель і передавальних засобів, малоцінні необоротні матеріальні активи. Тобто підрахувати можна лише кількість засобів праці одного типорозміру та певного виду, що свідчить про обмежену сферу застосування такого обліку.

Увага!

Для того, щоб уникнути труднощів, які виникають при проведенні обліку засобів праці в натуральному виразі, проводять вартісну оцінку основних засобів.

Оцінка основних засобів підприємства – це грошовий вираз їх вартості. Вона потрібна для того, щоб визначити загальну величину основних засобів, їх динаміку і структуру, розрахувати економічні показники, які характеризують ефективність господарської діяльності підприємства за певний період часу. Така оцінка проводиться з метою визначення ступеня зносу, планування витрат на відтворення основних засобів, шляхом оновлення, модернізації та ремонту їх складових.

Виходячи із особливостей тривалого функціонування та поступового спрацювання засобів праці, умов постійної динаміки їх відтворення, використовуються декілька видів оцінки основних засобів. Серед основних видів оцінки основних засобів слід назвати оцінку за первісною вартістю, переоціненою (відновною) вартістю та ліквідаційною вартістю.

Первісна вартість основних засобів – це фактична їхня вартість (собівартість необоротних активів), представлена в сумі грошових коштів, які підприємство сплатило або витратило на придбання (створення) необоротних активів.

Первісна вартість основних засобів (В_п) формується (складається) із ціни їх придбання, в яку входять суми оплачені постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт, реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (отриманням) основних засобів, якщо останні не відшкодовуються підприємству; витрати, пов'язані зі страхуванням ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання в процесі виробництва та виконання інших функцій.

Поряд з цим, згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №7 "Основні засоби" ґрунтовно розглядається цілий ряд інших важливих обставин, за яких об'єкт основних засобів оцінюється за первісною вартістю.

Переоцінена вартість основних засобів – це вартісний вираз необоротних активів після їх переоцінки.

Згідно вже згадуваного вище Положення (стандарту) підприємство може здійснювати переоцінку основних засобів. Така переоцінка здійснюється в тих випадках, коли залишкова вартість об'єкта основних засобів суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату складання балансу. Тут слід зауважити, що у разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Крім цього необхідно зазначити, що згідно вже згадуваного Положення (стандарту) переоцінка основних засобів тієї групи, об'єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою періодичністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості.

Тим же Положенням (стандартом) переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідної первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється на його залишкову вартість.

Ліквідаційна вартість основних засобів – це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх використання (експлуатації) за врахуванням витрат, пов’язаних з їх продажем (реалізацією).

Всебічне висвітлення питань, пов'язаних з різними видами оцінки основних засобів знаходить відображення в бухгалтерському обліку, основу якого покладено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №7 "Основні засоби".