Теми доповідей:

1. Особливості взаємодії релігії з наукою в добу європейського Середньовіччя.

2. Симбіоз релігії і мистецтва доби Відродження.

3. Релігія і мораль доби Просвітництва.

4. Формування теоцентричного світогляду: причини і наслідки.

5. Місце церкви як соціального інституту в сучасному світі.

Питання для обговорення:

1. На прикладах із життя спробуйте пояснити важливість емоцій, почуттів та волі в функціонуванні релігії.

2. Поясніть відмінності між релігійною та нерелігійною вірою, виділіть спільне та відмінне.

3. Поясніть особливості проявів основних станів релігійної свідомості.

4. Оберіть 5 – 6 вихідних понять релігійної свідомості та окресліть їх зміст.

5. Поясніть, чому між релігією та наукою виникали конфліктні ситуації.

6. Аргументуйте свою позицію відносно твердження, що релігія є вихідним чинником виникнення та існування мистецтва.

Ключові поняття теми:

Божественна енергія – вважається, що створене існує лише внаслідок присутності в ньому божественної енергії, що є енергією буття. Світ пронизаний божественною енергією (або силою), яка водночас несе із собою і смислове призначення всьому існуючому. В християнстві провідними формами божественної енергії є дух і слово.

Малий світ (мікрокосмос) – поняття, що виражає традиційне осмислення людини релігійною свідомістю: людина вміщена в центр світу і в ній можливості світу присутні у вигляді її дійових можливостей. Людина – істота, що поєднує в собі дві природи, якими вичерпуються види існування – духовну природу та матеріальну (тілесну). Тому вона споріднена як із тварним, так і з Творцем.

Душа – досить часто розглядається як присутня в людському єстві частка божественного духу. Інколи душа розглядається як дещо середнє між духом та тілом, як їх певна єдність, а інколи вона розглядається як поєднана із тілом духовна форма індивідуальної людини.

Матерія (тілесність, плоть) – для більшості розвинених релігій темна, мінлива, нестійка та несамостійна основа всього тілесного, чуттєвого.

Об’явлення – спосіб прояву божественної сутності в світі створеного; це може бути наділення певних людей даром пророцтва, надання людям законів чи заповідей, пришестя в світ самого божества в певній своїй іпостасі (в певному обличчі).

Провидіння (напередвизначення) – здатність божества (або вищих сил) знати наперед все, що і як може статися в дійсності; провидіння може певним чином сприйматись та оцінюватись людиною (наприклад, за допомогою особливих знаків - знаменій).

Доля – сукупність всіх обставин життя якої-небудь людини, заздалегідь визначених або божеством, або іншими вищими силами, або сліпим ходом космічного процесу.

Призначення – кінцева мета, надана людині (або якимсь іншим явищам буття) та така, що її не може виконати ніхто окрім неї.

Навертання (наведення) – входження людини в певну релігійну віру; часто може відбуватись раптово або чудесним способом.

Обов’язок релігійний – суб’єктивне прийняття свого призначення як необхідного та єдино можливого.

Гріховність – особливий стан людини, що є результатом відпадіння її від єдності із Богом, відвертання від служіння Богові внаслідок підпорядкування душі прагненням та вимогам матеріально-тілесного, а не духовного. Гріховність (на відміну від святості) приносить в світ деструкцію, руйнування, ворожнечу, насильство.

Святість – просякнутість людського єства енергією єдності із Богом, із найпершими благими силами світу, результат підпорядкування тілесного вищим духовним цілям та енергіям.

Обоження (девінація) – максимально можливе для людини наближення до божества, сприйняття людиною сяйва його слави, в результаті чого відбувається «преображення» тварі, тобто прийняття людиною духовного образу, максимально адекватного духовній сутності божества.

Блаженство (раювання) – найвищий можливий для людської душі стан, в якому вона відчуває свою принципову та невіддільну єдність із божеством та отримує лише позитивні враження і переживання.

Есхатологія – сукупність уявлень, згідно яким світ, оскільки він має початок, неодмінно повинен мати і свій кінець, своє завершення. З точки зору смислу саме завершення світу повинно засвідчити остаточне встановлення вищої божественної справедливості та продемонструвати мудрість божественного здійснення всього світового процесу.