Додаткова :

1. Бадж Э.У. Легенды о египетских богах. – М.: .: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2002. – 463 с.

2. Бойс М. Зороастрійці // Людина і сввіт. – 2003. - № 7. – С. 60-61.

3. Васильев Л.С. История религий Востока. – М.: Университет, 1998. – 425 с.

4. Відочко М. Боги в житті людей стародавнього світу. – Дрогобич: Відродження, 2000. – 154 с.

5. Волінтруб І. Феномен людини у зороастризмі // Людина і сввіт. – 2004. - № 3. – С. 49-52.

6. Емельянов В.В. Ритуал в Древній Месопотамии. – СПб.: Азбука-классика, 2003. – 317 с.

7. Зайцев А.И. Греческая религия и мифология: курс лекций. - М.: Академия, 2005. – 203 с.

8. Иванов В. Дионис и преддионисийство. – СПб.: Университет, 2000. – 314с.

9. Пятигорский А.М. Мифологические размышления: Лекции по феноменологии мифа. – М.: Языки русской культуры, 1996. – 280 с.

10. Рассоха И.Н. Языческие религии и мифы народов мира. – Харьков: Торсинг, 2002. – 144 с.

11. Штерман Е.М. Социальные основы религии Древнего Рима. – М.: Наука, 1987. – 318 с.

Семінарське заняття 4. Етнічні та регіональні релігіі. (4 години) Навчальні цілі:

• розглянути історію виникнення та концептуальну спрямованість світових і етнонаціональних релігій;

• окреслити специфіку конфуціанського пантеону та культу;

• з’ясувати особливості синтоїського пантеону та культу;

• розглянути історію виникнення та трансформації зороастризму;

• виявити та охарактеризувати ознаки індуїзму;

• проаналізувати першоджерела та літературу, присвячену іудаїзму.

ПЛАН:

1. Релігії стародавньої і сучасної Індії (брахманізм, індуїзм, вішнуїзм, шиваїзм, сикхізм, кришнаїзм, джайнізм)

2. Релігійний синкретизм у Китаї. Даосизм і конфуціанство.

3. Релігія в Японії. Особливості синтоїзму та його нарямки.

4. Іудаїзм: історія, віровчення, культ.

Методичні рекомендації:

При підготовці до першого питання, слід засвоїти, що до низки етнонаціональних релігій відноситься індуїзм. Вважається, що індуїзм виник на основі брахманізму в IV – VI ст. Індуїзм має найчисельніших прихильників порівняно з іншими етнонаціональними релігіями. Ведійська релігія була політеїстичною і базувалась на складній системі жертвоприношень. Це особливо підносило значення касти жерців (брахманів). У цій релігії поєднались місцеві культи і боги, в результаті чого утворилась складна ієрархія численних богів. Прихильники індуїзму певний час намагались утвердити як основний культ Брахми, проте цей культ не був підтриманий, і вже у ранньому середньовіччі в Індії розповсюдились вішнуїзм (шанування бога Вішну) та шіваїзм (шанування Шіви). Між вішнуїзмом та шіваїзмом не існує антагонізму, їх відмінність полягає в обрядових особливостях.

Друге питання передбачає розгляд двох основних етнонаціональних релігій Китаю – конфуціанства і даосизму. Традиційна система китайських вірувань, кристалізуючись тисячоліттями, знайшла своє повне виявлення у вченні Конфуція, який на межі VI – V ст. до н.е. став творцем цілісної релігійно-етичної концепції. Даосизм виник майже одночасно з конфуціанством (VII ст. до н.е.) і як цілісне релігійно-філософське вчення постав у IV - III ст. до н.е. Родоначальником даосизму вважається легендарна особа Лао-цзи. У II – ІІІ ст. даосизм поділився на філософію дао (дао-цзя) і релігію (дао-цзяо).

Наступне питання семінарського заняття присвячене особливостям синтоїзму та його нарямкам. На противагу конфуціанству і даосизму синтоїзм не відзначається особливою глибиною філософської доктрини. Синтоїсти поклоняються духам природних стихій, які оживляють природу і втілюються у різні предмети і явища – у тварин, рослин, каміння і навіть людину. У синтоїзмі збірною назвою усіх божественних сил виступає поняття Камі, яке включає усе, що існує в природі. Камі є аналогом божественного розуму, який живить Всесвіт і панує над світом. Це суто пантеїстичний принцип.

Розглядаючи четверте питання, потрібно відзначити, що важливе місце в релігійних культурах давніх цивілізацій посідав іудаїзм, який виник у II тис. до н.е. на ґрунті пантеїстичних ві­рувань кочових племен Аравійського півострова. Сьогодні є всі підстави вважати, що ця релігія була однією з передумов виник­нення християнства. Головним джерелом віровчення іудаїзму стає Біблія (Старий Заповіт). Тексти Тори переконують читача вірити тільки в Бога Ягве й доводять особливу місію, богообраність єврейського народу. Поряд зі Старим Заповітом і Талмудом в іудейській релігії ве­лике місце посідає культова діяльність, в якій важливу роль віді грають молитви та обряди (обрізання, обмивання тощо) та іудейські свята (Шабат, Песах, Суккот та ін.). В епоху Середньовіччя в іудаїзмі виникло містичне знання Каббали, в якому елементи іудаїзму симбіотично переплелися з ідеями сектантських організацій християнства, ісламу та греко-арабською філософською містикою. Важливу інтегруючу роль в іудаїзмі відігравали раббини. Мірою розселення євреїв по світу функцію релігійних центрів виконували синагоги. У XVIII ст. в Польщі та Україні виникла відома релігійна течія іудаїзму хаси­дизм.