2. Тверді і м'які приголосні. Позначення м'якості приголосних звуків на письмі

Вимовте м'які звуки: [д'], [т'], [л'], [з'], [с']( [н'], [ц'], [дз'], [р']'[й].

Зробіть висновок, як передається м'якість приголосних на письмі, проаналізувавши подані слова: зяб, зіниця, дьоготь, сюїта, сьомга, ліра, нісенітниця, різьба, синє, сяйво, люпин.

Губні, шиплячі, задньоязикові та гортанний звуки перед [і] пом'якшуються: [в'іл'ха], [г'ірчиц'а], [к'ів'і], [м'імоза], [ф'іа'лка], [п'іца].

Передньоязикові приголосні перед іншими м'якими приголосними пом'якшуються: [п'іс'н'а], [п’із'н'і], [с'м'іх], [з'нау], [с'в'ітло], [маǐбут'н'е]. Це зумовлюється асимілятивними змінами звуків.

Звук [й] — завжди м'який.

3. Дзвінкі та глухі приголосні

Дзвінкі: в л л’ б д д’ з з’ ж дж дз дз’ г ґ

м н н’

й р р’

Глухі: ф п т т’ с с’ ш ч ц ц’ х к

– перед к, п, т, ф, х префікс з- у вимові та на письмі змінюється на с-:

– прийменник з наближається до с у вимові перед словами, які починаються на к, п, т, ф, х:

Вимовляємо: Пишемо:

[с] козацького роду з козацького роду

[с] півночі з півночі

[с] теплого краю з теплого краю

[с] фабрики з фабрики

[с] Харитиною з Харитиною

– префікси роз-, без- та прийменник без мають подвійну вимову: [роз-] — [рос-], [без-] — [бес-].

На письмі тільки роз-, без:

розхлюпала без тебе

безпечний без хвилювань

розкопки без клопоту

безтолковий без толку

У середині слів перед глухими та в кінці слів дзвінкі приголосні ніколи не втрачають своєї дзвінкості (за винятком приголосного [г], який у словах кігті, нігті, вогко, легко, дьогтю вимовляється як парний йому [х]): доріж-ка, кіз-ка, глад-ко; дуб, гриб, сніг, мороз.

Глухі приголосні перед дзвінкими у вимові уподібнюються до парних їм дзвінких.

Вимовляємо Пишемо Перевіряємо

[борот'ба] боротьба боротися

[молод'ба] молотьба молотити

[проз'ба] просьба просити

[к'іхт'і] кігті кіготь

[н'іхт'і] нігті ніготь

[д'охт'у] дьогтю дьоготь

Уподібнюватися один до одного у вимові можуть приголосні, різні за місцем і за способом творення.

Пишемо	Вимовляємо	Пишемо	Вимовляємо
з життя з джерела у діжці на квочці заквітчана	[ж:ит’а] [ж джеиреила] [у д’із’ц’і] [на квоц’:і] [закв’іч:ана]	на нитці святково користь віддячив розлігся	[на ниц’:і] [с’в’атково] [корис’т’] [в’ід’:ачиŷ] [розл’ігс’а]

4. Склад. Наголос

Склад — це найменша одиниця природного членування мовлення (зо-шит). У слові буває стільки складів, скільки в ньому голосних звуків (о-ко, день). Відкритий склад закінчується на голосний, а закритий — на приголосний звук.

Основні правила складоподілу:

1. Приголосний, що міститься між голосними, належить до наступного складу: ру-ка, по-хо-ди-ти, пи-ше.

2. Два шумних приголосних (обидва дзвінкі або обидва глухі) належать до наступного складу: не-спо-кій, ща-стя, при-ї-зди-ти.

3. Два різних шумних приголосних (перший дзвінкий, а другий глухий ) належать до різних складів: каз-ка, гряд-ка, гір-ко.

4. Три приголосних, якщо перші обидва глухі або обидва дзвінкі, а третій — сонорний, належать до наступного складу: се-стра, за-здро-щі.

5. З кількох приголосних сонорні, що йдуть після голосного, належать до попереднього складу, а інші — до наступного: мор-ква, лій-ка, сум-ка, май-стер.

6. Якщо другий приголосний сонорний, то разом з попереднім він належить до наступного складу: пі-зній, ку-пля, за-б'ю.

7. Два сусідні сонорні належать до різних складів: зер-но, гор-ло, мир-но.

8. Подовжені приголосні належать до наступного складу: пі-дда-шшя, о-бби-ва-ння.

Примітка. Фонетичний складоподіл не завжди збігається з орфографічним (правилами переносу слів з рядка в рядок).

Наголос — це виділення фонематичними засобами (напруженість мовного апарату, збільшення сили видиху, зростання тривалості) одного зі складів у слові: мόре, горúть.

Наголос у словах української мови динамічний (силовий) і вільний: школяр — школяра, верба — верби.

Наголос мають лише повнозначні частини мови, а службові слова не мають, вони прирівнюються до самостійних: грав би, сядь же.

Склад і голосний у складі, на який падає наголос, називається наголошеним.

Складні слова, крім основного, можуть мати додатковий наголос: багάтостраждάльна, сίльськогоспόдарський.

В українській мові можливе варіативне наголошення: завжди — завжди, алфавіт — алфавіт, помилка — помилка.

Наголос виконує також диференційну функцію: замок — замок, приклад — приклад, копчений — копчений, насипати — насипати, ручки — ручки.

Виділення голосом слова у реченні з метою підкреслення його важливості називається логічним наголосом:

Ти швидше біжи. Ти швидше біжи.

Виділення частини висловлювання (групи слів, слова, частин слова) у зв'язку з емоційним станом мовця називається емфатичним наголосом. Найчастіше такий наголос виражається подовженням голосного чи приголосного. Наприклад: Роз-з-з-умний же ти!