3.1. Організація роботи з розвитку мовлення дітей першого року життя

3.1.1. Показники мовленнєвого розвитку дітей першого року життя у контексті програм навчання і виховання дітей

продовження таблиці 18

П'ять місяців. Рухи та мовні звуки (гуління) дитина використовує як засіб спілкування з дорослими та іншими дітьми, заграє з дорослими (інтенсивне спілкування), закликає дорослого підійти, розрізняє тон, з яким до неї звертаються.

Шість місяців. Дитина розуміє ситуацію спілкування (готування, купання, міміку, жести). Промовляє окремі склади, з'являється лепетання (белькотання): "ба-ба-ба, ма-ма-ма, та-та-та, па-па-па" (переважно з губних приголосних та голосних).

Друге півріччя (7—12 місяців)

Сім місяців. Промовляє склади, довго белькоче (період активного лепету). На запитання дорослого "Де?" шукає поглядом і знаходить предмет, який має постійне місце. Вісім місяців. З'являється звуконаслідування: голосно повторює за дорослим склади, наслідує їх. Виконує на прохання дорослих різні рухи: "ладусі-ладки", "до побачення", "дай ручку". Шукає і знаходить очима предмети й осіб, який називають, подовгу займається іграшками, роздивляється їх.

Дев'ять місяців. Повторює за дорослим склади, які були в лепеті дитини. Знає своє ім'я, повертається на оклик, відповідає на загравання "дожену-дожену", грає "в схованки" з дорослими. На запитання "Де?" знаходить, кілька знайомих предметів, незалежно від їхнього м ісцезнаходжен н я.

Десять місяців. Наслідує дорослих, повторює за ними різні звуки і склади. На прохання дорослого дитина знаходить і називає іграшку ("дай лялю", "дай кицю"). Знає на ім'я кількох дорослих і дітей.

Одинадцять місяців. Уживає перші слова-означення (мама, тато, баба, дай, гав-гав, няв-няв, ту-ту, кис-кис). Окремі слова набувають узагальненого значення, на запитання дорослого "Де собачка?" знаходить різних собачок - гумову, м'яку, на картинці. На прохання дорослого виконує різні дії: гойдає ляльку-собачку, подає іграшки. Дванадцять місяців. Легко наслідує нові склади та слова. Добре розуміє мовлення дорослих і дітей. В активному словнику дитини нараховується 10-15 слів.

178

179

М

продовження таблиці 18

продовження таблиці 18

		Десять місяців - наслідує дорослих, сама повторює за ними різні звуки і склади. На прохання дорослого дитина знаходить і називає іграшку ("дай лялю", "дай кицю"). Знає на ім'я кількох дорослих і дітей. Одинадцять місяців - вживає перші слова-означення (мама, тато, баба, дай, гав-гав, няв-няв, ту-ту, кис-кис). Окремі сова набу­вають узагальненого значення, на запитання дорослого "Де собачка?' знаходить різних собачок - гумову, м'яку, на картинці. На прохання дорослого виконує різні дії: гойдає ляльку, собачку, подає іграшки. Дванадцять місяців - легко наслідує нові склади та слова. Добре розуміє мовлення дорослих і дітей. В активному словнику дитини нараховується 10-15 слів.
Зернятко			2—3 місяці Поява різних видів крику (коли голодний, мокрий, щось болить); поява слабких гортанних звуків на зразок "ах", "ех", "ух"; інтенсивне утворення спонтанних звуків; поява гукання; реагування комплексом пожвавлення на обличчях рідної людини. 4—6 місяців малюк гукає, джеркоче, белькоче навіть тоді, коли до нього не звертаються; чітко диференціює склади; скрикує від радості; сміється при зверненні до нього; з'являються звуки, які виражають напруження під час певних рухів; Охоче слухає звернене до нього мовлення; провокує дорослого на спілкування, виявляє ініціативу; намагається "заговорити", "зав'язати бесіду"; з'являється жестове мовлення: дитина простягає назустріч дорослому руки, просить, щоб її взяли до себе; реагує на інтонацію голосу, може заплакати у відповідь на підвищений голос; впізнає іграшки, які мама словесно означає (му-му, няв-няв, гав-гав); шукає очима маму у відповідь на запитання: "Де мама?"; продовжує висловлюватися з допомогою кашлю, "гарчання".
	Десять місяців - наслідує дорослих, сама повторює за ними різні звуки і склади. На прохання дорослого дитина знаходить і називає іграшку ("дай лялю", "дай кицю"). Знає на ім'я кількох дорослих і дітей. Одинадцять місяців - вживає перші слова-означення (мама, тато, баба, дай, гав-гав, няв-няв, ту-ту, кис-кис). Окремі сова набу­вають узагальненого значення, на запитання дорослого "Де собачка?' знаходить різних собачок - гумову, м'яку, на картинці. На прохання дорослого виконує різні дії: гойдає ляльку, собачку, подає іграшки. Дванадцять місяців - легко наслідує нові склади та слова. Добре розуміє мовлення дорослих і дітей. В активному словнику дитини нараховується 10-15 слів.
Зернятко			2—3 місяці Поява різних видів крику (коли голодний, мокрий, щось болить); поява слабких гортанних звуків на зразок "ах", "ех", "ух"; інтенсивне утворення спонтанних звуків; поява гукання; реагування комплексом пожвавлення на обличчях рідної людини. 4—6 місяців малюк гукає, джеркоче, белькоче навіть тоді, коли до нього не звертаються; чітко диференціює склади; скрикує від радості; сміється при зверненні до нього; з'являються звуки, які виражають напруження під час певних рухів; Охоче слухає звернене до нього мовлення; провокує дорослого на спілкування, виявляє ініціативу; намагається "заговорити", "зав'язати бесіду"; з'являється жестове мовлення: дитина простягає назустріч дорослому руки, просить, щоб її взяли до себе; реагує на інтонацію голосу, може заплакати у відповідь на підвищений голос; впізнає іграшки, які мама словесно означає (му-му, няв-няв, гав-гав); шукає очима маму у відповідь на запитання: "Де мама?"; продовжує висловлюватися з допомогою кашлю, "гарчання".

овлен­нєвий компонент дошкільної освіти

Перше півріччя

Перший місяць - перша посмішка у відповідь на розмову дорослого. Два місяці - прислуховується до голосу чи предмета, який зву­чить; рухи загальмовуються, посміхається у відповідь на розмо­ву. З'являються перші звукові комплекси - гукання (агу-гу-гу). Три місяці - зосереджує свій погляд на обличчі дорослого, який розмовляє з дитиною, тримаючи її вертикально на руках. З'являється зорове зосередження на предметах. У відповідь на звертання дорослого виявляє радість ("комплекс пожвавлення"), гукає; з'являється гуління, звукосполучення, у яких переважають приголосні звуки: "тіль-тіль, тілья; фрру, фррі, кх-кх-кіх". Ініціатива спілкування належить дитині.

Чотири місяці - спілкування між дитиною і дорослим на основі голосових реакцій, мовних звуків. Промовляє голосно звуки, голосно сміється у відповідь на звертання, гукає, гулить; з'яв­ляється співуче гуління - трелі ("а-а-а-а, о-о-о-о", "ау-ау-ау-ау", "еі-еі-еі-еі", "аль-ле-е-ли, аги-гі").3вуки промовляються під конт­ролем слуху, дитина прислуховується до своїх голосових проявів. П'ятий місяць рухи та мовні звуки (гуління) дитина використовує як засіб спілкування з дорослими та іншими дітьми, заграє з дорослими (інтенсивне спілкування), закликає дорослого підійти, розрізняє тон, з яким до неї звертаються. Шість місяців - дитина розуміє ситуацію спілкування (готуван­ня, купання, міміку, жести). Промовляє окремі склади, з'являєть­ся лепетання (белькотання): "ба-ба-ба, ма-ма-ма, та-та-та, па-па-па" (переважно з губних приголосних та голосних). Друге півріччя

Сім місяців - промовляє склади, довго белькоче (період активного лепету). На запитання дорослого "Де?" шукає поглядом і знаходить предмет, який має постійне місце. Вісім місяців - з'являється звуконаслідування: голосно повторює за дорослим склади, наслідує їх. Виконує на прохання дорослих різні рухи: "ладусі-ладки", "до побачення", "дай ручку". Шукає і знаходить очима предмети й осіб, який називають, подовгу займається іграшками, роздивляється їх.

Дев'ять місяців - повторює за дорослим склади, які були в лепеті ди­тини. Знає своє ім'я, повертається на оклик, відповідає на загравання "дожену-дожену", грає "в схованки'' з дорослими, на запитання "Де?' знаходить кілька знайомих предметів, незалежно від їхнього місцезнаходження.

продовження таблиці 18

продовження таблиці 18

продовження таблиці 18		7—9 місяців Белькоче склади: "ля", "ва", "та", "ба", "ка" (до 8 різних), використовує для цього кінчик язика; привертає до себе увагу дорослого з допомогою різних кликальних складів; з'являється чітке подвоєння складів: "ма-ма", "та-та" тощо; „співає", розміщуючи склади ланцюгами (а-та-та, а-да-да, ба-ба-ба тощо); копіює звуки мовлення дорослого; відгукується на своє ім'я; на прохання батьків показує знайомі іграшки, предмети; цокає язиком, якщо цього навчив дорослий; у 9 місяців може сказати перше слово (баба", "мама", "дай"). 10-12 місяців З'являється белькотіння-монолог; склади, які белькоче малюк, схожі на короткі речення; наслідує звуки, якщо дорослий спонукає до цього; хитає головою ("ні"), якщо чогось не хоче; вимовляє 5—10 осмислених слів; реагує голосом на музику; відгукується на своє ім'я та на прохання "Дай мені"; махає рукою, прощаючись з дорослим; розуміє заборону "ні", "не можна"; на прохання дорослого знаходить і приносить відомий предмет; показує пальцем на те, що його зацікавило, чекає коментарю дорослого.
Програма Я у світі_Вікові можливості Перший рік життя є дофонемним періодом. Упродовж нього дитина не диференціює звуки, сприймаючи їх як єдину звукову конструкцію. На першому році життя закладаються основи мовлення, створюється фундамент для розвитку в подальшому пасивного та активного словника дитини. Крик постає закономірним явищем, яке засвідчує нормальний процес її розвитку, відіграє важливу роль у становленні мовного дихання та підготовці мовленнєвого апродовження таблиці 18			У другій половині першого року життя дитина починає розуміти мовлення. Вона прислухається до звуків і слів,розрізняє інтонацію голосу, розуміє слова, пов'язані з елементарними практичними діями (годуванням, одяганням, купанням), може виконати на словесне прохання дорослого певну дію (дати, сісти, подивитися), розрізняє імена рідних дорослих, має уявлення про назви окремих предметів, іграшок, тварин, упізнає їх на картинках, виконує зрозумілі їй прохання і доручення. У дитини розвиваються перші узагальнення. На кінець першого року життя дитини активний словник сягає близько 15-20 слів, багато з яких вживаються у формі слова-складу, двоскладових слів, у спрощеному варіанті (ляля, моня, бібі, цяця тощо). Слова вживаються малюком свідомо, він цікавиться всім навкруги себе. Предмети, явища, дії, які зацікавили дитину, мають називатися дорослим повними літературними словами, що сприятиме збагаченню пасивного словникового запасу дитини.
				Він має значно перевищувати активний словник і до­зволить дитині розуміти імена близьких людей, назви свійських тварин, оточуючих предметів, іграшок, їх якостей, дій з ними ("Дай лялю", "Віднеси мамі цукерку", "Молоко гаряче", "М'яч закотився під стіл"). Дитина другої половини першого року життя розуміє й адекватно реагує на слова-схвалення і слова-заборону. Предмети, явища, дії, які зацікавили дитину, мають називатися дорослим повними літературними словами, що сприятиме збагаченню пасивного словникового запасу дитини. Він має значно перевищувати активний словник і дозволить дитині розуміти імена близьких людей, назви свійських тварин, оточуючих предметів, іграшок, їх якостей, дій з ними ("Дай лялю", "Віднеси мамі цукерку", "Молокоіі гаряче", "М'яч закотився під стіл"). Дитина другої половини першого року життя розуміє й адекватно реагує на слова-схвалення і слова-заборону.
	7—9 місяців Белькоче склади: "ля", "ва", "та", "ба", "ка" (до 8 різних), використовує для цього кінчик язика; привертає до себе увагу дорослого з допомогою різних кликальних складів; з'являється чітке подвоєння складів: "ма-ма", "та-та" тощо; „співає", розміщуючи склади ланцюгами (а-та-та, а-да-да, ба-ба-ба тощо); копіює звуки мовлення дорослого; відгукується на своє ім'я; на прохання батьків показує знайомі іграшки, предмети; цокає язиком, якщо цього навчив дорослий; у 9 місяців може сказати перше слово (баба", "мама", "дай"). 10-12 місяців З'являється белькотіння-монолог; склади, які белькоче малюк, схожі на короткі речення; наслідує звуки, якщо дорослий спонукає до цього; хитає головою ("ні"), якщо чогось не хоче; вимовляє 5—10 осмислених слів; реагує голосом на музику; відгукується на своє ім'я та на прохання "Дай мені"; махає рукою, прощаючись з дорослим; розуміє заборону "ні", "не можна"; на прохання дорослого знаходить і приносить відомий предмет; показує пальцем на те, що його зацікавило, чекає коментарю дорослого.
Програма Я у світі				Вікові можливості Перший рік життя є дофонемним періодом. Упродовж нього дитина не диференціює звуки, сприймаючи їх як єдину звукову конструкцію. На першому році життя закладаються основи мовлення, створюється фундамент для розвитку в подальшому пасивного та активного словника дитини. Крик постає закономірним явищем, яке засвідчує нормальний процес її розвитку, відіграє важливу роль у становленні мовного дихання та підготовці мовленнєвого апарату до звуковимови.

продовження таблиці 18 продовження таблиці 18	7—9 місяців Белькоче склади: "ля", "ва", "та", "ба", "ка" (до 8 різних), використовує для цього кінчик язика; привертає до себе увагу дорослого з допомогою різних кликальних складів; з'являється чітке подвоєння складів: "ма-ма", "та-та" тощо; „співає", розміщуючи склади ланцюгами (а-та-та, а-да-да, ба-ба-ба тощо); копіює звуки мовлення дорослого; відгукується на своє ім'я; на прохання батьків показує знайомі іграшки, предмети; цокає язиком, якщо цього навчив дорослий; у 9 місяців може сказати перше слово (баба", "мама", "дай"). 10-12 місяців З'являється белькотіння-монолог; склади, які белькоче малюк, схожі на короткі речення; наслідує звуки, якщо дорослий спонукає до цього; хитає головою ("ні"), якщо чогось не хоче; вимовляє 5—10 осмислених слів; реагує голосом на музику; відгукується на своє ім'я та на прохання "Дай мені"; махає рукою, прощаючись з дорослим; розуміє заборону "ні", "не можна"; на прохання дорослого знаходить і приносить відомий предмет; показує пальцем на те, що його зацікавило, чекає коментарю дорослого.
Програма Я у світі		Вікові можливості Перший рік життя є дофонемним періодом. Упродовж нього дитина не диференціює звуки, сприймаючи їх як єдину звукову конструкцію. На першому році життя закладаються основи мовлення, створюється фундамент для розвитку в подальшому пасивного та активного словника дитини. Крик постає закономірним явищем, яке засвідчує нормальний процес її розвитку, відіграє важливу роль у становленні мовного дихання та підготовці мовленнєвого апарату до звуковимови.

	У перші місяці життя у відповідь на звертання дорослого виникають перші перед мовленнєві реакції - гукання та гуління. Дитина прислухається до людського голосу, відгукується на різне його інтонаційне забарвлення. Співуче гукання, яке з'являється на другому місяці життя, нагадує звуки "ау", "уа" "ху", "ги", "агу" і є реакцією дитини на приємні контакти з дорослим. Важливо, щоб він охоче говорив з немовлям, застосовуючи різноманітні приємні для його слуху інтонації, посміхався, пестив дитину, повторював і проспівував звуки, які здатний чути та відтворювати малюк. Варто часто промовляти слова: мама, тато, баба, Ім'я дитини тощо. У систематичних контактах дорослого з малюком гукання набуває більшої активності, дитина стає ініціатором подібних "розмов". Поступово дорослий спонукає активність немовляти не тільки розмовою, а й самою своєю присутністю, усмішкою, поглядом "очі в очі".
		Затихання дитини під час розмови дорослого свідчить про концентрування зорової та слухової уваги, яка є перед­умовою розвитку її фонематичного слуху. Протягом перших трьох місяців з'являються й такі реакції малюка на дорослого, як белькотання та лепет. Белькотання (белькотіння, белькіт, гуління) проявляється у створенні дитиною складних звукових конструкцій, які важко відтворити дорослій людині. Важливо спонукати, заохочувати немовля до белькотання, усміхатися, підтримувати позитивне збудження, уподібнювати белькіт до чіткого звуконаслідування (хіль - пташка: тіль-тіль-тіль). Лепет - складна стадія становлення звуків, коли вони вибу­довуються дитиною у рівномірні інтонаційно забарвлені ряди (ма-ма-ма-ма, ба-ба-ба). Така звукова активність потребує від дорослого всілякого емоційного заохочення, підтримки, трансформування звукових рядів у самостійні слова. Зазначені стадії становлення звуковимови є вродженими, запрограмованими природою і спостерігаються у всіх дітей, навіть у тих, які мають глибокі порушення слуху.

п

продовження таблиці 18

_У другій половині першого року життя дитина починає розуміти мовлення. Вона прислухається до звуків і слів,розрізняє інтонацію голосу, розуміє слова, пов'язані з елементарними практичними діями (годуванням, одяганням, купанням), може виконати на словесне проханпродовження таблиці 18

		Застосовує прості способи спілкування з оточуючими дорослими й дітьми. Розділ "Мовленнєве спілкування Розуміє мову дорослих (слова, речення, розповіді, казки, запитання "Що?", "Хто?", "Де?"). Вимовляє звуконаслідувальні, полегшені слова, фрази, речення з двох-трьох слів. У словнику нараховується 300 слів.
Дитина в дошкільні роки			Перше півріччя (1 рік - 1 рік 6 місяців). Уживає слова-речення. Наприкінці періоду (до 1 року 5-, 6 місяців) з'являються двослівні речення; продовжує багато лепетати, емоційно спілкуючись з дорослими в процесі своєї діяльності. Слова доповнюються мімікою, жестами, рухами; звертається до дорослих з проханням, скаргою, показує жестами, мімікою, іноді додає знайомі слова. Друге півріччя (1 рік б місяців - 2 роки). Активізується мовленнєва діяльність, дитина багато розмовляє. У мовленні з'являються дво-, трислівні речення, а наприкінці року - чотирислівні й більше. Засвоює перші граматичні форми (словозміна слів у реченні, їх узгодження). Мовлення стає засобом спілкування з дорослими; відповідає на запитання, звертається до дорослих із запитанням "Що це?" Прохання, бажання передаються словами, набирають мовної форми. Мовлення емоційно виразне.
Мовленнєвий компонент дошкільної освіти			Перше півріччя (1 рік - 1 рік 6 місяців) Швидкими темпами збільшується пасивний словник, кількість слів, які розуміє дитина. Легко встановлює зв'язок між предметами, діями та їхніми словесними позначеннями; узагальнює предмети за суттєвими ознаками. Мова дорослого стає інструкцією до дії, дитина виконує за словом дорослого прості дії з предметами ("закрий", "відкрий", "поклади") до 1 року 3 місяців, а потім і більш складні ("Візьми ложку і сядь за стіл", "Візьми серветку і витри рот").
дати, сісти, подивитися), розрізняє імена рідних дорослих, має уявлення про назви окремих предметів, іграшок, тварин, упізнає їх на картинках, виконує зрозумілі їй прохання і доручення. У дитини розвиваються перші узагальнення. На кінець першого року життя дитини активний словник сягає близько 15-20 слів, багато з яких вживаються у формі слова-складу, двоскладових слів, у спрощеному варіанті (ляля, моня, бібі, цяця тощо). Слова вживаються малюком свідомо, він цікавиться всім навкруги себе. Предмети, явища, дії, які зацікавили дитину, мають називатися дорослим повними літературними словами, що сприятиме збагаченню пасивного словникового запасу дитини.
	Він має значно перевищувати активний словник і до­зволить дитині розуміти імена близьких людей, назви свійських тварин, оточуючих предметів, іграшок, їх якостей, дій з ними ("Дай лялю", "Віднеси мамі цукерку", "Молоко гаряче", "М'яч закотився під стіл"). Дитина другої половини першого року життя розуміє й адекватно реагує на слова-схвалення і слова-заборону. Предмети, явища, дії, які зацікавили дитину, мають називатися дорослим повними літературними словами, що сприятиме збагаченню пасивного словникового запасу дитини. Він має значно перевищувати активний словник і дозволить дитині розуміти імена близьких людей, назви свійських тварин, оточуючих предметів, іграшок, їх якостей, дій з ними ("Дай лялю", "Віднеси мамі цукерку", "Молокоіі гаряче", "М'яч закотився під стіл"). Дитина другої половини першого року життя розуміє й адекватно реагує на слова-схвалення і слова-заборону.

родовження таблиці 18

Спостерігається певне випередження у дівчаток появи перших слів, як і загального мовленнєвого розвитку. Ця закономірність вимагає від дорослого більшої уваги до мовленнєвого розвитку хлопчиків на всіх вікових етапах і за всіма напрямами. На першому році життя хлопчики потребують частішого повторення назв явищ, станів, предметів з паралельним демонструванням їх якостей, дій з ними. Для створення чіткішого знання (уявлення) про предмети доцільно задіювати всі аналізатори дитини та за­кріплювати одержану інформацію в різних побутових ситуаціях.

3.1.2. Зміст роботи з розвитку мовлення дітей першого року життя

Загальновідомо, що розвиток мовлення дітей залежить від розвивального потенціалу мовленнєвого середовища, від характеру спілкування з дорослим.

Вивчаючи мовлення дітей раннього віку, С.Рубінштейн відзначав, що розвиток мовлення у дітей обумовлений нав­чанням. Натомість це аж ніяк не означає, застерігає учений, що оволодіння мовленням, своєю рідною мовою є загалом результатом спеціальної навчальної діяльності, метою якої було б для дитини вивчення мовлення. Початкове оволодіння рідною мовою, справжнім живим мовленням здійснюється у процесі життєво мотивованої діяльності спілкування. Тільки таким чином досягається справжнє розуміння мов­лення. Дитина нормально оволодіває мовленням — навчаєть­ся говорити - користуючись мовленням у процесі спілку­вання, а не вивчаючи його у процесі навчання [129, с. 460].

Розглянемо зміст і методику розвитку мовлення дітей першого року життя за віковими підгрупами.

Перша група дітей раннього віку охоплює дітей від 2,5 - З місяців до 1 року. Завдання і зміст роботи з дітьми цього віку визначені у варіантних програмах виховання і навчан­ня дітей у дошкільних закладах.

Завдання з розвитку мовлення на першому році життя диференціюються відповідно до вікових періодів розвитку немовляти. Опишемо їх.

2,5-3-6 місяців. Розвивати голосові реакції (гукання, гулення, трелі, белькіт), наслідування звуків і складів, сти­мулювання розуміння мовлення дорослих. Розвивати зорове і слухове зосередження, уміння фіксувати поглядом неру­хомі предмети з різного положення; вдивлятися в обличчя дорослого; зупиняти погляд на яскравій іграшці, супровод­жувати поглядом предмети, дорослих. Розвивати вміння прислуховуватись до різних звуків: мовлення (упізнавати знайомий голос), пісні дорослого, до звучання іграшок, дзвіночка. Викликати радісний стан, який проявляється у посмішці дитини, вимові звуків, рухах („комплекс пожвав­лення"); викликати звуки у відповідь на звернення дорослого.

5—6-9-10 місяців. Розвивати в дитини розуміння мов­лення дорослого; розуміння назв предметів, окремих дій (дай руку та ін.), ім'я дорослих. Продовжувати розвивати белькіт, навчати наслідувати звуки, склади.

9—10 місяців — 1 рік. Розвивати розуміння мовлення до­рослих, розширювати орієнтування у довкіллі. Навчати розрізняти імена близьких дорослих і дітей, назв предметів, іграшок, тварин, а також рухів і дій. Формувати елементарне узагальнення назв предметів (знати, що лялька — і гумова, і целулоїдна, і матрьошка й т. ін.), привчати розуміти прохання дорослого та виконувати його. Розвивати активне мовлення. Викликати звуконаслідування, вчити говорити перші слова.

У повсякденному житті робота з розвитку мовлення від­бувається під час режимних процесів.

Годування. Навчати дітей розуміти мовлення дорослого. До 6-7 місяців на прохання дорослого відкривати рот для приймання їжі.

Виховання культурно-гігієнічних навичок. При вико­нанні різних режимних процесів та гігієнічних процедур потрібно розмовляти з дитиною про предмети, рухи, дії. Спілкування повинно бути спрямоване на розширення орієн­тування дитини в довкіллі й на розвиток мовлення. Розви­ток мовлення дітей на першому році життя відбувається, переважно, у повсякденному житті.

Робота з розвитку мовлення дітей на першому році жит­тя проводиться в кількох напрямах: розвиток голосових реакцій і наслідування звуків, розвиток розуміння мовлення та навчання вимови перших усвідомлених слів. Розглянемо кожний з цих напрямів.

Розвиток голосових реакцій і звуконаслідування. Заува­жимо, що роботу щодо стимулювання голосових реакцій потрібно започатковувати з перших місяців життя дитини.

3—4 тижні — 2,5—3 місяці. До трьох місяців ігри-занят-тя мають свою специфіку. У кінці першого місяця життя, як тільки нервова система дитини починає сприймати зов­нішні подразники, необхідно розвивати в дитини зорове і слухове зосередження на іграшках, що видають звуки, ру­хомих предметах, дорослому, який розмовляє.

Із 3-4 тижнів дорослий розмовляє з дитиною, нахилив­шись над нею, з метою викликати зосередження на обличчі дорослого. Необхідно якомога частіше й довше розмовляти з дитиною, надавати голосу співучої інтонації, викликати в дитини відповідну посмішку, звуки, рухи, "комплекс по­жвавлення". Дорослий в іграх-заняттях повинен закріплю­вати емоційно-позитивний стан. З 1-1,5 місяців викликати в дітей у відповідь на ласкаву розмову дорослого, сміх, різ­ні звуки.

Індивідуальні ігри-заняття з дітьми до 2,5—3 місяців. Заняття проводяться індивідуально з кожною дитиною у спеціально відведений для цього час, але не раніше 15-20 хвилин після годування й не пізніше, ніж за 20-25 хвилин до сну. У цей період необхідно продовжувати розвивати зо­рове і слухове зосередження, використовуючи задля цього іграшки, що видають звуки, та розмову з дитиною. Відтак, дорослому необхідно:

• розмовляти з дитиною, наспівувати, нахилившись над нею, викликати зосередження, посмішку;

• розмовляти з дитиною, яка перебуває у вертикальному положенні на руках у дорослого, викликати зосередження, посмішку (6—7 тижнів);

• викликати слідкування за яскравим предметом, що рухається перед очима (на відстані 50-60 см), при цьому слід спочатку покласти дитину в горизонтальному поло­женні на спині, надалі посадити у вертикальному положенні;

- стимулювати дитину до пошуку дорослого, який розмовляє з нею і рухається навколо манежу (2,5—3 місяці);

• стимулювати малюка прислуховуватись до звуків, що їх відтворюють різні предмети (дзвіночки, торохтушки);

• лагідно, з наспівом розмовляти з дитиною, посміхатися, викликати відповідну посмішку, пожвавлені рухи, звуки, стимулювати наштовхування руками на іграшку.

Із трьох місяців уже потрібно спілкуватися з дитиною на відстані, стимулювати її до пошуків джерела звука, слід­кувати за дорослим мовцем. Перегукуватися з дитиною, змінювати інтонацію, промовляти слідом за дорослим звуки, стимулювати її прислухатися й повторювати їх (тобто вик­ликати гукання, гулення).

Провідним прийомом у розвитку голосових реакцій ди­тини в цей період постає емоційне спілкування дорослого з дитиною (нагадаємо, що емоційне спілкування з дитиною є провідною діяльністю дітей першого року життя): приємна посмішка, лагідна розмова з різноманітною інтонацією, що супроводжується частим і легким доторкуванням до грудей малюка, звернення до дитини на її ім'я [40, с. 29].

Зазначимо, що під час стимулювання звукових реакцій до 5 місяців у мовленні дорослих повинні здебільшого пере­важати голосні звуки: а, у, о, і. З 5 місяців можна вже промовляти склади з голосними звуками та приголосними п₉ б, м (І. Кононова).

Ефективним прийомом стимулювання звукових реак­цій дітей першого півріччя життя є мовчазна присутність дорослого. Малюк бачить перед собою лагідне і привітне обличчя дорослого й починає сам виявляти ініціативу спіл­кування, промовляє звуки і звукосполучення, немовби "зап­рошує" дорослого до розмови.

Зауважимо, що розвиток слуху й голосових реакцій ви­магає спокійної і тихої обстановки в групі впродовж дня. Діти повинні чути мовлення дорослого, гукання, белькіт, трелі інших дітей, прислуховуватися до них.

Починаючи з 3-4 місяців, проводять заняття з іграшка­ми та музичні заняття. Наприклад, показати яскраву іг­рашку, що звучить, викликати звукове і слухове зосеред­ження, назвати її словом (чи звуконаслідуванням), а потім сховати. Викликати пошук дитиною цієї іграшки, через кілька секунд знову показати. Інший приклад: дорослий бере дудку чи гармошку, підходить до манежу, починає гра­ти, потім відходить в інший бік, повторює гру. Рекоменду­ється також наспівувати пісні без слів (тра-ля-ля, ля-ля-ля), розмахувати прапорцями, стукати ними по манежу, покрутитися, промовляючи окремі наспівні звуки; давати дитині іграшки, що звучать, у руки. Систематична робота з дітьми щодо стимулювання звуків і голосових реакцій сприятиме появі в мовленні дитини до 5 місяців співучого гулення, трелів.

Діти 4-5 місяців наслідують не тільки дорослих, але й інших дітей. Гулення в цьому віці перетворюється на самостій­ну діяльність дітей. Створюються сприятливі умови й мож­ливість для подальшого розвитку наслідування звуків.

З 5 місяців сестра-вихователь повинна стимулювати белькіт, викликати в дітей відповідні звуки. Для цього пот­рібно вимовляти за дитиною звуки "а-а-а", "е-е-е", перегуку­ватися з нею, намагаючись, щоб дитина ще раз повторила ці звуки. У розмові з дитиною вимовляти окремі склади: "мама", "баба", викликати слухове зосередження та нас­лідування цих складів.

Діти в п'ять місяців починають упізнавати знайомі пре­дмети, тому в цьому віці для розвитку розуміння мовлення можна показувати ляльку, називати її: "Ось Катя", потім сховати - "Нема Каті", і знову показати.

У дослідженні І.Кононової пропонується цінний мето­дичний прийом, який викликає у дітей наслідування звуків. Автор радить дорослому робити невеличкі паузи між зву­ками (не менше ЗО секунд), оскільки саме в період паузи дитина сама починає промовляти звуки. Якщо ж дорослий буде сам говорити без зупинки, то дитині залишається лише мовчки дивитися на нього і слухати. Водночас, за словами вченої, пауза не повинна бути довшою за ЗО секунд, інакше увага дитини буде відволікатися.

У другому півріччі продовжується робота щодо стиму­лювання наслідування звуків і окремих слів, що були в белькоті дитини, а з 8 місяців - нових звуків, складів, слів.

У віці 5—6 місяців до 9-10 місяців рекомендується про­водити такі індивідуальні заняття: "розмови", "перегуку­вання", "схованки", звуконаслідувальні ігри. Спочатку ви­користовується прийом емоційного спілкування з дитиною, як і на попередньому віковому етапі. Так, наприклад, до­рослий підходить до манежу, називає ім'я дитини, промов­ляє склади "ба-ба-ба", "да-да-да", викликає відповідну реакцію, тобто "перегукування"звуками і складами, яких не було в белькоті дитини (ва-ва-ва, на-на-на, га-га-га).

Треба пам'ятати, щоб викликати звуконаслідування, необхідно кілька разів повторити склади, назвати ім'я ди­тини, ласкаво посміхнутися. При цьому, як наголошує М.Коль­цова, дитина обов'язково повинна бачити артикуляційну міміку обличчя дорослого, який із нею розмовляє. Інакше дитина не зможе відтворити звуки. Нові склади потрібно вимовляти чітко, голосно, з відповідною інтонацією. Після того, як дитина навчиться наслідувати нові склади, можна проводити ігри-перегукування.

Після 7 місяців, як радить І.Конникова, необхідно змі­нити контакт дорослого з дитиною, перевести емоційне спіл­кування на "ділове". Уводиться більш ускладнений прийом

• змістове спілкування з приводу якоїсь образної іграшки. Наприклад, дорослий показує собачку, називає її "гав-гав"

• собачка, показує з нею різні дії, називає її словами: "Собачка сидить: гав-гав. Собачка йде: топ-топ. Собачка гавкає: гав-гав". Після цього іграшку ховають. Вихователь пропонує дитині покликати собачку, стимулює до вимови слова: гав-гав, дай, йди-йди, на, топ-топ.

Аналогічно використовується й наступний прийом — змістове спілкування з приводу дій з іграшкою. Дорослий пропонує дитині виконати різноманітні дії з іграшкою, суп­роводжуючи їх мовленням.

Як ми вже зазначали, фізіологічними дослідженнями М.Кольцової доведено, що розвиток голосових реакцій і ак­тивного мовлення залежить від розвитку дрібних рухів пальців, зокрема виокремлення вказівного пальця розширює "можливості функціонування мовленнєвої зони мозку" [64, с. 132].

Саме тому з розвитком голосових реакцій мозку і звуко­наслідування необхідно проводити роботу з розвитку м'язів пальців руки. М. Кольцова пропонує систему вправ з роз­витку м'язів пальців рук.

Так, з 6—7 місяців рекомендується робити масаж кисті рук: погладжувати їх, легенько натискуючи, в напрямку від кінчиків пальців до зап'ястя, надалі робити рухи пальцями руки. Дорослий бере кожний пальчик дитини у свої пальці, згинає і розгинає їх (2-3 хвилини щодня).

З 10 місяців необхідно проводити активне тренування пальців дитини, охоплюючи якомога більше пальців дити­ни, при цьому рухи повинні бути досить енергійними. Ко­рисними є у цьому відношенні такі вправи: катання кульок із пластиліну, запропонувати дитині розірвати на дрібненькі шматочки папір, перебирати велике дерев'яне намисто, складувати дерев'яні пірамідки, ляльки-вкладки й т. ін. [64, с. 168].

Розвиток розуміння мовлення. З 5—6 місяців дитина починає розуміти мовлення дорослих, що веде за собою усклад­нення методичної роботи. Вводяться групові заняття: показ і називання предметів та іграшок, показ і називання рухів і дій, ігри-заняття, ігри-забавлянки.

Провідним методичним прийомом у роботі з дітьми цього віку з розвитку мовлення й ознайомлення з довкіллям є показ із називанням. Скільки б дорослий не розповідав дитині про предмет, вона його не буде сприймати, аж доки сама не побачить. Можна багато разів промовити дитині слово "кіт", але якщо кіт не перебуває в полі зору дитини, вона не може встановити зв'язок слова-назви з твариною (чи іграшкою), не буде розуміти значення цього слова, не буде шукати кішку, якщо почує її назву.

З метою розвитку розуміння мовлення дорослий пови­нен якомога частіше показувати й називати цікаві для ди­тини предмети (яскраві, ті, що звучать, рухаються, дії з ними), імена оточуючих дорослих і дітей у той час, коли дитина на них дивиться, проводити спеціальні заняття.

На перших заняттях показують тільки один предмет (іграшку). Дорослий показує іграшку, називає її "кішечка", "киця". Дає можливість дитині роздивитись її, доторкну­тись і знову називає: "Ось кішечка, киця. Няв-няв, киця". При цьому слова, якими дорослий називає предмети та іг­рашки, повинні завжди і обов'язково промовлятися одна­ково, в одній формі (не можна, наприклад, один раз назвати машину "бі-бі", а іншого разу словом " дінь-дінь", знайомі слова потрібно поступово вводити в речення, фрази (Киця сидить. Киця нявчить: няв-няв).

Дорослий повинен викликати інтерес до іграшки, заці­кавити дитину, щоб у неї з'явилося бажання взяти її в руки.

До 7 місяців дитина на запитання "Де?" повинна шукати і зупиняти погляд на предметі, що знаходиться завжди в певному місці, а на кінець 8 місяця - відшукувати знайомий предмет, де б він не був. Коли дитина навчиться виконувати таке завдання, зміст ігор-занять змінюється, ускладнюєть­ся: збільшується показ кількості іграшок чи предметів на одному занятті (наприклад, лялька і кішка, лялька, кішка, зайчик). До 9 місяців при послідовній роботі з дітьми вони здатні вже відшуковувати на запитання "Де?" декілька знайомих предметів, що знаходяться в різних кінцях кім­нати.

С.Кривіна описує низку прийомів щодо встановлення первинного зв'язку між словом і предметом з метою розвитку розуміння мовлення. З-поміж них: а) називання предметів, іграшок, дії водночас із сприйманням їх дитиною; б) багато­разове повторення назви предмета, при цьому мовлення дорослого повинно бути небагатослівне; в) одночасна участь кількох аналізаторів (зоровий, слуховий, дотиковий, рухо­вий), тобто дитина повинна бачити, чути, доторкнутися, діяти з предметом; г) усі дорослі повинні однаково промов­ляти назви предметів (наприклад, лялька — ляля, годинник — тік-так, машина - бі-бі); д) використовувати прийом раптової появи і зникнення предмета, що викликає орієн­товну реакцію [4].

Г. Ляміна рекомендує називати іграшку чи предмет сло­вом у момент особливої зацікавленості дитини, наприклад, коли вона грає з іграшкою, машиною, лялькою. Дорослий промовляє: "Це машина: бі-бі. Машина їде: бі-бі". Під час годування: "Це каша. їж кашу, гам-гам. їж, Оля, кашу. Ка­ша смачна".

Під час повторної назви потрібно кілька разів змінюва­ти інтонацію, уживати слово в різних варіантах. Наприк­лад: "Ось ведмедик. Візьми ведмедика". При цьому потрібно робити паузи між фразами.

З метою закріплення слова-назви дорослий стимулює дитину до пошуку потрібного предмета, викликає зорову орієнтовно-пошукову реакцію запитанням "Де?". Після по­казу іграшки запитує: "Де собачка? Де гав-гав?", "Де ведме­дик?".

Іграшки для пошуку вихователь розставляє в різних місцях кімнати таким чином, щоб діти їх добре бачили з манежу (на шафі, столі, поличці). Дорослий бере дитину на руки, підносить до іграшки і промовляє: "Киця, няв-няв. Ось киця". Відходить і запитує: "Де киця? Де няв-няв?". Після цього дає іграшку дитині в руки: "Візьми, Ясю, кицю. У Ясі киця, няв-няв. Покажи кицю. Скажи няв-няв".

При повторних показах, коли дорослий підносить дитину до іграшки, відразу запитує: "Де машина? Де бі-бі? Покажи машину. Візьми бі-бі. Скажи бі-бі".

З 7—8 місяців проводяться ігри-заняття, спрямовані на розуміння імен дорослих і дітей. Це ігри — "схованки". Вихо­ватель або няня ховається під хустку або манеж і гукає:

"Ку-ку, тьотя Оля!" Аналогічно проводяться, починаючи з 9 місяців, ігри у схованки з дітьми. Вихователь закриває хусткою одну дитину і запитує в інших: "Де Вітя?", "Немає Віті", відкриває хустку: "Ось Вітя".

У другому півріччі проводять і такий вид занять, як показ і називання дій з предметами. Необхідно навчити дитину розуміти слово "дай" - "дай кубик", "дай лялю" та інші слова, що позначають дію: "зніми", "візьми", "покоти".

З дітьми вікдм від 6 до 9-10 місяців проводять заняття на звуконаслідування. Необхідно викликати наслідування знайомих складів: "ма", "ба", "да" у вигляді "перегукування".

Наслідуванню звуків мовлення потрібно вчити, оскільки діти не відразу їх наслідують. Необхідно поруч із проведен­ням спеціальних занять створювати умови для самовправ-ляння дітей у вимові знайомих звуків [40].

З 9 місяців можна запропонувати таке заняття: "Ляль­ка Катя прийшла до дітей на гостини" [40, с. 20],

Мета: познайомити дитину з лялькою, розвивати розу­міння мовлення: вчити знаходити ляльку на запитання "де?", показувати частини її тіла, обличчя (очі, ніс, рот, лоб), знаходити і показувати їх у себе.

Матеріал: велика лялька (в постійному користуванні не перебуває).

Хід заняття. Дорослий показує ляльку і промовляє: "Це Ляля. Ляля прийшла в гості до дітей". Лялька вітаєть­ся за руку з дитиною: "Доброго дня, Тарасику (Оксаночко, Ясю, Іро і т. ін.)". Далі показує дитині, як лялька ходить, супроводжуючи рухи словами: "Ляля йде: топ-топ-топ. Ляля сидить". Дитина розглядає у ляльки обличчя, зна­ходять очі, ніс, рот. Вихователь пропонує показати свої очі, ніс, рот. Наприкінці заняття на запитання "Де ще є Ляля?" дитина відшукує серед інших іграшок ляльок, що були заздалегідь приготовлені.

Поступово на занятті можна показувати 2-3 однорідні іграшки з метою формування у дитини узагальнень. Наприк­лад, "Пташка прилетіла".

Мета. Познайомити з іграшкою в образі пташки, розви­вати розуміння слів: пташка, летить, дзьобає, пташки; навчати імітувати дії пташки.

Матеріал: різні за розміром і пофарбуванням пташки.

Хід заняття. Дорослий показує голівку пташки, ховає, знову показує, супроводжуючи словами: "Хто до нас приле­тів? Пташка прилетіла. Пташка літає". Надалі дорослий розводить руки в сторони, імітує політ пташки, пропонує дитині зробити так само і промовляє: "Пташка літає. Пока­жи, як пташка літає". Після цього бере іграшку на долоню, нахиляє дзьобик і каясе : "Пташка дзьобає. Покажи, як пташка дзьобає. Пташка летить. Полетіла пташка. Немає пташки". З'являється інша пташка: "Ось ще одна пташка прилетіла. Покажіть, як летить пташка". З'являється по­передня пташка: "Ще пташка прилетіла. Пташки летять. Пташки дзьобають. Полетіли пташки".

У цьому віці проводяться заняття "Показ предметів у дії з поступовим їх ускладненням". Наприклад, "Показ іграш­кової конячки" [115, с. 11].

Мета: розвивати розуміння слів: "конячка", "стій", "ні", "скаче"; викликати звуконаслідування "цок-цок", "тпру".

Матеріал: іграшкова конячка на коліщатах.

Хід заняття. Дорослий показує конячку на коліщатах, повертає її, щоб дитина добре роздивилася, називає з пауза­ми: "Це конячка... конячка... конячка", пересуває її по манежу, промовляючи: "Скакає конячка цок-цок-цок! Цок-цок-цок! Тпру, конячко, тпру, конячко! Стій! Стій, конячко! Знову скакає: цок-цок-цок! Стій же, тпру!" Запитує: "Де конячка?", цим стимулює до звуконаслідування. Пропонує зупинити конячку.

Під час повторного показу влаштовується будиночок-скринька, де живе конячка. Вихователь показує конячку, називає: "Ось конячка. Скакає конячка цок-цок-цок! Стій, Шру, конячко! Додому, конячко, додому". Ховає конячку в будиночок, промовляючи: "Іди, йди, конячко, додому". Розводить руками: "Немає конячки". Потім знову виводить конячку: "Ось конячка. Скаче конячка цок-цок-цок! Стій, тпру, конячко!" Накриває конячку серветкою: "Де коняч­ка? Немає конячки. Де конячка?" Пропонує дітям знайти конячку, зняти серветку: "Ось конячка!".

З метою розвитку узагальнення після 10 місяців прово­дять заняття з кількома різними іграшками. Наприклад, гра "Чарівний кошик".

Мета: уточнити розуміння слів, що позначають назву іграшок: машина, лялька, кішка; назву дій: іде, сидить, їде, біжить; звуконаслідування: бі-бі, няв-няв, кис-кис; стиму­лювати вимову слів: киця, ляля.

Матеріал: кошик, лялька, кішка, машина.

Хід заняття. Дорослий показує дитині кошик і про­мовляє: „Ось подивись, який гарний кошик. У ньому щось є. Що ж там лежить?" Показує з кошика голову ляльки: "Хто це? Це ляля". Дістає з кошика ляльку, показує дії, супроводжуючи словами: "Ляля сидить. Ляля йде: топ-топ-топ. Ляля лежить". Надалі аналогічно показує кішку, про­понує дитині покликати її: "Кицю, іди, іди, кис-кис-кис". Дістає кішку, називає: "Це киця, няв-няв. Киця йде, топ-топ. Сидить киця, няв-няв. Поклич кицю, Оленко". Показує машину, повторює з нею всі дії, як і з попередніми іграш­ками.

Діти другого півріччя життя полюбляють ігри у схо­ванки. Вони проводяться з метою розвитку розуміння імен дорослих та дітей. Дорослий накривається хусткою і кличе: "Ку-ку, тьотю Галю!" Аналогічно проводять ігри з іншими дітьми. Хусткою накривають голову дитини й запитують в іншої дитини: "Де Оля? Немає Олі", відкривають хустку: "Ось Оля".

У другому півріччі з метою розвитку розуміння мовлен­ня проводять заняття на показ дій, як-от: "Пальчик-паль-чик", "Ладу сі-ладу сі", "Сорока-білобока", "Коза рогата", "Наш хлопчик". Так, дорослий промовляє текст забавлянки й супроводжує його показом дій дитини. Наприклад, забавлянка "Наш хлопчик".

Дорослий бере дитину на руки, перебирає її пальчики і промовляє:

Оцей пальчик - наш дідусь,

Оцей пальчик - баба,

Оцей пальчик - наш татусь,

Оцей пальчик — мама,

Оцей пальчик — хлопчик наш (дівчинка наша) А звуть його ...Ваня (Коля і т. ін.). Забавлянку можна повторювати 2-3 рази на день. Можна використати інший варіант забавлянки "Паль­чик, пальчик".

Пальчик, пальчик,

Де ти був?

Я з цим братом

В ліс ходив,

Я з цим братом

Борщ варив,

З цим я кашки

Скуштував.

А з найбільшим

Заспівав,

Заспівав.

Дорослий по черзі перебирає пальчики дитини. Діти кінця першого року життя дуже полюбляють гру-забавлянку "Іде коза рогатая".

Дитина на руках у дорослого або в манежі, вихователь промовляє текст, супроводжуючи діями:

Іде коза рогатая

(колеться двома пальчиками у грудній частині дитини, імітуючи роги), Іде коза вухатая

(бере себе за вуха і нахиляється над дитиною),

За дітками-малятами.

Ніженьками туп-туп

(бере дитину за ноги, сама тупотить),

Віченьками луп-луп

(блимає очима),

• Хто лиш сосочку ссе,

• Молочка хто не п'є,

• Того буцну прийду

(торкається своїм лобом лобика дитини) На ріжки посаджу

(повторює перший рух двома пальцями).

Ця забавлянка викликає у дітей радісний настрій, сміх.

Навчання дітей вимови перших усвідомлених слів. На кінець першого року життя, за даними досліджень Н.Ак-сариної і М.Кольцової, слово для дітей стає „сигналом сиг­налів", що дає можливість навчати їх перших усвідомлених слів. Самостійне використання дитиною слів формується не відразу, а під впливом спільних дій дитини й дорослого пое­тапно: а) розуміння слів дорослого, повторення слів за до­рослим; б) самостійне використання слів дитиною в усві­домленій ситуації.

Прийоми навчання дітей перших усвідомлених слів описані Г.Ляміною [89]. З-поміж них, словесне позначення дорослим предметів та іграшок, що викликали в дітей інте­рес. Наприклад, у руках у малюка півник. "Це півник, ку-ка-рі-ку", - промовляє вихователь, стимулюючи дитину до вимови: "Скажи півник, Петя, ку-ка-рі-ку".

Досить часто ми зустрічаємося з таким явищем, коли діти першого року життя добре розуміють слово, але вимо­вити його не можуть, оскільки воно є важким для них за своїм звуковим складом. У цьому зв'язку Г.Ляміна реко­мендує такий педагогічний прийом, як називання дорослим поряд із правильним словом його спрощену вимову (кішка — киця, годинник — тік-так, машина - бі-бі, півник - ку-ка-рі-ку, собачка - гав-гав). Це дає можливість активізувати мовлення дитини і поступово підводити її до вимови пра­вильних слів (уже на першому році життя).

Дорослим слід пам'ятати, що дітей влаштовує роль мовчуна, адже вони можуть виразити свої бажання і про­хання жестами, мімікою, рухами. Відтак, після 10 місяців не потрібно поспішати виконувати жестові прохання дити­ни, потрібно вчити їх висловлювати прохання словами. Так, дорослий стимулює дитину: "Скажи, дай, тьотю, м'яч", "Що ти хочеш, скажи", "Скажи, дай лялю".

У цей період проводять і спеціальні заняття, що стиму­люють дітей до вимови перших слів. З-поміж них: показ і називання дітьми предметів та іграшок, "схованки" пред­метів та їх показ, заняття з картинками. Наприкінці року проводять показ і називання обраних іграшок-тварин. У ході таких занять діти не тільки називають словом тварин, а й звуконаслідують (гуска - га-га-га, качка - кря-кря-кря, собачка - гав-гав-гав, курочка - ко-ко-ко, півник - ку-ка-рі-ку). При цьому вихователь складає невеличку сюжетну розповідь-показ з іграшкою (поступово кількість знайомих іграшок збільшують до трьох), показує, стимулює дітей не тільки звуконаслідувати, але й називати тварин словом.

Велике значення для розвитку мовлення дітей мають заняття з картинкою. Картинка немов би розширює поле безпосереднього сприймання дійсності дитиною, уточнює і закріплює уявлення і поняття, що їх набула дитина, зба­гачує новими знаннями.

На думку К.Ушинського, картинка для дитини є могут­нім засобом "розв'язування язика" дитини, тому, якщо пра­вильно й уміло її використовувати, вона не тільки замінить сприймання конкретного предмета, а й допоможе глибоко­му усвідомленню цього "стозвучного й стоколірного світу" (К.Ушинський).

Картинка - один з найефективніших прийомів наочності, про який К.Ушинський писав: "Дитяча природа, зрозуміло, потребує наочності. Вчіть дитину якихось п'яти незнайо­мих слів і вона буде довго і даремно мучитись над ними. Натомість пов'яжіть з картинкою двадцять таких слів, і дитина засвоїть їх на льоту. Ви пояснюєте дитині досить просту думку, і вона вас не розуміє; ви пояснюєте дитині складну картинку, і вона вас швидко розуміє. Спробуйте одну й ту ж подію розповісти двом дітям однаково здібним: одній - за картинками, іншій - без картинок" [17, с. 34].

Картинки можна назвати спеціальним посібником, що спонукає малюка здебільшого до мовленнєвої активності. Це пояснюється тим, що дії безпосередньо з картинкою, як з предметом, досить обмежені, а те, що зображено на ній, досить рано, уже в 9—10 місяців життя починає привертати увагу дитини, її інтерес, який надалі переходить у специ­фічну реакцію розглядання, впізнавання, розповідання, розмірковування, слухання.

Розглядання зображення на картинках і розмова з при­воду них стимулює розвиток у дитини здатності спостеріга­ти, розвиває психічні процеси (увагу, сприймання, мислен­ня, пам'ять, уяву, емоції), що, у свою чергу, здійснює вплив на розвиток мовлення (запас слів, граматичну будову, вимо­ву, виразність мовлення).

Зауважимо, що без спеціального навчання з боку дорос­лих картинки здебільшого втрачають своє специфічне зна­чення для розвитку мовлення. Маленькі діти використовують їх не за призначенням, вони граються ними, як і будь-яким іншим предметом (кришкою, м'ячем, дощечкою), рвуть, мнуть, кидають і швидко втрачають інтерес до неї.

Заняття з картинками потрібно починати з 11-12 міся­ців життя дітей і проводити систематично, їх обов'язково вносять у загальний план спеціальних занять у групі. Зміст занять повинен відповідати рівню психічного розвитку дітей. Саме тому для занять з картинкою потрібно добира­ти однорідний склад дітей як за загальним розумовим роз­витком, так і за рівнем розвитку мовлення.

Залежно від віку, розвитку і ступеня організованості кількість дітей на заняттях змінюється. Перші заняття з картинкою для дітей віком 10-12 місяців проводяться тільки індивідуально, поступово на заняттях об'єднуються 2-4 дітей. Зміст занять повинен бути заздалегідь підготов­лений: чітко визначена мета заняття, дібрані картинки, продуманий весь хід заняття.

У процесі заняття вихователь повинен увесь час слід­кувати за реакцією дітей, залежно від неї змінювати хід заняття: скорочувати чи збільшувати кількість повторень, проводити все заплановане на занятті чи скорочувати матеріал, змінювати тривалість заняття, види активної участі в цьому дітей і т. ін.

Ініціативні висловлювання дітей необхідно якомога більше стимулювати, закріплювати, підтримувати або ж, якщо це потрібно, виправляти, коригувати, доповнювати, ускладнювати.

Інтерес і увага дітей здебільшого залежать не тільки від вибору змісту, але і від способу його подання, уміння вихо­вателя жваво й емоційно розповідати. Картинки повинні бути легкими, зображення на них знайоме. Наводимо орієнтовний перелік картинок: лялька - ляля, кішка — ки­ця, собачка - гав-гав-гав, конячка - но-но, ведмедик - е-е-е, курочка - ко-ко-ко, півник ку-ка-рі-ку, матрьошка — баба, машина - бі-бі, м'ячик - м'яч, зайчик, тьотя, мама, дядя, тато, годинник - тік-так.

Методика роботи з картинкою в ранньому віці розкрита в роботах А.Богуш, В.Єзикєєвої, Г.Лози, В.Петрової, М.Ко-нонової, Є.Радіної.

Методисти радять, що започатковувати заняття з кар­тинкою можна тільки з тими дітьми, хто з них досяг певного рівня мовленнєвого розвитку: розрізнюють на ім'я 2-3 до­рослих людей, дітей; за назвою — кілька іграшок, предметів, живих об'єктів (тварин, птахів); вимовляють перші слова -позначення (дай, на, ляля, тьотя) і звуконаслідування (гав-гав, няв-няв, бі-бі), тобто коли дитина може встановити смисловий зв'язок між тим, що зображено на картинці, і словом.

Перші заняття з картинкою передбачають такі завдання:

• привернути увагу дитини до зображеного;

• викликати слухове зосередження на слово дорослого;

• пов'язати зображене зі словом, тобто розуміння за словом.

Методика занять дуже проста. Дорослий бере дитину на коліна, раптово показує картинку, рукою вказує на зобра­жене і промовляє з невеликими паузами 3—4 рази назву зображення. Наприклад: "Гав-гав-гав, подивись - собачка".

Після того, як увага дитини буде звернена на зображен­ня (дитина дивиться на картинку і слухає), дорослий ховає картинку (за спину, або перевертає зворотною стороною) і промовляє: "Немає собачки. Немає гав-гав. Де гав-гав? Де собачка? Немає собачки". Вихователь намагається викли­кати в дитини реакцію на зникнення картинки, після чого знову раптово показує картинку, супроводжує її появу емо­ційними окликами "а-а-а..." і словами: "Ось собачка, гав-гав-гав".

Дорослий очікує, коли увага дитини буде звернута на картинку, запитує: "Де собачка?" - після невеличкої паузи сам відповідає, показуючи рукою на картинку: "Ось собач­ка... гав-гав-гав". Надалі звертається до дитини на її ім'я і просить показати зображене на картинці: "Ясю, покажи, де собачка?", бере руку дитини, показує її рукою на зображен­ня і промовляє: "Ось собачка. Ось гав-гав-гав". Показ і хо­вання картинки у супроводі відповідних слів повторюється 2-3 рази. Заняття закінчується на хованні картинки: "Не­має собачки". Якщо дитина очевидно не хоче припиняти заняття, виражає при цьому нетерпіння, пошуки, тоді слід показати картинку ще один раз.

Нагадаємо, що слова-назви зображення потрібно про­мовляти повільно, з невеличкими паузами (це полегшує слухове сприймання дитиною окремих слів) у відповідності з діями й реакціями дитини. Цей вид заняття проводять щодня, окремо з кожною дитиною.

Для перших занять потрібно добирати картинки із зображенням тільки одного й обов'язково добре знайомого за зовнішнім виглядом і словом об'єкта, найкраще добира­ти такий об'єкт, який обов'язково приверне увагу дитини і викличе пожвавлені голосові реакції.

Розмір картинки - в межах 8-20 см, зображення повинно бути яскравим, чітким, на контрастному однокольоровому тлі й обов'язково на одному боці. Можна використовувати картинки з дитячих настільних ігор: лото, парні картинки й т. ін.

Означені заняття проводять до того часу, аж поки в ди­тини не з'явиться низка нових реакцій, пов'язаних з кар­тинкою: інтерес до картинки (дитина зосереджено і більш усталено дивиться на неї), радіє, якщо з'являється картинка; дивиться по черзі на дорослого й на картинку, немовби хоче поділитися з нею враженнями; якщо картин­ка зникла, виявляє незадоволення, непорозуміння, шукає її, очікує появи картинки, що зникла; очікувано дивиться на дорослого; задоволено, радісно сприймає появу картин­ки, промовляє радісні звукосполучення, слова під час появи картинки й незадоволення, якщо її ховають.

Після прояву зазначених реакцій уводять на заняття показ нової картинки. Якщо після 3-5 занять означені вище реакції не з'являються, потрібно замінити картинку на більш знайоме зображення. З другою картинкою прово­дять заняття за описаною методикою до появи вищезаз­начених реакцій і тільки після цього переходять до показу двох картинок.

При введенні на заняття другої і більше картинок став­иться мета викликати в дитини впізнавання зображення (показати пальчиком на слово "де?", подати на слово "дай"), а також звуконаслідування, називання легшим словом предмета, що зображений на картинці (ляля, киця, бі-бі).

Заняття розпочинають з першої, уже знайомої дитині картинки. Повторюють методику першого заняття. При цьому показують картинку тільки один раз: "Ось собачка, собачка ...гав - гав" - промовляє дорослий. "Олю, покажи, де собачка? Скажи, гав-гав". Після цього показує другу кар­тинку, нову, наприклад, ляльку, кладе їх поруч. Звертає увагу дитини спочатку на нову картинку, називає її: "Це ляля, ляля, подивись". Потім запитує у дитини: „Де ляля? Де собачка?" Якщо дитина не показує, дорослий сам рукою дитини показує на зображене і промовляє: "Ось ляля. Ось собачка, собачка ...гав-гав". Якщо ж дитина показує, але неправильно (замість ляльки собачку), тоді дорослий рукою дитини показує на ляльку і говорить: "Ось ляля. Подивись, це ляля", після цього рукою дитини показує на собачку: "Ось собачка, гав-гав". Надалі ховає картинку: "Немає со­бачки".

Через певний проміжок часу після зникнення картинки із зображенням собачки, коли дитина відреагує на її зник­нення, показує нову картинку: "Подивись, це ляля, ляля". Заняття з другою картинкою проводять так само, як і з першою: показ, називання, ховання, знову показ.

Такі заняття проводять щодня. Слід пам'ятати, що дру­га картинка повинна різко відрізнятися від попередньої як за зовнішнім виглядом, так і за словесним позначенним. Так, якщо на першій картинці була зображена лялька і назвали її "ляля", то на другій картинці повинна бути кіш­ка, "киця", "няв-нявь" (або собачка, гав-гав). Після зобра­ження кішки не потрібно давати зображення собачки, а після ляльки — матрьошки, але можна дати зображення машини (бі-бі). Заняття з двома картинками повторюють кілька разів. Поступово, коли дитина починає розрізнюва­ти зображення за назвою і зовнішнім виглядом (на слово "ляля" дивиться на ляльку, на слово "бі-бі" дивиться на машину, на слово "покажи" показує на зображення, хоч і не завжди правильно), уводять нові зображення, збільшують кількість картинок.

Дорослий показує одну з картинок, очікує, доки дитина роздивиться її, почне реагувати на неї голосовими проява­ми (звуконаслідування, слова, вигуки), після цього називає її полегшуючим словом і обов'язково поруч називає пра­вильне слово. Наприклад: "Киця, няв-няв, кішка. Покажи, де киця? Де кішка? Де кішка, няв-няв?" Вихователю пот­рібно весь час пам'ятати, що звуконаслідування, полегшуючі слова, що даються на занятті, повинні відповідати тим, якими називаються об'єкти (предмети, іграшки, тварини) у повсякденному житті дитини: лялька - ляля, конячка — но­но і т. ін.

Так поступово дорослий показує увесь набір картинок, що були відібрані на заняття. Показує по другому разу ті з них, які найменше знайомі дітям. Спочатку на одному за­нятті показують тільки 3-4 картинки, на наступних занят­тях їх кількість доводять до 8—10 картинок.

Крім показу і називання картинок дорослий поступово навчає дитину виконувати дії з картинками. Так, вихова­тель кладе поруч дві картинки, пропонує дитині спочатку показати потрібну картинку, а потім подати її вихователю: "Марійко, покажи, де киця? Дай мені кицю. Де га-га-га? Де гуска? Дай мені га-га-га, гуску". Якщо дитина показує і подає правильно, вихователь стверджує: "Ось киця, кішка, няв-няв. Покажи кішку". "Ось гуска, га-га-га. Покажи гус­ку". Дитина повинна відчувати в голосі дорослого схвален­ня. Якщо ж дитина називає неправильно, дорослий показує на пташку і промовляє: "Ось га-га-га, покажи га-га-га". Якщо ж дитина не може показати, не бере в руки картинку і не подає її дорослому, дорослий виконує ці дії рукою дити­ни, супроводжуючи їх відповідними словами.

На перших етапах на занятті викладають тільки дві картинки — менше знайому й добре знайому. Поступово вод­ночас можна давати і три картинки в різних сполученнях, але 2-3 картинки з-поміж них повинні бути добре знайомі дитині. З метою викликати пошук потрібної картинки, їх рекомендується покласти зворотною стороною (зображен­ням униз). Дорослий звертається до дитини: "Знайди кицю. Де кішка? Дай мені кицю, дай кішку". До того, як запропо­нувати дитині виконувати зазначені дії з картинками, дорослий на кількох попередніх заняттях сам перед очима дітей виконує аналогічні дії, супроводжуючи їх відповідними словами: "Де киця? Де кішка?", перевертає картинку тією стороною, на якій є відповідне зображення і промовляє: "А-а-а, ось вона киця, ось киця".

Після того, як у дітей з'явиться інтерес до картинок (упродовж 2-3 хвилин кожний з них із задоволенням си­дить на занятті, жваво, з інтересом слухає, дивиться, на пропозицію дорослого показує, повторює звуки, хоча зде­більшого ще мимовільно, не на пропозицію дорослого), кількість дітей на занятті збільшується спочатку до 2, а по­тім до 3-4. Тривалість заняття 3-5 хвилин. Заняття прово­дять через день, або 3-4 рази на тиждень.

Крім занять велике значення для розвитку мовлення дітей першого року життя має робота щодо спілкування з дітьми в повсякденному житті, у процесі режимних момен­тів.

Під час різноманітних режимних процесів і гігієнічних процедур потрібно розмовляти з дитиною про предмети, дії, рухи, що пов'язані з ними. Мовленнєве спілкування повин­но бути спрямоване на розширення орієнтування дитини в довкіллі й на розвиток мовлення.

У ранньому віці мовлення дитини виникає і розвиваєть­ся тільки у процесі спілкування з дорослим, воно існує як засіб спілкування. Відтак, саме в повсякденному житті дитину потрібно навчити користуватися звуком, словом як засобом спілкування, засобом впливу на дорослих та інших дітей. Дорослий повинен використовувати догляд за дити­ною для розвитку розуміння мовлення і стимулювання мов­леннєвої активності: не потрібно поспішати нагодувати дитину, доцільно насамперед показати їй їжу, викликати позитивну реакцію і голосові прояви, запитати: "Оленка хо­че їсти, гам-гам?". Повторює запитання кілька разів, сти­мулює дитину до наслідування.

Процес годування повинен супроводжуватися розмовою дорослого з дитиною: "відкрий ротик", "візьми пляшечку в руки", "візьми ложку", "відкуси", "пий", "їж" і т. ін. Діти швидко починають розуміти звертання з вимогами дорос­лого і виконувати відповідні дії на його прохання.

У кінці першого року життя дитина може вже за влас­ною ініціативою, якщо побачить їжу, вимагати її у дорос­лого ("дя-дя-дя", "гам-гам-гам" ) чи відмовитися від неї ("ні-ні гам-гам-гам" ). Дорослий повторює декілька разів: "Юля хоче кашу, гам-гам". "Скажи, тьотю, дай кашу, дай, дай гам-гам". "Юлю, на кашу", "Юля гам-гам кашу", стимулює дитину до активного мовлення. Якщо дорослий готує ди­тину до сну, можна запитати в неї: "Юрасик хоче спати, баю-бай", "Скажи, Юрасику, баю-бай". Весь процес укла­дання спати дорослий повинен супроводжувати розмовою: "Ось Юрасикове ліжечко. Юрасик зараз ляже спати в лі­жечко. Лягай, Юрасику. Накрийся ковдрою. Баю-бай, Юрасику. Закрий очки, Юрочку, спи, баю-бай".

Під час одягання і роздягання потрібно супроводжу­вати всі дії і рухи словами, фразами: "дай ручку", "дай ніж­ку", "одягни панчішки", "одягни шкарпетку", "одягнемо су­коньку", "застібни ґудзик", "зніми капелюшок", "поклади хусточку", при цьому кожного разу потрібно називати ім'я дитини.

У кінці першого року з дітьми, які добре розуміють мов­лення дорослих, доцільно розмовляти про одяг. Наприклад, одягаючи дитину, вихователь говорить: "Одягнемо Олі теплу кофточку. Дай мені, будь ласка, Олечко, кофточку. Подивись, яка гарна в тебе кофточка, червона, тепла. Пока­жи ґудзички, де ґудзички на кофточці? Покажи кишеню. Що лежить у кишені кофточки? Хусточка лежить. Покажи, Олечко, хусточку. Одягнемо кофточку. А що ми одягнемо на голівку? Подивися, що лежить у шафі? Шапка. Дай мені шапку. Ой, яка гарна в Олі шапка...".

На першому році життя діти повинні розуміти і викону­вати окремі умовні жести: "до побачення" (махає рукою на слова дорослого "до побачення"), дякувати (хитає головою після прийняття їжі, коли дорослий задовольняє прохання дитини), виконувати нескладні дії-доручення: "сядь", "пок­лади", "візьми", "йди сюди", "закрий очі", "зніми", "дай", "на" і т. ін.

Дорослий, спілкуючись з дитиною, повинен називати словами всі предмети, з якими зустрічається дитина, роз­мовляти з нею з приводу кожного предмета.

Спілкування дорослого з дитиною в повсякденному житті є ефективним способом активізації її мовлення.

П

продовження таблиці 19

_Застосовує прості способи спілкування з оточуючими дорослими й дітьми. Розділ "Мовленнєве спілкування Розуміє мову дорослих (слова, речення, розповіді, казки, запитання "Що?", "Хто?"продовження таблиці 19 Програма		Показники мовленнєвого розвитку
Малятко		Розділ "Дитина і навколишній світ ": Знає своє ім'я, прізвище близьких людей. Знає назви і вміє діяти з простими предметами побутового призначення.
Таблиця 19 Зернятко				Перше півріччя.
				Інтенсивно зростає кількість слів, збільшується
					активний словник полегшувального типу (моня, руця,
					цяця, киця тощо);
					встановлюється тісний зв'язок між предметом, явищем,
					ознакою та словом, що їх означає;
					виконує прохання, інструкції, доручення від простих до
					складних, надаючи їм елементів власної модифікації чи
					ускладнення;
					самостійне мовлення стає основним засобом
					спілкування;
					довго емоційно белькоче, підсилюючи це мімікою,
					жестами, інтонацією;
					звуковимова недосконала, зароджуються зачатки
					усвідомлення правильної вимови звуків;
					активно вживає слова-речення, з'являються
					кількаслівні речення.
					Друге півріччя.
					Розуміє смисл слова, фрази;
					активно аналізує мовлення дорослих, помічаючи та
					засуджуючи спотворення;
					інтенсивно зростає обсяг словникового багатства;
					оволодіває поширеним реченням та елементами
					складного;
					з'являється граматичне оформлення речень;
					самостійне мовлення набуває статусу регулятора
					поведінки дитини;
					інтенсифікується процес переведення слів з полегшеної
					форми до словникових варіантів;
					з'являються початки описових розповідей з емоційним
1 ,					забарвленням.
продовження таблиці 19 Програма			Показники мовленнєвого розвитку
Малятко					Показники: Розділ "Дитина і навколишній світ ": Знає імена рідних, уміє чемно спілкуватися з ними. Знає назву дитячого садка, орієнтується у приміщенні групової кімнати. Знає прості правила взаємин з однолітками. Орієнтується у простих видах праці дорослих і намагається надавати допомогу.
ів, а потім і більш складні ("Візьми ложку і сядь за стіл", "Візьми серветку і витри рот").

рактичні завдання

1. Доберіть фольклорні твори для роботи з дітьми пер­шого року життя.

2. Опрацюйте книгу: Кольцова М.М. Ребенок учится го­ворить, Пальчиковьій игротренинг / М.М.Кольцова , М.С.Ру-зина - Екатеринбург: У-Фактория, 2004. - 224 с.

3. Визначте, який рівень узагальнення опановує дитина на кінець першого року життя. Розробіть заняття дорос­лого з дитиною дев'яти місяців, зміст якого спрямований на формування узагальнень.

4. Доведіть залежність розвитку активного мовлення від розвитку дрібних м'язів пальців рук. Складіть власний банк ігор для дітей першого року життя, спрямованих на розвиток дрібної моторики рук.

5. Опрацюйте книгу Тихеєвої Є. Игрьі и занятия мальїх детей: пособие для родителей и работников дошкольньїх учреждений / Є.Тихеєвої - 2-е изд. - М.: Просвещение, 1965.

3.2. Організація роботи з розвитку мовлення дітей другого року життя

Таблиця 19

Програма	Показники мовленнєвого розвитку
Малятко		Розділ "Дитина і навколишній світ ": Знає своє ім'я, прізвище близьких людей. Знає назви і вміє діяти з простими предметами побутового призначення.

3.2.1. Показники мовленнєвого розвитку дітей другого року життя у контексті програм навчання і виховання дітей

п

продовження таблиці 19

Зернятко_ПерТаблиця 20

		Мовлення стає засобом спілкування не лише з дорослим, а й дітьми. Багато й довго розмовляє, легко підтримує розмову, виявляє ініціативу спілкування. Визначає словами свої бажання. Друге півріччя: Розуміє смисл мовлення дорослих про події та явища, яких не було в безпосередньо^ досвіді дитини, але окремі їхні елементи раніше вже сприймалися дитиною. Розуміє зміст художніх текстів розповідей без супроводу наочності. Легко запам'ятовує вірші та забавлянки. Знає напам'ять 4-5 віршів, пісень. Вимовляє правильно, чітко голосні та приголосні звуки, крім шиплячих та [р]. Зникає загальна пом'якшеність мовлення. Мовлення емоційно виразне. У словнику дитини є всі частини мови, окрім прислівників і дієприслівників. Словник складає 1000-1300 слів. Розмовляє простими й поширеними реченнями. Правильно вживає відмінкові закінчення. У мовленні трапляються граматичні помилки, спостерігаються випадки словотворення. Панівною формою спілкування є діалогічне мовлення: між дитиною та дорослим, між дитиною та іншими дітьми. Переважає ситуативне мовлення: дитина розповідає про бачене, пережите фразами, реченнями, які перемежовуються словами "там, тут, ось, цей", показами, діями, жестами. За допомогою запитань дорослого відтворює зміст казки оповідання, сюжетної картинки.
Зернятко		Перше півріччя: Звуковимова стає чистішою, вимовляє більшість звуків рідної мови, мовлення характеризується пом'якшеністю. Дитина починає усвідомлювати недоліки своєї звуковимови. Пасивний словник переважає активний, інтенсивність використання слів у діалогічному мовленні зростає. Розуміє інструктивне мовлення, діє згідно з ним. Узагальнює родові поняття, використовує об'єднуючі слова. З'являються перші запитання. Мовлення набуває зв'язності, структура мовлення наближається до мовлення дорослого. Робить спроби встановити елементарні причинно-наслідкові зв'язки між предметами та діями з ними. Звертання до партнера-однолітка ситуативні, проте різноманітні за змістом, формою, мотивами.
	Інтенсивно зростає кількість слів, збільшується
			активний словник полегшувального типу (моня, руця,
			цяця, киця тощо);
			встановлюється тісний зв'язок між предметом, явищем,
			ознакою та словом, що їх означає;
			виконує прохання, інструкції, доручення від простих до
			складних, надаючи їм елементів власної модифікації чи
			ускладнення;
			самостійне мовлення стає основним засобом
			спілкування;
			довго емоційно белькоче, підсилюючи це мімікою,
			жестами, інтонацією;
			звуковимова недосконала, зароджуються зачатки
			усвідомлення правильної вимови звуків;
			активно вживає слова-речення, з'являються
			кількаслівні речення.
			Друге півріччя.
			Розуміє смисл слова, фрази;
			активно аналізує мовлення дорослих, помічаючи та
			засуджуючи спотворення;
			інтенсивно зростає обсяг словникового багатства;
			оволодіває поширеним реченням та елементами
			складного;
			з'являється граматичне оформлення речень;
			самостійне мовлення набуває статусу регулятора
			поведінки дитини;
			інтенсифікується процес переведення слів з полегшеної
			форми до словникових варіантів;
			з'являються початки описових розповідей з емоційним
1 ,			забарвленням.

родовження таблиці 19

Легко наслідує звукосполучення, які чує від інших. Характерними для дитини є ігри-монологи (наслідування мовлення дорослих у формі лепету). Повторює за дорослим закінчення слів і легкі слова.

Запас слів близько 30-40. Слова набувають узагальнювального характеру (словом "кішка" позначають будь-яку кішку — живу, іграшкову, гумову, м'яку, велику, маленьку, чорну, руду, на картинці). У словнику багато полегшувальних слів (ляля, коко, гам-гам, бі-бі, тік-так), переважають іменники та дієслова. Звертається із запитанням "Що це?", "Де?".

Уживає слова-речення. У кінці періоду (до 1 року 5-6 місяців) з'являються двослівні речення. Продовжує багато лепетати, емоційно спілкуючись з дорослими в процесі своєї діяльності. Слова доповнюються мімікою, жестами, рухами. Звертається до дорослого з проханням, скаргою, показує жестами, мімікою, іноді додає знайомі слова. Друге півріччя (1 рік б місяців - 2 роки) Виявляє підвищений інтерес до розмови дорослих, втручається у виконання окремих дій, що постають з розмови, яка безпосередньо не звернена до дитини. Розуміє смисл речень, висловлювань про події та явища, які часто повторюються в особистому досвіді дитини. Розуміє запитання "Що?", "Хто?", "Де?". Легко повторює слова та фрази, які промовляють дорослі. Запас активного словника швидко зростає: в 1 рік 8 місяців - 100 слів, 1 рік 9 місяців - 175 слів, 1 рік 10 місяців - 225 слів, 2 роки - 300 слів. Полегшувальні слова замінюються правильними (кис-кис - киця, гав-гав - собака). З'являються прикметники, займенники. Узагальнює предмети за суттєвими ознаками. Активізується мовленнєва діяльність, дитина багато розмовляє. У мовленні з'являються двох-трьохслівні речення, а на кінець року - чотирьохслівні й навіть більше. Засвоює перші граматичні форми (словозміна слів у реченні, їх узгодження).

Мовлення стає засобом спілкування з дорослими; відповідає на запитання, звертається до дорослих із запитанням "Що це?". Прохання, бажання передаються словами, набирають мовної норми. Мовлення емоційно виразне.