3.2.2. Зміст та форми роботи з розвитку мовлення дітей другого року життя

Від року до року шести місяців

Розвиток розуміння мовлення. Розширювати запас слів, що їх розуміє дитина та які позначають назви предметів, дій

живих істот (спить, їсть, співає, слухає і т. ін.), а також слів, що позначають деякі яскраво виражені, зрозумілі дітям ознаки предметів (великий, маленький, червоний і т. ін.).

Навчати дітей розуміти нескладний сюжет маленьких інсценівок з ляльками, іграшками, що складаються з од-нієї-трьох дій і відображають знайомі побутові або забавні ситуації.

Створювати в дітей передумови до розуміння мовлення, не підкріпленою показом (до року шести місяців). Навчати знаходити предмети на прохання дорослого, упізнавати їх на предметній картинці, а після року трьох місяців - на картинці, де зображено предмет у дії. Вчити розуміти і ви­конувати завдання на групування предметів за істотними ознаками (узагальнення в мовленні, яке розуміє дитина).

Продовжувати навчати дітей виконувати ігрові дії від­повідно до тексту знайомих забавлянок ("Ладусі", "Сорока-білобока", "Пальчик-пальчик", "Люлі-люлі" і т. ін.), під час читання або розповідання емоційно відгукуватися на ритм і музичність народних творів, віршів, пісеньок. Розвивати здатність слухати художній текст і активно реагувати на його зміст.

Продовжувати розвивати розуміння виразного мовлен­ня: питальних, стверджувальних, окличних інтонацій, за допомогою яких виражають своє ставлення до змісту ху­дожнього твору.

Розвиток активного мовлення. Продовжувати спону­кати дітей активно користуватися белькотом, вимовляти прості слова (рік два місяці - рік чотири місяці). Навчати наслідувати звукосполучення і слова, що їх часто чує ди­тина, а також інтонації, які виражають подив, радість, не­задоволення, засмучення і т. ін. Поповнювати активний словник дитини, навчати її вимовляти слова, що означа­ють людей, знайомі реальні та іграшкові предмети (меблі, одяг, посуд) і зрозумілі дитині дії. Навчити дітей знаходити й називати знайомі предмети (одяг, меблі, посуд) незалежно від кольору, розміру, форми.

Показувати картинки (предметні), на яких зображені відомі дітям тварини в різному стані (собака лежить, кішка їсть і т. ін.). Використовувати в інсценівках улюблені іг­рашки (тварини, птахи), спонукати дітей наслідувати їх голоси ("гав-гав", "ку-ку").

Спонукати дітей переходити від спілкування за допомогою жестів і міміки до спілкування за допомогою доступних мовленнєвих засобів - полегшувальних слів і звукосполучень, розвивати мовленнєве спілкування. Нав­чити дитину будувати фразу з двох слів, яка виражає дію об'єкта. Виробляти вміння відповідати за допомогою дос­тупних мовленнєвих засобів на найпростіші запитання, виконувати доручення, що складаються з однієї дії, нази­ваючи предмети і дії з ними.

Від одного року і шести місяців до двох років

Розвиток розуміння мовлення. Закріплювати розуміння слів, що означають людей, тварин, деякі рослини, предмети та їх властивості. Під час ігор-занять із сюжетними іграш­ками закріплювати запас слів, що означають дії людини і тварин, а також дії, пов'язані з виявленням бажань (хотіти пити, їсти, спати й т. ін.), фізичного стану (холодно, жарко, мокро й т. ін.), допомогти, співчувати. Навчати розуміти слова, які позначають розміри предметів, їх колір, власти­вості та якості, що сприймаються зором, дотиком, слухом; слова, що містять у собі оцінку (добре, погано), а також прислівники, що характеризують доступні просторові (тут, там), часові (зараз, потім) і кількісні (один, багато) відно­шення. Формувати розуміння виразів, що передаються за допомогою прийменників в, на і вміння правильно здійсню­вати дії, що відповідають їх змісту. Навчати розуміти про­хання дорослого і виконувати доручення, що складаються з двох-трьох взаємопов'язаних дій.

Знаходити предмети-іграшки за словесною вказівкою у ситуації ускладненого вибору (наприклад: кубик і цеглинка, м'ячик і кулька, машина і візочок і т. ін.), а також предме­ти, що позначаються словами, близькими за звучанням (наприклад, чашка і чайник, стіл і стілець, шапка і шарф і т. ін.). Узагальнювати подібні між собою предмети за най­більш істотними ознаками. Навчати розуміти зміст інсце­нівок з лялькою, що відображають взаємопов'язані події (наприклад, лялька Катя готується до прийому гостей; зайчик захворів і його відвідує лікар).

За допомогою нескладних сюжетних картинок (лялька у ванні, хлопчик грає на дудочці й т. ін.) вчити розуміти найпростіші причинно-наслідкові відношення.

Від року семи місяців до року дев'яти місяців розуміти нескладне оповідання за сюжетною картиною, а потім (від року й десяти місяців до двох років) - коротке оповідання без показу картинки про події, відомі дитині з досвіду. Розширювати запас зрозумілих слів, що означають деякі трудові дії, які виконують дорослі (мити посуд, підлогу, іграшки, підмести доріжку).

Розвиток активного мовлення. Заохочувати заміну дитиною звуконаслідувальних слів загальновживаними (наприклад, замість "ляля" - лялька, замість "гав-гав" -собачка). Продовжувати розвивати здатність відтворювати за наслідуванням не тільки звуки мовлення, слова, а й фрази, що їх промовляє дорослий.

Навчати впізнавати в іграшці й на картинці людей різ­ної статі, відповідно до особливостей одягу й зовнішнього вигляду (хлопчик, дівчинка, тьотя, дядя, бабуся, дідусь), називати їх. Продовжувати розвивати вміння не тільки узагальнювати предмети за істотними ознаками, а й нази­вати ці предмети (ляльки, м'ячі, машини й т. ін.).

Давати знання про деякі знайомі дітям види транспорту (автобус, тролейбус, електровоз і т. ін.), учити співвідносити їх з іграшковими машинами і знаходити на картинці. Нав­чати дітей упізнавати на картинках, в іграшках окремих свійських тварин і називати їх (корова, кінь, півник, курка й курчата); розуміти сценки, що зображують тварин і став­лення людини до них, у процесі показу спонукати дітей до висловлювань. При розгляданні виділяти найбільш помітні особливості тварин, відмінні ознаки (в тварин є очі, вуха, ноги, хвіст і т. ін.), називати їх.

Розширювати активний словник дітей, учити вимовляти слова, які вже є в їхньому пасивному словнику (навколишні предмети, їх властивості, явища, дії і т. ін.), правильно на­зивати окремі трудові дії людини (підмітати, мити, прасу­вати, чистити й т. ін.).

Учити дітей правильно вживати особові займенники я, ми, ти, мені, прислівники там, туди, прикметники і прий­менники в, на, а також певні граматичні категорії: форму множини, відмінки іменників, наказову форму дієслова, майбутній та минулий час. Навчати правильно будувати речення з урахуванням граматичних особливостей рідної мови.

Від року шести місяців до року дев'яти місяців спону­кати дітей позначати предмети і дії з цими словами і двослів­ними реченнями. З року десяти місяців учити користува­тися реченнями, що складаються з трьох-чотирьох слів, уживаючи при цьому прикметники і займенники.

Продовжувати вчити дітей чітко вимовляти голосні звуки а, у, о, і доступні в артикуляційному відношенні приголосні: м, б, п, т, д, ті.

До кінця другого року навчити дітей слухати невеликі вірші, казки, оповідання, у яких описано вчинки людей і тварин, доступні розумінню дітей явища природи та емо­ційно відгукуватися на прослухані твори. Під час читання та розповіді викликати в дітей співпереживання, співчуття, бажання висловитись.

Заняття з розвитку мовлення. На другому році життя робота з розвитку мовлення проводиться у трьох напрямах: а) розвиток розуміння мовлення; б) вправляння дітей у зву­конаслідуванні й наслідуванні слів, фраз; в) розвиток ак­тивного мовлення.

Програмні завдання з розвитку мовлення здійснюються як на заняттях, так і в повсякденному житті. Дорослий по­винен особливу увагу звертати на стимулювання мовлен­нєвої активності кожної дитини у процесі догляду за ними. Так, під час годування дорослий розмовляє з дитиною: "Ма-річка хоче молока. Ось молоко. Смачне молоко. Пий, Маріч-ко, молоко. Що ти п'єш, Марічко? Марічка випила молоко. Скажи, дякую".

У процесі одягання потрібно називати словами всі час­тини тіла дитини, одяг, його колір, дії, що супроводжують одягання. Наприклад: "Що ми Ясі одягнемо? Кофточку. Одягнемо білу кофточку. Гарна в Ясі кофточка, біла, тепла. А тепер одягнемо шапочку. На голівку. Скажи, на голівку. А це що? Це рукавички. Куди ми одягнемо рукавички? Ска­жи, на ручки" і т. ін.

Під час умивання: "Що ми спочатку помиємо Юрасику? Помиємо ручки, обличчя. Чим ми миємо? Скажи, водичкою. Водичка тепла. Чим ми витремо ручки? Скажи, рушником".

М.Попова описує, з яких причин дорослий повинен звер­татися до дитини поза заняттями [ЗО, с. 41-42]:

• потрібно знімати негативний емоційний стан дітей шляхом розмови з ними. Для цього слід промовляти фрази з відповідною інтонацією у найрізноманітніших формах; ба­гаторазово звертатися до дитини, називаючи її на ім'я: "Іро, Ірочко, Іринко". Звертатись із запитаннями: "Вони тебе образили? Хто тебе образив? Не плач, Ірочко, заспокойся";

• давати словесні вказівки з метою організації поведін­ки дитини в певній ситуації: "Олю, сядь на стілець і слухай, я буду читати тобі книжечку. Сидіть спокійно, я вам щось покажу. Катрусю, іди грати в куточок. Яринко, потанцюй". Або забороняти якусь неправильну дію дитини, супровод­жуючи її словами: "Артемко, не гойдайся, сиди спокійно. Олю, не вози стільчик по кімнаті, постав його. Вадиме, не можна стукати по столу";

• давати словесні доручення: "Тарасику, принеси стіль­чик і сядь. Петрику, поклади кульку на вікно й не займай її, вона розіб'ється. Ніно, дай мені цю ляльку, в неї брудна сукня".

• стимулювати дітей до виконання різних дій з іграш­ками: "Візьми, Іро, ляльку, заверни її у простирадло, погой­дай. Заспівай пісеньку: "Баю-баю-бай";

• словесними вказівками привертати увагу дітей до чогось, що відбувається навколо: "Подивіться у вікно, сонечко виглянуло! Подивіться, який красивий будинок побудував Юрасик";

• розмовляти з приводу окремих вчинків дітей, оціню­вати їх: "Олексію, ти сам відкрив матрьошку? Молодець, Олексію! Ой, який же ти, Олексію, молодецьі Сашко, це ти зірвав іграшку з ялинки? Це дуже погано, недобре ти вчи­нив. Поганий хлопчик Сашко";

• запитувати дітей про їхні бажання: "Хто хоче поди­витись картинки? Хто буде танцювати? Оленко, ти хочеш грати в м'яча?";

• стимулювати дітей до звуконаслідування: "Скажи, Мишко, як гавкає собачка? Скажи, собачка гав-гав. Галин-ко, як півник співає? Скажи, півник ку-ка-рі-ку".

• стимулювати дітей до повторення слів, фраз: "Скажи, іди, іди, собачко. Попроси в Оленки ляльку. Скажи: "Дай, Оленко, ляльку".

• навчати дітей відповідати на запитання: "Що це? Ска­жи. Що Юля робить? Скажи".

Для того, щоб прискорити процес оволодіння дитиною активним мовленням, потрібно пам'ятати рекомендації

М.Кольцової щодо взаємозв'язку появи перших слів і роз­витку м'язів пальців руки. Робота з розвитку м'язів пальців руки проводиться індивідуально з кожною дитиною в пов­сякденному житті. Після 1,5 року, за рекомендаціями М.Кольцової, потрібно давати дітям більш складні завдан­ня, спрямовані на розвиток пальців руки. Це, наприклад, застібання ґудзиків, зав'язування і розв'язування вузлів, шнурівки.

А також потрібно щодня проводити спеціальні ігри з пальчиками ("Пальчик-пальчик", "Сорока-білобока" іт. ін.).

Автор рекомендує з цією метою досить ефективну бол­гарську гру в пальчики [76, с. 171]. Подаємо її текст.

Хто приїхав?

- Пальці обох рук складаються кінчиками разом. Ми, ми, ми!

—Швидко хлопає кінчиками великих пальців. Кінчики великих пальців притиснуті один до одного, а кінчики інших пальців одночасно швидко хлопають.

Мамо, мамо, це ти?

• Хлопає кінчиками великих пальців. Так, так, так!

• Хлопає кінчиками вказівних пальців. Тато, тато, це ти?

• Хлопає кінчиками великих пальців. Так, так, так!

• Хлопає кінчиками середніх пальців. Братику, братику, це ти?

• Хлопає кінчиками великих пальців. Так, так, так!

- Хлопає кінчиками безіменних пальців. Ах, сестричко,

сестричко, це ти?

- Хлопає кінчиками великих пальців. Так, так, так!

— Хлопає мізинцями. Усі ми разом, так!

- Хлопає всіма пальцями.

Більш складною є індійська гра. Вона потребує більшої спритності. Гра називається "Драбинка". Грають таким чи­ном: до кінчика великого пальця лівої руки прикладається кінчик вказівного пальця правої руки, потім з'єднуються кінчик вказівного пальця лівої руки з кінчиком великого пальця правої руки; знову кінчик великого пальця лівої руки з'єднується з кінчиком вказівного пальця правої і т. ін. Починаються такі рухи на рівні грудей, а потім руки піднімаються все вище і вище. Таку ж саму драбинку роб­лять великим і середнім, великим і безіменним пальцями.

У першій половині року з розвитку мовлення і розши­рення орієнтування в довкіллі проводять такі види занять: показ предметів з називанням, показ предметів у дії, органі­зовані спостереження за живими об'єктами і транспортом, заняття з картинками, звуконаслідувальні ігри, показ ін­сценівок, читання забавлянок, віршів.

Після 1 року і 6 місяців проводять такі ж самі види за­нять, що і в молодшій підгрупі, але мета й завдання їх уск­ладнюються. Проводять заняття, на яких діти не тільки повинні назвати потрібний предмет чи іграшку, а відшукати його серед інших. Використовують і такий прийом, як бесіди-розповіді, розмови про минулий досвід дитини (наприклад, що вони бачили на прогулянці, що робили).

Розглянемо більш докладно методику проведення кож­ного з цих видів занять.

Показ з називанням — це демонстрація дорослим яко­гось предмета, іграшки чи живого об'єкта. Метою таких за­нять є розвиток розуміння мовлення, звуконаслідування, збагачення словника, розширення орієнтації в навколишньому. Успіх таких занять залежить від правильно дібраного ди­дактичного матеріалу.

В.Петрова рекомендує для проведення показів з нази­ванням такий матеріал [115, с. 41—42]. Дві ляльки серед­нього розміру: одна м'яка, яку легко можна було б посадити, одягнути, а друга - целулоїдна, для показів, що пов'язані з водою, купанням. Обидві ляльки повинні мати повний на­бір білизни на ґудзиках, щоб вона легко знімалась і надя­галась; сукні, які б легко знімалися, фартухи, носові хус­точки; набір верхнього одягу. Для купання — простирадло, ванночку, мило, мочалку. Меблі — стіл^ стільці, ліжко з постіллю за зростом ляльки; ляльковий посуд. У кожної ляльки повинне бути своє постійне ім'я. Ляльки повинні належати до певної статі, тобто повинні бути ляльки-дівчата, хлопчики, тьоті, дяді, дідусь, бабуся.

Необхідно придбати набір іграшок, що зображують тва­рин і птахів: кішка, собака, півник, курочка, корова, кінь, коза, качка, гуска, свиня.

Серед дидактичного матеріалу повинні бути також ляльки-петрушки, заводні іграшки, іграшки-забави; торбинки, ко­шики, красиві коробочки для ігор, предметні сюжетні кар­тинки.

Заняття з дітьми віком від 1 року до 1 року 3 місяців

У дітей цього віку ще обмежений словник, недостатньо розвинений мовленнєвий слух і здатність до наслідування, ще продовжується розвиток розуміння мовлення дорослих. Ці особливості зумовлюють і специфіку занять.

Учені (М.Попова, Є.Радіна) радять не давати багато різ­них предметів на одному занятті та пропонувати дитині ви­конувати з ними різноманітні дії. Доцільніше один і той самий предмет (чи іграшку) давати на кількох заняттях (2—4) з поступовим ускладненням вимог до дитини. Наприклад, на першому занятті з лялькою дітей навчають показувати ніс, очі, руки, ноги, розуміти слово "сядь". На другому за­нятті ляльці дають ім'я, вчать розуміти слово "добрий день", вимовляти слова "сядь", "лялька Оля" і т. ін. Надалі це може бути заняття, на якому лялька співає, танцює, обідає і т. ін.

Подаємо приклади занять з дітьми першого вікового періоду другого року життя, за М.Поповою і Є.Радіною [41, с. 49-54].

Заняття з лялькою: "Знайомство з лялькою" Вихователь садовить дітей навколо столу, звертається до них з тим, щоб організувати дітей, підготувати їх до за­няття. Потім приносить ляльку, загорнуту в простирадло, та іграшковий стільчик для неї. Показує загорнуту ляльку й звертається до дітей: "Діти, хто це? (Повільно розгортає простирадло і показує ляльку). Андрійку, хто це? Оленко, хто це? Це - Катруся, Катруся до нас прийшла". Звертається до ляльки: "Катрусю, подивися на наших діток. Ось Сергійко, Наталка, Андрійко, Оленка. Подивися, як добре вони сидять на стільчиках. Тьотя Таня (вихователь називає своє ім'я) теж сидить на стільчику. А ти, Катю, хочеш сісти на стіль­чик? Сідай, Катрусю, сідай. Скажемо всі разом: "Сідай, сідай, Катрусю". Звертається до дітей, які мовчать, і говорить: "Сергійку, скажи Катрусі: "Сідай, Катрусю, сідай". Потім вихователь підсовує стільчик, на якому сидить лялька, до кожної дитини й просить показати, де в Катрусі очі, ніс, руки, ноги. Якщо дитина нічого не показує або показує не­правильно, то вихователь бере руку малюка й вказівним пальцем вказує, де в ляльки ніс, очі, при цьому обов'язково вимовляє слова: "Ось у Катрусі ніс Ось у Катрусі очі". По­тім звертається до кожної дитини окремо із запитанням: "Сергійку, тобі ляльку дати? Скажи: "Дай, дай". Роздає всім ляльки невеликого розміру для самостійної гри і організо­вує мовленнєве спілкування з дітьми, ніби продовжуючи заняття. При цьому розмовляє з кожною дитиною по черзі про ляльку, з якою вона грається. Лялька Катя співає і танцює

Перед початком заняття вихователь ставить у лялько­вий куточок ляльку Катю, потім садовить дітей так, щоб їм добре було її видно, і звертається до дітей: "Хто ж до нас зараз прийде? До нас прийде Катя. Подивіться, діти, хто в куточку стоїть. Це - Катя. Покличемо її всі разом: "Катю! Катю!" Потім звертається до кожної дитини окремо й спо­нукає її вимовити слово Катя. Після цього бере на руки ляльку й запитує: "Катю, ти чула, як тебе діти кликали? Вони гукали: "Катю! Катю!" А тепер привітайся з усіма діт­ками". Лялька подає кожній дитині руку, "вітається", вихо­ватель спонукає дітей відповідати на привітання ляльки словом або дією.

"Катю, а ти співати вмієш? Заспівай нам пісеньку". Ви­хователь ставить ляльку прямо і починає співати: "Ля-ля, ля-ля₉ ля-ля, ля-ля", злегка погойдує ляльку вправо й уліво в такт мелодії. Мелодію треба наспівувати в повільному темпі, протяжно й неголосно. Звукосполучення ля-ля" пов­торюється кілька разів. Вихователь запрошує кожну дитину співати. Після цього хвалить спів усіх дітей: "Молодці, діти, гарно співали. Катя теж гарно співала. Катю, а танцювати ти вмієш? Подивіться, Наталко, Андрійко, як танцює Катя. Трам-там-там! Трам-там-там!" Вихователь бере ляльку за ручки, і лялька в такт швидкої, бадьорої, ритмічної мелодії тупоче ніжками по столу, водночас енергійно робить рухи руками: піднімає їх догори, робить колові рухи. Вихова­тель закликає дітей співати всім разом, хвалить їх: "Молодці, діти, гарно співали. Катя гарно танцювала. Втомилася Катя. Спасибі, Катю, ти гарно співала й танцювала. Приходь до нас ще. До побачення, Катю! Наталочко, Оленко, Сергійко, помахайте Каті ручками й скажіть: "До побачення, Катю!"

У кінці заняття вихователь дає дітям ляльок, щоб вони могли самостійно погратися ними, і спонукає дітей діяти з лялькою, вимовляючи різні звукосполучення.

Якщо ж діти втомилися (не дивляться на вихователя, виявляють нетерпіння, а дехто з них встає з місць і біжить до іграшок), вихователь переключає їх на інший вид діяль­ності.

На повторних заняттях можна дещо змінити й усклад­нити. Наприклад, при першому повторенні, після того, як лялька поспіває і потанцює, її можна посадити на стілець, бо вона стомилась і хоче відпочити. Лялька, сидячи на стільці, "дивиться" і слухає, як співають і танцюють діти, "хвалить їх і плеще в долоні". На наступному повторному занятті діти разом з лялькою співають, а коли вона танцює, то співають і плещуть у долоні. Відразу після заняття (уже у відсутності ляльки) можна поговорити з дітьми про те, що в них була лялька Катя, вона співала й танцювала. Потім попросити вихованців, щоб вони показали, хто з них уміє співати й танцювати.

Як ходить і співає півник, як бігає і гавкає собачка Перед початком заняття вихователь кладе собі в кишені іграшкових півника й собачку (невеликих розмірів). Підго­тувавши дітей до заняття, вона дістає з кишені півника, ставить його на стіл і звертається по черзі до всіх дітей із запитаннями: "Хто це? Це півник? Який гарний півник! Оленко, як співає півник? "Ку-ку-рі-ку!" — співає півник (повторює 2—3 рази співуче, високим голосом). "А як хо­дить півник? Сергійку, подивись, як іде півник (повільно, при кожному кроці нахиляє голову півника вперед). Ось як іде півник. Півник іде і співає: "Ку-ку-рі-ку!" (повторює 2-3 рази)".

Рухи півника, що супроводжуються його співом, доцільно виконувати стільки разів, скільки дітей сидить за столом. Кожного разу рух півника починається в напрямку до кого-небудь з дітей. Коли півник підходить до дитини, вона зде­більшого доторкується до нього і при цьому виявляє подив, радість, вигукує, вимовляє звуки. Вихователь у цей час звертається до дитини із запитанням: "Сергійку, як півник співає?" і сама відповідає на нього. Потім спонукає дитину наслідувати. Після того, як півник обійде всіх дітей, вона непомітно ховає його й запитує в декого з дітей: "Оленко, де ж півник? Андрійку, де ж півник? Немає півника".

Через якийсь час вихователь дістає собачку, ставить його біля себе й звертається до дітей із запитаннями: "Анд­рійку, хто це? Оленко, як собачка гавкає?". "Гав-гав" — гавкає собачка" (промовляє більш низьким голосом, уривчасто 3-4 рази). Потім показує, як собачка бігає (собачка в напрямку від вихователя до кожної дитини біжить швидко, порив­часто, гавкаючи при цьому). Коли собачка обійде всіх дітей, він так само, як і півник, зникає. Вихователь запитує в кожної дитини: "Де собачка?" і сама відповідає: "Немає собачки, побіг собачка".

Після того, як діти виявлять подив і при цьому вимов­лять які-небудь звуки, у кращому разі слово "немає", вихо­ватель ставить на стіл одночасно півника й собачку й гово­рить: "Ось півник. Прийшов півник. Ось собачка. Прийшов собачка". Потім звертається до кожної дитини окремо й просить повторити, як співає півник, як гавкає собачка.

Якщо діти зберігають інтерес до заняття, то можна пов­торити його повністю або частково. Наприкінці заняття треба роздати дітям іграшки для самостійної гри й спону­кати вимовляти звуконаслідувальні слова.

Заняття з дітьми віком від 1 року 3 місяців до 1 року 6 місяців

У цій віковій підгрупі поступово ускладнюються заняття.

Продовжуються заняття на розуміння мовлення дорос­лих з використанням прийому словесних доручень та сти­мулювання з допомогою словесних інструкцій різноманітних дій з предметами.

Щодо розвитку активного мовлення, то продовжуються заняття на звуконаслідування та наслідування слів. Завдан­ня вихователя на цьому етапі навчати дітей поступово замінювати звуконаслідувальні слова полегшувальними (няв-няв, кис-кис-киця), учити відповідати на запитання словами.

Ускладнюються заняття з лялькою, оскільки це одна з найулюбленіших іграшок дітей цього віку. Вона є стимулом до спілкування для дитини. Наводимо приклади занять з лялькою [41, с. 55, 57-59]. Лялька Катя ходить

Вихователь приносить ляльку. Лялька вітається з усіма дітьми: "Добрий день, Сергійку, добрий день, Наталочко". Вихователь спонукає кожну дитину сказати: "Добрий день, Катю", а потім повертається до ляльки: „Катю, покажи, як ти ходиш? Іди, Катю, іди. Іде Катя, іде, туп-туп ніжками, іде... бух — упала. Впала Катя, бух! "Ай-ай", - плаче Катя. Боляче Каті, вона плаче: "Ай-ай". Не плач, Катю, не плач! (Гладить її по голові). Катю, ти добре йди, не падай. На­талочка не падає, коли ходить, Сергійко не падає". (Все це можна повторити на одному занятті 4-5, а то й більше разів, доти, поки в дітей зберігається інтерес до заняття). Полег­шені слова вихователь вимовляє з різною інтонацією, то високим, то низьким голосом.

У кінці заняття рекомендується роздавати дітям ляль­ки для гри й спонукати їх повторювати полегшені слова, а також повні слова "іде", "впала". При наступних повторен­нях заняття ускладнюється не відразу, а приблизно через 2-4 повторення. Спочатку вихователь у ході заняття може надавати дітям можливість заспокоїти ляльку (просить дітей погладити її по голівці й говорить: "не плач") або в кінці заняття покласти її спати, бо "лялька втомилась і більше ходити не може", і сплячу відносить її в ляльковий куточок, де вкладає в ліжко. Можна придумати й інші ва­ріанти ускладнення цього заняття.

Лялька Катя показує дітям своє вбрання Вихователь садовить дітей на стільчики й говорить: "За­раз до нас прийде лялька Катя, і ми подивимось, які в неї сукня, шапочка, бант, черевички. Усі разом покличемо Катю: "Катю, йди до нас!" - Поклич, Сергійку, Катю. Скажи: "Іди, іди до нас, Катю". Няня приносить гарно вбрану ляль­ку з іншої кімнати й підводить її до вихователя. Та бере

226

227

ляльку й говорить: "Дивися, Катю, всі діти сидять на стіль­чиках. Сядь і ти, Катю, сядь. (Садовить ляльку собі на коліна). Дивіться: ось у Каті сукня, а ось шапочка, а це бант, чере­вички". Потім підкликає до себе кожну дитину і просить показати, де в Каті черевички, плаття, шапочка. Після цього вихователь знову називає весь одяг ляльки й просить дітей показати свій одяг. Потім пропонує ляльці встати, підійти по черзі до дітей і подивитись, які в них сукні, со­рочки, черевички, спонукає дітей повторювати слова "іди", "Катя".

Після заняття дітям дається кілька ляльок різних роз­мірів, одягнутих так само, як і лялька Катя, але сукні й банти різні за кольором. Вихователь спонукає дітей до того, щоб вони показали ляльчин одяг і свій, повторювали б за нею назви частин одягу.

При наступних повтореннях заняття лялька розглядає спочатку одяг дітей. Кожна дитина показує їй свою сукню, сорочку, черевички, бант, панчохи. При цьому виявляється, що в усіх дітей (або, принаймні, у більшості) є фартушки, а в ляльки Каті його немає. Тоді вихователь просить когось з дітей принести фартушок для Каті, а іншій дитині пропонує надіти його на Катю.

Такі заняття можна проводити з різними ляльками (можна показати й обов'язково назвати при цьому, який одяг на хлопчикові Вові й ляльці Ніні). На таких заняттях діти вчитимуться розуміти нові слова (наприклад, лялька Ніна вдягнута не так, як Катя, Ніна збирається гуляти йти на вулицю, тому вона вдягла пальто, боти, шарф, рукавички тощо).

Катання ляльок на машинах

Перед початком заняття вихователь ставить на стіл дві машини, пофарбовані в різні кольори (наприклад, у черво­ний і синій), і накриває їх простирадлом, приносить двох ляльок, одягнутих у сукні червоного й синього кольорів: у ляльки в червоній сукні на голові червоний бант, а в ляльки в синій сукні - синій, сідає на стілець, садовить ляльок собі на коліна й запрошує до себе дітей.

Діти оточують вихователя, вона дає їм потримати ляльок, роздивитися їх сукні, бантики. Вихователь називає частини одягу, ставить дітям запитання й спонукає їх показувати одяг на ляльці й на самих собі, повторювати слідом за нею окремі слова й відповідати на запитання. Після цього разом з дітьми йде до столу, на якому стоять машини, показує на червону машину, потім на синю й говорить: "Подивіться, це червона машина, а це машина синя. Ось у цієї ляльки сукня теж червона, а в цієї ляльки синя сукня. Посадимо в червону машину ляльку в червоній сукні. Сашко, покатай в червоній машині ляльку в червоній сукні, а ти, Наталочко, покатай в синій машині ляльку в синій сукні".

Після того, як усі діти покатають ляльок, по кілька разів обмінюючись машинами й ляльками, вихователь при­носить ще кілька машин і ляльок (за кількістю дітей) і роздає їх для самостійної гри. Окремим дітям можна запропонувати покатати машину не на столі, а на підлозі.

З дітьми віком від 1 року 3 місяців проводять здебіль­шого таке заняття: показ предметів з називанням. Основ­ним прийомом таких занять є раптовий показ і ховання предмета. Вихователь показує іграшку й говорить: "До нас на гостини прийшов собачка: гав-гав-гав, собачка. Поди­віться на собачку, який він гарний". Гладить рукою собачку й раптово ховає її.

- Де ж собачка? Де гав-гав? Немає собачки (розводить руками, немає гав-гав. Де собачка? (шукає її, викликає пошук собачки в дітей). Раптово показує собачку, дає мож­ливість дітям виявити свою радість, звуконаслідування: "гав-гав", "собачка". "Ось собачка. Ось гав-гав. Скажи, Олю, гав-гав. Скажи, Тарасику, собачка". Дорослий пропонує залежно від індивідуального мовленнєвого розвитку повто­рити дітям або повністю слово і звуконаслідування, або тільки звуконаслідування. Показ і ховання повторити 2-3 рази.

Поступово можна збільшувати кількість іграшок і пред­метів, що показують дітям, до 2—3 (а в кінці року до 10) на одному занятті. Доцільно з цією метою проводити дидактич­ну гру "Чарівна торбинка". У яскраву красиво оформлену торбинку добирають знайомі дітям іграшки (але не ті, яки­ми діти граються щодня). На перших заняттях бажано, щоб ці іграшки відрізнялися за зовнішньою схожістю. На­приклад: лялька, м'ячик, кішка або собака, машина, півник. Вихователь використовує сюрпризний момент з торбинкою, зацікавлює дітей, що ж там лежить у торбинці. Потім дістає по одній іграшці з торбинки, показує, називає її словом і звуконаслідуванням (або полегшувальним словом: лялька - ляля, кішка - киця): "Це машина - бі-бі-бі, а це півник -ку-ка-рі-ку. Ось собачка, гав-гав-гав". Виставляє їх по черзі на столі. Надалі пропонує дітям показати потрібну іграшку, назвати її: "Вовчику, де півник? Покажи пальчиком пів­ника. Візьми в руки півника. Скажи: "Півник ку-ка-рі-ку!" Молодець, Вовчику. А тепер сховай півника в торбинку. Немає півника". Потім викликає іншу дитину: "Ірочко, іди до мене. Покажи пальчиком машину бі-бі-бі. Візьми машину в руки. Скажи: "Машина бі-бі-бі". Дай мені машину. Моло­дець, Ірочко. Юрко, що в мене в руках? Скажи: "Машина бі-бі-бі". На машину. Що в тебе в руках? Сховай машину в торбинку. Немає машини, у торбинці машина".

Ускладненим варіантом таких занять є "Виставки ігра­шок" або "Принеси і назви". Наприклад, заняття "Виставка іграшок". У різних місцях кімнати на маленьких поличках виставляються знайомі дітям іграшки (або в одному місці кілька іграшок). Діти подорожують з вихователем по кім­наті й підходять до іграшки, вихователь називає її: "Це машина бі-бі-бі". Таким чином вони обходять усю виставку.

Теорія і методика розвитку мовлення дітей раннього віку

Надалі вихователь пропонує дітям показати і назвати пот­рібну іграшку.

На занятті "Принеси і назови" іграшки також розстав­лені на поличках, столах, але таким чином, щоб дитина змогла їх дістати. Вихователь передусім звертається до ді­тей із запитанням: "Де кішка няв-няв? Давайте пошукаємо кішечку. Принеси її мені. Що ти принесла? Скажи, киця няв-няв".

Аналогічно проводиться заняття "Я сховаю, а ти пошу­кай". При цьому іграшки ховають на очах у дітей таким чином, щоб вони їх бачили.

З 1 року 3 місяців до 1 року б місяців уводяться заняття "Показ предметів у дії". Це такі, як: "Лялька Катруся хо­дить", "Ведмедик прийшов у хатинку, а пташки прилетіли", "Лялька Катруся показує дітям своє вбрання", "Як ходить і співає півник", "Як бігає і гавкає собачка" і т. ін.

Починають заняття з більш легких, показують, як їде машина: "Машина їде бі-бі-бі. Зупинилась машина. Стій, машина. Знову поїхала машина бі-бі-бі". "Ось зайчик. Зай­чик сидить. Сидить заїнька, зайчик стрибає: плиг-скок, плиг-скок і упав зайчик, лежить зайчик. Знову піднявся. Стрибає зайчик, плиг-скок, плиг-скок".

Можна використати й декорацію. На столі - гірка, ліжко. Вихователь показує ведмедика, говорить: "Ось ведмедик вийшов погуляти. Повільно йде ведмедик на гірку: топ-топ-топ. Ох, стомився ведмедик. Сів ведмедик. Сидить відпочи­ває. Знову піднявся ведмедик. Іде з гірки. Швидко йде вед­медик з гірки: топ-топ-топ-топ. Стомився ведмедик: топ... топ... топ... "Ой, спати хочу", - говорить ведмедик. Ліг вед­медик спати. Спить ведмедик: баю-бай". Під час показу вихователь стимулює дітей до активних висловлювань.

У цей період можна ускладнювати заняття "Виставка іграшок". На поличках виставляють іграшки, що зображу­ють якісь дії (сидять, лежать, танцюють, п'ють і т. ін.) або

прокочують одна одній м'ячик (сидять одна супроти іншої), зайчик і лялька катаються на машинах. Або ж на кількох поличках виставляють: ведмедика - на одній поличці, він грає в м'яча, на другій - п'є з кружки, на третій - будує башту з кубиків.

Улюбленими заняттями дітей цього вікового періоду є ігри з лялькою: "Лялька Яся співає і танцює", "Покладемо ляльку спати", "Купання ляльок", "Одягнемо ляльку після сну", "Одягнемо ляльку на прогулянку", "Погодуємо ляль­ку".

Як і в попередній групі, вихователь знайомить дітей з новою дидактичною лялькою, з іншим ім'ям. Наприклад, "Лялька Яринка в гостях у дітей".

Словник: лялька, очі, ніс, рот, руки, ноги, Яринка.

Діти сидять на стільчиках, дорослий приносить ляльку, іграшковий стілець для ляльки. Промовляє: "Діти, до нас сьогодні на гостини прийшла лялька Яринка. Подивись, Яринко, на дітей. Це - Вовчик, а це — Олеся. Добрий день, Вовчику". Таким чином лялька по черзі знайомиться з кожною дитиною окремо. Вихователь звертає увагу ляльки, що всі діти сидять на стільчиках, запитує: "Де Яринчин стільчик?". Пропонує дітям посадити Яринку, сказати: "Сідай, Яринко. Яринка сіла. Яринка сидить". Діти розглядають ляльку, показують рот, ніс, очі, руки, ноги, називають їх словами. Після такого знайомства проводять різноманітні ігри з лялькою.

Опишемо для прикладу гру "Купання ляльки" [41, с. 23].

Мета: виховувати в дітей бажання піклуватися про ляльку, виконувати низку дій, пов'язаних з доглядом за нею - роздягнути ляльку, скласти одяг, викупати, пере­одягнути в чисту білизну; розвивати здібність спілкуватися.

Словник: водичка, куп-куп, купається, одягається, мило, мити, ванна.

Матеріал: лялька, ванночка, стілець, одяг ляльки.

Хід гри. Вихователь бере в руки ляльку Катю і говорить дітям: "Ми зараз будемо купати Катю. Ось ванночка. Ку­пати будемо у ванночці. Сідай, Катю, на стілець". Запитує у дітей: "Що ми будемо зараз робити? Роздягнемо ляльку". Вихователь роздягає ляльку. Діти допомагають, називають одяг словами. Одяг вішають на стільчик. Вихователь: "Ось ванночка. Купати будемо у ванночці. Де будемо купати ляльку? Наллємо теплої водички. Іди, Олю, спробуй, чи тепла водичка?" (викликає дітей, діти визначають, чи тепла вода, називають словами). Саджає ляльку у ванночку, ку­пає. Купання супроводжується словами: "Тепла водичка. Водичко, водичко, умий Каті личко. Щоб щічки горіли, щоб очки блищали". Викликає дітей допомогти виховате­лю купати ляльку. Діти поливають водичкою ляльку, про­мовляють слова "куп-куп""хлюп-хлюп". Вихователь: "Ви­купали ляльку. Подивіться, яка чиста лялька". Пропонує дітям узяти простирадло і витерти ляльку, при цьому ска­зати: "Чиста Катя". Діти витирають ляльку і вкладають її спати.

Гра "Одягання ляльки після сну" [41, с. 73]

Вихователь: "Сьогодні до нас на гостини обіцяв прийти Тарасик, але чогось немає. Немає Тарасика. Давайте всі разом покличемо Тарасика: Тарасику, Тарасику, Тарасику, іди до нас!" Тарасик не відповідає. Вихователь приносить ліжко, а в ньому спить Тарасик. Приносить стілець, на яко­му лежить одяг хлопчика. "Вставай, Тарасику, вставай, ми тебе одягнемо. Ну, вставай, Тарасику. Сідай, Тарасику. На­талочко, що це? Це сорочка. Одягнемо сорочку Тарасику. Сашко, що це? Це штанці. Надягнемо на Тарасика штанці. Сергійку, що це? Це черевики. Взуємо черевики Тарасику". Після того, як одягли Тарасика, вихователь приносить різні ляльки та їх одяг, роздає дітям і пропонує одягнути ляльок, стимулює дітей промовляти слова, що позначають назву одягу, допомагає виконувати дії з різними видами одягу.

Заняття з дітьми віком від 1 року 6 місяців до 2 років

Як уже зазначалось, словник дітей цього вікового пе­ріоду збільшується швидкими темпами, значно активізується самостійне мовлення дітей. Це дозволяє ускладнювати заняття з розвитку мовлення. Відтепер вихователь не тіль­ки вимагає від дитини повторити слово, а й речення, відпо­відати на запитання фразами, реченнями, стимулювати з допомогою запитань на кінець року описове мовлення, нав­чати дітей вживати слова, фрази й речення з власної ініціа­тиви. До кожного заняття вихователь обов'язково визначає словник в обсязі не більше 7 слів. Наприклад, на заняттях з лялькою доцільно стимулювати в дітей вимову таких слів. На першому занятті: черевички, шапочка, бант, сукня, ски­дай, лягай, спати; на другому: сорочка, штанці, черевички, вставай, сядь, одягни; на третьому: стіл, стілець, тарілка, сядь (сідай), серветка, їжа, дякую; на четвертому: суп, каша, хліб та інші слова; на п'ятому: чашка, кисіль, пий і багато інших слів.

На заняттях з іграшками можна виділити такі слова. На першому занятті: собака, кішка, очі, вуха, хвіст, великий, маленький; на другому занятті: півник, курочка, курча, іди, іде, прийшов, приніс; на третьому занятті: собака, кішка, козеня, дім, іде, прийшов, мисочка; на четвертому занятті: собака, кішка, козеня, м'яч, колиска, покатай, ні.

З дітьми цього віку проводять заняття з іграшками, з ляльками, показ інсценівок, спостереження, цільові прогу­лянки, дидактичні ігри, читання забавлянок, віршів, опо­відань, заняття з предметними і сюжетними картинками.

Подаємо приклади занять з іграшками.

Будуємо хатинки для півника, курочки й курчатка [41, с. 61-62].

Вихователь будує на столі хатинку з великих кубиків, розміщує в ній півника, курочку й курчатко. Пропонує ді­тям подивитися, хто там живе. Розбирає хатинку, кубики складає біля себе на краю столу. Звертається до кожної дитини окремо, запитує: "Хто це? Як співає півник? Як кудкудакає курочка? Як пищить курча?" Заохочує дітей ви­мовляти слова: півник, курочка, курчатко. Потім звертає увагу на те, що хатинки немає, її треба побудувати. Це повинен зробити півник. "Півник пішов, узяв кубик, несе його, приніс, поставив, знову пішов за кубиком. Приніс 2 кубики і стомився. Пішла курочка, узяла кубик, принесла, поставила. Курчатко не пішло, воно маленьке. Наталка попросила Сергійка. Сергійко приніс останній кубик. Ось і побудували хатинку". Хатинка із кубиків повинна бути збу­дована без даху, так, щоб діти бачили, які іграшки розмі­щені всередині.

У кінці заняття вихователь роздає дітям іграшки для самостійної гри, приносить кубики й пропонує побудувати хатинку для півника, курочки й курчати. Під час гри спонукає дітей вимовляти різні слова.

Будуємо хатинки для кішки, собачки і козеняти На стільці вихователь розставляє іграшки: кішку, со­бачку й козеня, на стіл кладе 4-5 великих кубиків. Зверта­ється до кожної дитини, зокрема, просить підійти до стільця, узяти яку-небудь одну іграшку, віднести її і поставити на стіл: "Сергійку, піди віднеси її і постав на стіл". Коли всі іг­рашки будуть поставлені, дітям пропонується самим збуду­вати хатинку для цих іграшок. При цьому вихователь заохочує їх говорити: "Іди, іди, кішечко, іди, іди в хатку. Прийшла кішечка в хатку. Усі звірята прийшли в хатку й захотіли їсти". Вихователь приносить мисочку, дає її комусь з дітей, просить вивести з дому собачку і погодувати його. Друга дитина годує кішку, третя - козеня. Наприкінці заняття дітям даються іграшки для самостійної гри. Вихователь керує будівництвом хатинки, запитує в дітей, для кого вони будують її, хто в ній житиме, спонукає вимов­ляти слова: кішка, собачка, козеня, іди, прийшов, дім.

А.М. Богуш, Н.В. Гавриш, О.В. Саприкіна

Кішка, собака і козеня граються

Вихователь приносить новий будиночок, зроблений з картону, ставить на стіл і запрошує дітей розглянути його. Потім просить кожного з них відчинити двері, узяти якусь іграшку (кішку, собачку або козеня) і вивести її з дому. Коли всі звірі вийдуть, вона пропонує двом-трьом дітям подивитися всередину й сказати, чи є там хто-небудь. Після того, як діти переконалися, що в будиночку нікого немає, вона пропонує дати кішці, собачці й козеняті іграшки, які лежать у ляльковому куточку: "Сергійку, піди візьми м'яч і принеси його сюди". Сергійко приносить м'яч і на прохан­ня вихователя віддає його кішечці. Друга дитина приносить коляску і віддає козеняті. Вихователь садовить дітей на стільчики й просить подивитись, як кішечка і собачка гра­тимуться м'ячиком (котитимуть одне одному м'яч). Потім козеня возить у колясці по черзі спочатку кішечку, потім собачку.

Погравшись, кішечка віддає дітям м'яч, козеня - коляс­ку, а самі йдуть у будиночок. Вихователь прибирає його. Дітям пропонує піти в куточок, узяти в ньому іграшки й самим погратися з іграшками. Під час спонукає дітей ви­мовляти слова: собака, кішка, козеня, м'яч, колиска, пока­тай та ін.

У цій підгрупі проводять також ігри з лялькою. Наприклад: Укладання ляльки Ніни спати

Вихователь запрошує дітей до столу, ставить на стіл ліжко з матрацом, подушкою, ковдрою і маленький стіль­чик для ляльки й запитує: "Хто буде спати в ліжку? Ніна буде спати. Де ж Ніна?". Приносить з другої кімнати ляльку Ніну й звертається до неї: "Ніно, ти де була? Гуляла?" — "Гуляла", - "Ти довго гуляла, Ніно?" - "Довго, і втомила­ся", - "Ти спати хочеш?" - "Так, хочу спати". — "Діти, Ніна хоче спати. Треба скинути черевички, шапочку, бант, сукню і скласти все на стільчику (стілець ставить поряд з ліж-

Теорія і методика розвитку мовлення дітей раннього віку

ком). Вихователь звертається до всіх дітей по черзі: "Олен­ко, це що? Це черевички. Скинемо черевички. Наталочко, це що? Це шапочка. Треба зняти її. Що ще потрібно зняти, Сергійку? Треба зняти бант. Оленко, що це? Це сукня. Зні­мемо сукню". Лялька лягає в ліжко, засинає. Після заняття вихователь роздає дітям ляльок, будує з кубиків ліжка, про­понує дітям покласти ляльок спати, спонукає малят нази­вати частини одягу ляльок. На повторному занятті лялька повинна стояти, сидіти, їй лагідно говорять про те, що зараз її роздягнуть і вона піде в ліжко спати.

При наступних повтореннях заняття треба створити ситуацію, за якої діти вчитимуться вимовляти ті самі слова, У зв'язку зі зміною ситуації треба давати для засвоєння й нові слова [41, с 63].

Годування ляльки

Вихователь садовить дітей на стільчики. Приносить загорнуті в серветку іграшки (стіл, стілець, тарілку, ложку) і кладе їх на стіл. Виймає кожний предмет по черзі й запитує в дітей: "Що це?", намагаючись дістати словесну відповідь. Кожну відповідь вона намагається підкріпити, кажучи при цьому: "Сергійку, що це? Це стіл. Лялька Надя їстиме за столом. Оленка, що це? Це тарілка. Наталочка, що це? Це ложка. Сергійку, скажи: "Надю, сідай їсти. Сідай за стіл. А де ж у тебе серветка? Ось серветка Наді". Оленко, скажи: "На­дю, їж суп ложкою з тарілки". Надя з'їдає суп, дякує і йде гуляти. На наступних заняттях (другому й третьому) наго­лошується на окремих словах, щоб дитина могла краще засвоїти їх. Після кожного заняття малюкам для самостій­ної гри даються ті предмети, які стають основними в тому чи іншому занятті. Саме на ці предмети й конкретні слова, що означають їх назви, звертається увага дитини.

Друге заняття можна провести з участю ляльки-хлоп-чика Вови. На третьому занятті можна посадити за стіл двох ляльок - Надю і Вову, дати кожному чашку, у чашки

236

237

налити киселю й попросити їх випити. На повторному занятті лялькам Наді і Вові можна давати різні вказівки й поради (наприклад, "Надю, тримай як слід ложку, не розливай суп. Вова, треба всю кашу з'їсти. Не відвертайся, їж кашу, вона смачна. Розумниця Надя, всю кашу з'їла. Надю, скажи: дякую. Вово, міцно тримай чашку, а то упус­тиш чашку, розіб'єш і весь кисіль розіллєш. Молодець, Вово, весь кисіль випив" [49, с. 64].

Показ інсценівок. В інсценівках дівими особами виступають сюжетні іграшки (ляльки, зайчики, ведмедики й т. ін.). Дорослий влаштовує своєрідну декорацію з іграшок на столі (кімнату для ляльок, будиночок, гірку й т. ін.), розповідає і показує дітям сценку, близьку за змістом до життя дітей цього віку. У методичній літературі описано сценарії таких інсценівок. Це, наприклад, такі, як: "Хто в будиночку живе?", "Одягання на прогулянку", "Наталка в гостях у дітей", "Кішка Мурка", "Повний двір", "Карусель", "Катання на гірці" і т. ін.

Наприклад, інсценівка "Хто в будиночку живе?"[41, с. 73-74].

Вихователь з допомогою дітей будує будинок з великих дерев'яних цеглин (діти приносять цеглини, ставлять їх або дають вихователю). Будинок накривають фанерою. Навко­ло будинку вихователь розставляє дрібні іграшки: качку, кізочку, собачку, кішку, півника.

Вихователь: „Чий же це будиночок? Хто в ньому живе? Кря-кря-кря (бере качку і пересуває її до будиночка). Хто ж це? Це качечка, кря-кря-кря. Качечка йде додому. Скажи, Олю, "Додому, додому, кря-кря-кря". Пішла качечка додо­му (заводить качечку в будиночок). Немає качечки. Пішла в будиночок". Бере в руки півника: "Ку-ка-рі-ку! Хто ж це так кричить, Зіно? Це півник. Як співає півник, Валю? Йде півник додому, ку-ка-рі-ку! Куди йде півник, Юлю? Скажи: "Додому, додому". Пішов півник додому. Подивилась кізочка і їй захотілось додому. Ме-ме-ме, біжить кізочка в будино­чок. Хто біжить у будиночок, Зіно? Як кричить кізочка, Тарасику? Куди пішла кізочка, Юро? У будиночок пішла кізочка, додому пішла кізочка. Немає кізочки. За кізочкою і собачка побіг: гав-гав-гав. Хто це, Юро, біжить додому? Як, Олю гавкає собачка? Пішов собачка додому. Немає со­бачки. Одна кішечка залишилася. Давайте покличемо кішечку: "Іди, іди, кицю, додому". Пішла киця додому. Всі пішли додому, нікого не залишилось. Подивимось, хто ж у будиночку живе?" Вихователь знімає дах з будиночка і про­понує дітям дістати іграшки з будинку, назвати їх, звуко-наслідувати. "Іди, Ірочко, знайди в будиночку кізочку. Візь­ми її. Кого ти взяла? Як кричить кізочка? Де живе кізочка? Постав кізочку на стіл". Так діти дістають усі іграшки і ставлять на стіл.

Під час організації і показів інсценівок необхідно напе­ред продумати, які іграшки потрібно взяти, як їх розмісти­ти, які слова і фрази доступні дітям для наслідування. Слід пам'ятати, що ні в якому разі в цьому віці покази не повинні обмежуватися тільки розважальною метою, основне їх при­значення - активізація мовлення.

Організовані спостереження. На другому році життя, коли діти вже вільно пересуваються і рухаються, їх можна організовано, шляхом спостережень, знайомити з довкіл­лям. Досить рано дітей зацікавлює праця дорослих, світ природи, тварини, птахи, транспорт.

Спостереження повинні проходити у природних умовах, у невимушеній обстановці, з невеличкими групками дітей. Тому на другому році життя проводять спостереження у груповій кімнаті: за працею помічника вихователя, за риб­ками в акваріумі, за живими об'єктами (кошеня, пташка, цуценя і т. ін.); спостереження з вікна: за транспортом, за перехожими на вулиці; за явищами погоди (дощ, сніг, лис­топад); спостереження на ділянці дошкільного закладу: за рослинами, тваринами, за транспортом, за працею дорослих, старших дітей, святково прикрашеною прапорами вулицею.

Під час спостережень потрібно організувати активні дії дітей (доторкнутися, помахати, полити квіти, погодувати тварин і т. ін.).

Зауважимо, що спостереження за одним і тим самим об'єктом у цьому віці проводять кілька разів (2-4 рази) з поступовим ускладненням. Наприклад, під час спостере­ження за пташкою дітям дають найелементарніші уявлення: пташка літає, дзьобає зернятка, п'є воду. Під час повторних спостережень знайомлять дітей з частинами тіла пташки: голова, дзьоб, крила, лапки. Наприклад:

Спостереження за автомобілем (із вікна групової кімнати)

Мета: розвивати стійку увагу, дати загальне уявлення про автомобіль, навчати дітей розуміти слова: машина, ма­шина їде, зупиняється, у машини колеса, у машині сидить водій. Словник: машина, їде, стоїть.

Хід заняття. Дітей підводять до вікна таким чином, щоб було видно машину. Вихователь: "Діти, подивіться, що ж там по вулиці їде? Машина їде. Швидко їде машина. Як машина гуде? Бі-бі-бі, їде машина. Зупинилась машина, сигналить бі-бі-бі. Подивись, Оленко, які колеса вмашини. А хто ж сидить у машині? У машині сидить водій, їде маши­на, бі-бі-бі. Поїхала машина. Немає машини".

Спостереження за курчатами [40, с. 108].

Мета: розвивати здібність зосереджено розглядати предмети впродовж кількох хвилин; дати уявлення про живе курча (загальний вигляд, як стрибає, пищить, дзьо­бає); викликати наслідування звуків: „піі-піі-піі" (пищить), "дзьоб-дзьоб-дзьоб" (дзьобає), "цип-цип-цип" (4 заняття).

Хід заняття. На заняття об'єднують 3-4 дітей. Діти сидять на стільчиках. Вихователь вносить ящик з курча­тами. Ставить на стіл. "Діти, сьогодні до нас хтось прийшов на гостини. Хто ж це?", - запрошує дітей підійти до столу. "Подивіться, це маленькі жовтенькі курчатка. Хто це, Світ­лано? Курчатка пищать: піі-піі-піі. Як пищить курчата, Олю?". Пропонує всім дітям звуко-наслідувати писк курча­ток: піі-піі-піі. "Покличемо курчаток: цип-цип-цип". Діти кличуть. "І Русланчик кличе курчаток: цип-цип-цип! Ой, курчатка їсти хочуть. Зараз ми їх погодуємо (насипає їжу). Подивіться, як курчата дзьобають: дзьоб-дзьоб-дзьоб. Як дзьобають курчата?". Діти спостерігають, звуконасліду-ють. "Наїлись курчата, піі-піі-піі. Вони стомились і хочуть додому". Виносить ящик з курчатами.

У літній період на ділянці дошкільного закладу можна провести спостереження за голубами, горобцями, курками, собакою та іншими тваринами.

Ігри на звуконаслідування. У роботі з дітьми другого року життя широко використовуються ігри на звуконаслі­дування: "Гуси-гуси", "Хто як кричить?", "Автомобілі", "Потяг", "Півники і курчатка" та інші. Цінність таких ігор полягає в тому, що в них дії супроводжуються словами, і діти охоче вимовляють потрібні слова і звуконаслідування. Опишемо кілька ігор.

Гра "Гуси-гуси" (перша половина року)

Мета: викликати звуконаслідування - га-га-га, гуси, так, так, так.

Хід гри. Вихователь бере двох іграшкових гусей, пока­зує їх дітям, запитує: "Хто це? Як кричать гуси?". Потім раптово ховає гусей: "Гуси-гуси, гуси-гуси". Знову виставляє гусей на стіл, промовляє: "Гуси-гуси, га-га-га, їсти хочете: так-так-так". Роздає гусей дітям. Діти просять їсти: га-га-га. Вихователь запитує: "їсти хочете?" Діти відповідають: "Так-так-так!"

Після 1 року б місяців гра ускладнюється. Відтепер уже вихователь бере на себе роль "пташниці", а діти - гуси. Ви­хователь стоїть на одному кінці ділянки, діти — на іншому.

Вихователь: Гуси-гуси!

Діти: Га-га-га!

Вихователь: їсти хочете?

Діти: Так-так-так! Вихователь: Ідіть до мене!

Діти біжать, махають ручками, повторюють: га-га-га. У другій половині року звуконаслідувальні ігри здебільшого мають рухливий характер. Наприклад:

Гра "Курочка й курчатка"

Вихователь - курочка, діти - курчатка. Вихователь: "Ко-ко-ко, мої курчатка,, ідіть гуляти та не ходіть далеко". Кур­чата йдуть гуляти, пищать: пгі-піі-піі. Вихователь: "Дзьо­бають зернятка, мої курчатка: дзьоб-дзьоб-дзьоб". Діти звуконаслідують. Вихователь: "Ко-ко-ко, мої курчатка, біжіть додому". Курчатка біжать додому.

Доступні дітям цього віку ігри з текстами. Наприклад:

"Ми ногами топ-топ"

Діти стоять у колі. Вихователь промовляє слова. Ми топаємо ногами: топ-топ-топ

(Діти топають ногами і промовляють слова: топ-топ-топ ).

Ми плескаємо руками: хлоп-хлоп-хлоп

(Діти плескають руками і промовляють слова).

Хитаємо головою.

(Діти хитають головою і промовляють: головою, головою),

Ми руки піднімаємо: хлоп-хлоп-хлоп.

(Діти піднімають руки, плескають над головою і про­мовляють слова: хлоп-хлоп-хлоп).

Ми руки опускаємо: хлоп-хлоп-хлоп.

(Діти виконують рухи і повторюють слова).

Ми руки піднімаємо і бігаємо, бігаємо.

(Діти беруться за руки і біжать по колу).

Розповіді зі звуконаслідуванням. Після 1 року і 6 міся­ців дітям доступний такий вид занять, як розповіді зі звуко­наслідуванням. Вихователь складає сюжетну, доступну для розуміння дітей розповідь, яку супроводжує показом іграшок, а діти наслідують. Наприклад:

"Розповідь про Марічку" [41, с. 86].

- Жила-була дівчинка, маленька-маленька, ось яка! (Показує). Звали дівчинку Марічка. У Марічки були бла­китні очі й кіска, ось яка! (Показує).

Рано вранці Марічка спить, поклала долоні під щічку (показує). Спить і собачка Сірко, спить і киця, спить і пів­ник. Прокинувся півник, крилами замахав, ось так (пока­зує) і заспівав. Як він співає, діти? (Діти звуконаслідують: ку-ка-рі-ку). Прокинувся собачка Сірко й загавкав. Як гав­кає собачка, діти? (Діти звуконаслідують: гав-гав-гав). А ось і киця Мариця очі відкрила, замурликала. Як киця мурликае, діти? (Діти звуконаслідують: мур, мур, мур). Останньою прокинулася Марічка, злізла з ліжка й побігла вмиватися. Ллється водичка. Як ллється водичка? (Дітші хлюп, хлюп, хлюп). Умилася Марічка, одяглася і пішла гуляти, а за нею і Сірко побіг. Чує Марічка, десь далеко-да­леко гудить потяг. Як гудить потяг? (Діти: ду-ду-ду). Усе ближче і ближче під'їжджає потяг, уже чути, як колеса стукають, як вони, діти, стукають? (Діти: тук-тук-тук або чу-чу-чу).

Довго гуляла Марічка, стомилася, прийшла додому, поїла і спати лягла. Спить Марічка. Спить собачка Сірко. Спить киця Мариця. Спить півник. Усі сплять. Заспіваємо їм пісеньку: баю-бай, баю-бай.

Ігри в „розповідь". Для таких занять є характерним те, що після розповіді вихователя дорослий дає іграшки, і діти з ними грають самостійно. Проводять такі заняття в кінці другого року життя. В іграх беруть участь 5-6 дітей. Сцена­рії таких ігор-розповідей складає сам вихователь або можна взяти з методичних посібників [40, 41,115, 118]. Наприклад:

"Курочка й Катруся" [142, с. 90-91].

Вихователь розставляє на столі меблі, укладає Катрусю на ліжко, накриває її ковдрою, на стіл ставить глечик і чаш­ку. Розповідає: "Спить Катруся, ковдрою накрилася. Спить.

Коли прокинеться, буде пити молочко. Ось у глечику молочко. Наллємо їй в чашку молока — буль-буль-буль. Як молочко ллється? Вставай, Катрусю, молочко пити. Скажіть їй діти: "Піднімайся, піднімайся, Катрусю, вставай молочко пити. Піднімайся, досить спати". Спить Катруся так міцно й не прокидається. Подивіться, діти, курочка йде: ко-ко-ко -кричить. Як кричить курочка? Прийшла до Катрусі в кім­нату, ходить по кімнаті, стрибнула на стілець. На стіл за­лізла, стала молоко пити з Катрусиної чашки. П'є, п'є, п'є молочко... Та й випустила чашку, ой-ой, ой, впала чашка на підлогу, все молоко вилилось.

Прокинулась Катруся, побачила курочку, зіскочила з ліжка. Ох ти, що ж ти наробила? Усе молоко розлила. Киш... киш... киш... іди на двір гуляти, киш... киш... Вига­няє Катруся курочку на двір. Що ж їй тепер робити? Потрібно витерти все. Узяла Катруся ганчірку і стала моло­ко витирати. Ні, не витерла. Давайте скажемо їй, діти: "На підлозі, на підлозі треба витерти". Ось тепер уже чисто. Давайте ще Катрусі наллємо молока. Сергійку, наливай. Буль-буль-буль. Діти скажіть: "Пий, Катрусю, молоко, пий". Випила. Запитайте у неї: "Ще налити?" Тепер Дмитрик їй наллє. Бачиш, як тобі Катруся дякує. Пий, Катрусю, пий молочко. Напилася? А тепер Катруся пішла курочку году­вати, зерняток їй насипати. Покличте її: цип-цип-цип. Ку­рочка почує і прибіжить. Голосніше покличте: цип-цип-цип. А ось і прибігла курочка, зернятка дзьобає: дзьоб-дзьоб-дзьоб. Ось як дзьобає".

Після розповіді вихователь розставляє на столі у дітей іграшки: лялька, чашка, глечик, курочка і стимулює їх до розповіді.

Читання дітям забавлянок, віршів, оповідань

На другому році життя дітям пропонується читати за­бавлянки такі, як "Пальчик-пальчик", "Наш хлопчик", "Кицю-кицю", "Я маленький хлопчик", "Печу, печу хлібчик",

"Ой ну-ну-ну, котику", "Ой на кота воркота", "Ой ходить сон біля вікон" та ін. Віршики українських поетів: Н.Забіли "Ой чуки-чуки", "Ладки, ладоньки, ладусі"; Г.Демченко "Во­дичка", "Калачі" та ін. Можна читати коротенькі, доступні дітям оповідання-розповіді.

Усі художні твори повинні бути написані доступною мовою, з простими словами, звуконаслідуванням, у яких пе­редається якась дія, певний рух, щоб діти могли наслідувати.

Одна й та ж сама забавлянка чи віршик читається пов­торно на 2-4 заняттях. Наприклад, читання забавлянки "Кицю-кицю".

Мета заняття: виховувати в дітей бажання та вміння повторювати римовані слова і звукосполучення тексту.

Словник: киця, тікай, кис-кис, не сідай, упаде.

Матеріал: кішка, лялька, доріжка.

Хід заняття. Діти сидять за столом. Вихователь пока­зує кішку, гладить її і промовляє: кис-кис-кис. Потім показує на ляльку, називає: "Це Ясочка". На столі робить доріжку. На доріжці сидить кішка. Вихователь веде кішку по доріжці і читає утішку:

Кицю, киценько,

Тікай!

На доріжку

Не сідай.

Наша Ясочка

Піде,

Через кицю Упаде.

Читає другий раз. При повторному читанні викликає до себе дитину і називає їьім'я.* Стимулює дітей промовляти окремі слова: "кицю", "тікай", "не сідай".

На наступному занятті один раз повторює читання за­бавлянки з іграшками на столі, а потім улаштовує доріжку на підлозі, садовить кішку і пропонує дитині пройтися до-

244

245

ріжкою. Коли дитина доходить до кішки, промовляє останні слова: "тікай", "не сідай", "упаде".

На наступних заняттях забавлянка сприймається діть­ми на слух, при цьому кожного разу повторюють інше ім'я дитини.

Читання вірша М.Пригари "Туп-туп"

Мета заняття: навчати дітей слухати вірш, розуміти його зміст, відтворювати окремі слова та звуконаслідування.

Словник: котик, диб-диб, туп-туп, стриб-стриб, м'ячик, коник.

Матеріал: котик, коник, м'яч, лялька, стілець. Хід заняття. На столі розставлені іграшки: котик, ко­ник, м'яч, лялька Оксаночка. Вихователь показує дітям іг­рашки й називає: це котик - диб-диб, це лялька Оксаночка, а це коник - стриб-стриб, а це м'ячик-стрибунець. Ось скільки іграшок у нас! Послухайте, діти, я прочитаю про них віршик.

Котик бігає ніжками -

Диб-диб-диб!

(Показує рухи котика).

Коник теж он бришкає -

Стриб-стриб!

(Показує рухи коника).

Ну, а в Оксаночки, бачиш, ніжки

(Бере ляльку)

Щось не ходять анітрішки.

Ти ступни отак, як киця! -

А Оксаночка боїться.

(Посадила ляльку).

Ти тікай, тікай, коток,

Від Оксаночки в куток!

(Відводить котика в куток).

Покотився під стілець,

Швидкий м'ячик-стрибунець!

(Прокочує м'ячик під стільцем)

Тут Оксаночка зиркнула, Ручки витягла й ступнула. (Показує дії ляльки). З м'ячиком, за котком, Що вистрибує кругом, Туп!

Читає повторно (ще двічі), пропонує дітям відтворю­вати окремі слова, звуконаслідування. На наступних занят­тях дітям роздають іграшки, вихователь читає вірш, діти показують рухи, повторюють слова, звуконаслідування, окремі фрази.

Діти цього віку легко запам'ятовують колискові пісні. Наприклад, читання колискової "Котику сіренький".

Мета: навчати дітей слухати і розуміти текст колиско­вої, повторювати фрази, звуконаслідування.

Словник: котик, котику сіренький, не ходи, не буди, дитя, а-а-а-а.

Матеріал: ліжко з лялькою, котик. Хід заняття. На столі стоїть ліжко, у ліжку спить ляль­ка. Сидить котик. Вихователь звертається до дітей: "Наша ляля стомилася, лягла спати й заснула. Міцно спить ляля. А ось тут і котик, він дивиться на лялю, ходить по хаті, може розбудити лялю. Ми його зараз попросимо цього не робити". Читає колискову.

Котику сіренький,

Котику біленький,

Котку волохатий,

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти,

Дитя буде спати,

Котик воркотати.

Ой на кота воркота,

На дитину дрімота,

А-а-а-а, а-а-а-а.

Вихователь читає колискову, стимулює дітей повторю­вати окремі фрази, заспівати "а-а-а-а".

На наступному занятті вихователь разом з дітьми укла­дають ляльку спати; вихователь читає текст, а діти додають окремі слова, фрази: "котику біленький", "котику сіренький", "не ходи", "не буди".

На третьому занятті читає один раз колискову, пропо­нує дітям покласти котика спати в інше ліжко й заспівати йому колискову:

А-а-а, а-а-а, коточок, Спи мій синочок.

Спи сном-дрімотою, добром охотою, А-а-а.

Тексти повторюються ще на двох заняттях.

Українські народні пісні можна виконувати з дітьми під музику, такі як "Іди, іди, дощику", "Ой дощику, поливай-нику".

Вихователь промовляє слова, тихо звучить музика, діти на слова вихователя виконують рухи, закликають дощик. Наприклад, "Іди, іди, дощику".

Мета: навчати дітей виконувати рухи на слова пісні, повторювати фрази, речення. Словник: іди, дощик.

Хід заняття. На столі - горщик. Вихователь звертається до дітей: "Ой, так гаряче на дворі, давно не було дощику. Да­вайте попросимо дощик, щоб він пішов". Діти стають у коло. Тихо грає музика. Вихователь промовляє слова: Іди, іди, дощику,

(Діти піднімають руки вгору, просять дощику)

Зварю тобі борщику

В полив'янім горщику.

(Показує горщик, діти опускають руки,

роблять колові рухи, наче тримають горщик).

Іди, іди, дощику,

(Знову руки вгору). Цебром, відром, дійницею Над нашою пашницею. Іди, іди, дощику, Зварю тобі борщику. Через два-три заняття пропонується інший варіант української народної пісеньки: "Ой дощику, поливайнику".

Ой дощику, поливайнику, Поливай, поливай, Поливай, поливай Та нас не минай. Діти поступово запам'ятовують тексти таких пісеньок. Доступні дітям цього віку й розповіді українських на­родних казок з показом "Курочка ряба", "Колобок", читання коротеньких доступних оповідань.

Наприклад, читання оповідання Л.Толстого "Сів дідусь пити чай". На столі у вихователя іграшки: лялька-дід, лялька-хлопчик, стіл, стілець, дві чашки з блюдцем.

Вихователь читає оповідання, супроводжуючи діями: "Сів дідусь пити чай. - Діду, і мені чаю дай. - Ось тобі, онуку, чай. Пий, на себе не лий".

При повторному читанні діти повторюють слова і ре­чення: чай, дід, дідусь, онук, "дай чаю", "пий чай", "на себе не лий". Аналогічно читають інші оповідання.

Заняття з картинками

На другому році життя заняття з картинками поділя­ються на три вікові періоди:

• від одного року до одного року трьох-шести місяців;

• від одного року трьох-шести місяців до одного року шести-восьми місяців;

- від одного року шести-восьми місяців до двох років. У першій віковій підгрупі на заняттях з картинками став­ляться такі завдання:

- упізнавати на картинках знайомі предмети незалежно від зовнішнього вигляду;

• формувати слова-узагальнення;

• викликати звуконаслідування;

• викликати впізнавання зображення нових предметів.

Дітям цього віку необхідно поступово вводити зобра­ження предметів на картинках, що вже знайомі дітям за по­передніми заняттями, натомість в іншому зовнішньому оформленні. Наприклад: собачка - великий, маленький, білий, чорний, спить, біжить, лежить, гавкає і т. ін. Може бути змінено зовнішній вигляд картинки (колір, розмір, форму).

Вихователь показує вперше предмет на картинці в новому зображенні й робить паузу, очікує, щоб діти самі назвали предмет або його впізнали. Якщо ж діти мовчать, вихователь запитує: "Хто (що) це?" Якщо діти правильно називають зображення, вихователю необхідно підкріпити відповідь дитини, сказати: "Так, це собачка гав-гав-гав". Якщо ж діти не змогли назвати, вихователь запитує: "Де со­бачка? Покажи", а потім уже називає: "Це собачка. Скажи, собачка гав-гав-гав".

Нові зображення показують на початку заняття. Спо­чатку дають можливість розглянути зображення, упізнати його, а потім запитують: "Хто це?", "Що це?". Повторює відповідь, ховає картинку, потім знову показує. Поступово збільшують кількість зображень як за рахунок збільшення кількості нових об'єктів, так і за рахунок показу знайомих, але поданих у зміненому вигляді.

Отже, методика занять здебільшого залишається такою ж самою. Натомість крім пропозиції "дай", „покажи" вихо­ватель стимулює нову реакцію: повторення слів відповідно до змісту картинки, що показують. Наприклад: "Скажи, киця няв-няв" або "Собачка гав-гав", стимулює вихователь наслідування слів, фраз словами: "Скажи, киця спить", "Собачка біжить" або пропонує звуконаслідувати за зразком. Якщо дитина на пропозицію вихователя сказати щось — мовчить, тоді дитині дають зразок: "гуска га-га-га", "конячка но-но", повтори. Якщо ж дитина сама називає або повторює слово, фразу за вихователем, її обов'язково потрібно схва­лити ("Молодець, Олю, скажи ще раз") і ще раз повторити назване слово чи фразу. Кожного разу, коли вихователь показує картинку, слід насамперед запитувати в дітей — "Хто це?", "Що це?". Якщо дитина не відповідає, тоді дорос­лий сам називає слово і пропонує дитині повторити.

Показ і називання картинок супроводжують різними діями з картинками. Уведення дій у процес показу картинок паралельно з тим, що дитина бачить зображений предмет і чує, що говорить дорослий, викликає більш глибоке сприймання і сприяє кращому запам'ятовуванню слів. Крім того, у процесі дій з картинками дитина тривалий час їх роздивляється, багато говорить, супроводжує свої дії словами, упізнає знайомі зображення.

У кінці заняття кожній дитині потрібно дати зображен­ня на картинках чи на кубиках. При цьому по черзі зверта­тися до кожної дитини, пропонувати їй виконати різні дії: знайди, візьми, покажи, дай, сховай і т. ін. З цією метою добре давати дітям картинки із зображенням з обох боків (наприклад, з одного боку собачка, а з другого - м'яч).

Дії з картинками вводять після того, коли в дітей уже було викликане певне ставлення до картинки: діти зацікав­лено дивляться, слухають, що говорить вихователь, самі промовляють звуки, слова, фрази, показують на слово ви­хователя (це відбувається орієнтовно з 1 року 2-4 місяців). На одному занятті дітям цього віку можна давати 6-8 кар­тинок. Наприклад, знайомі картинки: м'ячик (бом-бом), лялька (ляля), собачка (гав-гав), автомобіль (бі-бі); нові зображення: дудочка (дуду), гуска (га-га), півник (ку-ка-рі-ку), годинник (тік-так).

З дітьми цього віку можна проводити заняття з пар­ними картинками водночас із 3—4 дітьми. Наприклад, бесіда за парними картинками [140, с. 8-9].

Мета: учити дітей уважно роздивлятися картинки, упізнавати окремі деталі, засвоювати від дорослого нові назви предметів і самим називати предмети повними та ско­роченими назвами.

Матеріал до заняття: картинки — лялька, ведмедик, хлопчик з дудочкою, хлопчик на конячці, дівчинка з лопат­кою, лялька, що лежить у ліжку.

Хід заняття. Дітям дають однакові картинки, наприк­лад, парні картинки із зображенням ляльки. На ляльці -сукня з кишенями, ґудзиками, коміром, на ногах - шкар­петки, черевики, у волоссі — бант. Двоє дітей одержали однакові картинки. Вихователь, звертаючись до дітей, про­мовляє: "Красива лялька зображена на картинці, її звати Ніна. Петрику, покажи Ніну. В Оксани також лялька Ніна. Покажи, Оксано, де в ляльки сукня. Ось вона". Таким чи­ном вихователь пропонує дітям показати кишені, ґудзики, комір, шкарпетки, черевики, бант, очі, волосся, руки, ноги, ніс і т. ін. Подекуди дорослий пропонує показати дітям свою сукню, черевики, бант, очі, руки й т. ін.

Аналогічно до цього проводиться заняття з іншими кар­тинками.

Знайомі картинки можна використовувати в іграх "Пе­ребіжчики", "Виставка картинок". Наприклад, гра "Пере­біжчики". Вихователь виставляє знайомі картинки в різних місцях кімнати на рівні зросту дітей і пропонує пограти з нею в гру "Перебіжчики". Діти за вказівкою до­рослого перебігають від картинки до картинки. Біля кож­ної з них затримуються на певний час. Вихователь пропонує: "Побіжимо до собачки. Де собачка, де гав-гав? Побігли до собачки. Ось собачка. Як гавкає собачка?". Надалі вихова­тель пропонує знайти іншу картинку. Аналогічно до цієї проводять ігри "Виставка картинок", яку діти спокійно від­відують і розглядають, та "Знайди і покажи картинку".

Заняття з дітьми віком від 1 року 3-6 місяців до 1 року 6-8 місяців ускладнюються.

Завдання в роботі з картинками для дітей зазначеного віку:

• навчити розуміти поруч із словами - позначеннями предметів, слова, що позначають дії (спить, їсть, сидить, біжить, стрибає і т. ін.) та якості (маленький, великий, веселий, сердитий);

• вправляти в наслідуванні не тільки окремих слів, а й двослівних речень;

• учити переходити від полегшувальних слів на пра­вильні;

— збагачувати емоційну виразність мовлення дітей.

Для виконання окреслених завдань на заняттях здебіль­шого відтепер використовують не тільки окремі предмети, а й предмети з багатьма деталями та предмети в дії. Нап­риклад, набір картинок про дівчинку: дівчинка спить, їсть, сидить на стільці, на санчатах, гуляє, біжить, стрибає, у ванні, грає з м'ячем, упала, плаче й т. ін.; про хлопчика: їде на конячці, грає на барабані, на дудочці, копає лопаткою, несе відерце, стрибає, сидить, танцює; собака лежить, бі­жить, гавкає, їсть; голуб стоїть, лежить, дзьобає зерна; гуска на траві, гуска плаває, качка плаває; кішка спить, кішка стрибає, кішка грає з м'ячем; коза їсть траву, коза стоїть, коза мекає і т. ін. До таких картинок ставлять певні вимоги: зображення повинні бути чіткими, реально виражені, без зайвих подробиць, зафарбовані у правильні основні кольори.

У процесі показу таких картинок вихователь називає дії двох- і трьохслівними фразами. Наприклад, ляля спить, баю-бай. Ляля їсть гам-гам. Ляля їсть кашу. Ляля грає з м'ячем.

Задля формування слів-узагальнень дітям показують картинки одна за одною, на яких зображено різні предмети в одних і тих самих діях. Наприклад: дівчинка спить, кішка спить, хлопчик спить, собачка спить; хлопчик біжить, дівчинка біжить, собачка біжить і т. ін. Поступово усклад­нюються і запитання, з якими до дітей звертається вихова­тель: "Що робить дівчинка? Що робить собачка? Що робить хлопчик?" і т. ін. Такі заняття проводять спочатку з двома дітьми, надалі об'єднують 3—4 дітей.

У процесі розглядання картинок з деталями вихователь стимулює дітей показувати окремі деталі. Наприклад, при розгляданні хлопчика-ляльки вихователь говорить: "Яка гарна лялька зображена на картинці. Це лялька-хлопчик, його звуть Тарасик. Олю, покажи, де Тарасик. Ніно, покажи, де в Тарасика штани, штани в нього зелені, красиві. Вово, покажи, де в Тарасика сорочка. Сорочка жовта, красива. Юро, покажи, де у Тарасика шкарпетки. Шкарпетки теж жовті. Олю, покажи, де в хлопчика черевики. Черевики зелені. Покажи шапочку. Шапочка теж зеленого кольору". Так діти показують усі деталі: очі, руки, ноги, ніс, рот, кишені і т. ін.

У процесі розглядання картинок у дії вихователь запи­тує дітей: "Скажи, що робить лялька?". Якщо дитина нази­ває тільки діючий персонаж, а не дію (наприклад, ляльку), вихователь стверджує: "Так, ляля. Ляля спить. Скажи: ля­ля спить".

На цьому етапі дітей слід навчати відповідати правиль­ними, а не полегшувальними словами. Тому вихователі (та й інші дорослі) не повинні самі вживати полегшувальні слова і виправляти дітей, якщо вони розмовляють і відпо­відають неправильними словами. Так, якщо дитина гово­рить: "Ляля бай-бай*', вихователь дає зразок правильної відповіді: "Так, дівчинка спить. Скажи: дівчинка спить".

У процесі розглядання картинок вихователю слід па­м'ятати, що своїй розповіді потрібно надавати емоційну виразність не тільки відповідною модуляцією голосу, а й додатковими емоційними словами, уживанням прямої мови. Наприклад, до картинки із зображенням дівчинки, яка спить, до слів "дівчинка спить" можна додати такі сло­ва: "тихо", "тихіше" або "скажи спи, спи, дівчинко". До зоб­раження дитини, яка їсть, додати: "їж, їж", "ой, як смачно, яка смачна каша" і т. ін. Таким емоційно-виразним словам прямої мови діти легко наслідують.

Крім розвитку активного мовлення, дітей слід навчати слухати і чути те, про що говорить вихователь. Це може бути пряма пропозиція з боку вихователя: "Послухайте, діти, що я розкажу" або "Марічко, послухай, що я скажу. Тихо, дітки, послухайте, що я вам скажу". Отже, щоб не стримувати бажання дітей самим розмовляти, потрібно поєднувати активні висловлювання дітей з вихованням уміння слухати вихователя.

Якщо вихователь систематично проводить заняття з дітьми, то до 1 року 6—7 місяців вони оволодівають уже ці­лою низкою умінь: спокійно сидять на занятті, не зава­жають одне одному, слухають, коли говорить вихователь, відповідають на її пропозиції словами і відповідними діями, розглядають і діють з картинками. Це дозволяє об'єднувати на одному занятті до 6 дітей.

Заняття з картинками в зазначений віковий період пот­рібно проводити не менше трьох разів на тиждень. Трива­лість заняття коливається від 5 до 10 хвилин.

З дітьми третьої вікової підгрупи проводять заняття з предметними й сюжетними картинками. Ускладнюються і завдання, що їх повинен вирішити вихователь. На цьому етапі в роботі з картинкою розв'язуються такі завдання:

• вправляти дітей в розгляданні й розумінні знайомих дітям за їхнім особистим досвідом дій та нескладних сюжетів за словесним поясненням дорослого;

• викликати наслідування не тільки нових слів, але й простих трьох-, чотирьохслівних фраз;

• навчати вимовляти слова правильно, не замінювати їх полегшуючими, виправляти неправильні закінчення.

Задля цього використовують парні картинки: собачка білий і чорний, великий і маленький; прапорець червоний і синій; червоний прапорець і червоне яблуко й т. ін. Дітям пропонують показати великий і маленький м'яч, велику й маленьку ляльку, великого й маленького ведмедика й т. ін. Потім вихователь називає їх сама: "Так, це велика лялька, а це маленька лялька. Скажи, Зою, це велика лялька. Молодець. Іро, скажи маленька лялька. Це червоний м'яч. А це синій м'яч. Червоний м'яч великий. Синій м'яч маленький. Юро, де великий червоний м'яч? Скажи, вели­кий червоний м'яч". У цьому віці використовують ті ж самі парні картинки, що й у попередній підгрупі. Заняття мож­на проводити в різноманітній формі. Можна почати з показу однієї картинки й розмовляти з дітьми за її змістом. Наприклад, діти розглядають картинку "Хлопчик з дудоч­кою". Вихователь говорить: "Це хлопчик, хлопчик дудить. Толю, що робить хлопчик?" і т. ін.

На наступному занятті показують послідовно дві кар­тинки: голуб стоїть і голуб летить. Вихователь звертається до дітей і промовляє: "Це голуб. Голуб стоїть. Тоню, що робить голуб?" Надалі показує наступну картинку і запитує: "А що тут робить голуб?" (летить). Якщо діти мовчать або відповідають неправильно, вихователь називає сама: "Голуб летить".

Після таких занять пропонуються картинки, для опису яких діти повинні скласти речення з 3—4 слів: автобус везе людей, хлопчик біжить за м'ячем, дівчинка грає з лялькою і т. ін.

Наприкінці другого року життя дітям доступні сюжетні картинки як настінні, так і настільні. Завданнями таких занять є:

• навчити дітей розуміти нескладний сюжет;

• слухати пояснення і коротку розповідь вихователя;

• збагачувати словник дітей;

• учити розповідати про зображене на картині. Насамперед з дітьми розглядають сюжетні настільні

картинки за столом, з 3-4 дітьми. При цьому сюжети цих картинок повинні бути добре знайомі дітям ("Діти обіда­ють", "Діти грають", "Мама купає дитину", "Хлопчик грає з собачкою", "Свято ялинки в дошкільному закладі" і т. ін.).

Провідними прийомами роботи з настільними картин­ками є розповідь-пояснення вихователя із залученням дітей. Так, вихователь показує картинку, розповідає, пояснює, пропонує дітям показати щось, назвати, звуконаслідувати. Наприклад, заняття за картиною "Діти обідають" .

Зміст картини. За столом сидять троє дітей. Хлопчик нахилився над тарілкою та їсть другу страву. Дівчинка їсть маленькою ложкою узвар із чашки, що стоїть на блюдці. Інший хлопчик поїв і витирає рот паперовою серветкою. На столі стоїть склянка з паперовими серветками.

Словник: тарілка, чашка, блюдце, ложка, ложечки, серветка, їсть, п'є, витирає, тримає.

Хід заняття. Вихователь показує дітям картинку й розповідає: "На картинці зображені діти. Вони обідають, си­дять за столом спокійно. Хлопчик (показує) їсть з тарілки кашу. Васю, покажи тарілку. А це що? (велика ложка). А дівчинка вже з'їла кашу. Дівчинка їсть узвар ложечкою. А це що? (чашка). Так, узвар у чашці. А це що? (блюдце). Що робить дівчинка? Цей хлопчик уже з'їв узвар. Він витирає рот серветкою. Що робить хлопчик? Серветки стоять у склянці. Таню, покажи склянку з серветками. Діти акуратно їдять. Сукні і сорочки у них чисті".

Після такої розповіді-пояснення дітям пропонують по­казати й назвати, що роблять діти, як вони одягнуті, якого кольору в них одяг і т. ін.

Під час такого заняття можна використати вірш Г. Дем-ченко "Таня".

Це ж чому завжди у Тані Щічки свіжі та рум'яні? А тому, що Таня наша їсть і борщ, і хліб, і кашу!

Заняття з картинкою "Мама купає дитину".

Зміст картини. На ослінчику стоїть ванна.'У ній сидить хлопчик. Мати мочалкою миє йому спину. Хлопчик тяг­неться за качкою, яка плаває у ванні. Хлопчик веселий, ра­дісний. Поруч стоїть стілець, на якому висить великий рушник.

Словнику ванна, вода, рушник, ослін, купатися, витира­тися, чистий, веселий.

Хід заняття. Діти розглядають картинку, щось про­мовляють. Вихователь розповідає: "Це мама. Мама купає Івасика. Івасик веселий, радісний. Івасик любить купатися. Куп-хлюп, куп-хлюп, - промовляє Івасик. Як промовляє Івасик? Руслано, покажи, де ванна. У ванні тепла вода. Ма­ма миє мочалкою Івасику спину. А це що в Івасика? (качка). Качка велика, жовта плаває у ванні. Івасик хоче її піймати. Мама вимиє хлопчика, а потім зіллє чистою водою". Читає вірш Г.Демченко "Водичка".

Наберу з криниці Свіжої водиці.

Буди умивати, буду промовляти:

- Водичко,водичко,

Умий Івасику личко,

Рожеве та біле,

Як яблучко спіле! "Викупала мама хлопчика. А що ж це висить на стільці? Великий рушник. Якого кольору рушник, Зіно? Мама буде витирати Івасика сухо-сухо. Івасик буде тепер чистий". Після цього вихователь проводить бесіду з дітьми за зміс­том картини. Діти показують і називають окремі предмети, їх колір, стимулює відповідати фразами, реченнями.

Розглядання картини "Свято ялинки в дошкільному закладі".

Зміст картини. Яскрава велика ялинка прикрашена іграшками, прапорцями. На верхівці - зірка. Вихователь видає дітям пакунки з подарунками. На передньому плані сидять хлопчики. Вони показують один одному нову іграшку

автомобіль. Словник: прапорці, ялинка, кулька, іграшки, подарунки.

Хід заняття. Діти пригадують, яке свято вони святку­вали, хто до них приходив, які одержали подарунки. Після цього вихователь показує картину і розповідає: "Подивіться, діти, яка гарна, зелена ялинка. Олю, покажи ялинку. На ялинці висять іграшки. Ось кулька. А це прапорець. Ялинка прикрашена кульками і прапорцями. Діти грають навколо ялинки. Вихователь дає дітям іграшки й подарунки: яблука, цукерки, печиво. Що подарували хлопчику? Так, автомобіль. Якого кольору автомобіль? Як гуде автомобіль? Вадим показує Олегу автомобіль. Хлопчики разом будуть грати". Після бесіди вихователь і діти читають знайомі вірші про ялинку, співають пісні.

З 1 року і 9 місяців проводять заняття за настінними картинами. Для таких занять об'єднують по 10-12 дітей. Діти сидять на стільчиках півколом на певній відстані від картини. Картину вивішують на сііеціал*ьну підставку на рівні очей дітей.

Основний прийом у процесі розглядання настінних кар­тинок - розповідь-бесіда. Вихователь розповідає і залучає дітей відповідати на запитання. Наприклад, розглядання картини "Діти годують курку з курчатами".

Зміст картини. Дівчинка тримає в руках чашку із зер­ном і сипле його курчатам. Поруч присів малюк і дивиться, як курчата дзьобають зернята. Курка п'є воду з банки.

Словник: курка, курчата, дзьобають, пищать, годує, п'є.

Хід заняття. Картину розглядають пі#ля спостереження за куркою і курчатами. Діти розглядають картину, впізна­ють знайоме зображення. Вихователь: "Подивіться, діти, на картині зображені діти, курка і курчата. Курчатка жов­ті, маленькі, пухнасті. Як пищать курчатка? А курка велика, рябенька, вона любить їх і кличе своїх курчат. Як курка кличе своїх курчат? Діти піклуються про курку з курчата­ми. Дівчинка сипле зерна і кличе курку. Як дівчинка кличе курку? Так, правильно, цип-цип-цип. А що налили в банку? (воду). Курочка п'є воду з банки. Маленький хлопчик ди­виться, як дзьобають курчата".

Діти ще раз на пропозицію вихователя показують, роз­повідають, звуконаслідують. Завершується заняття читан­ням віршів вихователем. Наприклад:

Курочка

Курочко моя, Курочко моя, За водичку, пшоно Дай яєчко одно, Курочко моя!

Ой ходила квочка Ой ходила квочка Коло кілочка, Кво-кво-кво, коло кілочка, Водила діток -Одноліток.

Практичні завдання

• Павлова Л.Н. Раннєє детство: развитие речи и мьішле-ния: метод, пособие / Л.Н. Павлова- М.: Мозаика-Синтез, 2004. - 168 с.

5. Проведіть діагностику мовленнєвого розвитку дітей другого року життя, користуючись діагностичними методи­ками, представленими в Енциклопедії діагностичних мето­дик щодо з'ясування стану розвитку дітей раннього віку. Дайджест 1 / Упор. К.Л.Крутій. - Запоріжжя: ТОВ "ЛІПС" ЛТД, 2006. - 152 с

6. Законспектуйте статтю:

• Зарєзіна І., Веселка кольорів // Дошкільне вихован­ня / І.Зарєзіна, Н.Бондарчук- №6. - 2006. - С. 20-22.

Використовуючи наочність, запропоновану в статті, роз­робіть фрагменти занять для дітей другого року життя, спрямовані на розвиток мовлення.

3.3. Методика розвитку мовлення дітей третього року життя

3.3.1. Показники мовленнєвого розвитку дітей третього року життя у контексті програм навчання і виховання дітей

1. Р

   Таблиця 20

   Програма	Показники мовленнєвого розвитку
   Малятко		Показники: Розділ "Дитина і навколишній світ ": Знає імена рідних, уміє чемно спілкуватися з ними. Знає назву дитячого садка, орієнтується у приміщенні групової кімнати. Знає прості правила взаємин з однолітками. Орієнтується у простих видах праці дорослих і намагається надавати допомогу.

   озробіть власний конспект заняття з розвитку мов­лення дітей другого року життя (перше півріччя) з викорис­танням дидактичної ляльки.

2. Доберіть забавлянки, вірші, оповідання §ля дітей другого року життя.

3. Розробіть предметні картинки та запитання до них для дітей другого року зкиття.

4. Опрацюйте книги:

• Дидактические игрьі и занятия с детьми раннего воз-раста / Под ред. С.Л.Новоселовой. - М., 1985.

2

продовження таблиці 20

	Розділ "Мовленнєве спілкування ": Розуміє текст віршів, оповідань, казок у супроводі унаочнення та без. Відповідає на запитання та звертається із запитанням до дорослого. Уміє вимовляти всі звуки (крім [р], [ш]). Читає напам'ять вірші, розповідає казки. Охоче вступає в розмову з дорослим та однолітками. Обсяг словника до 1200-1500 слів.
Дитина в дошкільні роки		Вимовляє правильно, чітко всі голосні та приголосні звуки, крім шиплячих. Зникає загальна пом'якшеність мовлення. Мовлення емоційно виразне. У словнику дитини є всі частини мови, окрім прислівників і дієприслівників. Словник складає 1000-1300 слів. Уживає запитання "Для чого ", "Навіщо? ", "Чому? " Розмовляє простими поширеними, складносурядними та складнопідрядними реченнями зі сполучниками та сполучними словами. Правильно вимовляє більшість відмінкових закінчень. У мовленні трапляються граматичні помилки, спостерігаються яскраво виражені випадки словотворення. Основною формою спілкування є діалогічне мовлення між дитиною і дорослим. Переважає ситуативне мовлення: дитина розповідає про бачене, пережите фразами, реченнями, які перемежовуються словами "там, тут, ось, цей", показами, діями, жестами. За допомогою запитань дорослого відтворює зміст казки оповідання, сюжетної картинки.
Мовленнєвий компонент дошкільної освіти		Перше півріччя: Розуміє зв'язне мовлення дорослих, смисловий зміст утішок, забавлянок, віршів, казок у супроводі наочності. Розуміє майбутній і минулий час дієслів, якщо вони були в діяльності дитини. Слово дорослого стає регулятором поведінки, дитина діє за словесною інструкцією дорослого. Розуміє запитання дорослого, відповідає на запитання окремими словами, діями, жестами. Звертається до дорослого із запитаннями "Що це?", "Як?", "Де?", "Чому?" "Коли?" Повторює за дорослим слова, фрази, добирає рими. Чітко промовляє голосні, більшість приголосних. Зростає активний словник, який нараховує 500 - 600 слів. Знає забавлянки, короткі віршики. У мовленні з'являються прості поширені речення (до 7-8 слів), а також речення із сполучниками, хоча не завжди правильні.

продовження таблиці 20

_Мовлення стає засобом спілкування не лише з дорослим, а й дітьми. Багато й довго розмовляє, легко підтримує розмову, виявляє ініціативу спілкування. Визначає словами свої бажання. Друге півріччя: Розуміє смисл мовлення дорослих про події та явища, яких не було в безпосередньо^ досвіді дитини, але окремі їхні елементи раніше вже сприймалися дитиною. Розуміє зміст художніх текстів розповідей без супроводу наочності. Легко запам'продовження таблиці 20		Розділ "Мовленнєве спілкування ": Розуміє текст віршів, оповідань, казок у супроводі унаочнення та без. Відповідає на запитання та звертається із запитанням до дорослого. Уміє вимовляти всі звуки (крім [р], [ш]). Читає напам'ять вірші, розповідає казки. Охоче вступає в розмову з дорослим та однолітками. Обсяг словника до 1200-1500 слів.
Дитина в дошкільні роки			Вимовляє правильно, чітко всі голосні та приголосні звуки, крім шиплячих. Зникає загальна пом'якшеність мовлення. Мовлення емоційно виразне. У словнику дитини є всі частини мови, окрім прислівників і дієприслівників. Словник складає 1000-1300 слів. Уживає запитання "Для чого ", "Навіщо? ", "Чому? " Розмовляє простими поширеними, складносурядними та складнопідрядними реченнями зі сполучниками та сполучними словами. Правильно вимовляє більшість відмінкових закінчень. У мовленні трапляються граматичні помилки, спостерігаються яскраво виражені випадки словотворення. Основною формою спілкування є діалогічне мовлення між дитиною і дорослим. Переважає ситуативне мовлення: дитина розповідає про бачене, пережите фразами, реченнями, які перемежовуються словами "там, тут, ось, цей", показами, діями, жестами. За допомогою запитань дорослого відтворює зміст казки оповідання, сюжетної картинки.
Мовленнєвий компонент дошкільної освіти			Перше півріччя: Розуміє зв'язне мовлення дорослих, смисловий зміст утішок, забавлянок, віршів, казок у супроводі наочності. Розуміє майбутній і минулий час дієслів, якщо вони були в діяльності дитини. Слово дорослого стає регулятором поведінки, дитина діє за словесною інструкцією дорослого. Розуміє запитання дорослого, відповідає на запитання окремими словами, діями, жестами. Звертається до дорослого із запитаннями "Що це?", "Як?", "Де?", "Чому?" "Коли?" Повторює за дорослим слова, фрази, добирає рими. Чітко промовляє голосні, більшість приголосних. Зростає активний словник, який нараховує 500 - 600 слів. Знає забавлянки, короткі віршики. У мовленні з'являються прості поширені речення (до 7-8 слів), а також речення із сполучниками, хоча не завжди правильні.
ки. Знає напам'ять 4-5 віршів, пісень. Вимовляє правильно, чітко голосні та приголосні звуки, крім шиплячих та [р]. Зникає загальна пом'якшеність мовлення. Мовлення емоційно виразне. У словнику дитини є всі частини мови, окрім прислівників і дієприслівників. Словник складає 1000-1300 слів. Розмовляє простими й поширеними реченнями. Правильно вживає відмінкові закінчення. У мовленні трапляються граматичні помилки, спостерігаються випадки словотворення. Панівною формою спілкування є діалогічне мовлення: між дитиною та дорослим, між дитиною та іншими дітьми. Переважає ситуативне мовлення: дитина розповідає про бачене, пережите фразами, реченнями, які перемежовуються словами "там, тут, ось, цей", показами, діями, жестами. За допомогою запитань дорослого відтворює зміст казки оповідання, сюжетної картинки.
Зернятко	Перше півріччя: Звуковимова стає чистішою, вимовляє більшість звуків рідної мови, мовлення характеризується пом'якшеністю. Дитина починає усвідомлювати недоліки своєї звуковимови. Пасивний словник переважає активний, інтенсивність використання слів у діалогічному мовленні зростає. Розуміє інструктивне мовлення, діє згідно з ним. Узагальнює родові поняття, використовує об'єднуючі слова. З'являються перші запитання. Мовлення набуває зв'язності, структура мовлення наближається до мовлення дорослого. Робить спроби встановити елементарні причинно-наслідкові зв'язки між предметами та діями з ними. Звертання до партнера-однолітка ситуативні, проте різноманітні за змістом, формою, мотивами.

62

263

продовження таблиці 20

Друге півріччя:

Вимовляє складні за артикуляцією звуки, правильна звуковимова поєднується в мовленні зі спотвореною. Мовлення зв'язне, постає способом зв'язку та вираження життєвих вражень. Задає дорослим багато запитань. Основна форма мовлення - діалогічна. Мовлення виконує планувальну функцію. Словник поповнюється словами- узагальненнями. Мовлення супроводжується ритмічними рухами, жестами, ходою. Міра культури поведінки у спілкуванні визначається прихильністю до партнера.