3.3.2. Зміст та форми роботи з розвитку мовлення дітей третього року життя

Розвиток розуміння мовлення. Слухати і сприймати звертання дорослого до одного, двох, кількох дітей. Розуміти розповіді, сюжетні тексти, казки, оповідання, вірші, відпо­відати на запитання за їх змістом.

Розвиток активного мовлення. Збагачувати словник дітей словами - іменниками, дієсловами, прикметниками, прислівниками. Використовувати в мовленні порівняння, епітети, образні вирази (вовчик-братик, зайчик-побігайчик).

Вправляти дітей у правильному вживанні іменників у множині, узгодженні прикметників з іменниками в роді та числі, уживанні іменників з прийменниками в, на, під, діє­словами в минулому й майбутньому часі; готувати до оволо­діння інтонацією запитання, вигуку.

Стежити, щоб діти розмовляли виразно, не поспішаючи, достатньо голосно, використовуючи звуконаслідувальні слова; вправляти дітей в їх вимові з різною силою голосу і швид­кістю; у правильній вимові голосних і приголосних м, н, тг, б, т, д, к, г, ф, в. Учити робити видих плавно і протяжно через рот.

Привчати дітей відповідати на запитання про те, що сприймається щойно і що бачили раніше. Спонукати їх звер­татися із запитаннями до вихователя, ровесників; вислов­люватися з приводу зображеного на картині, прочитаного. Стежити за тим, щоб діти розмовляли фразами (з трьох -п'яти слів). Розвивати вміння розповідати утішки, невеликі вірші, казки.

Розвиток мовлення дітей на заняттях Тривалість заняття у групі раннього віку складає 10—12 квилин.

Специфікою занять у цій групі, як і в попередній, є пов­торність програмного матеріалу, один і той же самий мате­ріал планується 3-4 рази з невеликими інтервалами й пев­ними ускладненнями.

На одному занятті можуть вирішуватись кілька завдань з розвитку мовлення, сенсорики, мислення чи ознайомлення ;і довкіллям. з цією метою використовують комбіновані за­няття, тобто заняття, що складаються з 2-3 частин, кожна з яких присвячена вирішенню одного конкретного завдання.

Вихователь повинен добре підготуватися до заняття. Наперед продумати, як посадити дітей: за столи, півколом, стрічкою, щоб до них легко можна було підійти та й діти змогли б вільно встати й пересуватись по кімнаті. Не можна саджати дітей досить близько один до одного, це буде їх дратувати, відволікати від сприймання мовлення педагога.

Особливу увагу потрібно звернути на розташування на­очного матеріалу, його зовнішній вигляд; продумати мов­леннєві завдання дітям та чим буде в цей час займатися інша підгрупа.

Необхідно максимально використовувати активність дітей як мовленнєву, так і рухову. Діти повинні самостійно витягувати предмети, подавати їх, показувати, називати. Не можна забувати про високу емоційну забарвленість за­няття.

А.М. Богуш, 11.В. Гавриш, О.В. Саприкіна

Нині чинні програми передбачають проведення з дітьми третього року життя таких видів занять. Опишемо їх:

• спостереження у довкіллі (діяльність людини, природа);

• цільові прогулянки;

• дидактичні ігри;

• заняття з картинкою;

• бесіди-розповідання;

- ознайомлення з художньою літературою: питання ху­дожніх творів;

• показ лялькового й тіньового театрів;

• показ діафільмів;

• настільні дидактичні ігри;

• показ інсценівок;

• спеціальні заняття на свіжому повітрі;

• ігри в оповідання;

- заняття з сенсорного виховання з дидактичним мате­ріалом.

Провідними методичними прийомами на заняттях з розвитку мовлення на третьому році життя постають: показ з називанням та в дії, багаторазове повторення фраз, слів у їх різноманітних варіантах і комбінаціях, запитання, пояснення, словесні доручення; ігрові сюрпризні моменти, ігри та ігрові вправи; розповіді й бесіди, читання. Ці при­йоми використовуються у комплексі на кожному занятті.

Успіх і ефективність заняття, як відзначає В,Гербова, залежить від вдалого чергування прийомів і методів нав­чання. З-поміж них:

1. Чергування різних прийомів навчання і насамперед пояснень, вказівок і показів (зразка, способів діяльності) з ігровими завданнями. "Гав-гав-гав-тавкає собачка, - гово­рить вихователь. - Як він гавкає?". Після того, як діти промовлять звуконаслідування, вона продовжує: "Зараз ми пограємо в заводних собачок. Собачка, якого я заведу клю-

Теорія і методики розвитку мовлення дітей ранньою віку

чом (робить імітаційний рух), повинна гавкати: гав-гав-гав". 2. Сполучення хорових (як словесних, так і рухових)

ІЯДПОВІдей дітей з індивідуальними. Одна хорова відповідь ополучається з 3—4 індивідуальними. Це значно підвищує насиченість заняття, допомагає залучити до роботи всіх дітей, з'ясувати, хто з дітей не засвоїв матеріал.

м»8. Використання різноманітного демонстраційного ма­теріалу (предмети, іграшки, картинки, фігурки з настіль­ного театру й т. ін.). їх розглядання підтримує увагу дітей, підвищує мовленнєву активність. Формує здібність до спіл-

рцування.

4. Використання найрізноманітніших завдань, спрямо-наних на те, щоб дати можливість дітям змінити позу, по­рухатися (підійти до вихователя, щоб пильніше розглянути щось, зазирнути під стілець — знайти, куди сховалася киця, зобразити козенят, що б'ються і т. ін.) [33, с. 11—12].

Плануючи заняття з дітьми третього року життя, ви­хователь повинна охопити всі боки розвитку мовлення: ро­зуміння мовлення і словникова робота, виховання правильної звуковимови і граматичної правильності, розвиток діалогіч­ного й монологічного мовлення.

Розглянемо більш конкретно різні види занять з дітьми третього року життя.

Спостереження та цільові прогулянки. Підґрунтям для збагачення словника дітей та активізації їх мовлення є чуттєвий досвід, безпосереднє ознайомлення дітей з дов­кіллям. Саме тому провідними методами збагачення знань дітей про довкілля та їхнього словника є цільові прогулян­ки і спостереження.

Так, з дітьми другої половини третього року життя в теплу сприятливу погоду проводять цікаві прогулянки до найближчого оточення дошкільного закладу: по вулиці, до крамниці, до прикрашеної новорічної ялинки, до парку,

266

267

скверу, озера, річки, лісу тощо. При цьому вихователю слід пам'ятати, що тривалість ходьби не повинна бути довшою, ніж 11—15 хвилин. Під час таких цільових прогулянок дітей супроводжують двоє дорослих.

Знайомство з довкіллям, як відомо, передбачає переда­вання дітям доступних знань, формування чітких уявлень, а отже, і повідомлення відповідних слів - найменувань предме­тів, їх ознак, дій, розвиток мовлення.

Повсякденне спілкування дитини з довкіллям виявля­ється ще недостатнім для засвоєння знань: дитина не може самостійно здобувати знання. Завдання вихователя - зро­бити сприйняття дитини цілеспрямованим, допомогти по­мітити те головне, що вона сама не помічає. Ось чому орга­нізовані спостереження в довкіллі посідають провідне місце в загальній системі знань з розвитку мовлення дитини.

Значне місце, згідно з вимогами програми, відводиться заняттям з ознайомлення дітей з природою. "Учити відрізняти і правильно називати тварин (кішка, собака, кінь, корова, коза, заєць, ведмідь і т. ін.), птахів (курка, півень, гуска, качка, голуб, ворона і т. ін.); знайомити з їхньою поведінкою (лі­тають, плавають, дзьобають, стрибають і т. ін.); упізнавати й називати малят тварин і птахів (у курки - курчата, у кішки — кошенята). Навчати розрізняти і правильно нази­вати рослини (дерево, трава, квіти); відрізняти колір трави (зелена трава), листя на деревах (зелене, жовте), окремих квітів (червона троянда, жовта кульбаба). Знати назви двох-трьох найпоширеніших у цій місцевості дерев, квітів, фруктів, овочів, розрізняти овочі не тільки за зовнішнім виглядом, а й за смаком.

Предметом цілеспрямованого сприймання повинен бути транспорт, праця людини. Дітей треба вчити відрізняти за зовнішнім виглядом кілька видів транспорту, який є в найближчому оточенні (легкові автомашини, вантажні, автобуси, тролейбуси, трамваї, санки, візок), розрізняти і називати деталі (кабіна, кермо, колесо, двері). Знайомити з окремими трудовими діями дорослих у дошкільному закладі, у сім'ї, на вулиці (кухар готує їжу, няня миє посуд, мама шиє, пере білизну, веде машину тощо) [105].

Об'єктом спеціального сприйняття на заняттях повинні бути і предмети домашнього вжитку, незважаючи на те, що діти неодноразово зустрічаються з ними в повсякденній по­бутовій, ігровій діяльності. Такі заняття дозволяють систе­матизувати, уточнити й розширити уявлення дітей про меблі, одяг, іграшки, побутові речі, речі особистого корис­тування, про їх ознаки, якості, призначення, а на цій основі уточнювати і відповідний загальновживаний словник - наз­ви предметів (лопата, ножиці, серветка, шафа й т. ін.), їх ознак і якостей (великий, гарний, чистий, м'який), дій із предметами, що виконуються дорослими і дітьми. Об'єкти для організованих спостережень знаходяться як у примі­щенні дошкільного закладу, так і за його межами, на ділян­ці й поза нею (прогулянки з метою).

Один і той самий об'єкт (тварина, рослина, транспорт, трудова діяльність, предмети побуту) може й повинен сприйматися дітьми кілька разів, таким заняттям від­водиться перше місце серед інших, вони становлять освовпу частину всіх занять. При проведенні організованих спосте­режень у довкіллі необхідно пам'ятати й про виховання у дітей бережного ставлення до предметів, результатів праці, до об'єктів природи, бажання підтримати й зберегти життя рослин, тварин.

Організовані спостереження у довкіллі з дітьми третьо­го року здійснюються на таких заняттях: а) спостереження за живою, та неживою природою; б) розглядання продуктів людської праці (предметів побуту, транспорту); в) спосте­реження за працею дорослих.

Особливу роль у розвитку мовлення дітей третього року життя відіграють живі об'єкти, сприймання яких сприяє утворенню найбільш повних, точних уявлень про ознаки предмета.

Під час розглядання живого об'єкта дитина не тільки сприймає його, а й хоче погладити, послухати, які звуки він видає. Наприклад, вихователь показує собачку й запитує: "Хто це, діти?" Діти відповідають: "Собачка маленький". "Хочете собачку погладити?" - продовжує вихователь. Дея­кі діти бояться, відповідають: "Я боюсь". Інші навпаки про­мовляють: "А я не боюсь" (тягнуться, щоб погладити). Діти охоче гладять "шерстка м'якенька", "Чим же ми погодуємо наше цуценятко?", - звертається вона до дітей. Діти: "Моло­ком давайте погодуємо". Ще приклад — спостереження за кроликом (з дослідних матеріалів А.Матвєєвої). Вихователь показує кролика.

- Хто це, діти?

Діти радісно підстрибують, вигукують:

• Ой, кролик, кролик! - М'якенький.

• Пухнастий.

• Доторкнися до кролика, погладь його.

Діти підходять до кролика, гладять його, виявляють ра­дісні реакції.

Можливість дії з певним об'єктом сприяє розвитку стійкості уваги, підтримує тривалий інтерес дітей, сприяє формуванню уявлення про предмети. У процесі ознайом­лення дітей з живим об'єктом виникає потреба в пізнанні: живий об'єкт викликає подив дитини, запитання, праг­нення дізнатися про щось нове для неї. Діти із задоволен­ням розглядають, гладять, нюхають, слухають, запиту­ють. Спостереження за живим об'єктом позитивно впливає й на розвиток активного мовлення. Характер мовлення дитини (багатство словника, граматична правильність, емоційна виразність) залежить від змісту матеріалу, що пропонуєть­ся дитині. Яскраві, емоційні, доступні за змістом враження з довкілля є однією з найбільш ефективних умов виникнення мовленнєвих реакцій дітей, їхніх активних висловлювань [105].

Спостереження за живою природою проводяться у при­міщенні дошкільного закладу (кішка, голуб і т. ін.), коли тварини, рослини можна внести, наблизити до дітей і вод­ночас дотримуватися відповідних гігієнічних правил. На ділянці можна спостерігати за собакою, вороною, гусаком, за явищами неживої природи (снігопад, дощ, укрите хма­рами небо, сонячна погода і т. ін.).

Після спостереження в довкіллі, у природі доцільно роз­повісти дітям невелике оповідання, казку, пов'язати з щойно побаченим. Наприклад, діти побачили пташку, зраділи, дивляться на неї. Вихователь звертається до дітей: "Подивіться, діти, яка гарна пташка... Послухайте, як вона співає... Ой, пташка полетіла. Вона, напевне, полетіла до своїх діточок, зараз я вам розповім про цю пташку. Ви­хователь розповідає: "Жила-була маленька пташка, вона голосно співала пісні. Прийшли в сад діти, сіли під деревом і слухали, як співає пташка. Раптом вона полетіла до своїх діточок, щоб погодувати їх" [5, с. 62].

Під час спостережень і цільових прогулянок використо­вується вже відомий прийом - показ із називанням. Вихо­ватель звертає увагу дітей на об'єкт, за яким вони спосте­рігають, називає його, кілька разів повторює, запитує в дітей. Після цього пояснює. Наприклад: "Це акваріум. В акваріумі живуть рибки, В акваріумі вода, зелена травич­ка".

Кожне нове слово, яке почула дитина вперше, необхідно повторити в різноманітних сполученнях з іншими словами. Наприклад: "Курочка дзьобає зернята. Курочка дзьобає. У курочки дзьобик. І в курчаток маленькі дзьобики. І кур­чатка дзьобають зернята. Курочка швидко дзьобає і курчат­ка швидко дзьобають. І курочка, і курчатка дзьобають зер­нята".

У процесі спостережень вихователь стимулює дітей до активних дій: пропонує погодувати тварин чи птахів, налити води, молока, полити рослини, щось потримати, допомогти дорослим і т. ін.

Наводимо уривки із заняття "Нарвемо кульбабок".

Мета заняття - збагатити й уточнити уявлення дітей про рослини своєї ділянки (травка, кульбабки), навчити впізнавати й називати їх, розрізняти за кольором (зелений, жовтий), за будовою (квітка і стебло кульбаби), викликати радість від безпосереднього спілкування з природою.

Діти разом з вихователем підійшли до галявини, на якій ростуть кульбаби. "Яка гарна травичка, погуляймо на ній... Травичка густа, зелена... Подивіться, дітки, як багато жов­теньких квіточок — це кульбабки. Ось кульбабка, і ось також. Подивіться, кульбаби м'якенькі, доторкніться обережно ручкою до них, рвати не треба..."

Діти, якого кольору трава? Правильно, зелена. Олю, Во­во, Наталочко, яка травичка? Скажіть, зелена. А кульбаба якого кольору? Правильно, жовтенька. Подивіться, куль­баба росте на довгому стебельці (показує стебло).

Вихователь присідає, розгортає травичку, показує стебло. "Стебло довге, тонке, гладеньке. Яке стебло?" — за­питує вихователь. Пропонує дітям розгорнути травичку, знайти стебло, доторкнутись до нього, запитує, що це і яке воно, активізує мовлення дітей. Після цього вихователь зриває одну квітку, показує і пояснює: "Ось яка красива жовта кульбабка, пухнаста, м'якенька. У кульбабки довге гладеньке стебло і жовта, пухнаста шапочка". Стимулює ді­тей описувати кульбабку. Читає вірш про кульбабку К.Сє-рова.

Кульбаба

Зростає на галявині

У жовтій сукні.

Підросте - всміхнеться,

Для вітрів убереться,

У платтячко біленьке

Пишне та м'якеньке. Пропонує дітям знайти кульбабки, які вже відцвіли, пухнасті, жовті кульки. Запитує у дітей: "Яка кульбабка?". Діти зривають кульбабки, дмухають на них, так, щоб злетіли пушинки. Пояснює дітям: "Пушинки - це насіння кульбабки. З них виростуть нові кульбабки", - говорить вихователь [142, с. 117-118].

Аналогічно до цього проводять спостереження й за іншими рослинами.

Екскурсїі-огляди. Цей вид заняття проводять з дітьми другої половини третього року життя. Є. Тихеєва назвала їх місцевими екскурсіями, оскільки їх проводять у примі­щенні дошкільного закладу. Проводять їх як індивідуально-групові заняття, на яких об'єднують 6-8 дітей. Тематика екскурсій-оглядів для цього віку є досить простою: групова кімната, роздягальна кімната, умивальна кімната, кухня, спальня. Вихователь пропонує дітям "подорож" по груповій кімнаті чи на кухню, У ході заняття розповідає дітям, знайомить їх з обладнанням, предметами, їх призначен­ням, читає вірші, співає пісні. Наприклад, екскурсія-огляд групової кімнати.

Мета: дати уявлення про групову кімнату: світла, простора, великі вікна, багато квітів. У груповій кімнаті столи й стільчики. За столами займаються діти, їдять, грають, розглядають книги. У групі - шафи з іграшками, книжками.

Словник: групова кімната, іграшки, книжкова шафа, грати, акваріум.

Хід заняття. Діти сидять півколом на стільчиках. Вихователь пояснює, що кімната, в якій вони перебувають, називається груповою кімнатою. У ній діти грають з іграш­ками, займаються, снідають, обідають, вечеряють. Кімната простора, світла, тепла. Пропонує дітям розглянути кімнату, встати, походити.

Підходять до шафи з іграшками: "Ой, скільки іграшок багато у дітей!". Запитує, як називаються знайомі дітям іграшки, пропонує взяти одну іграшку, показати, як з нею можна грати. Потім підходять до книжкової шафи, куточка природи. Діти називають предмети, квіти, акваріум. Огляд завершується читанням знайомих віршів. Наприклад:

Петрушка

І.Нехода

Це - Петрушка... Та нічого,

Що пришитий ніс у нього. Це для того він пришитий, Щоб малих дітей смішити. Або вірш:

Кінь

Г.Бойко

Я великий, я красивий, Як біжу я, - в'ється грива, Копитами туп-туп, По камінню цок-цок-цок, Хвіст у мене довгий-довгий, Хвіст у мене, мов шовковий!

Можна згадати легкі загадки. Наприклад, "Його б'ють, він не плаче, а тільки скаче" (м'яч), "Залізний птах у небі літає" (літак). Після цього розглядають умивальну, роздя­гальну кімнати і їдальню.

Екскурсія-огляд умивальної кімнати

Мета: дати уявлення про умивальну кімнату та її обладнання. Це кімната, в якій діти умиваються, миють ру­ки. В ній є умивальники (раковина, кран, душ, гаряча й хо^ лодна вода). Умиватись і мити руки треба з милом, витирати обличчя й руки рушником. Ознайомити дітей з картинками позначками. Розповісти, як потрібно мити руки. Звернути увагу на зовнішній вигляд умивальної кімнати (стіни білі, викладені білими плитками, білі раковини й рушники, усе чисте). В умивальній кімнаті є туалет.

Словник: умивальна кімната, раковина, кран, мило, мильниця, рушник, душ, туалет, намилити, витерти.

Хід заняття. Вихователь використовує ігровий прийом.

Лялька Катя просить дітей показати умивальну кім­нату, розповісти, що там є, як потрібно мити руки. Разом з лялькою діти йдуть до умивальної кімнати. Вихователь запитує дітей: куди ми з вами прийшли, як називається кімната, що ви бачите в умивальній кімнаті?

Розглядають умивальник, його частини: раковина, кран.

Руки миють милом. Загадує загадку про мило: "Рожеве, запашне, милке".

- Що треба зробити, щоб помити руки? Закріплюють послідовність дій, уточнюють слова намилити, розмилити, полити тощо.

Вихователь пропонує одному з дітей показати послідовність дій при вмиванні. Дії дитини супроводжуються віршем:

275

Я сьогодні вранці рано Умивалася з-під крана! Я сама тепер умію Мити руки, мити шию.

Можна прочитати вірш О.Висотської "Ми умієм чисто мити". Запитання до дітей: "Що треба зробити після того, як помили руки, чим витирають руки, де зберігаються рушники, як дізнатися, чий це рушник?".

Вихователь читає вірш М.Найдьонова "Наші рушнич­ки". У кінці заняття вона пропонує дітям умити ляльку, прочитати утішку "Водичка, водичка".

- Діти, лялька теж хоче помити руки й умитися, але не знає, як це зробити. Допоможіть їй. Викликає кількох дітей, щоб повторити послідовність миття рук та вмивання. Пока­жіть, як це треба робити. Лялька дякує дітям і запрошує їх до ігрового куточка.

Екскурсія-огляд роздягальної кімнати

Мета: дати уявлення про роздягальну кімнату. Це не­величка кімната, у якій діти роздягаються й одягаються на прогулянку. Уздовж стін стоять шафи для одягу з картин-ками-позначками. У кожній шафі є дві полички, верхня -для головних уборів, нижня — для взуття. На гачки віша­ємо верхній одяг. Для зручності в роздягальній кімнаті є диванчики, килим.

Словник: роздягальна кімната, шафа, диванчик, гачки, поличка, одяг, взуття.

Хід заняття. Вихователь повідомляє, що сьогодні вранці до неї у гості прийшов ведмедик. Вітається з дітьми. Ведмедик хоче щось сказати (підносить до вуха). Він хоче з вами гуляти, але не знає, де в нас роздягаються. Ось ми зараз підемо всі разом і покажемо йому нашу роздягальну кімнату.

Діти заходять у роздягальну кімнату. Ведмедика слід посадити на видному місці. Вихователь запитує дітей: куди ми з вами прийшли, як називається ця кімната, що є в роздягальній кімнаті, скільки шаф, що ви бачите на двер­цятах шафи, для чого потрібні картинки?

Діти називають свої картинки, показують ведмедику шафу.

- Для чого потрібні шафи? Розглядають будову шафи.

• Що це (показує на дверцята), що ви бачите в середині шафи, що кладуть на верхню поличку, куди треба вішати пальта, що кладуть на нижню поличку?

• Зараз Вова покаже ведмедику, як він складає свої речі в шафу.

Вова виймає всі речі з шафи на стільчик і складає їх.

- Що ти спочатку візьмеш?

Усі дії дитини супроводжуються запитаннями й пояс­неннями вихователя. Викликає ще одну дитину, щоб вона склала свої речі. Звертає увагу на ослінчики, велику вішалку.

- Ведмедик хоче піти на прогулянку, ось його одяг, але він не знає, що спочатку треба одягати, допоможіть йому. Викликає дітей, які під керівництвом вихователя одягають ведмедика.

У кінці заняття вона читає вірш О.Благініної "Навчу і брата чобітки взувати".

Я вже вмію узуватись: Схочу - взуюся умить; І малесенького брата Цього ж хочу научить. Чобітки є в нього: Цей — на ліву ногу, Цей — на праву ногу.

А як дощик стане йти, Є й калоші в нього: Ця - на ліву ногу, Ця - на праву ногу, От як чудово! Екскурсія-огляд їдальні

Мета: закріпити знання дітей про правила поведінки за столом, назви столового посуду і страв. Навчати користу­ватись столовими приладами.

їдальня міститься у груповій кімнаті. Тут стоять столи, за якими діти їдять, у кожного своє місце. Роздає їжу і прибирає із стола помічник вихователя. Посуд зберігається в буфеті.

Словник: їдальня, сніданок, обід, полуденок, вечеря, сер­ветки, тарілка, ложка, хлібниця, чашка.

Хід заняття. Заняття вихователь починає з бесіди про те, що було на сніданок. Запитує дітей: де в дошкільному закладі діти їдять, що сьогодні вранці ви їли на сніданок, на чому стоять тарілки з їжею, на чому сидять діти, у чому подають їжу (борщ, кашу, компот), чим діти їдять борщ, чим витирають рот, хто подає дітям їжу, що треба зробити, перш ніж сісти за стіл?

У своїй розповіді вихователь підкреслює, що їдальня розміщена в груповій кімнаті. Помічник вихователя, Ва­лентина Петрівна, готує столи, за якими діти снідають, обідають, вечеряють. Кожна дитина має своє місце. Роздає їжу і прибирає зі столів помічник вихователя. їсти слід охайно, правильно тримати ложку (пропонує одній дитині підійти, узяти ложку й показати, як правильно її тримати).

Усі діти (групкою) розглядають місце, де миють і збері­гають посуд. Розглядають і називають посуд, з'ясовують, для чого він потрібний. Закінчується заняття читанням вірша "Таня" Т.Демченко:

278

Це ж чому завжди у Тані

Щічки свіжі та рум'яні?

А тому, що Таня наша

їсть і борщ, і хліб, і кашу! Розглядання предметів та бесіда про них. На таких заняттях діти розглядають іграшки (лялька, машина, трамвай, тролейбус), одяг, посуд, меблі, рослини. Дітей знайомлять із будовою предмета, його зовнішнім виглядом, з якостями й особливостями предметів (твердий, м'який, б'ється, рветься, довгий, широкий, вузький, короткий). Наприклад, розглядання автомашин, автобуса, трамвая.

Мета: учити дітей розрізняти за зовнішнім виглядом і називати вантажний і легкові автомобілі, автобус, трамвай та їх основні частини: кабіну, кермо, кузов, колеса, вікна.

Хід заняття. На столі у вихователя легковий і ван­тажний автомобілі, автобус, трамвай. Вихователь набирає номер по телефону й замовляє таксі: "Вовчику, - говорить вихователь, - ти сьогодні водій. Сідай в таксі — легковий автомобіль і їдь за мною". Якщо хлопчик помиляється і обирає не ту машину, вихователь звертається за допомогою до інших дітей.

Потім бере іншу машину, "їде" на машині й запитує, на якій машині він приїхав. Діти називають машини.

Вихователь попереджає, що зараз одна з машин поїде і вони повинні впізнати, якої машини не стало. Пропонує дітям закрити очі, ховає машину і запитує: "Якої машини не стало?", "Яка машина поїхала?". Показує знову машину, пропонує показати кабіну, кузов, колеса, кермо.

Надалі відправляються "в рейс" автобус, трамвай. Закінчується заняття грою "У подорож на автобусі". Із стільців влаштовують автобус. Дітям видає вихователь квитки. Вихователь - водій. Дає сигнал: "Бі-бі-бі". І діти їдуть. Вихователь виголошує зупинки, діти виходять.

279

А.М. Богуш, Н.В. Гавриш, О.В. Саприкіна Розглядання іграшкового коня

Мета: познайомити дітей з будовою коня (голова, грива, хвіст, ноги, копита).

Словник: кінь, голова, грива, хвіст, батіжок, тулуб. Матеріал: дзвіночок, батіг.

Хід заняття. На підлозі стоїть великий іграшковий кінь. У дітей на столі - маленькі. Діти розглядають вели­кого коня, показують голову, хвіст, тулуб, гриву, ноги, ко­пита, називають їх. Розглядають маленьких конячок, пока­зують і називають частини тіла. Після цього вихователь пропонує усім, хто бажає підійти до коня й сісти на нього верхи. При погойдуванні коня на його шиї дзвенить дзвіночок. Потім усі діти сідають на свої стільчики. Кінь стоїть на видному місці. Коли наступає тиша, вихователь говорить: "Послухайте віршик про цього коня". Виразно читає текст, показує інтонацією і своєю поведінкою, що кінь їй дуже подобається: вона милується ним, показує його гриву, гладить розкішний хвіст, пропонує послухати дзві­ночок. Читання повторюється двічі. Потім вихователь пропонує охочим сісти на коня, а сама, звертаючись до всіх дітей, знову читає вірш:

Гоп! Гоп!

Справжній кінь,

Є і хвіст, і грива,

І дзвіночок - дзинь-дзинь-дзинь!

Дуже кінь красивий!

Виліз я на коня,

Ухопивсь руками.

Батіжок підганя —

їду я до мами.

Дитину, яка сидить на конику, вихователь спонукає промовляти "гоп-гоп"', "дзинь-дзинь-дзинь!" [41, с. 77].

Дидактичні ігри з іграшками, предметами, картин­ками. На третьому році життя проводять різноманітні ігри з предметами: "Чарівна торбинка", "Цікава коробка", "Ча­рівний кошик", „"Чарівна скринька", "Сюрпризи", "Знайди і принеси", "Що сховано?", "Куди, що покласти?", "Чого не стало?" і т. ін. У ході гри вихователь повинен забезпечити максимальну активність дітей. Діти самі витягують іграш­ки, приносять їх, загортають і т. ін. При цьому всі предмети і дії називають словами. Наприклад, дидактична гра "Що в торбинці?" ("Чарівна торбинка").

У кольорову торбинку (замість торбинки можна взяти кошик, коробку) уміщують іграшки, що зображують знайо­мі дітям предмети (тварини, транспорт, предмети побуту). Діти зручно сидять на стільцях, розставлених півколом, ви­хователь звертає увагу дітей на те, що в торбинці щось є, викликає інтерес до заняття. Дитині пропонується взяти одну іграшку з торбинки, показати дітям, назвати її. Так виймаються всі іграшки. Гра може повторюватися кілька разів протягом року. Але зміст її постійно поновлюється: змінюється зовнішній вигляд одних і тих же іграшок (вели­чина, колір), поновлюються набори іграшок, ускладнюються мовленнєві завдання дітям.

Для закріплення уявлень про навколишні предмети, для активізації словника можна використати дидактичні ігри з картинками, на яких зображено предмети побуту, тварин, овочі, фрукти, квіти й т. ін. Наприклад, гра "Хто або що це?" проводиться таким чином. Вихователь показує красиву обгортку альбому (або папки), де лежать підготов­лені картинки, говорить: „Діти, я вам покажу картинки, а ви впізнайте, що на них намальовано". Потім показує одну картинку за іншою, діти називають зображене (червона вишня, солодка морква, зелена машина). Вихователь слід­кує, щоб діти правильно узгоджували іменники з прикмет­никами.

З метою закріплення уявлень дітей про довкілля, роз­витку зорового зосередження, довільної уваги проводять гру з картинками "Хто знайде таку саму?". Вихователь роз­кладає перед дітьми, які сидять за столом, набори карти­нок. Показуючи картинку зі свого комплекту, запитує, що або хто це, яка (який), пропонує розглянути картинки, що лежать перед дітьми на столі, і знайти таку саму.

Для закріплення уявлень про тварин та їх малят до­цільно використати дидактичну гру "Чиї це дітки?". Вихо­ватель роздає дітям іграшки, що зображують дорослих тварин: "Діти, подивіться, хто до вас прийшов?" (Із-за столу по черзі появляються іграшки). Так, це собака. Якого він кольору? Собачка сів біля Наталки (Так само з'являються, називаються і розташовуються супроти дітей усі іграшки)... Ой, хтось там ще біжить та й плаче, маму загубив (З'явля­ється іграшка - цуценя). Хто це?...Так, цуценя, а хто його мама? (Так само з'являються і знаходять своїх мам інші тварини).

Інший варіант гри "Чиї дітки?". Вихователь роздає дітям картинки із зображенням тварин: собака, корова, курка, кішка, гуска, кінь і т. ін.

Картинки, на яких зображені дитинчата, залишаються у вихователя.

Вихователь промовляє: "Плачуть кошенята, загубили вони свою маму. У кого вона?". Дитина, у якої картинка із зображенням кішки, піднімає її і бере собі картинки із зоб­раженням кошенят. Гра продовжується, поки всі "дитинча­та" не знайдуть своїх "мам" [105].

Закріпленню уявленню про тварин та їх малят, вправі у вживанні відповідних іменників в однині й множині спри­яє гра "Що в кошику?". Ця гра проводиться аналогічно до гри "Що в мішечку?". Ускладнення полягає в тому, що діти вчаться у відповідь на запитання вихователя "Хто був у ко­шику?" відповідати сполученням слів "Собака з цуценятами", "Кішка з кошенятами" і т. ін., а потім і реченнями „У ко­шику була курка з курчатами". Гру проводять у кінці тре­тього року.

Уточнення знань про тварин (чим живляться) та акти­візація мовлення здійснюється в дидактичній грі "Хто що їсть?". Вихователь звертає увагу дітей на споруди з буді­вельного матеріалу (будиночки) і повідомляє, хто житиме в них (ставить іграшки, які зображують тварин).

Вихователь промовляє: "Зараз, діти, ми погодуємо їх". Запитує: "Що їсть кішка?", діти відповідають, вихователь уточнює, при цьому вживає поширенні речення: "Хто хоче погодувати кішечку?". Дитина, якій запропонували погоду­вати, ставить мисочку з молоком.

Подібні запитання ставлять і про інших тварин, і вико­нуються дії - годування. Вихователь стимулює відповіді по­ширеними реченнями ("Півник любить дзьобати зернятко, кізочка їсть травичку" і т. ін).

З метою закріплення уявлень про діяльність людей, для уточнення і активізації дієслів, що називають дії, доцільно проводити з дітьми ігри з картинками "Хто що робить?". Замість картинок можна використати великі фотографії, на яких зафіксовано процеси діяльності няні, вихователя, лікаря, кухаря, двірника, водія. Вихователь показує кар­тинки й запитує, що робить (мама, хлопчик, дядя і т. ін.). Якщо діти не можуть назвати дії людей, то називає вихова­тель, а діти повторюють.

З дітьми третього року проводять серію дидактичних ігор на розвиток дрібних м'язів руки, сенсорики, закріплен­ня кольору та збагачення словника. Опишемо їх.

Ігри на диференціацію і називання кольору ("Перекла­дання кольорових кульок", "Прокочування кольорових ку­льок"); на диференціювання форми ("Впізнавання іграшок на дотик", "Доторкніться і відгадайте, що я вам дала"); на диференціювання контрастних розмірів ("Велика й малень­ка лялька"); на розвиток числових уявлень ("Багато - ма­ло"); на розвиток слухового сприйняття ("Назви, що звучить", "Що я роблю", "Де дзвенить?", "Відгадай, хто це", "Послу­хай, що чути?"); на увагу, пам'ять, кмітливість ("Зроби, як було", "Чого не вистачає", "Сюрпризи", "Відгадай", "Хто пі­шов?", "Що змінилось?", "Відгадай, що це?", "Хлоп-хлоп").

Наводимо запис гри з дидактичними ляльками "Поди­вись і розкажи", завдання якої - розвивати мовленнєву ак­тивність дітей, закріпити назви одягу, формувати уявлення про кількість "один", "багато". Збагачувати словник: один, багато, одяг, взуття.

Вихователь показує дітям ляльку і пропонує подиви­тися на неї, дає їм можливість висловитися. Потім запитує, що вона показує, дає ім'я ляльці, розглядає частини тіла і відповідні частини одягу, називає їх (шапка, сукня чи со­рочка, штанці, фартушок, черевики та ін.), залучає до цього охочих дітей.

Бере коробку, показує, що там дуже багато маленьких ляльок, роздає кожному по одній, запитує, скільки ляльок у коробці, в кожного з дітей.

Після цього розглядає разом з дітьми їхніх ляльок. Слідкує, щоб усі діти за її вказівкою одночасно знаходили потрібну частину тіла, показували пальчиком, називали, особливо звертає увагу на менш активних дітей.

Вихователь збирає ляльок, знову звертає увагу дітей на їх кількість (усі діти кладуть по одній, а стає багато).

Досить корисні для розумового й мовленнєвого розвит­ку дітей третього року дидактичні настільні ігри (геомет­ричні вкладки, пірамідки, вкладні матрьошки, кульки, яєчка, складні кубики, розрізні й парні картинки). Наводимо запис заняття з матрьошками, мета якого - формування уявлення про величину, поняття "великий - маленький" і кількість - "одна" - " дві" [3, с. 88 89].

Діти сидять за столами. Вихователь показує їм свою матрьошку-зразок і пропонує розглянути її. Спостерігає, яке це справляє враження на дітей, дає їм висловитися, потішитися. Запитує, що вона їм показувала. Своїми поясненнями і вказівними жестами організує сприйняття дітей, допомагає виокремити важливі ознаки, звертає увагу на величину, кількість: "Одна велика-велика матрьошка".

Трясе матрьошкою і пропонує дітям послухати, що в ній щось торохтить, розкриває, дістає ще одну маленьку матрьошку й показує дітям. Дає час дітям відреагувати на появу нової матрьошки. Запитує, яка це матрьошка. Від­значає, що тепер стало дві матрьошки: одна велика-велика, друга - маленька.

На прохання дорослого всі діти оглядають своїх матрьошок, знаходять і знімають голову, дістають другу матрьошку. Показують велику, а потім маленьку (відзначають, що їх стало дві). Активізують мовлення дітей.

Підбір кульок за кольором [41, с. 116-117]. Мета гри: навчати дітей добирати предмети за ознакою однакового забарвлення; називати кольори.

Перший варіант. 6-8 кульок однакового розміру, по­фарбованих двома кольорами, складають у коробку. Дитині пропонується перекласти всі кульки одного кольору (нап­риклад, червоного) в іншу коробку. Потім перемішати й пе­рекласти кульки другого кольору. Колір спочатку називає вихователь, а потім пропонує називати його дітям.

Другий варіант. Дітям дають коробку, у якій складено 8—10 кульок двох кольорів, і дві коробки або пластмасові тарілочки такого самого кольору, як і кульки. Вихователь на очах у дітей розкладає кульки за кольором, промовля­ючи: "У червону коробку покладу червону кульку, іще чер­вону, у синю коробку покладу синю кульку!" і т. ін., поки всі кульки не будуть розкладені у відповідні коробки. Потім пропонується дітям так само розкласти кульки. Тим, хто вміє говорити, пропонують назвати колір кульок. Діти можуть спочатку класти кульки одного, а потім другого кольору або розкладати їх нарізно. Малята віком більше від двох років звичайно добре справляються з цим завданням і навіть можуть помітити і виправити допущені помилки.

Третій варіант. Беруть дві однакові коробки нейтраль­ного кольору (світло-коричневого, сіро-голубого, сірого). У третій коробці лежать кульки двох основних кольорів. Вихователь розкладає в коробки кульки: в одну - одного ко­льору, у другу - другого. Називає колір: "Сюди покладу зелену кульку, сюди - жовту, сюди - ще зелену" і т. ін. Потім пропонує дітям розкласти кульки й назвати їх кольори. Заняття повторюються. На повторному занятті ді­тям пропонують вставляти грибки в отвори на квадраті аналогічного забарвлення. Дворічним і старшим дітям гри­бочки даються змішаними в одній коробці, і кожному пропонують вибрати грибочки одного кольору і вставити у квадрат відповідного кольору. Дитина називає колір, який вона вибрала. Під час занять не варто вживати слово "квадрат", краще казати на "червону дощечку" або "знайди дощечку такого кольору, як твої грибочки". Щоб діти чітко розрізняли межі свого квадрата, можна запропонувати їм обвести його пальцем.

Якщо діти помиляються й неправильно вибирають гри­бочки або заходять за межі свого квадрата, то не слід поспі­шати з вказівками й поправками, а краще запропонувати малюкові уважно подивиться, перевірити себе: "Який же це грибочок до тебе потрапив? Сюди треба всі зелені, а чер­воний грибок не на своєму місці. Куди ж його поставимо?". Коли всі справилися з роботою, можна запропонувати по­дивиться, чи кожний грибочок на своєму місці. Діти більше двох років уже здатні помічати помилки в підборі за кольо­ром грибочків (чи кульок) і виправляти помилки. Окремі з вихованців можуть навіть помітити помилки товаришів. Здатність до само- і взаємоперевірок у дітей цього віку ще слабко виявлена, але її треба поступово виробляти, оскільки це є важливою умовою розвитку самостійності дітей.

Дидактичні ігри з лялькою. Улюбленими іграми дітей цього віку є ігри з лялькою. Лялька для дітей - "жива істота", їхній одноліток. З лялькою відбуваються ті ж самі події, що і з дитиною. Ляльку супроводжують інші іграшки (зайчик, ведмедик), використовуються різні побутові предмети (одяг, продукти, овочі, фрукти, меблі, посуд і т. ін.). Усе це сприяє збагаченню й активізації словника дітей.

З дітьми третього року життя проводять такі ігри з лялькою: "У ляльки новосілля», "Лялька робить ранкову гімнастику", "Пошиємо ляльці новий одяг", "Навчимо ляльку мити посуд", "Прання ляльчиного одягу", "Лялька Катруся захворіла", "На гостини до ляльки" і т. ін. [142].

А.Фролова пропонує проводити дидактичні ігри серіями за сюжетом, що поступово розвивається. Наприклад: "Ляль­ка Марічка захворіла», "Проводи ляльки Марічки до лікар­ні", "Купуємо ліки для хворої ляльки в аптеці", "Відвідаємо хвору ляльку", "Приготуємо ляльці гостинці", "Одужання ляльки, повернення її в дошкільний заклад" і т. ін. Наприк­лад: "Нагодуємо ляльку обідом".

Мета: уточнити назву посуду, учити самостійно вико­нувати дії з посудом; активізувати словник. Виховувати бажання піклуватися про ляльку.

Словник: посуд, кухонний, столовий, гаряча, солодка. Хід заняття. Вихователь повідомляє: "Скоро лялька Марічка повернеться з прогулянки. Вона довго гуляла, за­хотіла їсти. Давайте приготуємо їй кашу й узвар. Подивіть­ся, яку каструлю потрібно взяти для каші". Діти обирають невелику каструлю. Вихователь запитує: "Оксано, що ти

зробила? Яку каструлю ти взяла? Що потрібно зробити, щоб зварити кашу? Подивіться, що це? Так, це вода. Іди, Валю, налий води в каструлю. Що ти, Валю, зробила? Так, ми на­лили воду в каструлю. Що будемо далі робити? Куди пот­рібно поставити каструлю?" Пропонує комусь із дітей пос­тавити каструлю на плитку, посолити, помити і кинути крупу, цукор. Запитує у дітей, що вони зробили. Вихова­тель мішає ложкою кашу і промовляє: "Лялька Марічка любить солодку кашу. Кипить каша, вариться каша, солод­ка рисова каша. Смачна буде каша. Так, так, я варю її не поспішаючи". Куштує кашу ложкою. "Готова каша, зварилася каша, солодка рисова каша. Знімаємо її з плитки". Знімає, ставить на підставку.

"Тепер зваримо узвар. У якій каструлі будемо варити узвар? Так, у великій. Що для цього потрібно зробити?" Пропонує дітям узяти каструлю, налити води, поставити на плитку. Потім діти миють сухофрукти, кидають у каструлю. Вихователь мішає ложкою узвар і промовляє: "Кипить уз­вар. Скоро звариться". Куштує: "Узвар зовсім не солодкий. Що потрібно зробити?" Кидають цукор, мішає. "Зварився узвар. Ось і готовий обід для Марічки. А де ж наша скатер­ка?" Пропонує дітям узяти скатерку, накрити на стіл, пос­тавити тарілку, чашку, покласти ложки. Потім звертається до дітей: "Підіть, діти, покличте Марічку з прогулянки, обід уже готовий". Діти беруть ляльку за руки, садять за стіл, годують. Вихователь: "Гаряча каша. Солодка смачна каша. Яка каша, діти? Іж, Марічко, не поспішай, їж кашу, їж і узвар випий". Дають ляльці узвар. Ляльці сподобався узвар, вона витирає рот серветкою, дякує дітям [142].

Поперемо ляльці плаття [41, с. 93-94].

Мета заняття: дати дітям уявлення про окремі тру­дові дії і предмети, потрібні для прання (вода, мило, миска або ночви), виховати інтерес до трудових дій дорослих; вправ­ляти дітей у називанні предметів одягу, білизни. Заняття проводиться з 10-12 дітьми.

Дітей розсаджують навколо невисокого столу, на якому пратиметься білизна. Вихователь говорить, що в ляльки (бажано, щоб лялька була велика) забруднилися плаття, сорочка, штанці, треба випрати, щоб лялька була чисто вдягнена. Потім вихователь приносить миску з теплою водою. Няня або вихователь пере, примовляючи: "Візьму мило (намилює так, щоб утворилось багато піни) і сорочку виперу. А це що? І штанці виперемо, усе буде чисте". Потім наливає в миску чистої теплої води і полоще білизну.

Діти встають, підходять по 2-3 до миски й по черзі по­лощуть. "Ось тепер усе чисте! Повісимо на мотузку, вису­шимо. Що це?". Вихователь показує дітям і, якщо діти самі не можуть назвати, називає різні предмети одягу. Разом з дітьми розвішує одяг. Після прання переходять до прасу­вання лялькової білизни.

Попрасуємо ляльці сукню

Мета заняття: дати уявлення про деякі трудові дії і предмети (прасувати, праска); виховувати інтерес до трудо­вих дій дорослих; вправляти дітей у називанні предметів одягу.

Проводиться заняття так само, як і попереднє.

Вихователь звертається до дітей із такими словами: "Пам'ятаєте, діти, ми нашій ляльці (називає ім'я) випрали все: і сукню, і сорочку, і штанці. Все чисте, але не випрасу­ване, треба попрасувати, тоді все буде гарне. А це що? І со­рочку випрасуємо". Коли все випрасуване, праску виносять. "Усе попрасували. Як ми прасували праскою?". Вихователь робить рукою рухи, що імітують прасування, пропонує дітям зробити так само.

Через якийсь час дітям для гри дають клаптики тканини, ночви, вішають мотузку, дають дерев'яні та пластмасові праскщ. Прання і прасування повторюють багато разів, спонукаючи при цьому дітей називати дії і предмети. Діти самі полощуть і розвішують лялькову білизну й одяг.

Заняття на виховання правильної звуковимови. Діти третього року життя - це перша молодша група дошкільного навчального закладу. Спеціальні заняття на виховання зву­кової культури мовлення в цій групі проводять 1-2 рази на місяць. Крім того, 2-3 рази на місяць планують вправи й ігри на закріплення звукомови, розвиток мовленнєвого апа­рату, мовленнєвого дихання, фонематичного слуху. Ці вправи входять також до складу інших занять, їх тривалість - 5-6 хвилин.

Робота з виховання звукової культури мовлення про­водиться в таких напрямах: формування правильної звуко­вимови, розвиток слухової уваги і фонематичного слуху, розвиток мовленнєвого дихання, сили та висоти голосу.

Так, М.Фомичова рекомендує добирати звуконасліду­вання в певній послідовності. Спочатку пропонувати дітям прості відкриті склади (му-му-му, ку-ку, ку-ка-рі-ку), надалі закриті склади (бум-бум-бум, топ-топ), а вже потім склади різної структури із різними сполученнями звуків (чик-чирік, трень-брень, дзінь-дзінь).

З метою формування правильної звуковимови можна проводити спеціальні заняття з використанням картинок, іграшок, художніх текстів і розповідей вихователя зі звуко­наслідуванням. Наприклад: "Поспішили — насмішили" [33, с. 149].

Мета: стимулювати дітей вимовляти звуки за насліду­ванням, розвивати мовленнєву активність і мовленнєвий слух.

Хід заняття. Вихователь готує фланелеграф, на ньому будинок, з вікна якого визирає ведмідь. А також фігурки: жаби, миші, курки, гуски, корови. Вихователь розповідає текст казки "Поспішили — насмішили". Прискакала жаба до ведмежого будинку. Заквакала під вікном: "ква ква-ква • я до вас на гостини прийшла". - Як квакала жаба? (Діти відповідають індивідуально і хором). - Прибігла мишка-но-рушка, запищала: "Пі-пі-пі - кажуть, у вас смачні пироги".

- Як пищала мишка? - Курочка прийшла. Закудахтала: "Ко-ко ко, шкуринки, кажуть, розсипчасті!". - Як курочка ку-дахтала? - Гуска прийшла, гогоче: "Го-го-го, гороху в З'їсти!".

■ Як гуска гогоче? - Корова прийшла, мичить: "Му-му-му,

- з борошна пійла випити хочу!^. - Як корова мичить? Тут ведмідь із вікна визирнув. Заричав: "Р-р-р-р". Всі повтікали. Як ведмідь ричав? Та даремно вони втекти поспішили. Ведмідь ось що хотів їм сказати: "Р-р-р-радий гостям, заходьте, будь-ласка!". Що хотів сказати ведмідь гостям?

Корисними для дітей є розповіді вихователя із звуко­наслідуванням. Наприклад, "Хто б це міг бути?". [40, с. 44-46].

Улітку Галинка відпочивала в бабусі на селі. Біля бу­динку, де вона жила, стояли маленькі будиночки. Галинці туди не дозволяли ходити. Та їй дуже-дуже хотілося дізна­тися, хто ж живе в тих маленьких будиночках? Одного разу, коли бабусі не було вдома, Галинка підійшла до одного будиночка й тихо постукала: "Тук-тук-тук". - Як Галя пос­тукала? - Раптом Галинка почула, як за дверима хтось про­мовив: "Ко-ко-ко, кудах-тах-тах". - "Ой, злякалася дівчинка.

- "Хто б це міг бути?".

Діти, як ви думаєте, хто б так міг відповісти Галинці: "Ко-ко-ко, коко-ко, кудах-тах-тах?" — Так, курочка. Як ку­рочка відповіла Галинці?

Потім Галинка підійшла до другого будиночка й також постукала, вже більш голосніше: "Тук-тук-тук!» Як Галя постукала? І раптом почула за дверима чийсь голос: "Га-га-•'(і, га-га-га!" - Хто б це міг бути, як ви думаєте, діти? Як кричать гуси?

Потім Галя підійшла до третього будинку й постукала у двері. їй ніхто не відповів. Тоді вона постукала голосніше: "Тук-тук-тук!" - Як постукала Галинка? А у відповідь їй хтось голосно закричав: "Ку-ка-рі-ку! Ку-ка-рі-ку!" Дівчинка відразу здогадалася, хто тут живе... Хто тут живе, діти? -Так, півник. Як відповів Галинці півник?

На третьому році життя широко використовуються ігри на звуконаслідування: "Тук-тук", "Хто, як кричить?", "Хто це?", "Зозуля", "Жабка", "Конячка", "Потяг", "Гуси", "Ку-ка-рі-ку!" і т. ін.

Ігри на розвиток слухової уваги: "Що як звучить?", „ Впізнай, хто йде?", "Впізнай, що роблять?", "Чий голос?" тощо.

Наприклад, гра "Упізнай, що це?".

Мета: розвивати у дітей слухову увагу, розрізняти за звуком іграшки.

Хід гри. У вихователя на столі ширма. За ширмою: лялька, яка плаче; дудочка, барабан, дзвіночок. Вихователь зверта­ється до дітей: "Діти, в мене за ширмою багато іграшок. А ось які вони, ви зараз впізнаєте, тільки уважно слухайте". Бере ляльку, лялька плаче, відтворює звук: "А-а-а-а". "Хто ж це?" Якщо діти не впізнали, можна допомогти запитан­ням: Послухайте ще раз, хто ж це плаче? Як лялька плаче?" Показує ляльку, пропонує дітям відтворити звук. Надалі за ширмою по черзі вихователь відтворює звуки барабана (тра-та-та, тра-та-та), дудочки (ду-ду-ду), дзвіночка (дзинь-дзинь-дзинь ). Діти виконують дії з цими іграшками, звуко-нас лі дують. При повторному проведенні гри можна запро­понувати дитині відтворити дію з іграшкою за ширмою.

З метою розвитку мовленнєвого дихання проводять такі ігри і вправи, як: "Чия кульбабка далі полетить?", "Пускання човників", "Метелик, лети", "Чия пташка далі полетить?", "Чий пароплав краще гуде?", "Чий папірець далі полетить?" і т. ін.

Ірідприклад, гра "Чий пароплав краще гуде?". Мета: розвивати мовленнєве дихання, звуконасліду-ниння голосних звуків.

Хід заняття. На занятті об'єднують 4-5 дітей. Кожній дитині дається чиста пляшечка. Вихователь показує іграш­ковий пароплав, імітує його рух по столу і промовляє звук: "У-у-у". пливе пароплав. Запитує: "Що це? Як гуде паро­плав?"

Потім повідомляє, що в кожної дитини є свій пароплав пляшечка. Потрібно дмухати в пляшечку дуже сильно, щоб усі почули гудок пароплава. Показує як: висунути кін­чик язика, торкнутися краю горлечка, пляшечка торкається підборіддя. "У кого ж буде найголосніший гудок? Чий же пароплав найкраще гудить?" Спочатку діти виконують впра­ву по черзі індивідуально, потім усі разом.

З метою розвитку сили і висоти голосу рекомендується проводити такі ігри і вправи: "Ідіть з нами грати", "Хто, як кричить?", "Дме вітер", "Луна", "Тихо і голосно" і т. ін. Наприклад, гра "Ідіть з нами грати". Мета: розвивати силу голосу, навчати говорити голос­но, тихо, голосніше, тихіше.

Хід гри. На столі у вихователя драбинка-сходинка з кубиків. На нижній сходинці сидить лисичка, на наступній - зайчик, і на верхній - ведмедик. Вихователь: "Зайчик, ведмедик і лисичка сидять на драбинці і сумують. Дуже їм сумно, вони хочуть грати з дітьми. Давайте покличемо їх грати. Лисичка сидить на нижній сходинці. Ми її покличемо тихим голосом, вона почує: "Лисонько, іди до нас грати". Повторюють 2—3 рази. Потім голосніше кличуть зайчика: "Заїнько, йди до нас грати", і голосно ведмедика: "Ведмедику, йди до нас грати!"

Інсценівки-покази проводять такі ж самі, як і на друго­му році життя. Так, В.Петрова рекомендує показувати дітям такі інсценівки: "Паркан", "Карусель", "Повний двір", "Ка­тання з гірки" і т. ін. [115].

При цьому ускладнюється методика показів. Вихова­тель більше ставить дітям запитань, навчає відповідати фразами, реченнями.

У другій половині року дітей можна залучати до пока­зів, пропонувати дітям у ході показу виконувати окремі дії. Наприклад: "Михайлику, йди покажи, як зайчик стрибав. Скажи: "зайчик плиг-скік плиг-скік". Або ж: "Оксаночко, покажи, як ведмедик повільно піднімається на гірку. Скажи йому: "Йди, ведмедику, йди".

У процесі показу інсценівок можна використовувати художні тексти. Наприклад, гра-інсценівка "Стоїть будино­чок" [115, с. 71].

Мета: продовжувати навчати дітей розрізняти за зов­нішнім виглядом і "голосом" тварин і птахів, правильно називати їх, розвивати артикуляційний апарат; учити розу­міти художній текст без наочного супроводу.

Хід заняття. У вихователя на столі фланелеграф. Вона розповідає:

- Ось стоїть будинок. У ньому живе маленька Оленка. Ось вона. Ідуть біля будинку гуси і кричать: "Га-га-га! Ми йдемо плавати і пірнати!", - Як і про що вони кричать? „Не йдіть плавати і пірнати! Залишайтеся зі мною", - просить гусей Оленка. Та гуси пішли, не послухали дівчинку.

Йдуть біля будинку качки, перевалюються з ноги на ногу, тихо між собою розмовляють: "Кряк-кряк-кряк! Ідемо пла­вати й пірнати!" - Як і про що вони розмовляють між со­бою? - "Не йдіть плавати й пірнати, залишайтеся грати зі мною," - просить качок маленька Оленка. Та качки не розу­міють її.

Тут індик з'явився. "Я буду з тобою грати!" - сказав він Оленці. Та дівчинка злякалась індика, відмовилася з ним

грати. Індик дуже розсердився: "Вал-бал-бал! Погана дів­чинка! Бал-бал-бал!". І пішов.

Сумно стало Оленці одній. Раптом зовсім поруч загав­кало цуценя: "Тяф-тяф-тяф! Давай з тобою грати маленька дівчинко!" - Як гавкало цуценя? Оленка дуже зраділа. Вони почали разом грати: у схованки, у дожени-дожени. Стоми­лися, сіли поруч. Цуценя вирішило залишитися в Оленки назовсім. Оленка зраділа. І сказала цуценяткові суворо: "Слухай мене, мій пес: на злодіїв гавкай, до нас у хату не нпускай, а дітей не лякай, з ними грай" (Л. Толстой „Слухай мене, мій пес...").

При повторному інсценуванні роль Оленки доручається комусь із дітей, діалоги Оленки й тварин виконують також діти.

Показ театрів. Крім інсценівок дітям третього року життя показують театри: тіньовий і ляльковий. Вони зак­ріплюють уявлення про навколишнє, викликають у дитини бажання говорити, створюють емоційно-позитивний наст­рій, розвивають увагу, пам'ять, спостережливість, стиму­люють мовлення.

Для лялькового театру використовують спеціальні ляльки-петрушки. Показ спектаклю треба проводити на тлі, що не відвертає уваги дітей від іграшок (для зими — повісити простирадло, для ночі - темну тканину, а для лісу - кили­мок картину тощо).

Для тіньового театру ширма ставиться на стіл (удень навпроти вікна, увечері — за ширмою ставиться електрична лампочка), для створення декорації з іншого боку пристав-Щнються зроблені з картону й пофарбовані чорним будиноч­ки, дерева, гірки й т. ін.

Перед показом театру доцільно познайомити дітей з персонажами, щоб під час показу діти стежили за діями.

Сюжети для лялькових театрів слід добирати доступні, цікаві, це можуть бути сцени з життя дітей, тварин і птахів.

У тіньовому театрі можна показувати казки: "Курочка ряба", "Колобок" і т. ін.

З допомогою лялькового театру можна дати дітям уяв­лення про час: ранок - вечір, учора - сьогодні.

Наводимо опис такого заняття [5, с. 193-194].

Ведуча: Ранок! Іринка спить. А сонечко вже давно ди­виться у віконце. Іринко, вставай! Вставай! (Ведуча "бу­дить" Іринку). Іра не хоче вставати. Вона вчора довго не лягала спати - пустувала. Дітки, розбудіть Іринку: "Вста­вай, Іриночко, вставай, ранок уже!" (діти повторюють).

Іра (сідає у ліжку): Чого вставати? Не хочу вставати! Я потім встану (лягає).

Ведуча: Іриночко, вставай, дітки давно вже встали.

Іра: "Ну й нехай усі встали, а я не хочу вставати".

Ведуча. Ну й лежи, вередлива дівчинко. Зараз прийде Дружок і забере твою сукню!

Іра: "Ну й нехай забирає!"

Дружок (убігає): "Гав, гав, гав! Це чому ж Іра так довго спить? Уже ранок".

Ведуча: "Іра вчора ввечері довго спати не лягала - пус­тувала, а зараз вередує - не встає".

Дружок: "Гав, гав, гав! Нехай Іра спить тоді до самого вечора, а я зараз її суконьку і черевички сховаю. Сукню на стіл покладу, а черевички прив'яжу до себе на спину, і Іра їх ніколи не знайде" (прив'язує і вибігає. Входить О ля).

Оля: "Іро, Іро, швидше вставай, підемо гуляти, на вулиці так гарно, сонечко світить!"

Іра: "Не хочу вставати, хочу спати!"

Оля: "Ну й спи! Дружок, дружок, іди сюди (убігає Дружок). Давай з тобою танцювати. Іра не хоче вставати, вередує" (беруться за руки, крутяться, співають):

Світить сонце у віконці,

Світить у світлицю.

Усі ми плескаєм в долоні Дуже раді сонечку.

Іра (підняла голову): "Хто співає, хто заважає мені спати?" Оля: "Давно ранок настав, а ти спиш, вставай швидше, ІрФ>

Іра (встає з ліжка): "А де моя сукня? Я вчора ввечері по­вісила її на стілець, і черевиків немає. Вони стояли під стіль­чиком".

Оля: "Напевно, сукня й черевики втекли від такої веред­ливої дівчинки".

Іра: "У сукні й черевичок немає ніжок, вони не можуть утекти. Дітки, ви не бачили моєї сукні й черевичок?"

Ведуча: "А ти пошукай, Ірочко, краще, може, знайдеш свою сукню".

Іра (шукає і знаходить сукню, одягає її): "А де ж черевич­ки?"

Дружок: "Гав, гав, гав! Твої черевички у мене, дожени! Раз і-і два!" (Іриночка "доганяє" собачку, він від неї втікає).

Іра: Дружок, стомилась я дуже. Віддай мені черевички! Я вранці довго спати не буду... Як тільки у віконце сонечко ласвітить, і я вставатиму! (Дружок відв'язує черевички і віддає їх Іриночці).

тфедуча: "А тепер, Олю, Іра й дружок поснідають, а по­тім підуть гуляти, а ми поки без них ту саму пісеньку про сонечко заспіваємо" (ліжко й стілець прибирають зі сцени).

Ведуча: Поки ми тут з вами, дітки, пісеньку про сонечко співаємо, у долоні плещемо, Оля, Ірочка і Дружок бігають у полі.

Ігри в оповідання. Цей вид заняття можна проводити у диох варіантах. Спочатку вихователь розповідає невеличку розповідь і показує іграшки в дії. Після цього викликає ди­тину показувати дії з іграшками, а вона промовляє текст. При цьому розповіді поступово ускладнюються. Наприклад, розповідь "Толя і собачка" [115, с. 87-88].

1-й варіант. Був у хлопчика Толі собачка (показує м'я­ку іграшку собачки, звуконаслідує). Толя дуже любив свого собачку (гладив його), ходив з ним гуляти (водить по столу), годував його (імітує годування). Після цього вихователь викликає дітей, дає собачку, повторює текст, Ім'я дитини кожного разу змінюють.

2-й варіант (наступне заняття). Був у Толі собачка (по­казує того ж собачку). Толя назвав його Бобіком. Як звав собачку хлопчик? Бобік був маленький-маленький, а шерст­ка в нього була пухнаста (гладить). Толя любив Бобіка (гла­дить), годував його супом і хлібом (підводить до миски й імітує годування), грає з ним (стрибає собачка). На подвір'ї хлопчик зробив Бобіку будиночок (підводить Бобіка до будки з кубиків). Тут Бобік спав (заводить Бобіка в будку). При повторній розповіді дії показують діти.

3-й варіант (третє заняття). Був у Толі собачка Бобік (та ж сама іграшка). Шерстка в Бобіка була пухнаста, а сам Бобік малесенький. Бобік жив на подвір'ї у своєму буди­ночку (заводить Бобіка в будку). Коли Толя йшов гуляти, він завжди брав з собою Бобіка (виводить з будки). Одного разу Толя бігав з бобіком на вулиці (Бобік бігає по столу). Біля них пробіг великий злий собака (виводить іншого со­баку). Він кинувся на Толю і хотів укусити хлопчика (імітує рухи і звуконаслідує р-р-р-р). Бобік почав гавкати на вели­кого собаку (гав-гав-гав) і хапати його за лапи (показує). Почула мама, що Бобік гавкає, вибігла на вулицю і відігна­ла геть чужого собаку: "Пішов геть!" А Бобіка погладила і сказала: "Молодець, Бобік, що ти врятував Толю від злого собаки". При повторному показі вихователь залучає дітей показувати дії з собачкою.

У другій половині року В.Петрова рекомендує залучати дітей до групової гри за текстом знайомих інсценівок ("Ку­рочка і Катруся", "Катруся і кішка Мурка", "Катруся з со­бачкою", "Катрусини картинки" і т. ін. У таких іграх беруть участь 5-6 дітей. Вихователь дає їм іграшки і діти грають самостійно. З допомогою запитань, нагадувань, вказівок, доручень, безпосередньої допомоги дорослий здійснює керів­ництво такими іграми.

Розповіді-бесіди. З метою вдосконалення розуміння мовлення оточуючих, розвитку вміння слухати і сприй­мати мовлення, звернене до всіх дітей, проводять бесіди-оповідання без ілюстрацій і показу про те, що діти сприй­мали, робили на прогулянці, на занятті.

Наприклад, вихователь розповідає: "В одному селі жили Сергій і Наталка, братик і сестричка. Одного вихідного дня и ішли вони з татом і мамою до лісу. Розкажіть, діти, що во­ни побачили в лісі (діти розповідають). А ще що? Які квіти діти побачили в лісі? Сергійко зірвав красиву ромашку й подарував мамі. А що подарувала мамі Наталка? Так, і Наталочка подарувала мамі квітку — червону маківку".

Своєрідність цих занять полягає в тому, що їх можна про­водити варіативно. Вихователь може спочатку розповісти оповідання з показом іграшок. А при повторному показі за­питує у дітей, як звали дітей, що вони робили й т. ін. Наприклад, розповідь "Тарасик, кораблик і зайчик". Хід заняття. Перший раз вихователь розповідає і показує кораблик і зайчика. При повторному показі проводиться бесіда. - Жив-був хлопчик (як його звали?) Тарасик. Купив тато Тарасику в крамниці (що купив тато Тарасику в крам­ниці?) кораблик. Узяв Тарасик (що взяв Тарасик?) великий таз, налив туди (що налив Тарасик у таз?) води й пустив плавати (що пустив плавати Тарасик?) кораблик. У кораб­лик посадив (кого посадив Тарасик у кораблик?) зайчика. Кораблик був (який був кораблик?) маленький, а зайчик (який?) великий (що трапилося з корабликом?) і кораблик перекинувся (що трапилося із зайчиком?), зайчик упав у воду. Тарасик (що зробив Тарасик?) витягнув зайчика з во­ди, посадив його на сонечко і сказав (що сказав Тарасик?): "Нехай зайчик сохне".

Живі картинки - це розповіді вихователя у супроводі картинної наочності. "Живу картинку" вихователь виго­товляє самостійно. Бере великий аркуш паперу, наклеєний на картон із зображенням якогось пейзажу (ліс, поле, річка, подвір'я, будинок, вулиця й т. ін.) або місця, де буде від­буватися дія. У різних місцях аркуша зроблені надрізи, куди вставляються діючі особи: фігурки людей, тварин, птахів. Наприклад, відчиняється вікно, дівчинка визирає з віко­нечка; відчинилися двері - вийшла дівчинка й т. ін.

Розповіді вихователь складає самостійно або може ви­користати тексти з посібників. Розповідь за живою картинкою супроводжується бесідою, звуконаслідуванням, відповідями дітей на запитання [105].

Методика роботи з картинками в першій молодшій групі

На третьому році життя заняття з картинкою усклад­нюються. З дітьми проводять заняття з предметними кар­тинками, сюжетними настільними й настінними, а також використовують книжкові ілюстрації. Ускладнюються і зав­дання, які ставляться перед дітьми. А саме:

- розвивати розмовне мовлення дітей;

• навчати їх будувати речення різного типу (розповідні, питальні, окличні), за складністю (прості, складні);

• навчати правильно сполучати слова в реченні, уживати різні частини мови - прикметники, прийменники, сполуч­ники.

Заняття з картинками на третьому році життя прово­дять з підгрупками дітей (8-10 дітей). Це дає можливість залучити всіх дітей до розглядання картинки, проводити бесіди за її сюжетом.

Організація дітей на занятті може бути різною. Так, наприклад, для розглядання сюжетної картинки дітей роз­саджують на стільчиках півколом. Відстань між стільчиками і картинкою залежить від її розміру: чим менше картинка, тим ближче до неї сажають дітей. Якщо це заняття з пред­метними картинками, наприклад, дидактичні ігри з пред­метними картинками, дітей розсаджують за столами.

Заняття з предметними картинками на третьому році ускладнюються. Вони проводяться у вигляді дидактич­них ігор і спрямовані на формування у дітей узагальнень, впізнавання і називання властивостей, якостей, ознак пред­метів. Діти можуть добирати до цілого предмета його части­ни, до окремих частин знайти предмет або ж до дівчинки з лопаткою добрати картинки з верхнім зимовим одягом.

Широко використовуються серії картинок для розпові­дей із продовженням: лялька роздягається, лялька у ванні, лялька спить, лялька одягається, лялька на прогулянці, лялька обідає і т. ін.

Предметні картинки вводять у тексти дидактичних ігор. І І,е такі ігри з картинками, як "Одягаємо ляльку на прогу­лянку", "Чим нагодуємо ляльку?", "Хто що робить?", "Від­гадай і назови", "Подаруємо ляльці іграшку" і т. ін.

На перших заняттях доцільно використовувати й кар­тинки, і реальні предмети чи іграшку, з якими б діти могли виконувати різноманітні дії, що зображені на картинках. Наприклад, гра "Хто що робить?".

Мета: вчити дітей впізнавати зображення на картин­ках, називати їх фразами, виконувати дії.

Хід заняття. Вихователь добирає картинки із зобра­женням дій: дівчинка йде з прапорцем, хлопчик кидає вгору м'яч, чоловік умивається, наливає з глечика в миску воду, д і пч инка кладе ляльку спати, хлопчик стрибає з лави, хлоп­чик везе автомобіль, дівчинка поливає квіти з лійки, жінка рушником витирає посуд. Картинки кладуть зображенням униз, щоб діти не бачили малюнків.

Поруч із вихователем на столі предмети: прапорець, миска з водою, ліжко з подушкою і ковдрою, лялька, вантажний автомобіль, вазон і лійка, рушник, іграшковий посуд. Діти сидять півколом (8-10 чоловік).

Вихователь викликає дитину, пропонує взяти картинку, подивитись, назвати її, показати дітям. Наприклад, дитина взяла картинку із зображенням дівчинки, яка кидає м'яч. "Хто це?" — запитує вихователь, "Що робить дівчинка? - Так, дівчинка кидає м'яч високо-високо (показує жестом, як потрібно кидати м'яч). Подивіться, діти, як Сергійко кидає м'яч. Покажи усім. Скажи, Сергійко, "високо-високо". Ска­жіть, діти, "високо-високо".

Потім підходить друга дитина, бере картинку, нап­риклад, хлопчик з прапорцем, називає її. Після цього діти знаходять прапорець, ідуть по кімнаті з прапорцем. Заняття продовжується.

Більш складні заняття з предметними картинками про­водять як дидактичні ігри на класифікацію і групування предметів. Наприклад, дидактична гра "Кому що потрібно?".

Мета: навчати дітей групувати предмети за професій­ною ознакою, називати їх словами.

Хід заняття. У вихователя на дошці предметні картин­ки великого розміру (кухар, лікар, дівчинка і хлопчик біля пісочниці). На столі - предметні картинки: каструля, відро, ніж, ложка; градусник, ваги, мікстура, бинт; іграшки (ло­патка, совок, відерце, м'яч).

Вихователь показує картинку із зображенням лікаря, запитує: "Хто це? Що робить лікар? Що потрібно лікарю для роботи?" Пропонує дітям по черзі підійти до столу, знайти потрібну картинку, назвати її і поставити поруч з великою картинкою лікаря. Так розглядаються всі картинки.

З метою формування узагальнень можна використову­вати серію занять з предметними картинками, яку В.Петро­ва назвала "Люсини картинки" (Ім'я можна замінити на будь-яке інше — Оксанини, Марічкини, Яринчини й т. ін.).

Задля цього виготовляють лінійку з віконцями. На ар­куші картону роблять наскрізь два розрізи і через них про­пускається стрічка з клейонки з намальованими чи наклеє­ними на неї картинками (тварини, одяг, іграшки, меблі і т. ін). Стрічку тягнуть за один кінець, вона рухається, і у віконці з'являються нові картинки. Можна зробити посіб­ник на зразок „телевізор": Картинки показують від імені дівчинки Люсі, розігрують якийсь сюжет. Тоді на картинці потрібно намалювати велику дівчинку і приготувати де­кілька тематичних стрічок.

Вихователь розповідає: "Діти, Люся сьогодні ходила гу­ляти. Зараз вона вам покаже, що вона там побачила". У віконці з'являється трамвай. "Що це? Як сигналить трам­вай? Так, Люся бачила трамвай. Він йшов швидко-швидко. У трамваї їхали діти, дорослі. А Люся йшла пішки, ніжка­ми йшла й маму за руку тримала. А що ще Люся бачила?" Показує автобус, легковий автомобіль, вантажний автомо­біль.

На наступний раз Люся була в зоопарку, в овочевій кра-мниці, у крамниці іграшок і т. ін.

У другій половині року можна проводити заняття з ви­користанням загадок у вигляді гри "Відгадай, хто (чи що) це?" Вихователь перш, ніж показувати картинку, загадує описову загадку, а вже потім показує картинку. Наприклад: "Я вам, діти, зараз покажу картинку, а що на ній намальо­вано, ви відгадаєте. Що це таке? - Великий, круглий, якщо його кинути, він підстрибує, якщо штовхнути, він поко­титься". Або: "Хто це такий? -Пухнастий, сірий, на лапках кігтики, молочко любить".

На третьому році життя проводять ігри в лото за та­кими темами: "Іграшки", "Тварини", "Овочі", "Фрукти", "Транспорт", "Одяг", "Меблі". На одному занятті присутні від 4 до 8 дітей. Мета зазначених ігор - уточнення і закріп­лення знань про довкілля; уточнення, активізація словника, формування граматичної будови мовлення у дітей.

Дитині дають картку спочатку з одним зображенням, надалі поступово можна збільшувати кількість зображень на одній картці до 4-6. Дитині пояснюють правила гри. Так, вихователь показує картинку, дитина дивиться, відшу­кує у себе потрібну картинку, накриває зображення на картці. Діти називають картинки, звуконаслідують.

У першій молодшій групі можна використовувати й ін­ші види лото, які надходять у продаж для молодших дітей. Так, одне з відомих лото для дітей третього року життя можна назвати "Про ребят и детский сад" (російською мо­вою), автор З.Александрова. Воно складається з великих картинок, що зображують різні сценки з життя дітей в до­шкільному закладі (діти умиваються, обідають, одягаються, займаються, малюють, грають і т. ін.). На маленьких карт­ках зображено окремих дітей з предметами, що зображені на великих картинках (одна дитина несе мило, інша - шап­ку, третя - олівці й т. ін.). Діти добирають дрібні картинки до великих і називають їх. Таке лото та аналогічні до нього вихователь може виготовити самостійно чи з батьками. Наприклад, "Пори року". На великих картках зображені пори року, на маленьких - діти, одягнені відповідно до пей­зажу зображеної пори року, які виконують різні дії (ліплять сніговика, купаються в річці, збирають гриби і т. ін.).

Наводимо тексти дидактичних ігор, рекомендовані Г.Ло-зою з поступовим ускладненням залежно від рівня мовлен­нєвого розвитку дітей [83, с 12-13].

Дидактична гра "Зображення тварин"

Мета: навчати дітей упізнавати за зовнішнім виглядом тварин; правильно їх називати; знати та наслідувати їхні голоси. Закріпити уявлення про тварин.

Варіант 1. "Скажи, хто як кричить?"

Матеріал: 3—4 картинки, на яких зображено відомих тварин (кішку, собаку, півника, козу та ін.).

Хід гри. Вихователь роздає дітям по картинці: собака, кішка, півник тощо, пропонує назвати "Хто це?" та сказати, як кричить.

Варіант 2. "Упізнай, хто кричить?"

Матеріал: картинки із зображенням відомих тварин (кінь, корова, горобець, голуб та ін.).

Хід гри. Вихователь роздає дітям картинки, пропонує розглянути, а потім прослухати й упізнати, хто кричить. Вона імітує голос кожної тварини і пропонує дітям підняти картинку тієї тварини, голос якої почули.

Зображення одягу

Мета: закріпити назви та призначення одягу, навчати правильно вимовляти слова-іменники, слова-прикметники. Варіант 1. "Що одягнемо ляльці?"

Матеріал: картинки із зображенням сукні, черевиків, пальта, шапочки, силует ляльки-дівчинки.

Хід гри. Вихователь роздає картинки із зображенням одягу, взуття для ляльки-дівчинки. Пропонує кожній дитині сказати, що зображено на картинці, якого кольору (сукня, черевики, тощо), а потім запитує, кого можна одягти в сукню, взути в черевички: що спочатку треба одягти, а що потім?

Варіант 2. "Кому що потрібно?"

Матеріал: картинки із зображенням одягу та взуття для дівчинки (сукня, колготки, черевички, пальто, шапка) і хлопчика (сорочка, штанці, шкарпетки, ботики, шапка, пальто).

Хід гри. Вихователь роздає кожній дитині по дві кар­тинки, одну - із зображенням одягу дівчинки, другу - хло­пчика (наприклад, сукня і штанці). Пропонує назвати пред­мети одягу та "одягти" спочатку дівчинку, а потім хлопчика або навпаки.

Варіант 3. "Кого в що одягнемо?"

Мета: навчати правильно вимовляти слова, надавати їм правильних закінчень: дівчинки, дівчинку, дівчинці, хлоп­чика, хлопчикові.

Матеріал: той самий, що й у другому варіанті.

Хід гри. Вихователь показує по одній картинці із зобра­женням одягу то дівчинки, то хлопчика, пропонує назвати (Що це?), а потім відповісти на запитання: Кого одягнемо? Для кого шапку із зірочкою? А штанці? А сукню? і т. ін.

Зображення фруктів, овочів, квітів

Мета: закріпити в дітей знання про назви фруктів, овочів чи квітів, навчити впізнавати та розрізняти їх, правильно визначати колір (червоний, синій, жовтий).

Варіант 1. Гра "Знайди пару"

Матеріал: великі картинки із зображенням овочів, фруктів та парні до них картинки.

Хід гри. Вихователь роздає дітям по одній нерозрізаній картинці із зображенням фруктів, овочів, квітів, а розрізані (парні) залишає в себе.

Потім показує одну з картинок, наприклад, яблуко, і запитує: "Що це? Правильно, це яблуко. Подивіться на свої картинки і скажіть, у кого є яблуко?"

Якщо дитина не реагує, запитати її: "Подивись, Оленко, чи є в тебе яблуко? Де яблуко, покажи. А в мене, що це?" Дитина показує, відповідає. "Правильно, у мене на картин­ці яблуко і в тебе на картинці яблуко". Вихователь віддає дитині картинку та пропонує закрити нею пару.

Гра продовжується доти, поки всі діти не закриють свої картки парними картинками.

Варіант 2.

Матеріал: той самий, що й у першому варіанті.

Хід гри. Вихователь роздає дітям по 1-2 картинці. Про­понує кожній дитині подивитися та назвати, що в неї на картинці. Потім посередині стола кладе такі ж великі карт­ки і пропонує серед них знайти парну картинку та накрити її.

Гру можна повторити 2—3 рази, щоразу змінюючи дітям картинки.

Відшукування однієї картинки серед чотирьох і більше картинок вимагає від дитини значної уваги та зосередже­ності, тому цей варіант гри проводиться після того, як діти вже кілька разів зверталися до першого варіанту гри.

Можна провести ігри з простими сюжетними картинка­ми, де зображено людей, тварин у різних діях, різному стані, наприклад, ігри."Хто що робить?", "Хто сидить?", "Хто як їсть" і т. ін. Після того, як кожна дитина розди­виться свою картинку, вихователь пропонує дітям назвати, кого на ній намальовано та що хто робить?

Зображення іграшок

Мета: закріпити вміння дітей розрізняти контрастні розміри і правильно називати їх (великий, малий); розріз­няти величину предметів незалежно від їх форми; розуміти слова, що означають проміжні розміри (менший, більший) та слова: "найменший", "найбільший".

Варіант 1.

Матеріал: картинки із зображенням ведмедя, зайця, мптрьошки, башточки контрастних розмірів.

Хід гри. Вихователь роздає кожній дитині по дві картинки Із зображенням одного і того самого предмета контрастної •еличини, наприклад, башточка велика й маленька. Про­понує назвати та показати — де велика, а де маленька башточка. Ип питавши всіх дітей, показує дві неглибокі картонні ко­робки, пропонує назвати їх розмір (велика, маленька), а потім покласти великі іграшки у велику коробку, а маленькі -умаленьку. Варіант 2.

Матеріал: той самий, що й у першому варіанті.

Хід гри. На відміну від першого варіанту, вихователь роздає кожній дитині по дві картинки із зображенням різ­них предметів контрастної величини, наприклад, лялька маленька, башточка велика. Пропонує спочатку сказати, якого розміру лялька, башточка й т. ін. іграшки, а потім покласти на велику тарілку великі іграшки, а маленькі - на маленьку.

Гру можна повторити, замінивши дітям інші картинки. Варіант 3.

Матеріал: картинки із зображенням трьох розмірів -контрастних та проміжного.

Хід гри. Дітям роздають по три картинки із зображен­ням однієї і тієї самої іграшки трьох розмірів — велика, менша, найменша. Вихователь пропонує кожній дитині назвати іг­рашку, узяти й показати або викласти вряд спочатку най­більшу, потім меншу, а далі - найменшу або навпаки. Щоб діти краще засвоїли назви розмірів та адекватно викону­вали завдання, вихователь спочатку сама викладає ряд у зменшувальному порядку або навпаки: "Спочатку я покладу найменшу матрьошку, а потім більшу, тепер - найбільшу".

За таким принципом можна побудувати ігри на закріп­лення вміння розрізняти і називати колір, визначати колір і розмір одночасно, наприклад, великий ведмедик з жовтим бантом, маленький зайчик у зеленому фартусі тощо (гра „У кого яка іграшка?").

Добираючи ігри з картинками, треба послідовно усклад­нювати ігрове завдання відповідно до засвоєння дітьми програмного матеріалу. Дидактичні завдання у кожній грі з картинками зумовлюються змістом гри і, звичайно, поля­гають у розгляді картинок, добиранні їх парами за якоюсь ознакою (кольором, величиною чи призначенням зображу­ваного). Під час гри важливо, щоб діти розуміли її зміст, правильно виконували ігрові дії.

Заняття з настінними картинами. Цей вид занять про­водять з підгрупами дітей. Краще, щоб діти сиділи півколом, вільно. Картина прикріплюється на спеціальній підставці. Для колективного розглядання картинку слід розміщувати так, щоб світло падало прямо на неї або збоку. Не можна розглядати картинки проти світла.

Вихователь дає можливість дітям добре розглянути картинку. Спочатку вона сама розповідає за її змістом, а вже потім проводить бесіду. Доцільно використовувати прийом спільної розповіді дитини й дорослого. Вихователь починає, а дитина продовжує.

Дуже важливо заздалегідь правильно визначити запи­тання, що будуть поставлені дітям під час розглядання кар­тинки. Зміст і характер запитань залежить від програмового змісту заняття. Наприклад, якщо програмове заїдання поля­гає в тому, щоб збагачувати уявлення дітей про предмети, формувати в них уміння уважно розглядати картинку, називати деталі, ознаки зображеного предмета, збагачувати активний словник, тоді ставлять прості запитання, а самш Хто (що) це? А це хто (що)? Що тримає в руках? Якого кольору? Для чого він? Що роблять (відром, лопатою)? і т. ін.

У процесі розглядання сюжетної картинки треба ста­вити запитання, які привертають увагу дітей до причинно-наслідкових зв'язків: чому дівчинка плаче? і т. ін.

Під час заняття діти виконують різні дії, аналогічні до тих, що зображені на картині (будують, грають з ляльками, ходять з прапорцями), читають вірші як вихователі, так і діти.

Наприклад, розглядання картини "Узимку на прогу­лянці" (автор В.Єзикєєва, Є.Радіна).

Мета: закріпити уявлення дітей про зимові явища при­роди (холодно, мороз, сніг) і зимових розвагах; стимулюва­ти дітей розповідати за картиною фразами і реченнями.

Словник: зима, сніг, падає, сніжна гірка, санки, лопатки, катаються, копають, возять, шубка, шарф, рукавиці, ва­лянки.

Хід заняття. Вихователь запитує у дітей, яка погода на вулиці; діти пригадують, як вони гуляли на прогулянці, що робили. Показує картинку й розповідає: "Подивіться, діти, на картині намальована зима. Діти вийшли на прогулянку. Весело їм. Що ж вони роблять? Хлопчик везе свого братика. На чому він везе його? А як звати хлопчика? А це хто? Як звати дівчаток? Що роблять дівчатка? Так, Оленка й Кат­руся присіли й лопатками набирають сніг, роблять снігову гірку. Для чого їм потрібна снігова гірка? Подивіться, що це? Кого дівчатка будуть катати? Дівчатка будуть катати ведмедика. Вони саджають його на маленькі санчата. Олю, покажи, де санчата. Юрко катає свого братика, він у старшій групі, а братик - у молодшій. Діти грають дружно". У кінці заняття вихователь і діти читають вірші про зиму.

Дітям цього віку доступні й більш складні картинки про свійських тварин. Це серія картин С.Веретенникової "Свійські тварини". Заняття з картинками цієї серії сприяють розвит­ку зв'язного, описового мовлення. Крім того, це прекрасний матеріал для звуконаслідування.

Наприклад, розглядання картини "Кішка з кошенята­ми" [41, с. 187-188].

Мета: навчати дітей розуміти зміст картини, опису­вати тварин, відповідати на запитання фразами і речен­нями, звуконаслідувати, збагачувати словник дітей.

Хід заняття. Вихователь вивішує картинку і запитує: "Хто це, діти? Так, на цій картині зображена кішка-мама та її дітки-кошенята. Що робить кішка? Де кішка, покажіть? Яка кішка? Як кішка кличе своїх кошенят? Які кошенята?

Вони маленькі і дуже-дуже симпатичні. Кошенята всі різні, вони не схожі одне на одного. Це кошеня ...яке воно? Розка­жіть про нього. Правильно, кошеня маленьке, пухнасте, сіреньке. А ще це кошеня дуже веселе. Воно грає з клубком. А де воно взяло клубок? Де лежав клубок? Правильно, клубок лежав ось тут, у кошику. А як ви здогадалися, що клубок лежав у кошику? Так, у кошику лежать ще й інші клубки. Покажіть кошик, у якому ще лежать клубки. Ко­шик перевернувся. Як кошик перевернувся? Ось так. Кошик перевернувся, а сіре пухнасте кошеня відразу кинулося за клубком, що випав з кошика. Лапкою торкає клубок. Пока­жіть, яке кошеня лапкою торкає клубок. Що воно робить? Як воно торкає клубок, покажіть? Ось так. Тихесенько. Скажи: "Тихесенько". І це кошеня теж дуже симпатичне. Давайте уважно розглянемо його". Так діти розглядають друге, а потім третє кошеня. Вихователь пропонує дітям відтворити звуконаслідування: як кішка муркоче, як вона кличе своїх кошенят, як ми кличемо кошенят, які звуки відтворює кішка, коли незадоволена поведінкою своїх ко­шенят. Завершується заняття розповіддю вихователя: "Ось яка цікава картина про кішку й кошенят. Кішка з кошеня­тами жили в кімнаті, спали на килимку. Велика кішка-мама уважно дивиться за кошенятами. Одне кошеня зголодніло і хлепче молоко, друге - міцно спить, третє — закрило мор­дочку лапкою. А це веселе кошеня катає по підлозі клубок з нитками".

Г.Лоза провела дослідження з формування граматичної будови мовлення в дітей третього року життя з допомогою сюжетних картинок [83].

Автор зазначає, що одним із важливих завдань з роз­витку мовлення у дітей третього року життя є формування вміння будувати складні речення.

Щоб навчити дітей конструювати складні (складно­сурядні) речення, рекомендується застосовувати порівняльні запитання. Наприклад, під час розглядання картинки "Ді­ти вдома" можна запитати: "Що робить тато, а що робить мама?" або "Що робить сестричка, а що роблять братики?" Під час розглядання картинки "Мама й донька на прогу­лянці" запитати: "Що робить мама, а що робить донька?"

Порівняльні запитання можна використовувати і при розгляданні двох картинок, пов'язаних простим сюжетом. Наприклад, можна порівняти зображення курки і кішки та запитати: "Де сидить курка, а де сидить кішка?"; дівчинки і хлопчика - "На чому їде дівчинка, а на чому хлопчик?" (дівчинка їде на велосипеді, а хлопчик - на самокаті) і т. ін. Подібні запитання сприяють зосередженню уваги дітей на зображенні, кращому аналізу змісту картинки, а запитан­ня, що вимагають визначення просторових відношень між предметами, сприяють формуванню вміння вживати прий­менники, розуміти їх значення (в, на, під, за) та узагальню­вати.

Порівняльні запитання доступні дітям, починаючи з 2 років 8 місяців. їх варто ставити на повторних заняттях поруч з простими запитаннями.

До кожної сюжетної картинки, яка вноситься на занят­тя, виховательці слід заздалегідь підготувати пояснюваль­ний текст-розповідь, у якій коротко розкрити смисловий зміст зображення. Пояснювальна розповідь підвищує у дітей інтерес до картинки, стимулює до висловлювання, що сприяє розвитку активного мовлення дитини, розширює їхнє уявлення про предмети.

При складанні пояснювальної розповіді слід пам'ятати, що дитина опановує мову насамперед через мовлення дорослих. Тому пояснювальний текст до картинки треба будувати так, щоб у ньому були зразки речень різних за ти­пом, а саме: окличні, наказові, розповідні, питальні; за структурою - прості та складні; щоб у них був правильний порядок слів. Ураховуючи те, що діти раннього віку в роз­повідях з інтересом слухають пряму мову та легко її наслі­дують, рекомендуємо включати її до тексту. Прі* складанні тексту треба враховувати і його виховні завдання.

Дитині на початку третього року життя під час самостій­ного конструювання двоскладового речення (речення, що має головні члени - підмет і присудок), важко поєднувати в ньому більш, як два слова. Тому на перших пора* У поясню­вальний текст до картинки треба вводити речення, які складаються з 2-3 слів.

Наприклад, під час розглядання картинки, якій зоб­ражено хлопчика, що везе маленьку дівчинку, зуюжна ска­зати: "Це хлопчик Іванко. Це дівчинка Віра. Вірв сидить на санках. Іванко катає Віру". До картинки "Козв і козеня" можна скласти такі речення: "Це коза. Це козеня. Коза бі­жить. Козеня стоїть". На наступному занятті текст можна ускладнити так, щоб двоскладові речення були поширеними, наприклад: "Хлопчик Іванко везе дівчинку І^іру- Віра сидить на санках, усміхається"; "У кози є роги. "5^ козеняти є ріжки. У кози великі роги, у козеняти роги маленькі^.

На повторних заняттях рекомендується вводити в текст складносурядні і складнопідрядні речення. Наприклад: "Іванко катає Віру, а Віра радіє, сміється. Іванка везе Віру, бо він старший, а Віра ще маленька". До карти яи "Коза і козеня": "Коза - велика, а козеня - маленьке. У іс°^зи великі роги, бо коза велика, у козеняти маленькі ріжки * бо козеня маленьке". На наступних заняттях подається бЬ^ьш склад­ний текст-розповідь. Наприклад: "У хлопчика Іванка е сестричка Віра. Іванко любить свою сестричку, хоЛ^{ИТЬ 3 нею} гуляти, катає її на санках. Посадив Іванко Віру ^на санки, біжить швидко-швидко і запитує: "Не боїшся, 0Ц>о?' "Не боюся, не боюся", - відповідає Віра. Ох, і смілив & в Іванка сестричка Віра!"

Для формування в дітей граматично правильного мов­лення слід уводити в текст різні граматичні форми слів. Наприклад, до картинки "Дівчинка годує кізоньку" можна так побудувати текст: "В Оленки була кізонька. Оленка кі­зоньку любила, доглядала, годувала травичкою. Нарвала Оленка травички, дає кізоньці й говорить: "їж, їж, кізонько, травичку, травичка зелена, соковита". Тут для наслідуван­ня є слова-іменники з різними відмінковими закінченнями: Оленка - Оленки; кізонька - кізоньку — кізоньці; травичка — травички — травичку. У наведених вище текстах також є слова в різноманітних зв'язках: сестричка - сестричку, сан­ки - санках, Віра - Віру - Віро тощо.

Поряд з навчальними завданнями на заняттях з картин­кою треба розв'язувати й виховні завдання: продовжувати формувати в дітей правильне ставлення до зображуваних персонажів, їхніх дій, стосунків; виробляти вміння слухати однолітка, який відповідає, і розуміти зміст його мовлення. Для цього треба спонукати дітей до наслідування фраз того, хто відповідає, пропонувати доповнити або виправити його висловлювання (Повтори, Тарасику, що сказала Оленка? Правильно сказав Тарасик? Як правильно сказати? і т. ін.).

Наводимо опис заняття за картинкою "Дівчинка годує кізоньку" (за матеріалами Г.Лози) [101, с. 8].

Мета: формувати уявлення про козу, про відмінні оз­наки та окремі повадки, розвивати граматично правильне мовлення (надавати знайомим словам правильні відмінкові закінчення - Оленка, Оленки; кізонька, кізоньці, кізонько; трава, трави), активізувати слова: коза, роги, трава, дов­гі, жує; увести у словник слова: гострі, зігнуті, соковита.

Матеріал: картинка, підставка, указка.

Хід заняття. Діти сидять на стільчиках півколом, ви­хователь - біля підставки.

Вихователь: Діти, сядьте рівно. Зараз я покажу вам кар­тинку, а ви подивитесь і скажете, кого на ній намальовано.

Виставляє картинку, дає можливість дітям висловитися, прислухається до висловлювань.

Вихователь: Правильно, це коза (показує указкою), а це дівчинка. Валю, хто це? Сашко, а це хто? Що в дівчинки в руці? (Трава). Що дівчинка робить? (Дає траву козі). А коза що робить? (їсть травичку, бере в рот, жує). Що це в кози? (Роги). Які вони? (Довгі, гострі, зігнуті).

Діти відповідають, вихователь прислухається до вис­ловлювань дітей, схвалює правильні відповіді, а неправиль­ні виправляє. Потім вона розповідає текст. У кінці розповіді запитує: Як звати дівчинку? Хто був в Оленки? Кому Оленка давала траву? Як Оленка говорила, коли давала кізоньці траву?

Для розширення уявлень про козу на наступних занят­тях вносяться картинки: "Оленка жене козу пасти", "Коза і козеня".

За таким самим планом можна будувати заняття, що передбачають формування уявлень про інших тварин — ко­рову, коня і т. ін.

З дітьми третього року життя можна розглядати кар­тинки у книжках-картинках та ілюстрації (яскраві і великі) у дитячих книгах. Вихователь може виготовити книжку-картинку власноруч - наклеїти на картон вирізки з журналів та яскраві тематичні листівки. Книжки-само-робки зшивають з цупкого картону, наклеюють картинки тільки з одного правого боку, не більше 5-6 картинок в одній книжці. Спочатку такі книжки-картинки діти роз­глядають з дорослим, а потім - самостійно.

У процесі розглядання картинок з дітьми раннього віку (як на занятті, так і в самостійній діяльності) слід викорис­товувати художнє слово - народну творчість, вірші, пісні тощо. Це дає можливість збагачувати уявлення дітей про явища, предмети, що розглядаються, виховувати правильне ставлення до них, розвивати мовлення дітей.

Наприклад, під час розглядання картинок про тварин -півника, козу, білку тощо доцільно прочитати відповідні вірші: І.Неходи "Півник", Г.Бойка "Козуля", Г.Демченко "Білочка" і т. ін., на занятті з картинкою "Дощ іде" уривок з вірша Г.Бойка „Дощик, дощик", М.Познанської "Коза", А.Костецького "Босоноге гусеня", Г.Бойка "Кінь" і т. ін.

Коза

М.Познанська

Кізонько рогата,

Сива, бородата!

Розкажи нам, де була?

Що ти їла, що пила?

Подружись із нами,

Ти не бийсь рогами. - М-мме!

Побігайчик

Г.Войко

Біг у лісі Сірий зайчик, Сірий зайчик Побігайчик...

Босоноге гусеня

А.Костецький

• Гусенятко, гусенятко, чом у тебе босі лапки?

• А тому, що я багато люблю плавать і пірнати, а пірнати в черевичках

і не зручно, і не звично. Для розширення уявлень дітей 3-го року життя про пів­ника можна прочитати і весь вірш І.Неходи:

...Це наш Петя-петушок, Це він будить так діток,

Щоб вставали,

Не проспали,

Не спізнились в дитсадок. Вірш можна прочитати на початку заняття або в кінці його. Наприклад, розглядаючи зображення коня, вихова­тель звертає увагу дітей на його зовнішній вигляд, зазначає відмінні ознаки, а в кінці читає загадку Г.Бойка:

Я великий, я красивий,

Як біжу я, - в'ється грива,

Копитами туп-туп-туп,

По камінню цок-цок-цок,

Хвіст у мене довгий-довгий,

Хвіст у мене, мов шовковий. На наступних заняттях загадку можна прочитати на по­чатку заняття.

Розглядаючи картинку про зайчика, читають вірш-загад-ку Г.Бойка.

Г.Бойко

Довгі вуха, Нам капусту

Куций хвіст, Попсував.

Невеличкий Довгі ноги

Сам на зріст. Скік та скік...

На городі Ми погнались —

Побував - Він утік...

(Зайчик)

Добираючи художній твір, слід ураховувати вік дітей, їх­ній рівень розвитку і залежно від цього використовувати або весь віршик або його частину. Наприклад, дітям 3-го року життя доцільно дати з вірша І.Неходи "Півник" лише два рядки: "Хто це пісеньку таку нам співа: "Ку-ку-рі-ку?" Або народні слова:

Півник зранку не спить, Він голосно кричить: Ку-ку-рі-ку.

Методика використання художніх творів у роботі з діть­ми третього року життя

За програмою виховання і навчання дітей третього року життя потрібно знайомити з художніми текстами, доступ­ними для їхнього віку. Це казки, оповідання, твори усної народної творчості (малі фольклорні жанри), вірші.

Завдання щодо ознайомлення дітей з художньою літера­турою:

• виховувати інтерес, емоційний відгук до героїв худож­ніх творів;

• навчати слухати і розуміти зміст художніх творів, не відволікатись під час слухання;

• відповідати на запитання за змістом художнього твору;

• збагачувати словник дітей лексикою з художніх творів;

• навчати повторювати окремі речення, образні вирази, повтори;

• повторювати за вихователем короткі забавлянки, вір­ші. На кінець року діти повинні знати напам'ять забавлянки, вірші, уміти їх розігрувати, брати участь в іграх-драмати-заціях за змістом художніх творів.

У першій молодшій групі проводять 4-5 занять на тиж­день з художньої літератури. З-поміж них: розповідання казок (настільний, іграшковий, тіньовий, ляльковий театри), розігрування забавлянок і українських народних пісеньок, читання оповідань, віршів, ігри-драматизації.

Міцно й надовго входить у життя дітей цього віку казка. Упродовж року дітям потрібно розказати 5-6 казок. Казку потрібно в цій групі обов'язково розповідати, дітям легше слухати розповідь, ніж читання. Нову казку супроводжують наочністю.

Доцільно поєднувати розповідь казки з її показом через різні види театрів (картонажний, фланелеграф, іграшок, настільний, тіньовий). Нова казка розповідається на занятті двічі. При повторній розповіді дітей залучають повторювати окремі слова, фрази, пісеньки. У кінці заняття дітям пропо­нують пограти з фігурками героїв казок.

Одна й та ж сама казка повторюється упродовж року кілька разів у різних видах театрів, через демонстрацію діа­фільму, показ лялькового театру. Діти з радістю впізнають знайомих персонажів, підказують вихователю хід подій, стають "спів-розповідачами" вихователя.

Дітей потрібно вчити слухати і розуміти казки і без наочного супроводу. До таких занять дітей обов'язково го­тують. Вихователь розглядає з дітьми ілюстрації у книжці, дає характеристику персонажів: "Подивіться, діти, які ма­ленькі козенята, мама-коза пішла за травичкою. А козенята залишилися одні. А ось і вовк, великий вовк, зубами - клац!" На наступний день вихователь розповідає казку, у кінці за­няття знову розглядають ілюстрації.

Добре знайомі казки в кінці року діти вже можуть роз­повідати разом з вихователем за допомогою наочності. На­приклад, вихователь збирається розповідати казку "Курочка ряба". Вона починає: "Жили-були (виставляє фігурки діда і баби)... Хто, діти?... І була в них ... (виставляє курочку)... Хто?" і т. ін.

Такі казки, як "Ріпка", "Козенята та вовк" діти вже можуть драматизувати, при цьому бажано використовувати музич­ний супровід.

Дітям третього року життя читають оповідання без су­проводу наочності, на слух. Це невеликі оповідання К.Ушинсь-кого, Л.Толстого та ін.

Наприклад, Лялька (Л.Толстой)

Була в Насті лялька. Настя звала ляльку дочкою. Мати дала Насті для ляльки все, що потрібно. Були в ляльки спід­ниці, кофти, хустки, панчохи, були навіть гребінці, щітки, намисто.

Зима (Л.Толстой)

Була зима, але було тепло. Було багато снігу. Діти були на озері. Набрали снігу, почали ліпити ляльку. Руки мерзли.

Зате лялька вийшла гарна. У роті в ляльки була люлька. Очі в ляльки були з вуглинок. Цуценята (Л.Толстой)

У Розки були цуценята в дворі на сіні. Розка пішла. Діти прийшли й узяли цуценя, віднесли на піч. Розка прийшла, не знайшла цуценяти й скавучала. Потім знайшла цуценя і скавучала біля печі. Діти зняли цуценя і дали Розці. І Розка віднесла цуценя в роті на місце.

Гуси (К.Ушинський)

Вийшла господиня і кличе гусей додому: "Тегі, тегі, тегі! Гуси білі, гуси сірі, ідіть додому!" А гуси шиї довгі витягну­ли, лапи червоні розчепірили, крилами махають, носи роз­кривають: "Га-га-га! Не хочемо додому йти, нам і тут добре!"

Ляльчине ліжко (Л.Славша)

Жила-була дівчинка Галя, в неї була лялька Катя. Галя грала з лялькою і спати її клала в ліжечко. Раптом ліжечко зламалося. Ніде ляльці Каті спати. Взяла дівчинка Галя молоточок і цвяшки й сама поладнала ліжечко. Є тепер у ляльки ліжечко.

Мишка (В.Федяєвська )

Сіренька мишка жила в нірці. Одного разу вона почула запах сиру. "Ох, краса яка!" - сказала вона. Подивилась миш-ка через шпаринку, чи нема десь близько кота Васьки. Його не було. Вона тихенько підкралася, понюхала й знайшла сир. Тільки почала вона його гризти, раптом звідкілясь -Васька. Мишка кинулася швидше у свою нірку.

Вихователь читає оповідання, дає можливість зрозуміти прочитане, потім читає ще один раз, пропонує повторити окремі слова, звуконаслідування з допомогою запитань. Наприклад, до оповідання К.Ушинського "Гуси": Як госпо­диня кликала гусей: "Тегі-тегі-тегі! Гуси білі, гуси сірі, біжіть додому!" Після цього оповідання читається ще раз.

У методичній літературі описуються різні прийоми ро­боти з художніми текстами. Так, А.Ануфрієва і О.Митю­кова рекомендують читати дітям одне й те ж саме оповідан­ня з поступовим ускладненням сюжету новими деталями, тобто оповідання з поступово розвивальним сюжетом.

В.Гербова рекомендує читати оповідання за частинами, із зупинками. Вихователь читає оповідання (частину), по­тім звертається до дітей з 1-2 запитаннями, надалі читає ще одну частину і знову звертається до дітей з 1-2 запитан­нями, після чого вже завершує читання оповідання.

Після такого читання-бесіди вихователь обов'язково читає все оповідання від початку до кінця. Можливий і та­кий прийом. При повторному читанні вихователь зупиня­ється, дає можливість дітям домовляти фрази, слова.

Л.Славина вважає, що дітям третього року життя дос­тупні розповіді морального змісту, вони вже здатні зрозу­міти мораль оповідання, дати елементарну оцінку героям: "поганий", "добрий". Вихователь читає 2-3 рази таке опові­дання, проводить бесіду. Діти з'ясовують, хто "добрий", "гарний", а хто "поганий".

Колисанки в роботі з дітьми раннього віку. Колисан­ка - це перший поетичний твір, з яким зустрічається дитина вже в перші дні свого життя, вона чує його з вуст най­ближчої людини — матері. Вони містять у собі емоційно на­сичену функцію встановлення контакту між матір'ю та немовлям без сторонніх слухачів. У них відбита глибока материнська любов, оспівується світ добра, краси й справед­ливості, який кожна матір прагне виплекати у своєї дитини. Тому в них відображаються найглибші почуття людини, вони захоплюють своєю ніжністю, безпосередністю, просто­тою. Це — перші уроки духовності, моральності, чесності, чемності (добре, погано, можна, не можна), шанобливого ставлення до праці. Колисанки допомагають ознайомити дитину з навколишнім світом, це перші поетичні твори, які дитина запам'ятовує, повторює слова, фрази. Це й перші музичні твори.

Головна функція колискових пісень - впливати на стан і настрій дитини в момент засинання. "Багаторазове погой­дування з повторенням однієї і тієї ж музичної фрази -поспівки вузького діапазону в одноманітному ритмі, - заз­начає Г.Довженок, - позитивно діє на психіку дитини і швидко її заколисує. Водночас ці пісні є ще й неусвідом-леним початком проникнення малечі у світ мистецтва, що є важливим виховним елементом" [43, с. 36]. У колисанках органічно поєднуються пізнавальний (повчальний) та естетичний (мистецький) аспекти на "...найдоступнішій для дітей хвилі - емоціональній. Поступово, краплина за краплиною, вбираються й запам'ятовуються через пісню... фонетичні, лексичні й морфологічні особливості поетичної мови, а далі - усе коло образності, конкретні засоби мис­тецького уособлення тих чи інших відтінків почуттів і думок, що врешті-решт приводять до усвідомлення національної самобутності мистецтва".

Колисанкам як жанровій різновидності фольклору при­таманні специфічні риси та характерні тільки для них особ­ливості. Розглянемо їх.

Змістова характеристика колискових пісень характеризу­ється оспівуванням дитини й матері. Найпоширеніша група пісень, у центрі яких - дитина й турбота про неї. Задо­вольнити її потреби допомагають супроводжуючі дійові особи: Котик, гулі, шпаки, Сонко, Дрімота та сама мати.

Співаючи пісню, дитині бажають здоров'я, немовляті здоров'я приносить спокійний сон. Тому, заколисуючи ди­тину, мати закликає Соя та Дрімоту, ці персоніфіковані об­рази, принести малечі тихий, міцний, спокійний сон: Ой ходить сой коло вікон, А дрімота коло плота. Питається сон дрімоти:

• А де будем ночувати?

• Де хатонька теплесенька.

Де дитина малесенька.

- Там ми будем ночувати,

Дитиноньку колихати. Особливістю українських колисанок є те, що образ Кота постає в них першим оберегом, який перебирає на себе всі незгоди, усе лихо, він оберігає сон та здоров'я малюка, зако­лисує його:

А-а, котино!

Засни, мала дитино!

Ой на кота все лихо,

Ти, дитино, спи тихо!

Ой кіт буде воркотати,

Дитинонька буде спати! Центральним атрибутом колискових пісень є колиска з мальованими бильцями, золотими вервечками, срібними дзвіночками, пуховими подушками, шовковою ковдрою:

Ой ну, люлі, люлечки,

Шовковії вервечки,

Мальовані бильця,

Ходім до Кирильця... У змісті колискових пісень переважають практично-побутові функції, як-от: нагодувати, вдягти, взути немовля, опоетизовуються процеси годування, вдягання. Щедра й ніжІІа мати пропонує дитині калачі, кашу з молоком, варе­ники, лемеші, куліш, кутю, солодке яблучко та грушки, сливки, пряничок та бубличок з маком. А приносять все це дитині гулі:

Ой ну, люлі, люлі, Налетіли гулі Та й сіли на люлі. Стали думати-гадати, Чим дитину годувати: Кашкою, молочком, Солоденьким медочком...

А щоб одягти дитину, мати знову звертається до Кота:

Ой кіт-воркіт

На віконечко скік,

А з віконечка на торжок,

Купив собі кожушок,

І шапочку бобровую,

І стьожечку шовковую.

Треба з котика зняти,

А дитині дати,

Щоб тепленько було спати. У наступній групі пісень оспівуються образ матері, її тур­бота про дитину, роздуми над долею, страждання, смуток.

Оспівує мати і свої сподівання на щасливу материнську долю, якій не судилося сповнитися:

Мати сина колихала,

Дня і ночі не доспала

Та думала - добрий буде,

Що він мене не забуде.

Мати сина годувала,

Всю неділю покладала,

• Може, мені хоч на старість

• Буду мати з нього радість...

• А він ледащиченька, Свою неньку зневажає, З двора її виганяє.

Серед українських колисанок чимало й таких, які нага­дують пародію на них, з комедійними образами діда й баби:

Колисала баба діда Звечора до обіду, Поки стало в торбі хліба. Як не стало в торбі хліба, Покинула баба діда.

- Ой ти, діду бородатий, Чом ти й досі не жонатий? Чом ти, діду, не співаєш? Бо ти, діду, язика не маєш!

Своєрідними є колисанки за характером художніх засобів виразності.

Створенню пісенних образів сприяють прості художньо-зображувальні засоби мови: епітети, порівняння, метафори, численні повтори, звертання, риторичні запитання, діалоги:

А-а-а!

• Киця Мура, де ти була?

• Я гукала, ти не чула. А-а, а-а, а!..

Для колисанок характерна своєрідна вокалізація або на голосних звуках (а-а-а, е-е-е), або на рівноскладових слово­сполученнях (баю-баю, бай; люлі, люлі, люлі; лю-ляй же, люляй; чуч-беле, чуч-беле), низький регістр співу, урівнова­жена (у стабільному темпі) манера виконання, спрямована на збереження психологічного спокою дитини.

Колискові пісні композиційно прості. Ось чому їх здавна використовувала народна педагогіка: "Пісня, звернута до дитини, стає художнім втіленням однієї з найважливіших концепцій народного світогляду — неподільності добра й праці, чесності й праці. Прості й водночас мудрі народні твори не вдаються до прямої дидактики, а через яскраві, колоритні образи, використовуючи найхарактерніший для дитячого фольклору художній прийом - олюднення якос­тей та дій персонажів пісень, малюють захоплюючу, цікаву й повчальну картину".

Колискові пісні повинні звучати над колискою з перших днів життя немовляти. Не завадять вони й дитині дошкіль­ного віку. Тиха, чарівна мелодія колискової пісні з вуст матері чи бабусі (або магнітофонний запис, платівка) заспокоюють дитину, вливають у її душу любов до рідного слова, до мело­дії їси рідної мови.

З дітьми всіх вікових груп слід заучувати й розігрувати тексти колисанок на індивідуально-групових заняттях. Наприклад, розігрування колисанки "Коте білий, коте сі­рий" з дітьми третього року життя.

На столі у вихователя — іграшкове ліжко, в ліжку -лялька, біля ліжка — котик. П'ятеро-шестеро дітей сидять півколом на стільчиках. Вихователь тихо співає колискову й супроводжує слова діями - погладжує котика:

Коте сірий, коте білий,

Коте волохатий,

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти.

Котусь буде воркувати,

А дитина буде спати. "Втомилась Оленка маленька, лягла в ліжко й хоче заснути та котик їй заважає, ходить по хаті, нявчить. Да­вайте, дітоньки, попросимо котика всі разом, щоб він не заважав нашій Оленці спати. Я буду співати, а ви тихесень­ко-тихесенько мені підспівуйте^,\ ~ каже вихователь. Вона співає, а діти підспівують (пісня виконується на одному занятті три-чотири рази). На наступному занятті цією ж ко­лисанкою загойдують ведмедика чи зайчика. Одна й та сама пісня повторюється на кількох заняттях, аж поки діти не запам'ятають "її текст. Поступово вихователь уводить нові текстові варіанти цієї колисанки. Відтепер уже з'являються двоє котів, які оберігають ляльчин сон:

Ой ну, котів, котів два,

Сірі, білі обидва.

Сірі, білі, волохаті

Полягали коло хати,

Не збудіть малого дитяти:

Воно в нас малесеньке,

Воно спати радесеньке. Поступово читають дітям складніші за змістом коли­санки з цієї самої теми. Спочатку "нарощують" слова, про­довжуючи сюжет та змінюючи окремі вирази:

Ой ну, коте, котина!

Засни, мала дитина!

на]

ді'і

"У*

ПІП

Коте волохатий,

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти!

Дитятко маленьке,

Воно спати раденьке,

Ой ну, коту рудку,

Вимети хатку!

А ти, коте сірий,

Вимети сіни!

Та піймай мишку,

Та вкинь у колиску;

Мишка буде грати,

А мала дитина спати. Далі вихователь пропонує й нові ускладнені текстові зіанти, за змістом яких дії імітують та виконують самі и - розмовляють з котиком та дитиною (лялькою): А ти, коте сірий, Та вимети сіни, Та піймай мишку, Та пусти в колиску. Мишка буде грати, Коток воркувати, Лялечка буде спати, А я буду колихати, А щоб спало, щастя мало, А щоб росло, не кричало, А щоб росло, не боліло, На животик не хворіло, На серденьку здоровіло. Щоб рісточки у кісточки, Розум добрий в голівочку. А-а-а!

Знайомі колисанки діти співають у дидактичних іграх './підемо ляльку спати", "На добраніч, мої любі", "Коли-їси нашій лялі" та інших, на вечорах співу.

Забавлянки й утішки в розвитку мовлення дітей. За­бавлянки, утішки - це коротенькі пісеньки або віршики, поєднані зі своєрідними вправами й покликані зміцнювати дитину фізично, підтримувати радісний, бадьорий настрій. Це - своєрідна форма емоційного спілкування дорослих з дитиною, побудована на глибокому знанні психології дити­ни різного віку. Для найменших, які тільки-но починають сидіти, у народі складено своєрідний тип забавлянок - чу-кикалок (гуцикалок) з похитуванням, підкиданням дитини на коліні або на одній нозі:

Ой чук,чук,чук,

Наловив дід щук!

А бабуся пліточок —

Годувати діточок,

А бабуся карасиків -

Годувати Тарасців;

А бабуся окунців -

Годувати молодців. Для немовлят - утішки-ігри з пальцями. Це різні ва­ріанти "Сороки-ворони", "Сороки-довбухи" та "Варила ма­мочка кашечку":

Варила мамочка кашечку, варила.

Одному дала до горнятка,

Другому до мисочки,

Третьому до кайстроника,

Четвертому дала до ложки,

А п'ятому не дала,

Бо не приніс сала. Для дітей, які опанували рідну мову, пропонуються за­бавлянки-діалоги (зважаючи на те, що це вік інтенсивного розвитку діалогічного мовлення):

• Лася-Прася,

• У лісі,

• Що їла?

• Горісі,

• Чим кусала?

• Зубами.

• Куди клала?

• До мами.

У більшості забавлянок закладена практично-діяльна функція, що передається різноманітними рухами:

Дибки, дибки! Ходить котик по лавочці, Водить кішку за лапочки: Диб, диб, диб! Ця утішка супроводжує навчання ходіння. Забавлянки ознайомлюють дітей з трудовими процеса­ми ("Гу-ту-ту, варю кашу круту", "Куй-кую чобіток", "Печу, печу хлібчик"), прославляють працю, засуджують нероб.

У змісті забавлянок передаються морально-етичні пов­чальні мотиви, спрямовані на формування майбутнього сві­тогляду, духовності дитини:

Гопа, гопа, гопа-чуки, Наварила мама щуки, Та не знала, де подіти, Та кинула межи діти,

— А ви, діти, не сваріться, Та рибкою поділіться.

А ви, діти, пам'ятайте,

Свою матір споминайте. Вік, на який припадають забавлянки, є сензитивним для мовленнєвого розвитку малюків. Саме тому народ ство­рював для них бездоганні поетичні мовленнєві зразки. У них дитина зустрічається з різноманітними звуконасліду-ваннями. Тут і скрекіт сороки (скро-ко-ко), скигління зай­чика (скугу-гу, ску-гу, скау-скау), цвірінькання горобця, Курликання журавлів (трі-рі-рі); шелестіння листя (шу-шу-ні і/, ш-ш-ш^, звукосполучення на позначення руху (гойда-да, іоіїда-ша, чуки-чуки, тосі-тосі, а-та-та, хиті-хиті).

Ураховано й особливості запам'ятовування дітей, тому кожна утішка має багато повторів. Повторюються почат­кові слова ("Варила мамочка кашку, варила", "Ладки-лад-ки", "Тосі-тосі"), слова-звернення("Зайчику-зайчику", "Мишко-мишко, де була?"), дієслова ("їхали-їхали", "печу-печу", "товчу-товчу"), повторюються числа, звуконаслідувальні слова:

Та й було у баби

Сім котів,

Сім котів, сім котів, Сім котів. Та й виорала Сім ланів, сім ланів, Сім ланів...

Забавлянки по-різному використовуються на занятті. Більш складна забавлянка дається тільки одна на занятті з попередньою підготовкою дітей. Наприклад, "Сорока-воро­на". Перед тим, як читати забавлянку, вихователь показує ілюстрацію сороки, розглядають її, називають словом "со­рока", "сорока-ворона". На занятті вихователь читає забав­лянку:

Сорока-ворона

На припічку сиділа (показує ілюстрацію), Діткам кашку варила.

- Цьому дам, цьому дам (загинає свої пальці), Цьому дам і цьому дам;

А цьому (відгинає великий палець) не дам,

Бо він дров не носив,

Діжі не місив,

Хати не топив,

Діток гулять не водив -

Справжній лежень.

- На тобі, на тобі, на тобі!

При повторному читанні викликає до себе дитину, чи­тає забавлянку й загинає пальчики дитині, стимулює дітей повторювати окремі слова і фрази. Забавлянку читають на 3-4 заняттях, поки діти самі будуть виконувати рухи за текстом та повторювати фрази.

Більш легкі і знайомі забавлянки можна давати по 2—3 на одному занятті. Наприклад, спочатку вихователь читає добре знайому дітям забавлянку "Сорока-ворона" (гра з паль­чиками).

Потім читає нову забавлянку "Наш хлопчик" (також гра з пальчиками).

Оцей пальчик — наш дідусь (показує великий палець),

Оцей пальчик - баба (показує вказівний),

Оцей пальчик - наш татусь (показує середній палець),

Оцей пальчик - мама (безіменний палець),

Оцей пальчик - хлопчик наш, (показує мізинець)

А звуть його ... Іванко.

Читає 2-3 рази, при повторному читанні діти показу­ють пальці, повторюють слова.

Можна використати і третю знайому забавлянку "Гу-ту-ту! Гу-ту-ту!". Вихователь показує хлопчика Іванка: "Це — наш маленький пальчик, гарний хлопчик-козачок. Ми зараз зваримо йому кашку і погодуємо його". Садить на стіль­чик ляльку, бере іграшковий горщик, ложку і промовляє забавлянку:

Гу-ту-ту! Гу-ту-ту! Вари кашу круту, Підливай молочка, Погодуй козачка! Викликає дітей "годувати" ляльку, повторювати окремі олова тексту.

Заняття з розігрування забавлянок на третьому році життя мають свою специфіку. На таких заняттях широко використовуються ігрові прийоми, максимальна активність дітей, обов'язкове виконання дітьми різних дій з предме­тами.

Ефективність такого заняття багато в чому залежить і від прийомів, які вихователь використовує на початку заняття. Так, В.Гербова описує різні прийоми попередньої роботи на першому етапі заняття [33, с. 30-31].

Перед тим, як читати забавлянку, дітям показують пред­мет, іграшку чи ілюстрацію. Наприклад, показують іграшку кота перед читанням забавлянки "Ой ти, коте сірий". А вже потім читають забавлянку в супроводі тієї ж наочності.

Можна використовувати фланелеграф, показати пред­метні й сюжетні картинки за змістом забавлянки. Наприк­лад, заклички-забавлянки "Сонечко, сонечко" і "Вийди, вийди, сонечко". На фланелеграфі вихователь виставляє сонечко, промовляє слова:

Сонечко, сонечко,

Виглянь у віконечко

(показує віконце з сонечком)!

Я маленький хлопчик

(показує хлопчика),

Виліз з дудочкою на стовпчик,

На дудочку граю,

Усіх вас забавляю. Читає двічі, прибирає наочність. Потім говорить: "Дітки, усі люблять сонечко, усі його закликають. Ось послухайте й подивіться". Читає закличку й на фланелеграфі вистав­ляє наочність.

Вийди, вийди, сонечко, На дідове полечко, На бабине зіллячко, На наше подвір'ячко, -На весняні квіточки, На маленькі діточки, Там вони граються, Там дожидаються. Перед читанням забавлянки можна провести дидактичну гру, пов'язану зі змістом забавлянки. Наприклад, перед

читанням забавлянки "Рано-вранці на дуду" вихователь пропонує пограти в гру "Хто це?". На столі ширма, за шир­мою - іграшки. Вихователь відтворює звуки, а діти їх відга­дують: корова мичить - му-му-му; дудочка - ду-ду-ду; козе­нятко — ме-ме-ме. Потім читає забавлянку. Рано-вранці на дуду Пастушок: "Ту-ру-ду-ду!" А корівки в тон йому Затягнули: "Му-му-му!" Йди, Муренько, в зелен гай, В чистім полі погуляй, Йди травиці попаси, Молочка нам принеси. Читання забавлянки супроводжується показом наоч­ності (дудочка, корова, пастушок) і діями (грає на дудочці).

Нова забавлянка читається на занятті 3—4 рази. У про­цесі кожного читання (на наступних заняттях) вносяться певні зміни. Так, наприклад, перший раз читають забавлян­ку з наочністю, другий раз — без супроводу наочності, третій раз — знову в супроводі наочності. Можна під час другого і третього разу читання давати нову наочність та залучати дітей до виконання рухів і різноманітних дій. Вихователь пропонує дітям промовляти (додавати) окремі слова, фрази, речення; показувати дії на слова вихователя (ніжками топ-топ, ручками хлоп-хлоп, полетіли, полетіли і т. ін.).

Вихователь може запросити дитину до себе й розповісти про неї забавлянку. При цьому обов'язково, як це рекомен­дує Р.Жуковська, вставити у зміст забавлянки ім'я цієї ди-•іими. Наприклад:

Водичко, водичко,

Помий (Олі, Каті, Вані й т. ін.)

Личко, рожеве та біле,

Як яблучко спіле!

Можливий і такий варіант, коли після двох разів читання забавлянки вихователь пропонує дітям встати всім у коло й пограти (за текстом забавлянки виконувати дії разом з вихователем). При цьому слід дітям роздати відповідні ат­рибути за текстом забавлянок (дудочки, дзвіночки, м'ячі, візок, конячку, котика і т. ін.).

Одна й та ж забавлянка читається на 2-4 заняттях з різ­ними варіаціями і ускладненнями. Наприклад, забавлянка "Бім-бом".

На першому занятті вихователь читає перший раз за­бавлянку, діти слухають:

Бім-бом, дзелень-бом! Загорівся кицин дом. Біжить курочка з відром, Біжить півничок з цебром. Бім-бом, дзелень-бом! Щоб гасити кицин дом! Бім-бом, дзелень-бом! Біжить котик з помелом. Погасили помелом -Стоїть цілий кицин дом. Лише котик зажуривсь, Бо хвостик присмаливсь. Другий раз читає і показує на фланелеграфі. Після тре­тього разу читання стимулює дітей повторити слова "Бім-бом, дзелень-бом!".

На другому занятті читає забавлянку в супроводі театру іграшок. На столі - іграшковий будиночок, дзвіночок, ку­рочка, півник, котик, відро, помело. Стимулює дітей повто­рити фрази, речення. Читає 2-3 рази.

На третьому занятті читається забавлянка у супроводі тіньового театру або показується через панно "Живі кар­тинки".

На четвертому занятті діти інсценують забавлянку. Ви­хователь улаштовує будиночок, роздає дітям шапочки (котик курочка, півник) і відповідні атрибути (відро, цебро, помело). Читає тексі?, відтворює звуки колокольчика. Діти по черзі біжать до будиночка гасити його.

Наводимо приклади розігрування утішок, забавлянок.

Кую-кую чобіток

На столі лялька, узута в чобітки, лежить молоточок. За столом сидять троє-четверо дітей і вихователь. Вона знімає чобіток з ляльки, свої дії супроводжує словами: "Які гарні червоні чобітки в нашої Ганнусі. Та ось біда, вони трохи зносились, їх треба підкувати. Де мій молоток? А ось і він". Читає утішку, тримаючи в одній руці чобіток: Кую-кую чобіток, Подай, бабо, молоток.

(Бере сама молоток й імітує підбивання чобітка.) Не подаси молоток Не підкую чобіток. Під час повторного читання замість слова "бабо" вихо­ватель називає ім'я дитини: "Подай, Олю, чобіток". Через день-два діти можуть виконувати всі дії на слова і прохання дорослого: зняти з ляльки чобіток, узяти молоток і під­бивати чобіток. Летів горобчик

Діти разом із вихователькою сидять за столом. На столі українська піч (зроблена з картону), іграшковий стіл, на яко­му лежать калачі. У руках у вихователя пташка-іграшка. Діти розглядають іграшки, називають їх. Потім вихователь пропонує їм послухати українську народну пісеньку.

Летів горобчик

(імітує рухи горобчика).

Жив, жив, жив!

- А де ж мені сісти? (шукає, розглядає).

- На печі (сідає).

- А що ж мені їсти? (підлітає до столу).

• Калачі.

• Гам (імітує рухи горобчика, що дзьобає калач).

Вихователь двічі читає, опісля запитує: "Як кричав го­робчик?" Пропонує повторити разом: "Жив, жив, жив". - "Де ж сісти горобчику?". Діти відповідають: "На печі". - "Що ж їсти горобчику?" - "Калачі" - "Як їв горобчик?" - "Гам". Пов­торне розігрування, дії з горобчиком виконують діти.

Поїдемо, синочку, з тобою в село!

На столі сидить лялька-хлопчик. З другого кінця - ло­ша, корова, теля, вівця, порося, коза, собака, кішка, курка, півень. Діти розглядають їх, називають. Вихователь читає утішку, показує потрібну іграшку-тварину.

Поїдем, синочку,

З тобою в село.

Багато побачим,

Почуємо там.

Лошатко: "І-го-го!"

Корівонька: "Му-у-у!"

Телятко: "Мі-мі-мі"

Вівця: "Бе-е-е!"

Поросятко: "Хрю-хрю-хрю!"

Кізонька: "Ме-е-е!"

Собачка: "Гав-гав-гав!"

А киця: "Няв!"

Курочка по сінцях: "Ко-ко-ко!" А півничок на подвір'ї: "Ку-ку-рі-ку!" Під час повторного розігрування вихователь роздає тва­рин дітям (беруть участь 10 дітей), діти показують тварину, називають її і звуконаслідують.

Інсценування й драматизація забавлянок та утішок проводиться в години розваг у другій половині дня. Усі діти сидять на стільчиках півколом. Одну утішку драматизують чи інсценізують три-чотири рази. Зайчику, зайчику Зайчику, зайчику, Де ти бував?

• У млині, у млині.

• Що ти чував?

— Там були кравчики,

Перебили пальчики,

Ледве я втік

Через бабин тік,

Та через колоду,

Та хвостиком у воду -

Шубовсть.

Утішку драматизують двоє дітей: одна дитина запитує, а зайчик (у шапочці зайчика й з хвостиком) відповідає. На останнє слово "шубовсть" зайчик сідає на стільчик.

Інтегровані заняття у групі раннього віку Тематичний блок "Свійські тварини" Тема: Собака

Мета: Розвивати увагу, швидкість реакції, дрібну мо­торику рук. Стимулювати активне мовлення. Навчати пов­торювати віршований текст та відгадувати загадки. Розви­вати навички роботи з предметними картинками. Навчати робити будиночок для песика лічильними паличками.

Матеріали: лічильні палички, предметні картинки із зображенням собак, іграшка-саморобка "Будинок", іграшка-собака.

Хід заняття

1. Розвиток мовлення. Робота з предметними картин- ками

Вихователь пропонує дітям запитання за предметними картинками:

- Це великий собака, а це ...?

Що робить цей собака? (стоїть, лежить, сидить) -З чим грається цей собака? (з м'ячиком)

- Як зветься дитинча собаки?

Якого кольору цей собака? (білий, чорний, рудий тощо).

2. Слухання та повторення віршика В.Заєць "Гав".

Пес на службу наля - Гав: Пізно спати він ля - Гав,

Рано з буди вибі - Гав,

На городі все чи - Гав

На пташині зграї Гав:

- Гав-гав-гав! Гав-гав! Гав-гав!

3. Рухлива гра "Песик, дожени!"

У вихователя в руках іграшка-собака. Вихователь читає вірш:

Ось сидить наш пес Борис,

Заховав у лапи ніс.

Песик - песик! не лежи,

А ... (Оленку) дожени! Дитина, ім'я якої назвали, встає і біжить від собачки, вихователь - доганяє. Слід пропонувати дітям повторювати вірш разом із вихователем.

4. Художньо-предметна діяльність.

Вихователь пропонує дітям відвести песика додому, бо він дуже стомився.

Робота з іграшкою-саморобкою.

• У якому з будиночків живе песик?

• У будиночку є стіни? Покажіть. -А де дах? Покажіть.

-А це що? (двері). Двері відчинені? (ні).

— Давайте допоможемо песику увійти в будиночок. Діти по черзі відчиняють та зачиняють двері на гачок,

граються з маленькими іграшковими собачками. Робота з лічильними паличками

Діти за взірцем вихователя викладають на столі або на під­лозі будиночки для песиків. У процесі роботи вихователю слід коментувати кожну свою дію, наприклад: "Ось так я роблю одну стіну, потім іншу...".

У кінці заняття діти розміщують у будиночках готові зображення собачок.

Залежно від рівня підготовки дітей, можна пропонувати назвати свого песика, розповісти про нього тощо.

Тема: Свійські тварини. Собака та кіт

Мета: Розвивати увагу, швидкість реакції, координацію рухів, дрібну моторику рук. Стимулювати активне мовлен­ня. Навчатись розуміти та повторювати віршований текст, імітувати звуки. Навчатись ліпити мисочки з пластиліну.

Матеріали: іграшка-саморобка "Будинок", пластилін, до­ріжка з різноманітного матеріалу, маленькі іграшки: лялька, кошеня, песик.

Хід заняття

1. Розвиток мовлення. Робота з іграшкою-саморобкою Бесіда за картинкою. У ході бесіди діти відчиняють двері,

вікно ... та знаходять там відповідні іграшки:

- Хто живе у великому будинку? (дівчинка Оксанка). Зараз вона вигляне у віконце.

-А хто живе в будці?

- Подивіться на дах. Хто там ходить? (кішка)

- Оксанка виходить з будиночка та гукає: "Киць-киць-киць!" Кого гукає дівчинка?

Як відповідає кішка?

- А песик як гавкає?

-Як гавкає великий собака? А як гавкає маленький песик?

2. Рухлива гра "Киця на доріжці".

Вихователь пропонує дітям закінчити робити доріжку для дівчинки (песика, киці). (Доріжка з кольорових олівців, корків тощо).

Коли доріжка готова - діти по черзі ходять по ній. Вихо­ватель читає віршик:

Кицю, киценько, тікай! На доріжку не сідай: Наша дівчинка піде, Через кицю упаде.

3. Розвиток мовлення. Слухання вірша Г.Гриненка "Котик".

Котик мився язичком, Я прийшов із рушничком.

— Ось, — кажу, - рушник приніс: Витри вуха, витри ніс! На рушник не глянув котик: Витер лапкою свій ротик. 4. Художньо-предметна діяльність. Ліплення з пласти­ліну мисочок.

Діти за взірцем вихователя ліплять з пластиліну мисочки для собаки, кішки й годують іграшкових тварин.

Тема: Будинок

Мета: Розвивати увагу, дрібну моторику рук. Стимулю­вати активне мовлення. Формувати первісні навички спіл­кування. Навчатись конструювати будинок з коробки.

Матеріали: іграшка-саморобка "Будинок", порожні пакети з-під соку, кольоровий папір, іграшки, невеликі за розміром.

Хід заняття

1. Розвиток мовлення. Робота з іграшкою-саморобкою. Запитання за картинкою:

• Цей будинок великий чи малий? -Покажіть стіни, дах, двері, вікно.

• Якого кольору двері? тощо Мовленнєва гра "Хто в будиночку живе?"

Діти грають парами. Відчиняючи віконце, дитина запи­тує: "Хто в будиночку живе?". Інша дитина показує будь-яку іграшку та відповідає.

2. Слухання та повторювання вірша

Котик з хати вибіг: - Няв! За ним песик: - Гав-гав-гав! Курка з плота: - Куд-куда! А качатка: - Ква-ква-ква! А ягнятка: - Ме-ме-ме! За ним гуска: - Ге-ге-ге! Соловейко: - Тьох-тьох-тьох! А пацятко: - Рох!

3. Художньо-предметна діяльність. Виготовлення буди- ночка для ляльки з порожньої коробки з-під соку.

Залежно від рівня підготовки дітей пропонуємо два варіанти проведення цієї частини заняття.

I варіант: діти знаходять відповідні заготівки, вихователь прорізає двері, вікна й наклеює готові форми.

II варіант: кожна дитина робить свій будинок (заготівки дверей, вікон виготовлені з самоклеючого паперу).

Діти грають з виготовленими будиночками.

Тема: Корова

Мета: Учити розглядати сюжетну картинку, розуміти віршований текст. Стимулювати активне мовлення. Навча­ти працювати колективно. Учити викладати міст з кубиків та корок. Розвивати дрібну моторику рук.

Матеріали: іграшка-саморобка "Будинок", кубики, сю­жетна картинка, корки.

Хід заняття

1. Розвиток мовлення. Слухання вірша Промовля корівка: Му-у-у!

Діти, знаєте чому Молочко вам треба пити? -Щоб ніколи не хворіти!

• Про кого цей віршик?

• Як мичить корова?

Робота за сюжетною картинкою

- Хто намальований на картинці? (корова, коза, козеня). -А це що? (міст). Для чого він?

-Подивіться, яка красива корова. Вона руда, з білими плямами.

• У корови є роги? Копита?

• Що їсть корова?

• Корова цілий день пасеться на лузі та їсть смачну травичку.

2. Рухлива гра "Череда".

Діти повільно ходять, приставивши вказівні пальці до голови, імітуючи корів. Через певний час вихователь дзво­ником кличе корів до себе. Гра повторюється кілька разів.

2. Художньо-предметна діяльність. Викладання мосту з кубиків і корок

Вихователь робить на підлозі імітовану річку. Корови не можуть повернутися додому. Пропонуємо дітям зробити міст через річку.

- З чого можна зробити міст? (якщо діти знають це слово).

Діти приносять кубики та викладають з них міст через імітовану річку. Діти переходять річку по мосту.

Кожній дитині пропонуємо аркуш паперу з намальованою річкою. Треба зробити міст з корок. По мосту діти ведуть іг­рашкових корів або вирізані зображення додому у хлів.

Заняття 5 Тема: Козеня

Мета: Вчити працювати з предметними картинками, розуміти віршований текст. Стимулювати активне мовлення. Навчатись малювати окремі прямі лінії - травичку. Розви­вати дрібну моторику рук.

Матеріали: предметні картинки, олівці, папір.

Хід заняття

1. Розвиток мовлення. Робота з предметними картинками

Завдання 1: Дібрати до картинки із зображенням свійсь­кої тварини картинку із зображенням дитинчати, назвати тварину, як вона кричить.

Завдання 2: Дібрати до картинки із зображенням свійсь­кої тварини картинку із зображенням їжі для цієї тварини, назвати тварину, що вона їсть.

2. Рухлива гра "Череда".

Діти повільно ходять, приставивши вказівні пальці до голови, імітуючи козенят. Через певний час вихователь дзво­ником кличе козенят до себе. Гра повторюється кілька разів.

3. Розвиток мовлення. Слухання вірша Вихователь пропонує дітям вірш П.Ребра "Кізоньчина

мова":

Побачила кізонька дівчинку Зіну, не знала вона, як сказати: "Дай сіна",

тож мовила коротко:? Ме! Похрумала вволю сухої травички, Не знала коза, як сказати: "Водички!", тож мовила коротко:? Ме! Наївшись, напившись, лягла спочивати, Не знала вона, як спасибі сказати, Тож мовила коротко:? Ме! 4. Зображувальна діяльність

Діти малюють олівцем травичку для намальованої кі­зочки.

Тема: Свійські тварини. Курка і курчата

Мета: Стимулювати активне мовлення. Навчати нази­вати тварин та їх дитинчат. Навчати малювати зернята методом тичка на обмеженій площині. Розвивати увагу, дрібну моторику рук.

Матеріали: іграшка-саморобка "Будинок", аркуші з на­мальованими тарілками, ватні палички, іграшки.

Хід заняття

1. Розвиток мовлення. Гра "Знайди маму"

-До нас завітало курча. Воно загубило маму. Давайте знайдемо його маму. Вихователь показує іграшку - діти знаходять дитинчат (іграшки або зображення на картин­ках) Діти разом з вихователем називають тварин. Гра три­ває - доки не знайдеться мама - курка.

2. Рухлива гра

-Давайте покажемо курчаті, як треба слухатись маму-курицю.

Діти стрибають і пищать, як курчата, доки вихователь не скаже:

Ко-ко-ко-ко-ко! Ідіть сюди курчата! Ідіть сюди малята!

3. Художньо-предметна діяльність. Малювання зерняток методом тичка.

Курчатам час їсти.

- Що їдять курчата? У кожної дитини на аркуші намальована тарілка. Треба намалювати зерна саме на тарілці. Діти годують іграшкове курча намальованими зернами.

Тема: Сонечко

Мета: Познайомитись з жовтою фарбою. Закріплювати навички малювання кола та прямих ліній. Розвивати дрібну моторику рук. Поширювати словниковий запас епітетами та порівняннями.

Обладнання: Дощечки зі шнурівками, фарби, аркуші паперу.

Першу частину заняття бажано проводити на вулиці, у теплу сонячну погоду. Хід заняття Частина 1

• Добрий день, діти!

• Як ви себе почуваєте? (добре, весело тощо)

• Тобто — у всіх сьогодні хороший настрій?

• А звідки взявся добрий настрій? Чому вам приємно?

• Напевно тому, що мама вранці вас поцілувала? Тому, що ви прийшли до своїх друзів у дитячий садочок? А ще тому, що на вулиці тепло та світить сонечко. Так?

• Діти, а чи привітались ви з сонечком?

• Давайте піднімемо ручки та покажемо сонечку наші долоньки. Сонечко сьогодні рано встало, умилося, розчесало свої промінці й от вітається з нами. Під час виконання впра­ви вихователь читає вірш Григорія Бойка:

Задивилось сонечко на маленьку Сонечку: Сонечка умита, Сонечка одіта, Чисті рукавички,

У косичках стрічки, Усміхнулось сонечко до малої Сонечки.

- Діти, а ви не забули посміхнутися до сонечка?

• Ваші долоньки стали теплими — то сонечко доторкну­лося до вас своїми промінцями. Вам було приємно?

• Давайте розкажемо сонечку про нього самого. Я почну, а ви продовжите:

- Сонечко, ти таке тепле! (звертаючись до сонечка). Діти по черзі говорять із сонечком.

• Діти, чи не здається вам, що від таких слів сонечко стало ще яскравішим?

• Наша прогулянка скінчилась, але з сонечком ми ще сьогодні поспілкуємося на занятті.

Частина 2

Перед дітьми баночки з жовтою фарбою. Вихователь про­понує дітям покласти фарбу на папір (пальчиком або пенз­лем) та погратися нею.

• Подивіться уважно, на що схожий цей колір?

• А чи схожий він на сонечко?

- Так він такий самий теплий, добрий, сонячний, напевно, це сонечко прислало нам подарунок, а як називається цей колір?

• Давайте всі разом скажемо: жовтий колір.

• Ми зараз з вами теж зробимо сонечку подарунок - ми його намалюємо.

• Сьогодні ми з вами багато чого дізналися про сонечко. Хто мені розповість, яке сонечко?

• А вам було приємно, коли сонечко гріло ваші долоньки?

• А хто ще так приємно до вас торкається?

• Отже, сонечко лагідне, як мама.

• Погляньте, діти, у мене тут намальоване сонце, але воно сумне. Чому? Що з ним сталось?

• Так, у нього некрасиві промінці, а такими промінцями не можна світити дітям. Давайте допоможемо сонечку.

• Т

  Діти працюють самостійно з дощечками.

  епер сонечко посміхається. Давайте і ми намалюємо веселе сонечко. Тільки, як ми будемо малювати? На що со нечко схоже? (вихователь малює у повітрі велике коло).

• Намалюйте в повітрі таке велике кругле сонце.

• А тепер малюємо сонечко на папері. Спочатку коло, а потім красиві промінці (діти малюють за бажанням паль­чиком або пензлем).

Після цього, діти розглядають малюнки.

- Подивіться, як сонячно стало в нас у кімнаті. Світить у віконечко

Золотисте Сонечко. Розцвілися квітоньки, Розгулялись дітоньки.

- Напевно, сонечку дуже сподобались наші малюнки.

Т ема: Курка з курчатами

Мета: Навчити малювати цупким пензлем. Закріпити поняття про основні кольори. Учити правильно вимовляти назви кольорів. Учити розуміти та повторювати віршова­ний текст. Спонукати до активного мовлення. Розвивати дрібну моторику руки.

Матеріал: Іграшки курки та курчат, різнокольорові ков­пачки або кришечки, гуаш, цупкі пензлі, папір зеленого кольору.

Хід заняття

(До заняття вихователь готує кілька іграшкових курчат, але не показує їх дітям).

• Діти, подивіться, хто завітав до нас на гостини. Це курочка. Як курочка кудахче?

• Курочка загубила своїх діточок. Давайте їх покличемо. Ціпу-ціпу-ціпу-ціп! (Діти повторюють разом).

• Курчата сховались. Давайте їх шукати. Вихователь дає вказівки, де треба шукати. Наприклад:

• подивіться на столі;

• пошукайте на поличці;

• пошукайте серед іграшок тощо. Знайшовши курчат, сажають їх біля квочки.

- Які гарні курчата у квочки - жовтенькі, пухнасті. На що вони схожі? На кульки, клубочки.

Наче сонячні клубочки Хтось розсипав біля квочки Хто це там пищить, малята? Здогадалися?.. .(Курчата).

• Як пищать курчата? Чому вони пищать? (маму кли­чуть, їсти хочуть, пити хочуть).

• Давайте з вами пограємося. У мене є ось така курочка (ков­пачок білого кольору з лапками та дзьобиком). Нам треба знайти її діточок. Вони сховалися в цьому мішечку (жовті кришечки). Ви будете по черзі діставати кришечки та нази­вати їх колір. Хто витягне жовту кришечку-курча, одразу посадить його біля квочки (гра проводиться доки в мішечку не залишиться жодної кришечки).

• Зараз я допоможу курочці порахувати діточок. Один, два, три ... Багато курчат.

- Скільки курчат у курочки?

- Малята, вам сподобалася гра? Курочка дуже рада. Вона тепер буде гуляти зі своїми маленькими, жовтенькими, пухнастими діточками.

Друга частина може проводитись на наступний день.

- Діти, відгадайте загадку:

Золоті клубочки Обліпили квочку.

- Так, це курочка. Давайте разом скажемо цю загадку.

• Пам'ятаєте, до нас приходила курочка, ми шукали її діточок?

• А сьогодні ми навчимося малювати маленьких курчат. Ми можемо малювати пальчиком, як раніше, а можемо пензлем.

- Хто хоче малювати пензлем? Подивіться, як я буду малювати.

Вихователь показує метод тичка на великому зеленому папері, потім домальовує лапки, дзьобик. Діти малюють курчат, вихователь домальовує лапки, дзьобик.

- Скільки ми намалювали курчат? Давайте я порахую. Один, два, три ... Багато курчат. Скажіть, які курчата? (ма­ленькі, ...)

- Молодці! Мені дуже сподобалися наші малюнки. А вам?

Тематичний блок "Транспорт" Тема: Трамвайчик

Мета: Стимулювати активне мовлення. Вчити розуміти віршований текст. Розвивати навички роботи з предметними картинками, викладати рельси з лічильних паличок і ма­лювати колеса трамвайчика.

Матеріали: лічильні палички, предметні картинки із зображенням тварин, папір, олівці, іграшка-саморобка "Трам­вайчик".

Хід заняття

1. Розвиток мовлення. Робота з предметними картинками

Вихователь читає вірш А.Камінчука "Трамвайчик" та викладає предметні картинки із зображенням тварин. Дінь - дзілень! Біжить трамвайчик. У вагоні лис і зайчик,

Бегемотик, слоник, котик, Песик, вовчик, чорний кротик.

• Не дивуйтесь! - каже зайчик, -

• В зоопарк іде трамвайчик!

2. Художньо-предметна діяльність.Робота з іграшкою- саморобкою.

Вихователь може повторити текст вірша та запропону­вати дітям розмістити предметні картинки у віконцях трам­вайчика. Потім діти накручують колеса трамвайчика.

3. Рухлива гра "Трамвай"

Діти з вихователем будують трамвайчик зі стільців і їдуть на ньому під музику.

4. Художньо-предметна діяльність

Вихователь пропонує дітям намалювати колеса трам­вайчика (трамвайчик намальований у кожної дитини) або викласти готові колеса.

Робота з лічильними паличками.

Діти всі разом викладають рельси для іграшкового трам­вайчика з лічильних паличок.

Тема: Світлофор

Мета: Стимулювати активне мовлення. Познайомити дітей зі словами вантажівка, світлофор. Навчати розуміти віршований текст. Закріпити назви кольорів. Розвивати навички роботи із сюжетною картинкою. Закріпити вміння малювати предмети круглої форми.

Матеріали: сюжетна картина "Машини", іграшка-само­робка "Світлофор",папір, олівці.

Хід заняття

1. Мовленнєва діяльність. Робота з сюжетною картиною Вихователь розмовляє з дітьми за змістом картини. Ос­новні поняття: велика машина — маленька машина, колір машини, вантажівка - легкова машина, світлофор.

349

2. Відгадування загадки

Вихователь пропонує дітям відгадати загадку В.Паро-нової "Машина"

"Бі - бі - бі!" вона співає, Хатку на колесах має. Є у неї фари-очі, Ними світить серед ночі.

3. Рухлива гра "Світлофор"

Діти імітують водія, тримаючись за руль, рухаються або зупиняються залежно від кольору світлофору та повторюють слова, що позначають дію.

Як подивиться зеленим -

Йди скоріше не зівай!

Світить жовтим — зачекай.

А червоний — стій! Не йди! -

Щоб не сталося біди. 4. Художньо-предметна діяльність. Робота з іграшкою-саморобкою

Вихователь пропонує дітям привезти пробки іграшко­вою вантажівкою. Діти накручують пробки на світлофор (називаючи кольори) та колеса машини.

5. Малювання

Діти розмальовують світлофор. Тема: Автобус

Мета: Розвивати навички роботи із сюжетною картинкою. Познайомитись зі словами: багатоповерховий, пішохід. Стимулювати активне мовлення. Навчати розуміти віршо­ваний текст. Формувати в дітей навички колективної роботи.

Матеріали: сюжетна картина "Місто", іграшковий ав­тобус, макети будинків, папір, двобічна клейка смужка.

1. Мовленнєва діяльність. Робота з сюжетною картиною

Вихователь читає вірш та показує сюжетну картинку "Місто".

На вулицях міста усе поспішає: Ідуть пішоходи, несуться трамваї,

Автобуси мчать, пробігають таксі. Усі поспішають, працюють усі. І був там автобус - великий такий, Блискучий, червоний і дуже швидкий. Запитання за картинкою:

1. Який будинок найвищий?

2. Як називається такий будинок?

1. Якого кольору трамвай?

3. Якого кольору автобус?

4. Покажіть, де пішоходи?

2. Рухлива гра „їдемо в автобусі"

Сідайте хлоп'ята,

В автобус ураз!

Він буде катати

По вулицях вас! Діти роблять імітований автобус зі стільців. Під музику їдемо автобусом. Подивились праворуч — помахали зайчи­кові правою рукою. Подивились ліворуч — помахали ведмедю лівою рукою.

3. Художньо-предметна діяльність

Вихователь перед заняттям робить з порожніх коробок макети багатоповерхових будинків і пропонує дітям на­клеїти на них готові форми вікон, дверей. Усі разом вистав­ляють будиночки на підлозі — роблять іграшкове місто з іграшковими автобусами, машинами та пішоходами.

Тема: Літак

Мета: Стимулювати активне мовлення. Формувати в дітей навички колективної роботи. Познайомитись зі слова­ми - назвами птахів. Учити малювати хмари і віконця літака.

Матеріали: предметні картинки із зображенням птахів, папір, фарби, олівці. Хід заняття

1. Мовленнєва діяльність

Вихователь читає вірша та робить літак технікою орігамі.

Зробимо літак із вами,

Понесемось над лісами,

Політаємо з птахами

І повернемось до мами.

Діти малюють віконця на літаках.

2. Рухлива гра "Літаємо на літаках"

Діти грають паперовими літаками, імітують, як літає літак.

3. Мовленнєва діяльність

Літак зустрічає різних птахів. Вихователь пропонує пред­метні картинки із зображенням птахів (горобець, ворона, синичка тощо), дає короткий опис кожного птаха.

Мовленнєва гра: "Хто як співає?"

Діти імітують голоси птахів за предметними картинками. Потім діти називають птахів, голос яких імітує вихователь.

4. Художньо-предметна діяльність

Діти з вихователем створюють колективне панно "Небо" (на блакитному папері великого формату діти малюють хмарки, потім прикріплюють паперові літаки, зроблені ви­хователем, а також зображення птахів).

3.4. Розвиток мовлення в сім'ї Перший рік життя

Сім'ї належить важлива роль у розвитку мовлення, адже саме в сім'ї дитина вимовляє свої перші слова. Тому дорослі мають забезпечити умови для повноцінного розвитку свого малюка.

З першого місяця життя батьки повинні встановити контакт з дитиною. На першому й другому місяцях життя отримати відповідь дитини на звертання дорослого важко, але це не означає, що з немовлям не потрібно спілкуватися.

У короткі проміжки активного неспання дитини матері слід бути особливо ласкавою з нею, погладжувати її, усміха­тися до неї, вимовляти її ім'я, намагатися зосередити на собі її погляд.

Уже наприкінці першого місяця життя немовля почи­нає реагувати на звернення дорослого, з'являється перша дитяча усмішка. Саме в цей час треба якнайбільше розмов­ляти з дитиною, тримаючи 'її на руках, викликати в неї звуки агу, гу-гу.

На другому місяці життя з немовлям можна спілкува­тися, коли воно лежить у ліжку або манежі. Дорослий при­вертає своєю "розмовою" погляд маляти, бавиться з ним. При такому щоденному спілкуванні на третьому місяці життя немовля само починає шукати поглядом дорослого, повертає голівку, усміхається й гукає, помітивши його. Як­що ж батьки не спілкувалися з дитиною упродовж першого й другого місяців її життя, то й на третьому місяці вона зали­шається байдужою до звертання і мовленнєвих реакцій у неї немає.

На третьому місяці батькам треба проводити таку ро­боту з розвитку голосових реакцій у дітей: розмовляти з ма­лям і, повільно обходячи ліжко або манеж, спонукати його повертати голівку й стежити за дорослим. Також слід пока­зувати дитині озвучені іграшки (годинник, дзвіночок, пи-щалку, бубон тощо), переміщуючи їх, домагатися, щоб вона шукала їх поглядом. Це своєрідні індивідуальні ігри-занят-тя: показ і називання предметів та іграшок, показ і називан­ня рухів та дій; ігри на зразок "Схованки" (дорослий накри­вається хусткою і промовляє: "Ау!").

Дитина трьох-чотирьох місяців вимовляє значно більше звуків, гукання поступово переходить у гудіння. У мовних реакціях дитини можна почути голосні звуки а, у,є,йі звуки, близькі до приголосних р, к, т, а також складні поєднання звуків: фрр, тілья, кіхх, її голосові реакції

На четвертому місяці життя немовля, побачивши або почувши дорослого, починає перегукуватися з ним. У цьому віці діти можуть і самостійно гудіти, бавлячись іграшками.

Гудіння має надзвичайно важливе значення для даль­шого розвитку мовлення дітей. У цей період треба зверта­тися до дитини на відстані, спонукаючи її стежити за звуками, перегукуватися з нею, переміщуючись по кімнаті, змінювати інтонацію голосу, чергувати перегукування з мовчанням, показувати озвучені та яскраві іграшки різного кольору й різної форми, називати їх, співати пісні.

На п'ятому й шостому місяці життя дитина починає ви­мовляти перші склади: ма-ма-ма, ба-ба-ба, да-да-да. І деякі батьки з радістю повідомляють, що їхня дитина почала говорити. Але це лише стадія белькоту, що нагадує перші слова. У цьому віці немовля оволодіває своїм голосовим апа­ратом. Коли з'являється дорослий, воно починає само бель­котати, вимовляти склади, намагається схопити дорослого за обличчя, волосся, якось привернути до себе увагу. Звуки й склади дитини відтепер звернені до присутнього, за допо­могою їх вона намагається висловити своє бажання. П'яти-шестимісячне маля впізнає батька, матір та інших близьких людей, відрізняє голос "своїх" від голосу "чужих" дорослих.

У період белькоту з дитиною треба багато розмовляти, повторювати звуки й склади, які вимовляє дитина (ба-ба-ба, ва-ва-ва), спонукаючи її до слухового зосередження на них і повторної вимови складів і звуків; промовляти окремі склади, які зустрічаються в белькоті дитини, і ті, яких вона ще не вимовляє, намагаючись викликати їх повторення; називати іграшку, пропонувати дитині взяти її, провести рукою по іграшці, заспівати пісню, щоб викликати слухове зосередження.

При правильному сімейному вихованні дитина в шість місяців активна, весела, багато белькоче, вимовляє звуки й склади, спілкується з дорослими за допомогою звуків, реа­гує на іграшку й розмову дорослих, голосно сміється.

Якщо ж батьки до шести місяців не приділяли уваги розвиткові мовленнєвого апарату дитини, вона помітно відставатиме в нервово-психічному розвитку. Такі діти мляві, батькам не вдається домогтися відповідної мовлен­нєвої реакції, активного спілкування з ними.

Після шести місяців звуковий склад белькоту поступово розширюється. Спочатку дитина вимовляє склади відо­кремлено (ба-ба), пізніше разом (баба). До десяти місяців здебільшого відбувається повторення одного й того самого складу. Після десяти місяців у белькоті дітей з'являються склади з різних звуків (Та-ня).

Белькіт - це своєрідний підготовчий період в оволодінні мовленням. Він сприяє розвитку артикуляції, розвиває слух і уважність до мовних звуків, виховує потребу у вимовлянні звуків.

Після півроку спілкування дитини з дорослим відбува­ється на основі розуміння мови. У зв'язку з цим ускладню­ються й завдання в роботі з дітьми. їх потрібно навчати відрізняти імена близьких дорослих і дітей, назви предме­тів, іграшок, тварин, а також рухів і дій. Слід формувати в них елементарне узагальнення назв предметів (наприклад лялька - це і гумова, і целулоїдна, і дерев'яна матрьошка), привчати розуміти прохання дорослого та виконувати його.

На початкових етапах у роботі з дітьми цього віку використовують "показ з називанням". Скільки б не розпові­дав дорослий дитині про предмет, вона не зрозуміє, якщо не бачитиме цей предмет. Можна багато разів підряд сказати дигині слово "собачка", але якщо вона не бачить перед собою собачку, вона не пов'язуватиме це слово з твариною Яр. іграшкою), не розумітиме значення цього слова. Ось чому дитині потрібно якомога частіше показувати й на­вивати предмети. Спершу показувати лише один предмет . (лялька, кішка, собачка), ставити запитання: "Івасику, де собачка?" Дорослий дає можливість розглянути предмет і називає: "Ось собачка, подивись, Івасику". Запитання на зразок "Де?" стимулюють розвиток розуміння мови. Слова, з якими батьки ознайомлюють дітей, мають завжди вимовля­тися в одній мовній формі. Не можна, наприклад, одного разу назвати машину "машиною", а іншого - "авто". Згодом слід показувати два предмети (наприклад собачку і зайчи­ка). У дев'ять місяців діти можуть уже відшукувати на запи­тання "Де?" кілька знайомих предметів, що знаходяться в різних кінцях кімнати. Корисними є ігри у "схованки". До­рослий ховається під хустку або за манеж і гукає: "Ку-ку, мама", "Де мама?", "Немає мами".

Дітей потрібно навчити розуміти слова "дай" ("Дай ля­лю", "Дай кубик"), а також слова на позначення дії "зніми", "візьми", "покоти". Під час таких показів продовжується розвиток звуконаслідування. Одночасно з правильним на­зиванням предметів і дій дорослий називає „ легку" назву, яку б дитина змогла повторити. Наприклад: "Ось собачка, гав-гав", "їж, гам-гам". Якщо дитина простягає руку за іграшкою, слід спонукати її до активного мовлення: "Скажи: дай-дай".

З дев'яти-дванадцятимісячними дітьми можна прово­дити найпростіші заняття.

Ігри-заняття з іграшками-тваринами. Дорослий скла­дає коротку розповідь із звуконаслідуванням, показує дії з іграшкою (наприклад з кішкою), спонукає дітей до звуко­наслідування. "Ось кішка - няв-няв! Гарна киця, у неї є вушка, хвостик, лапки. Няв-няв, - нявчить киця. Як нявчить кішка? Скажи, Олю: Киця, няв-няв! Немає киці, сховалася. Поклич, Олю, кицю: киць-киць! Прийшла кішка: Няв, няв!"

Ігри з лялькою. Дорослий бере ляльку, показує дії з лялькою і називає їх: "Ляля спить, люлі-люлі, а-а-а", "Ляля їсть, гам-гам", "Ляля йде, танцює, плаче...". При цьому треба, щоб дитина намагалася наслідувати дії з лялькою.

Ігри-доручення. Дорослий звертається до дитини з про­ханням: "Покажи, де в тебе (чи в ляльки) очі, носик, ротик",

"Покажи, де лежить киця", "Віднеси бабусі іграшку", "Дай мені собачку".

Вправи на звуконаслідування. Дорослий вимовляє співуче, з відповідною інтонацією склади й звуки: "Ба-ба-ба", "Ма-ма-ма", "Да-да-да", робить паузу, чекає, поки ди­тина відтворить усі звуки. Такі заняття проводять з дити­ною щодня.

Спонукання до наслідування простих рухів, дій, до ро­зуміння їх значення. Для цього дорослі називають словами свої рухи й рухи дитини. Наприклад, гру "Ладусі" супровод­жують співом, на слова "до побачення" махають ручкою ди­тини.

Навчання простих дій з предметами. Дорослий пропо­нує: "Дістаньсобачку", "Покоти кульку", "Киньм'яч". Кидає дитині м'яч: "м'яч, м'яч, лови м'яч!". Або: "Маринко, кинь мамі м'яч! Покоти м'яч!".

Під час догляду за дитиною слід називати всі дії і пред­мети. Годування супроводжувати словами: "їж!", "Відкрий ротик», "Ось молоко»", "Пий молоко!", "На кашу", "Каша смачна", "Немає молока!", "Івасик випив молоко", "Ось по­рожня чашка!" Під час одягання треба називати дії й одяг: "Оля буде одягатися", "Дай ніжку, надінемо панчішку", "Взуємо черевички, одягнемо кофточку, штанці", "Дай панчішку", "Дай черевик". Потрібно звертатися до дитини із запитанням ("Де ляля?", "А де ще ляля?").

У цьому віці слово дорослого виступає для дітей регуля­тором їхньої поведінки. Дитина починає розуміти значення вислову "не можна" як заборону. При правильному вихо­ванні в неї з'являються перші усвідомлені слова, уривки слів дорослих (ні-ні, дай, ма-ма, та-то).

Трохи пізніше малят навчають показувати різні пред­мети та іграшки, яких вони раніше не бачили, подавати їх дорослому; називати людей, що їх оточують, спонукати до їх відшукування ("Де баба?", "Де Оля?"); розуміти слова­узагальнення, показувати і називати різні за зовнішніми ознаками предмети, які мають одну словесну назву (лялька - гумова, целулоїдна, велика, маленька); виконувати дії за словесними вказівками ("Погодуй лялю", "Кинь м'яч", "Візьми ложку", "Дай ручку"); спонукати до звуконасліду­вання, учити їх говорити нові слова.

Батьки, показуючи предмет, називають його словами і звуконаслідують, наприклад: "Ось півник, ку-ку-рі-ку!", "Ляля спить, люлі-люлі". Якщо ж дитина мовчки простягає руку з іграшкою, треба вимагати від неї словесного оформ­лення: "Скажи: на кицю", "Скажи: дай каші".

Другий рік життя

З дітьми другого року життя вже можна проводити сис­тематичні заняття протягом 8-10 хв. 5-6 разів на тиждень. Це можуть бути такі заняття.

Показ предметів з називанням. Дорослий показує ди­тині знайомі предмети (м'яч, машину, зайчика, ляльку, со­бачку) і просить їх назвати. Мати по черзі показує предмети й запитує: "Що це таке? Візьми м'яч. Кинь м'яч. Що ти тримаєш у руці?" Дорослий підкидає м'яч: "Що я роблю? Подивись. На, підкинь м'яч. Що ти робиш?".

Показ і називання предметів у дії. У дитини запитують: "Що робить лялька?", дають можливість дитині відтворити дії, повторюють слова: "Машина їде; бі-бі-бі, поїхала машина".

Спостереження за живими об'єктами і транспортом. Батьки, гуляючи з дитиною на свіжому повітрі, мають звер­тати увагу на тварин, птахів і транспорт. Наводимо зразок спостереження за курчатами.

Дитина розглядає курчат. Мати каже: "Жовтенькі кур­чатка. Вони пищать: пі-пі-пі. Як пищать курчатка? Давай покличемо курчаток: ціп-ціп-ціп. Ось зараз курчатка їсти­муть (насипає зерно). Клю-клю-клю - дзьобають курчатка. Як вони клюють?" Маля повторює.

Розглядання картинок. Батьки добирають яскраві кольо­рові картинки розміром 15-20 см, на яких зображено зна­йомі дітям предмети. Дитині показують картинку: "Ось со­бачка, гав-гав-гав. Де собачка? Як собачка гавкає?" Ховають картинку: "Немає собачки. Де собачка? Знайди собачку. Хто це? Як гавкає собачка?" Потім показують картинку з іншим зображенням і проводять таку саму роботу. Напри­кінці заняття дитині пропонують виконати різні дії з картинками: "Знайди котика, знайди ляльку", "Візьми со­бачку, дай мені собачку", "Сховай ляльку". Треба, щоб свої дії дитина супроводжувала словами.

Півторарічній дитині треба показувати сюжетні кар­тинки. Сюжет вибирають нескладний: мати купає або годує дитину, хлопчик грається іграшками. Для такого заняття можна використати ілюстрації до книжки. Спочатку дорос­лий розповідає зміст картинки, потім залучає до розповіді дитину. Наприклад, за картинкою "Діти обідають" заняття можна провести так. Показати картинку і розповісти: "Ось діти. Вони обідають, сидять за столом спокійно. Хлопчик їсть кашу з тарілки. Покажи, Оленко, тарілку. Що це таке? А це? (велика ложка). А дівчинка вже з'їла кашу. Дівчинка дістає фрукти ложечкою. А що це? (чашка). Так, компот у чашці. А це що? (блюдце). Що робить дівчинка? Цей хлоп­чик уже випив компот. Він витирає рот серветкою. Що ро­бить хлопчик? Серветки у склянці. Покажи, Оленко, склянку із серветками. Діти їдять акуратно, одяг у них чистий".

Після цього дитині пропонують розповісти, що роблять діти, що вони тримають у руках, назвати кольори їхнього одягу.

Читання дітям віршів, потішок, казок. Дітям цього віку доступні твори усної народної творчості: "Ладусі-ладусі", "Сорока-ворона", "Кую, кую чобіток", "Водичка", "Іде коза рогатая", "Курочка ряба", твори А.Барто ("Сонечко", "Наша Таня"), І.Неходи ("Ведмедик") та ін. Дорослий читає вірш кілька разів, супроводжує читання діями, а після цьо­го залучає до читання вірша дитину. Наприклад:

Дорослий: Ладу сі-ладу сі, де ви були?

Дитина: У бабусі.

Дорослий: Що їли?

Дитина: Оладки.

Дорослий: 3 чим оладки? (з медком та солодким мо­лочком...) Дитина: Шу... у... у... у... Полетіли.

Дорослий: На голівоньку сіли, півником заспівали: Дитина: Ку-ку-рі-ку!

Які ж казки доступні дворічним дітям? Рекомендуємо розповідати народні казки: "Курочка ряба", "Ріпка", "Тере­мок", "Колобок", "Козенята та вовк" К.Д.Ушинського.

Показ інсценівок. Дієвими особами таких інсценівок є іграшки: ляльки, зайчики, ведмедики тощо. Мати влаш­товує на столі своєрідну декорацію з іграшок, показує і роз­повідає, залучаючи до розповіді дитину. На столі розстав­лені іграшкові меблі: ліжечко, шафа, стіл, стілець; лялька й котик сховані в коробці. Дорослий починає розповідь на тему "Катруся і котик".

"Була собі дівчинка, маленька Катруся. Ось вона (мати показує маленьку ляльку). Хто це? Катруся (кілька разів повторює ім'я). Був у Катрусі котик. Няв-няв, котик. Спав котик на килимку. Ось тут. А Катруся в ліжечку. Ось тут. Катруся любила кицю, поїла молоком (мати показує іграшкового котика, гладить його рукою ляльки, робить вигляд, що наливає з іграшкового глечика молоко в тарі­лочку, показує, як котик п'є). Пішла Катруся гуляти (показує, як Катруся йде). Зайшла далеко-далеко. А що ж котик робить? Подивись: ліг котик у ліжко й накрився ковдрою. Котик лежить тихо-тихо. А Катруся прийшла додому, дивиться - немає котика. Зник котик. Катруся стала шукати котика. Під ліжко зазирнула — немає котика.

Під стілець зазирнула - немає котика. Залізла на стілець, по-дивилася на шафі, може, там він сидить? Але й там немає. Настав вечір. Треба Катрусі спати лягати. Підійшла вона до ліжка, зняла ковдру, а під ковдрою - хто? Котик! Няв-няв... Знайшла Катруся котика. Налила йому молочка. Пий, пий молочко. А спати лягай на килимок. Ось тут твоє місце. На килимку. У ліжку Катруся спить. Лягає Катруся в ліжко, а котик на килимок. Сплять".

Після показу й розповіді пропонує дитині погратися самостійно, допомагає їй, використовуючи словесні вказівки й запитання.

Ігри на звуконаслідування. З дітьми другого року життя можна проводити ігри "Гуси-гуси", "Автомобілі", "Курчат­ка", "Поїзд", "Хто як кричить". Наприклад, проводячи гру "Гуси-гуси", дорослий бере двох іграшкових гусей, ховає їх під стіл і пропонує дитині покликати гусей: "Давай по­кличемо гусей-гуси-гуси! Гуси-гуси!" Виставляє іграшки на стіл і промовляє: "Га-га-га! - їсти хочете? - Так-так-так". Дає дитині іграшки і пропонує погратися самостійно.

Третій рік життя

На третьому році життя у словнику дитини налічується до 1500 слів. Діти цього віку використовують усі частини мови, але переважно іменники. Засвоєння слів на третьому році життя може бути різним. Так, дитина може розуміти слово, але не користуватися ним в активному мовленні. Окремі діти впізнають і називають предмет, його якості й дію тільки за певних умов (у домашній обстановці, на картинці). Якщо ж батьки систематично працювали над розвитком мовлення упродовж першого та другого років життя, маля добре розуміє і правильно використовує слово-назву в будь-яких ситуаціях.

На третьому році життя слід проводити індивідуальні заняття з малям 3-4 рази на тиждень упродовж 10-12 хви­лин. Так само, як і на другому році життя, це можуть бути спостереження на вулиці й у кімнаті, ігри на звуконасліду­вання, читання й заучування віршів, показ інсценівок, роз­глядання картинок.

У повсякденному житті дітей знайомлять із призначен­ням таких речей, з якими діють самі діти або за якими вони часто спостерігають. З цією метою дорослий ускладнює "покази з називанням" шляхом повідомлення дитині знань про призначення предмета, елементарні правила повод­ження з ним ("Це мило. Намилю милом суконьку. Вона буде чистою").

Правильне пояснення довкілля дорослими, спостере­ження самих дітей збагачують їхні уявлення, привчають знаходити зв'язки, причини між предметами і явищами, виражати свої думки в мовленні.

Діяльність дорослого в повсякденному житті повинна спрямовуватися не тільки на розвиток розуміння мовлен­ня, а й на вдосконалення активного мовлення самих дітей. Процеси одягання, роздягання, умивання, гра та інші види діяльності дітей повинні стати предметом розмов дитини з дорослими й однолітками.

Наприклад, уривок розмови дорослого з дитиною під час одягання:

• Де твої шкарпетки?

• Ось шкарпетки (показує у шафі).

- Візьми їх, давай будемо одягати. Ой, які гарні шкар­петки! Якого вони кольору?

• Червоні.

• А що ще в тебе червоне?

- Шапка, шарфик... (одягає шкарпетки). Ну ось і одяг-ли шкарпетки. А тепер, що будемо одягати?

У повсякденних розмовах дорослий звертається до ди­тини з різноманітними запитаннями: Що це? Який? Наві­що? Де? Він стимулює вживання дітьми різних частин мови, домагається відповіді фразою, реченням, дає мовленнєві зразки відповідей, пропонує повторити.

Розвиток розуміння мовлення, удосконалення актив­ного мовлення відбувається і в іграх дітей. У діях з предме­тами, а потім і в сюжетно-рольових іграх дорослий уточнює слова - назви предметів, їх ознак, дії з ними. Наприклад: одягни ляльку, нагодуй, роздягни. Як одягнута лялька? Що їй потрібно одягнути?

В іграх з будівельним матеріалом дорослий учить на­зивати матеріал, дію з ним, спорудження, обігравати будову, супроводжує словом ігрові дії. Наприклад: "Ось і стіл, і сті­лець. Нехай лялька посидить. Подивіться, лялька сидить... Ляльці сподобався твій стіл і твій стілець".

З дітьми третього року життя проводять дидактичні ігри на закріплення основних кольорів: (червоний, жовтий, зелений, синій), величини (великий - маленький) і форми предметів (кулька, кубик, цеглинка). З допомогою дидак­тичних ігор діти вправляються в об'єднанні частин у ціле ("Розрізні картинки"), у пізнаванні і називанні предметів на дотик, за зовнішнім виглядом, ознакою і якістю предмета [124].

Дидактичні ігри дозволяють розвивати слух дітей, вправляти в розрізненні слів, звуків. Настільно-друковані ігри "Лото малятам", "Парні картинки", "Кому що треба" тощо. Дозволяють вправляти дітей у правильній назві зображених предметів, систематизувати, групувати предмети за формою, кольором, розміром, за призначенням.

Чільне місце в повсякденній роботі з дітьми посідають картинки. Для дітей третього року життя добирають пере­важно предметні картинки із зображенням людей - дітей, дорослих; тварин у різному стані та в різних діях (сидить, стоїть, лежить, спить, біжить, їсть, стрибає, летить, грається, танцює, малює, шиє, читає, миє, ремонтує, тощо), кількох персонажів в одній і тій самій дії (наприклад, катаються: дівчинка на ковзанах, лижах; хлопчик на санчатах, само­каті). Дітям цієї вікової групи можна давати для вільного

користування й сюжетні картинки простого змісту (дів­чинка танцює; хлопчик годує голубів).

Для дітей 3-го року життя також добирають предметні картинки, що зображають людей, тварин, різні види транс­порту (літаки, автомобілі, трактори та ін.), іграшки різного кольору, розміру, тощо. Крім того, дітям цієї вікової групи дають і сюжетні картинки з доступним змістом.

Насамперед добирають ті, які близькі дітям за своїм змістом, зокрема ті, що зображають ігри, забави дітей. Знайому картинку, подану через певний відрізок часу, діти зустрічають радісно, з інтересом розглядають, часто відтво­рюють розмову, яка велась за картинкою. Картинки можна добирати і з інших джерел - різних книжок, журналів, лис­тівок, настільно-друкованих ігор тощо. Але зміст їх має бути доступним для дітей, а картинки - добре надруковані.

Не можна одночасно давати багато картинок. Це розпо­рошує увагу дітей, не привчає їх до зосередженого розгля­дання.

Перш ніж дати малятам картинку для вільного корис­тування, треба навчити їх правильно користуватися нею: не гратись, як іграшкою, не згинати, не рвати, а розглядати її; пізнавати й називати на ній предмети, відповідати на запитання. Для підтримання інтересу до картинок їх треба періодично замінювати іншими, а через певний час знову повертатися до них. Пошкоджені картинки слід лагодити у присутності дітей. Це виховує в них дбайливе ставлення до картинок.

Великі можливості для розвитку орієнтування в довкіллі, збагачення знань дітей і розвитку їхнього мовлення містять прогулянки. Тут дорослий щодня навчає дітей спостерігати за явищами природи, правильно їх називати (світить сонечко, летить сніг, дме вітер), учить розуміти елементарний зв'я­зок явищ, висловлювати все це в мовленні. (Сьогодні падає дощ, тому гуляти на майданчику не можна. Сьогодні дуже тепло, тому що гріє сонечко. Якщо не буде дощу, підемо на прогулянку). Привчає правильно називати тварин та їхні дії (рибки плавають у воді, кури дзьобають зерно, жуки гудуть, горобець цвірінчить); розрізняти і правильно нази­вати рослини та їх частини (дерево, трава, листок, квітка). У процесі спостережень за природою дорослий учить дітей висловлюватись як фразами (Ось бджола. Вона літає), так і реченнями. Він сам описує все, що спостерігає дитина (Ось повзе жучок. Подивись, як швидко він повзе, поспішає до своїх діток. Дивись, які гарні в нього зелененькі крильця, а лапки тоненькі). Запитує: "Хто це, діти? Які в нього крила, лапки?" [124].

На прогулянці доцільним є проведення ігор з водою, піском та іншим природним матеріалом. Вони дозволяють уточнювати знання дітей про довкілля, збагачувати словник дітей. Так, в іграх з водою діти на власному досвіді озна­йомлюються з властивостями води. Дорослий бере миску, наливає у неї на очах у дитини воду, дозволяє умочити туди руки. Потім говорить, що у воді добре плавають рибки й качки. Показує іграшкових рибку й качку, пропонує дитині пустити їх на воду [49, с. 132]. У процесі гри збагачується словник дітей словами: вода, тепла, холодна, гумові, плавають, мокра.

Гра "Ловися, рибко"

У невеликий басейн з водою (миску, надувний басейн, тощо) дорослий пускає іграшкових рибок (можна качок), говорить: "Подивись, як рибки у воді плавають". Потім ло­вить іграшки сачком, примовляючи: "Піймаємо рибку". Пропонує взяти сачок й ловити: "Піймай рибку, Колю, Мишко, Валю". Можна примовляти: "Ловися, рибко, велика й маленька!"

Ця гра дає дітям змогу застосовувати в нових умовах набуті раніше навички. У теплі літні дні діти можуть самос­тійно гратися з водою. Ці ігри обов'язково проходять під наглядом дорослого.

Подекуди доводиться спостерігати, як діти без мети копаються в піску руками, риють його лопатками. Деякі невміло намагаються заповнити піском формочки, інші з небезпекою для товаришів розкидають сухий пісок навколо себе. Все це свідчить про те, що дітей треба навчити гратися піском. Вони повинні вміти користуватися совком, фор­мочкою, відерцем, копати пісок совочком, насипати його у відерце або формочку, "пекти пироги" з піску за допомогою формочки тощо. Дітям треба показати сухий і вологий пі­сок, звернути їхню увагу на те, що сухий пісок сиплеться, а вологий лишається на долоні. Але для гри придатний тільки зволожений пісок. Це може бути копання піску совочком, насипання піску совочком у відерце, гра із совочком і фор­мочкою "Будемо пекти пироги для ляльки".

Узимку можна організовувати ігри зі снігом. У відлигу під час прогулянки можна роздати дітям дерев'яні лопатки й показати, як копати ними сніг, згрібати його на купки, возити на іграшкових санчатах, тощо.

Під час таких ігор активізується словник дітей словами: пісок, сухий, мокрий, ліпити, пекти, вода, плавати, пісоч­ниця, совок, розсипчастий і т. ін.

Отже, завдяки систематичному піклуванню дорослих про мовленнєвий розвиток дитини, вона на кінець третього року життя вільно спілкується з дорослими та іншими дітьми, використовує всі частини мови, стає активним співрозмов­ником.

На третьому році життя (2 роки 3-4 місяці) у мовленні дітей з'являються речення з прямою мовою. Наприклад: „Тато сказав Олі: Не ходи на кухню".

Протягом третього року життя дитина навчається уз­годжувати слова в реченні, правильно вживати сполучники. До чотирьох років вона оволодіває основними відмінковими формами.

Особливого значення в цей період набувають запитання, доручення дорослих. Запитання мають бути різноманітними, відображати різні сторони життя. Найкраще розпочинати із запитань, відповідь на які є простою назвою предметів або їх якостей: "Що стоїть на столі?", "Якого кольору в ляльки сукня?", "Як звати цього хлопчика?". Дітям цього віку можна пропонувати також запитання причинного характеру: "Для чого ти взяв відро?", "Чому ти не граєшся кубиками?".

Якщо дитина опанувала розмовне мовлення, треба спо­нукати її запитаннями до розповіді про минулі події і від­сутні предмети: "У кого ти була в гостях?", "Що ти бачила на прогулянці?", "Що тобі казав дідусь?" При цьому слід стимулювати дитину до багатослівної відповіді, оформленої в речення.

Словесні доручення спонукають дитину до вживання різного типу речень. Так, їй пропонують звернутися до кожного з членів сім'ї з відповідним проханням чи запи­танням: "Підійди до бабусі і запитай: Бабусю, каша для Олі скоро звариться?", "Підійди до татка і попроси: Тату, дай мені, будь ласка, книжку для мами". Згодом слід запитати в малюка про виконане доручення: "Олю, що тобі відповіла бабуся?", "Що тобі сказав тато?".

Ефективним прийомом є бесіди за картинками. Для цього можна використати ілюстрації з дитячих книжок і журналів. Дорослий складає коротку сюжетну розповідь, вживаючи речення різної складності, пояснює кілька разів зміст картини, потім звертається до дитини із запитанням "Що робить, хлопчик, а що дівчинка?", спонукаючи малюка до вживання складних речень: "Дівчинка грається лялькою, а хлопчик веде машину".

Щоб навчити маля правильно вживати в реченні прий­менники, узгоджувати слова в роді, числі і відмінку, слід проводити ігри, які допоможуть навчити дитину правильно вживати в реченні прийменники в, у, на, за, між.

Наприклад, гра "Червоні прапорці". Дорослий показує червоні прапорці й запитує: "Що це?".

Бере в руки два прапорці і веде розмову таким чином: "Скільки у мене в руці прапорців?", "Якого вони кольору?", "Сьогодні ми будемо гратися з тобою прапорцями. Ти від­вернись і заплющ очі, я сховаю прапорці в кімнаті, а ти будеш відшукувати їх і говорити, де вони знаходяться".

Прапорці ховають щоразу в різні місця так, щоб дитина легко могла їх відшукати і сказати, де вони знаходяться. Наприклад: "Прапорець у вазі", "Прапорець на столі", "Прапо­рець між книжками".

З метою вправляння дітей у вживанні іменників однини і множини середнього, жіночого та чоловічого роду доцільно проводити ігри на зразок "Подивимось, що в нас є в кімнаті".

Мати звертається до дитини: "Зараз ми з тобою ходити­мемо по кімнаті і називатимемо все, що у нас є". Бере дитину за руку, йде з нею по кімнаті і запитує: "Що це таке?", "Як називається?", "Для чого воно нам потрібне?", "Де знахо­диться наш посуд?", "Начому стоїть телевізор?". Переходять в іншу кімнату, до кухні, продовжують огляд предметів.

Систематична робота батьків над розвитком мовлення дитини сприяє опануванню нею різних типів речень. Поради батькам

- Розмовляйте з малюком кожної вільної хвилини.

• Спонукайте його до звуконаслідування, самостійного промовляння перших правильних слів.

• Якомога більше залучайте дітей до ігор, розповідай­те казки, розучуйте пісні, скоромовки, вірші.

• Ні в якому разі не повторюйте неправильну вимову дитини. Пам'ятайте, що малюкові потрібно чути лише пра­вильне мовлення дорослих.

• Не обмежуйте дитину у спілкуванні з однолітками та старшими дітьми.

- Не закидайте дитину великою кількістю іграшок.

- Привчайте дітей бережливо ставитись до книжок і картинок.

- Заохочуйте дітей до ігор з лялькою, а також з іграш­ками.

Про дитячі запитання

Дитячі запитання нескінченні. Дошкільника цікавить усе: і явища природи, і побутові речі, і життя людей, і його власне існування. За характером запитань ми дізнаємося про інтереси малюка, його загальний розумовий розвиток та розвиток словникового складу мови. Дитина запитує, отже, розвивається, оволодіває новими знаннями.

Запитання - один із шляхів пізнання дитиною дов­кілля, установлення контакту з дорослими, уточнення уявлень та назв предметів. В одному випадку в запитанні дитини міститься прагнення про щось дізнатися, в іншому - потреба ствердитись у своїх знаннях, іноді — це бажання заявити про себе. Нескінченні "чому" часом дратують батьків, і вони намагаються відмахнутися від дітей відповідями "не знаю", "у мене немає часу відповідати" та ін. У гіршому випадку батьки говорять дитині неправду, щоб якось відчепитися від набридливого "чомучки" або ж не втратити авторитет усезнайства. Іноді батькам і справді не вистачає знань, щоб відповісти на дитячі запитання. Частина з них намагається відповідати п'ятирічній дитині досить детально, уживаючи спеціальні терміни, розмов­ляючи з нею, як з дорослою людиною.

Уже на третьому році життя діти звертаються до дорос­лих: "Що це таке?", "А це що?", "Як це називається?" Від­повіді на ці запитання дають змогу малюкові засвоювати нові слова, збагачувати й активізувати словник словами, які позначають предмети побуту, одяг, меблі, назви рослин, тварин тощо. Батьки мають спонукати дитину до таких запитань і відповідати на кожне з них. Наприклад, зверну­тися до малюка: "Що це у мене?", "Як це називається?", а потім запропонувати: "А тепер ти в мене запитай".

Згодом дитина не тільки усвідомлює окремі предмети, явища, а й помічає різноманітні взаємозв'язки між ними: холодно - птахи відлітають; пригріло сонце - сніг розта­нув... Дитина дізнається, що ці зв'язки в мові позначаються відповідними словами, чує їх від дорослих: "Уже пізно, треба лягати спати", "Надворі мороз, надінемо рукавиці". Пізніше дитина сама починає засвоювати причинні зв'язки, звертаючись до дорослих із запитаннями "Чому?": "Чому взимку так рано темніє?", "Чому тварини не розмовляють?" Завдяки цим запитанням дитина дізнається, що все в при­роді можна пояснити словами і що все має свою назву. Чим більше дитина дістає від дорослих правильних відповідей, тим швидше вона розвивається, засвоює значення слів, назви властивостей, відношень, закономірностей, що існують у природі.

Пояснення мають бути зрозумілі й доступні для дитини. Окремі запитання можна залишити й без відповіді. Такі, наприклад, як: "Чому ми не падаємо, коли Земля обертаєть­ся?", "Чому не падає космічна ракета?", "Чому люди не мо­жуть жити на небі?" Якщо ми пояснюватимемо дитині одне явище, потрібно відразу говорити і про цілу низку інших взаємопов'язаних явищ. Але якщо ці явища ще недоступні для розуміння чи пояснення дитині цього віку, то можна обмежитися відповіддю: "Про це ти дізнаєшся в школі, коли вивчатимеш математику, фізику, астрономію".

Порівняно рідко малюки звертаються із запитанням "Для чого?" ("Для чого людині вуха? Волосся? Руки? Для чого пташкам пір'я?"). Такі запитання, на які завжди батьки повинні відповідати, дають можливість маленьким дослід­никам з'ясувати призначення предмета, засвоїти вислів "для того, щоб...": "Людині потрібні вуха для того, щоб слу­хати, чути...", "Дерева потрібно білити, щоб оберегти їх від шкідників".

З раннього дитинства маленьких "чомучок» слід прив­чати звертатися до дорослих тоді, коли ті не зайняті серйоз­ними справами, розмовою з іншими людьми.

Виникненню допитливого ставлення до довкілля сприяють також правильно сформульовані запитання дорослих. Батьки завжди мають можливість запитати в дитини: "Що в тебе в руках?", "Для чого ти взяв олівець?", "Що робить татко?", "Що намальовано на картинці?" тощо. Бесіди дорослих з малям сприяють розвитку дитячого мислення, формують уміння правильно висловлювати думку. Під час таких бесід слід вдаватися до різних за складністю запитань.

Батькам слід добре продумувати свої запитання, почи­нати з легких, тих, що підказують відповідь, і поступово їх ускладнювати. Своїми запитаннями дорослий збуджує ди­тячу думку, стимулює дитину до мовленнєвої активності. Звернення ж малюків із запитаннями до дорослих збагачує й активізує дитячий словник.

Якщо дитина не запитує, у неї не розвинена допитливість.

Запропонуйте своїй дитині погратися в гру "Чомучки". Спочатку зверніться до неї із запитаннями, а потім запро­понуйте їй теж про щось запитати. Можна разом написати лист Чомучці. Цим самим ви розвиватимете в дитини допитливість, інтерес до довкілля.

Поради батькам

- Уважно ставтеся до запитань вашої дитини. Ваша від­повідь має бути чіткою, доступною, зрозумілою малюкові.

- Спонукайте дитину до запитань і відповідей. Про дитячі книжки

Відомо, що книга впливає на розвиток особистості, зба­гачує дитину як розумово, так і духовно.

Що читати дитині в сім'ї? Як правильно підібрати книгу для читання? Яка з них підходить за змістом для віку ва­шої дитини? Деякі батьки купують усі дитячі книжки, які надходять до магазину. Іноді можна почути біля відділу ди­тячої літератури розмову: "Ось нова книжка, у тебе ж, зда­ється, немає такої. Подивись, Івасику, "Українські народні казки". Є у тебе чи немає?"

- Я не знаю, є чи немає, ти купуй, - байдуже відповідає трирічний малюк. Дбайлива мати намагається закупити всю літературу, і навіть ту, яка зовсім не підходить для дитини цього віку. У виборі дитячих книжок слід бути обережним, обов'язково враховувати вік та індивідуальні особливості психічного розвитку дитини.

Окремі батьки дивуються: "Чому не можна читати "Котигорошка" трирічній дитині, адже вона дуже уважно слухає?" Так, дитина слухатиме, але не чутиме. І через деякий час, у 4-5 років, вона вже не буде навіть і слухати, у неї зникне інтерес до книжок. Більше користі принесе дитині повторне читання знайомої книжки. Як радісно сві­тяться дитячі оченята, коли вона пізнає знайомих героїв!

Не можна купувати одразу багато книжок, а якщо ви придбали хороші, то не читайте їх усі підряд дитині, поки вона добре не засвоїть попередніх. Підібрати хорошу, пот­рібну дитині книгу дуже важко. Іноді можна звернутися до тематичних покажчиків "Книги - дітям», але й вони не завжди є під рукою. А як бути з новинками літератури?

Першими книжками дітей 2-3-х років є книжки-кар-тинки. Спочатку це просто альбом-книжка, а пізніше - з короткими віршованими підписами під малюнками. Яск­раво оформлені книжки-ширми захоплюють дитину, вона називає словами знайомі предмети. Зрозумілі дітям цього віку і казки про тварин, такі як "Колобок", "Три вед-меді" Л.Толстого, "Ріпка" (народна казка в обробці І.Франка), "Ру­кавичка", "Коза-дереза" (українські народні казки), "Козе­нята і вовк" К.Д.Ушинського.

У підборі книжок для читання і розповідей дошкіль­никам батьки повинні додержуватися певних рекомендацій. Адже прочитати книжку раніше - це означає позбавити ди­тину радощів сприймання змісту оповідання; не прочитати зовсім - позбавити почуття прекрасного, яке малюки пере­живають "від зустрічі" з улюбленими героями.

Батькам слід завжди пам'ятати, що твори художньої літератури є невичерпним джерелом розумового розвитку дітей та збагачення їхнього словника.

Коли читати дітям? Дуже важливо визначити час для читання книжок дитині. Читання - це серйозна справа. Слухання твору вимагає від маленької людини розумового напруження, зосередження уваги. Кінцевим результатом читання та слухання має бути розуміння дитиною змісту прочитаного. Іноді ми буваємо свідками неправильної поведінки батьків. Дитина їсть, а мати читає їй книжку. Це стає звичкою. Причиною цього найчастіше буває поганий апетит дитини, батьки не знають, чим заохотити малюка до їжі, починають читати цікаві оповідання і казки. Дитині від такого читання подвійна шкода: втрачається будь-який смак до їжі, затримується розумовий розвиток, оскільки сприймання змісту оповідання неповне, увага розподіляється між їжею і слуханням.

У багатьох сім'ях читають перед сном, на ніч. Читання на ніч, перед сном, дуже шкідливе для здоров'я малюків, негативно позначається на стані нервової системи. Сон у таких дітей неспокійний, вони часто прокидаються вночі, розмовляють, махають руками, у них з'являється почуття страху, вони бояться темряви, не погоджуються залишатися у кімнаті насамоті.

Також не рекомендується читати стомленій та хворій дитині: у такому стані їй важко зосередити увагу на змісті художнього твору, засвоюється лише частина матеріалу, та й то без емоцій і почуттів, а коли дошкільник не отримує естетичної насолоди від почутого, це означає, що книжка не принесла користі.

Найкраще читати художні твори в ранкові години, після сніданку, удень перед обідом (за годину-півтори) та в другій половині дня, після денного сну (від 16 до 18 години). У цей час дитина найбільш працездатна, охоче слухає дорослих, добре сприймає і розуміє зміст.

Як читати дітям? Перш ніж читати, з'ясуйте, чи всі слова з тексту зрозумілі малюку. Не слід читати більше одно­го твору, але обмежитись одноразовим читанням не можна.

Як заучувати вірші з дітьми? Дорослий читає вірш 3-4 рази і пропонує повторити. Рекомендується супроводжувати читання вірша діями з наочністю. Наприклад, дорослий бере іграшкового котика та ляльку. Котик сидить на доріж­ці, лялька "іде", дії супроводжуються словами:

Кицю, киценько, тікай! На доріжку не сідай: Наша дівчинка піде, Через кицю упаде... Дитині третього року життя доцільно читати вірші Н.За­біли "Ладки, ладоньки, ладусі", „Ой чуки-чуки", "Наша ялинка", "Гой-да-да", "Курочки", Г.Бойка "Бублики", "Ка­чечка", "Гуси-гусенята", "Дощик-дощик", "Козуля" та ін. Читання кожного вірша супроводжується показом предметів, діями. Наприклад, маля слухає вірш Г.Бойка "Качечка":

Качечка кряче — Каченят не баче. Кличе качечка курчат: — Чи не бачили качат? Обов'язково слід показати дитині качку й запитати: "Хто це? Як качечка кряче? Якого кольору качечїса?" Якщо дитина не відповідає, дорослий сам пропонує зразок відпо­віді: "Це качечка - кря-кря-кря. Повтори, Іринко: кря-кря-кря. Качечка жовта". Читає віршик. На слова "кличе качечка курчат..." Показує курчатко. Після того, як маля прослухає вірш, його запитують, як кряче качечка, як пищать курчатка.

3 .4.1. Організація художньо-предметної діяльності дітей третього року життя в сім'ї

Формування художньо-предметної діяльності дітей тре­тього року життя відбувається поступово. Спочатку треба навчити дітей розуміти мовленнєво-ігрову ситуацію, ство­рену дорослим, а саме виявляти увагу до мовлення дорослого, розуміти це мовлення та діяти за вказівками.

Провідна роль у такій ситуації, безумовно, належить дорослому, але на етапі орієнтовних дій важливим є факт психологічного включення дитини в ситуацію та спостере­ження за діями дорослого, зокрема й мовленнєвими. Основна місія дорослого на цьому етапі - показати дитині взірець мовленнєвого спілкування з партнером - розмови з іграш­кою, дорослим, іншою дитиною. Щодо мовленнєвих жанрів, то спочатку дорослий застосовує здебільшого діалогічний монолог, тобто мовлення дорослого превалює над мовленн­ям дитини. Наведемо приклад такої ситуації "Трамвайчик":

Дорослий викладає предметні картинки із зображенням тварин, іграшку-саморобку "Трамвай" (див. рис. 8), іграш­кового зайця та кілька разів читає вірш А.Камінчука "Трам­вайчик":

Дорослий (звертаючись до іграшкового зайця): Зайчику! Скажи нам! Куди їде трамвайчик? (звернення, прохання).

Зайчик (дорослий, змінюючи голос): До зоопарку їде трамвайчик!

Дорослий: Зайчику, скажи, хто їде у трамвайчику? Хто це? (указуючи на зображення) (звернення).

Зайчик: Це лис. Лис їде у трамвайчику.

Дорослий: Зайчику, а це хто виглядає у віконце? (звер­нення )

Зайчик: Це песик. Песик виглядає у віконце. Дитині можна запропонувати розкласти картинки на віконце трамваю.

Залучити дитину до розмови з іграшковим зайцем можна в такий спосіб:

Зайчик (звертаючись до дитини): Олесю! Який у тебе красивий трамвайчик! А хто в ньому їде? (звернення).

Дорослий: Зайчику! Це ж котик! Так, Олесю? Це в тебе котик?

Зайчик: Олесю! Хто це виглядає з віконця? (звернення).

Дорослий: Олесю! Давай розкажемо зайчику, хто це. Зайчику! Це ж великий слон! Він їде в зоопарк! (заохочення).

Потім дитина накручує кришечки-колеса, щоб трам­вайчик міг їхати.

Зайчик: Мій трамвайчик уже їде. Ту-ту-у-у! А твій трам­вайчик їде? Покажи, як їде трамвайчик? (прохання).

Отже, дорослий залучає дитину до ігрової ситуації че­рез спілкування з іграшковим зайцем, водночас подає дітям взірець можливої розмови з іграшкою. Коли діти не вияв­ляють мовленнєвої активності, звернення до них іграшко­вого персонажа активізує їхню увагу. Завдяки використанню адресних звернень, прохань та заохочень дорослий спонукає дитину до відповідних практичних дій, що є позитивною передумовою подальшої співпраці.

Наступні ігрові ситуації передбачають не тільки розу­міння ситуації, а й включення дітей до спільної з дорослим предметно-ігрової та мовленнєвої діяльності, у ході якої пе­редбачається наслідування мовлення дорослого, наприклад:

Бесіда за змістом іграшки-саморобки "Будинок" (див. рис. 9). Під час бесіди дитина відчиняє двері, вікно та знахо­дить там відповідні іграшки.

Рис. 9. Будиночок

Дорослий: Хто живе у великому будинку? Тут живе Ма­рійка. Зараз вона визирне у віконце. Ось вона! Привітайся з Марійкою! Добрий день, Марійко!

Дорослий: Даринко, привітайся з Марійкою! Скажи так: "Добрий день, Марійко!" (звернення, заохочення).

Дорослий: Дівчинка Марійка хоче вийти з будиночка, (змінюючи голос) Даринко! Відчини двері! (звернення). Я хочу вийти. Марійка виходить з будиночка та гукає: "Киць-киць-киць!" Кого Марійка гукає?

Дарина: Кішку.

Д

І негарну звичку: Спершу добре він поїсть, Потім - вмиє личко. - Хто це?

Дорослий: Котик. Правильно це котик (повтор-підтримка).

Дорослий (до іграшкового котика): Котику! Що ти- мо­жеш робити? (звернення).

Котик: Я вмію нявчати: "м'яв". А ти так можеш? (заохо­чення ).

Дорослий: Звичайно, можу. Давай покажемо котику, як ми вміємо нявчати. Мяу-мяу-мяу!

378

орослий: Кішечку. Так, Марійка гукає кішечку (повтор-підтримка). Давай допоможемо Марійці та погукаємо ра­зом: "Киць-киць-киць!" (заохочення).

Дорослий: Котику-Мурчику! (звернення). А покажи нам, як ти вмиваєшся! (котик показує). Що котик робить? Котик умивається. Давай ми спробуємо так умитися (зао­хочення ).

(Дитина неодноразово повторює рухи, імітуючи вмиван­ня кота).

Дорослий: Кицю, кицю, іди сюди. Такий маленький ко­тик напевно любить гратися. У мене є іграшки для котика.

Довгі палички кругленькі,

Сині, жовті, червоненькі,

Звуться палички оці

Кольорові олівці - А як кошенята грають з олівцями? Наш Котик-Мур-чик уміє гратися з олівцями! Зараз він і тебе навчить. Ви вмієте катати олівці по підлозі? (показує дитині, як проко­тити олівець долонею, починаючи від кінчиків пальців і навпаки; потім прокочують олівці між двома долонями). Після цього дорослий пропонує дитині зробити будинок для Котика-Мурчика з кольорових олівців, будує будиночок на кольоровому картоні, супроводжуючи свої дії розгорнутим коментарем. Малюк спочатку спостерігає за діями доросло­го, а потім самостійно створює власний будиночок (див. рис. 10).

¹ " 'Г¹?

1	У;		1
					Щ 1
1

Рис. 10. Будиночок з олівців

37 9

Рис. 11. їжачок

Дорослий показує картинку із зображенням їжачка та пропонує низку запитань: Дорослий: Хто це? Дитина: їжачок.

Дорослий: Правильно, їжачок (повтор-підтримка). Привіт, їжачку. А де в тебе лапки? Дитина показує лапки.

Дорослий: Привіт, їжачок з лапками, а де в тебе носик? Дитина показує носик.

Дорослий: Привіт, їжачок з носиком. А це в тебе що? (колючки).

Дорослий: Так, це колючки (повтор-підтримка). Наш їжачок який? Колючий. Давайте привітаємо його разом: "Привіт, колючий їжачок!"

Потім дорослий пропонує порівняти їжачка на картинці та заготівку їжачка: "Подивись - наш їжачок колючий, а цей... Чого немає у цього їжачка?".

Дорослий чіпляє кілька защіпок-колючок на заготівку та вітає їжачка: "Привіт, колючий їжачок!" після чого про­понує зробити те ж саме дитині. Буває, що мовленнєві прояви дітей вимагають додаткового стимулювання, як-от:

Дорослий: Настю, привіт, я - їжачок. Скажи мені: "При­віт!"

Настя: Привіт!

Дорослий: Доторкнись — я колючий. Скажи: "Привіт, колючий їжачок!"

Настя: Привіт, їжачок!

Дорослий: Так, привіт! Колючий їжачок! (повтор-під­тримка ).

Отже, дорослий показує дітям, як ініціювати розмову з іграшковим їжачком. Крім того, дорослий розширює зрозу­мілий дитині етикетний жанр привітання, який у цій ситуації набув певної умовності, характерної для ігрової діяльності.

У процесі ознайомлення дітей з якостями предметів у контексті художньо-предметної діяльності слід максималь­но збільшити коло матеріалів і пропонувати різноманітні варіанти створення одного й того самого образу, наповню­ючи ігрові ситуації новим змістом та ускладнюючи мовлен­нєві завдання. Так, створюючи сонечко, можна викладати мозаїку з кришечок за готовим малюнком сонечка; викла­дати

малюнок сонечка з лічильних паличок або кольорових шнурків та ниток; створювати сонечко із заготівки та за­щіпок; малювати сонечко технікою "пальчиковий живопис" тощо.

Важливою ділянкою розвитку мовлення дітей є нав­чання їх специфічних дій. Специфічні дії у художньо-пред­метній діяльності відображають досвід дослідження якостей

предметів і матеріалів, які використовуються. Для створення образу. Дитина має засвоїти, ихо якості предмета чи мате­ріалу необхідно враховувати при виконанні художньо-пред­метних дій. На цьому етапі в обслуговування практичних дій активно залучаються сенсорні процеси. Саме на етапі специфічних дій діти засвоюють сенсорні еталони, зокрема колір, розмір, кількість, геометричні фігури, а також поняття, специфічні для художньої діяльності^: лінія, пляма, фактура, навчаються їх називати словами

Дорослий також застосовує діалогізований монолог, проте намагається заохотити до розмови дитину, застосовуючи репліки-повтори, репліки-промовки.¹¹'

Наведемо приклад тренувальних вправ на розрізнення та називання основних кольорі* ^та похідного - зеленого.

Різнокольорова смужка (див. рис- 12)

Мета: Спонукати дитину до спільної та самостійної діяль­ності. Формувати кольорові уявлення. Навчати співвідно­сити кольори різнорідних преметів Учити розуміти слова "колір", "різний колір", "такий самий колір". Навчати пра­вильно вимовляти назви кольорів Розвивати дрібні моторні навички лівої та правої рук.

Рис. 12. Різнокольорова смужка

Завдання 1. Накрутити різнокольорові кришечки, змі­нюючи ручку з кожною наступаю (спочатку кольори нази­ває дорослий, потім спонукає дитину до називання).

Завдання 2. Дібрати до кожної кришечки шнурок такого самого кольору та зав'язати його, називаючи при цьому ко­лір предмета та шнурка.

Зміст наступних вправ значно ускладнюється за раху­нок навантаження мовленнєвим завданням, наприклад:

Цукерки (див. рис. 13)

Мета: Спонукати дитину до спільної та самостійної діяль­ності. Навчати співвідносити кольори різнорідних предметів, ^чити правильно вимовляти назви кольорів. Спонукати ди­тину відповідати на запитання, Навчати давати адекватні відповіді. Стимулювати вживання слів "один - багато". Роз­вивати дрібні моторні навички лівої та правої рук.

Завдання 1. Накрутити кришечки, співвідносні з кольо­ром цукерок, називаючи при цьому кольори.

Завдання 2. Відповісти на запитання:

• 

• Щ о намальовано? (цукерки).

• Скільки цукерок лежить у вазі? (багато).

• А скільки на столі? (одна).

• Якого кольору ця цукерка? (синя).

• Де лежить червона цукерка? (у вазі).

• Де лежить синя цукерка? (на столі). -Порахуй цукерки.

Повітряні кульки (див. рис. 14)

Мета: Спонукати дитину до самостійної діяльності. Формувати кольорові уявлення. Учити співвідносити та називати кольори різнорідних предметів, розуміти слова "різний колір", "такий самий". Учити порівнювати предме­ти за розміром, розуміти та вживати в активному мовленні слова "маленький", "великий", "найменший", "найбільший". Розвивати дрібну моторику руки.

Завдання 1: Дібрати до кожної кульки ниточку такого самого кольору, називаючи при цьому кольори.

Завдання 2: Відповісти на запитання:

• Скільки тут повітряних кульок? (багато).

• Покажи, яка кулька маленька? Ця кулька найменша?

• Якого кольору маленька кулька? (червона).

• Якого кольору найбільша кулька?

Зазначимо, що на етапі специфічних дій художньо-пре­дметна діяльність дітей набуває певної самостійності, тому можна пропонувати самостійно виконати перше завдання.

Спосіб дії при цьому не демонструється, адже він уже знайомий дітям. Дорослий дає тільки вербальну вказівку: "Прив'яжи до кожної кульки ниточку. Скажи, якого кольо­ру кульки?"

У наступній ситуації дитині пропонується прикрасити ліс листочками, квітами тощо.

Чарівний ліс

Мета: Спонукати дітей до самостійної діяльності. Фор­мувати первісні навички конструювання. Стимулювати ак­тивне мовлення, спонукати до коментарю власних дій. Роз­вивати дрібну моторику руки.

Матеріал: Виготовлені з цупкого картону об'ємні заготівки дерева, їжачка з прорізаними отворами та набір зображень листочків, квітів, фруктів з такими самими прорізаними отворами.

Завдання: Прикрасити ліс, уставляючи деталі в отвори.

На початку роботи дорослий показує виконання дії та коментує їх: "На дереві я зроблю листочки - от так...", "Я прикрашаю дерево квітами...", "У траві я посаджу грибоч­ки...". Метою такої демонстрації є не скільки показати ви­конання дії, скільки дати дитині зразок мовленнєвого коментарю для наслідування його у власній практичній діяльності.

Дорослий: На моєму дереві будуть яблука. Зараз я візьму великі яблука і причеплю їх на дерево. А в тебе будуть яблучка на дереві?

Діана: Яблучка будуть.

Дорослий: Які яблучка будуть? (повтор-запитання). Діана: Такі і такі.

Дорослий: Великі та маленькі? (повтор-запитання). Повтори за мною: На дереві великі і маленькі яблука. Діана: На дереві маленькі яблучка.

Цікавим є свідомо неправильне називання дорослим елементів, зроблених дитиною, тобто використання реплік-провокацій. Дитина намагається довести дорослому пра­вильність своїх дій. Наприклад:

Дорослий: Що це ти зробила? Це - яблучко? (указуючи на листочок, прикріплений дитиною) (репліка-провокація).

Дорослий: Як багато листочків ти зробила, а яблучок немає. (На дереві, крім листочків, - яблука) (репліка-прово­кація ).

Рис. 14. Повітряні кульки

А.М. Богуш, Н.В. Гавриш, О.В. Саприкіна

• По що ти пішла?

• По водичку.

• Курочко-рябушечко,

• Навіщо тобі водичка?

• Курчаток поїти.

• Курочко-рябушечко,

• Як курчата просять пити?

• Пі - пі - пі -пі - пі! А в нашої квочки

А в нашої квочки Усі сини й дочки — Маленькі, Жовтенькі, Слухняні клубочки Курчата

Мета: Розвивати навички працювати з дорослим та іншими дітьми. Закріпити поняття про основні кольори. Навчати правильно вимовляти назви кольорів. Учити спіль­ного розповідання віршованого тексту. Навчати коменту­вати власні дії. Спонукати до активного мовлення. Розви­вати дрібну моторику руки.

Матеріал: Іграшка курки, різнокольорові кришечки.

Дорослий: До нас у гості завітала курочка. Як курочка кокоче?

Дитина: Ко-ко-ко!

Дорослий: Ко-ко-ко! Говорить курочка (повтор-підтрим­ка).

Курочка-рябушечко, куди ти пішла? Дитина: На річку.

Дорослий: Курочка-рябушечко, по що ти пішла? Дитина: По водичку.

Дорослий: Давай з тобою пограємося. У мене є ось така курочка (ковпачок білого кольору з лапками та дзьобиком). Нам треба знайти її діточок. Вони сховалися в цьому мі­шечку (жовті кришечки). Ми будемо по черзі діставати кри­шечки та називати їх колір. Хто витягне жовту кришечку-курча, одразу посадить його біля квочки.

Дорослий: Я дістала кришечку жовту? (репліка-прово-кація).

Дитина: Ні.

Дорослий: Не жовта (репліка-повтор). Не жовта, а яка? Дитина називає колір кришечки.

Дорослий: Так, ця кришечка не жовта - вона синя (повтор-підтримка ). Курочка! Це твоє курча? Ні, це не моє курча.

Дитина дістає кришечку, а дорослий: "Це курча. Воно жовте (повтор-підтримка). Спитай сам у курочки: "Куроч­ка! Це твоє курча?"

Дитина запитує в курочки.

Дорослий: Це твоє курча, курочка? (повтор-підтримка). Так, дякую, це моє жовте курча.

Дорослий продовжує ініціювати та підтримувати роз­мову. При цьому залучає дитину до спільної мовленнєвої діяльності (розповідання знайомого вірша) та спонукає ди­тину ініціювати розмову з іграшковим курчам на основі власного прикладу.

На третьому етапі діти вже знайомі з якостями предме­тів, які використовуються в художньо-предметній діяльності, знають способи їх використання: кришечки накручуються на основу, шнурки можна зав'язувати або викладати з них малюнок, защіпки можна прищепити на основу, з лічиль­них паличок можна викласти малюнок тощо. Так, у ході іг­рової ситуації не виникало необхідності показу способів дій. Наведемо приклад такої ситуації "Корова":

Дорослий робить на підлозі імітовану річку. Корови не можуть повернутися додому. Пропонує дитині зробити міст через річку. Запитує дитину: "З чого можна зробити міс­ток?" (кубики, конструктор тощо). Потім дитині можна запропоновати аркуш паперу з намальованою річкою.

Треба зробити міст з коркових пробок (див. рис. 15). По мосту дитина може водити іграшкових корів або вирізані зображення корів додому.

З важаючи на те, що малюк знайомий з різними варіан­тами створення одного художнього образу, в ході ситуації "Галявина" дитині можна запропонувати зробити квіти, при цьому матеріал та спосіб діяльності діти можуть обрати самостійно. Для цього слід підготувати іграшку-саморобку "Квіти" (див. рис. 16), основи та різнокольорові защіпки, заготовки з тканини, де пелюстки квітів кріпились би на ґудзики та кришечки для мозаїки.

Поради батькам

Для того, щоб організувати художньо-предметну діяль­ність малюків удома, треба:

1. Підготувати різноманітний матеріал (кольоровий па­пір, оксамитовий папір, цупкий картон різного формату, самоклеюча плівка, тканина, пластикові кришечки, а також комплекти дерев'яних та пластмасових защіпок, лічиль­них паличок, коробок різних за розміром і формою, пласти-кового посуду, ґудзиків, шнурків, шматків поролону, піно­пласту тощо).

2. Зробити іграшки (приклади іграшок та розроблених ігрових ситуацій за змістом кожної з них представлені в до­датку).

3. Обов'язково познайомити малюка з варіантами вико­ристання кожного з матеріалів: кришечки можна накручу­вати відповідно кольору, корками викладати зображення, шнурки прив'язувати на основу тощо.

4. Обов'язково треба давати дитині можливість експери­ментувати з матеріалом та самостійно обирати варіанти йо­го використання

5. Не можна залишати дитину наодинці з іграшкою! Треба постійно ініціювати діалог та підтримувати ініціативу малюка у спілкуванні.

Практичні завдання

1. Доберіть забавлянки, вірші, оповідання для дітей тре­тього року життя.

2. Розробіть предметні картинки та запитання до них для дітей другого року життя.

3. Розробіть запитання бесіди за сюжетною картинкою для дітей третього року життя.

4. Законспектуйте статті:

• Кононко 0. Особистісне зростання в ранньому віці: суть та умови сприяння / О.Кононко // Дошкільне виховання. -№10. - 2006. - С. 3-6.

• Науменко Т. Як активізувати мовлення малят? / Т.Нау-менко // Дошкілля. - №1. - 2007. - С. 10-13.

• Олійник Л. Комбіновані заняття - оптимальна форма навчання малят / Л.Олійник, І.Романюк // Дошкільне ви­ховання. - №8. - 2007. - С 23-26.

5. Опрацюйте матеріал на сторінках 54-59 книги: Свирсь-ка Л., Взаємодія дорослих із дітьми раннього віку / Л.Свірсь-ка, Н.Петрова - К.: Ред. загальнопед. газ., 2004. - 112 с.

6. Напишіть анотацію на книгу А.М.Богуш. Мова дітей. -К.: "Кобза", 2003.

7. Розробіть фрагмент заняття з розвитку мовлення для дітей третього року життя, яке можна провести вдома (на кухні, у ванній кімнаті, в дитячій кімнаті тощо).

8. Розробіть власний варіант організації художньо- предметної діяльності дитини третього року життя (ескіз іграшки, мета завдання, орієнтовні запитання тощо).

Рекомендована література

1. Богуш А.М. Мова дітей: Посібник для батьків до­шкільнят та соціальних педагогів / А.М.Богуш; під загаль­ною ред. С.Череднеченко. - К.: Кобза, 2003. - 144 с

2. Богуш А.М. Мовленнєвий розвиток дітей від народ­ження до семи років: монографія / А.М.Богуш - К.: Вид. дім "Слово", 2004. - 376 с.

3. Богуш А.М. Развитие речи детей первьіх трех лет жизни / А.М.Богуш - Одесса, 1993.

4. Богуш А.М. Теорія і методика розвитку мовлення дітей раннього віку: навч. посібник / А.М.Богуш - К.: Вид. дім "Слово", 2003. - 344 с.

5. ГвоздевА.Н. Развитие словарного запаса в первьіе годьі жизни ребенка / А.Н.Гвоздев - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1990. - 103 с.

6. Гербова В.В. Занятия по развитию речи в первой младшей группе детского сада / В.В.Гербова, А.И.Максаков

- М.: Просвещение, 1986.

7. Дидактичні ігри-заняття з дітьми раннього віку / за ред. Є.І.Радіної, М.І.Попової. - К.: Рад. пік., 1975.

8. Енциклопедії діагностичних методик щодо з'ясу­вання стану розвитку дітей раннього віку. Дайджест 1 / упор. К.Л.Крутій. - Запоріжжя: ТОВ "ЛІПС" ЛТД, 2006. -152 с.

9. ЕжковаН.С. Развитие змоций в совместной с педаго­гом деятельности / Н.С.Єжкова // Дошкольное воспитание.

- 2003. -№1. -С. 20-27.

10. Елисеева М.Б. Лексикон ребенка раннего возраста / М.Б.Елисеева // Речь ребенка: ранние зтапьг: Тр. постоянно

действующего семинара по онтолингвистике. - Вьш. пер-вьш. - СПб., 2000. - 215 с. - С. 15-34.

11. Зеньковский В.В. Психология детства / В.В.Зень-ковский - М.: Академия, 1996.

12. Кольцова М.М., Рузина М.С. Ребенок учится гово­рить. Пальчиковьій игротренинг. / М.М.Кол_йі;ова, М.С.Ру-зина - Екатеринбург: У - Фактория, 2004. - 224 с.

13. Кононко О. Особистісне зростання в ранньому віці: суть та умови сприяння / О. Кононко // Дошкільне вихован­ня. - №10. - 2006. - С. 3-6.

14. Кочерга О. Психофізіологія дітей 1-3 років / О.Ко­черга - К.: Вид. дім "Шкільний світ": Вид. Л.Галіцина, 2006. - 128 с.

15. Крутій К. Мовленнєве заняття: досвід, проблеми, пропозиції / К.Крутій - Запоріжжя: ТОВ "ЛІПС" ЛТД, 1998.

- 160 с.

16. ЛепскаяН.И. Речевая стадия развития коммуника- ции ребенка / Н.И.Лепская // Возрастная психолингвис- тика: хрестоматия: учеб. пособие // Сост. К.Ф.Седова. - М.: Лабиринт, 2004. - 330 с.

17. Ли Н.М. Приобретение коммуникативннх навьїков участия в диалоге ребенком второго-третьего года жизни / Н.М.Ли // Ребенок как партнер в диалоге: Тр. постоянно действующего семинара по онтолингвистике. — Вьіп. второй.

- СПб.: Изд-во "Союз", 2001. - С. 25-34.

18. Лисина М.И. Воспитание детей раннего возраста в семье / М.И.Лисина - К.: Знание УССР, 1983. - 49 с.

19. Лоза Г.Ф. Методичні вказівки до використання кар­тинок для ровитку мови дітей раннього віку / Г.Ф.Лоза - К.: Рад. шк.., 1975.

20. Люблинська Г.О. Дитяча психологія: навч. посібник для пед. ін-тів із спец. / Г.О. Люблинська - К.: Вища шк., 1974.

- 185 с.

21. Лямина Г.М. Развитие речи ребенка раннего возраста: метод, пособие / Г.М.Лямина. - М.: Абрис-пресс, 2005. - 96 с.

22. Науменко Т. Як активізувати мовлення малят? / Т.Науменко // Дошкілля. - №1. - 2007. - С. 10-13.

23. Олійник Л. Комбіновані заняття - оптимальна фор­ма навчання малят / Л.Олійник, І.Романюк // Дошкільне виховання. - №8. - 2007. - С. 23-26.

24. Павлова Л.Н. Раннєє детство: развитие речи и мьіш-ления: метод, пособие / Л.Н.Павлова. - М.: Мозаика-Синтез, 2004. - 168с.

25. Развитие восприятия в раннем и дошкольном детстве: сб. ст. / под ред. А.В.Запорожца и М.И.Лисиной. - М.: Прос-вещение, 1966.

26. Развитие речи детей раннего возраста в дошколь-нмхучреждениях / Под ред. Г.И.Николенко. -К.: Рад. шк., 1990.

27. Роговик Л.С. Психомоторика дитини / Л.С.Роговик. - К.: Главник, 2005. - 112 с.

28. Саприкіна О.В. Розумні рученята / О.В.Саприкіна // Дошкільне виховання. - №11. - 2004. - С. 16-17.

29. Саприкіна О.В. Розумні руки - світла голова / О.В.Сап-рикіна. - К.: Ред. загальнопед. газ., 2005. - 128 с.

30. Свирська Л. Взаємодія дорослих із дітьми раннього віку / Л.Свирська, Н.Петрова - К.: Ред. Загальнопед. газ., 2004. - 112 с.

31. Тихеева Е.И. Игрм и занятия малмх детей : пособие для родите лей и работников дошкольньїх учреждений. - 2-е изд. / Е.И.Тихеева. - М.: Просвещение, 1965. - 119 с.

32. Цейтлин С.Н. Язьік и ребенок: Лингвистика детской речи: учеб. пособие для студ. вьісш. учеб. заведений / С.Н.Цейтлин - М.: Руманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. -240 с.

33. Чуковский К.И. От двух до пяти:-собр. соч.: в 6т. -М.: Худ. лит., 1966. - Т. 1. - С. 343-344.

Використана література

1. Абелева И.Ю. Речь о речи. Коммуникативная система человека / И.Ю.Абелева. - М.: Логос, 2004. - 304 с.

2. Абрамович С.Д. Мовленнєва комунікація : підручник / С.Д.Абрамович, М.Ю.Чікарькова.- К: Центр навч. л-ри, 2004. - 472 с.

3. Аванесова В.Н. Обучение самьіх маленьких в детском саду / В.Н.Аванесова. - М.: Просвещение, 1968.

4. Аксарина Н.М. Контроль за развитием и поведением детей раннего возраста / Н.М.Аксарина, СМ.Кривина - М., 1970.

5. Ануфриева А.А. Игрьі и занятия для мальїшей / А.А.Ануфриева, О.Митюкова. — Горький, 1962.

6. Аркин Е.А. Ребенок в дошкольньїе годьі / Е.А.Аркин; под ред. А.В.Запорожца и В.В.Давьідова. - М.: Просвеще­ние, 1968.

7. Арушанова А.Г. Истоки диалога / А.Г.Арушанова, Н.Дурова, Е.Рьічагова // Дошкольное воспитание. - 2000.

- №12. - С. 60-68.

8. Атанов Г.А. Теория деятельностного обучения / Г.А.Ата- нов. - Донецк: ДОУ, 2003. - 104 с.

9. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов.

- 2-изд. / О.С.Ахманова. - М.: Сов. знцикл., 1969. - 607 с.

10. Бельтюков В.И. Об усвоении детьми звуков речи / В.И.Бельтюков. - М.: Просвещение, 1964.

11. Бениаминов М.В. Воспитание детей / М.В.Бенеаминов.

- М.: Медицина, 1985.

12. Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности / Н.А.Бернштейн. - М.: Медицина, 1966. - 349 с.

13. Богуш А.М. Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку / А.М.Богуш. - К.: Освіта, 1997.

14. Богуш А.М. Мова дітей: посібник для батьків до­шкільнят та соціальних педагогів / А.М.Богу; під заг. ред. С.Череднеченко. - К.: Кобза, 2003. - 144 с.

15. Богуш А.М. Мовленнєвий компонент дошкільної ос­віти / А.М.Богуш. - Одеса: "Ярослав", 2004.

16. Богуш А.М. Мовленнєвий розвиток дітей від народжен­ня до семи років: монографія / А.М.Богуш. - К.: Вид. Дім "Слово", 2004. - 376 с.

17. Богуш А.М. Развитие речи детей первьіх трех лет жизни / А.М.Богуш. - Одесса, 1993.

18. Богуш А.М. Теорія і методика розвитку мовлення дітей раннього віку: навч. посібник / А.М.Богуш. - К.: Вид. дім "Слово", 2003. - 344 с.

19. Валлон А. Психическое развитие ребенка / А.Валлон. - СПб.: Питер, 2001. - 208 с.

20. Величковский Б.М. Психология восприятия / Б.М.Ве-личковский, В.П.Зинченко, А.Р.Лурия. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1973. - 246 с.

21. ВетроваВ.В. Влияние прослушивания речи взросльїх на вербальное развитие детей раннего возраста: автореф. дис.... канд. психол. наук / В.В.Ветрова. - М., 1975. - 22 с.

22. Вопросьі педагогики раннего детства / Под ред. Н.М.Ак-сариной и Е.И.Радиной. - М.: Просвещение, 1964.

23. Воспитание детей раннего возраста / Под ред. Г.М.Ля-миной. - М.: Просвещение, 1974.

24. Воспитание детей раннего возраста в детских учрежде-ниях. - 2-е изд. / под ред. Н.М.Щелованова и Н.М.Аксари-ной. - М.: Гос. изд. мед. лит. - Медгиз, 1949. - 344 с.

25. Воспитание детей третьего года жизни. - М.: Просве­щение, 1965.

26. Воспитание и обучение детей раннего возраста / под ред. Л.Н.Павловой. - М.: Просвещение, 1986.

27. Вьіготский Л.С. Педагогическая психология / Л.С.Вьі-готский; под ред. В.В.Давьідова. - М.: АСТ: Астрель: Люкс, 2005. - 671 с.

28. Вьіготский Л.С. Психологические исследования. Мьіш-ление и речь. Проблемьі психологического развития ребенка / Л.С.Вьіготский. - М: Изд-во АПН РСФСР, 1956. - 519 с.

29. Вьіготский Л.С. Психология развития ребенка / Л.С.Вьі­готский. - М.: Изд-во Смьісл, Изд-во Зксмо, 2005. -512 с.

30. Гальперин П.Я. Психология как об_ективная наука / П.Я.Гальперин; под ред. А.И.Подольского. - М.: Изд-во Моск. психол.-соц. ин-та; Воронеж: Изд-во НПО "МОДЗК", 2003. - 480 с.

31. Гвоздев А.Н. Вопросьі изучения детской речи / А.Н.Гвоз-дев. - М.: АПН РСФСР, 1961.

32. Гвоздев А.Н. Развитие словарного запаса в первьіе годьі жизни ребенка / А.Н.Гвоздев. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1990. - 103 с.

33. Гербова В.В. Занятия по развитию речи в первой млад-шей группе детского сада / В.В.Гербова, А.И.Максаков. - М.: Просвещение, 1986.

34. Гойхман О.Я. Основьі речевой коммуникации: учеб-ник для вузов / О.Я.Гойхман, Т.М.Надеина; под ред. проф. О.Я.Гойхмана. - М.: ИНФРА-М, 1997. - 272 с.

35. Головин Б.М. Основьі культури речи / Б.М.Головин. -М., 1980.

36. Голубева Л. Диагностика речевого развития с 1,3 до З лет / Л.Голубева, М.Лещенко, К.Печора // Енциклопедія діагностичних методик щодо з'ясування стану розвитку дітей раннього віку. Дайджест 1. [упор. К.Л.Крутій]. - За­поріжжя: ТОВ "ЛІПС" ЛТД, 2006. - 152 с. - С. 66-74.

37. ГореловИ.Н. Избранньїе трудьі по психолингвис-тике / И.Н.Горелов. - М.: Лабиринт, 2003. - 320 с.

38. Данилова Н.Н. Физиология вьісшей нервной деятель-ности / Н.Н,Данилова, А.Л.Крилова. - М.: Изд-во МГУ, 1989. - 368 с.

39. Дибина О.В. Формирование творчества у детей до-школьного возраста в процесе ознакомления с предметним миром: дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.07, 13.00.08 / О.В.Ди-бина. -М., 2002.

40. Дидактические игрьі и занятия с детьми раннего возраста / Под ред С.Л.Новоселовой. - М.: Просвещение, 1985.

41. Дидактичні ігри-заняття з дітьми раннього віку / за ред. ЄЛ.Радіної, М.І.Попової. - К.: Рад. шк., 1975.

42. Дитина в дошкільні роки: програма розвитку, нав- чання та виховання дітей. - Запоріжжя: ЛІПС. Лтд, 2000. - 268 с.

43. Довженок Г.В. Дитячий фольклор / Г.В.Довженюк.

- К., 1986.

44. Додонов Б.И. Змоция как ценность / Б.И.Додонов.

- М.: Политиздат, 1978. - 272 с.

45. Дошкільна лінгводидактики: хрестоматія: навч. по­сібник / упор. А.М.Богуш - Частина І та II. - К.: Вид. дім "Слово", 2005. - 720 с.

46. Дошкольное образование. Словарь терминов / сост. Н.А. Виноградова и др. - М.: Айрис-пресс, 2005. - 400 с.

47. Дубровинская Н.В. Психофизиология ребенка / Н.В.Дубровинская, Д.А.Фарбер, М.М.Безруких. - М.: Владос, 2000. - 144 с.

48. Ежкова Н.С. Развитие змоций в совместной с педаго­гом деятельности / Н.С.Ежкова // Дошкольное воспитание. -2003. -№1. -С. 20-27.

49. Елагина М.Г. Влияние ведущей деятельности на воз-никновение активной речи у детей раннего возраста / М.Г.Елагина // Проблеми периодизации психики в онтоге­незе. - М., 1976. - С. 72-74.

50. Елагина М.Г. Возникновение активной речи в про­цесе сотрудничества со взросльїми у детей раннего возраста: автореф. дис. ... канд. психол. наук: 19.00.07 / М.Г.Елаги­на. -М., 1977.-13 с.

51. Елисеева М.Б. Лексикон ребенка раннего возраста / М.Б.Елисеева // Речь ребенка: ранние зтапьі: Тр. постоян-но действующего семинара по онтолингвистике. - Вьіп. пер-вьій. - СПб., 2000. - 215 с. - С. 15-34.

52. Запорожец А.В. Избранньїе психологические трудьі в 2 т. — Т.І.Психическое развитие ребенка / А.В.Запорожец. - М.: Педагогика, 1986. - 320 с.

53. Зеньковский В.В. Психология детства / В.В.Зенковс-кий. - М.: Академия, 1996.

54. Иванов-Смоленский А.Г.Очерк изкспериментально-го исследования вьісшей нервной деятельности человека (в возрастном аспекте) / А.Г.Иванов-Смоленский. - М.: Ме­дицина, 1971. - 448 с.

55. Изард К.9. Психология змоций / К.З.Изард. - СПб.: Питер, 2006. - 464 с.

56. Ильяш М.И. Основьі культурьі речи / М.И.Ильяш. - Киев-Одесса, 1984.

57. Исенина Е.И. Дословесньїй период развития речи у детей / Е.И.Исенина // Возрастная психолингвистика: хрес-томатия: учебное пособие / сост. К.Ф.Седова. - М.: Лабиринт, 2004. - С. 57-78.

58. Каган М.С. Человеческая деятельность (Опьіт систем­ного анализа) / М.С.Каган. - М.: Политиздат, 1974. - 328 с

59. Казаковская В.В. Вопросно-ответньїе диалогические единства в комуникации "взросльїй-ребенок" / В.В.Казаковс­кая // Речь ребенка: ранние зтапьі: Тр. постоянно действую­щего семинара по онтолингвистике. - Вьіп. первьій. - СПб, 2000. - 215 с. - С. 169 - 201.

60. Каменская В.Г. Детская психология с злементами психофизиологии: учебное пособие / В.Г.Каменская. - М.: ФОРУМ: ИНФРА-М, 2005. - 288 с.

61. Кожин А.Н. Функциональньїе типьі русской речи: учебное пособие для филол. спец-тей ун-тов / А.Н.Кожин, О.А.Крьілова, В.В.Одинцов. - М.: Вьісш. шк., 1982. - 223 с.

62. Кольцова М.М. Развитие сигнальньїх систем дей-ствительности у детей / М.М.Кольцова. - Л.: Наука, 1980. -164 с.

63. Кольцова М.М. Двигательная активность и развитие функций мозга ребенка / М.М.Кольцова. - М.: Педагогика, 1973. - 142 с.

64. Кольцова М.М. Ребенок учится говорить. Пальчиковьій игротренинг / М.М.Кольцова, М.С.Рузина. - Екатеринбург: У-Фактория, 2004. - 224 с.

65. Кононова И.М. Основньїе факторьі формирования первичньїх голосових реакций у детей первого года жизни: автореф. дис. канд. пед. наук / И.М.Кононова. - М., 1968.

66. Кононова И.М. Развитие голосових реакций детей первого года жизни в процессе обучения / И.М. Кононова // Вопросьі нравственного и умственного воспитания детей дошкольного возраста. - М., 1971.

67. Короткова Е.П. Принципьі обучения речи в детском саду / Е.П.Короткова. - Ростов-на-Дону, 1975.

68. Кошелева А.Д. Змоциональное развитие дошколь- ников: учеб. пособие для студ. вьісш. пед. заведений / А.Д.Ко- шелева, В.И.Перегуда, О.А.Шаграева; подред. О.А.Шагра- евой, С.А.Козловой. - М.: Изд. центр "Академия", 2003. -176 с.

69. Красногорский Н.И. Вьісшая нервная деятельность ребенка / Н.И.Красногорский. — Л.: Медгиз. Ленингр. отд- ние, 1958.-320 с.

70. Крутій К. Мовленнєве заняття: досвід, проблеми, про- позиції/К.Крутій. - Запоріжжя: ТОВ "ЛІПС" ЛТД, 1998. - 160с.

71. Крутій К. Формування граматично правильного мов- лення в дітей дошкільного віку / К.Крутій. - Запоріжжя: ТОВ "ЛІПС" ЛТД, 2004. - 390 с.

72. Культура української мови. Довідник / за ред. В.М.Ру-санівського. - К.: Либідь, 1990.

73. Ладьіженская Т.А. Обучение вежливой речи / Т.А.Ла-дьіженская // Русский язьік в национальной школе. -1984 - №1.

74. Леонтьев А.А. Психология общения / А.А.Леонтьев. - М.: Смьісл, 1997.

75. Леонтьев А.Н. Деятельность, сознание, личность / А.Н.Леонтьев. - Изд. 2-е. — М.: Политиздат, 1977. - 304 с

76. Леонтьев А.Н. Избранньїе психологические произ-ведения: в 2-х т. - М.: Педагогика, 1983. - Т. 1. - 392 с.

77. Леонтьев А.Н. Проблемьі развития психики / А.А.Леон­тьев. - 4-е изд. - М.: Изд-во МГУ, 1981. - 584 с.

78. Леонтьев А.Н. Становление психологии деятельности: Ранние работьі / А.Н.Леонтьев; под ред. А.А.Леонтьева, Д.А.Леонтьева, Е.Е.Соколовой. - М.: Смьісл, 2003. - 439 с

79. Лепская Н.И. Речевая стадия развития коммуника-ции ребенка / Н.И. Лепская // Возрастная психолингвистика: хрестоматия: учеб. пособие // Сост. К.Ф.Седова. - М.: Ла-биринт, 2004. - 330 с.

80. Ли Н.М. Приобретение коммуникативньїх навьїков участия в диалоге ребенком второго-третьего года жизни / Н.М.Ли // Ребенок как партнер в диалоге: Тр. постоянно действующего семинара по онтолингвистике. - Вьш. второй.

- СПб.: Изд-во "Союз", 2001. - С. 25-34.

81. Лингводидактический знциклопедический словарь: более 2000 единиц / А.Н. Щукин. - М.: Астрель, 2007. - 746 с.

82. Лисина М.И. Воспитание детей раннего возраста в семье / М.И.Лисина. - К.: Знание УССР, 1983. - 49 с.

83. Лоза Г.Ф. Методичні вказівки до використання кар­тинок для ровитку мови дітей раннього віку / Г.Ф.Лоза. -К.:Рад. шк., 1975.

84. Лоза Г.Ф. Про деякі прийоми формування грама­тичної будови мовлення дітей перед дошкільного віку // Дошкільна педагогіка і психологія / Г.Ф.Лоза. - Вип. 2. -К.: Рад. шк., 1966.

85. Лурия А.Р. Язьік и сознание / А.Р.Лурия. - М.: Изд. Моск. ун-та, 1998. - 335 с.

86. Луцан Н.І. Теорія і практика розвитку зв'язного мовлення дітей дошкільного віку в мовленнєво-ігровій діяльності: дис. ... д-ра. пед. наук: 13.00.02 / Н.І.Луцан. -Одеса: ПУДПУ, 2005. - 466 с

87. Львов М.Р. Риторика / М.Р.Львов. - М., 1995.

88. Люблинская А.А. Воспитателю о развитии ребенка.

- изд. 2-е., испр. и доп. / А.А.Люблинская - М.: Просвеще­ние, 1972. -258 с.

89. Люблинская А.А. Очерки психического развития ребенка / А.А.Люблинская. - М.: Просвещение, 1965.

90. Люблинська Г.О. Дитяча психологія : навч. посіб­ник для пед. ін-тів із спец. / Г.О.Люблинська. - К.: Вища шк., 1974.-185 с.

91. Лямина Г.М. Развитие речи у детей в раннем воз­даєте / Г.М.Лямина. - М.: Просвещение, 1964.

92. Лямина Г.М. Развитие речи детей второго - начала третьего года жизни; автореф. дис.... канд. пед. наук / Г.М. Ля­мина.-М., 1959.-22 с.

93. Лямина Г.М. Развитие речи ребенка раннего возраста: Метод, пособие / Г.М. Лямина. - М.: Абрис-пресс, 2005. - 96 с

94. Лямина Г.М. Подготовительньїе зтапьі развития ре­чи / Г.М. Лямина, И.М.Кононова // Дошкольное воспитание. -1968. -№3. -С. 75-81.

95. Максаков А.И. Правильно ли говорит ваш ребенок / А.И.Максаков. - М.: Просвещение, 1982.

96. Малятко. Програма виховання дітей дошкільного віку / за ред. З.П.Плохій. - К.: Пед. думка, 1999. - 199 с.

97. Маляточко. Програма розвитку, навчання та виховання дітей раннього віку. - Запоріжжя, 2000.

98. Маркова А.К. Психология усвоения язьїка как средства общения / А.К.Маркова. - М.: Педагогика, 1974.

99. Маркова А.К. Психология язьїка как средства обще- ния / А.К. Маркова. — М.: Педагогика, 1976.

100. Матвеева А.К. Значение наблюдений за живьім обьектом для умственного и речового развития детей / А.К.Матвеева // Методические рекомендации. - М., 1978.

101. Матеріали з досвіду роботи щодо планування занять з розвитку мовлення в групах II і III років життя. - Луцьк, 1994.

102. Методика викладання української мови / за ред. СІ.Дорошенка. - К.: Вища шк., 1989.

103. Методика викладання української мови в середній школі / за ред. І.С.Олійника. - К.: Вища шк., 1989.

104. Методика изучения русского язьїка / под ред. Г.М.Ива-ницкой, Н.А.Пашковской. - К.: Рад. шк., 1986.

105. Методика розвитку мови в дитячому садку / за ред. А.М.Богуш. - К.: Вищ. шк., 1977.

106. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі: навч. посібник / А.М.Бо-гуш, Н.П.Орланова, Н.І.Зеленко, В.К.Лихолєтова; за ред. А.М.Богуш. - К.: Вища шк., 1992. - 414 с.

107. Методичні рекомендації щодо розвитку мови дітей раннього віку / укл. А.М.Богуш, А.П.Іваненко. - К., 1987.

108. Мовчан П. Мова - явище космічне / П.Мовчан // Літ. Україна - 1989 - 18.02.

109. Монтессори М. Помоги мне сделать ото самому / М.Монтессори; сост., вступ, ст. М.В.Богуславский, Г.Б.Кор-нетов.- М.: Изд. дом "Карапуз", 2000. - 272 с.

110. Науменко Т.И. Активизация речи детей раннего возраста в дошкольньїхучреждениях: автореф. дис.... канд. пед. наук / Т.И.Науменко. - К., 1991.

111. Негневицкая Е.И. Язьік и дети / Е.И. Негневицкая, А.М. Шахнарович - М.: Наука, 1981.

112. Николенко Д.Ф. Засвоєння дітьми раннього віку граматичної будови мови / Д.Ф.Николенко // Дошкільна педагогіка і психологія. - К.: Рад. шк. - Вип. З, 1967.

113. Новоселова С.Л. Развитие мьішления в раннем воз­даєте / С.Л.Новоселова. - М.: Педагогика, 1978. - 159 с.

114. Павлова Л.Н. Раннєє детство: развитие речи и мьішления: метод, пособие / Л.Н.Павлова. - М.: Мозаика-Синтез, 2004. - 168с.

115. Пантюхина Т.В. Особенности развития и воспита-ния детей третьего года жизни / Т.В.Пантюхина. - М., 1974.

116. Пентилюк М.І. Словник-довідник з української лінгво-дидактики / М.І. Пентилюк. - К.: Ленвіт, 2003. - 149 с.

117. Пенфилд У. Речь и мозговьіе механизмьі / У.Пен-филд, Л.Робертс; под ред. кор. АПН РСФСР, засл. деят. науки, проф. В.Н.Мясищева. - Л.: "Медицина" Ленингр. отд-ние, 1964. - 143 с

118. Петрова В.А. Занятие по развитию речи с детьми до трех лет / В.А.Петрова. - М.: Просвещение, 1970.

119. Пиаже Ж., Инхельдер Б. Психология ребенка / Ж.Пиаже, Б.Инхельдер. - 18-е изд. - СПб.: Питер, 2003. -160 с.

120. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: навч. по­сібник для студ. вищ. навч. закладів. - К.: Академвидав, 2004. - 456 с.

121. Психология детей дошкольного возраста / под ред. А.В.Запорожца, Д.Б.Зльконина. - М.: Просвещение, 1964. - 352 с.

122. Радина Е.И. Методические указания к картинам для расширения представлений и развития речи детей вто-рого и третього года жизни / Е.И.Радина, В.А.Езикеева. -М.: Просвещение, 1983.

123. Развитие восприятия в раннем и дошкольном детстве: сб. ст. / под ред. А.В.Запорожца и М.И.Лисиной. -М.: Просвещение, 1966.

124. Развитие речи детей раннего возраста в дошколь- ньіхучреждениях/подред. Г.И.Николенко. -К.: Рад.шк., 1990.

125. Роговик Л.С. Психомоторика дитини /Л.С.Роговик. - К.: Главник, 2005. - 112 с.

126. Розенгарт-Пупко Г.Л. Формирование речи у детей раннего возраста / Г.Л.Розенгарт-Пупко. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1963. - 95 с.

127. Розенталь Д.9., Теленкова М.А. Словарь-справочник лингвистических терминов / Д.Є.Розенталь, М.А.Теленкова.

128. Роменець В.А. Психологія творчості: навч. посібник / В.А.Роменець. - К.: Либідь, 2004. - 288 с.

129. Рубинштейн С.Л. Основи общей психологии / С.Л.Ру- бинштейн. - СПб: Питер, 2002. - 720 с.

130. Седов К.Ф. Жанри общения в речевом онтогенезе / К.Ф.Седов // Ребенок как партнер в диалоге: Тр. постоянно действующего семинара по онтолингвистике. Вип. второй, - СПб.: Изд-во "Союз", 2001. - С. 189-200.

131. Селедкина Е.В. Особенности формирования гла-гольного словаря / Е.В.Селедкина // Речь ребенка: ранние зтапьі: Тр. постоянно действующего семинара по онтолинг­вистике. - Вип. первнй. - СПб, 2000. - С 75-93.

132. Сорокин Ю.А. Теоретические и прикладнне проб­леми речевого общения / Ю.А.Сорокин, Є.Ф.Тарасов, А.М.Шах-нарович. - М.: Наука, 1979. - 327 с

133. Сохин Ф.А. Психолого-педагогические основи раз­вития речи дошкольников / Ф.А.Сохин. - М.: Изд-во Моск. психол.-соц. ин-та; Воронеж: Изд-во НПО "М0Д9К", 2002. - 224 с.

134. Тихеева Е.И. Игрьі и занятия мальїх детей: пособие для родителей и работников дошкольньїх учреждений. - 2-е изд. / Е.И.Тихеева. - М.: Просвещение, 1965. - 119 с.

135. Тихеева Е.И. Развитие речи детей / Е.И.Тихеева; под ред. Ф.А. Сохина. - М.: Просвещение, 1981. - 174 с.

136. Ушакова Т.Н. Речь: истоки и принципи развития / Т.Н.Ушакова. - М.: ПЕР СЗ, 2004. - 256 с.

137. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: у 2-х томах / ред. кол.: В.М. Столетов (голова) та ін. - К.: Рад. шк.,

1983. - Т. 1. - 488 с; Т. 2. - 352 с.

138. Федоренко Л.П. Методика развития речи детей до- школьного возраета / Л.П.Федоренко. - М.: Просвещение,

1984. - 240 с.

139. Фонарев А.М. Развитие ориентировочньїх реакций у детей / А.М.Фонарев; Науч. - исслед. ин-т дошкольного воспитания Акад. пед. наук СССР. - М.: Просвещение, 1977. - 87 с.

140. Фонарева С.В. Формирование словесно-управляе-мьіх действий у детей раннего возраета: автореф. дис. ... канд. пед. наук (по психологии) / СВ.Фонарева. - М., 1966. -15 с.

141. Фрадкина Ф.И. Зтапьі развития игрьі и действий с предметами в раннем детстве / Ф.Й.Фрадкина, Р.Я.Лехтман-Абрамович. - М.: Медгиз, 1949. - 12 с.

142. Фрадкина Ф.И. Возникновение речи у детей: ученьїе записки ЛГПИ им. Герцена / Ф.Й.Фрадкина. - Т. XII, 1955.

143. Фребель Ф. "Будем жить для своих детей" / Ф.Фребель / сост., предисл. Л.М. Волобуева. - М.: Изд. дом "Карапуз", 2001. -288с.

144. Фролова А.Н. Игрьі-занятия с мальїшами / А.Н.Фро-лова. - К.: Рад. шк., 1987.

145. Цейтлин С.Н. Окказиональньїе морфологические формьі в детской речи / С.Н.Цейтлин. - Л., 1988.

146. ЦейтлинС.Н. Некоторьіеособенностидиалога"взрос-льій-ребенок": функции реплик-повторов / С.Н.Цейтлин // Ребенок как партнер в диалоге: Тр. постоянно действую-щего семинара по онтолингвистике. - Вьш. второй. - СПб.: Изд-во "Союз", 2001. - С. 9-24.

147. Цейтлин С.Н. Язьік и ребенок: Лингвистика детс- кой речи: учеб. пособие для студ. вьгеш. учеб. заведений / СН.Цейтлин. - М.; Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. - 240 с.

148. Чуковский К.И. От двух до пяти // Собр. соч.: в 6 т. - М.: Худ. лит., 1966. - Т. 1. - С. 343-344.

149. Шахнарович А.М. Психолингвистический анализ семантики и грамматики (на материале онтогенеза речи) / А.М.ІПахнарович, Н.М.Юрьева - М.: Наука, 1990. - 168 с

150. Швачкин Н.Х. Развитие фонематического восприя- тия речи в раннем возрасте / Н.Х.Швачкин // Возрастная психолингвистика: Хрестоматия: учеб. пособие / Сост. К.Ф.Се- дова. - М.: Лабиринт, 2004. - 330 с.

151. Зльконин Д.Б. Детская психология: Учеб. пособие для студ. вьісш. учеб. заведений / ред.-сост. В.Д.Зльконин. - М.: Изд. центр "Академия", 2004. - 384 с.

152. Зльконин Д.Б. Заметки о развитии предметньїх действий в раннем возрасте / Д.Б.Зльконин // Вестн. Моск. ун-та. - Сер. 14: Психология. - 1978. - №3. - С. 3-12.

153. Зльконин Д.Б. Психологическое развитие в детс-ких возрастах: избр. психол. тр. / Д.Б.Зльконин. - Воро­неж: МОДЗК, 1995. - 416 с.

154. Юртайкина Т.М. Развитие речи и речевого обще-ния детей третьего года жизни / Т.М.Юртайкина // Разви­тие речи и речевого общения / под ред. О.С.Ушаковой. - М., 1995.- С. 47-64.

155. Я у світі: базова програма розвитку дитини дошкільного віку / Міністерство освіти і науки України. Акад. пед. наук Ук­раїни; наук ред. та упоряд. О.Л.Кононко. - К: Сві-тич, 2008. - 430 с.

156. Ялатау Діцячая песня. - Мінск, 1972.

157. Ященко М.А. Адтьективньїй словарь ребенка: раз-мерньїе прилагательньїе / М.А.Ященко // Речь ребенка: ран-ние зтапьі: Тр. постоянно действующего семинара по онто­лингвистике. - Вьга. первмй. - СПб., 2000. - 215 с. - С. 57-74.

Навчальне видання

Алла Михайлівна Богуш, Наталія Василівна Гавриш, Олена Володимирівна Саприкіна

Теорія і методика

розвитку мовлення дітей

раннього віку

Підручник

Відповідальний за випуск Кальченко Н.

Підписано до друку 07.08.2009 Формат 60x84/16. Папір офсетний. Гарнітура ЗсооІВоокАС Друк офсетний. Умови, друк. арк. 23,7. Обл.-вид. арк. 25,5. Наклад 2500 прим. Зам. № 9-424.

ТОВ "Видавничий Дім "Слово" 04071, м. Київ, вул. Олегівська, 36, оф. 310 Свідоцтво про реєстрацію №1289 від 20.03.2003 Тел. 463-64-06, тел./факс 462-48-63 Е-таі1: усІ_8Іоуо@икг.пеі

Видруковано у ВАТ «Поліграфкнига» корпоративне підприємство ДАК «Укрвидавполіграфія» 03057, м. Київ, вул. Довженка, 3. Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців, виготівників розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 3089

від 23.01.2008 р.

86

1