Для видачі пального в автотранспорт існують наступні види наливних пристроїв:

• нижнього наливу;

• верхнього наливу (стояки).

Пристрої нижнього наливу являються скритими і застосовуються для наливу автомобільних цистерн через їх комунікації. Вони встановлюються на нових і реконструйованих складах.

Пристрої верхнього наливу застосовуються для наливу автомобільних цистерн і резервуарів на бортових автомобілях через горловину. Обладнання і конструкції можуть бути різними (односторонні, двосторонні і такі, що складаються).

Для наливу танкерів і наливних суден існують спеціальні зливно-наливні пристрої. Процеси зливу (наливу) пального з танкерів і наливних суден суттєво відрізняються від подібних операцій з інших засобів транспортування.

Ці відмінності обумовлені наступними властивостями:

• великий об’єм і збільшення часу перекачування;

• вертикальне переміщення танкера відносно зливно-наливних пристроїв під час зливу (наливу);

• використання насосів танкера для зливу продукту.

Приймання (видача) з танкерів проводиться з причалів або на рейді. Причали будуються з негорючих матеріалів шириною, яка забезпечує прокладання по них всіх необхідних трубопроводів, а також побудову пожежного проїзду.

Зливно-наливні пристрої на причалах складаються з технологічних трубопроводів з арматурою, які сполучені з приймальними пристроями суден за допомогою рукавів або спеціальних стояків (стендерів), лічильників і насосних пристроїв.

Стендер складається з основи, 2-х шарнірно сполучених труб, приєднувальної головки і противаги. За допомогою герметичних шарнірів досягається гнучкість і рухомість стояків у всіх площинах під час зливу (наливу) пального з наливного судна.

Для зливу (наливу) танкерів вантажопідйомністю до 80 тис. т на складах з великим вантажообігом може використовуватись установка АЗН-6А з пропускною здатністю одного стендера 4000 м³/год і робочим тиском 1 МПа.

Будівництво причалів, особливо для швартування великовантажних танкерів, вимагає значних матеріальних витрат і затрат часу. Тому широке застосування знаходять пристрої безпричального зливу (наливу). Вони призначені для приймання пального з наливних суден, які стоять на рейді, в берегові резервуари складу і для видачі пального з резервуарів складу в наливні плавучі засоби.

При будівництві стаціонарних безпричальних пристроїв часто використовується стальний зварний підводний трубопровід з гідроізоляцією. Для захисту від пошкодження при штормі і пересуванні льоду трубопровід в межах берегової лінії (в середньому до глибини 3 м) прокладається в підводній траншеї.

3. Стаціонарні насосні станції

Практично всі склади та бази пального оперативного командування оснащені стаціонарними насосними станціями. Без них неможливо в установлені нормативні строки здійснити злив (налив) нафтопродуктів із засобів транспортування, виконувати внутрішньо-складські перекачування.

Насосні станції складів пального оперативного командування призначені для зливу (наливу) залізничних цистерн та наливних суден, внутрішньо-складського перекачування пального, зачищення резервуарів та трубопроводів складу від залишків пального, а також для наливу автоцистерн і тари при видачі пального.

Насосні станції повинні відповідати наступним вимогам:

• мати необхідну продуктивність по прийманню та видачі легкозаймистих і горючих рідин в автомобільний та залізничний транспорт;

• максимальну однотипність насосних агрегатів;

• можливість дублювання стаціонарних насосних агрегатів пересувними засобами перекачування;

• мати пожежну сигналізацію та протипожежний захист;

• мати обладнання та засоби для захисту довкілля;

• повинні мати достатню живучість;

• мінімальні затрати на спорудження та експлуатацію;

• можливість взаємозаміни основних та допоміжних насосів.

Насосні станції класифікують:

За родом перекачувального продукту:

• насосні станції для легкозаймистих рідин;

• насосні станції для горючих рідин;

• змішані насосні станції.

За будовою:

• стаціонарні;

• пересувні (для польових складів пального та дублюючі насосні станції);

• плавучі.

Стаціонарні насосні станції розміщуються тільки в одноповерхових будівлях і можуть бути наземними, заглибленими та обсипаними. В переважній більшості вони будуються між залізничними зливно-наливними пристроями (на відстані не ближче 15 м від них) і резервуарним парком (на відстані не менше 20 м до ближнього резервуару), з урахуванням протипожежних відстаней, безкавітаційної роботи насосів, захисту від зброї масового ураження і мінімальних затрат на їх будівництво.

До заглиблених насосних станцій відносяться споруди, підлога яких заглиблена на 1 м і більше від планувальної відмітки.

До обсипаних, відносяться насосні станції, споруди яких наземні, а зверху і з боків обсипані ґрунтом товщиною не менше 0,5 м. Покрівля насосних станцій повинна бути плоскою.

Допускається встановлювати насоси під навісами з негорючих матеріалів, а також на відкритих площадках.

Насосні станції для легкозаймистих нафтопродуктів мають такі основні приміщення :

• станція катодного захисту трубопроводів;

• машинний зал (основне приміщення);

• трансформаторні підстанції до 10 кіловольт;

• розподільчий пристрій;

• операторська;

• вентиляційна камера.

Ці приміщення відокремлюються одне від одного газонепроникними стінами з вогнетривких матеріалів і повинні мати виходи безпосередньо назовні. При наявності в насосній станції шести і більше насосів, машинний зал повинен мати два виходи, а вузли засувок повинні виноситись в окремі приміщення. В машинному залі встановлюють основні, резервні і допоміжні насоси.

Підбір насосів проводиться на основі гідравлічного розрахунку. Насосні агрегати можуть розміщуватися за наступними схемами:

• однорядне розміщення агрегатів;

• двохрядне розміщення агрегатів;

• двохрядне розміщення агрегатів у шаховому порядку.

В якості основних і резервних насосів для легкозаймистих рідин широкого розповсюдження набули насоси серії НДВ, а допоміжних – насоси СЦЛ-20-24 і СВН-80. Для перекачування масел використовуються гвинтові, шестеренні і поршневі насоси.

Всі насоси в машинному залі з’єднуються трубопроводами із запірною арматурою, які складають технологічну схему насосної станції. Технологічна схема насосної станції повинна забезпечувати:

• можливість відключення для проведення ремонту любого насосу, засувки або трубопроводу без зупинки роботи станції;

• одночасну роботу декількох насосів та їх взаємозв’язок за марками пального;

• можливість підключення пересувних засобів перекачування;

• очищення продуктів від механічних домішок при прийманні та видачі.

У насосних станціях, в основному, встановлюються вибухонебезпечні електродвигуни напругою 380/220 В з потужністю від 0,4 до 320 кВт, з частотою обертання валу n=3000, 1500, 1000, 750, 600 об/хв.

Для виконання ремонтно-монтажних робіт в машинному залі встановлюються підйомно-транспортні пристрої – кран-балки та лебідки.

Штучне освітлення насосних станцій повинно бути тільки електричним у вибухонебезпечному виконанні.

Машинний зал насосної станції для легкозаймистих нафтопродуктів не опалюється, а для горючих нафтопродуктів допускається обладнання тільки центрального водяного, парового або пароводяного опалення.

Для попередження створення в насосній станції вибухонебезпечних концентрацій парів пального з повітрям передбачена витяжна вентиляція з кратністю повітрообміну до 20 об’ємів машинного залу за годину. Насосна станція для легкозаймистих нафтопродуктів повинна бути обладнана автоматичними газоаналізаторами, від яких проводиться включення вентиляції, а кнопки пускових насосних агрегатів повинні бути заблоковані з пусковими кнопками вентиляційних установок.

Приміщення насосної станції обладнується припливно-витяжною вентиляцією з кратністю обміну повітря – 20 об’ємів за годину для світлих і 6-8 об’ємів за годину для темних нафтопродуктів. Стаціонарні насосні станції на складі дублюються рухомими засобами перекачування із розрахунку забезпечення 50% продуктивності стаціонарних насосів.

У насосній станції повинна бути наступна документація:

• технологічна схема обв’язки насосів з указівкою номерів насосів, засувок (вентилів), трубопроводів, резервуарів і таблиця управління засувками;

• інструкція з обслуговування насосів;

• інструкція з техніки безпеки;

• інструкція по заходах пожежної безпеки;

• опис інвентарю та обладнання.

Для забезпечення нормальної експлуатації стаціонарних насосів у приміщенні насосної станції обладнується робоче місце моториста, яке включає:

• шафу із запасами болтів, гайок, прокладного матеріалу, інструменту тощо;

• дошку з необхідною документацією;

• засоби зв’язку;

• стіл, стілець та ін.

Крім того, в насосній станції, повинні бути запас води, пожежний інвентар, аптечка.

Для підтримання насосних агрегатів у справному стані проводяться наступні планові заходи:

• контрольний огляд насосної станції (насосного агрегату);

• технічний огляд насосної станції (насосного агрегату).

Контрольний огляд насосної станції (насосних агрегатів) проводиться мотористом щоденно, начальником відділу зберігання – не рідше одного разу на тиждень. Технічний огляд насосної станції (насосних агрегатів) проводиться начальником відділу зберігання і начальником технічного відділу перед кожним перекачуванням пального, але не рідше одного разу на місяць .