Інші препарати

У різних дослідженнях, присвячених ведення хворих з гострим РДС, вивчалися деякі інші терапевтичні втручання. Підходи з використанням таких засобів, як антиоксиданти, β2-адреноміметики, лізофіллін, простагландин Е1, пентоксифілін, інтерлейкін-10, інгібітори еластази нейтрофілів, гранулоцитарно-макрофагальний колонієстимулюючий фактор, дазоксібен, індометацин і ацикловір, не показали переваг цих препаратів по впливу на виживаність хворих . У Кокрановского огляді, присвяченому цьому питанню, був зроблений висновок, згідно з яким на сьогодні немає доказових підстав розглядати будь фармакотерапевтичні підходи в якості специфічно необхідних при лікуванні цієї патології.

Коли пацієнта можна переводити з ШВЛ на самостійне дихання?

Хоча в клінічних дослідженнях не було визначено оптимальний рівень насичення киснем артеріальної крові у важких хворих, таких слід розглядати сатурацию (SaO2) на рівні 88% при відсутності у пацієнта інших порушень (наприклад, серцево-судинної недостатності). Перед тим як переводити пацієнта з ШВЛ на самостійне дихання, бажано протягом деякого періоду часу переконатися в стабілізації стану, поліпшення піддатливості тканини легенів, функціональних здібностей легенів (рис. 3).

Скільки пацієнтів виживає і яка якість їхнього життя?

За даними огляду 1985 р., у більшості пацієнтів, які загинули від СГПЛ, причиною смерті частіше ставала поліорганна недостатність, а не дихальна (Montgomery AB et al., 1985). Однак останні доказові дані вказують на те, що поліорганна недостатність розвивається в тому числі і внаслідок дисемінації запальних цитокінів з альвеол у легеневий і системний кровотік, і цей феномен можна зменшити завдяки сучасним протекторний методикам ШВЛ.

Тільки в США СГПЛ щорічно забирає життя 74 500 чоловік, а лікування таких пацієнтів охоплює 3600000 стаціонарних доби. Фактори ризику поганих результатів цієї патології включають літній вік, сепсис, захворювання печінки, дисфункції позалегеневих органів. За даними проспективного міжнародного дослідження, в Європі також відзначається дуже високий рівень смертності в блоках інтенсивної терапії та лікарнях: 22,6 і 32,7% відповідно - для СГПЛ; 49,4 і 57,9% відповідно - для гострого РДС (Brun- Buisson C. et al., 2004). Істотне зниження смертності від цієї патології було досягнуто в одному з центрів Великобританії протягом 1990-1997 рр.. - З 66 до 43% (Abel S.J. et al., 1998).

Значним залишається і рівень смертності таких пацієнтів після виписки з блоку інтенсивної терапії. Добре сплановане проспективне дослідження (109 вижили пацієнтів після гострого РДС) показало, що протягом 3 міс після виписки з блоку інтенсивної терапії у таких хворих мають місце м'які або помірні функціональні обмеження з боку легенів. При цьому кращий функціональний статус хворого асоціювався з відсутністю призначення системних кортикостероїдів в блоці інтенсивної терапії, швидким дозволом як ураження легень, так і поліорганної недостатності (Herridge MS et al., 2003).

Проблеми, з якими стикаються пацієнти, що вижили після гострого рдс:

• зниження маси тіла;

• погіршення функціональних можливостей і фізичної активності;

• постійний біль в місці, де в грудну клітку вводилася дренажна трубка;

• нейропатії у зв'язку з утиском нервів; гетеротопічна осифікація, за рахунок якої відбуваються збільшення суглобів і погіршення їх рухливості;

• косметичний дефект в місці, де проводилася трахеостомія;

• стійкі деформації пальців, плечолопатковий періартрит (синдром «замороженого» плеча);

• низький рівень якості життя впродовж року після перенесеного захворювання.

На сьогодні інтенсивна реабілітація таких пацієнтів переживає період становлення. Однак проблеми, з якими стикаються пацієнти, що перенесли СГПЛ та інші тяжкі захворювання, свідчать про те, що подальше ведення таких хворих з мультидисциплінарним підходом і участю досвідчених фахівців високо затребуваний.